САМООЦІНКА ТА РІВЕНЬ ДОМАГАНЬ ОСОБИСТОСТІ ЯК ДИНАМІЧНА СИСТЕМА

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. Г.С. СКОВОРОДИ

На правах рукопису

МЕДНІКОВА ГАННА ІГОРІВНА

УДК 159.923.2.
САМООЦІНКА ТА РІВЕНЬ ДОМАГАНЬ ОСОБИСТОСТІ
ЯК ДИНАМІЧНА СИСТЕМА

Спеціальність: 19.00.01 загальна психологія, історія психології

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Науковий керівник
Іванова Олена Феліксівна,
доктор психологічних наук, професор

Харків - 2002

ЗМІСТ
стор.
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 4
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМ САМООЦІНКИ ТА
РІВНЯ ДОМАГАНЬ ОСОБИСТОСТІ 11
1.1. Основні підходи до вивчення самооцінки в психологічній науці 11
1.2. Напрямки дослідження рівня домагань та його
взаємозв’язку з самооцінкою особистості 29
Висновки до розділу 1 44
РОЗДІЛ 2 МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ТА МЕТОДИКИ
ДОСЛІДЖЕННЯ 45
2.1. Методологічні засади та обґрунтування напрямку дослідження
самооцінки й рівня домагань особистості як динамічної системи 45
2.2. Зміст і методики експериментального дослідження 56
Висновки до розділу 2 79
РОЗДІЛ 3 СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ
САМООЦІНКИ Й РІВНЯ ДОМАГАНЬ ЯК ДИНАМІЧНОЇ СИСТЕМИ 80
3.1. Динамічні особливості часткової та загальної самооцінки
особистості 80
3.2. Характеристики рівня домагань на різних етапах його розвитку 102
3.3. Типи становлення структури самооцінки й рівня домагань
як єдиної системи 120
3.4. Психологічний аналіз зв’язку специфіки структури
самооцінки й рівня домагань особистості та рівня їх
функціонування як механізмів саморегуляції поведінки 141
Висновки до розділу 3 164
ВИСНОВКИ 167
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 175

ВСТУП

Актуальність теми визначається низкою причин. Розбудова державності України, побудова нового гуманного, демократичного суспільства висуває на передній план проблеми, пов’язані з формуванням всебічно розвиненої особистості, здатної адекватно сприймати зміни в суспільному житті, проявляти свідому активність, спрямовану на приведення внутрішніх резервів у відповідність до зовнішніх умов. Вирішення цих проблем з необхідністю привертає увагу до таких фундаментальних утворень особистості як СО та РД.
У науковому плані актуальною є ідея динамічного поєднання психологічних функцій, виявлення складних структурних та функціональних зв’язків між розвитком окремих сторін особистості (Л.С. Виготський, С.Д. Максименко). У нашому дослідженні здійснено спробу реалізації цієї ідеї щодо СО та РД особистості.
У вітчизняній психології більшість досліджень, в яких прямо чи опосередковано вивчалися взаємовідносини СО та РД, зосереджені в рамках окремих вікових періодів. СО та РД вивчалися у зв’язку з певною провідною діяльністю, з розвитком діяльності спілкування, саморегуляції, зі становленням окремих особистісних та соціально-психологічних особливостей. У роботах, присвячених вивченню взаємовідносин СО та РД, зазначається, що від їх характеру багато в чому залежить розвиток особистості, її здатність до саморегуляції (Л.І. Божович, М.Й. Боришевський, Л.В. Бороздіна, Б.С. Братусь, Л.І. Гаврищак, О.І. Савонько та інші). Доведено, що невміння правильно співвіднести свої можливості з дійсністю, свої домагання з реальними результатами діяльності призводить до різних негативних наслідків: виникнення афекту неадекватності (Л.І. Божович, О.О. Головко, М.С. Неймарк, Л.С. Славіна), розвитку підвищеної тривожності (Л.В. Бороздіна, Л. Відінська, І.О. Меліхова, Г.М. Прихожан), порушення у спілкуванні (Л.І. Гаврищак, Т.І. Юферева).
Підкреслюючи цінність цих досліджень, треба відзначити, що необхідність подальшого вивчення взаємовідносин між СО та РД зумовлена не тільки їх складністю, впливом, який специфіка цих взаємовідносин чинить на розвиток особистості, самосвідомості, процесів саморегуляції поведінки й діяльності, але й тим, що в руслі сучасних наукових поглядів поглиблення уявлень про розвиток та функціонування СО й РД передбачає рух в напрямку динамічного та структурного їх об’єднання в єдине ціле, в динамічну систему.
