СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ З ТРИВАЛЕНТНИМИ ПРЕДИКАТАМИ

Краткое описание

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

На правах рукопису

ГАЛАГАН ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА

УДК 811.161.2’367.5

СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ ЗТРИВАЛЕНТНИМИ ПРЕДИКАТАМИ

Спеціальність 10.02.01 − українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Ожоган Василь Михайлович,
доктор філологічних наук, професор

Кіровоград − 2004

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ. 4
ВСТУП.. 5
РОЗДІЛ І
ПРОБЛЕМА ВАЛЕНТНОСТІ ПРЕДИКАТІВ УСУЧАСНОМУ МОВОЗНАВСТВІ 13
1.1. До проблеми класифікації граматичних категорій. 13
1.2. Валентність у системі граматичних категорій. 17
1.3. Розвиток теорії валентності 23
1.4. Синтаксична структура елементарного речення і валентність предиката 25
1.5. Значеннєва парадигматика багатовалентних предикатів. 29
1.6. Семантичні типи предикатів. 32
1.7. Субстанціальні компоненти, зумовлені валентністю предиката. 43
1.8. Лівобічна та правобічна валентність предикатної синтаксеми. 53
РОЗДІЛ ІІ
РЕАЛІЗАЦІЯ СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНОЇ ВАЛЕНТНОСТІ УРЕЧЕННЯХ З ТРИВАЛЕНТНИМИ ДІЄСЛІВНИМИ ПРЕДИКАТАМИ.. 59
2.1. Лексико-семантична неоднорідність тривалентних дієслівних предикатів 59
2.2. Суб’єктні синтаксеми тривалентних предикатів дії 70
2.3. Правобічні субстанціальні компоненти у структурах з тривалентними предикатами дії 78
2.4. Облігаторність та факультативність субстанціальних синтаксем при тривалентних предикатах дії 91
2.5. Функціонування субстанціальних компонентів з тривалентними предикатами процесу і стану. 99
2.6. Типи семантико-синтаксичної структури речень із тривалентними дієслівними предикатами. 103
2.7. Співвідношення семантичної та формально-граматичної структур у реченнях з тривалентними дієслівними предикатами. 108
2.8. Вторинні субстанціальні компоненти в структурі речень зтривалентними дієслівними предикатами. 112
РОЗДІЛ ІІІ
СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ ЗТРИВАЛЕНТНИМИ ПРЕДИКАТАМИ ЯКОСТІ 123
3.1. Прикметникова валентність на тлі валентності дієслівних
предикатів. 123
3.2. Семантичні групи тривалентних предикатів якості 128
3.3. Субстанціальні синтаксеми тривалентних предикативних прикметників 131
3.4. Типи семантико-синтаксичної структури речень з тривалентними прикметниковими предикатами якості 139
3.5. Формально-синтаксична структура елементарних речень зтривалентними предикатами якості 142
3.6. Структурно-семантичні особливості конструкцій з тривалентними предикатами якості-відношення. 144
ВИСНОВКИ.. 154
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 162
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 178

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
A адресатна синтаксема
I інструментальна синтаксема
L локативна синтаксема
L1 локативна синтаксема із семантикою початкового пункту руху
L2 локативна синтаксема із семантикою кінцевого пункту руху
L3 локативна синтаксема із семантикою шляху руху
O об’єктна синтаксема
O1 власне-об’єктна синтаксема
O2 об’єктна синтаксема із семантикою уточнення
O3 об’єктна синтаксема із семантикою обмеження
P - предикатна синтаксема дії
S суб’єктна синтаксема

ВСТУП
Сучасний стан розвитку українського мовознавства характеризується поглибленим вивченням проблем синтаксичної семантики, закономірностей репрезентації семантичної структури речення формально-граматичними засобами. Особливо актуальним останніми роками виявляється розгляд речення як багатомірної одиниці, у складі якої виокремлюють чотири рівні: власне-семантичний, семантико-синтаксичний, формально-граматичний та комунікативний. Детальний аналіз зазначених рівнів структури речення спричинює розрізнення формально-синтаксичних та семантико-синтаксичних функцій синтаксичних одиниць, а також синтаксичних зв’язків та семантико-синтаксичних відношень між ними. Власне-семантичний рівень віддзеркалює процес викладення думки у формі речення та знаходить своє втілення на семантико-синтаксичному рівні. Семантико-синтаксичний рівень, у свою чергу, пов’язаний із формально-граматичним, який відбиває шляхи його реалізації. Визначувані на формально-синтаксичному рівні члени речення характеризуються наявністю синтаксичних зв’язків і стосуються внутрішньої структури мови. Семантико-синтаксичні компоненти речення, які виокремлюють на основі семантико-синтаксичних відношень, спрямовані назовні. І формально-синтаксичні, і семантичні одиниці беруть участь в організації найбільшої синтаксичної структури − речення.
