СЕМАНТИЧНИЙ ТА ТЕКСТОТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЛІНГВОКУЛЬТУРЕМ В УКРАЇНСЬКОМУ ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Шевченко Мирослава Вікторівна

УДК 81’371/372’42

СЕМАНТИЧНИЙ ТА ТЕКСТОТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЛІНГВОКУЛЬТУРЕМ В УКРАЇНСЬКОМУ ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Зайченко Неоніла Федорівна,
кандидат філологічних наук, доцент

Київ 2002

ЗМІСТ

Вступ..................................................................................................... 4
Розділ 1 Лінгвокультуреми в інформативно-змістовій структурі поетичного тексту....................................................................................................................... 13
1.1. Текст як одиниця художньої комунікації і поетичного
мовлення....................................................................................................... 13
1.2. Інформативно-змістова структурація поетичного тексту......... 19
1.3. Лінгвокультуреми як стрижні творення національно-словесних художніх образів (НСХО)........................................................................................... 25
1.3.1. Лінгвістичні аспекти творення художнього образу в поетичному тексті..................................................................................................................... 25
1.3.2. Лінгвокультурема як мовний знак культури і як стрижень творення національно-словесного образу......................................................... 34
1.4. НСХО в аспекті сприйняття поетичного тексту......................... 39
Розділ 2 Національно-словесний художній образ у системі національно-культурних асоціацій....................................................................................................... 58
2.1. Етноміфологеми як питомі лінгвокультуреми .......................... 58
2.2. Особливості формування і сприйняття національно-словесного художнього образу з вегетоміфологемами тополя, верба, калина................................ 63
2.2.1. Вегетоміфологема тополя.............................................................. 63
2.2.2. Вегетоміфологема верба................................................................ 70
2.2.3. Вегетоміфологема калина.............................................................. 80
2.3. Національно-словесний художній образ з етноміфологемою небо в контексті універсального протиставлення небо : земля.............................................. 92
2.3.1. Специфіка лексеми небо як архетипового символу.................... 93
2.3.2. Актуалізація лінгвокультуреми небо у складі національно-забарвленого словесно-художнього образу...................................................... 94
Розділ 3 Функціонування національно-словесних художніх образів у контексті культурних запозичень............................................................................. 112
3.1. Культурні запозичення як реалізація опозиції своє” : чуже” 112
3.2. Прецедентні тексти у змістовій структурі національно-словесного художнього образу: відтворення і перетворення......................................................... 116
3.2.1. Прецедентні тексти як функціонально значущі елементи поетичного тексту.............................................................................................. 116
3.2.2. Специфіка ПТ-номінацій як одиниць мови і мовлення............. 120
3.2.3 Асоціативно-змістова актуалізація ПТ-номінацій у складі словесного художнього образу......................................................................... 127
3.3. Специфіка текстуальних зв’язків між прецедентним текстом і мовленнєвим контекстом ................................................................................................. 132
3.4. Шляхи створення національно-специфічної забарвленості словесних художніх образів із прецедентними текстами........................................................... 139
3.5. Тексто- та смислотворча роль прецедентних текстів в аспекті породження і сприйняття художньо-естетичного змісту поетичного
твору........................................................................................................... 145
3.6. Взаємодія авторського і читацького контекстів при декодуванні глибинного смислу словесних художніх образів із прецедентними
текстами...................................................................................................... 156
Висновки........................................................................................... 164
Список використаної літератури..................................................... 170
Список умовних скорочень....................................................................190

ВСТУП

Дослідження мови художньої літератури (ХЛ) може здійснюватися і здійснюється в різних аспектах і з різних методологічних позицій. І хоч питання про функціональний статус мови ХЛ залишається дискусійним, проте спостереження над її специфікою схиляють дослідників до думки, що мову ХЛ правомірно і доцільно розглядати як функціонально зумовлений різновид літературної мови, кваліфікуючи його як художнє мовлення”. Поетичне мовлення (поетична мова) визначається з цього погляду як специфічна форма естетичного освоєння дійсності, активний засіб художнього узагальнення і мислення, уреальнення естетичної функції мови (Л.Булаховський, В.Виноградов, Г.Винокур, О.Потебня, Л.Щерба, Р.Якобсон та ін.); як вторинна моделююча картину світу система (Ю.Лотман, Б.Успенський); як мовленнєвий жанр, в якому злито три компоненти тема, мовні засоби і структура” (М.Бахтін); як своєрідна форма вербально-поетичної комунікації (І.Гальперін, С.Гончаренко, І.Ковтунова, Т.Сільман, Р.Якобсон та ін.), в рамках якої сам текст поетичного твору характеризується подвійною орієнтацією на його автора і на потенційного читача (читачів).
Вивчення поетичного мовлення на рівні макро- і мікролінгвістики має давню традицію, започатковану фундаментальними працями вітчизняних і зарубіжних учених. Крім уже згаданих, маємо на увазі також І.Арнольд, Р.Барта, В.Кухаренко, Б.Ларіна, О.Лосєва, Т.Ніколаєву, А.Пєшковського, М.Риффатера, З. Тураєву та ін., в роботах яких знайшли грунтовне висвітлення лінгвістичні та лінгвостилістичні аспекти художньої образності, формування глибинного смислу поетичного тексту й декодування текстової семантики та ін.
