СЛОВА І ЛЕКСИКАЛІЗОВАНІ СПОЛУКИ ІЗ ЗАЙМЕННИКОВИМ КОМПОНЕНТОМ ЩО В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Краткое описание

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

На правах рукопису

СКРИНИК ГАННА ВАСИЛІВНА

УДК 811.61.2:81´367.626

СЛОВА І ЛЕКСИКАЛІЗОВАНІ СПОЛУКИ ІЗ ЗАЙМЕННИКОВИМ
КОМПОНЕНТОМ ЩО В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність: 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук,
професор Ожоган Василь
Михайлович

КІРОВОГРАД 2005

ЗМІСТ
ВСТУП.............................................................. ......................................................4
Розділ 1. МОВНІ ОДИНИЦІ З КОМПОНЕНТОМ ЩО ЯК ...........................
ОБ´ЄКТ НАУКОВОГО ВИВЧЕННЯ..............................................................11
1.1. Історія вивчення питально-відносних займенників як................................
елементів різних рівнів мовної системи.............................................................11
1.2. Природа і статус компонента що в структурі ..............................................
різнотипних дериватів...........................................................................................22
1.2.1.Походження що в українській мові...........................................................22
1.2.2. Статус що в структурі дериватів..................................................... ..........26
1.3. Теоретичні засади й термінологія дослідження.............................. ............29
Висновки................................................................................................................35
Розділ П. СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СЛІВ.............................................
І ЛЕКСИКАЛІЗОВАНИХ СПОЛУК З КОМПОНЕНТОМ ЩО...............37
2.1. Семантичні особливості лексем іменникового типу з компонентом що..37
2.2. Семна будова прикметників з компонентом що.........................................44
2.3. Семантика прислівників з компонентом що................................................51
2.4. Функціонально-семантичні особливості службових частин..........................
мови з компонентом що в структурі....................................................................63
2.4.1. Функціонально-семантична структура сполучників ..............................64
2.4.1.1. Сполучники, сполучні слова та їх функціональні аналоги......................
з компонентом що в структурі............................................................................64
2.4.1.2.Сполучники та їх функціональні аналоги з................................................
компонентом щоб(и).............................................................................................72
2.4.1.3. Сполучники та їх функціональні аналоги з...............................................
компонентом якщо................................................................................................78
2.4.2. Функціонально-семантична структура часток з компонентом що.........81
2.5. Функціонально-семантичні типи вигуків з компонентом що....................96
2.6. Семантика одиниць з компонентом що............................................................
невизначеної частиномовної належності..........................................................104
2.6.1. Функціонально-семантична структура вставних ........................................
конструкцій з компонентом що.........................................................................105
2.6.2. Семантика зворотів мовлення і неморфологізованих .................................
присудків з компонентом що..............................................................................107
Висновки..............................................................................................................113
Розділ Ш. ФОРМАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ СЛІВ
І ЛЕКСИКАЛІЗОВАНИХ СПОЛУК З КОМПОНЕНТОМ ЩО.............114
3.1. Формальні особливості слів і лексикалізованих............................. ...............
одиниць іменникового типу...............................................................................116
3.2. Формальна структура прикметників з компонентом що..........................123
3.3. Морфемна будова і словотвір прислівників з компонентом що..............126
3.4. Формальна організація службових частин мови.......................................133
3.4.1.Сполучники та їх аналоги зкомпонентом що..........................................135
3.4.2. Частки з компонентом що.........................................................................144
3.5. Вигуки та їх аналоги з компонентом що....................................................145
3.6. Формальна структура одиниць невизначеної..................................................
частиномовної належності..................................................................................149
3.6.1. Вставні конструкції з компонентом що...................................................152
3.6.2. Будова зворотів мовлення й неморфологізованих присудків з ..................
компонентом що..................................................................................................155
Висновки..............................................................................................................158
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ..................................................................................162
ЛІТЕРАТУРА........................................................................................... ..........167
ДЖЕРЕЛА ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ..................................................185

ВСТУП
Актуальність теми. Слова й морфеми займенникового походження здавна привертали увагу зарубіжних і вітчизняних учених. Вони обиралися об’єктом вивчення з погляду загального (Ю.Д. Апресян, Ш. Баллі, К.Бругман, К. Бюлер, О. Вольф, С. Йодловський, Є. Курилович, К.Є.Майтинська, О.В. Падучева, О.В. Петрова, та ін.), слов’янського (П.Адамець, Н.І. Букатевич, К. Ілієва, А. Мейе, Й. Мендельська, Ф.Міклошич) і, зокрема, східнослов’янського (Л.А. Булаховський, В.В.Виноградов, Л.І. Дегтярьова, Завистовська Г.Е., Л.Я. Маловицький, М.Н.Преображенська, С.П.Самійленко та ін.), українського (С.П. Бевзенко, І. Г. І.Р.Вихованець, Й.О. Дзендзелівський, А.М. Жовтобрюх, І.Г. Матвіяс, В.М. Ожоган та ін.) мовознавства. Розглядалися й різні аспекти природи та функціонування цих одиниць у системі української мови. Займенникові слова, зокрема що й похідні від нього одиниці, аналізувалися з позиції їх частиномовної та функціональної специфіки (О.К. Безпояско, І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, І.В., І.В. Дудко, А.П. Загнітко, М.А.Жовтобрюх, В.М. Ожоган), як морфеми в складі похідних слів (С.П.Бевзенко, Н.Ф. Клименко, Г.І. Малишко, Л.М. Полюга), як засоби синтаксичного зв’язку в складних реченнях (О.П. Блик, М.М. Богдан, І.Р.Вихованець, С.І. Дорошенко, М.У.Каранська, С.В. Ломакович, І.Г.Матвіяс, І.Г. Чередниченко, К.Ф.Шульжук, Н.Ю. Ясакова), як компоненти еквівалентів слова (А.А.Лучик) та ін. І якщо на синтаксичному рівні сполучники й сполучні слова з основою що досліджено в україністиці досить ґрунтовно, то структурно-семантичні властивості, функції та валентність що в лексичній і морфологічній системах української мови комплексно не вивчалися, хоча при загалом невисокій дериваційній активності займенникових слів цей компонент виявляє особливу продуктивність у формуванні похідних слів і лексикалізованих сполук.