Основну роль у формуванні структури елементарного простого речення відіграє предикат, який своєю семантико-синтаксичною валентністю прогнозує кількісний та якісний склад непредикатних компонентів (субстанціальних синтаксем), указує на їхні семантичні функції та відношення між ними. Вибір субстанціальних компонентів зумовлений семантичними ознаками сумісності або несумісності, які мотивовані екстралінгвістичними реаліями Відповідно, валентна сполучуваність предикатних синтаксем відбиває той факт, що ознакові слова як єдині носії валентності вимагають певних контекстних партнерів (іменників) з відповідними ознаками і не потребують контекстних партнерів з іншими семантичними ознаками.
Необхідною умовою визначення й дослідження валентних властивостей предикатних синтаксем є розрізнення облігаторної та факультативної валентності, що пов’язано з обов’язковим або необов’язковим виявом субстанціальних компонентів у семантико-синтаксичній структурі речення. Облігаторні компоненти характеризуються лексичним вираженням на формально-граматичному рівні, причому їхня відсутність призводить до граматичної й семантичної незавершеності конструкції. Факультативні елементи вербально не виражені, оскільки не передбачені метою комунікації.
Поділяючи думку І.Р.Вихованця, А.П.Загнітка та інших мовознавців, семантично елементарним вважаємо таке речення, до складу якого входить предикат та зумовлені його семантико-синтаксичною валентністю субстанціальні синтаксеми з конкретною предметною семантикою. Функціонування у структурі речення вторинних предикатних компонентів, що представляють у згорнутому вигляді інше семантично елементарне речення, засвідчує процес ускладнення семантичної структури. [54, с.129-141; 96, с.286-287]. Таким чином, семантично елементарне речення утворено однією валентною рамкою предиката, а неелементарне - двома і більше.
Семантико-синтаксична валентність є міжрівневою мовною категорією, що перебуває на перетині синтаксису, морфології та лексичної семантики, а це зумовлює необхідність її системного дослідження та спричинює виникнення різноманітних підходів до розв’язання проблеми валентності, що виявилася особливо актуальною в останні роки.
Основні засади теорії валентності були започатковані французьким лінгвістом Л.Теньєром та знайшли свій подальший розвиток в роботах Г.Брінкмана, Г.Гельбіга, Ч.Філлмора, У.Чейфа, С.Д.Кацнельсона, В.В.Богданова, О.І.Москальської, В.Г.Адмоні, М.Д.Степанової та інших. На матеріалі української мови відповідну проблематику висвітлено в наукових працях Й.Ф.Андерша, І.Р.Вихованця, К.Г.Городенської, А.П.Загнітка, М.Я.Плющ, О.І.Леути, Т.Є.Масицької, О.Г.Межова, О.Ф.Ледней, В.А.Тимкової, І.А.Пасічник, О.В.Куц та інших.
Дослідження українських мовознавців присвячені здебільшого вивченню валентного потенціалу різних типів предикатних синтаксем. Так, у дисертаційній роботі О.І.Леути Семантико-синтаксична структура речень з дієслівними предикатами стану в сучасній українській літературній мові” [132] охарактеризовано особливості змістової та структурної організації простих речень з дієслівними предикатами стану, виокремлено їхні лексико-семантичні групи, проаналізовано валентнісні особливості та закономірності реалізації дієслів стану у структурі речень. В.А.Тимкова у праці Двоскладні речення з предикатами якості в українській мові” [195] подала системне дослідження одновалентних та двовалентних предикатів якості, визначила облігаторне та факультативне субстанціальне оточення цих предикатних синтаксем, дослідила типи утворених ними семантико-синтаксичних структур. Дисертація В.В.Гумовської Семантико-синтаксична структура речень з дієсловами думки в сучасній українській мові” [79] пов’язана з визначенням валентнісних характеристик дієслівних предикатів із значенням думки, аналізом морфологічних та лексико-семантичних шляхів реалізації таких предикатних компонентів та утворених ними структурних типів речень. О.В.Куц у роботі Семантико-синтаксична структура речень з чотиривалентними предикатами” [126] охарактеризувала кількісний та якісний склад чотиривалентних дієслів, проаналізувала їхній семантичний та словотвірний потенціал, визначила типи семантико-синтаксичної структури речень, утворених такими предикатами, дослідила закономірності кореляції між семантичною та формально-граматичною структурами елементарних речень з чотиривалентними дієсловами.
Таким чином, проблема вивчення валентного потенціалу предикатних синтаксем привертала увагу багатьох лінгвістів, результати досліджень яких довели доцільність і перспективність аналізу семантико-синтаксичної структури речень на основі валентності предиката. Проте у центрі уваги знаходились здебільшого предикати стану, а також маломісні предикати дії та якості. Характерні риси предикатних синтаксем із середньою та максимальною сполучуваністю окреслено лише частково. Закономірності функціонування таких предикатних одиниць потребують усебічного та детального аналізу з позицій теорії валентності.
