СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ Й ІНТЕГРАЦІЯ ТУРКІВ-МЕСХЕТИНЦІВ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н.КАРАЗІНА

На правах рукопису

Гоманюк Микола Анатолійович

УДК 316.4: 316.022

СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ Й ІНТЕГРАЦІЯ ТУРКІВ-МЕСХЕТИНЦІВ
В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Спеціальність 22.00.04 Спеціальні та галузеві соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник:
Коробов Володимир Кузьмич
кандидат соціологічних наук, доцент

Харків 2007

ЗМІСТ

ВСТУП.

4

РОЗДІЛ 1.

ТУРКИ-МЕСХЕТИНЦІ В СВІТЛІ РІЗНИХ ЕТНОСОЦІОЛО­ГІЧНИХ ПІДХОДІВ...................................

23

1.1.

Теоретико-методологічні підходи до вивчення турків-месхетинців .

23

1.1.1.

Етногенез турків-месхетинців в межах примордіалістського підходу.

26

1.1.2.

Розвиток сучасної турецько-месхетинської етнічності в конструктивістській парадигмі.

30

1.1.3.

Інструменталістські аспекти вживання етноніму турки-месхетинці”.

35

РОЗДІЛ 2.

СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ ТА ІНТЕГРАЦІЯ ТУРКІВ-МЕСХЕТИНЦІВ В УКРАЇНІ

42

2.1.

Структурно-функціональний аналіз соціальної адаптації і інтеграції мігрантів: методологічні засади..

42

2.2.

Адаптація турків-месхетинців в Україні в світлі міграційних процесів ..

48

2.3.

Демографічні наслідки міграційних процесів турків-месхетинців як наслідок адаптації

57

2.4.

Соціально-культурна адаптація турків-месхетинців..

63

2.5.

Економіко-господарча адаптація турків-месхетинців в Україні

68

2.6.

Мовна адаптація турків-месхетинців в Україні..

79

2.7.

Освітня і культурно-освітня адаптація турків-месхетинців в Україні.

82

2.8.

Громадсько-політична адаптація турків-месхетинців в Україні

91

2.9.

Релігійна адаптація турків-месхетинців в Україні..

99

2.10.

Міжетнічні відносини в місцях компактного проживання турків-месхетинців.

102

2.11.

Передумови і фактори соціальної адаптації й інтеграції мігрантів (на прикладі турків-месхетинців)

126

РОЗДІЛ 3.

НАПРЯМКИ ПРАКТИЧНОГО ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ЕТНОПОЛІТИКИ В МІСЦЯХ ПРОЖИВАННЯ ТУРКІВ-МЕСХЕТИНЦІВ.

132

3.1.

Етнополітика і основні напрямки етнополітичного менеджменту..

132

3.2.

Функціонування організацій та соціальних інститутів в етнічному і міжетнічному контекстах в місцях проживання турків-месхетинців (на прикладі Чаплинського району Херсонської області).

136

3.3.

Практичні заходи, скеровані на інтеграцію турків-месхетинців

144

3.4.

Інформаційне забезпечення і місце ЗМІ у формуванні етнополітики в місцях проживання турків-месхетинців

148

3.5.

Роль освітніх установ в реалізації етнополітики в місцях проживання турків-месхетинців

153

ВИСНОВКИ.

157

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...

