Сичевський Микола Петрович. Організаційно-економічний механізм розвитку харчової промисловості України (теорія, методологія, практика)

Краткое описание

Сичевський Микола Петрович. Організаційно-економічний механізм розвитку харчової промисловості України (теорія, методологія, практика) : Дис... д-ра екон. наук: 08.07.01 / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України. — К., 2005. — 468арк. : рис., табл. — Бібліогр.: арк. 392-415

Сичевський М.П.Організаційно-економічний механізм розвитку харчової промисловості України (теорія, методологія, практика). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук зі спеціальності 08.07.01 економіка промисловості. Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України. Київ, 2005.
У дисертації вперше обґрунтовано доцільність застосування поняттяхарчова індустрія. Набули подальшого розвитку теоретико-методологічні підходи до дослідження організаційно-економічного механізму розвитку галузі. Розкриті особливості ринкових трансформацій розвитку харчової промисловості України та її регіонів. Визначено напрями вдосконалення просторової організації харчової промисловості. Обґрунтовано систему заходів з підвищення конкурентоздатності підприємств харчової промисловості та їх продукції. Визначено галузеві пріоритети в інвестуванні та запропоновано систему заходів реалізації інноваційної моделі розвитку харчової промисловості. Розроблено пропозиції щодо оздоровлення фінансового стану підприємств галузі. Визначено механізми організаційно-економічного забезпечення екологізації виробництва та стимулювання якості продукції харчової промисловості на мікро- та макрорівнях. Вдосконалено теоретико-методологічні підходи до формування ефективного механізму інтеграції харчової промисловості в світову економіку. Вперше розроблена концепція створення системи управління харчовою промисловістю.

В дисертації вирішено важливу наукову і народногосподарську проблему удосконалення організаційно-економічного механізму розвитку харчової промисловості в умовах економічних трансформацій. В ній здійснено розробку та обґрунтування теоретико-методологічних і практичних засад формування ефективної системи важелів та стимулів щодо сфери виробництва промислової продовольчої продукції.
Результати дисертаційного дослідження дали змогу зробити висновки концептуального, теоретичного і науково-практичного спрямування, основними з яких є наступні:

Підорганізаційно-економічним механізмом розвитку галузіслід розуміти систему організаційних, технічних, економічних і правових важелів і методів, що застосовуються в сферах забезпечення, виробництва та збуту продукції і спрямовані на досягнення високих кінцевих результатів з найменшими витратами трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Основними його елементами є: система прогнозування і планування виробництва; система критеріїв і показників оцінки роботи підприємств, об’єднань і галузей; система нормативно-правових актів і виробничих стандартів; стосунки між постачальниками ресурсів, виробниками і споживачами продукції; система економічного стимулювання виробництва; система заходів інноваційної діяльності; система економічної й науково-технічної інформації.
Актуальними завданнями побудови ефективного організаційно-економічного механізму розвитку харчової промисловості є: створення виробникам необхідних умов для функціонування і освоєння нових технологій; дієва цінова, податкова, кредитно-фінансова політика; створення нових організаційних структур, що враховують різноманітність форм власності й господарювання та виробничих і технологічних зв’язків; формування нових внутрі- та міжгосподарських зв’язків; відновлення керованості роботи галузі, вивільнення від численних посередників; стимулювання підприємницької діяльності; відновлення підготовки кадрів.
Державне регулювання виробництва продовольчих товарів передбачає наявність сукупності інструментів і заходів, які зумовлюються стратегією державного регулювання, що виходить із сучасного стану і перспектив розвитку галузі. Система державного регулювання передбачає використання таких інструментів: законодавчо-нормативних, адміністративних, фінансово-економічних, соціально-економічних, інвестиційно-інноваційних. Ефективне використання цих інструментів і важелів забезпечує реалізацію державою відповідних її функцій з регулювання розвитку галузі, а саме: законодавчо-правової, інноваційної, інвестиційної, економічної, кредитно-фінансової, податкової, соціальної та екологічної.