Отже, згідно з вищевикладеним, стає очевидною актуальність теми нашого дослідження як в соціальному, так і в науковому плані.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов’язана з комплексною темою, яка розробляється кафедрою психології ХДПУ ім. Г.С. Сковороди Психологічна характеристика пізнавальної активності школярів і студентів” (номер держ. реєстрації теми 01.87. 0.7122д) і координується Міністерством освіти і науки України.
Мета дослідження - теоретичне обґрунтування та експериментальне підтвердження підходу до СО та РД як до єдиної динамічної системи, виявлення особливостей розвитку компонентів даної системи та структурно-функціональних зв’язків між ними.
Гіпотеза дослідження полягає в тому, що СО та РД складають динамічну систему, між структурними компонентами якої здійснюється складна взаємодія. Ця взаємодія обумовлює динаміку окремих показників загальної, часткової СО та РД, якісну специфіку структурних зв’язків між ними, їх варіативність та рівень функціонування СО й РД як механізмів саморегуляції поведінки.
Для досягнення мети дослідження та перевірки гіпотези були поставлені такі завдання:
1. теоретично обґрунтувати підхід до СО та РД як до динамічної системи,
розкрити природу і зміст її структурних компонентів;
2. визначити комплекс методів дослідження СО й РД;
3. простежити динаміку показників загальної, часткової СО й РД, їх
взаємозв’язок, взаємодію на різних етапах розвитку системи;
4. виявити типи і варіанти становлення структури СО й РД як єдиної
системи;
5. розглянути зв’язок між специфікою структури СО й РД та рівнем їх
функціонування як механізмів саморегуляції поведінки особистості.
Об'єкт дослідження механізми саморегуляції поведінки та діяльності особистості.
Предмет дослідження динамічні особливості взаємозв’язку СО та РД особистості як складових системи саморегуляції.
Теоретико-методологічну основу дослідження складають положення психологічної науки про взаємозв’язок СО та РД в структурі особистості (Л.І. Божович, М.Й. Боришевський, Л.В. Бороздіна, Б.С. Братусь, Б.В. Зейгарник, Л.С. Славіна та інші), принципи системного підходу в психології (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Анциферова, С.П. Бочарова, Л.С. Виготський, Б.Ф. Ломов, С.Д. Максименко та інші), положення про єдність свідомості й діяльності (Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, О.Є. Самойлов та інші), концепції розвитку самосвідомості в онтогенезі (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, М.Й. Боришевський, О.М. Леонтьєв, М.І. Лісіна, В.В. Столін, П.Р. Чамата, І.І. Чеснокова та інші).
Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використовувався комплекс методів, вибір та поєднання яких залежали від змісту проблеми, яка вивчалася, а саме: теоретико-методологічний аналіз проблеми дослідження; анкетування (визначення значущих якостей особистості); попередній експеримент, спрямований на формування вибірки; спостереження, бесіда (уточнення, розширення та контроль даних, отриманих за допомогою інших методів); діагностичні методики у межах експериментального методу (методика Дембо-Рубінштейн для дослідження часткової СО, Колірний тест ставлень О.М. Еткінда для дослідження загальної СО, методика М.С. Курека Лабіринти” для дослідження РД); методи математичної статистики.
Дослідження проводилося в три етапи (пошуковий, дослідницько-експериментальний, узагальнюючий) протягом 1995-2000 років на базі загальноосвітніх шкіл міста Харкова № 14, 37 і ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. У дослідженні брали участь 360 школярів і студентів.
На першому етапі дослідження (1995-1996 рік) здійснювалося ознайомлення з теорією та експериментальними дослідженнями за обраною проблемою шляхом вивчення філософської й психологічної літератури. Було розроблено програму, методику дослідження, висунуто гіпотезу.
На другому етапі (1997-1998 рік) здійснювалося комплектування психодіагностичного інструментарію, апробація методик на виявлення особливостей СО й РД випробовуваних різного віку, відбір випробовуваних і реалізація основного дослідження.
На третьому етапі (1999-2000 рік) здійснено кількісний та якісний аналіз отриманих даних, узагальнено результати дослідження, сформульовано висновки, оформлено всі розділи дисертації.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше здійснений підхід до вивчення СО й РД як динамічної системи. Вперше описані типи та індивідуально-типові варіанти становлення структури СО і РД як єдиної системи, визначено зв’язок між певними типами структури СО і РД та рівнем їх функціонування як механізмів саморегуляції. Вперше показане значення молодшого шкільного і підліткового віку для становлення структурно-функціональних характеристик системи СО й РД.
Теоретичне значення дослідження визначається тим, що в ньому здійснено системно-структурний аналіз функціонування та взаємодії СО й РД: виявлено динаміку показників загальної та часткової СО і РД протягом трьох вікових періодів, особливості їх взаємодії на різних етапах розвитку; виділені та описані типи і індивідуально-типові варіанти становлення структури СО й РД особистості. Результати дослідження доповнюють уявлення про механізм функціонування СО й РД як складових системи регуляції поведінки особистості.