162

ДОДАТКИ

177

ВСТУП
Актуальність теми. Турки-месхетинці належать до переліку народів, що зазнали репресій у ста­лін­ські часи: 1944 року десятки тисяч турків-месхетинців були депортовані з південних районів Грузії до радянських республік Середньої Азії та Казахстану. 1989 року внаслідок загострення міжетнічного конфлікту в Узбекистані турки-месхетинці були змушені знову шукати собі притулок у різних країнах Європи та Азії. Значна частина турків-месхетинців оселилася і на території України (переважно в Херсонській та Донецькій областях). До цього часу проблема повернення турків-месхетинців на історичну батьківщину фактично ще не вирішена, хоча в Грузії ще 1996 року було видано відповідний указ президента. В деяких місцях проживання, наприклад, у Краснодарському краї Російської Федерації, тривають міжетнічні конфлікти і відбуваються утиски турецько-месхетинського населення, внаслідок чого тисячі турків-месхетинців знову мусили іммігрувати на цей раз до США.
У 2006 р. активізувався і репатріаційний дискурс навколо турків-месхетинців. Активну участь в ньому бере Рада Європи, уряди Грузії, Туреччини, Азербайджану. Обговоренню й дослідженню підлягають проблеми законодавчого врегулювання повернення турків-месхетинців на історичну батьківщину, процедури повернення, етногенезу месхетинських турків, демографічні, етнологічні, соціологічні проблеми турецько-месхетинського етносу. Проте дискусія щодо репатріації продовжується передусім навколо тих держав, де турецько-месхетинське питання стоїть доволі гостро: в Росії, Азербайджані, меншою мірою в Узбекистані, Киргизстані і Казахстані. Таким чином, можна констатувати, що якщо репатріація турків-месхетинців перейде у практичну площину, то українських турків вона торкнеться в останню чергу. В будь-якому випадку якщо репатріація і буде проходити, то суто на добровільній основі [121].
Між тим ситуація в Грузії, зокрема в її південних регіонах, є несприятливою для репатріації месхетинців. Це стосується політичної нестабільності (на території Грузії розміщуються дві республіки, які не контролюються Тбілісі, Абхазія та Південна Осетія), економічної кризи, яка час від часу поглиблюється внаслідок нестабільних міжнародних відносин із країнами-сусідами; а також того, що в центральних регіонах Грузії проживає значна кількість (близько 300 тис.) біженців із зон конфліктів Чечні, Абхазії, Південної Осетії.
При тому слід зазначити, що Месхетія і Джавахетія (південні території Грузії, звідки були депортовані турки-месхетинці) є найбільш відсталими регіонами Грузії. Цьому є кілька пояснень. По-перше, в цих регіонах найбільш сурові кліматичні умови, через що території отримали назву Грузинський (Кавказький) Сибір”; по-друге, через прикордонне розташування поруч із Туреччиною, членом НАТО, внаслідок чого в радянські часи тут була створена 80-кілометрова прикордонна зона, яка гальмувала розвиток усього регіону; по-третє, через нестабільну міжетнічну ситуацію: протягом майже всього ХХ століття уряди Грузинської Демокра­тичної республіки (1919-1921), Грузинської РСР, теперішньої Республіки Грузія проводили дискримінаційну політику стосовно представників деяких етнічних груп (тюркські етнічні групи, вірмени) [31; 139].
Зараз у регіоні фактично знищено транспортно-комунікаційну інфраструктуру [33]. В Джавахетії утворилася політично нестабільна ситуація, в першу чергу через діяльність вірменських національних рухів Джавакх” і Парван”. Контакти Джавакха” з керівництвом розташованої в Ахалкалакі російської військової бази (звідки зараз виводяться війська), на думку деяких дослідників, свідчать про те, що Росія допомагала черговому спалаху сепаратизму в Грузії, вбачаючи в цьому ще один фактор, який послаблює позицію Тбілісі [139]. З іншого боку лунають звинувачення в тому, що за допомогою турків-месхетинців робляться спроби замкнути тюркське коло” навколо Вірменії [31]. Через таку надмірну політизацію виникають додаткові труднощі для репатріації турків.
Загалом можна констатувати, що економічні і політичні обставини склалися таким чином, що попри намагання низки інституцій повернення турків-месхетинців до Грузії на даний момент є практично неможливим, також згорнутою є програма Турецької Республіки щодо прийому етнічних турків з пострадянського простору, яка діяла протягом 1992-1994 рр. [113, с.116]. Це дає підстави вважати, що адаптацію турків-месхетинців в українському суспільстві доцільно розцінювати не як тимчасову проблему, а як довгострокове завдання.
Актуальність теми зумовлена також загостренням проблеми міжетнічних відносин. Вивчення причин і факторів міжетнічної напруженості, яка може виникнути внаслідок невдалої соціальної адаптації, може сприяти запобіганню розвитку соціальної ситуації у негативному напрямку на територіях України, де проживають турки-месхетинці та інші етнічні меншини. Саме це стало підставою запиту місцевих органів державної влади й органів місцевого самоврядування, які наразі не готові до управлінського забезпе­чення інтеграції низки етнічних груп, зокрема турків-месхетинців
Крім того, враховуючи міжнародний формат турецько-месхетин­ського питання, слід зазначити, що успішна інтеграція турків-месхетинців представляє Україну на міжнародному рівні як демократичну і правову державу. Це може впливати і на міжнародні відносини України з державами, зацікавленими в успішному вирішенні месхетинського питання. Передусім це стосується україно-турецьких, україно-європейських та україно-грузинських відносин.
Основні риси розглянутих в роботі адаптаційних моделей можуть бути використані й під час опису механізмів соціальної адаптації та інтеграції інших етнічних груп, які оселилися в Україні після розпаду СРСР, а запропоновані напрямки етнополітичного менеджменту й окремі заходи можуть впроваджуватися в регіонах, де компактно проживають представники різних етнічних груп.
Ступінь розробленості проблеми. Історія соціальних досліджень турків-месхетинців у світі та в Україні. Турки-месхетинці як об’єкт дослідження вперше привернули увагу науковців після міжетнічного конфлікту в Узбекистані. Перші праці стосовно турків-месхетинців мали переважно етнологічний характер. Радянськими вченими, такими як Е.Панеш, Л.Єрмо­ловим, О.Осиповим, було представлено варіанти етногенезу месхетинських турків, розглянуто зміни в їх культурі, описано історію руху за повернення на батьківщину, а також зроблено перші спроби пояснити міграційні та адап­таційні процеси турків-месхетинців та вимушених мігрантів взагалі.
Наступна хвиля дослідницького інтересу до турків-месхетинців при­пала на початок 90-х років ХХ ст. час, коли проблемами цього етносу почали опікуватися міжнародні правозахисні організації. Однією з перших була праця С.Чорнової Проблеми репатріації турків-месхетинців”, яка була написана в рамках програми Федерального союзу європейських національностей (FUEN). У цьому ж році Інститутом відкритого суспільства був виданий звіт Месхетинські турки: загрози і гуманітарна безпека”, який включав інформацію про сучасний стан етносу, проблеми репатріації, національні товариства турків-месхетинців. Дослідження, на матеріалах якого було написано звіт, проводилося переважно в Узбекистані і на Кавказі [145].
У звіті Турки-месхетинці: між інтеграцією та переселенням” згаду­ються кілька англомовних праць, присвячених становищу турків-месхетинців на території країн СНД. Серед них можна відзначити ненадруковану докторську дисертацію британського антрополога К.Томлісон. Базуючись на однорічних антропо­логічних дослідженнях, Томлінсон зображує громадський” портрет туре­цько-месхетинського населення. Відповідно до її роботи, дискусії щодо можливої репатріації значною мірою проводяться непредставницькими” лідерами спільноти, що, на думку вченої, може призвести до погіршення умов проживання у Краснодарському краї. У дослідженнях Томлінсон простежується проблема відсутності осіб, відповідальних за вимушену міграцію, чи тих, хто не зміг виділити прибульцям територію в колишньому Радянському Союзі. Вона вказує на необхідність осмислення концепції батьківщини” та усвідомлення месхетинськими турками своєї історичної та територіальної батьківщини [146].