Упадає в око і те, що з погляду дериваційної активності що вигідно відрізняється від своїх східнослов’янських побратимів” російського что і білоруського што.
Специфіка що полягає в тому, що цей компонент, на відміну від співвідносного хто, є багатофункціональним і багатогранним за своїми структурними й семантичними властивостями в лексико-граматичній системі української мови. Крім самостійного використання що в ролі питально-відносного займенникового іменника й похідної функції сполучного слова в складнопідрядних реченнях, а також похідної частки, цей елемент виступає: препозитивною твірною основою (щось, що-небудь); префіксоїдом або префіксом (щоосені, щосили, щойно); опорним (нізащо, навіщо) або залежним (казна-що, хтозна-що) постпозитивним компонентом у структурі юкстапозитів; інтерфіксальним компонентом юкстапозитів (будь-що-будь); компонентом складених службових частин мови, які зазвичай називають лексикалізованими сполуками (що за, поки що); підсилювальною морфемою (префіксом) у складі прикметникового афікса щонай- (щонайкращий, щонайважчий), компонентом стійких словосполучень вигукового типу (що поробиш). Високу дериваційну активність і різнотипну валентність виявляють також граматичні форми займенникового що (чого, чому, чим, чім) і похідні лексеми типу щоб, якщо. Не менш різноманітними є лексико-семантичні зв’язки й семантична структура розгляданих одиниць. Таке структурно-семантичне розмаїття лексем і лексикалізованих сполук з компонентом що або його похідними в українській мові зумовлює насамперед необхідність визначення статусу цього компонента чи утворених за його участю одиниць. Пор., наприклад, віднесення Н.Ф. Клименко дериватів зі що в структурі переважно до юкстапозитів [85, с. 39-40, 76], а Л.М. Полюгою складного префікса щонай- до коренів, які належать до "найактивніших компонентів складних слів" [142, с. 456]. Як наслідок, у Словнику афіксальних морфем української мови”, укладеному Н.Ф.Клименко, Є.А. Карпіловською, В.С. Карпіловським, Т.І. Недозим, у складі афіксів не виокремлюється ні що-, ні щонай- [89]. Крім того, залишаються невивченими питання внутрішньої та зовнішньої організації численних утворень із компонентом що, склад яких у повному обсязі ще ніким не визначаввся й комплексно не аналізувався. Усе це свідчить про неабияку складність розгляданої проблеми та її актуальність в українському мовознавстві.
Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дослідження пов’язане з темою Актуальні проблеми лексикології й граматики української мови” (№ 0204V000690), яка розробляється на кафедрі української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Тему дисертації затверджено науковою координаційною радою Українська мова” Інституту української мови НАНУкраїни (протокол № 25 від 15 лютого 2005 року).
Мета роботи полягає в комплексному вивченні лексем і лексикалізованих сполук з компонентом що на лексико-семантичному й структурно-морфологічному рівнях української мови.
Окреслена мета передбачає розв’язання таких завдань:
1) виявити лексичний склад і дослідити частиномовну належність утворень з компонентом що;
2) охарактеризувати стан вивчення таких одиниць у східнослов’янському й вітчизняному мовознавстві;
3) визначити місце і статус що у структурі дериватів;
4) проаналізувати семантичну структуру й супровідні лексико-граматичне та стилістичне значення зібраних одиниць;
5) описати лексико-семантичні зв’язки дериватів з компонентом що;
6) дослідити формальну будову лексем і лексикалізованих сполук із займенниковим компонентом що чи його похідними;
7) установити основні структурні моделі утворень із компонентом що, їхні словотвірні особливості та продуктивність.
Об’єктом пропонованого дослідження є лексеми й лексикалізовані сполуки з компонентом що у своїй структурі, предметом вивчення лексико-семантичні, дериваційні та структурно-морфологічні особливості таких одиниць у сучасній українській мові.
Матеріал дослідження становлять близько 1040 лексем і лексикалізованих сполук, які містять понад 4500 сем.