Практичне значення роботи полягає в тому, що виявлені типи і варіанти становлення структури СО й РД, визначені структурно-функціональні характеристики СО та РД як динамічної системи можуть бути підґрунтям для створення програм діагностики і скерованої корекції особистісного розвитку, забезпечують педагогів і психологів-практиків необхідними орієнтирами при організації виховного процесу. Положення дисертації використовуються в ході викладання курсу Загальна психологія” в ХДПУ ім. Г.С. Сковороди (акт впровадження за № 01-87 від 09.01.02.) та в ЛДПУ ім. Тараса Шевченка (довідка про впровадження за № 1/1163 від 04.12.01). Отримані в результаті дослідження дані враховані при розробці тематики і методичних вказівок до написання курсових і дипломних робіт на факультеті психології і соціології ХДПУ ім. Г.С. Сковороди.
Особистий внесок здобувача полягає в обґрунтуванні підходу до дослідження СО й РД як компонентів єдиної динамічної системи; у підборі та апробації комплексу методів дослідження загальної, часткової СО й РД. Статистичне опрацювання даних, теоретичне узагальнення й інтерпретація отриманих результатів здійснені здобувачем самостійно. Матеріали досліджень опубліковані у фахових наукових виданнях без співавторства.
Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалася методологічним обґрунтуванням вихідних теоретичних положень, багатоаспектністю теоретичного аналізу, послідовною реалізацією теоретичних положень у вирішенні завдань емпіричного дослідження, використанням методів, адекватних меті та завданням дослідження, репрезентативністю вибірки, поєднанням кількісного та якісного аналізу отриманих емпіричних даних, використанням методів математичної статистики.
Апробація результатів дослідження. Положення дисертації були обговорені на Других міжнародних психологічних читаннях Актуальні проблеми сучасної психології” (м. Харків, 1995 р.), на ІІ з’їзді Товариства психологів України Проблеми та перспективи розвитку психології в Україні” (м. Київ, 1996 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції Сучасні освітні технології” (м. Харків, 2001 р.), на Міжнародній науковій конференції Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології” (м. Київ, 2001 р.). Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри психології та кафедри практичної психології ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Розроблений комплекс методик для дослідження показників СО й РД пройшов випробовування в середніх школах № 14 і 37 м. Харкова, на історичному факультеті та факультеті психології та соціології ХДПУ ім. Г.С. Сковороди.

Публікації. Основні положення й результати дисертації відображені в 8 наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У сучасний період розвитку суспільства, пов’язаний з докорінною перебудовою соціально-економічних відносин, особливо гостро постають проблеми, пов’язані з так званим людським фактором. При всій складності перехідного періоду в житті країни найважливішою умовою психічного здоров’я особистості стає гнучкість в оцінці самої себе, уміння під впливом досвіду переоцінити систему цінностей, що виникла раніше. Правильне ставлення до себе і до своїх можливостей дозволяє людині бути впевненою в собі й самокритичною одночасно. Така властивість - необхідна умова безболісного пристосування індивіда до мінливих умов життя.
Формування особистості, здатної реалізувати свій потенціал, допомога людині у гармонізації власної особистості передбачає розвиток уміння співвідносити цілі, що ставить перед собою суб’єкт, та внутрішні ресурси, необхідні для їх досягнення. У зв’язку з цим особливої актуальності набувають проблеми, пов’язані з вивченням таких фундаментальних утворень особистості, як СО та РД.
Проблема взаємодії СО й РД не є новою в психології. Аналіз основних напрямків вивчення цієї проблеми показав: більшістю дослідників визнано, що між СО та РД існує нерозривний причинно-наслідковий та функціональний зв’язок. У роботах, присвячених вивченню взаємодії СО та РД, зазначається, що від їх характеру багато в чому залежить розвиток особистості, її здатність до саморегуляції поведінки й діяльності (Л.І. Божович, М.Й. Боришевський, Л.В. Бороздіна, Б.С. Братусь, Г.К. Валицкас, Ю.Б. Гиппенрейтер, Л.І. Гаврищак, О.О. Головко, М.С. Неймарк, В.М. Павленко, Г.М. Прихожан, О.І. Савонько, Л.С. Славіна, Т.І. Юферєва та інші).
В руслі сучасних наукових поглядів, що беруть свій початок від ідеї Л.С. Виготський, згідно якої розвиток певних психологічних функцій та особистості в цілому полягає не стільки у змінах всередині кожної функції, скільки в тому, що змінюються та модифікуються відношення, зв’язки між цими функціями, а пізнання суті психічних явищ передбачає розкладення динамічного цілого, вивчення його складових часток, зв’язків та взаємовідношень між ними, поглиблення уявлень про розвиток та функціонування СО й РД передбачає рух в напрямку динамічного та структурного їх об’єднання в єдину систему з подальшим вивченням її компонентів, особливостей їх взаємодії та взаємовпливу.