Ідея та концепція батьківщини” в подальшому вивчалася К.Рей в кандидатському дослідженні Зміщенні популяції (народонаселення): Міжна­родне планування перерозподілу”, яка частково базувалася на дослідженні турків-месхетинців у Азербайджані. Рей розглядає репатріацію як оптима­льне рішення для біженців. Більш того, у статті Репатріація та територи­зація: концепція дому” турків-месхетинців” вчена стверджує, що традиційне розуміння поняття дому” та власні уявлення месхетинських турків не співвідносяться. Вона відзначає, що соціальне розуміння дому у турків-месхетинців не закріплено у часі та просторі, внаслідок чого іденти­фікація турків-месхетинців була детериторізована. Відповідно до цього, на­віть ті месхетинські турки, що проживали у Азербайджані, не кажучи вже про Росію та Узбекистан, не були до кінця інтегровані у місцеве суспільство [146].
В Україні турки-месхетинці, в контексті соціальних досліджень, почали згадуватися в 90-і роки ХХ ст. вже після того, як чисельна турецько-месхетинська спільнота оселилася в Україні.
В Україні протягом 1991-2007 рр. проводилося два дослідження стосовно турків-месхетинців. Одне з них це описове дослідження становища турків-месхетинців в Україні, яке виконано 1997 року Центром вивчення соціальних та міграційних проблем Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т.Шевченка. Результати дослідження оприлюднено українською та англійською мовами [113; 60]. В роботі надано: історичний нарис, аналіз міграційних процесів турків-месхетинців і результати соціологічного дослідження, присвяченого стано­вищу турків-месхетинців в Україні. Проте в базовому опитуванні цього дослідження (N=227, вибірка стихійна) опитувалися лише турки-месхетинці, а аналіз стану міжетнічних відносин проводився тільки на основі якісних методів. Бракувало в цьому дослідженні аналізу адаптаційних і інтеграційних процесів.
Серед дослідників, які безпосередньо займаються турецько-месхетин­ською проблематикою, провідне місце в Україні займає О.Малиновська, яка входила до складу творчого колективу згаданого дослідження і згодом провела ще одне дослідження становища турків-месхетинців в Україні. Останнє дослідження було проведено виключно за допомогою якісних методів. Вчена продовжує працювати в цьому напрямку, зокрема в європейському проекті Турки-месхетинці: між інтеграцією та переселенням” [72; 73; 74; 60; 113; 146]. У роботах О.Малиновської проблеми турків-месхетинців розглядаються передусім як проблеми мігрантів-біженців.
У 2004-2006 рр. вченою було проведено дослідження, мета якого полягала у спробі змалювати на прикладі турків-месхетинців в Україні моделі утворення, внутрішньої самоорганізації та взаємодії з оточуючим середовищем нової етнічної меншини, сформованої в результаті імміграції [72]. У роботі розглянуто: особливості господарської діяльності, джерела доходів, рівень добробуту, доступ до освіти турків-месхетинців. Це дозволило виявити шляхи і можливості функціональної інтеграції мігрантів в українське суспільство, а також перешкоди й труднощі у цьому процесі. Частину уваги було приділено трансформації етнічної самосвідомості мігрантів під впливом проживання в іноетнічному середовищі, а також процес взаємодії досить відмінних культур. Для прогнозування сценарію розвитку меншини, вибору між адаптацією та облаштуванням в Україні і репатріацією чи подальшою міграцією було обрано згадану концепцію „дому/батьківщини”. Проте в означенні праці одними з найбільш поширених методів було інтерв’ю, у більшості випадків у якості респондентів виступали турки-месхетинці, і контент-аналіз правових документів. Недостатньо глибокими є дослідження міжетнічних відносин в місцях проживання турків-месхетинців, так само як і недооціненим є конфліктогенний потенціал.
Аналіз українських джерел засвідчує, що турки-месхетинці досліджу­валися в Україні переважно в контексті міграційних процесів. Месхетин­ським туркам приділялась увага у дослідженні сучасних міграційних процесів, проведеного Інститутом соціології НАН України під керівництвом М.Шульги [13; 102; 132], де розглядалася проблема міграції та адаптації депортованих за національною ознакою. Дослідження міграцій і становища (на базі згаданого вище дослідження КНУ) турків-месхетинців проводилися і на базі Державного комітету у справах національностей і міграцій, проте офіційна статистика щодо них є неповною, і тому проблеми міграцій турків-месхетинців виявилися до кінця не вивченими [7; 74]. Згадуються турки-месхетинці і в довіднику Етнонаціональна структура українського суспільства”. Проте внаслідок того, що турки-месхетинці під час Всеукраїнського перепису населення 2001 р. реєструвалися як турки, турки-месхетинці, а ймовірно ще й як азербайджанці, в статті про турків-месхетинців суттєво занижена чисельність представників цієї етнічної групи [22].
Суттєво занижена чисельність турецько-месхетинського населення в окремих регіонах і в міжнародних звітах щодо становища турків-месхетинців в Україні. Так, наприклад, у згаданому вище звіті [146] вказується, що в Херсонській області проживає лише близько 1000 турків-месхетинців.
Чимало присвячено туркам-месхетинцям праць в інших країнах СНД. В Азербайджані видано монографію, що містить нариси про етногенез і історію турків-месхетинців, етнографічний матеріал, а також дослідження фольклору турків-месхетинців. Найбільш резонансною є праця А.Юнусова Турки-месхетинці: двічі депортований народ”, де надається інформація про історію месхетинських турків, сучасне їх становище (переважно в кавказьких регіонах), а також рекомендації стосовно проблем репатріації [136]. В питаннях етногенезу турків-месхетинців А.Юнусов відстоює точку зору, що більшість турків-месхетинців нащадки різних тюркських племен, а не отуречені грузини, тому що в ті часи в Османській імперії масова ісламізація на завойованих землях не практикувалася.
Згадуються турки-месхетинці й у вірменських джерелах. Зокрема в контексті карабаських подій вони розглядаються як етнос, за допомогою якого уряд Азербайджану намагався здійснити демографічний перелом” у Нагорно-Карабаській автономній області на користь тюркських етносів [34].
В Узбекистані турецько-месхетинська тема є практично закритою (загальноприйнята причина конфлікту сутичка на одному з ринків неспокійної Фергани”). В наукових працях турки-месхетинці згадуються в контексті міграцій депорто­ваних народів, яких в Узбекистані нараховувалось вісім (поволзькі німці, карачаївці, калмики, чеченці, інгуші, балкарці, турки-месхетинці, кримські татари), а також представники насильницьки переселених етнічних груп (поляки, корейці, євреї). Після 1989 р. статистика щодо турків перестала вестися [80].
Більша частина існуючої в Російській Федерації літератури про турків-месхетинців має правозахисний характер. Ці праці були з самого початку орієнтовані на виявлення порушень законодавства й в основному цим обмежувалися, тільки поверхнево торкаючись інших проблем. Враховуючи становище турків-месхетинців на Кубані та в інших проблемних регіонах Росії, слід зазначити, що такі дослідження є найбільш актуальними й корисними, проте виключно право­захисний підхід збіднює як методики, так і результати досліджень. Класиком турецько-месхетинської проблематики в Росії є московський дослідник О.Осіпов автор кількох відповідних монографічних досліджень [84; 86; 87; 88; 89; 90]. Відомі також праці М.Бугая [10], П.Мейлахса [78], Д.Нікітіна [83], М.Савви [79; 110], В.Симоненко [111] та ін.