Окремий різновид предикатних синтаксем становлять тривалентні предикати, з-поміж яких виокремлюємо тривалентні дієслівні предикати та тривалентні предикати якості. Зазначені предикатні компоненти особливі тим, що субстанціальні синтаксеми, з якими вони поєднуються, характеризуються різноманітним семантичним наповненням та мають певні відмінності свого облігаторного і факультативного вияву. Посідаючи проміжне місце між предикатами з максимальною і мінімальною валентністю, тривалентні предикатні синтаксеми характеризуються меншою частотністю вживання у мовленні, оскільки переходячи з вищої сходинки сполучуваності на нижчу, ми спостерігаємо поступове збільшення породжувальних дієслів. Виявляється певна закономірність: що більшої кількості іменників вимагає дієслово, то менша кількість цих дієслів” [52,с.114].
У сучасному українознавстві відсутній системний аналіз реченнєвотвірного потенціалу тривалентних дієслівних предикатів на основі їх валентного оточення. Вибір у ролі конкретного об’єкта дослідження речень з тривалентними предикатами пояснюється тим, що вивчення обмеженої кількості синтаксичних структур дозволяє глибше простежити закономірності формування семантики речення та форми його структурного втілення. Проведене дослідження слугує додатковим матеріалом для розв’язання таких важливих проблем синтаксису, як кваліфікація структури речення, визначення особливостей лексичного наповнення семантичних складових, виявлення відношень між семантичною і синтаксичною структурами речення. Саме цим зумовлена актуальність теми Семантико-синтаксична структура речень з тривалентними предикатами”, якій присвячена дисертаційна робота.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає науковій темі Актуальні проблеми лексикології та граматики української мови”, яку опрацьовують на кафедрі української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені ВолодимираВинниченка, де виконано роботу. У ширшому плані дисертація ґрунтується на принципах функціональної граматики української мови, теоретичні засади якої вивчають в Інституті української мови НАН України.
Мета дослідження полягає у системному вивченні специфіки формування семантико-синтаксичної структури речень на основі трьох валентностей предикатних синтаксем у сучасній українській літературній мові.
Відповідно до поставленої мети накреслено такі основні завдання:
1. З’ясувати специфіку категорії валентності та її зв’язок із семантико-синтаксичною структурою речення.
2. Виокремити та охарактеризувати лексико-семантичні групи тривалентних предикатів.
3. Установити закономірності функціонування облігаторних та факультативних субстанціальних синтаксем у реченнях з тривалентними предикатами.
4. Проаналізувати семантико-синтаксичну структуру елементарних речень, сформованих тривалентними дієслівними предикатами.
5. Дослідити особливості семантико-синтаксичної структури елементарних речень з тривалентними предикатами якості.
6. Визначити співвідношення між семантичним та формально-граматичним рівнями структур, утворених тривалентними предикатами.
7. Вия

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене наукове дослідження дозволяє зробити такі загальні теоретичні та практичні висновки:
У структурі граматичних категорій сучасної української мови особливе місце посідає семантико-синтаксична валентність предиката, яка ґрунтується на його семантиці та визначає кількісний і якісний склад залежних субстанціальних компонентів. Сукупність усіх функціонально-синтаксичних позицій предиката, вжитого у конкретному значенні, створює його валентний потенціал. Лінійний принцип розташування мовних одиниць зумовлює виокремлення лівобічної та правобічної валентності предиката і відповідно лівобічних та правобічних субстанціальних компонентів. Предикатні синтаксеми наділені активною валентністю, а непредикатні − пасивною. Семантико-синтаксична валентність предиката формує структуру семантично елементарного речення, яка зумовлена взаємодією активної і пасивної валентності її складників.
Семантико-синтаксична структура простого елементарного речення включає первинні предикатні та первинні субстанціальні компоненти. Предикатні синтаксеми простого елементарного речення членуються на такі різновиди: предикати дії, предикати процесу, предикати стану, предикати якості, локативні предикати та предикати кількості. У сучасній українській мові семантично елементарне речення включає до свого складу одновалентні − шестивалентні предикати. Мінімальна валентна сполучуваність − одна іменникова синтаксема, а максимальна кількість субстанціальних компонентів не може виходити поза межі шести. Морфологічні особливості предикатних синтаксем зумовлюють виокремлення дієслівних, прикметникових, прислівникових та інших предикатів, проте основним носієм предикатної семантики є дієслово.