Джерельною базою матеріалу загальним обсягом понад п’ять тисяч одиниць послужили: Словник української мови” в 11 томах (К., 1971-1980), Орфографічний словник української мови” (К., 1999), Українсько-російський словник” у 6 томах (К., 1963), Словник синонімів української мови” у 2 томах (К., 1999-2000), Обернений частотний словник української художньої прози” (К., 1998), Морфемний словник”, укладений Л.М.Полюгою (К., 1983), Морфемний аналіз: словник-довідник”, укладений І.Т. Яценком (К., 1981), Українсько-російський словотворчий словник” З.С.Сікорської (К., 1985), Російсько-український та українсько-російський словник еквівалентів слова” А.А. Лучик (К., 2004), Фразеологічний словник української мови” у 2 томах (К., 1993), Фразеологія перекладів Миколи Лукаша: Словник-довідник” (К., 2003), Словник українських синонімів” О.С. Вусика (Дніпропетровськ, 2000), Лексика україномовних творів Євгена Гребінки (покажчик слововживання)”, укладач О.П. Білих (Кіровоград, 2001), Юрій Федькович: словопокажчик мови творів письменника” за редакцією К.М. Лук’янюка (Чернівці, 2004). Ті одиниці, які не знайшли відбиття в лексикографічних працях, узяті з Інтегрованої лексикографічної системи Словники України” on-line (Київ, 2003), текстів художньої та наукової літератури, преси, радіо й телебачення. Це далеко не весь матеріал чи і не всі ймовірні джерела, які містять лексеми й, особливо, лексикалізовані сполуки з тією чи тією формою займенникового що в структурі. Поповнення фактичного матеріалу могло бути помітнішим насамперед за рахунок включення фразеологізованих виразів вигукового, партикулярного та іншого типу з цим компонентом чи похідними від нього, які ще не виявляють повноцінних ознак певної частини мови (пор., наприклад, чого доброго; справа в тому, що...). Але відносне обмеження можливого складу досліджуваних одиниць здійснене свідомо з двох основних причин. По-перше, існувала потреба штучно не розмивати склад і так багато в чому дискусійних лексикалізованих сполук чи аналітичних аналогів службових частин мови і вигуків. По-друге, враховувалася думка О.О. Потебні про неможливість повністю зібрати фактичний матеріал, який постійно поповнюється, не ризикуючи втратити його частину внаслідок того, що вона з часом стане непридатною. Учений справедливо застерігав: Помічено, що в нас взагалі збирання сирого матеріалу переважає над його поясненням та систематизацією, в силу чого і самі спроби збирання та видання не можуть мати бажаної досконалості... Найбільш вигідне для успіху знань відношення між збиранням матеріалів та їх науковою розробкою є таке, коли матеріали не залежуються, не залишаються мертвим капіталом у чеканні великого накопичення, а негайно пускаються в обіг” [див. 40, с. 174].
Щодо покликань на джерела матеріалу в дисертації, то вони здійснювалися лише стосовно тих одиниць, які не представлені в загальномовних словниках, а також коли цитувалися або ілюструвалися прикладами тлумачення слів чи лексикалізованих сполук у відповідних лексикографічних виданнях.
Для встановлення структурно-семантичних особливостей слів і лексикалізованих сполук з компонентом що застосовуються такі методи дослідження:
метод компонентного аналізу, оскільки до завдань дисертації належить аналіз структурних і семантичних складників утворень з компонентом що;
описовий метод, який передбачає систематизацію зібраних мовних одиниць, спостереження над ними та інтерпретацію отриманих результатів;
прийоми порівняльно-історичного методу в тих рідкісних випадках, коли для розуміння сучасного стану слів і лексикалізованих сполук виникає потреба з’ясувати природу й розвиток семантики чи форми що або інших морфем у складі дериватів з цим компонентом;
метод моделювання, який використовується для з’ясування будови та продуктивності складників у формальній структурі лексем і лексикалізованих одиниць із займенниковим що.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняному мовознавстві проводиться системний аналіз структурно-семантичних особливостей утворень із займенниковим що, з’ясовується їх лексичний склад і семантична структура, визначаються лексико-семантичні зв’язки з іншими одиницями, що містять зазначений компонент, встановлюються функції й статус що в структурі похідних слів і лексикалізованих сполук, аналізуються частиномовні властивості, описуються моделі форми вираження таких утворень та їх продуктивність.
Теоретичне значення праці визначається тим, що вона узагальнить комплексне вивчення структурно-семантичних особливостей слів і лексикалізованих сполук з компонентом що в їх структурі. Це дасть змогу створити цілісне уявлення про семантичну й формальну організацію утворень з продуктивною займенниковою основою в українській мові й використати застосовану методику для дослідження інших дериватів подібного типу.
Практична цінність полягає в можливості використання результатів дисертації при укладанні морфемних і словотвірних словників української мови, у яких досліджувані одиниці здебільшого залишаються не представленими, а також на заняттях із Сучасної української літературної мови” у вищих навчальних закладах, при читанні спецкурсів і спецсемінарів Складні питання семантики, словотвору й морфології української мови”, при написанні курсових, дипломних або магістерських робіт; у методичних розробках для студентів і вчителів української мови.
Особистий внесок здобувача. Відбір і систематизація фактичного матеріалу, структурно-семантичний аналіз та моделювання слів і лексикалізованих сполук з компонентом що, узагальнення результатів дослідження здійснені автором самостійно. Наукові статті з теми дисертації підготовлені й опубліковані здобувачем без співавторства.
Апробація роботи. Основні положення й результати дисертації обговорювалися на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (2002-2005), на УШ Міжнародній науковій конференції Семантика мови й тексту” (Івано-Франківськ, 2003), на науковому семінарі Лексика в синхронії і діахронії” (Умань, 2004).
Публікації. З теми дисертації підготовлено п’ять наукових статей, надрукованих у фахових виданнях.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох основних розділів, висновків, списку використаної літератури, що нараховує 203 позицій, списку використаних джерел (13 найменувань). Повний обсяг роботи 186 сторінок, з яких текстова частина з таблицями і схемами форм вираження дериватів на 166 сторінках.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Займенникові слова як один з найдавніших класів дейктичного типу відіграють надзвичайно важливу роль в організації номінативних і комунікативних одиниць будь-якої мови, зокрема української. Особливе місце серед них посідає займенниковий іменник що, який виявляє найрізнобічніші дериваційні властивості, пронизуючи як твірний компонент усі значеннєві одиниці мови: морфеми, слова, лексикалізовані сполуки, фразеологізми, словосполучення й речення. Завдяки своїй полісемантичності й поліфункціональності що в лексико-граматичній системі української мови перетворився на унікальне за своїми валентними й креативними властивостями явище, яке багато в чому не має аналогів в інших слов’янських мовах. Тому стає зрозумілою та підвищена увага, яку приділяли й приділяють займенниковим словам загалом й питально-відносним зокрема зарубіжні й українські мовознавці, що досліджували зазначені одиниці з погляду їх частиномовної та функціональної специфіки, морфемної й словотвірної структури, синтаксичної ролі в складних реченнях, місця в мовній системі стосовно інших одиниць, зокрема еквівалентності слову, та ін.