У працях грузинських вчених увага концентрується на дослідженні етногенезу турків-месхетинців, зокрема картвельської версії походження, а також на правовому становищі месхів-репатріантів” [76]. Враховуючі те, що турецько-месхетинське питання в Республіці Грузія є надзвичайно політизованим, слід вельми критично користуватися грузинськими джерелами з цього питання. Погляди грузинських вчених на це питання принципово відрізняються від поглядів інших дослідників. У грузинській соціальній науці домінує думка, що адаптаційні процеси месхетинців повинні відбуватися у бік асиміляції, тобто відновлення картвельських складових месхетинської культури.
Таким чином, більшість виданої в світі літератури по туркам-месхетинцям присвячено правозахисним проблемам і питанням репатріації цієї етнічної групи. Проте питанням інтеграції турків-месхетинців у відповідні суспільства присвячено лише поодинокі дослідження. Враховуючи сучасну політичну ситуацію, можна констатувати, що питання інтеграції турків-месхетинців є більш актуальним, тому що, по-перше, можливість репатріації (принаймні чисельної) у Грузію й далі залишається сумнівною, по-друге частина месхетинських турків не налаштована залишати свої нові місця поселення, а частина, хоча й має певні еміграційні настрої, навряд чи зможе їх реалізувати через те, що реальні перспективи для переселення досить примарні, а сама його ідея викликає неабиякі застереження. Реалії життя дозволяють прогнозувати, що більшість із нинішніх громадян України турецько-месхетинської етнічної належності залишаться в Україні назавжди, де становитимуть один з елементів розмаїтого етнічного складу населення.
Отже, такі аспекти турецько-месхетинської проблематики як проблеми ідентифікації, міжетнічних відносин з іноетнічним оточенням, соціальної адаптації і інтеграції, соціальної організації залишаються вивченими не в повному обсязі.
Багато з літератури стосовно турків-месхетинців це лише відтворення досліджень небагатьох експертів з цього питання. Багато правозахисників наголошували на потребі всебічного вивчення популяційних груп, але безрезультатно. Висновки Гаазької Консультації відносять ситуацію месхетинських турків у Краснодарському Краї (цей регіон виступає в якості індикатора уваги міжнародної спільноти до турків-месхетинців) до пріоритетних питань та вимагають проведення опитування з метою визначення точної кількості, потреб та прагнень турків-месхетинців на території всього колишнього СРСР стосовно переселення” На цьому наголосили: Спільна місія Управління верховного комісара ООН у справах біженців, верховний комісар у справах національних меншостей Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), попередження насильницької міграції Інституту відкритого суспільства в Краснодарському краї у грудні 1998 року і в березні 1999 року, виконуючи консультації у Відні. У заключному слові головуючого Віденського зібрання було визначено, що увага повинна переміститися на дослідження особливих шляхів вирішення питання, що роблять наголос на гуманному управлінні їхніми проблемами”, тим самим закликаючи та спонукаючи до більш глибокого вивчення турецько-месхетинського питання. Більше того, всі учасники погодилися під заступництвом Верховного комісара у справах національних меншин ОБСЄ визначити фокусну точку, яка буде збирати і діяти як депозит для пропозицій проектів, які відносяться до питань щодо категорій людей, які ми розглядаємо” [146].
Теоретичні основи дослідження. Соціальна адаптація і інтеграція турків-месхетинців в роботі розглянута на основі найбільш поширених етносоціологічних підходів примордіаліст­ського, конструктивістського та інструменталістського. Питання, пов’язані з етногенезом турків-месхетинців, були розглянуті в примордіалістській парадигмі, а питання, пов’язані з їх сучасним становищем та ідентифікацією, в інструмента­лістській та конструктивістській парадигмах.
У конструктивістському розумінні історія турків-месхетинців, як окремої етнічної групи, починається з середини ХХ століття. Саме в цей час виник етнонім турки-месхетинці”, спільні етнічні міфи і соціальні маркери, тоді ж відбулася етнічна консолідація турків-месхетинців. В інструментальному розумінні етнічна історія турків-месхетинців починається з 50-х років ХХ століття, коли був створений перший Комітет боротьби за повернення на батьківщину. Конструктивістський і інструменталістський підходи в етносоціології, на нашу думку, є найбільш придатними для вивчення адаптаційних і інтеграційних процесів.
З метою визначення соціально-культурного змісту статистичних даних нами були зроблені дослідження соціального контексту, географії та ситуа­цій вживання етноніму турки-месхетинці” як екзо‑ й ендоетноніму. Було визначено, що в Україні турки-месхетинці користуються цілою низкою екзоетнонімів. Здебільшого, це турки-месхетинці” та турки”. Із врахува­нням цього був проведений аналіз статистичних матеріалів.
Проаналізувавши ситуацію, що склалася в країнах, де проживають турки-месхетинці (було опрацьовано українські, російські, російськомовні азербайджанські, грузинські, узбецькі, киргизькі, вірменські, а також турецькі та європейські джерела), зроблено припущення, що через низку політичних і економічних обставин турки-месхетинці в Україні перейшли до інтеграції в українське суспільство, й значна частина їх відмовилася від репатріаційних планів.
У дисертаційній роботі була сформульована основна гіпотеза дослідження: за умов вимушеної зовнішньополітичної ізоляції соціальна адаптація і інтеграція є одним з основних чинників формування нових етнічних меншин на базі мігрантів-представників етнічних груп з невизначеним статусом.
Оцінювання адаптаційних процесів в роботі базувалося на структурно-функціональній парадигмі. На базі структурно-функціональної парадигми українськими і російсь­кими вченими (М.Шульга, Г.Вітковська та ін.) розроблені напрямки дослі­дження адаптації вимушених мігрантів на пострадянському просторі. Ці напрямки (демографічний, економічний, політичний, культурний) взято за основу розробки методології та методики дослідження і додатково доповнено історичним, електоральним, мовно-освітнім та міжетнічним напрямками.
У європейській соціальній практиці інтеграції, як стратегії вживання у нове середовище, відводиться чільне місце. Вона є найбільш успішною стратегією адаптації в новій куль­турі, тому що передбачає засвоєння навичок нової культури до досягнення повної соціальної адекватності в ній. В соціально-психологічному плані це найбільш позитивний різновид міжкультурної взаємодії. В цьому випадку представники різних культур намагаються подолати міжкультурні бар’єри, зрозуміти й прийняти інше бачення світу, визнати право на культурну своєрідність, забезпечити рівні можливості для існування.
Оскільки інтеграція процес взаємний, для її вивчення треба досліджувати не тільки спільноту мігрантів, а й спільноти приймаючого суспільства. У контексті культури меншини і панівної культури концепт інтеграції протистоїть поняттю асиміляції та вказує на здатність співвідноситися й обмінюватися з позицій рівності і співучасті цінностями, стандартами, моделями поведінки як з боку іммігранта, так і з боку суспільства, що його приймає. Інтеграція це поступовий процес, під час якого мешканці стають активними учасниками економічного, соціаль­ного, громадянського, культурного і духовного життя країни, що їх прийняла”, вказував А.Перотті, директор Центру інформації та досліджень міжнародних міграційних процесів при Раді Європи [97].
Для вимірювання ступеня інтегрованості за вказаними напрямками використовувався аналіз (зокрема порівняльний) соціальної структури, економічної та політичної поведінки, діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування й громадських організацій, ЗМІ, релігійних громад, освітніх установ, аналіз результатів опитування громадської думки. Рівень міжетнічної напруженості вимірювався шкалою Е.Богардуса (адапто­ван