Сучасні дослідження українських мовознавців зачіпають широке коло проблем, пов’язаних із вивченням мови поезії, і стосуються власне лінгвістичних (текстоволінгвістичних, функціонально-семантичних), лінгвостилістичних і (соціо)психолінгвістичних питань. У монографічних та дисертаційних дослідженнях українських науковців останнього десятиліття знайшли, зокрема, своє висвітлення такі проблеми:
-специфічні риси лінгвопоетики українських авторів у контексті поетичної традиції та жанру: символістів (Л.Ставицька), неокласиків (М.Кудряшова), шістдесятників (О.Маленко, Л.Пустовіт), вісімдесятників (І.Олійник), української романтичної лірики (О.Камінчук на матеріалі поезії Т.Шевченка) та ін.;
-особливості ідіостилю окремих поетів, у т.ч. шляхи трансформації традиційного поетичного словника (Н.Данилюк, С.Єрмоленко, І.Олійник, Л.Пустовіт);
- функціонування в поезії окремих тематичних груп у контексті фольклорної традиції (народної пісні, календарної обрядовості), наприклад, традиційних слів-символів зі сфери ботанічної лексики (Е.Гаврилюк, О.Сімович, І.Шапошникова), лексико-семантичних груп небо”, степ” (О.Маленко, Н.Сологуб).
Увагу українських науковців дедалі більше привертають проблеми вивчення категорії художньої образності з погляду міфопоетичної картини світу певного етносу (Н.Слухай на матеріалі поезії Т.Шевченка і М.Лермонтова), поєднання національного та індивідуального в міфопоетичній системі окремих українських авторів (С.Єрмоленко), виявлення ролі національно-словесної символіки у формуванні національно-мовної особистості (В.Кононенко).
Антропоцентризм як кардинальний принцип сучасної лінгвістики знайшов своє відображення в тих роботах українських дослідників, у яких мовлення, зокрема поетичне, розглядається в поєднанні і взаємодії феноменів мови, дійсності і мовної особистості, а до традиційно лінгвістичної парадигми включаються суміжні з нею галузі знань психолінгвістика, лінгвокультурологія, когнітологія тощо. Характерною в цьому відношенні є спроба створення нової лінгвістичної теорії поетичної діяльності, яку здійснив на матеріалі російської поезії Ю.Лазебник [93]. Подібний діяльнісний підхід до поетичного мовлення реалізується також у тих наукових розвідках, у яких поетичний текст розглядається як реалізоване мовлення, як одиниця комунікативного акту автор текст реципієнт, і в яких з’ясовуються особливості не лише породження, але й сприйняття тексту, його аперцептивний потенціал (А.Мойсієнко, І.Степанченко).
Проблеми декодування тексту, його глибинної семантики, що формується різними мовними і текстовими одиницями, зокрема системою словесно-художніх образів (СХО), набувають особливої актуальності з огляду на розширення функціонування української мови, залучення до її вивчення представників інших лінгвокультур. Для них нерідко основна складність полягає не в засвоєнні структурно-граматичних властивостей мови, а в осягненні текстової семантики, її національно-культурної специфіки, що виявляється в різних жанрах мовлення, передусім художнього. Цей аспект досліджень видається найменш опрацьованим українськими мовознавцями, він представлений окремими статтями, присвяченими лінгводидактичній інтерпретації українського художнього тексту, виявленню його національно-культурного потенціалу і ролі в його формуванні культуромістких одиниць мовних знаків культури” (Н.Зайченко).
Національне в художній літературі може представлятися, як відомо, різними шляхами, способами, в т.ч. й через усталений образний лад. Проте визначальним при цьому залишається змістовий аспект, що знаходить своє вираження в концептуально-образній моделі самої дійсності. Все те, що і в який спосіб чинить людина, не лише оформлюється, але й озмістовнюється” національною культурою [161, 123]. Це озмістовнення” уреальнюється і в типі мовомислення, передбачаючи певні парадигми життя й ціннісні орієнтири. Мова як феномен і форма національної культури, виражаючи поняттєво-світоглядні і емоційно-чуттєві структури буття, разом із тим є відображенням художньо-образних структур тієї чи іншої системи художніх цінностей і усталену систему їх оцінювання, і систему художніх традицій, властивих певному етносу.
Предметна зображувальність, на якій базуються словесні художні образи, набуває національної самобутності, якщо стрижнем творення образу виступають одиниці, в яких специфічно закарбовано зміст, форми культури певного етносу в певні періоди його існування, в т.ч. й притаманні йому способи мовомислення й образотворення, художнього осмислення й образно-мовного відтворення елементів загальнолюдської культури й культур інших народів.
Проте серед різнобічних проблем поетичного мовлення його лінгвокультурологічні аспекти залишаються малодослідженими. Передусім це стосується виявлення специфіки творення і сприйняття СХО в контексті міжкультурної взаємодії, що відбувається у сфері вербально-поетичної комунікації між автором тексту і його читачем (читачами) відповідно до їхньої лінгвокультурної соціалізації. Об’єктом спеціальної уваги українських мовознавців до цього часу не були, зокрема, і мовні знаки культури (питомі й запозичені лінгвокультуреми) як стрижні національно-словесних образів (НСХО). Не окреслено чітко саме поняття НСХО в його загальноестетичній і лінгвістичній сутності. Не знайшли достатнього висвітлення особливості актуалізації різних компонентів змістової структури лінгвокультурем у поетичному тексті, шляхи інформативно-змістового варіювання НСХО та фактори, що його зумовлюють. Потребує глибшого осмислення роль культурномаркованих одиниць (як загальнокультурнозначущих, так і національноспецифічних) в асоціативно-вербальній організації семантичного простору тексту. Не менш важливим у теоретичному і прикладному аспектах є з’ясування специфіки взаємодії у процесі породження і сприйняття поетичного тексту особистісної структури пресупозитивного (фонового) знання автора і читача, з одного боку, і системи загальнокультурних і національнокультурних асоціацій з іншого. У рамках сучасної антрополінгвістичної парадигми потребують детального опису і деякі інші питання, що стосуються НСХО як комплексної текстової одиниці пресупозитивного характеру, в якій (як у поезії загалом) відбивається взаємодія трьох факторів онтологічного, вербального і когнітивного” [94, 5] і яка орієнтована на ситуацію автора і на ситуацію читача.
Актуальність дослідження зумовлюється провідною тенденцією сучасної лінгвістики до вивчення мови в людині” і людини в мові”, що знаходить специфічне вираження в українському поетичному мовленні, тексті як процесуальній і результативній сутності, а також необхідністю осмислення з цього погляду категорії СХО в його національно-культурній самобутності, що стосується українського поетичного мовлення.
