ШКАБКО СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ТА ДЕРЖАВНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЕОНІДА КУЧМИ (1975 – 2005 РР.)

Краткое описание

ШКАБКО СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ТА ДЕРЖАВНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЕОНІДА КУЧМИ (1975 – 2005 РР.)"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ШКАБКО СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ
УДК 94 (477) "1975/2005" Л. Кучма
СУСПІЛЬНО–ПОЛІТИЧНА ТА ДЕРЖАВНА ДІЯЛЬНІСТЬ
ЛЕОНІДА КУЧМИ (1975 – 2005 рр.)
Cпеціальність 07.00.01 – історія України
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Науковий керівник
Слюсаренко Анатолій Гнатович,
доктор історичних наук, професор
КИЇВ – 2016
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ........................................................ 3
ВСТУП………………………………………………………………………. 5
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА
ДОСЛІДЖЕННЯ…………………………………………..……………..... 11
1.1. Історіографія дослідження…………………………………………… 11
1.2. Джерельний комплекс………………………………………………... 27
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ ЛЕОНІДА
КУЧМИ ЯК ГРОМАДСЬКОГО ЛІДЕРА ТА МІЦНОГО
ГОСПОДАРНИКА 45
2.1. «Дніпропетровський» період діяльності Л. Кучми………………… 45
2.2. Cуспільно-політична діяльність у статусі народного депутата…… 62
2.3. Л. Кучма на посаді прем’єр-міністра України……………………… 80
РОЗДІЛ 3. УЧАСТЬ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
ЛЕОНІДА КУЧМИ В ДЕРЖАВОТВОРЧИХ ПРОЦЕСАХ.………….. 99
3.1. Засади економічної політики Л. Кучми……………………………... 99
3.2. Участь Л. Кучми в конституційному процесі………………………. 112
3.3. Діяльність в сфері національної безпеки та оборони………………. 132
РОЗДІЛ 4. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПОЛІТИКИ
«БАГАТОВЕКТОРНОСТІ» В ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІЙ
ДІЯЛЬНОСТІ ПРЕЗИДЕНТА ЛЕОНІДА КУЧМИ…………………… 151
4.1. Європейська та євроатлантична інтеграція України в політиці
Л. Кучми……………………………………………………………….. 151
4.2. «Східний вектор» зовнішньої політики Л. Кучми………………….. 163
4.3. Співпраця з міжнародними організаціями………………………….. 176
ВИСНОВКИ.................................................................................................... 190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………. 198
ДОДАТКИ…………………………………………………………………... 231
3
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
АРК – Автономна Республіка Крим
АПУ – Адміністрація Президента України
ВВП – Валовий внутрішній продукт
ВО «Південмаш» – Виробниче об’єднання «Південний машинобудівний завод»
ВР УРСР – Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної республіки
ВР України – Верховна Рада України
ГУУАМ – Організація за демократію та економічний розвиток – Грузія,
Узбекистан, Україна, Азербайджан, Молдова
ГПУ – Генеральна Прокуратура України
ДАДО – Державний архів Дніпропетровської області
ДНЯЗ – Договір про нерозповсюдження ядерної зброї
ЗСУ – Збройні Сили України
ЗУ – Закон України
ЄЕП – Єдиний економічний простір
Кабмін – Кабінет Міністрів України
КБ «Південне» – Конструкторське бюро «Південне»
Комісія з внесення змін до Конституції – Комісія з опрацювання законопроектів
про внесення змін до Конституції та виборчих законів
КПУ – Комуністична партія України
КСУ – Конституційний Суд України
МБР – Міжрегіональний блок реформ
Міськком – міський комітет
МО України – Міністерство оборони України
НБУ – Національний Банк України
Обком – обласний комітет
ОБСЄ – Організація з питань безпеки і співробітництва в Європі
Партком – партійний комітет
Райком – районний комітет
4
РБ ООН – Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй
РЄ – Рада Європи
РНБО України – Рада національної безпеки та оборони України
РФ – Російська Федерація
СБУ – Служба Безпеки України
С/г – сільське господарство
СНД – Співдружність Незалежних Держав
УСПП – Український союз промисловців і підприємців
ЦВК – Центральна Виборча Комісія
ЦДАГО України – Центральний державний архів громадських об’ єднань
України
ЦДАВО України – Центральний державний архів вищих органів влади і
управління України
ЦК КПУ – Центральний комітет Комуністичної партії України
ЦК КПРС – Центральний комітет Комуністичної партії Радянського Союзу
ЧАЕС – Чорнобильська атомна електростанція
ЧФ – Чорноморський Флот
5
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. В умовах розвитку сучасної історичної
науки важливе місце належить роботам, присвяченим відомим діячам. При
вивченні державотворчих процесів середини 1990-х – першої половини 2000-х
рр. зростає потреба в дослідженнях, що розкривають діяльність історичних
особистостей, їхню роль та вплив на хід історії, сприяють конкретизації
історичного процесу крізь призму персонального, особистісного аспекту.
