СОЦІАЛЬНЕ ЗДОРОВ'Я МОЛОДІ В УМОВАХ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Дніпропетровський національний університет
Кафедра теорії і історії соціології

На правах рукопису

Мягких Вероніка Борисівна

УДК 316:61 053.6

СОЦІАЛЬНЕ ЗДОРОВ'Я МОЛОДІ В УМОВАХ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА”

Спеціальність 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Науковий керівник:
Городяненко Віктор Георгійович
доктор історичних наук, професор

Дніпропетровськ

2006

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. Теоретико-методологічні підходи до дослідження соціального здоров'я 19

1.1. Феномен здоров'я”: рівні існування та теоретична інтерпретація 19
1.2. Категорія «соціальне здоров'я» та її евристичні можливості 41
1.3. Еволюція теоретичних поглядів на соціальну детермінацію здоров'я 68

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І 104

РОЗДІЛ ІІ. Соціальне здоров'я української молоді як об'єкт соціологічного аналізу 108

2.1. Загальний рівень соціального здоров'я у об'єктивних та суб'єктивних показниках 108
2.2. Стан та тенденції духовної, психічної, фізичної складових соціального
здоров'я молоді 132

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ 165

ВИСНОВКИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ 170

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 185

ДОДАТКИ 203

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У якості наукової і соціальної проблеми, здоров'я людини входить в число тих проблем, які сьогодні прийнято називати глобальними. Значення його все частіше виявляється під час обговорення питань про національне багатство, трудовий потенціал, трудові ресурси, продуктивність праці, про ефективність усієї системи виробництва та суспільних відносин. На цьому шляху перевагу має клінічна медицина, яка досягла значних успіхів у лікуванні людей антибіотики, вакцинація, контрацепція, пересадження органів, штучні органи, лазерне лікування тощо.
Парадокс полягає в тому, що поряд з видатними досягненнями спостерігається криза здоров'я як у нашій країні, так і в багатьох регіонах світу. Всесвітня організація охорони здоров'я визначає кризу здоров'я населення Землі як глобальну. Криза стосується як високорозвинених країн (переїдання, низька фізична активність, значні психічні навантаження тощо), так і країн, що розвиваються (перенаселення, недоїдання, дитяча смертність, голод). У кінці ХХ ст. - початку ХХІ ст. епоху нових, раніш небачених можливостей науково-технічного прогресу, цивілізаційного зсуву, ускладнення практично всіх сторін індивідуального й суспільного життя проблема здоров'я людей набуває виняткового значення.
Стрімке входження у повсякденне життя цілого спектра досягнень науково-технічної революції, глобальна урбанізація, різке підвищення швидкостей і засобів переміщення мають крім позитивного моменту й зворотний бік негативні наслідки для здоров'я людей. Ці надзвичайні зміни сучасного світу потребують термінового перегляду певних традиційних установок стосовно здоров'я людей. Незважаючи на істотне загальне збільшення тривалості життя і зниження смертності населення планети, вряд чи можна говорити про поліпшення здоров'я населення. Збільшення тривалості життя поза забезпечення певної її якості не має істотного значення, оскільки стан здоров'я людей, якість його життя є більш важливими показниками, ніж проста тривалість життя, яка наповнена хворобами, стражданнями, зневірою. А щодо стану здоров'я населення планети, то тут маємо такі прогнози: суттєве збільшення середньої тривалості життя буде супроводжуватися глобальними епідеміями раку, серцево-судинних захворювань й інших хронічних хвороб. Хронічні хвороби щорічно убивають понад 24 млн. чол., а це майже половина усіх випадків смерті на земній кулі [89, с. 2].
Що ж стосується України, то показники здоров'я її населення сьогодні настільки погіршилися, наблизившись до критичних, що можна говорити про погіршення стану здоров'я, як загрозу національній безпеці не тільки в плані відтворення населення, але і через стан наявного населення. Так, не є таємницею, що в нашій країні у мирний час йде практично тотальне скорочення населення, причому відбувається вимирання людей, що не досягли пенсійного віку, тобто мова йде про виснаження трудового потенціалу країни. У цілому коливальний характер тенденції смертності в Україні помітно відрізняється від такого в економічно розвинутих країнах, у яких протягом усього післявоєнного періоду поступово і неухильно знижується ризик смерті в усіх вікових групах, аж до 70 років [68, с. 22-26].