Синтаксеми є компонентами семантико-синтаксичної структури речення та розрізняються за семантичними ознаками з опорою на певний тип синтаксичного зв’язку. За семантико-синтаксичними властивостями синтаксеми розподіляють на первинні, що функціонують у семантично елементарному реченні, та вторинні, які утворилися внаслідок різних дериваційних синтаксичних процесів у межах семантично неелементарного простого речення. Субстанціальна синтаксема − це абстрактна семантико-синтаксична мінімальна одиниця, яка характеризується сукупністю диференційних семантико-синтаксичних ознак і перебуває у валентному зв’язку з предикатом. В елементарному простому реченні функціонують такі види субстанціальних синтаксем: суб’єктна, об’єктна, адресатна, інструментальна і локативна синтаксеми. Субстанціальні компоненти мають свої морфологічні варіанти, які залежать від семантичного типу предиката.
Під семантичною структурою речення розуміємо зміст речення, представленого в узагальненому вигляді на основі семантико-синтаксичної валентності одного предиката з урахуванням елементів формально-граматичної структури. До складу семантично елементарного речення входить один предикат і зумовлені його семантико-синтаксичною валентністю субстанціальні компоненти. У випадках наявності у структурі речення вторинних синтаксем, які не входять до валентної рамки предиката базової конструкції, йдеться про ускладнення семантичної структури речення.
Аналіз семантико-синтаксичної структури речень з тривалентними предикатами доводить, що зазначені предикатні синтаксеми представлені дієслівними та прикметниковими одиницями. Переважну більшість тривалентних предикатів утворюють дієслівні синтаксеми, з-поміж яких виокремлюємо предикати дії, предикати процесу та предикати стану. Предикати дії посідають центральне місце у системі тривалентних дієслівних предикатів та характеризуються досить розгалуженим семантичним наповненням. Периферійну зону зазначених предикатних синтаксем займають предикати стану та процесу, для яких валентне поєднання з трьома іменниковими компонентами не є типовим. Тривалентні предикати стану характеризуються семантикою емоційно-оцінного ставлення (почуття), яке спрямоване на певні об’єкти. Предикати процесу, що вимагають участі трьох іменникових синтаксем, вказують на динамічну ситуацію, яка стосується суб’єкта, але не передбачає активного виконавця, і позначають здебільшого емоційно-психічні процеси.
На основі валентного потенціалу тривалентних дієслівних предикатів у сучасній українській мові виокремлюємо п’ять основних типів семантико-синтаксичної структури елементарних двоскладних речень: 1) синтаксема у функції суб’єкта дії + предикат дії + об’єктна синтаксема, що вказує на предмет дії + об’єктна синтаксема із семантикою обмеження або уточнення; 2) синтаксема із функцією суб’єкта дії + предикат дії + об’єктна синтаксема + інструментальна синтаксема на позначення знаряддя дії; 3) синтаксема, що вказує на суб’єкт дії + предикат дії + об’єктна синтаксема + адресатна синтаксема; 4) синтаксема у функції суб’єкта стану + предикат стану + об’єкт, на який спрямовано стан + об’єкт уточнення; 5) синтаксема на позначення суб’єкта процесу + предикат процесу + об’єкт процесу + об’єктна синтаксема із семантикою уточнення.
Поряд із дієслівними предикатами у сучасній українській мові функціонують також тривалентні предикати якості, представлені прикметниковими синтаксемами. Функціонування прикметників у позиції присудка зумовлює зарахування їх до значеннєвої сфери дієслова. Поєднання з трьома іменниковими компонентами є максимальним виявом валентності предикативних прикметників, повна реалізація якої у мовленні трапляється нечасто. Тривалентні предикати якості утворюють кілька семантичних угрупувань, відповідно до свого лексичного наповнення та особливостей субстанціальних синтаксем, з якими вони поєднуються.
Функціональні особливості тривалентних прикметникових предикатів зумовлюють виокремлення трьох основних типів семантико-синтаксичної структури елементарного речення: 1)синтаксема із функцією суб’єкта якості + предикат якості + власне-об’єктна синтаксема + адресатна синтаксема; 2)синтаксема із функцією суб’єкта якості + предикат якості + власне-об’єктна синтаксема + об’єктна синтаксема із семантикою обмеження; 3)синтаксема із функцією суб’єкта якості + предикат якості + об’єктна синтаксема із семантикою уточнення + об’єктна синтаксема із семантикою обмеження.
Окремий різновид тривалентних предикативних прикметників формують предикати якості-відношення, що позначають співвідносний ступінь вияву ознаки та представлені вищим і найвищим ступенями порівняння. Семантико-синтаксична валентність зазначених предикатних компонентів зумовлює участь іменникових синтаксем у функції суб’єкта якісної ознаки, об’єкта порівняння та об’єкта обмеження.