Розгляд та аналіз діяльності Леоніда Кучми дозволяє виокреслити основні
закономірності та умови його формування як політичного та державного діяча,
особливості суспільно-політичного розвитку України під час його
державотворчої діяльності, виокремити основні напрямки втілення задумів та
планів для розбудови держави. Звернення до суспільно-політичної діяльності
Л. Кучми надзвичайно актуальне, оскільки ґрунтовний аналіз його політичного
портрету дасть змогу віднайти та сформулювати відповіді на питання, що
пов’язані з становленням України як суверенної держави.
Актуальність дослідження обраної теми посилюється також тим, що у
вітчизняній історіографії відсутнє комплексне дослідження державотворчої і
суспільно-політичної діяльності Л. Кучми, а також недостатньо висвітлено його
роль в трансформації України з радянської республіки в незалежну країну.
Висвітлення цих проблем дасть змогу доповнити історичну науку новими
фактами і ввести в обіг невідомі широкому загалу матеріали джерельної бази,
глибше розкрити суспільно-політичне життя України наприкінці ХХ ст. – на
початку XXI ст. та виважено оцінити роль досліджуваної особистості у
державному житті та на міжнародній арені.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана відповідно до науково-дослідної теми історичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Українська
нація в загальноєвропейському вимірі: історія та сучасність» (державний
реєстраційний номер 11БФ046-01).
6
Об’єктом дослідження є особистість Л. Кучми як суспільно-політичного
та державного діяча.
Предметом дослідження є зміст, методи, форми та наслідки суспільнополітичної та державної діяльності Л. Кучми.
Мета дисертаційного дослідження полягає у комплексному дослідженні та
аналізі життєвого і суспільно-політичного шляху Л. Кучми та визначенні його
ролі у державотворчих процесах та становлення України як незалежної
держави. Для досягнення мети були визначені наступні завдання:
- здійснити аналіз стану наукової розробки теми;
- проаналізувати джерельну базу дослідження;
- з’ясувати особливості діяльності в «дніпропетровський» період, що
вплинули на формування та становлення Л. Кучми як суспільнополітичного діяча;
- проаналізувати депутатський період його суспільно-політичної
діяльності;
- висвітлити основні результати Л. Кучми під час діяльності на посаді
прем’єр-міністра України;
- дослідити основні засади економічної політики Президента України
Л. Кучми;
- визначити його внесок в конституційний процес України;
- оцінити заходи глави держави в сфері національної безпеки та оборони;
- розкрити основні аспекти заходів Президента України щодо
забезпечення курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію
України;
- прослідкувати особливості здійснення «східного вектора»
зовнішньополітичної діяльності;
- визначити специфіку особистого внеску в співпрацю з міжнародними
організаціями.
Хронологічні межі роботи охоплюють період із середини 70-х років ХХ ст.
до 2005 р. Нижня межа зумовлена початком громадсько-політичної діяльності
7
Л. Кучми на керівних виробничих та представницьких посадах КБ «Південне»
та місцевих рад Дніпропетровщини, а верхня визначається завершенням
діяльності на посаді Президента України.
Методологічна основа дослідження. Дисертація є історико-біографічним
дослідженням, виконаним на принципах науковості, об’єктивності,
багатофакторності і всебічності, що дозволило ґрунтовно проаналізувати
громадсько-політичну діяльність Л. Кучми, розкрити його роль у
державотворчих процесах незалежної України.