Теоретико-лінгвістичним підгрунтям висвітлення фактичного матеріалу є сучасна антрополінгвістична парадигма, у межах якої мова і дійсність, мова і мислення, мова і культура, мова і мовлення виступають у нерозривному зв’язку і взаємодії, опосередкованих свідомістю мовної особистості. Мова розглядається як функціональна система, здатна акумулювати в собі культурно-історичний досвід її носіїв, що знаходить своє специфічне відображення і вираження при використанні мовних одиниць у сфері вербально-художньої комунікації.
Робота виконана відповідно до планової наукової теми Розвиток і функціонування слов’янських мов у сучасному світі” (№ 97144, Номер державної реєстрації 0198007956) і кафедральної теми Лінгвометодичні основи опису та викладання української мови як іноземної”.
Мета дисертаційної роботи розкрити семантичний та текстотворчий потенціал лінгвокультурем як стрижневих компонентів словесно художнього образу, важливих елементів змістової структури українських поетичних текстів ХХ століття.
Відповідно до мети дослідження визначено основні завдання:
1. Охарактеризувати роль лінгвокультурем у формуванні СХО поетичного тексту.
2. Визначити поняття національно-словесного художнього образу в межах інформативно-змістової структури українського поетичного тексту та окреслити його роль у формуванні національно-культурного потенціалу тексту.
3. Обгрунтувати можливість використання як домінанти НСХО генетично і типологічно різнорідних лінгвокультурем (етноміфологем і прецедентних текстів (ПТ)-номінацій), з’ясувати особливості обох різновидів в українському поетичному тексті.
4. Розглянути особливості функціонування СХО в системі національно-культурних асоціацій і в контексті культурних запозичень.
5. З’ясувати образотворчу і текстотворчу функцію лінгвокультурем у рамках фрагмента і цілого українського тексту.
6. Визначити фактори, що зумовлюють інформативно-змістове варіювання НСХО, окресливши діапазон цього варіювання в читацькому сприйнятті.
Джерельною базою для лінгвістичного спостереження стали тексти ліричних поезій українських авторів ХХ століття представників різних поколінь, поетичних систем, традицій, світоглядних позицій (Б.-І. Антонича, М.Вінграновського, І.Драча, І.Жиленко, М.Зерова, С.Йовенко, І.Калинця, Л.Костенко, Є.Маланюка, О.Олеся, Д.Павличка, М.Рильського, В.Сосюри, В.Симоненка, В.Стуса, П.Тичини та ін., а також окремих поетів-вісімдесятників).
Матеріалом дослідження є близько 1500 контекстів з лексемами верба, калина, тополя, небо і тематично різнорідними ПТ-номінаціями, визначених при фронтальному обстеженні українських поетичних текстів ХХ ст.
Об’єктом дослідження виступає лінгвокультурема у складі національно-словесного художнього образу як комплексної текстової одиниці пресупозитивного характеру, формування і сприйняття якої детерміноване взаємодією загальнозначущих і національнозначущих елементів культури. Предмет дослідження складає текстова семантика, яка розглядається через призму СХО з компонентом лінгвокультуремою.
Методи дослідження: основним лінгвістичним методом роботи є описовий метод у його дедуктивно-індуктивній спрямованості. Як операційні методи у вирішенні конкретних проблем дослідження виступають а) метод компонентного і семного аналізу при розгляді семантичної структури досліджуваних одиниць, б) метод контекстуального аналізу при встановленні текстової семантики лінгвокультурем у складі НСХО та визначенні їх функцій. Використано також дослідницькі прийоми лінгвістичного спостереження, класифікації і систематики.
Багатогранність об’єкта дослідження зумовлює комплексний підхід до його вивчення, зокрема врахування таких параметрів:
1. Інформативно-змістового параметра, який передбачає виявлення текстової семантики, актуальних смислів лінгвокультурем стрижнів НСХО, що виникають на перетині лінгвістичної та естетичної систем комунікантів (автора і читача) і зумовлені дією мовних та позамовних чинників.
2. Лінгвокультурологічного параметра, що має на меті з’ясувати характер відбиття в СХО мовно-культурної взаємодії в рамках однієї (української) культури і в міжкультурному контексті, а також висвітлити деякі питання, пов’язані зі специфікою відбиття фрагмента картини світу у свідомості мовної особистості.
3. Функціонального параметра, в межах якого розкривається функціонально-смислове навантаження лінгвокультурем у тексті чи його фрагменті (мікроконтексті).
4. Комунікативно-прагматичного параметра, пов’язаного з висвітленням специфіки НСХО в аспекті текстопородження і текстосприйняття у взаємодії авторського і читацького контекстів.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше щодо українського поетичного мовлення ХХ ст.. досліджено СХО з компонентом-лінгвокультуремою як лінгвокультурологічний об’єкт у системі національно-культурних асоціацій і в контексті міжкультурної взаємодії; введено поняття національно-словесного художнього образу як комплексної текстової одиниці пресупозитивного характеру; розглянуто його в рамках зовнішнього і внутрішнього контексту поетичного твору і визначено його роль у формуванні змістової структури поетичного тексту; по-новому осмислено українські лінгвокультуреми традиційні слова-символи і ПТ-номінації, обґрунтовано здатність цих одиниць виступати ядром творення двох різновидів НСХО національно-специфічного СХО та національно-забарвленого СХО. З’ясовано фактори інформативно-змістового варіювання лінгвокультурем обох різновидів, їх специфіку як текстотворчих елементів.
Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що отримані результати доповнюють і уточнюють окремі важливі аспекти мовно-мовленнєвої взаємодії в рамках вербально-поетичної комунікації, поглиблюють існуючі уявлення про взаємозв’язок мови і культури, мови і мислення, мови і мовлення, загального і одиничного, універсального (загальнокультурного) і специфічного (національного).
Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їх використання у спеціальних курсах з лінгвокраїнознавства, лінгвістичного аналізу художнього (поетичного) тексту, теорії поетичного мовлення, коментованого читання; ілюстративний матеріал спостережень може бути використаний у загальному курсі функціональної стилістики української мови.
Апробація результатів роботи: Основні положення роботи викладено у виступах на 1) ІІ Загальноукраїнській науковій конференції Розбудова держави: духовність, екологія, бізнес” (Київ, 1996); 2 ) Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції, присвяченій 85-річчю від дня народження А. С. Малишка Творчість Андрія Малишка в контексті літературного процесу ХХ століття” (Київ, 1997); 3) Наукових читаннях присвячених пам’яті академіка Л.А.Булаховського Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур” (Київ, 2000); 4) 9-ій міжнародній науковій конференції Мова і культура” (Київ, 2000); 5) Всеукраїнській науковій конференції з філології Vivat Academia” до 340-річчя заснування Львівського університету (Львів, 2001); 6) 10-ій міжнародній науковій конференції Мова і культура” (Київ, 2001); 7) Міжнародній лінгвістичній конференції Функциональная лингвистика: Язык. Человек. Власть” (Ялта, 2001). Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української та російської мов як іноземних Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення дослідження висвітлено в 9 наукових публікаціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації розкрито семантичний і текстотворчий потенціал питомих і запозичених лінгвокультурем, що виступають стрижнем творення двох різновидів національно-словесних ХО національно-специфічних та національно-забарвлених. Доведено, що формування і сприйняття НСХО детермінується взаємодією загальнозначущих і національнозначущих елементів культури, відбитих у словесній площині поетичного тексту.
Цих висновків досягнуто у процесі дослідження фактичного матеріалу, що здійснювалося за двома напрямками: а) семантико-стилістичний аналіз лінгвокультурем як смислової основи НСХО; б) розгляд змістової структури тексту, пов’язаного з проекцією НСХО на контекст.
1. Смислова й естетична інформація поетичного тексту, її багатогранність специфічно виявляється в образно-художній структурі тексту, зокрема в його словесних художніх образах.
Стрижнем їх творення поряд з іншими одиницями виступають культурномарковані знаки лінгвокультуреми, формуючи національно-словесні художні образи. НСХО можуть створюватися на базі як питомих лінгвокультурем, зокрема етноміфологем, так і запозичених, представлених у роботі ПТ-номінаціями. Об’єднуючою ланкою в цьому процесі виступає кумулятивна та символічна функція цих одиниць.
У першому випадку СХО визначаються як національно-специфічні, їх національно-культурна (українська) самобутність закладена вже на дотекстовому рівні. У другому випадку СХО кваліфікуються як національно-забарвлені, оскільки запозичені лінгвокультуреми набувають національно-культурної (української) визначеності лише на текстовому рівні. Це стосується також архетипових символів. У всіх випадках ідеться про розрізнення образів мовного рівня (лінгвокультурем як мовних знаків) і образів мовленнєвого рівня (лінгвокультурем у складі СХО).
2. Образотворча функція лінгвокультурем виявляється в їх участі у формуванні концептуально-змістового ядра НСХО, яке визначає багато в чому глибинну семантику цілого тексту загалом і окремих його фрагментів. З цього погляду НСХО виступають текстовими одиницями, в яких реалізується інформативно-значеннєвий потенціал лінгвокультуреми у вигляді певного актуального смислу, символічної значущості. Ці смисли мають особистісний характер, позначений специфікою індивідуально-авторської поетичної моделі світу.
Тексто (смисло-) творча функція питомих і запозичених лінгвокультурем реалізується в поетичному тексті на поверхневому і глибинному рівнях. Аналіз парадигматично-синтагматичної мережі лінгвокультуреми виявляє наскрізні понятійні, смислові та емотивно-оцінні прагматичні лінії, представлені тематичними групами та асоціативно-смисловими полями. Конотації, що формують контекстуальну семантику досліджуваних одиниць не є однорідними і диференціюються як а) соціально-зумовлені та індивідуально-зумовлені.
НСХО утворюють специфічну лінгвокультурну парадигму, в якій поєднуються а) константні, стабільні компоненти, що пов’язують їх із системою мови, загально- і національнокультурних асоціацій, сформованих різними джерелами, і б) змінні, варіабельні компоненти, що об’єктивно зумовлюються зміною соціокультурного контексту, розвитком суспільства, зміною типів художнього мислення, а суб’єктивно самобутністю авторської поетичної моделі світу.
3. Інформативно-змістове варіювання етноміфологем у складі НСХО об’єктивно зумовлюється їх онтологічною природою, об’ємністю семантичної структури як слів-символів і виявляється в актуалізації текстових смислів (символічних значущостей), що поєднано з іншими одиницями мовленнєвого контексту формують глибинну семантику НСХО, фрагмента тексту (мікротексту) чи цілого тексту. Динаміка варіювання виявляється також у можливості поєднання в одному образі протилежних (смислових і аксіологічних) ознак. Аналіз функціонування неархетипових символів (верба, калина, тополя) та архетипового символу небо виявив подібні й відмінні тенденції образо- та текстотворення. В обох випадках має місце взаємодія інваріантного (узуально-символічного значення) і варіантного (контекстуально-авторських смислів, символічних значущостей), що відбиває взаємозв’язок мови і мовлення; асоціативно-вербальної мережі, яка включає систему національно-культурних (загальнокультурних) асоціацій, та індивідуально-авторського асоціативного поля.
Специфічні закономірності образотворення зумовлюються відмінністю сутнісних ознак цих лексем, які у прямому, номінативному значенні розрізняються як конкретне/абстрактне, а в переносному, символічному значенні представляють різні (хоч і пов’язані) види слів-символів архетипових та неархетипових.