Смерть від нещасних випадків, отруєнь, травм займає перше місце в структурі причин смертності українців у працездатному віці. Очікувана тривалість життя населення в Україні становить 63 роки - у чоловіків і 74 роки у жінок [93, с. 387]. У цілому здоров'я населення України сьогодні характеризується наступними тенденціями: по-перше, небезпечним зростанням смертності працездатного населення, а також зниженням тривалості життя;
(основні причини зростання смертності - серцево-судинні, онкологічні захворювання, травматизм); по-друге, спалахом соціально-кризової захворюваності, пов’язаної з деградацією особистості; по-третє, повзучою експансією інфекцій, традиційно пов’язаних з бідністю (туберкульозу, кишкових інфекцій, гепатиту тощо) [109, с. 65].
Відносно молоді треба зауважити, що молодих завжди вважали втіленням здоров'я, оскільки найчастіше вони наповнені життєвою енергією, бадьорістю, мають здібності швидко відновлювати фізичні сили.
Загалом прийнято вважати, що здоров'я молоді в значній мірі визначається тією сукупністю факторів, що й здоров'я дорослих людей, нормальним харчуванням, належною власною гігієною, доступністю основних послуг системи охорони здоров'я тощо. Однак, найбільш передові підходи до здоров'я у все більшій мірі затверджуються на думці, що молодь є унікальною соціально-демографічною групою, яка знаходиться у фазі дорослішання, активного пошуку себе, освоєння соціального простору, інтеграції в усі сфери життєдіяльності суспільства й цим відрізняється від дітей та дорослих і має свої специфічні особливості свідомості та поведінки у сфері здоров'я, потреби стосовно нього.
В них також наголошується на необхідності глибокого дослідження здоров'я саме молоді, пошуку факторів, що його детермінують, оскільки здоров'я молоді нерозривно пов'язано з її розвитком і є підґрунтям для формування подальшого фізичного, психічного стану, соціального благополуччя населення [165, с. 19]. Важливим також є дослідження здоров'я молоді на регіональному рівні з урахуванням місцевих особливостей екології, способу життя, освітніх характеристик, ставлення до власного здоров'я тощо.
Медико-статистичні дані щодо фізичного, психічного, соціального й духовного здоров'я молоді України свідчать, що воно має значні вади. Уперше за останнє десятиліття зменшилася абсолютна чисельність молоді України. Найбільша питома вага серед причин смертності молоді, як і раніше, припадає на зовнішні дії (нещасні випадки, отруєння, травми), серед яких третину становлять разом самогубства, вбивства та випадкові отруєння алкоголем [153, с. 34].
Значною залишається і смертність від таких соціально зумовлених хвороб (гепатит, туберкульоз), триває погіршення епідемічної ситуації щодо ВІЛ / СНІД, вірус якого вражає насамперед молоде покоління. Стосовно наркологічних розладів можна зазначити, що за останні роки кількість споживачів наркотиків подвоїлася, до того ж вік наркозалежної молоді має тенденцію до омолодження.
За даними досліджень Академії педагогічних наук України значна кількість підлітків почувають себе одинокими, відчувають душевний дискомфорт унаслідок відсутності відвертих, довірливих стосунків з однолітками, невизначеності соціальної позиції в колективі, несформованості ціннісних орієнтацій у сфері спілкування. На цьому підґрунті розвиваються агресивність, невдоволеність собою та іншими, виникають різноманітні конфлікти, що призводять до вживання наркотичних речовин, пияцтва та злочинних проявів у молодіжному середовищі.
Незважаючи на значну кількість медичного персоналу і медичних закладів, лише деякі служби займаються здоров'ям саме молоді. Офіційна статистика щодо здоров'я молоді по багатьох параметрах відсутня як на загальнонаціональному, так і на регіональному рівнях. Тому автор вважає, що здоров'ю молоді, як окремій серйозній проблемі, що має загальнонаціональне значення, не приділяється відповідної уваги. Звідси й брак досліджень з цієї проблеми, нестача інформації щодо показників здоров'я молоді, неможливість визначитися з тенденціями та провідними факторами.
Таким чином, існує нагальна соціальна проблема, пов'язана з вкрай низьким рівнем стану здоров'я української молоді, що потребує більш глибокого детального його стану, розробки нових підходів до його дослідження. Зважаючи на виключне значення молодого покоління для сьогодення та майбутнього розвитку українського суспільства, вирішення цієї проблеми набуває першочергового значення.