При написанні дисертації, враховуючи характер теми та мету,
використовувалися загальнонаукові методи дослідження: аналіз, синтез,
узагальнення та конкретно-пошуковий, що дозволило комплексно здійснити
реконструкцію політичного портрету Л. Кучми, а також спеціально-історичні
методи: історико-аналітичний, за допомогою якого вивчається та дається оцінка
державних документів (нормативно-правової бази), літературної та мемуарної
спадщини Л. Кучми; історико-порівняльний метод дає змогу розкрити
тенденції змін в Україні та суспільстві та їхні наслідки; предметнохронологічний використовується для характеристики основних напрямів, форм
і методів діяльності Л. Кучми; персоналізації, що дає змогу визначити
особистий внесок політика та державного діяча у внутрішні трансформаційні
процеси України, розкрити його роль у становленні держави сучасного типу.
Під час дослідження застосовано міждисциплінарний підхід, який полягає
у використанні, окрім категоріального апарату історичної науки, термінології
політології, соціології, економіки, що дає змогу більш ґрунтовно розкрити зміст
основних положень дослідження.
Застосування міждисциплінарного підходу дозволило ретельно та ширше
проаналізувати діяльність Л. Кучми. В цьому ключі варто виділити
використання методів суміжних гуманітарних наук – політології,
юриспруденції, соціології, психології.
За допомогою біхевіористського методу, що набув поширення в
політології та передбачає, що політика має передусім особистісний характер, а
8
всі групові форми дій виводяться з аналізу поведінки індивідів, які створюють
групові зв'язки, вдалося визначити ступінь впливу Л. Кучми на політичні
процеси 1990-х – першої половини 2000-х рр. та взаємовідносини з різними
політичними діячами та державними інститутами.
Використання методів права знадобились при аналізі ряду джерел
(наприклад, матеріалів особової справи Л. Кучми), а також оцінці нормативноправових актів, політичних рішень, конституційних ініціатив, які були прийняті
Л. Кучмою в процесі суспільно-політичної і державної діяльності.
Також стали у нагоді здобутки соціальної психології. Завдяки цьому
вдалося визначити фактори, що спонукали досліджувану особистість до участі
в суспільно-політичній діяльності, а також засобів, за допомогою яких вона
використала свій лідерський потенціал.
Компаративістський інструментарій був використаний для порівняння
соціально-економічного і політичного становища в Україні за часів
президентства Л. Кравчука та періоду керівництва державою Л. Кучми.
Серед спеціальних методик основне місце належить проблемнохронологічному підходу для викладу матеріалу дисертації та її висновкових
положень. З його допомогою вдалося відтворити ретроспективний ряд подій, за
допомогою чого прослідковано основні етапи становлення Л. Кучми як
суспільно-політичного та державного діяча.
Безумовно, провідну роль відіграло використання біографічного методу.
При написанні роботи це дало можливість зрозуміти реальні умови життя
суспільства, в якому формувався Л. Кучма, визначити вплив соціуму на
утвердження його системи цінностей, конкретних життєвих позицій та
переконань.
Поєднання цих методів дозволило реалізувати поставлену мету та завдання
дисертаційної роботи.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше у вітчизняній
історичній науці зроблено спробу комплексно розглянути та проаналізувати
основні напрямки та форми суспільно-політичної та державної діяльності
9
відомого українського діяча Л. Кучми на основі фундаментальної джерельної
бази за рахунок введення в обіг нових архівних джерел, які раніше були
недоступні, удосконалено результати досліджень про внесок Л. Кучми в процес
становлення української держави наприкінці XX – на початку XXI ст., набули
подальшого розвитку аналіз історіографічних напрацювань українських та
зарубіжних дослідників, вивчення ролі другого українського Президента в
суспільно-політичному житті України
Практичне значення дисертації полягає у тому, що фактичний і
теоретичний матеріал, здобутий в процесі її написання, основні наукові
положення, оцінки та аналітичні висновки можуть бути використані у розробці
лекційних і спеціальних курсів з новітньої історії України, в довідковій
літературі, при підготовці узагальнюючих праць, а також для подальшої
розробки проблем, що стосуються державотворчої діяльності в Україні.
Результати роботи можуть бути використані для подальших наукових розвідок
з вивчення соціально-економічного, суспільно-політичного та міжнародного
становища України наприкінці XX – на початку XXI століття. Позитивний та
негативний досвід, здобутки та прорахунки в державній діяльності Л. Кучми
можуть бути корисними для майбутньої роботи політичних та державних
діячів.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та
висновки дисертаційного дослідження обговорювалися під час наукових
конференцій: на ХІІ Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та
молодих вчених «Шевченківська весна 2014: Історія» (Київ, 2014); VII
Міжнародній науковій конференції «Дні науки історичного факультету – 2014»
(Київ, 2014); XIII Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та
молодих вчених «Шевченківська весна 2015: Історія» (Київ, 2015); VIIІ
Міжнародній науковій конференції «Дні науки історичного факультету – 2015»
(Київ, 2015); XIV Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та
молодих вчених «Шевченківська весна - 2016: Історія» (Київ, 2016); ІX
10
Міжнародній науковій конференції «Дні науки історичного факультету - 2016»
(Київ, 2016).
Публікації. Теоретичні узагальнення і результати дослідження знайшли
своє відображення у 12-ти наукових публікаціях: 6 – в одноосібних наукових
статтях, з них 6 – у фахових виданнях (1 – в зарубіжному виданні) та у 6
публікаціях тез доповідей на наукових конференціях.
Структура дисертації зумовлена змістом проблеми, метою, завданнями і
характером дослідження. Загальний обсяг дисертації – 254 с. Робота
складається зі вступу, чотирьох розділів (11 підрозділів), висновків, списку
використаних джерел і літератури (33 с., 313 позицій), 9 додатків.

Список литературы

ВИСНОВКИ
В ході дослідження було поставлено низку завдань, виконання яких варто
проаналізувати. За результатами проведеного дослідження викладено найбільш
важливі узагальнення та положення, основними серед яких є, зокрема, такі:
1. Слід зазначити, що стан наукової розробки теми є недостатньо
вивченим. Зясовано, що суспільно-політична та державна діяльність Л. Кучми
до сьогодні не була предметом комплексного наукового дослідження.
Проведений історіографічний аналіз теми свідчить, що в наукових працях
відсутнє цілісне та всебічне висвітлення його життєвого шляху, ролі та впливу
на економічні та суспільно-політичні процеси в Україні. Наявні праці лише
фрагментарно відображають різноманітні аспекти діяльності Л. Кучми. Окремі
з них містять елементи упередженості та суб’єктивізму. Варто відзначити, що
більш критичний підхід до особи Л. Кучми займають зарубіжні науковці. Тим
не менш, більшість праць, присвячених так чи інакше Л. Кучмі належить
українським вченим та дослідникам.
2. Наявний джерельний комплекс є достатнім та різноплановим за
змістовою компонентою. Він становить сукупність архівних документів та
опублікованих матеріалів, серед яких можна виділити праці Л. Кучми,
періодичні видання, спогади сучасників, нормативно-правову базу та інтернетресурси. Весь цей масив матеріалів дає можливість для проведення всебічного
вивчення суспільно-політичної та державної діяльності Л. Кучми.
3. Встановлено, що протягом «дніпропетровського» періоду життя
Л. Кучми відбулося його становлення як відомого інженера-конструктора,
партійного діяча, керівника найбільшого ракетобудівного заводу. Просування
по виробничій та партійній лініях відбувалося одночасно. В 1975 р. він був
обраний на посаду секретаря парткому КБ «Південне», що сприяло його
подальшому росту та активності в суспільно-політичному житті. В 1980 р.