4. Інваріантною образною ідеєю, що формується в усіх проаналізованих поетичних текстах з вегетоміфологемами верба, калина, тополя виступає тема Україна”. Варіювання її значеннєвої парадигми здійснюється на основі символічної значущості ‘етнопросторова константа’, на перетині просторових і часових параметрів у їх якісно-кількісному вимірі, що передбачає також варіювання емотивно-оцінного аспекту. Образно-смислова інтерпретація інваріантного значення ‘етнопросторова константа’ еволюціонує в українському поетичному мовленні ХХ ст. від конкретної побутовості до буттєвості, розкриваючи різні грані буття на перетині ліній людина у світі” і світ у людині”.
Просторово-часова параметризація актуальних смислів вегетоміфологем, зазнаючи самобутньо-авторського осмислення й відповідної вербалізації, у межах проаналізованого матеріалу об’єднується в парадигму з архісемою ‘життя’. Диференційними ознаками цієї парадигми виступають ідеальні сутності”: смисли ‘початок’ ‘кінець’, ‘забуття’ ‘пам’ять’, ‘смерть’ ‘безсмертя’, ‘воля’ ‘неволя’, ‘радість’ ‘страждання’, ‘доля’ ‘недоля’ тощо.
Варіювання НСХО зі стрижневими компонентами верба, калина, тополя в емотивно-оцінній площині коливається від прихильно-позитивного, ідилічного до елегійно-тривожного чи модально невизначеного.
Образне перетворення окремих символічних смислів здійснюється поєднано з допоміжними символами, як архетиповими (калина вогонь, верба вода), так і неархетиповими (калина сльози) і вирізняється висуненням наперед міфопоетичних уявлень, інтерпретованих у новому соціокультурному контексті.
Формування СХО з архетиповим символом небо відбувається у зіставленні його з іншим символом такого ж типу земля на базі чуттєвосприйманих просторових ознак. Це зіставлення, з одного боку, уреальнюється як універсальне, загальнолюдське протиставлення неба (далекого-недосяжного-таємничого-безмежного-ідеального-вічного) землі (близькому-конкретному-буденному-низькому-тлінному). Домінування певних смислів із цих асоціативних ланцюжків, а також характер їх поєднання зумовлюється поетичною традицією і/або авторською поетичною моделлю світу.
З іншого боку, прикметною ознакою поетичних контекстів частини українських авторів є нейтралізація вказаної опозиції, сприйняття неба і землі як неподільного цілого, що є відбиттям у сучасному соціокультурному контексті давньоруської традиції пансакральності та антропокосмізму. Відчутну образотворчу роль у цій нейтралізації відіграють проаналізовані вегетоміфологеми верба, калина, тополя, що осмислюються як посередники між землею і небом, людиною і Богом, складаючи символічну тріаду земля дерево небо.
5. Семантичний та текстотворчий потенціал запозичених лінгвокультурем ПТ-номінацій реалізується в українському поетичному мовленні в національно-забарвлених СХО, що виявляється в зіставленні їх інваріантного значення як конвенційних символів і актуальних смислів як бази творення НСХО.
Інформативно-змістове варіювання національно-забарвлених СХО зі стрижнем ПТ-номінацією зумовлюється об’єктивними і суб’єктивними чинниками. До перших належить специфічність їх як концептуально-змістових найменувань, наслідком чого є об’ємність, багатогранність первинної предметної ситуації, пов’язаної з ПТ, і потенційна множинність її перенесення на вторинну ситуацію поетичного тексту. Суб’єктивним фактором виступають особливості культуроцентричного бачення автора, схильність його до використання ПТ з певних царин культури та їх прагматичної інтерпретації.
На поверхневому (змістово-фактуальному) рівні варіювання відбувається внаслідок поєднання ПТ з різними мінімальними контекстами. Це свідчить також і про варіювання текстово-концептуальної інформації, на що вказують вербальні маркери-супровідники ПТ у її мовленнєвому оточенні. На глибинному рівні варіювання уреальнюється як варіативність текстових значущостей ПТ, що формують НСХО. Текстова семантика може бути вужчою чи ширшою порівняно з узуально закріпленою за ПТ інформацією, включаючи також її емотивно-оцінний компонент.
Варіативність сприйняття НСХО з проаналізованими питомими і запозиченими лінгвокультуремами детермінована специфікою взаємодії авторського і читацького контекстів у процесі породження й рецепції поетичного тексту. При його аперцептивному сприйнятті кумулятивна функція лінгвокультурем постає у вигляді фонового знання, необхідного й достатнього для декодування СХО і глибинної текстової семантики. Саме це дає підстави визначити НСХО як комплексні пресупозитивні текстові одиниці. На рівні розуміння варіювання може відбуватися в межах усіх трьох компонентів змістової структури тексту (образу), що зумовлюється індивідуальними властивостями читача як мовленнєвої особистості, ступенем відповідності особистих тезаурусів та індивідуально-асоціативних полів автора і читача, а також характером фонової інформації лінгвокультуреми з т.з. її загальнокультурної чи національнокультурної значущості.
На ступінь та глибину розуміння тексту реципієнтом впливає також належність його до певної лінгвокультури: для носіїв української мови труднощі виникатимуть, швидше, при декодуванні СХО з ПТ, а в іншомовних читачів вони пов’язуватимуться з осягненням глибинної семантики національно-специфічних образів.
Таким чином, досліджений матеріал дає підстави стверджувати, що обидва різновиди СХО (національно-специфічні й національно-забарвлені) виступають як комплексні текстові одиниці, обернені, з одного боку, до системи національно-культурних асоціацій носія української мови, а з іншого до світової культури, до системи загальнолюдських духовних цінностей, у контексті і на тлі яких виявляється національна специфічність (забарвленість) образу. У ширшому плані вони яскраво демонструють взаємозв’язок і взаємодію загального і часткового, універсального і специфічного, інваріантного і варіативного, системного і індивідуального.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аверинцев С.С. Символ // Краткая литературная энциклопедия. М.: Советская энциклопедия, 1971. Т. 6. С. 826-831.