Ступінь наукового опрацювання проблеми. У сучасній науковій літературі існує велика кількість визначень і підходів до поняття «здоров'я». Разом з цим, багато вітчизняних і закордонних вчених відзначають значні труднощі як з визначенням здоров'я, так і з пошуком його соціальної оцінки, що пов'язано, в першу чергу, зі складністю самого феномена. Сьогодні у дослідженнях проблем, пов'язаних зі здоров'ям, традиційно вживаються в основному два терміни індивідуальне здоров'я і суспільне здоров'я. Що стосується першого, то він широко застосовується у різного роду медичних дослідженнях, пов'язаних з лікуванням хворих людей. Використовується він і у соціологічних дослідженнях, найчастіше у якості характеристик соціального становища певної спільноти суспільства.
Другий термін суспільне здоров'я найчастіше вживається в медико-соціальних дослідженнях для позначення сукупного здоров'я населення чи великої соціальної спільності людей. Однак ця категорія загалом носить демографічний характер і описує суспільне здоров'я населення з погляду його демографічного потенціалу.
На думку автора, така ситуація не розкриває цілісного бачення здоров'я як соціального феномена. По-перше, оскільки у реальній практиці використовуються різні визначення індивідуального і суспільного здоров'я, принципово відрізняються й індикатори рівнів здоров'я відносно їх носіїв, що не дає змогу ні порівнювати рівні індивідуального та суспільного здоров'я, ні робити прогноз щодо суспільного здоров'я на основі дослідження індивідуального здоров'я певної соціальної групи. По-друге, вони мало торкаються саме здорових людей, оскільки, коли мова йде про індивідуальне здоров'я, маються на увазі живі, але хворі люди, а коли про суспільне ті, що вже померли.
Сьогодні здоров'я прийнято оцінювати за допомогою таких негативних станів як захворюваність, інвалідність, смертність, які характеризують не здоров'я, а патологію населення. На підставі вимірів величини й динаміки цих показників робляться висновки щодо стану здоров'я населення та розробляються політика і стратегія охорони здоров'я, його профілактики. І, нарешті, ці показники носять кількісний характер і не торкаються якісних характеристик здоров'я. Тому необхідна система позитивних показників, які доповнювали б існуючу офіційну звітність, розширювали уявлення про процесуальну сторону даного феномена і давали би можливість виробити ефективні управлінські впливи, спрямовані на корекцію здоров'я. Ряд вчених вбачають вихід з такого тупику в утвердженні нових наукових напрямів - санології [18], валеософії [62].
У західній соціології медицини можна виокремити наступні історично сформовані теоретичні напрями досліджень здоров'я, в яких наголошується на важливості врахування його соціальних детермінант:
- розробка медико-соціальних теорій щодо здоров'я: психосоматичний
напрям (Ф. Дунбар, А.Вайс, О.Енгліх, П. Александер); етологічний підхід (К. Лоренц, Н.Тінбурген), соціобіологічний підхід (Е. Вільсон), теорія стресу і загального адаптаційного синдрому (Г.Сельє), теорія «хвороб цивілізації» (Е. Гюан, А. Дюссер), теорія соціальної дезадаптації (Р. Дюбо).
- розробка сучасних соціально-філософських і соціологічних концепцій здоров'я людини: гуманістичний напрям розгляду здоров'я, у рамках якого воно пов'язується з автономністю, цілісністю, самоактуалізацією та самореалізацією людини (А.Маслоу, Ф.Перлз, К.Роджерс, Д. Пауелл); розуміння здоров'я, як суспільного багатства (Г. Беккер, К. Лакур), дослідження здоров'я у рамках балансової концепції (Я. Мак-Дермот, Дж. О. Коннор), конструктивістський підхід до розгляду здоров'я (У. Райт, Дж. Басфельд).
Значне місце займають моніторингові дослідження, що вивчають динаміку смертності і захворюваності населення у залежності від способу життя (споживання алкоголю, паління, фізична активність, особливості харчування, наявність надлишкової маси тіла тощо). Проведені дослідження щодо впливу на здоров'я таких параметрів як апартеїд, безробіття, бідність, міграція тощо.
Сучасні соціологічні дослідження проблем здоров'я в Росії представлені досить широко: теоретико-методологічні питання, пов'язані з цією сферою (Л.Є.Анісімова, Д.Д.Венідиктов, П.П.Денисенко, О.В.Дмитрієва, Г.П. Макарова, В.Н.Кудрявцева, Ю.П.Лісіцин, В.Д.Ліщук, Л.А.Сабурова, А.В.Сахно, Ф.П.Смірнов, Б.Г.Юдін); дослідження економічних, юридичних, соціально-політичних проблем здоров'я в умовах ринкової економіки (І.Б.Назарова, Н.В. Сергєєв, С.Ю.Сидоріна, Л.П.Ципленкова), проблеми здоров'я окремих груп населення інвалідів, підлітків, молоді, людей похилого віку (Н.Л.Антонова, І.В.Журавльова, О.В.Краснова, Т.З.Козлова, Л.А.Пономарьова, Д.Б.Раднаева, