Сапронова Жанна Едуардівна. Оцінка впливу амлодіпіну і небівололу на структурно-функціональний стан лівого шлуночка та епізоди ішемії міокарду у хворих на стабільну стенокардію

Краткое описание

Сапронова Жанна Едуардівна. Оцінка впливу амлодіпіну і небівололу на структурно-функціональний стан лівого шлуночка та епізоди ішемії міокарду у хворих на стабільну стенокардію : Дис... канд. наук: 14.01.11 - 2006.

Сапронова Ж.Е. Оцінка впливу амлодипіну і небівололу на структурно-функціональний стан лівого шлуночка та епізоди ішемії міокарда у хворих на стабільну стенокардію напруги. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.11 кардіологія. Запорізький державний медичний університет МОЗ України, Запоріжжя, 2006 .
Дисертацію присвячено вивченню антиангінальної активності амлодипіну та небівололу у хворих на стабільну стенокардію, удосконаленню підходів до лікування, прогнозування перебігу та ефективності фармакотерапії в амбулаторних умовах. Досліджено зміни діастолічної, систолічної функцій лівого шлуночка серця та показники проби з дозованим фізичним навантаженням. Проаналізований стан показників вегетативного тонусу, які передували виникненню епізодів ішемії міокарда. На підставі дослідження впливу амлодипіну та небівололу на параметри вегетативного тонусу, що передував епізодам ішемії міокарда, показників кардіогемодинаміки та толерантності до фізичного навантаження запропоновано диференційований підхід до лікування хворих на стабільну стенокардію.
Підтверджено високу клінічну ефективність амлодипіну та небівололу при лікуванні хворих на стабільну стенокардію. Обґрунтовано необхідність динамічного контролю за станом кардіогемодинаміки, толерантності до фізичного навантаження та показників вегетативного тонусу, що передує епізодам ішемії міокарда, з метою підвищення ефективності терапії.
Результати дослідження дозволяють розцінювати показники вегетативного тонусу як маркер призначення та прогнозування впливу лікування амлодипіном та небівололом на амбулаторному етапі.

У дисертаційній роботі вирішене актуальне наукове питання кардіології визначено структурно функціональний стан лівого шлуночка та епізоди ішемії міокарда в залежності від їх передуючого вегетативного тонусу у хворих на стабільну стенокардію напруги та розроблено індивідуальний підхід вибору препарату залежно від стану вегетативної нервової системи хворого.

Амлодипін та небіволол демонструють виражену антиангінальну активність за даними клінічного спостереження, ВЕМ і холтерівського моніторування. Ефект небівололу, на відміну від амлодипіну, проявляється через 5 годин після прийому. Ефективність дії препаратів збільшується у перші три тижні лікування, впродовж 6 місяців ця дія продовжує наростати в меншій мірі.
Чутливість до амлодипіну складає: 94,4 % у хворих на стабільну стенокардію І ФК, 34,5 % - у хворих на стабільну стенокардію ІІ ФК. У 100 % хворих на стабільну стенокардію ІІІ ФК клінічний ефект недостатній. Чутливість до небівололу складає: 88,9 % у хворих на стабільну стенокардію І ФК (Р>0,5), 56,3 % - у хворих на стабільну стенокардію ІІ ФК (Р<0,1), 20,0 % - у хворих на стабільну стенокардію ІІІ ФК (Р<0,001).
Обидва препарати, що досліджувалися, позитивно впливають на показники кардіогемодинаміки. Різниця у їх дії полягає у тому, що амлодипін більш інтенсивно впливає на систолічну функцію серця, що виражається у зростанні ФВ зросла з (52,49±1,91) % до (71,26±3,04) % (Р<0,001), співвідношення ЕА збільшилося несуттєво: з (0,82±0,03) до (1,15±0,16) (Р<0,1), небіволол більш інтенсивно впливає на діастолічну функцію серця, співвідношення ЕА збільшилася з (0,81±0,03) до (1,41±0,04) (Р<0,001), ФВ не зменьшилася з (52,50±1,89) % до (56,90±1,98) % (Р> 0,1).
Лікування амлодипіном через 6 місяців приводить до підвищення ЧСС з (65,5±1,14) хв-1до (78,7±5,1) хв-1(Р<0,05) без зменшення антиангінальної дії препарату. Небіволол викликає значне зниження ЧСС: через 6 місяців з (66±1,15) хв-1до (48,9±0,6) хв-1(Р<0,001) і низький рівень ЧСС не викликав негативних клінічних проявів у хворих на стабільну стенокардію І-ІІ ФК.
Впродовж лікування обома препаратами вегетативне забезпечення продовжує поліпшуватися. Причому під впливом амлодипіну у більшій мірі підвищується потужність хвиль LF (характеризують симпатичний тонус) (Р<0,001), а небівололу хвиль HF (парасимпатичний тонус) (Р<0,001). Співвідношення LF/HF має різноспрямовані коливання, але поступово наближується до показників здорових осіб (Р<0,05).

На фоні значної антиішемічної дії обох препаратів відбувається більш суттєве зменшення відносної кількості больових епізодів ішемії (Р<0,001). При лікуванні амлодипіном епізоди ішемії відносно частіше виникають на фоні симпатикотонії, а небівололу парасимпатикотонії.
Більшість епізодів ішемії у хворих на стабільну стенокардію напруги І-ІІІ ФК виникають на фоні переважання активності симпатичного відділу нервової системи. Терапія небівололом має пріоритет над амлодипіном, оскільки антиішемічна дія амлодипіну відбувається за рахунок зменшення епізодів ішемії міокарда виникаючих на фоні переважання хвиль HF та без переважання хвиль HF або LF, а антиішемічна дія небівололу за рахунок зменшення епізодів ішемії міокарда, виникаючих на фоні хвиль LF.