2. Арнольд И.В. Тематические слова художественного текста (Элементы стилистического декодирования) // Иностранные языки в школе. 1971. № 2. С. 6-12.
3. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка (стилистика декодирования). М.: Просвещение, 1990. 301 с.
4. Арнольд И.В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность. СПб: Издательство Санкт-Петербургского университета, 1999. 444 с.
5. Арутюнова Н.Д. Понятие пресуппозиции. Известия АН СССР СЛЯ. 1973. Т. 32, вып. 1. С. 84-89.
6. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры”, 1998. 896 с.
7. Ахманова О.С., Гюббенет И.В. «Вертикальный контекст» как лингвистическая проблема // Вопросы языкознания. 1977. № 3. С. 47-54.
8. Бабайлова А.Э. Текст как продукт, средство и объект коммуникации при обучении неродному языку: Социопсихолингвистические аспекты / Под ред. А.А.Леонтьева. Саратов: Издательство Саратовского университета, 1987. 152 с.
9. Байков В.Г. Герменевтическая ситуация как образное средство // Мова і культура. К., 2000. Т. 1. Філософія мови і культури. Культурологічний компонент мови, Вип. 2 С. 5-11.
10. Барт Р. Основы семиологии // Структурализм за” и против”: Сборник статей / Под ред. Е.А. Басина и М.Я.Полякова. М.: Прогресс, 1975. С. 114-163.
11. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. М.: Издательская группа Прогресс”; Универс, 1994. 616 с.
12. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 376 с.
13. Белянин А.О. Психолингвистические аспекты художественного текста. М.: Издательство МГУ, 1988. 128 с.
14. Богин Г.И. Понимание текстов культуры//Язык и культура. Первая международная конференция. Материалы. К., 1992. С.41-43.
15. Богин Г.И. Типология понимания текста. Калинин: Издательство Тверского университета, 1993. 137 с.
16. Борев Ю.Б. Теория художественного восприятия и рецептивная эстетика. Методология критики и герменевтика // Теории, школы, концепции (критические анализы): Художественная герменевтика. М.: Наука, 1985. 288 с.
17. Брудный А.А. Понимание как компонент психологии чтения. М.: Книга, 1975. 166-172.
18. Будагов Р.А. История слов в истории общества. М.: Просвещение, 1971. 270 с.
19. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. Серія друга // Булаховський Л.А. Вибрані праці в п’яти томах. К.: Радянська школа, 1975. Т. 1. 248 с.
20. Бурвикова Н.Д. Типология текстов для аудиторной и внеаудиторной работы. М.: Русский язык, 1988. 116 с.
21. Бурнацева З.К. Субъективность/объективность мнения об объекте в картине мира художественного текста // Текст как отображение картины мира: Сб. научн. трудов. М., 1989. Вып. 341. С. 36-46.
22. Вайнрах У. Языковые контакты. К.: Вища школа, Издательство при КГУ, 1979. 263 с.
23. Васильев С.А. Синтез смысла при создании и понимании текста. К.: Наукова думка, 1988. 240 с.
24. Васильева А.Н. Художественная речь: Курс лекций по стилистике для филогов [Для студентов-иностранцев]. М.: Русский язык, 1983. 256 с.
25. Вендина Т.И. Южнославянская картина мира и словообразование // Славянское и балканское языкознание. Проблемы лексикологии и семантики. Слово в контексте культуры. М.: Индрик, 1999. С.33-46.
26. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Лингвострановедческая теория слова. М.: Русский язык, 1980. 320 с.
27. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Язык и культура. Лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного: Методическое руководство. Издание 3-е, переработанное и дополненное. М.: Русский язык, 1983. 270 с.
28. Веселовский А.М. Историческая поэтика. Л.:Гослитиздат, 1940.648 с.
29. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во Академии наук СССР, 1963. 255 с.
30. Виноградов В.В. Поэтика русской литературы: Избранные труды. М.: Наука, 1976. 511 с.
31. Виноградов В.В. О языке художественной прозы. М.: Наука, 1980. 360 с.
32. Винокур Г.О. Избранные работы по русскому языку. М.: Учпедгиз, 1959. С. 229-257.
33. Винокур Г.О. Филологические исследования: Лингвистика и поэтика. М.: Наука, 1990. 453 с.
34. Выготский Л.С. Психология искусства. М.: Педагогика, 1987. 344 с.
35. Гальперин И.Р. Проблемы лингвостилистики // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1980. Вып. ІХ. Лингвостилистика. С. 5-34.
36. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981 . 140 с.
37. Гаспаров М.Л. Художественный мир писателя: тезаурус формальный и тезаурус функциональный // Проблемы структурной лингвистики. 1984 / Под ред. В.П.Григорьева. М., 1988. С. 125-137.
38. Гачев Г.Д. Национальный космо-психо-логос // Вопросы философии. 1994. № 12. С. 59-78.
39. Гей Н.К. Слово прозаическое и слово поэтическое в творчестве Пушкина // Контекст 1991. М.: Наука, 1992. С. 100-117.
40. Гей Н.К. Художественность литературы. Поэтика. Стиль. М.: Наука, 1975. 471 с.
41. Герасимова Ю.В. Метафоризація в поезії і прозі І.О.Буніна: Автореф. дис. ... канд. філол.. наук: 10.02.02. російська мова. К., 1995. 16 с.
42. Гетьман И.М. Тезаурус как инструмент современного языкознания (на материале русистики). Автореф. дисс. ... докт. филол. наук: 10.02.02. русский язык К., 1991.34 с.
43. Гийом Г. Принципы теоретической лингвистики / Перевод с французского П.А.Скрелина: Общ. ред. Л.М.Скрелиной. М.: Прогресс, 1992. 224 с.
44. Гончаренко С.Ф. Единицы поетической речи и их функции / Отв. ред. С.Ф.Гончаренко. М.: Московский институт иностранных языков им. Мориса Тереза, 1990. 144 с.
45. Гюббенет И.В. К проблеме понимания литературного художественного текста (на английском материале). М.: Издательство Московского университета, 1981. 110 с.