Л. Кучма став секретарем партійного комітету усього виробничого об’єднання
«Південний машинобудівний завод», що зробило його за посадою автоматично
191
членом ЦК КПУ. В 1980-ті рр. він продовжував займатися виробничою
діяльністю в КБ «Південне» на посаді першого заступника начальника і
головного конструктора КБ В. Уткіна. Вершиною його трудового етапу життя
на «Південмаші» стало призначення в 1986 р. генеральним директором, на
посаді якого він перебував сім років. Керівництво «Південним
машинобудівним заводом» надало йому необхідний досвід, який знадобився
для виконання депутатських функцій та, насамперед, під час діяльності на чолі
Кабінету Міністрів України. Обрання Л. Кучми 1990 р. народним депутатом
стало перепусткою у політичне життя на всеукраїнському рівні та засвідчило
його авторитет та визнання як впливового представника промислової еліти
Дніпропетровщини.
4. Визначено, що специфікою діяльності Л. Кучми в статусі народного
депутата є тісне поєднання з господарсько-виробничою на посаді генерального
директора ВО «Південний машинобудівний завод» та з державно-політичною
діяльністю на чолі українського уряду. Встановлено, що Л. Кучма проводив
досить непублічну парламентську роботу, що характеризувалася відсутністю
жодного виступу в сесійній залі до моменту призначення на пост прем’єрміністра України. За час законотворчої діяльності він був членом об’єднання
«Демократичні реформи України» в 1991 р. та одним з ініціаторів створення
Міжрегіонального Блоку Реформ в 1993 р. Крім того, визнанням з боку
підприємців стало його обрання після відставки з посади очільника уряду в
1993 р. президентом Українського Союзу Промисловців і Підприємців.
Переобрання народним депутатом на Чернігівщині в 1994 р. з найвищим
результатом по Україні зафіксувало його авторитет як відомого політичного
діяча. Представницькі мандати районної, міської, обласної та Верховної Ради
дали поштовх до його просування по непростому, а інколи тернистому шляху
до владних вершин України. Непублічність і в той же час впливовість – були
характерними рисами його політичної поведінки. Статус народного депутата
відкрив нові можливості та горизонти для реалізації принципів та задумів щодо
розбудови держави. Неконфліктність та належність до промислового
192
директорату допомогли йому стати другим прем’єр-міністром незалежної
України, що стало своєрідним трампліном на шляху до президентства.
5. Досліджено, що керівництво Кабінетом Міністрів України та заходи,
пов’язані з реалізацією програми реформ проходили під знаком складної
соціально-економічної та політичної ситуації в державі. Також встановлено, що
очолюваний ним уряд, з метою стабілізації становища в фінансовоекономічному секторі отримав надзвичайні повноваження терміном на шість
місяців у вигляді можливості прийняття декретів, що мали силу законів.
Складність для втілення урядових задумів полягала в надзвичайно непростому
переході економіки з командно-адміністративних до ринкових засад. Тим не
менш, численні прорахунки в реалізації ініціатив, непродумані кроки щодо
декретоутворення, розбіжності серед членів уряду, відсутність можливості
повністю сформувати свій кабінет, постійне перетягування повноважень між
урядом і Президентом явно не сприяли ефективному виконанню урядової
програми та діяльності щодо запровадження та реалізації справжніх реформ.
Наслідком цих дій стала добровільна відставка Л. Кучми з посади в вересні
1993 р. Відставка відкривала йому можливості для двох варіантів: відходу з
політичної арени або самореалізації в нових політичних проектах з прицілом на
невідворотні дострокові парламентські та президентські вибори. Тим не менш,
досвід, отриманий в уряді, дозволив йому продовжити активну суспільнополітичну діяльність, результатом чого стало обрання на посаду Президента
України в липні 1994 р.
6. Встановлено, що заходи Президента України Л. Кучми в реалізації
програми економічних реформ мали на меті припинити падіння виробництва в
країні та створити необхідні умови для росту реального фінансовоекономічного сектору. Ініційований та втілений командою Л. Кучми комплекс
реформ та заходів в фінансово-економічній сфері був необхідним та важливим
кроком для стабілізації та активізації економічного життя України.
Запровадження гривні в 1996 р. стало однією з основних заслуг Л. Кучми за
часів президентства. З’ясовано, що проведення приватизації супроводжувалося
193
роздержавленням державного майна, а її результати призвели до формування
приватної власності як основи економіки та задоволення інтересів вузького
кола осіб.