У граматичній структурі української мови суб’єктну синтаксему необхідно розглядати як зумовлений семантико-синтаксичною валентністю предиката залежний лівобічний компонент, що має обов’язковий вияв у мовленні. У конструкціях з тривалентними предикатами вона позначає істоту або предмет, який є ініціатором дії або носієм процесу, стану чи якісної ознаки, та має спеціалізовані морфологічні засоби вираження. Суб’єктним відмінком першого рангу, а отже основним варіантом суб’єктної синтаксеми у конструкціях із зазначеними предикатами, виступає називний відмінок, який, порівняно з іншими відмінковими формами, має ширші семантичні можливості в суб’єктній зоні семантико-синтаксичної валентності предиката.
Тривалентні предикати дії поєднуються передовсім з іменниками-назвами істот у суб’єктній позиції, які характеризуються ознакою активності. Вживання в позиції суб’єктного компонента назв неістот, які зазвичай не виражають значення власне суб’єкта дії, призводить до ускладнення його семантики.
Об’єктна синтаксема у структурі речень, утворених тривалентними предикатами, диференціюється на власне-об’єктну та об’єктну із семантикою обмеження або уточнення. Синтаксема на позначення власне-об’єкта вказує на істоту або предмет спрямування дії, процесу або стану та сполучається з переважною більшістю тривалентних предикатів. Інші різновиди синтаксеми у функції об’єкта вносять у структуру речення обмежувальне або уточнювальне значення. У конструкціях з тривалентними предикатами якості-відношення об’єктна синтаксема вказує на особу чи предмет порівняння. Морфологічними репрезентантами об’єктних синтаксем у семантико-синтаксичній структурі речень з тривалентними предикатами виступають безприйменникові та прийменникові форми.
Адресатна синтаксема належить до правобічних субстанціальних компонентів структури семантично елементарних речень з тривалентними предикатами. Участі адресатного компонента вимагають деякі семантичні угрупування тривалентних предикатів дії та обмежена кількість тривалентних предикатів якісного стану. У семантико-синтаксичній структурі елементарних речень із зазначеними предикатами основним морфологічним варіантом адресатної синтаксеми виступає давальний відмінок, який зазвичай поширюється на назви людей.
Семантико-синтаксична структура речень, породжених деякими тривалентними предикатами фізичної дії передбачає участь інструментальної синтаксеми на позначення знаряддя дії. Варіант знаряддя дії є найпоширенішим засобом вираження категорії інструментальності та позначає конкретний предмет, за допомогою якого суб’єкт як ініціатор виконує дію. Основним морфологічним засобом вираження категорії інструменталя у конструкціях з тривалентними предикатами виступає орудний відмінок.
Формальне заповнення всіх потенційно можливих субстанціальних позицій тривалентних предикатів у мовленні трапляється нечасто, що залежить від потреб комунікації. Тому в семантико-синтаксичній структурі простого елементарного речення субстанціальні компоненти можуть мати облігаторний або факультативний вияв. Для облігаторних синтаксем характерний високий ступінь необхідності, їхнє вилучення призводить до змістової чи граматичної ущербності речення. Факультативні компоненти, хоч і належать до зумовлених валентністю предиката елементів семантичної структури речення, проте їм властивий менший ступінь необхідності, їх можна легко вилучити без істотних змін у змісті речення. Залежно від ситуативного вираження субстанціальні компоненти із власне-предметним значенням можуть мати статус як облігаторних, так і факультативних.
Кожен тип семантико-синтаксичної структури речень, утворених тривалентними предикатами, характеризується певним набором облігаторних та факультативних субстанціальних компонентів. У конструкціях з тривалентними дієслівними предикатами облігаторний вияв завжди мають суб’єктні синтаксеми, що позначають активного діяча або носія процесу чи стану, та власне-об’єктні синтаксеми, які вказують на особу (предмет) спрямування дії, стану або процесу. Факультативності за певних обставин набувають синтаксеми на позначення об’єкта обмеження, об’єкта уточнення, адресата чи інструменталя. Лексичне вираження зазначених субстанціальних компонентів залежить від комунікативних настанов та особливостей відбиття у реченні позамовної дійсності у її різноманітних виявах. У семантико-синтаксичній структурі речень з тривалентними предикатами якості облігаторними виявляються синтаксеми на позначення суб’єкта-носія якісної ознаки, власне-об’єкта та адресата. Факультативні одиниці представлені об’єктними обмежувальними та об’єктними уточнювальними компонентами. Конструкції з тривалентними предикатами якості-відношення утворені облігаторними компонентами, що вказують на суб’єкт якісної ознаки та об’єкт порівняння. Синтаксема у функції об’єкта обмеження має факультативний вияв.