46. Даль Владимир. Толковый словарь живого великорусского языка. М.: Русский язык, 1978 1980. Т.1-4. 683 с.
47. Данилюк Н. Національно-мовна картина світу в українській народній пісні // Мовознавство: Тези та повідомлення ІІІ Міжнародного конгресу україністів. Х.: Око, 1996. С. 219-224.
48. Дзюба І.М. Марко Павлишин: крізь модерністські окуляри” і без них // Переднє слово до кн.: Марко Павлишин. Канон та іконостас. К.: Час, 1997. С. 5-26.
49. Дзюба І.М. Чи усвідомлюємо ми українську культуру як цілісність // Культура і життя.1988. 24 січня.
50. Дмитрюк Н.В. Национально-культурная специфика вербальных ассоциаций: Автореф. дисс. канд. филол. наук. М., 1995. 18 с.
51. Донцов Д. Де шукати наших історичних традицій. Львів, 1941. С. 81.
52. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. К.: Наукова думка, 1987. 249 с.
53. Єрмоленко С.Я. Стилістика сучасної української літературної мови в контексті слов’янських стилістик // Мовознавство. 1998. № 2-3. С. 25-36.
54. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). К.: Видавництво Довіра”,1999. 431 с.
55. Журавлев А.П. Символическое значение языкового знака // Речевое воздействие. Проблемы прикладной психолингвистики. Сборник статей. Отв. редактор А.А.Леонтьев. М.: Наука, 1972. С. 81-104.
56. Зайченко Н.Ф. Роль художньої літератури у формуванні країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенції іноземних студентів // Вісник Київського університету. Історико-філологічні науки. К.: Либідь, 1991. Вип. 2. С. 76-79.
57. Зайченко Н.Ф., Паламарчук О.Л. Про деякі лінгвокраїнознавчі аспекти перекладу (на матеріалі поезії Т.Г.Шевченка на близькоспоріднені мови) // Дослідження творчості Т.Г.Шевченка: Тематичний збірник наукових праць. К.: НМК ВО, 1992. С. 34-42.
58. Зайченко Н.Ф. Шевченкове поетичне слово як мовний знак культури // Шевченкознавчі студії. Збірник наукових праць, присвячених 180-річчю від дня народження поета. К.: Видавничо-поліграфічний центр Київський університет”, 1994. С. 83-87.
59. Зайченко Неоніла, Присяжнюк Наталія. Питання українознавства в аспекті лінгводидактики слов’янських мов // Krakowskie Zeszyty Ukrainoznawcze. T. III-IV, 1994-1995. Kraków: Wydawnictwo Szwajpolt Fiol”. S. 325-331.
60. Зайченко Н.Ф., Паламарчук О.Л. Функціонування мовних знаків культури в художньому тексті як лінгводидактична проблема//Матеріали міжнародної славістичної конференції пам’яті Костянтина Трофимовича (1-3 квітня 1998 року). У двох томах. Львів: Літопис, 1998. Том І. С. 415-420.
61. Залевская А. А. Понимание текста как актуальная психолингвистическая проблема // Литературный текст: проблемы и методы исследования. Калинин: Издательство Калининского университета, 1987. С. 24-29.
62. Иванов В.В., Топоров В.Н.Славянские моделирующие семиотические системы: Древний период. М.: Наука, 1965. 246 с.
63. Ингарден Р. Двухмерность структуры литературного произведения // Ингарден Р. Очерки по философии литературы. Благовещенск: Благовещенский Гуманитарный Колледж им. И.А.Бодуэна де Куртене, 1999. С. 21-39.
64. История лексики русского литературного языка конца 17 - начала 19 века. М.: Наука, 1981. 374 с.
65. Калашник В.С., Ужченко В.Д. Становлення та сучасне функціонування образу калиновий міст” // Українська мова: історія і стиль. Харків: Основа, 1992. С. 150-160.
66. Камінчук О.А. Поетика української романтичної лірики. Дис. канд. філол. наук: 10.02.01. українська мова. К., 1996. 227 с.
67. Кант И. Антропология с прагматической точки зрения /Ю.В.Петров (авт. предисл.). СПб.: Наука, 1999. 472 с.
68. Караулов Ю.Н. Роль прецедентных текстов в структуре и функционировании языковой личности // Научные традиции и новые направления в преподавании русского языка и литературы: Докл. советской делегации / Шестой международный конгресс преподавателей русского языка и литературы, Будапешт, 11-16 августа 1986. Будапешт, 1986. С. 105-126.
69. Караулов Ю.Н. Роль прецедентных текстов в структуре и функционировании языковой личности // Научные традиции и новые направления в преподавании русского языка и литературы: Доклады советской делегации. Шестой международный конгресс преподавателей русского языка и литературы. Будапешт, 11-16 августа 1986 г. М., 1986. С.105-126.
70. Караулов Ю.М. Русский язык и языковая личность. М.: Наука, 1987. 268 с.
71. Караулов Ю.Н. Морфология в ассоциативно-вербальной сети носителя языка// Русский язык и литература в общении народов мира: Проблемы функционирования и преподавания. Доклады советской делегации. М: Русский язык, 1990. С. 122-143.
72. Караулов Ю. Н. О русском языке зарубежья //Вопросы языкознания. 1992. №6. С.5-18.
73. Касенкова Т.Н. Речевые стратегии как модуляции перспективы языкового отражения мира: Автореф. дисс. ... канд. филол. наук. Краснодар, 2000. 16 с.
74. Клобукова Л.П. Обучение языку специальности. М.: Издательство МГУ, 1987. 77 с.
75. Коваль А.П. Слово про слово. К.: Радянська школа, 1986. 384 с.
76. Коваль-Фучило Ірина. Міфопоетична структура переходу у збірці Т.Карабовича В пустелі небо чорне” // Матеріали міжнародної славістичної конференції пам’яті професора Костянтина Трофимовича (1-3 квітня 1998 року). У двох томах. Львів: Літопис. Т. ІІ. С. 282-288.