Приватизація, лібералізація цін, проведення грошової реформи – всі ці дії
мали визначальний характер для покращення внутрішньополітичної ситуації в
Україні. Проте не слід ідеалізувати проведені заходи. Вони містили велику
кількість негативних моментів: половинчатість реформ, непослідовність в їх
проведенні, непрозорі умови приватизації. В цілому, можна стверджувати, що
економічна ситуація була нормалізована завдяки зусиллям адміністрації
Леоніда Кучми та були закладені передумови для зростання реального сектора
економіки та виходу України на новий етап розвитку.
Слід відзначити, що результати проведених реформ у період 1995-1999 рр.
призвели до зниження темпів скорочення ВВП з 13,9% до 5,5 %, а інфляція
зменшилася з 393% до 54%. За час другої президентської каденції, на яку
припав період економічного росту, збільшення розміру ВВП склало в
середньому 8,4 %, а інфляція стабілізувалася на рівні 10,4%.
7. Розкрито роль Л. Кучми в процесі прийняття Основного Закону держави
в 1996 р. та конституційних змінах початку 2000-х рр. Рішуча позиція глави
держави дозволила розблокувати конституційний процес в 1996 р. та
увінчалася успішним прийняттям Конституції. Варто зауважити, що протягом
президентства Л. Кучма виступав за створення двопалатного парламенту, про
що свідчать його ініціативи. Встановлено, що другий президентський термін
став періодом просування ним політичної реформи, суть якої полягала в зміні
форми державного правління на парламентсько-президентську республіку.
Політична боротьба, звинувачення опозиції в його намаганні утриматися при
владі, мирні протести суспільства внаслідок фальсифікацій виборів 2004 р.
стали уособленням закінчення президентства. Позитивним моментом, що
схарактеризував Л. Кучму як мудрого та політично зрілого керівника держави
наприкінці завершення виконання президентських повноважень стало
незастосування сили проти маніфестантів під час подій «Помаранчевої
194
революції», до чого його схиляло власне оточення. Як результат, в рамках
домовленостей між владою і опозицією в грудні 2004 р. відбулося прийняття
конституційної реформи, яка стала одним з засобів вирішення політичної кризи
в державі. Перехід України до парламентсько–президентської форми
державного правління в 2006-2010 рр. показав свою неефективність часів
президентства В. Ющенка, Тим не менш, Україна сьогодні користується
здобутками саме конституційної реформи другого Президента України
Л. Кучми.
8. Проаналізовано заходи Президента в сфері національної безпеки та
оборони. Вирішення кримської проблеми в першій половині 1990-х рр., а також
завершення ядерного роззброєння України дозволили Л. Кучмі усунути основні
загрози безпеці України. Доведено, що проблеми в забезпеченні України
енергоресурсами та корупція, пов’язана з їхнім постачанням, стали
уособленням формування олігархічних груп за часів правління Л. Кучми.
Визначено, що міцним ударом по позиціях Президента Л. Кучми став
«касетний скандал» восени 2000 р., який до сьогодні залишає велику кількість
запитань, на які немає ствердних, об’єктивних та правдивих відповідей. Однак,
не буде викликати заперечень той факт, що велика моральна відповідальність за
всі ці події лежить на Президенті України Л. Кучмі, який допустив такий стан
речей в суспільстві та не вжив відповідних превентивних заходів, які
убезпечили б країну від такого шквалу скандалів, протестів та, безумовно, його
особистої дискредитації.
Невід’ємними елементами його діяльності в сфері оборони стали спроби
реформування ЗСУ в напрямку приведення до стандартів НАТО та переходу до
професійної армії, що не призвели до відчутних результатів. Важливою рисою
політики національної безпеки і оборони часів президентства Кучми стало
балансування в рамках політики «багатовекторності», що не сприяло
зміцненню та утвердженню авторитету Президента та України як в суспільстві,
так і на міжнародній арені.