Таким чином, розглядаючи СО та РД як динамічну систему, між структурними компонентами якої здійснюється складна взаємодія, можна припустити, що ця взаємодія обумовлює динаміку окремих показників загальної та часткової СО і РД, якісну специфіку структурних зв’язків між ними, їх варіативність та рівень функціонування СО та РД як механізмів саморегуляції поведінки особистості.
Виходячи з цього, мета нашого дослідження полягала у теоретичному обґрунтуванні та експериментальному підтвердженні підходу до СО та РД як до єдиної динамічної системи, у виявленні особливостей розвитку компонентів даної системи та структурно-функціональних зв’язків між ними.
Досягнення мети нашого дослідження передбачало порівняльний аналіз різних варіантів становлення структури СО та РД в межах сензитивного періоду (молодший шкільний й підлітковий вік) зі структурними особливостями у тому віці, коли їх можна вважати сталими (юнацький вік, студенти). Коректність такого порівняння підтверджувалася однаковим у всіх трьох групах типом провідної діяльності - учбової.
Проведене дослідження СО у групах молодших школярів на нижній і верхній межі віку, а також у групах підліткового і юнацького віку, дозволило нам виділити загальні та вікові закономірності в розвитку СО: зниження висоти загальної СО, що відбиває зростання самокритичності й незадоволеності собою, причому найбільш низький рівень загальної СО реєструється у підлітковому віці; статистично значуще зниження щільності зв’язку між висотою загальної й часткової СО при порівнянні груп випробовуваних підліткового і юнацького віку з випробовуванимипершокласниками; зміну переважного характеру співвідношення висоти загальної і системи часткових СО: на нижній межі молодшого шкільного віку висока загальна СО переважно сполучається з високою й середньою частковою СО, а низька загальна - із низькою частковою СО, в інших досліджуваних вікових групах, починаючи з верхньої межі молодшого шкільного віку, висока загальна СО переважно сполучається із середньою частковою СО, а низька загальна СО - з високою й низькою частковою СО; основне зростання диференційованості й обґрунтованості часткових СО реєструється протягом молодшого шкільного й підліткового віку.
Аналіз співвідношення показників загальної та часткової СО показав: висота загальної СО й диференційованість системи часткових СО знаходяться у прямій кореляційній залежності; розходження в диференційованості системи часткових СО між випробовуваними з різною висотою часткової СО: середня висота часткової СО співвідноситься з відносно високими рівнями розвитку диференційованості й обґрунтованості СО; розходження в диференційованості системи часткових СО між підгрупами випробовуваних з різним співвідношенням висоти загальної і часткової СО: починаючи з першого класу, найбільш високий рівень диференційованості й обґрунтованості СО спостерігається при високій загальній СО у сполученні з частковою СО різної висоти, а також при сполученні середньої загальної й середньої часткової СО, починаючи з третього класу, до цих категорій випробовуваних додається група із середньою загальною СО у сполученні з високою частковою СО.
Специфіка взаємозв’язку показників загальної та часткової СО обумовлює індивідуальні варіанти розвитку СО.
Порівняльне дослідження особливостей РД молодших школярів, підлітків та юнаків виявило поступове зменшення з віком кількості осіб з інфантильним та завищеним РД і збільшення кількості осіб з адекватним РД; збільшення частки осіб із заниженим РД, що виявляють зайву обережність у виборі рівня складності цілей. Найбільш значущі зрушення в розвитку РД відзначаються в межах молодшого шкільного віку.
Результати, отримані при аналізі співвідношення показників СО й РД у випробовуваних чотирьох вікових груп дозволили виділити типи та індивідуально-типові варіанти структури системи СО й РД. Становлення того чи іншого типу структури СО й РД пов’язане з певними особливостями розвитку та функціонування компонентів системи у їх взаємодії та взаємообумовленості.
Позитивне забарвлення ставлення до себе, висока загальна СО, характерна для структури першого типу, є однією з умов розвитку інтелектуальних компонентів системи. Їх вплив на функціонування системи в цілому поступово підвищується. Домагання виступають у якості інструменту апробації СО. Особистість перевіряє на практиці ступінь складності тих цілей, успішності досягнення яких вона може домагатися. Реалістичні домагання чинять постійний трансформуючий та корегуючий вплив на СО.
Негативне забарвлення ставлення до себе, низька загальна СО, характерна для структури другого та третього типу, може призводити до гальмування розвитку інтелектуальних компонентів системи за рахунок блокування пізнавальної активності, спрямованої на самопізнання, та формування системи психологічного захисту. Проявом дії психологічного захисту є часткові СО, виведені у свідомість, та неадекватний завищений або занижений РД. Дія психологічного захисту призводить до того, що СО та РД практично закриті від корегуючого впливу досвіду, що, у свою чергу, ще більше гальмує розвиток інтелектуальних складових СО та РД, а провідний вплив на функціонування системи продовжують чинити її афективні компоненти.