77. Ковтунова І.І. Поэтическая речь как форма коммуникации // Вопросы языкознания. 1986. № 1. С. 3-13.
78. Кожина М.Н. К основаниям функциональной стилистики. Пермь.: Книжное издательство, 1968. 251 с.
79. Колшанский Г.В. Контекстная семантика. М.: Наука. 1980. 149 с.
80. Комлев Н.Г. Компоненты содержательной структуры слова. М.: Издательство Московского университета, 1969. 192 с.
81. Кононенко В.І. Словесні символи в семантичній структурі фраземи // Мовознавство. 1991. №3. С. 30-36.
82. Кононенко В.І. Українство в словесній символіці // Мовознавство: Тези та повідомлення ІІІ Міжнародного конгресу україністів. Харків: Око, 1996. С. 229-234.
83. Коптілов В.В. Теорія і практика перекладу: Навчальний посібник для студентів філологічних факультетів університетів. К.: Вища школа, Видавництво при КДУ, 1982. 165 с.
84. Косериу Э. Синхрония, диахрония и история (Проблема язикового изменения) // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Издательство иностранной литературы, 1963. Вып. 3. С. 68-76.
85. Костомаров В.Г., Бурвикова Н.Д. Как тексты становятся прецедентными // Русский язык за рубежом. 1994. №1. С. 98-115.
86. Красных В.В. Когнитивная база или культурное пространство в аспекте изучения языковой личности // Язык, сознание, коммуникация. М., 1997. Вып. 1. С. 36-54.
87. Красс Н. Дерево и его символика в русской поэзии как объект лингвокультурологии // Национально-культурный компонент в тексте и языке: Материалы ІІ Международной научной конференции 7-9 апреля 1999 г., Минск: В трех частях. Минск: БГУ, 1999. Ч.1. С. 149-151.
88. Крысин Л.П.Вопросы исторического изучения заимствованой лексики. М., 1965. С.108.
89. Кудряшова М.В. Поетичний словник українських неокласиків: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01. українська мова. Х., 2000. 18 с.
90. Кулибина Н.В. Лингвострановедческий подход к художественному тексту (страноведчески ценные реляционные единицы языка как средство создания словесной образности // Лингвострановедение и текст. Сб. статей /Сост. Е.М.Верещагин, В.Г.Костомаров. М.: Русский язык, 1987. С. 54-59.
91. Кулибина Н.В. Методика лингвострановедческой работы над художественным текстом. М.: Русский язык, 1987. 143 с.
92. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. 2-е изд. перераб. М.: Просвещение, 1988. 191 с.
93. Лазебник Ю.С. Модель мира: поэзия. К., 1995. 332 с.
94. Лазебник Ю.С. Поезія як модель світу: лінгвістичний аспект: Автореф. дис. ... докт. філол. наук: 10.02.02. російська мова. Київ, 1996. 47 с.
95. Лановик М.Б. Функціонування літературно-художнього образу в українсько-англійських перекладах (на матеріалі англійських перекладів поезій І.Калинця та І.Драча: Дис. канд. філол. наук: 10.02.01. українська мова. Тернопіль, 1997. 200 с.
96. Ларин Б.А. Эстетика слова и язык писателя. Л.: Художественная литература, 1974. 285 с.
97. Лебедева Л.Б. Бессознательное в языковом стиле // Образ человека в культуре и языке. М., 1999. С. 135-145.
98. Левин Ю.И. О соотношении между семантикой поэтического текста и внетекстовой реальностью // Левин Ю.И. Избранные труды. Поэтика. Семиотика. М.: Языки русской культуры”, 1998. 824 с.
99. Леонтьев А.А. Психолингвистические единицы и порождение речевого высказывания. М.: Наука, 1969. 307 с.
100. Леонтьев А.А. Слово в речевой деятельности. М.: Наука, 1965. 244 с.
101. Левицкий А.Э. Лингвокультурный аспект в семантике функциональных классов английского, русского и украинского языков // Язык и культура. Первая международная конференция. Материалы. К., 1992. С. 105-106.
102. Лобур Н., Остапенко О. Місце і роль релігійних номінацій в образній антропосистемі української та чеської мов // Матеріали міжнародної славістичної конференції пам’яті професора КостянтинаТрофимовича. Львів: Вид-во Львівського держ. ун-ту ім. І.Франка, 1998. Т. І. С.305-308.
103. Лосев А.Ф. Знак. Символ. Миф: Труды по языкознанию. М.: Издательство Московского университета, 1982. 479 с.
104. Лосев А.Ф. Проблема художественного стиля. К.: Киевская академия евробизнеса, 1994. 288 с.
105. Лотман Ю.М. Лекции по структуральной поэтике. Вып. І // Ученые записки Тартусского гос. ун-та. Труды по знаковым системам. 1964. Вып. 160. 195 с.
106. Лотман Ю.М. Структура художественного текста. Семиотические исследования по теории искусства. М.: Искусство, 1970. 384 с.
107. Лотман Ю.М. Символ в системе культуры // Труды по знаковым системам: Ученые записки Тартуского государственного университета. 1987. Т.754 (21). С. 10-21.
108. Лотман Ю.М. Культура и взрыв. М.: Гнозис; Изд. группа «Прогресс», 1992. 271 с.
109. Лотман Ю.М. О поэтах и поэзии. СПб: Искусство СПб, 1996.848 с.
110. Лукин В.А. Концепт истины и слово истина” в русском языке (Опыт концептуального анализа рационального и иррационального в языке) // Вопросы языкознания. 1993. № 4. С. 63-86.
111. Лысюк Н.А. Национальные образы мира: контуры конфронтации/Язык и культура. Первая Международная конференция. Материалы. К., 1992. С. 75-76.
112. Маковский М.М. Картины мира” и миры образов (лингвокультурологические этюды) // Вопросы языкознания. 1992. № 6. С. 35-46.