До найважливіших завдань розвитку харчової промисловості, спрямованих на утвердження її позицій як передової галузі промислового виробництва, конкурентоздатної, з певними інвестиційними перевагами, слід віднести: збільшення реалізації продукції, освоєння нових ринків збуту, ефективне використання наявного потенціалу; гарантування захисту прав споживачів, підвищення безпеки продовольчих товарів, розробка і застосування прогресивних медико-біологічних вимог та санітарних норм якості продовольчої сировини і харчових продуктів; формування системи вільного і прозорого ціноутворення через організацію прогнозованого аграрного ринку, наповнення його інфраструктури фінансовими та товарними потоками, створення умов для здорової конкуренції, розвитку приватної ініціативи та кооперації; прискорення розробки та впровадження державних стандартів і сертифікатів відповідності української продовольчої продукції, гармонізованих з міжнародними вимогами; оновлення матеріально-технічної бази підприємств харчової промисловості, інтенсифікація технологічних процесів, модернізація, реконструкція, технічне переоснащення, нарощування виробничих фондів, впровадження принципово нових технологій та устаткування, покликаних гарантувати збереження цінних властивостей сировини та підвищуючих якість готової продукції, застосування безвідходних та маловідходних технологій, комплексне використання сировини, максимальне використання у виробництві харчових продуктів місцевих нетрадиційних ресурсів; створення сприятливих умов для залучення іноземних і вітчизняних інвесторів, застосування лізингу, різних форм кредитування виробництва тощо; розробка та реалізація спільно з іншими міністерствами і відомствами системи заходів для боротьби з тіньовим сектором виготовлення та торгівлі харчовими продуктами; підготовка законодавчих і нормативних актів, спрямованих на захист вітчизняного виробника харчових продуктів та підвищення ефективності роботи окремих галузей харчової промисловості.
Обґрунтування сутності територіальної організації харчової промисловості, виявлення і врахування її чинників складає наукову основу для розв’язання задач оптимального розміщення підприємств галузі, збалансованості сировинної бази і потужності переробних підприємств, виявлення резервів підвищення ефективності виробництва, оцінки потенційних можливостей регіонів для самозабезпечення основними видами продовольчих товарів, участі у формуванні резервного фонду та експортного потенціалу держави, прогнозування розвитку і розміщення харчової промисловості, її галузей та виробництв.
Розвиток і розміщення харчової промисловості повинні бути спрямовані на розв’язання двох найважливіших завдань: забезпечення раціонального використання сировинних ресурсів на певній території в загальнотериторіальній системі розподілу праці з виробництва продовольчих товарів та забезпечення населення території продуктами харчування. Крім цього, важливою проблемою управління розвитком харчової промисловості як складової господарського комплексу території є вдосконалення її територіальної організації, що дозволяє одержати значний економічний ефект на галузевому, регіональному і загальнодержавному рівнях.
Одним з найважливіших чинників підвищення конкурентоспроможності підприємств харчової промисловості є вдосконалення мотиваційного механізму. Він базується на економічних, організаційних, соціальних і правових методах і включає: створення системи стимулювання, яка б забезпечувала взаємозв’язок оплати праці з індивідуальною продуктивністю працівника і його зацікавленістю у високих результатах підприємства; впровадження підходу до організації й управління виробництвом і вирішення певних типів задач за допомогою цільових груп фахівців; поліпшення умов праці, організацію відпочинку та соціального забезпечення працівників; проведення психологічного моніторингу та консультування; закріплення у внутрішніх нормативних актах підприємства всіх розроблених мотиваційних механізмів і контроль за ними.
Випуск конкурентоспроможної продукції неможливий без наукового забезпечення галузі. Для розвитку галузевої науки необхідно акумулювати фінансові кошти підприємств, за рахунок яких могли б проводитися загальні для всіх роботи: перегляд діючої нормативно-технічної документації, розробка нового конкурентоспроможного асортименту, створення прогресивних технологій і обладнання тощо.
В сучасних умовах основним джерелом фінансування інвестицій в основний капітал для переважної частини харчових підприємств слугують власні кошти, в структурі яких головне місце займає амортизаційна система. Відсутність законодавчих стимулів призводить до того, що значна частка підприємств використовує її не для оновлення виробничих фондів, а в першу чергу з метою зменшення сплачуваних податків і приховування прибутків. Посилення державного регулювання і контролю в цій сфері має передбачати надання податкових пільг лише підприємствам, що активно оновлюють виробничий апарат і здійснюють інвестиції, а також скорочення діючих строків амортизації.
Основними принципами інвестиційної політики у найближчій перспективі повинні стати: формування і ефективне використання (включаючи координування) всіх джерел інвестування; встановлення оптимального співвідношення участі вітчизняних і іноземних інвесторів; залучення іноземного капіталу при дотриманні вітчизняних інтересів; розширення фінансово-інвестиційних можливостей регіонів в проведенні активної інвестиційної політики, створенні привабливого інвестиційного клімату; створення мотивацій для довгострокового вкладання інвестицій; підвищення ролі внутрішніх джерел накопичень для фінансування інвестиційних проектів; підвищення ролі амортизаційних відрахувань як одного з основних джерел інвестування; виведення з експлуатації застарілих та незадіяних потужностей шляхом їх інвентаризації та звільнення від нарахування амортизації; подолання явищ тінізації, внаслідок яких доходи підприємств не легалізуються, виводяться з господарського обігу, що ускладнює або унеможливлює їх трансформацію в капіталоутворюючі інвестиції; розвиток інвестиційної інфраструктури, що відповідає ринковій економіці і стимулювання розвитку фондового ринку; розвиток ресурсозберігаючого та наукомісткого інвестування; стимулювання інвестиційної активності та реалізації інвестиційних проектів, що активізують реструктуризаційні процеси в харчовій промисловості; акумуляція інвестиційних ресурсів для реалізації цілісної сукупності інвестиційних проектів, що забезпечують мультиплікаційний соціально-економічний ефект; формування державного інвестиційного попиту (формування державних і спільних з регіонами програм, дольова участь держави в комерційних проектах, державне замовлення, випуск державних цінних паперів); збереження бюджетного фінансування соціально значимих виробництв при відсутності власних коштів, зокрема підприємств, які виробляють продукцію дитячого харчування; підтримка або формування сприятливого інвестиційного клімату в стратегічно важливих галузях харчової промисловості заходами кредитної та податкової політики; забезпечення пріоритетності державних (суспільних) інтересів при відборі інвестиційних проектів і варіантів системного технологічного оновлення харчових виробництв; створення промислово-фінансових груп, агрохолдингів та інших інтегрованих структур як механізму залучення в інвестиційний процес кредитно-фінансових установ.
Процес формування світової агропродовольчої системи виводить конкуренцію у сфері виробництва продуктів харчування товарів на глобальний рівень, що чинить відчутний вплив на функціонування національних продовольчих систем. Це зумовлює необхідність побудови ефективного механізму інтеграції харчової промисловості України у світову агропродовольчу систему, яка базуватиметься на вивченні та узагальненні тенденцій і закономірностей розвитку продуктивних сил харчової промисловості, що є спільними для всіх розвинених країн, врахуванні вимог міжнародного ринку та внутрішніх інтересів розвитку галузі й забезпечення продовольчої безпеки країни.
Необхідним є формування нової структури управління харчовою промисловістю з чітким розподілом функцій між ланками галузевого управління та функціональними органами державного і регіонального управління, з визначенням кола їх спільної діяльності і відповідальності.