Разом з тим встановлення максимально різнобічних формально-семантичних зв’язків займенникового компонента що може забезпечити комплексний підхід до відповідних дериватів, який стосовно досліджуваних одиниць ще не реалізовувався в слов’янському мовознавстві.
Статус займенникового що залежить від його взаємодії з іншими компонентами в структурі слів і лексикалізованих сполук, хоч і валентні зв’язки не завжди сприяють його однозначній оцінці. Навіть стосовно суті вихідної форми що (‹ псл. *čьto), яка має фонетично тотожний відповідник лише в болгарській мові, існують різні погляди. Найімовірніше, сучасне що сформувалося внаслідок подовження [шш] у розмовному шшо з давнішого што і функціонувало спочатку як питальний займенниковий іменник, а з часом на його основі розвинулися омонімічні відносний займенниковий іменник, підрядний сполучник і підсилювально-питальна частка що.
У структурі відповідних складених одиниць компонент що зазвичай зберігає статус відповідної частини мови, а в одночленних утвореннях він виконує функцію тієї чи тієї словотвірної одиниці: твірного слова, яке найчастіше посідає постпозицію в структурі займенникових іменників і цетера тощо чи препозицію в прийменникові щодо й дієслові щокати; префікса в елативах, префіксоїда в прикметниках й одночленних прислівниках.
Семантична структура слів і лексикалізованих сполук з компонентом що формується насамперед під впливом інтегративних лексико-граматичних значень: іменникового, прикметникового, дієслівного, прислівникового, прийменникового, сполучникового, партикулярного, вигукового, модального і залежно від кількості та семантичних зв’язків компонентів з колишніми” частинами мови, а також сфери функціонування й контекстуального оточення дериватів. Разом з тим кожна з повнозначних частин мови з компонентом що незалежно від зазначених умов характеризується чітко окресленою глибиною семантичної структури: іменники від 4 до 6 сем (середня кількість близько 5); прикметники у середньому 3 семи, а елативи 4; прислівники від 2 до 6 сем (середня кількість близько 4), найбільша амплітуда сем у структурі яких зумовлена строкатістю форм; дієслово щокати 4 семи: 2 лексичні, одна лексико-граматична й одна стилістична. У системі службових частин мови і вигуків глибина функціонально-семантичної структури коливається приблизно в тих самих межах: в абсолютної більшості сполучників від 2 до 4, у часток від 2 до 6, у вигуків від 3 до 5, у прийменника щодо 2, але поодинокі з них виділяються винятковою полісемічністю й поліфункціональністю. Це стосується сполучника що, який містить 13 сем семантичного, граматичного й стилістичного характеру, і сполучника щоб, який має 10 сем. Загалом, досліджувані слова й лексикалізовані сполуки містять понад 4,5 тисячі різнотипних сем, яких на кожне окреме утворення припадає в середньому близько п’яти.
Значна частина дериватів з компонентом що утворює синонімічні й антонімічні пари, а похідні одні від інших лексико-семантичним способом одиниці перебувають в омонімічних відношеннях.
З формального погляду слова й лексикалізовані сполуки являють собою одиниці, які представлені від простого поліфункціонального що до структурно похідних одночленних і багаточленних утворень з двома і більше компонентами. У складі морфемно членних дериватів й аналітичних конструкцій що може посідати різні позиції: пре-, пост- та інтерпозицію, які залежать від дериваційного статусу займенникового за походженням компонента й функціональної ролі всього утворення. У зв’язку з цим займенникові іменники характеризуються приблизно однаковою регулярністю препозитивного й постпозитивного що, а власне-іменники переважним використанням його в ролі префіксоїда і, рідко, як кореневої морфеми в інтерпозиції.
У системі прикметників і більшої кількості прислівників, у тому числі й елативів, що посідає препозицію. Лише в прислівниках, утворених за допомогою займенникового компонента у непрямому відмінку, що використовується в різних позиціях.
За певними моделями будуються й лексикалізовані сполуки, які панують у системі службових частин мови й вигуків. Складені сполучники характеризуються переважною постпозицією що або щоб і факультативним використанням у пост- і препозиції компонента якщо. Препозицію посідає щоб і в численних аналогах вигуків, що формуються на основі відповідних фразеологічних виразів. У складі аналітичних часток що та його деривати, залежно від функціонально-семантичного навантаження структур, відзначаються різномісним уживанням.
Потенціал твірних слів для утворень з компонентом що найрізноманітніший. З-поміж них виділяються іменникові, прислівникові, прикметникові, займенникові, дієслівні, прийменникові, сполучникові й партикулярні основи. Лише власне вигукові й числівникові компоненти непродуктивні в процесі творення досліджуваних слів і лексикалізованих сполук, тому деривати типу щосімрік є поодинокими. Включення тих чи тих компонентів до структури утворень не є випадковим і регулюється переважно твірною базою повнозначних слів і функцією службових слів чи їх аналогів. У складі займенникових іменників це займенникове що в сполученні з частками і рідше з іншими частинами мови, а в складі власне-іменників, прикметників і прислівників що з основами іменних частин мови, крім числівників. У структурі займенникових і складених прислівників займенниковий іменник що або його форми у сполученні з частками, прийменниками і прислівниками. Для сполучників базовими виявляються сполучникові компоненти, які взаємодіють з різними частинами мови, крім числівників і вигуків, а в аналітичних частках прості частки і, рідше, займенникові слова й сполучники. Найстрокатішими й відносно безсистемними з формального погляду виявляються вигуки, які найдинамічніше формуються за участю що чи його похідних та інших частин мови здебільшого внаслідок інтер’єктивації різноструктурних фразеологізованих конструкцій. У системі практично кожної частини мови, за винятком представлених одиничними утвореннями прийменників і дієслів, що досить часто виступає в різних відмінюваних формах, у чому виявляється його займенникова природа.