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Для турків-месхетинців, які проживають в Україні, характерною є багаторівнева ідентифікація. Сприймаючи тюркську версію етногенезу, пере­важна більшість українських турків ідентифікує себе в першу чергу як турки”, а в другу як турки-месхетинці (ахалциські турки)”. Хоча мотив повернення на батьківщину” залишається головним етнічним маркером серед більшості турків-месхетинців, останнім часом спостерігається скоро­чення кількості його носіїв (серед молоді). Можна припустити, що його заступить громадянська ідентифікація, яка свідчить про інтеграцію.
2. Поширення в Україні серед турків-месхетинців ендоетноніму „турки” дає підстави вважати, що міграційні настрої серед турків-месхетинців поступово відходять на другий план, стаючи елементом вербальної поведінки, частиною етнічного міфу. Уникаючи „месхетинського” топонімічного предикату, українські турки переорієнтовують власне бачення „дому/батьківщини”. Оскільки в Україні не зафіксовано організацій, програмною метою яких був би виїзд до Туреччини, можна припустити, що така переорієнтація має інтеграційний характер.
3. За час перебування турків-месхетинців в Україні в цій спільноті відбулися суттєві соціокультурні зміни, які торкнулися таких сфер, як шлюбно-сімейні відносини, знання і використання української та російської мов, матеріальної культури тощо. Частина цих змін (особливо мовна компетенція) має інтеграційний характер.
4. У цілому слід відзначити, що у культурному та громадсько-політич­ному житті соціальна адаптація турків-месхетинців тяжіє до інтеграції, хоча в деяких сферах суспільного життя простежуються елементи ізольованості (сімейно-шлюбні відносини, релігійне життя) та асиміляції (матеріальна культура).
5. Інтеграція в різних статево-вікових групах турків-месхетинців від­бувається з різною швидкістю і глибиною. Найбільш інтегрованими в україн­ське суспільство є економічно і політично активні чоловіки молодого і середнього віку. Найбільш успішною сферою, в якій відбувається інтеграція, є економіко-господарчі відносини. Послідовність соціальної адаптації та інтеграції турків визначається напрям­ком економіко-господарча політична соціокультурна”.
6. Аналізуючи адаптаційні процеси можна дійти висновку, що в Україні адаптація турків-месхетинців пройшла успішно. Цьому сприяло те, що турки-месхетинці не змінювали статусу порівняно з Узбекистаном та іншими країнами (місцем свого попереднього перебування). Вони залиша­лися сільськими мешканцями, не змінювали способу господарювання тощо, і тому адаптація проходила легше. Не потрібною була десоціалізація та ресоціалізація в новому економічному середовищі. Це дає підстави вважати, що обмеженість соціальної мобільності переселенців (порівняно з місцевістю звідки вони емігрували) сприяє їх успішній адаптації.
7. Турки-месхетинці до умов, які склалися в Україні на початку 90-х, адаптувалися разом зі старожилами, що надавало їм відносно рівних стартових можливостей. На початкових етапах адаптації відбувалося корегування логіки економічної поведінки, але це робилось разом зі старо­жилами. Економічна адаптація турків-месхетинців в Україні й економічна адаптація старожилів відбувалася майже паралельно. До нових ринкових умов вони почали адаптуватися на початку 90-х, тобто в час найбільш масової хвилі турецько-месхетинської міграції.
Беручи до уваги підприємницьку активність мігрантів, етнічний бізнес, відсутність патерналістських установок можна зробити висновок, що в суспільствах країн-колишніх радянських республік економічна адаптація мігрантів до нових ринкових умов була більш швидкою і успішною, ніж адаптація старожилів.
8. Хоча стосовно турків-месхетинців не зафіксовано масових фактів дискримінації, нами визначено достатньо високий рівень міжетнічної напру­женості в місцях проживання турків-месхетинців, який нині є суттєвою перешкодою інтеграції турків-месхетинців в українське суспільство. Старо­жильчеське населення не готове до підтримання повноцінних контактів з турками, які проживають в їх населених пунктах. Оцінюючи адаптаційні процеси турків-месхетинців, можна сказати, що таке ставлення старожилів є одним із факторів, що перешкоджає успішному протіканню адаптаційних процесів в інтеграційному напрямку. Цьому сприяють сегрегаційне ставлення частини старожилів до емігрантів (переселенців, біженців), низь­кий рівень поінформованості старожилів щодо історії появлення турків-месхетинців в районі, поширеність в районі стереотипів стосовно турків, домінування неофіційних джерел інформування населення, зниження рівня життя в районі, підвищення рівня ксенофобії в Україні, а також соціально-економічні фактори (низький рівень життя, криза в АПК, безробіття, зниження доступності медичного обслуговування), демографічні процеси, соціально-політичні (зокрема зовнішньополітичні) фактори. При відсутності стримуючих факторів конфліктогенний потенціал може еволюціонувати в міжетнічні конфлікти.
9. Міжетнічні відносини між представниками старожильчеських етніч­них груп і турками-месхетинцями опосередковані соціально-психологічними механізмами стереотипізації сприйняття, частина яких виникла на ґрунті дефіциту інформації про турків. Головним джерелом інформації про турків-месхетинців для старожилів є чутки.
Головні стереотипи пов’язані з конфліктністю турків-месхетинців, схильністю до корупційних дій, нечесністю, агресивністю, поганим ставле­нням до жінок, негігієнічним способом життя. Викладене дає підстави вважати, що поява стереотипів обумовлюється величиною культурної дистанції між мігрантами і старожилами, і різними темпами адаптації до нових ринкових умов серед переселенців і старожилів.
10. Між тим в Україні спостерігаються вже ознаки позитивних зрушень. П’ята частина всіх старожилів в тій чи іншій формі позитивно налаштована на інтеграцію (хоча й обмежену) турків-месхетинців, які є громадянами України, в тих населених пунктах, де вони оселилися на початку 90-х років, але не налаштована на розширення турецько-месхетинського ареалу прожи­вання та подальше прийняття турків-емігрантів. У нестандартизованих інтер­в’ю часто зустрічаються позитивні оцінки економічної діяльності турків-месхетинців, особистісних відносин у турецькому середовищі.