Аналіз між’ярусних кореляцій формально-граматичної та семантичної структури елементарного двоскладного речення, утвореного тривалентним предикатом, переконує, що зазначені міжрівневі співвідношення можуть бути як симетричними, так і асиметричними. Симетричні кореляції, на відміну від асиметричних, характеризуються кількісною та якісною відповідністю між одиницями семантико-синтаксичного та формально-граматичного рівнів. У структурі двоскладного елементарного речення, конститутивним компонентом якого є тривалентний предикат дії, асиметрія між’ярусних співвідношень представлена компонентом із синкретичним значенням інструментального суб’єкта, формально-граматичним виразником якого є підмет. Асиметричні співвідношення у реченнях із зазначеними предикатами репрезентовані також у пасивних двоскладних конструкціях, підмет яких корелює з об’єктним суб’єктом, а присудок представлений предикатом стану. Крім того, асиметричні між’ярусні кореляції характерні для структури речень, сформованих тривалентними предикатами процесу та стану, де трапляється переміщення об’єкта уточнення в позицію підмета речення.
У семантико-синтаксичній структурі речень з тривалентними предикатами, крім прогнозованих валентністю предиката субстанціальних компонентів, функціонують також вторинні субстанціальні синтаксеми, не передбачені валентністю предикатної синтаксеми, з-поміж яких найпоширенішими виявляються атрибутивні та адвербіальні другорядні члени. Атрибутивні компоненти виникають в результаті згортання окремих одиниць семантико-синтаксичної структури речення та перерозподілу синтаксичних залежностей у процесі об’єднання речень у просте ускладнене. Основними морфологічними засобами вираження атрибутивних компонентів у конструкціях з тривалентними предикатами є прикметникові та прислівникові одиниці, які внаслідок дериваційних процесів переміщуються з центральної предикативної позиції у периферійну присубстантивну або припредикатну. Адвербіальні вторинні синтаксеми представляють у згорнутому вигляді інше семантично елементарне речення та виражають значення часу, причини, умови, мети та допустовості. Виникнення таких компонентів спричинено трансформаційними перетвореннями відповідної підрядної частини складнопідрядного речення та згортанням предиката у відпредикатний іменник з прийменником.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Абрамов Б.А. Синтаксические потенции глагола (в сопоставлении с потенциями других частей речи) // Научные доклады высшей школы. Филологические науки. 1966. №3. С.35-42.
2. Адмони В.Г. Введение в синтаксис современного немецкого языка. М.: Изд-во лит-ры на иностр. яз., 1955. 391 с.
3. Адмони В.Г. Грамматический строй как система построения и общая теория грамматики. Л.: Наука, ЛО, 1988. 239 с.
4. Алисова Т.Б. Опыт семантико-грамматической классификации простых предложений // Вопр. языкознания. 1970. № 2. С. 91-98.
5. Андерш Й.Ф. Про співвідношення інтенційної і валентної структур дієслова // Укр. мовознавство. 1980. Вип. 8. С. 62-65.
6. Андерш Й.Ф. Проблеми синтаксичної семантики в сучасному зарубіжному мовознавстві // Мовознавство. 1983. № 1. С. 11-19.
7. Андерш Й.Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зіставленні з українською. К.: Наук. думка, 1987. 191 с.
8. Апресян Ю.Д. К построению языка для описания синтаксических свойств речи // Проблемы структурной лингвистики, 1972. М.: Наука, 1973. С. 279-325.
9. Апресян Ю.Д. О сильном и слабом управлении: Опыт количественного анализа // Вопр. языкознания. 1964. - № 3. С. 36.-42.
10. Арват Н. М. До питання про семантичну типологію простого речення (на матеріалі східнослов’янських мов) // Мовознавство. − 1979. − №2. − С. 24-31.
11. Арват Н. М. Про асиметрію простого речення // Мовознавство. 1978. № 2. С. 37-43.
12. Арват Н.Н. О семантике предложения // Филол. науки. 1979. − №5. С.52-61.
13. Арват Н.Н. Семантическая структура простого предложения в современном русском языке. К.: Вища шк., 1984. 159 с.
14. АрібжановаІ.М. Семантико-синтаксична структура полівалентних предикатів у сучасній українській мові: Дис. ...канд. філол. наук. − К., 1994. − 188 с.
15. Арполенко Г.П., Забєліна В.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. К.: Наук. думка, 1982. 310 с.
16. Арутюнова Н.Д. О синтаксической сочетаемости в испанском языке // Филол. науки. 1962. № 2. С. 31 40.
17. АрутюноваН.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 383 с.
18. АрутюноваН.Д. Проблемы синтаксиса и семантики в работах Ч.Филлмора // Вопр. языкознания. 1973. № 1. С. 115-124.
19. Бабайцева В.В. Односоставные предложения в современном русском языке. М.: Просвещение, 1968. 160 с.
20. Бабій О. Ф. Засоби вираження категорії суб’єкта стану в сучасній українській літературній мові (на матеріалі публіцистичного стилю) // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць / За ред. проф.Л.А.Лисиченко. − Харків: ХДПУ. − Вип.. 7. − 2001. − С. 83-87.
21. БабійО.Ф.Засоби вираження функції об’єкта дії в сучасній українській літературній мові (на матеріалі офіційно-ділового стилю) // Записки з українського мовознавства. − Одеса: Астропринт. − Вип. 9.− 2000.−С.130-136.