Лексикографічно закріплений цетер тощо, який виник шляхом об’єднання синтаксично не пов’язаних між собою займенникового слова то (суч. те) і сполучника що, має семантичні відповідники й синоніми типу і таке інше в українській та інших слов’янських мовах, але за властивостями форми вираження він не має аналогів у жодній індоєвропейській мові.
Інші морфологічно не виражені структури є винятково складеними і становлять перехідні явища в мовній системі. До них віднесені 12 вставних конструкцій, 8 зворотів мовлення і 2 одиниці, визначальною властивістю яких є синтаксична функція присудка. Перехідний характер цих, як і значної частини інших складених одиниць, виявляється: 1) у їх неповній лексикалізації; 2) у мало характерних для української мови аналітичних формах; 3) у незавершеності морфологізації або й повній відсутності основних частиномовних ознак; 4) у збереженні твірними компонентами семантичних і граматичних зв’язків з колишніми” повнозначними чи службовими частинами мови; 5) у наявності варіантних утворень деяких дериватів. Такі структури часто виявляються перехідними між фразеологізованими сполуками чи реченнями й аналітичними формами лексем, що характеризує українську мову як динамічну систему.

ЛІТЕРАТУРА
1. Адамец П. Функции указательных местоимений в чешском языке в сравнении с русским // Сопоставительное изучение грамматики и лексики русского языка с чешским и другими славянскими языками / Под. ред. А.Г. Широковой, Вл. Грабье. М.: МГУ, 1983. С. 173-190.
2. Андрейчин Л.О. Основна българска граматика. София: Наука и изкуство, 1978. 447 с.
3. Апресян Ю.Д. Дейксис в лексике и грамматике и новейшая модель мира // Семиотика и информатика. М., 1986. Вып. 28. С.5-40.
4. Арутюнова Н.Д. Лингвистические проблемы референции // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Радуга, 1982. Вып. ХШ. С.5-40.
5. Бабакова О. Дієслова для передачі звуків, що утворюють тварини // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ, 2001. Вип. 31. С. 94-96.
6. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка/ Перев. с 3-го франц. изд. Е.В. и Т.В. Вентцель. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1955. 416 с.
7. Барулин А.Н. Некоторые проблемы семантического анализа вопросительных местоимений (на материале русского языка) // Теория и типология местоимений / Отв. ред. И. Вардуль. М.: Наука, 1980. С. 27-49.
8. Бевзенко С.П. З історії словотвору займенників // Доповіді та повідомлення Ужгород. ун-ту: Серія історико-філологічна. Ужгород, 1957. Т. 1. С. 62-64.
9. Бевзенко С.П. До питання про модальні слова в українській мові // Наукові записки Ужгород. ун-ту. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1959. Т. 37. С. 189-195.
10. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови: Нариси із словозміни та словотвору. Ужгород: Закарп. обл. вид-во, 1960. 416 с.
11. Безпояско О.К. Іменні граматичні категорії (функціональний аналіз). К.: Наук. думка, 1991. 172 с.
12. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови: Морфологія. К.: Либідь, 1993. 336 с.
13. Бережан Л. Семантичні категорії спонукальності в сучасній українській мові // Актуальні проблеми граматики: Зб. наук. праць. Кіровоград: Кіровоград. пед. ін-т, 1997. Вип. 2. С. 166-173.
14. Бєляєва Т.В. Варіантність і синонімія в умовно-наслідкових реченнях: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Харків, 2004. 20 с.
15. Білоусенко П.І., Німчук В.В. Нариси з історії українського словотворення (суфікс -иця). Запоріжжя-Київ, 2002. 206 с.
16. Блик О.П. Конструкції із займенниками його, її, їх і їхній в українській мові // Українське мовознавство. 1975. Вип. 3. С.29-34.
17. Богдан М.М. Сполучники і сполучні слова як засоби зв’язку частин складнопідрядного речення // Українська мова і література в школі. 1979. № 1. С. 69-75.
18. Болюх О.В. Морфолого-синтаксичні особливості прислівника // Мовознавство. 1994. № 6. С. 34-39.
19. Бондар О. Ізоморфізм категорій функціональної і формальної граматик як підстава створення синтетичної граматики // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ, 2001. Вип. 31. С. 3-5.
20. Бондаренко Л.В. Ступені партикуляції займенників іменникового типу // Наук. записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ, 2004. Вип. 53. С. 210-216.
21. Бондаренко Л.В. Склад та комунікативні функції вторинних часток: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Кіровоград, 2005. 20 с.
22. Будагов Р.А. Сравнительно-семасиологические исследования (Романские языки). М.: МГУ, 1963. 304 с.
23. Букатевич Н.И. О некоторых образованиях от местоименных корней в современных славянских языках // Праці Одеськ.держ.ун-ту. Одеса, 1962. Т. 152. Вип. 15. С. 197-211.
24. Булаховский Л.А. Курс русского литературного языка. 4-е изд., перераб. К.: Рад. школа, 1949. 408 с.; перераб. изд., К.: Рад. шк., 1952. Т. 1. 446 с.
25. Булаховский Л. А. Исторический комментарий к русскому литературному языку. 5-е изд., доп. и перераб. К.: Рад. школа, 1958. 488 с.
26. Булаховский Л. А. Местоимение как предмет анализа и школьного усвоения // Русский язык в школе. 1958. № 4. С. 30-36.
27. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. М.: Учпедгиз, 1959. 623 с.
28. Бюлер К. Теория языка / Общ. ред. и коммент. Т.В.Булыгиной. 2-е изд. М.: Прогресс, 2000. 502 с.
29. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков. М.: Школа «Языки русской культуры», 1999. 780 с.
30. Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. М.; Л.: Учпедгиз, 1947. 784 с.
31. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. К.: Наук. думка, 1987. 231 с.
32. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 256 с.
33. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 224 с.
34. Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови. К.: Універс. вид-во Пульсари”, 2004. 400 с.
35. Вольф Е.М. Грамматика и семантика местоимений (на материале иберо-романских языков). М.: Наука, 1974. 224 с.
36. Вусик О.С. Словник українських синонімів / Ред. А.М. Поповський. Дніпропетровськ: Січ, 2000. 424 с.
37. Гак В.Г. Языковые преобразования. М.: Школа «Языки русской культуры», 1998. 763 с.
38. Галкина-Федорук Е.М. Выражение неопределенности в русском языке неопределенными местоимениями и наречиями. М.: МГУ, 1963. 46 с.
39. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища шк., 1985. 360 с.
40. Глущенко В.А. Семантизація історико-фонетичного матеріалу в студіях О.О. Потебні // О.О. Потебня й актуальні питання мови та культури: Зб. наук. праць К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. С. 173-180.
41. Головин Б.Н. О разновидностях грамматического значения вопросительно-относительных местоимений // Ученые записки Вологод. пед. ин-та: Филологические науки. Вологда, 1956. Т. 18. С. 361-373.
42. Городенська К.Г. Префікси і префіксоїди в українській мові // Мовознавство. 1986. № 1. С. 36-41.
43. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наук. думка, 1991. 192 с.
44. Городенська К.Г. Проблема виділення словотвірних категорій (на матеріалі іменника) // Мовознавство. 1994. № 6. С.22-28.
45. Городенська К.Г. Граматична взаємодія сполучників і прийменників // Актуальні проблеми синтаксису: Мат-ли Всеукр. наук. конф., присвяченої 85-річчю І.І. Слинька. Чернівці: ЧДУ, 1997. С. 29-30.
46. Городенська К.Г. Способи дієслова в ретроспективній концепції О.О. Потебні // О.О. Потебня й актуальні питання мови та культури: Зб. наук. праць. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. С. 224-227.
47. Горпинич В.О. Теоретичні питання відтопонімного словотвору східнослов’янських мов. К.: Наук. думка, 1973. 168 с.
48. Грамматика русского языка / Ред. В.В. Виноградов. М.: Изд-во АН СССР, 1953. 720 с.
49. Грамматика современного русского литературного языка / Под ред. Н.Ю. Шведовой. М.: Наука, 1980. 767 с.
50. Грамматические исследования. Функционально-стилистический аспект: Суперсегментная фонетика. Морфологическая семантика. М.: Наука, 1989. 287 с.
51. Грещук В.В. Український відприкметниковий словотвір. Івано-Франківськ: Вид-во Плай” Прикарп. ун-ту, 1995. 208 с.
52. Гриценко П.Е. Генезис и синтаксическая структура сельскохозяйственной лексики украинских западностепных говоров: Автореф. дисс. ... канд. филол. наук. К., 1980. 29 с.
53. Грищенко А.П. Прикметники в українській мові. К.: Наук. думка, 1978. 208 с.
54. Грищенко А.П., Мацько Л.І., Плющ М.Я. та ін. Сучасна українська літературна мова. К.: Вища шк., 1997. 493 с.
55. Гуйванюк Н., Агафонова Л. Редуплікація предикативного центру речення як засіб вираження авторської модальності // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. Чернівці: Рута, 2002. Вип. 146-147. С. 54-64.
56. Дворецкий И.Х. Латинско-русский словарь. 3-е изд., испр. М.: Рус. язык, 1986. 846 с.
57. Дегтярёва Л.И. Синтактико-стилистические функции местоимений (на материале русской современной поэзии в сопоставлении с украинской): Автореф. дисс. канд. филол. наук. К., 1983. 24 с.
58. Дзендзелівський Й.О. Прономіналізація в українській мові // Українська мова в школі. 1955. №1. С. 4-20.
59. Дорошенко С.І. Складні безсполучникові конструкції в сучасній українській мові. Харків: Вид-во Харків. ун-ту, 1980. 135 с.
60. Дубова О.А. Питання синтетизму та аналітизму в граматичній теорії О.О. Потебні та в сучасних дослідженнях // О.О.Потебня й актуальні питання мови та культури: Зб. наук. праць. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. С. 228-232.
61. Дудко І.В. Семантико-функціональні особливості субстантивних неозначених займенників на сь, де та небудь у сучасній українській літературній мові // Семантика мови і тексту: Зб. статей УІ Міжнар. конф. Івано-Франківськ: Плай, 2000. С.176-179.
62. Дудко І.В. Семантика і функціонування неозначених займенників у сучасній українській літературній мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 2004. 24 с.
63. Есперсен О. Философия грамматики / Перевод с англ. В.В.Пассека и С.П. Сафроновой; ред. Б.А. Ильиша. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1958. 404 с.
64. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / Гол. ред. О.С. Мельничук. К.: Наук. думка, 1982-2003. Т. 1-4.
65. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. К.: Либідь, 2001. 224 с.
66. Житецький П. Очеркъ звуковой исторіи малорусского нарЬчія. К., 1876. С. 167.
67. Жовтобрюх М.А. Система частин мови в українській лінгвістичній традиції // Мовознавство. 1993. № 3. С. 3-12.
68. Жовтобрюх М.А. Займенник у системі частин мови // Мовознавство. 1994. № 6. С. 18-22.