11. Загальний аналіз експертних оцінок і спостереження за соціально-політичною ситуацією дають підстави вважати, що, незважаючи на гостроту, міжетнічні відносини в місцях проживання турків-месхетинців в Україні перебувають поза зоною першочергової уваги з боку владних структур. У сфері етнополітики спостерігається певний рух і реакція з боку владних структур, які мають спонтанний характер. Це вимагає корекції етнополітичного менеджменту в місцях проживання турків-месхетинців з огляду на нестабільну міжетнічну ситуацію.
12. Можна констатувати, що протягом першого десятиріччя перебува­ння в Україні відбувалася сільська гетоїзація турецько-месхетинського населення, що замикалося в своєму сільському етнокультурному гетто. Але останнім часом спостерігаються зворотні тенденції: збільшується освітній рівень турків-месхетинців, зростають вертикальна соціальна мобільність і міграційна активність українських турків, диверсифікуються форми зай­нятості тощо. Це стосується передусім турецько-месхетинської молоді, зокрема й осіб жіночої статі. Проте рівень задоволеності культурно-освітніх потреб турків-месхетинців та інших етнічних меншин є досить низький.
13. Аналіз міжетнічних відносин дає підстави вважати, що для їх покращення потрібною є участь старожилів, а не тільки турків-месхетинців, в адаптаційних і інтеграційних процесах. У нових умовах життя повинні знайти місце добросусідські відносини з представниками різних етнічних груп, толерантне ставлення до переселенців, до їх культури й способу життя. Враховуючи низький рівень ознайомленості з історією та культурою турків-месхетинців, цьому можуть сприяти інформаційно-освітні заходи, публікації в ЗМІ, роз’яснювальна робота тощо.
14. Аналіз перебігу адаптаційних процесів турків-месхетинців в Украї­ні дозволяє виділити фактори успішної адаптації мігрантів-представників етнічних груп. Це зокрема: кооптація мігрантів до регіональних еліт, органів влади; розмивання ролі первинних груп, залучення мігрантів до діяльності у вторинних групах; секуляризація міжетнічних відносин старожилів і мігрантів, підвищення політичної та правової культури старожилів і мігрантів. Серед факторів, які перешкоджають інтеграції, можна виділити: соціально-демографічний дисбаланс, який призводить до одностороннього зростання статусного становища; експорт міжетнічних конфліктів; компактне проживання, традиціоналізм, наявність екстремістських і націоналістичних організацій, особливості етнічної та міграційної історії приймаючого суспільства.
15. Враховуючи викладене, можна констатувати, що в перспективі статус турецько-месхетинська етнічної групи буде еволюціонувати від етнічної групи з невизначеним статусом до статусу національної меншини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антонюк О.В. Основи етнополітики: Навч. посіб для студ. вищ. навч. закл. К.: МАУП, 2005. 432 с.
2. Арбєніна В.Л. Етнічні поля чи етнічні групи? (Роздуми з приводу структуралістсько-конструктивістської парадигми дослідження етнічної структури суспільства). Вісник Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна: Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи. №723. 2006. С.38-40.
3. Арбєніна В.Л. Етносоціологія: Навчальний посібник. Ч.1. Теоретико-методологічні проблеми дослідження етнонаціональних феноменів. Х.: ХНУ ім. В.Н.Каразіна, 2004. 194 с.
4. Ахильгов А. Будет ли решена проблема турок-месхетинцев? // Независимая газета, 27 ноября 1999. С.5.
5. Бараташвили Л., Бараташвили К. Мы месхи. Литературная Грузия. №10. 1990. С.90-115.
6. Беліцер Н. Національні меншини: правову норми, документи, суспільні уявлення та очікування / Сприяння поширенню толерантності у поліетнічному суспільстві. За ред. О.Майбороди, Р.Чілачави, Т.Пилипенко та ін. К.: Європа ХХІ, 2002. С.151-181.
7. Беліцер Н. Турки-месхетинці в пострадянському просторі: кого це хвилює? // Проблеми міграції. 1997. №1. С.17-20.
8. Бен-Яков М. Русские в Израиле: проблемы адаптации // Социологические исследования. 2006. №12. С.36-46.
9. Білуха Ю. Аналітично-довідковий матеріал з питань повернення в Україну та облаштування депортованих за національною ознакою осіб // Кримські студії. 1999. №1. С.14-19.
10. Бугай Н. Турки из Месхетии: долгий путь реабилитации. М.: Издательский дом Росс”, 1994. 140 с.
11. Бурдье П. О телевидении и журналистике. М.: ТРП, 2002. С.84-85.
12. Василенко В. Какие языки в Украине нуждаются в особой защите // Зеркало недели. №10 (589). 18 марта 2006 г.
13. Вивчення впливу зовнішньої міграції 1991-1996 рр. на зміни етнічного скла­ду населення України та регіонів / Під ред. Шульги М. К.: ІС, 1998. 95 с.
14. Винер Б.Е. Этнические организации в Санкт-Петербурге // Социологический журнал. №1. 2001. С.110-121.
15. Витковская Г. Вынужденные переселенцы из ближнего зарубежья: проблемы интеграции в российский социум // Миграции после распада СССР. Под ред. Зайончовской Ж.А. Вып. №5. М.: Институт народнохозяйственного прогнозирования, 1994. С.53-69.
16. Віднині у турків-месхетинців є свій центр Ахалцихе” // Чапельський під. №17. 9 квітня 2002 р. С.1.
17. Гапєєв Є. Ми єдина Таврійська родина // Радянська Таврія. №38. 23 вересня 2005 р. С.7.
18. Гельман В.Я. Политическая культура, массовое участие и электо­ральное поведение // Политическая социология и современная россий­ская полтика. Под ред. Г.В.Голосова, Е.Ю.Мелешкиной. СПб.: Борей-принт, 2000. С.9-36
19. Гоманюк М. «Загублений» етнос // Мережа аналітичних центрів. www.intellect.org.ua травень, 2003.
20. Гоманюк М. Деякі демографічні і соціологічні показники становища турецько-месхетинського населення на півдні Україні (тенденції розвит­ку та ймовірні соціальні наслідки) // Державна етнонаціональна політи­ка: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України. Під ред. Котигоренко В.О., Дєдкова М.В., Деркача Н.В. Запоріжжя: Облдержадміністрація, ЗНТУ; Сімферополь: Доля, 2003. С.112-114.
21. Гоманюк М. Економічна інтеграція і форми господарювання турків-месхетинців в південному регіоні України // Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України. Під ред. Котигоренко В.О., Дєдкова М.В., Деркача Н.В. Запоріжжя: ЗНТУ, 2005. С.85-87.
22. Гоманюк М.А. Міжетнічна ситуація в місцях проживання турків-месхетинців в Україні: візія старожилів (за результатами досліджень у Чаплинському районі Херсонської області) // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Зб. наук. праць. Т.2. Харків: Видавничий центр Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. С.69-76.