У представників четвертого типу структури спостерігається затримка у розвитку засобів обґрунтування СО, зберігається однозначно-позитивне, некритичне ставлення до себе, переоцінка своїх можливостей і якостей та особливості РД, притаманні більш раннім етапам розвитку особистості.
Дослідження реакції випробовуваних на введення в експериментальну ситуацію оцінного компонента дозволило визначити, що підвищення впливу СО на процес саморегуляції поведінки порівняно із зовнішньою оцінкою у більшості випробовуваних реєструється у підлітковому віці. Однак, існує залежність між структурними особливостями системи СО та РД та їх дієвістю в якості механізмів саморегуляції поведінки особистості.
У представників першого типу структури СО і РД із віком відзначається усе більш помітний перехід до переважної орієнтації в поведінці на СО. Зовнішня оцінка, безумовно, впливає на поведінку представників цього типу, але прагнення до бажаної оцінки з боку інших не набуває характеру основного мотиву.
У представників другого та третього типу структури СО та РД відмічається гальмування розвитку здатності до саморегуляції. Основна функція СО та РД представників цих типів захисна. Часткові СО, виведені у свідомість, та певна динаміка РД спрямовані на приховання від суб’єкта дійсної сутності ставлення до себе, на зниження емоційної напруги, яка є наслідком низької загальної СО.
У представників структури СО та РД четвертого типу також відмічається гальмування розвитку саморегуляції, що, скоріш за все, пов’язано з загальною затримкою особистісного розвитку. Було визначено, що зовнішня оцінка для представників цього типу є фактором, що сприяє впорядкуванню поведінки та діяльності.

Результати проведеного дослідження підтвердили гіпотезу та дали можливість сформулювати такі загальні висновки:
1. У дисертації наведено теоретичне обґрунтування та експериментальне підтвердження підходу до вивчення СО й РД як єдиної динамічної системи. Динамічне та структурне об’єднання СО й РД в єдине ціле, в динамічну систему дозволяє розширити й поглибити уявлення про розвиток і функціонування СО й РД як стрижневих особистісних утворень та механізмів саморегуляції поведінки особистості.
2. Система СО та РД розвивається та функціонує у взаємозв’язку, взаємодії та взаємовпливі її компонентів, що дозволяє розглядати дану систему як динамічну. Динаміка окремих показників загальної, часткової СО та РД, якісна специфіка структурних зв’язків між ними, рівень функціонування СО та РД як механізмів саморегуляції поведінки особистості обумовлені певною логікою взаємодії загальної, часткової СО та РД в межах єдиної системи.
3. Вікова динаміка розвитку СО й РД характеризується зниженням висоти загальної СО, що відображає зростання самокритичності і незадоволення собою; зниженням тісноти зв’язку висотних характеристик загальної і часткової СО; зростанням диференційованості системи часткових СО, обґрунтованості окремих часткових СО; підвищенням адекватності РД; переважаючою зміною знака неадекватності домагань із завищення на заниження; підвищенням ролі СО й РД в процесі саморегуляції поведінки особистості. Основними показниками рівня розвитку СО та РД виступають диференційованість та обґрунтованість СО, адекватність РД, дієвість СО та РД як механізмів саморегуляції поведінки особистості.
4. Найбільші зрушення в розвитку СО та РД, основна перебудова співвідношення їх показників, що склалися на попередніх етапах розвитку, припадають на молодший шкільний вік. Усі ті структурно-функціональні особливості СО й РД, які фіксуються у підлітків та юнаків, вже виявляють себе на верхній межі молодшого шкільного віку.
5. Загальні вікові особливості розвитку СО та РД існують у формі індивідуальних варіантів. Специфіка кількісних та якісних показників загальної, часткової СО та РД як компонентів єдиної системи, їх сполучення та взаємодія складають основу становлення типів та індивідуально-типових варіантів структури СО та РД. Становлення певних типів структури відображає гармонійний чи дисгармонійний варіанти розвитку системи СО й РД.
6. Значуща кореляція між показниками висоти загальної СО та показниками диференційованості системи часткових СО (rs = 0,850; 0,614; 0,575; 0,860 відповідно по групах випробовуваних на нижній та верхній межі молодшого шкільного віку, підлітків та юнаків), значущість розбіжностей у показниках висоти загальної СО при адекватному та неадекватному (заниженому та завищеному) РД показує, що відносно висока загальна СО є внутрішньою умовою, яка забезпечує позитивний розвиток СО та РД. Низька загальна СО, навпаки, перешкоджає розвитку реалістичної та диференційованої системи уявлень про себе, блокує пізнавальну активність, спрямовану на самопізнання. У свою чергу розвиток диференційованості й обґрунтованості системи часткових СО приводить до зниження загальної СО особистості, що відображає зростання незадоволеності собою, відкриваючи нові можливості для самовдосконалення. Недостатність у розвитку диференційованих, узагальнених і обґрунтованих СО знаходить відображення в однозначно-позитивній високій загальній СО.