195
9. З’ясовано, що зовнішньополітична діяльність Президента України
Л. Кучми базувалась на втіленні в життя концепції «багатовекторності», суть
якої полягала в маневруванні між Заходом та Сходом і одночасно дозволяла
українській державі втілювати політику, виходячи виключно з прагматичних
економічних інтересів. Проте європейський та євроатлантичний напрями все ж
таки стали домінантними та пріоритетними, хоча співробітництво з РФ та
іншими країнами СНД продовжувалося і розвивалося. Слід відзначити, що курс
на отримання членства в ЄС і НАТО був складовою частиною політики
«багатовекторності» Президента України Л. Кучми. Початок 2000-х рр. став
періодом згортання реальних дій щодо європейської та євроатлантичної
інтеграції. Результатом цього, стало вилучення з Воєнної доктрини України
пунктів про набуття членства в цих структурах.
10. Встановлено, що «східний вектор» зовнішньополітичної діяльності
Л. Кучми включав відносини з РФ та участь в рамках СНД та ЄЕП. В основу
своєї політики Л. Кучма поклав принцип встановлення тісної економічної
співпраці, яка не передбачала участі в політичних наднаціональних утвореннях.
Важливе місце в проведенні «східної» зовнішньої політики належало участі
України в СНД. В цьому напрямку Л. Кучма в якості пріоритету визначив
необхідність встановлення тісних економічних зв’язків між країнамиучасницями Співдружності без здійснення політичної інтеграції та
реформування організації, що передбачало створення зони вільної торгівлі.
Певним балансом та альтернативою євроінтеграції після її призупинення мав
виступити проект економічної участі України разом із РФ, Білорусією та
Казахстаном у ЄЕП в 2003-2004 рр.
Конфлікт навколо Тузли в жовтні 2003 р. став точкою черговою напруги в
українсько-російських відносинах того часу, проте саме тверда позиція
Л. Кучми дозволила захистити територіальну цілісність України. Ця загроза
виявила справжні наміри РФ щодо України, які були втілені у 2014-2016 рр. у
вигляді анексії Криму та розв’язанні бойових дій на Донбасі.
196
Слід зазначити, що характерною ознакою його зовнішньополітичної
діяльності залишалася політика маневрування між Росією та Заходом. В основі
його дій переважала відносна рівновіддаленість від цих геополітичних гравців,
постійне загравання та намагання отримати максимум можливих бонусів та
переваг, при цьому залишаючись одночасно на двох стільцях.
11. З’ясовано, що cпівпраця Л. Кучми з міжнародними організаціями
полягала в заходах українського Президента, спрямованих на набуття членства
в Раді Європи, участі в врегулюванні конфліктів та забезпеченні миротворчої
діяльності в світі під егідою ООН. Така активність та зацікавленість глави
держави в міжнародному співробітництві диктувалися передусім як
державними зобов’язаннями, так і особистими інтересами, спрямованими на
отримання якнайбільших вигод в рамках політики «багатовекторності».
Зовнішньополітична діяльність Президента України Л. Кучми була зумовлена
пошуком найбільш прийнятних міжнародних союзів для України, що
супроводжувалося «політикою багатовекторності» та прагматичності в діях на
дипломатичній арені. На перших етапах це приносило свої результати, однак на
завершення другої президентської каденції ця політика вичерпала свій
потенціал та розуміння в міжнародному співтоваристві.
Таким чином, можна зробити висновок, що особистість Л. Д. Кучми є
досить контраверсійною та неоднозначною в науковому та суспільному
сприйнятті. Його діяльність слід розглядати в декількох ракурсах:
господарсько-виробничому, громадсько-політичному та державному. Кожному
з них притаманні як позитивні, так і негативні характеристики досліджуваної
персоналії.
В цілому, можна констатувати, що постать Л. Кучми при всій її
суперечливості, була своєрідним віддзеркаленням супільних настроїв епохи.
Так само як українське суспільство не було однорідним в виборі подальшого
шляху розбудови держави, одночасно ностальгуючи за радянським минулим та
прагнучи руху до європейських орієнтирів та стандартів, так і діяльність
Л. Кучми не можна оцінити однозначно. Безумовним досягнення Л. Кучми є
197
утвердження України як незалежної держави. Разом з тим велика кількість
проблем та викликів сьогодення зумовлені відсутністю стратегічних рішень
щодо ключових питань розвитку країни за час його керівництва. Проте
остаточну об’єктивну оцінку можна буде надати лише з плином часу та
порівнюючи з діяльністю інших українських Президентів.