69. Завистовська Г.Е. Категорія означеності/неозначеності в сучасній російській мові у зіставленні з українською: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1996. 25 с.
70. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Морфологія. Донецьк: Дон.ДУ, 1996. 437 с.
71. Загнітко А.П. Семантичні класи українських складнопідрядних речень: підходи, типи і різновиди // Восточноукраинский лингвистический сборник // Отв. ред. Е.С.Отин. Донецк: Донеччина, 2001. Вып. 7. С. 377-388.
72. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис. Донецьк: Дон. ДУ, 2001. 662 с.
73. Зверев А.Д. Словообразование в современных восточнославянских языках. М.: Высш. шк., 1981. 204 с.
74. Зінченко С.В. Вчення про ступені порівняння в граматичних працях другої половини ХІХ ст. // Мовознавство. 2000. № 2-3. С. 41-45.
75. Иванов Вяч. Вс. Сравнительно-исторический анализ категории определённости/неопределённости в славянских, балтийских и древнебалканских языках в свете индоевропеистики и ностратики // Категория определённости/неопределённости в славянских и балканских языках. М.: Наука, 1979. С. 11-63.
76. Илиева К. Местоимения и текст. София: БАН, 1985. 172с.
77. Іванченко О. Фразеологізовані схеми речень сучасної української мови // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ, 2001. Вип. 31. С. 182-184.
78. Іліаді О.І. Етимологічне гніздо з коренем *ver- у праслов’янській мові. К.; Кіровоград, 2001. 160 с.
79. Ільїн В.С. Префікси в сучасній українській мові. К.: Вид-во АН УРСР, 1953. 167 с.
80. Каранська М.У. Сполучники що, щоб і граматичні конструкції з ними в сучасній українській літературній мові. К.: Вид-во АН УРСР, 1962. 136 с.
81. Карпенко Ю.О. Ще раз про критерії виділення частин мови // Мовознавство. 2001. № 3. С. 76-80.
82. Карпіловська Є.А. Кореневий гніздовий словник української мови: Гнізда слів з вершинами омографічними коренями. К.: УЕ, 2002. 910 с.
83. Касим Ю.Ф. Междометия украинского языка: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Одеса, 1954. 25 с.
84. Качура О.В. Категорія ступенів порівняння прикметників в українській русистиці // Постаті та ідеї: З історії мовознавства в Україні. К.: Наук. думка, 1995. С. 77-81.
85. Клименко Н.Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові. К.: Наук. думка, 1984. 251 с.
86. Клименко Н.Ф. Основи морфеміки сучасної української мови. К., 1988. 182 с.
87. Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А. Морфемні структури слів у сучасній українській літературній мові // Мовознавство. 1991. № 4. С.10-21.
88. Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А. Словотвірна морфеміка сучасної української мови. К., 1988. 162 с.
89. Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А., Карпіловський В.С., НедозимТ.У. Словник афіксальних морфем української мови. К., 1998. 435 с.
90. Ковалик І.І. Питання іменникового словотвору в східнослов’янських мовах у порівнянні з іншими слов’янськими мовами / Відп. ред. М.Й. Онишкевич. Львів, 1958. Ч.1. 154 с.
91. Ковалик І.І. Вчення про словотвір. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1961. Вип. 2. 83 с.
92. Ковалик І.І., Cамійленко С.П. Загальне мовознавство: Історія лінгвістичної думки. К.: Вища шк., 1985. 215 с.
93. Колесников А.А. Аналитизм в грамматической системе русского языка. Измаил, 1992. 126 с.
94. Костусяк Н.М. Категорія ступенів порівняння прикметників і прислівників. Луцьк: Вежа, 2002. 179 с.
95. Круть І.Ю. Лексика календарно-обрядової поезії: структурно-семантичний та стилістичний аспекти: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Кіровоград, 2004. 20 с.
96. Крымский А. Украинская грамматика для учеников высших классов гимназии и семинарий Приднепровья. М., 1907. Т.1. Вып. 1. 545 с.
97. Кузьмицька М. Некоторые новые явления в области лексики // Новые российские реалии и их отражение в современном русском языке. Варшава: АРТ-Ольштын, 1994. С. 96-102.
98. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови. 3-є вид. К.: Книгоспілка, 1925. 250 с.
99. Курилович Е. Очерки по лингвистике / Общ. ред. В.А. Звегинцева. Биробиджан: ИП «Тривиум», 2000. 490 с.
100. Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія: У 2-х ч. К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1961. Ч.1. 172 с.; 1964. Ч.2. 160 с.
101. Кушлик О.П. Комплексне визначення частиномовного статусу перехідних” одиниць // Мовознавство. 1997. № 4-5. С. 45-49.
102. Личук М.І. Ступені фразеологізації речень: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 2001. 16 с.
103. Ломакович С.В. Займенникові співвідносні речення в сучасній українській мові: Автореф. дис. ... д-ра філол. наук. К., 1993. 52 с.
104. Лучик А.А. Граматичні засади базових і трикомпонентних моделей прислівникових еквівалентів української мови // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ, 2001. Вип. 31. С. 111-118.
105. Лучик А.А. Еквіваленти слова в українській і російській мовах: Автореф. дис. ... д-ра філол. наук. К., 2001. 34 с.
106. Лучик А.А. Принципи моделювання форми вираження прислівникових еквівалентів слова // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ, 2001. Вип. 35. С. 12-19.
107. Лучик А.А. Семантика прислівникових еквівалентів слова української і російської мов. К.: Довіра, 2001. 218 с.
108. Лучик А.А. Властивості форми вираження еквівалентів часток в українській мові // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ, 2003. Вип. 48. С. 3-8.
109. Лучик А.А. Властивості еквівалентів вигуків в українській мові // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ, 2004. Вип. 53. С. 19-25.