7. Дієвість СО та РД як механізмів регуляції поведінки особистості пов’язана з якісною специфікою їх структури. При певних типах структури розвиток регуляторної функції СО та РД гальмується тим, що СО й РД переважно виконують захисну функцію. В цьому випадку часткові СО, виведені у свідомість, та певна динаміка РД спрямовані на приховання від суб’єкта дійсної сутності ставлення до себе, на зниження емоційної напруги, яка є наслідком низької загальної СО.
8. В якості системоутворюючого фактора, що визначає цілісний процес функціонування та розвитку системи СО й РД виступає потреба особистості у самоповазі. Основним внутрішнім протиріччям системи СО та РД є протиріччя між загальною СО як центром образу себе та частковою СО як периферією цього образу. Основним протиріччям між системою та середовищем виступає протиріччя між СО та оцінками особистості з боку оточуючих.
9. Виявлені в ході дослідження структурно-функціональні характеристики СО та РД можуть бути використані для психодіагностики індивідуальних варіантів розвитку СО та РД, контролю ходу розвитку СО та РД, корекційно-розвивальної роботи практичних психологів.
Проведене дисертаційне дослідження не вичерпує всіх аспектів досліджуваної проблеми. Подальші перспективи дослідження ми вбачаємо у вивченні динаміки СО та РД як системи на різних етапах розвитку особистості, а також у збільшенні арсеналу показників, які необхідно враховувати при вивченні СО і РД.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдрахманова В.Б. Зависимость самооценки от интраличностного и интерличностного сравнения детей // Вопросы психологии. 1975. № 5. С.138-142.
2. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. М.: Наука, 1980. 335 с.
3. Адлер А. О невротическом характере: Пер. с нем. СПб: Университетская книга; М.: АСТ, 1997. 385 с.
4. Александров Ю.И. Макроструктура деятельности и иерархия функциональных систем // Психологический журнал. 1995. №1. С. 26-29.
5. Алексеев В.А. Развитие самосознания на рубеже подросткового и юношеского возраста: Автореф. дис канд. психол. наук: 19.00.07 / АПН СССР. НИИ общей и пед. психологии. - М., 1985. 19 с.
6. Алексеева Т.В. Ожидание результатов деятельности как одна из характеристик самооценки личности // Психолого-педагогическое изучение личности школьника. - М.: Изд-во Моск. гос. пед. ин-та. 1977. С.116-128.
7. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания. СПб: Питер, 2001. 263 с.
8. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды: В 2 т. - М.: Педагогика, 1980. - Т. 1-2. 512 с.
9. Андрущенко Т.Ю. Психологические условия формирования самооценки в младшем школьном возрасте: Автореф. дис канд. психол. наук: 19.00.07 / АПН СССР. НИИ общей и пед. психологии. М., 1978. 17 с.
10. Андрущенко Т.Ю. Психологические условия формирования самооценки в младшем школьном возрасте // Вопросы психологии. 1978. № 4. С. 147-152.
11. Аникеева Н.П. Психологический климат в коллективе. М.: Просвещение, 1989. 224 с.
12. Анисимова О.М. Самооценка в структуре личности студента: Автореф. дис канд. психол. наук: 19.00.05 / Лен. гос. ун-т. Л., 1984. 17 с.
13. Анохин П.К. Узловые вопросы функциональной системы. М.: Наука, 1980. 198 с.
14. Анцыферова Л.И. К психологии личности как развивающейся системы // Психология формирования и развития личности.- М.: Наука. 1981. С. 3-19.
15. Анцыферова Л.И. Методологические проблемы психологии развития // Проблемы развития в психологии. М.: Наука. 1978. С. 3-20.
16. Арестова О.Н., Глухарева А.В. Индивидуальные особенности поведения в ситуации хронического неуспеха при работе с компьютером // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 14, Психология. 1996. № 1. С. 12-21.
17. Асмолов А.Г. Классификация неосознаваемых явлений и категория деятельности // Вопросы психологии. 1980. №3. С. 45-54.
18. Асмолов А.Г., Братусь Б.С., Зейгарник Б.В., Петровский В.А., Субботский Е.В., Хараш А.У., Цветкова Л.С. О некоторых перспективах исследования смысловых образований личности // Вопросы психологии. 1979. №4. С. 35-47.