23. Гоманюк М.А. Проблеми соціальної адаптації та інтеграції турків-месхе­тин­ців в українське суспільство на Півдні України // Українсько-турецькі від­но­си­ни: сучасний стан та перспективи розвитку. Матеріали міжна­род­ної конференції. Офіційний сайт Національного інституту страте­гіч­них досліджень. http://www.niss.gov.ua/ Table/260506/ index.htm
24. Гоманюк М.А. Соціально-просторовий контекст та варіативність етно­німу турки-месхетинці” // Наукові записки Херсонського відділу Українського географічного товариства; Під ред. І.О.Пилипенко Вип.1. Херсон: ХДУ. 2005. С.38-42.
25. Гоманюк М.А. Експертні оцінки стану міжетнічних відносин в місцях компактного проживання турків-месхетинців в Україні (за результатами дослідження в Чаплинському районі Херсонської області) // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”. 2006. №723. С.155-163.
26. Гоманюк М.А., Пилипенко І.О. Особливості етногосподарської інвазії турків-месхетинців в Херсонській області // Регіональні проблеми України: географічний аналіз та пошук шляхів вирішення. Зб. наук. праць. Херсон: ПП Вишемирський, 2005. С.164-171.
27. Гоманюк Н. В Европу после Турции // Взгляд. №25. 1 июня 2006 г. С.4.
28. Гоманюк Н. Турки-месхетинцы Херсонщины // Гривна”, 12-19 апреля 2001 г. №16. С.14.
29. Гоманюк Н. Курбан-байрам в Херсоне // Кофеin. №4. январь 2007 г. С.96-99.
30. Гоманюк Н.А. Этнические стереотипы в отношении турок-месхетинцев в местах их компактного проживания в Украине (по результатам исследований в Чаплинском районе Херсонской области) // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”. 2005. №652. С.156-162.
31. Грузия, Самцхе-Джавахетия и «тюркское кольцо» вокруг Армении // Информационное агентво «Регнум». www.regnum.ru дата звертання 5 лютого 2005 р.
32. Гуляєва В. Відбувся незабутній фестиваль у Бальтазарівці // Радянська Таврія. №23. 5 червня 2004 р. С.3.
33. Дегенератские обязательства перед Советом Европы невыполнимы. Ин­тер­вью главы комитета по внешним отношениям парламента Грузии Звиа­да Мукбаниани // Информационное агентство Регнум. www.regnum.ru
34. Деев Г. Замки лжи, возведенные на людском горе (о турках-месхетинцах, Ходжалы и бакинской пропаганде) // Армянский вестник. №1-2. 1999. С.30-45.
35. Демченко В.М. Проблеми формування національно-мовної особистості мешканця Півдня України (за матеріалами соціологічних досліджень на Херсонщині) // Південний архів. 1994. №3. С.25-36.
36. Державний архів Херсонської області, ф.П-46, оп. 47, №472.
37. Державний архів Херсонської області, ф.П-46, оп. 47, №480.
38. Державний архів Херсонської області, ф.Р-1979, оп. 14, №1089
39. Джурабаева Т. Мечеть в Крестовке // Деловые новости. №28. 27 липня 2006. С.3.
40. Долгая дорога на Родину (60 лет депортации месхетинских турок) / Под ред. М.В.Расуловой. Николаев: Атолл, 2005. 43 с.
41. Етнонаціональна структура українського суспільства / В.В. Євтух, В.П.Трощанський, К.Ю. Галушко, К.О. Чернова К.: Наукова думка, 2004. 243 с.
42. Євтух В. Міжетнічний конфлікт у суспільному розвитку полі етнічних країн / Сприяння поширенню толерантності у поліетнічному суспільстві. За ред. О.Майбороди, Р.Чілачави, Т.Пилипенко та ін. К.: Європа ХХІ, 2002. С.182-210.
43. Євтух В.В. Етносоціологія: перспективи застосування // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2000. №2. С.20-25.
44. Жорин Б.Г., Маслова Т.Г., Шаповалов В.К. Интеграция вынужденных миг­рантов в местное сообщество: опыт практической и исследова­тель­ской деятельности. Ставрополь: Ставропольсервисшкола, 2003. 432 с.
45. Зайончковкая Ж. Миграционные связи России после распада СССР // Миграции после распада СССР. Вып. №5. М.: Институт народнохозяйственного прогнозирования, 1994. С.3-46.
46. Звіт Нижньосірогозької районної державної адміністрації Херсонської області №186/2-34-02 від 29 березня 1999 р. 1 с.
47. Звіт Управління у справах національностей, міграцій та релігій Херсонської ОДА. №12-389/12 від 2.03.1999 р.
48. Звіт Чаплинської районної державної адміністрації Херсонської області №11-237/338/1-3 від 22 липня 2005 р. 6 с.
49. Ибрагимбейли Х.-М. Большие тяготы маленького народа. Проблемы турок-месхетинцев в Краснодарском крае. Независимая газета. 12 сентября 1998 г. С.8.
50. Ивченко В. Первая свадьба месхетинца на Сумщине! // www.dancor.sumy.ua/region/news/2001/08/01/
51. І живуть не тужать // Радянська Таврія. №3. 16 січня 1993. С.2.
52. Каражаев Я. Вторая трагедия турок из Месхетии // Радянська Таврія. №35. 30 серпня 2003 р. С.4.
53. Каражаев Я. Вторая трагедия турок из Месхетии // Радянська Таврія. №31. 2 серпня 2003 р. С.4.
54. Каражаев Я. Горечь старожила (рассказ старшего сержанта, бывшего санинструктора медсанбата Оруча Альяровича Турсунова) // Радянська Таврія. №28. 12 липня 2003 р. С.4.
55. Каражаев Я. Кто такие турки-месхетинцы, которые сегодня живут на Херсонщине и, в частности, в Чаплынском районе // Радянська Таврія. №21. 24 травня 2003 р. С.3.
56. Каражаев Я. Первая трагедия турок из Месхетии // Радянська Таврія. №24. 14 червня 2003 р. С.3.
57. Каражаев Я. Первая трагедия турок из Месхетии // Радянська Таврія. №26. 28 червня 2003 р. С.4.
58. Кирилова Е.К. Проблемы вынужденных переселенцев в России: глазами мигрантов // Социологические исследования. 2004. №12. С.36-46.
59. Клементьева А. Особенности протекания и разрешения конфликтов между представителями коренного населения и мигрантами из бывших республик СССР / Этничность на постсоветском пространстве: роль в обществе и перспективы. Материалы конференции. Киев, 1995. К.: УАННП, 1997. С.47-54.
60. Клинченко Т., Малиновська О., Мінгазутдінов І., Шамшур О. Турки-месхетинці в Україні: громадяни де-юре, біженці де-фак­то // Проблеми міграції. 1999. №2. С.37-48.
61. Козловець А.В. Особливості статево-вікового складу населення Херсон­ської області. Курсова робота. Науковий керівник: ст. викладач Пилипенко І.О. Херсон: ХДУ, 2004. 31 с.
62. Комплексна еколого-геологічна оцінка території Херсонської області. Причорноморське регіональне підприємництво. Одеса: Літера, 2003. 121 с.
63. Коробов В., Пилипенко І., Гоманюк М., Білий Д. Аналітичний звіт про стан соціально-політичного розвитку Херсонської області. Херсон: Графіка, 2004. 78 с.
64. Коробов В.К. Громадське сприйняття стану і перспектив україно-турецьких відносин на Півдні України // Україна-Туреччина: Безпека та співробітництво в чорноморському регіоні. Матеріали міжнародної конференції, Київ, 10-11 квітня 2000 р. / Фонд Ф.Еберта; За ред. Андрійка В.І., Перепелиці Г.М. К.: ФФЕ, 2000. С.125-134.