110. Лучик А.А. Російсько-український та українсько-російський словник еквівалентів слова . К.: Довіра, 2003. 497 с.
111. Майтинская К.Е. Местоимения в языках разных систем. М.: Наука, 1969. 308 с.
112. Малишко Г. І. Історична довідка при вивченні займенника // Українське мовознавство. 1975. Вип. 3. С. 116-124.
113. Маловицкий Л.Я. Вопросы истории предметно-личных местоимений (Местоимения кто- и что- основ) // Учёные записки: Местоимения. Череповец, 1971. Т. 517. С. 3-130.
114. Марр Н.Я. Язык и современность. Ленинград: Соцэклиз ГАИМК, 1932. 40 с.
115. Масюкевич О.М. Займенникові фразеологізми // Українська мова в школі. 1962. С. 12-22.
116. Матвіяс І.Г. Синтаксичні і стилістичні властивості займенників в українській літературній мові першої половини ХІХ ст. (займенники особові, зворотні, означальні і вказівні) // Дослідження синтаксису української мови. К., 1958. С. 77-128.
117. Матвіяс І.Г. Синтаксичні особливості питально-відносних займенників в українській літературній мові першої половини Х1Х ст. // Мовознавство. 1959. Т. 15. С. 40-54.
118. Матвіяс І.Г. Синтаксис займенників в українській мові. К.: Вид-во АН УРСР, 1962. 132 с.
119. Мацько Л.І. Інтер’єктиви в українській мові: Навч. посібник. К.: КДПУ, 1981. 130 с.
120. Мейе А. Общеславянский язык. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1951. 483 с.
121. Милославский И.Г. Морфологические категории современного русского языка. М.: Просвещение, 1981. 254 с.
122. Мустайоки А., Копотев М. К вопросу о статусе эквивалентов слова потому что, в зависимости от, к сожалению // Вопросы языкознания. 2004. № 3. С. 88-107.
123. Навчук Г.В. Формально-синтаксичні та функціонально-семантичні особливості окличних речень у сучасній українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Кіровоград, 2004. 20 с.
124. Нёргор-Сёресен Й. Референциальная функция русских местоимений (в сопоставлении с местоимениями некоторых других славянских языков) // Вопросы языкознания. 2002. № 2. С. 35-47.
125. Німчук В.В. Давньоруська спадщина в лексиці української мови. К.: Наук. думка, 1992. 414 с.
126. Ожоган В.М. Категорія роду займенникових слів української мови // Актуальні проблеми граматики: Зб. наук. праць / Відп. ред. В.М. Ожоган. К.; Кіровоград: Кіровоград. пед. ін-т, 1996. Вип. 1. С. 45-55.
127. Ожоган В.М. Категорія числа займенникових іменників // Мовознавство. 1996. № 2-3. С. 55-60.
128. Ожоган В.М. Займенникові слова у граматичній структурі сучасної української мови. К., 1997. 230 с.
129. Ожоган В.М. Функціональні властивості займенникових слів у структурі складного речення // Мовознавство. 1997. № 1. С. 43-48.
130. Ожоган В.М. Партикуляція прономінативних слів // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ, 2000. Вип. 23. С. 81-88.
131. Ожоган В.М. Займенникові слова у структурі сучасної української мови // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ, 2001. Вип. 31. С. 123-126.
132. Ожоган В.М. Модифікаційні процеси у структурі прономінативних слів // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ, 2004. Вип. 53. С. 9-19.
133. Олексенко В.П. Словотвірні категорії суфіксальних іменників. Херсон, 2001. 240 с.
134. Отин Е.С. К этимологии укр. тощо // Восточноукраинский лингвистический сборник / Отв. ред. Е.С. Отин. Донецк: Донеччина, 2000. Вып. 6. С. 254-259.
135. Павловскій А. Граматика малороссійскаго нарЬчія. СПб, 1918. 115 с.
136. Падучева Е.В. Высказывание и его соотнесенность с действительностью (референциальные аспекты семантики местоимений). М.: Наука, 1985. 271 с.
137. Пете И. Употребление неопределённых местоимений в современном русском языке // Русский язык в школе. 1957. № 2. С. 18-21.
138. Петрова О.В. Местоимения в системе функционально-семантических классов слов. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1989. 158с.
139. Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. 6-е изд. М.: Учпедгиз, 1938. 452 с.
140. Пещак М.М. Комунікативний синтаксис. К.: Довіра, 2000. 150 с.
141. Покидько О.М. Інтонаційна функція підсилювально-видільних часток в українській мові // Мовознавство. 1991. № 1. С. 33-38.
142. Полюга Л.М. Морфемний словник української мови. К.: Рад. шк., 1983. 463 с.
143. Полюга Л.М. Словник українських морфем. Львів: Світ, 2001. 448 с.
144. Потебня А.А. Из записок по русской грамматике: В 4 т. М.: Учпедгиз, 1958. Т. 1-2. 536 с.; М.: Просвещение, 1968. Т. 3. 551 с.; М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1941. 318 с.
145. Преображенская М.Н. Служебные средства в истории синтаксического строя русского языка Х1-ХУП вв. (сложноподчинённые предложения). М., 1991. 300 с.
146. Прилипко Н.П. Структура вигуків, якими кличуть та відганяють свійських тварин, у говорах української мови // Структурні рівні українських говорів. К.: Наук. думка, 1985. С. 75-91.
147. Пуйо И.Ю. Скотоводческая лексика украинских говоров района Карпат: Автореф. дисс. канд. филол. наук. К., 1981. 24 с.
148. Распопов И.П. О конструкциях с «что за» в русском языке // Славянский филологический сборник. Уфа: Башкир. гос. ун-т, 1962. С.119-123.
149. Рогожникова