19. Балаштик Б. Уровень притязаний // Диагностика психического развития.- Прага: Авиценум, 1978. - С.161-166.
20. Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессия: изучение влияния воспитания и семейных отношений: Пер. с англ. М.: ООО Апрель Пресс ”: ЭКСМО-Пресс, 2000. 508 с.
21. Батурин Н.А. Влияние успеха и неудачи на функциональное состояние человека // Вопросы психологии. 1984. № 5. С. 131-137.
22. Батурин Н.А., Курганский Н.А. Уровень притязаний как метод исследования личности // Диагностика психических состояний в норме и патологии. Л.: Медицина. 1980. С. 140-148.
23. Бежанишвили Б.И. Исследование эмоционально-волевой сферы психических больных методом уровня притязаний” // Психологические методы исследования в клинике. - Л.: НИИ психоневрологии института им. В.М. Бехтерева. 1967. С. 214-218.
24. Белопольская Н.Л. Коррекция эмоциональных реакций на неуспех у детей со сниженныи интеллектом // Вопросы психологии. 1992. № 1-2. С. 33-42.
25. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1986. 423 с.
26. Бибрих Р.Р. Из истории проблемы детерминизма в психологии мотивации // Вестник Моск. ун-та. Сер. 14, Психология. 1978. № 2. С. 75-87.
27. Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. М.: Наука, 1973. 270 с.
28. Блейхер В.М., Крук И.В. Патопсихологическая диагностика. К.: Здоров’я, 1986. С. 100-102.
29. Бодалев А.А., Криволап Л.И. О воздействии стиля общения педагога с учащимися на их эмоциональный опыт // Проблемы общения и воспитания. Тарту: Тартуский гос. ун-т. 1974. С. 185-192.
30. Бодров В.А., Ложкин Г.В., Плющ А.Н. Нелинейная модель мотивационной сферы личности // Психологический журнал. 2001. №2. С. 90-100.
31. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. М.: Просвещение, 1968. 375 с.
32. Божович Л.И. Психологический анализ условий формирования и строения гармонической личности // Психология формирования и развития личности.- М.: Наука. 1981. С. 257-284.
33. Божович Л.И., Морозова Н.Г., Славина Л.С. Психологический анализ значения отметки как мотива учебной деятельности школьников // Известия АПН РСФСР. 1951. Вып. 36. С. 105-130.
34. Борисенко С.Б. Опыт использования цветового теста отношений для диагностики самосознания // Матеріали других міжнародних психологічних читань Актуальні проблеми сучасної психології”. Секція Психодіагностика”. Харків: Ун-т внутрішніх справ. 1995. С. 10-12.
35. Боришевский М.И. Развитие саморегуляции поведения школьников: Дис. в форме науч. доклада д.п.н.: 19.00.07. М., 1990. 77 с.
36. Боришевський М.И. Усвідомлення підлітками власної поведінки // Радянська школа. 1972. № 7. С. 15-21.
37. Бороздина Л.В. Исследование уровня притязаний. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1985. 103 с.
38. Бороздина Л.В. Что такое самооценка? // Психологический журнал. 1992. Т.13, № 4. С. 99-101.
39. Бороздина Л.В., Видинска Л. Притязания и самооценка // Вестник Моск. ун-та. Сер. 14. Психология. 1986. № 3. С. 21-30.
40. Бороздина Л.В., Залученова Е.А. Увеличение индекса тревожности при расхождении уровней самооценки и притязаний // Вопросы психологии. 1993. № 1. С. 104-114.
41. Бочарова С.П. Память в процессах обучения и профессиональной деятельности. Тернополь: Астон, 1997. 351 с.
42. Боязитова И.В. Взаимосвязь самооценки и волевой регуляции в онтогенезе // Психологический журнал. 1998. Т. 19, № 4. С. 27-40.
43. Братусь Б.С. Аномалии личности. М.: Мысль, 1988. 302 с.
44. Братусь Б.С. О механизмах целеполагания // Вопросы психологии. 1977. №2. С. 121-124.
45. Братусь Б.С., Павленко В.М. Соотношение структуры самооценки и целевой регуляции деятельности в норме и при аномальном развитии // Вопросы психологии. 1986. № 4. С. 146-154.
46. Будасси С.А. Способ исследования количественных характеристик личности в группе // Вопросы психологии. 1971. № 3. С. 138-144.
47. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике. - К.: Наукова думка, 1989. С. 49.
48. Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи: Записки детского психиатра. М.: Просвещение, 1988. 207 с.
49. Валицкас Г.К., Гиппенрейтер Ю.Б. Самооценка у несовершеннолетних правонарушителей // Вопросы психологии. 1989. № 1. С. 45-54.
50. Выготский Л.С. О психологических системах // Собрание сочинений: В 6 т. / АПН СССР. - М.: Педагогика, 1982. Т.1: Вопросы теории и истории психологии. С. 109-131 .