65. Коробов В.К. Роль регіонів в розвитку двосторонньої співпраці між Ук­раїною і Туреччиною на прикладі Херсонської області // Українсько-ту­рець­кі відносини: сучасний стан та перспективи розвитку. Матеріали між­­народної конференції. Офіційний сайт Національного інституту стра­те­гічних досліджень. http://www.niss.gov.ua/ Table/260506/ index.htm
66. Коробов В.К. Турки-месхетинці: сучасний стан і проблеми інтеграції в українське суспільство // Форум націй. 2004. №10 (29). С.5
67. Котигоренко В. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні: політологічний концепт. К.: Світогляд, 2004. 722 с.
68. Кресіна І. Етноси, етнічні групи, нації. Сучасна етнополітика / Сприяння поширенню толерантності у поліетнічному суспільстві. За ред. О.Майбороди, Р.Чілачави, Т.Пилипенко та ін. К.: Європа ХХІ, 2002. С.72-93.
69. Кузнецов П.С. Концепция социальной адаптации. Саратов: Саратовский у-т, 2000. 260 с.
70. Лебедева Н. Стенограмма экспертного «круглого стола» Московской исследовательской программы по миграциям МОМ (29 апреля 2002 г.) / Иммиграционная политика России: этнический контекст. Открытый форум МОМ. Информационная серия. Выпуск 5. август 2002 г.
71. Литвиненко О. Регіони України напередодні президентських виборів 2004 р. (порівняльний аналіз) // Національна безпека і оборона. 2004. №10 (58). С.32-44.
72. Малиновская Е. Турки-месхетинцы в Украине: этносоциологический очерк. К., Генеза, 2006. 320 с.
73. Малиновська О. Доля „покараного” народу // День. №202. 6 листопада 2004 р. www.day.kiev.ua/126988/
74. Малиновська О. Біженці, недобровільно переміщені особи, внутрішньо переміщенні особи на пострадянському просторі // Проблеми міграції. 2001. №3. С.2-10.
75. Малькова В. Этническая журналистика и толерантность // Малькова В.К., Тишков В.А. Этничность и толерантность в средствах массовой информации. М.: ИГУ, 2002. С.29.
76. Мамулия Г. Концепция государственной политики Грузии в отношении депортированных и репатриированных в Грузию месхов. История и современность // Центральная Азия и Кавказ. 1992. №2. www.ca-c.org/journal/cac-02-1999/st_19_mamulija.shtml
77. Матковська І. Ми діти однієї землі // Радянська Таврія. №19. 10 травня 1990. С.2.
78. Мейлахс П. Отдавая родине” должное: опыт этносимволического анализа случая турок-месхетинцев центральной России // Ab Imperio. 2006. № 2. http://abimperio.net
79. Миграции в трансформирующемся обществе: Аннотированный библиографический указатель литературы, изданной в странах СНГ в 1992-1999 гг. // Отв. ред. Ж.Зайончковская. М.: Комплекс-Прогресс, 2000. 350 с.
80. Миграция населения Узбекистана (1989-1999 гг.). Ташкент: Ташкент­ское представительство Верховного комиссариата ООН по делам беженцев, 1999. 168 с.
81. Наследственные болезни: Справочник / Под ред. Л.О.Ба­да­ля­на. Ташкент.: Медицина, 1980. 415 с.
82. Національний склад населення Херсонської області за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року / За ред. В.А.Вознюка. Херсон: Обласне управління статистики, 2003. 135 с.
83. Никитин Д. Большая игра-политика. Турки-месхетинцы: вопрос закрыт? // Евразия. http://www.eurasia.ru/magarticle.php?id=487
84. О соблюдении Российской Федерацией Международной конвенции о ликвидации всех форм расовой дискриминации / Под ред. А.Г.Осипова. М.: Звенья, 2003. С.64-71.
85. Об’єкт підводна частина айсбергу. Інтерв’ю з керівником інформаційно-аналітичного управління СБУ генерал-майором О.Ф.Бєловим // Політика і час. 1995. №9. С.27-31.
86. Осипов А.Г. Влияние государственной идеологии на самосознание и активность меньшинств (на примере месхетинських турок). Этнографическое обозрение. №2. 1994. С.35-40.
87. Осипов А.Г. Идеология миграционной политики” как элемент кон­струирования этнической конфликтности (на примере Краснодар­ского и Ставропольского края) / Исследования по прикладной и неотложной этно­логии. М.: И-т этнологии и антропологии РАН, 2004. №155. 49 с.
88. Осипов А.Г. Основное направления изменений в самосознании и культуре ахалцихских (месхетинских) турок в 20-е годы ХХ 90-е годы ХХ вв.: Авторефер. дисс. канд. истор. наук М.: И-т этнографии, 1993. 27 с.
89. Осипов А.Г. Российский опыт этнической дискриминации. Месхетинцы в Краснодарском крае. М.: Звенья, 1999. 223 c.
90. Осипов А.Г., Черепова О.И. Нарушение прав вынужденных мигрантов и этническая дискриминация в Краснодарском крае: положение месхетинских турок. М.: Мемориал, 1996. 110 с.
91. Особовий склад дільничному виборчого округу // Радянська Таврія. №12. 24 березня 2006 р. С.5-6.
92. Панеш Э.Х., Ермолов Л.Б. Месхетинские турки. Вопросы истории. №9-10. 1991. С.212-217.
93. Панеш Э.Х., Ермолов Л.Б. Турки-месхетинцы. Советская этнография. №1. 1990. С.16-24.
94. Паніна Н.В. Національна толерантність, національний ізоляціонізм та ксенофобія в Україні // http://politicon.iatp.org.ua/tm/paninadistanc.htm (Дата звертання: 23 лютого 2006 р.)
95. Парсонс Т. Понятие общества: компоненты и их взаимоотношения // Американская социологическая мысль. М.: Прогресс, 1996. С.494-526.
96. Перебування в Узбекистані // Наддніпрянська правда. 16.06.1989. С.1, 4.
97. Перотті А. Виступ на захист полі культурності. Львів: Кальварія, 2001. 128 с.
98. Петросян А. Турки, геть с Кубани!” // Известия. Украина, 2001. №46. С.3.
99. Прибыткова И.М. Помаранчевый мир над Майданом: социальная дистанция как индикатор консолидации общества // Вісник Харків­ського національного університету ім. В.Н.Каразіна, Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”. 2006. №723. С.133-139.
100. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року // Офіційний сайт Державного комітету статистики України // http://www.ukrcensus .gov.ua/
101. Про кількість та склад населення Херсонської області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року // Наддніпрянська правда. №4, 17 січня 2003 р. С.3.
102. Проблемы миграции и возвращение депортированных в Украину / Отв. ред. Н.А.Шульга. К.: ИС НАНУ. 209 с.
103. Прозрачные границы: Безопасность и международное сотрудничество в поясе новых границ России / Под ред. Л.Б.Вардомского и С.В.Голунова. М.-Волгоград: НОФМО, 2002. 573 с.
104. Ракачев В.Н. Этнодемографические изменения в Краснодарском крае, 1989-199 годы // Социологический журнал. - №2. 2001. С.56-69.
105. Результати голосування по дільницях ТВО №189. Вибори Президента України. Повторне голосування 26.12.2004 // http://www.cvk.gov.ua/ elect/wp336pt001f01=502pt005f01=189
106. Ренгач В.