22. Баландіна Н. Ф. Предикатно-аргументне представлення семантики речення // Мовознавство. − 1992. − № 2. − С. 60-65.
23. Баландіна Н.Ф. Дистинктивні риси предикатів і семантика речення // Мовознавство. − 1996. − № 6. − С. 49-55.
24. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 416 с.
25. Бархударов Л.С. О поверхностной и глубинной структуре предложения // Вопр. языкознания. 1973. № 3. С. 50-61.
26. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. К.: Либідь, 1993. 336 с.
27. БезпояскоО.К. Відтворення темпоральності відмінковою системою української мови // Мовознавство. 1989. № 1. С.27-33.
28. БезпояскоО.К. Дериваційні відношення між реченням і словосполученням // Мовознавство. 1984. № 2. С. 32-37.
29. Белошапкова В.А.Современный русский язык: Синтаксис. − М.: Высш. шк., 1977. − 248 с.
30. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447 с.
31. БогдановВ.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1977. 200 с.
32. БодуэндеКуртенэИ.А. Избранные труды по общему языкознанию: В 2 т. М.: Изд-во АН СССР, 1963. Т.1. 384с.; Т.2. 392 с.
33. БолюхО.В. Семантико-синтаксична структура безособового речення: Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01/ АН України. Ін-т укр. мови. К., 1992. 16 с.
34. Бондар О.І.Онтологічні категорії і функціонально-семантичні поля: відображуваність, конститутивність, ізоморфність // Записки з загальної лінгвістики. − Одеса: Астропринт. − 2001. − Вип.2. − С. 17-26.
35. Бондарко А.В. Проблемы грамматической семантики и русской аспектологии. Спб.: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 1996. 220 с.
36. Бондарко А.В.Грамматическая категория и контекст. − Л.: Наука, 1971. − 115 с.
37. Брицин В.М. Односкладні речення в українській мові: До питання методології їхнього дослідження // Мовознавство. 2001. № 3. С. 81 87.
38. Будагов Р.А.К теории синтаксических отношений // Вопросы языкознания. − 1973. − №1. − С. 3-15
39. Будько М.В. Семантико-синтаксическая структура простого осложненного предложения: Автореф. дис. ...канд. филол. наук: 10.02.02/ АН Украины. Ин-т укр. языка. К., 1992. 16 с.
40. Булаховський Л.А. Вибрані праці: В 5т. − К.: Наук. думка, 1975. − Т.1. − 496 с.
41. Булаховський Л.А. Питання синтаксису простого речення в сучасній українській мові // Дослідження з синтаксису української мови / Відп. ред. Л.А.Булаховський . К.: Наук. думка, 1958. С.5-29.
42. Булыгина Т.В. К построению типологии предикатов в русском языке // Семантические типы предикатов. М.: Наука, 1982. С.7-85.
43. Бурдаковская Н.Н. Выражение отношения причины в структуре простого предложения в современном украинском языке: Автореф. дис. ...канд. филол. наук: 10.02.02/ Киев. гос. пед. ин-т им. А.М.Горького. К.,1990. 22 с.
44. Бюлер К. Теория языка. Репрезентативная функция. М.:Издательская группа Прогресс”, 2000. 528 с.
45. ВахнееваН.А. Сочетаемость в лексико-семантических исследованиях // Вопросы сочетаемости языковых единиц. Саратов, 1974. С.35-40.
46. Вейренк Ж. Синтаксический анализ творительного падежа // Исследования по славянскому языкознанию: Сб. в честь 60-летия проф. С.Б.Бернштейна. М.: Наука, 1971. С. 129 139.
47. Виноградов В.В.Основные вопросы синтаксиса предложения // Вопросы грамматического строя. − М., 1955. − С.389-435.
48. ВиноградовВ.В. Вопросы изучения словосочетаний (На материале русского языка) // Вопр. языкознания. 1954. №3. С.3-24.
49. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. К.:Наук. думка, 1980. 286с.
50. Вихованець І.Р. Родовий відмінок на тлі синтаксичної деривації // Мовознавство. 1983. №2. С.65-71.
51. ВихованецьІ.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. К.: Либідь, 1993. 368 с.
52. ВихованецьІ.Р. Граматичні вияви керування // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Донецьк: ДонДУ, 1996. Вип.2. С.9-13.
53. ВихованецьІ.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / АН України. Ін-т української мови; Відп. ред. К.Г.Городенська. К.: Наук. думка, 1992. 224 с.
54. ВихованецьІ.Р. Система відмінків української мови. К.: Наук. думка, 1987. 232 с.
55. ВихованецьІ.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. − К.: Наука, 1988. − 256 с.
56. ВихованецьІ.Р., ГороденськаК.Г., РусанівськийВ.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. 219 с.