51. Выготский Л.С. Структура высших психических функций // Собрание сочинений: В 6 т. / АПН СССР. - М.: Педагогика, 1983. Т.3: Проблемы развития психики. С. 114-133.
52. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 т. / АПН СССР. М.: Педагогика, 1984. Т.4: Детская психология. 432 с.
53. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 т. / АПН СССР. М.: Педагогика, 1983. Т.5: Основы дефектологии. 366 с.
54. Гаврищак Л.И. Притязания подростков как фактор их взаимодействия в коллективе сверстников: Автореф. дис канд. психол. наук: 19.00.07 / НИИ психологии. К., 1989. 16 с.
55. Галкина Т.В. Методика изучения особенностей оценки и самооценки в ситуации прогнозирования достигаемых результатов // Психологический журнал. 1986. № 2. С. 161-165.
56. Галкина Т.В. Психологический механизм решения задач на самооценку: Автореф. дис канд. психол. наук: 19.00.01 / АН СССР, институт психологии. М., 1986. 22 с.
57. Головина Л.М. Изучение процесса целеобразования в экспериментальной ситуации выбора задач после успеха-неуспеха // Психологические исследования интеллектуальной деятельности. М.: Изд-во МГУ. 1979. С. 139-145.
58. Головко О.А. Формирование саморегуляции поведения у детей с аффективными проявлениями: Автореф. дис канд. психол. наук: 19.00.07 / НИИ психологии УССР. К., 1986. 19 с.
59. Готтсданкер Р. Основы психологического эксперимента: Пер. с англ. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. 463 с.
60. Гошек В. Уровень притязаний и его роль в психологической подготовке спортсмена // Теория и практика физической культуры. 1972. № 1. С. 32-37.
61. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. СПб.: Свет, 1997. С. 410-424.
62. Дашкевич О.В. Влияние оценки результатов деятельности на особенности эмоциональных состояний младших школьников // Вопросы психологии. 1972. № 6. С. 116-123.
63. Дружинин В.Н. Экспериментальная психология. М.: ИНФРА-М, 1997. 255 с.
64. Дусавицкий А.К. Межличностные отношения в младшем школьном возрасте и их зависимость от способа обучения // Вопросы психологии. 1983. № 1. С. 58-65.
65. Елагина М.Г. Соотношение общей и конкретной СО у детей раннего возраста // Новые исследования в психологии. 1982. № 2 (27). С. 48-53.
66. Ерофеев А.К. Развитие методов исследования уровня притязаний: Автореф. дис канд. психол. наук: 19.00.01 / АПН СССР. НИИ общей и пед. психологии. М., 1983. 25 с.
67. Ерофеев А.К. Уровень притязаний: проблемы и перспективы // Психологические особенности формирования личности школьника. М.: Изд-во АПН СССР, НИИ общей и пед. психологии. 1983. С. 11-21.
68. Ерофеев А.К. Характеристика количественных показателей целеобразования при выявлении уровня притязаний // Личность в общении и деятельности. Ульяновск: Изд-во УГПИ. 1985. С. 46-50.
69. Жулидова Н.А. Некоторые особенности прогностической самооценки и уровня притязаний младших школьников с задержкой психического развития // Дефектология. 1981. №4. С. 32-38.
70. Захаров А.И. Особенности диагностики взаимоотношений в конфликтной семье // Вопросы психологии. 1981. № 3. С. 58-68.
71. Захарова А.В. Генезис самооценки: Автореф. дис докт. психол. наук: 19.00.07 / АПН СССР. НИИ общей и пед. психологии. М., 1989. 44 с.
72. Захарова А.В. Структурно-динамическая модель самооценки // Вопросы психологии. 1989. № 1. С. 5-15.
73. Захарова А.В., Андрущенко Т.Ю. Исследование самооценки младшего школьника в учебной деятельности // Вопросы психологии. 1980. № 4. С. 90-100.
74. Захарова А.В., Андрущенко Т.Ю. Особенности формирования оценки и самооценки качеств личности в младшем школьном возрасте // Новые исследования в психологии. 1981. № 2 (25). С. 72-77.
75. Захарова А.В., Тагиева Г.Б. Самооценка как фактор психологической готовности к школьному обучению // Новые исследования в психологии. 1986. № 1 (34). С. 41-43.
76. Захарова А.В., Худобина Е.Ю. Взаимодействие когнитивного и эмоционального компонентов самооценки в младшем школьном возрасте // Новые исследования в психологии и возрастной физиологии. 1990. - № 1(3). - С. 19-23.
77. Зейгарник Б.В. Исследование уровня притязаний у психически больных // Журнал невропатологии и психиатрии им. С.С. Корсакова. М.: Медицина. 1972. Т. LXXII,