57. Вінтонів М.О. Типологія форм присудка в сучасній українській мові: Дис. ...канд. філол. наук. Донецьк, 1997. 181 с.
58. Вінтонів М.О. Функціонально-семантичні вияви предикатів дії в сучасній українській мові // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць / Наук. ред. А.П.Загнітко. Донецьк: ДонДУ, 1999. Вип..5. С. 149-157.
59. Войцехівська В.Г. Придієслівне керування в сучасній українській літературній мові (словосполучення з префіксально-прийменниковою кореляцією): Дис. ...канд. філол. наук. К., 1969. 394 с.
60. ВолохО.Т., ЧемерисовМ.Т., ЧерновЄ.І. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис. − К.: Вища шк., 1989. − 335 с.
61. Всеволодова М.В.Уровни организации предложения в рамках функционально-коммуникативной прикладной модели языка // Вестник Московского университета. Сер. 9. Филология. − 1997. − № 1. − С. 53-66.
62. ВсеволодоваМ.В.Синтаксемы и строевые категории предложения в рамках функционально-коммуникативного синтаксиса (квопросу о предикативности, предикации и членах предложения) // Вестник Московского университета. Сер. 9. Филология. − 2000. − № 1. − С. 75-95.
63. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов / Заред. О.С.Мельничука. − К.: Наук. думка, 1966. − 595 с.
64. Гайсина Р.М. Значение и синтагматика глаголов (на материале глаголов отношения): Пособие по спецкурсу. Уфа: Изд-во Башкир. ун-та, 1980. 80 с.
65. Гак В.Г. К проблеме синтаксической семантики: Семантическая интерпретация глубинных” и поверхностных” структур // Инвариантные синтаксические значения и структура предложения. М.: Наука, 1969. С.77-85.
66. Гак В.П. К проблеме семантической синтагматики // Проблемы структурной лингвистики, 1971. М.: Наука, 1972. С.367-395.
67. Гнатюк Г.М. Дієприкметник у сучасній українській літературній мові. К.: Наук. думка, 1982. 248 с.
68. ГонтарТ.Ф. До проблеми валентності мовних одиниць // Мовознавство. 1995. № 2 3. С. 17-21.
69. ГорнаяП.Г. Адъективные словосочетания современного украинского языка в сопоставлении с русским: Автореф. дис. канд. филол. наук. − К., 1972. − 21 с.
70. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наук. думка, 1991. 192 с.
71. Городенська К.Г. Проблеми виділення словотвірних категорій // Мовознавство. 1994. - № 6. С. 22-28.
72. Городенська К.Г. Симетрія та асиметрія між’ярусних співвідношень // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць / Наук. ред. А.П.Загнітко. Донецьк: ДонДУ, 1998. Вип. 4. С. 6 11.
73. Городецька В.А. Структура односкладного речення української мови (у порівнянні з російською): Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01/ Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. К., 1997. 16 с.
74. Грамматика современного русского литературного язика / Отв. ред. Н.Ю.Шведова. М.: Наука, 1970. 767 с.
75. ГрищенкоА.П. Модальність і часова віднесеність як зовнішньосинтаксичні ознаки речення // Синтаксис словосполучення і простого речення (Синтаксичні категорії і зв’язки) / Відп. ред. М.А.Жовтобрюх. К.: Наук. думка, 1975. С. 16-25.
76. Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць: Автореф. дис. ...д-ра філол. наук: 10.02.01 / АН України. Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні. К., 1993. 34с.
77. Гуйванюк Н.В. Референційна концепція семантики речення і поняття кореферентності // Лінгвістичні студії: Зб. Наук. праць / Наук. ред. А.П.Загнітко. Донецьк: ДонДУ, 1999. Вип. 5. С. 111 114.
78. Гулыга Е. В. Автосемантия и синсемантия как признак смысловой структуры слова // Филол. науки. 1967. № 2. С. 62 72.
79. ГумовскаяВ.В. Семантико-синтаксическая структура предложений с глаголами мысли в современном украинском языке: Автореф. дис. ...канд. филол. наук: 10.02.02/ Киев. гос. пед. ин-т им. А.М.Горького. К., 1988. 22 с.
80. Джочка І.Ф. Дериваційний потенціал дієслів конкретної фізичної дії з семантикою створення об’єкта: Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01/ Прикарпатський університет імені Василя Стефаника. Івано-Франківськ, 2003. 20 с.
81. Джура А.С. Синтаксична транспозиція відмінкових форм (на матеріалі іменникових форм родового відмінка): Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01/ НАН України. Ін-т укр. мови. К., 2000. 19 с.
82. Дзюбишина Н.Я. Роль автосемантичних і синсематичних дієслів у реченні // Організація тексту (граматика і стилістика) / Відп. ред. Г.М.Колесник. К.: Наук. думка, 1979. С. 5-13.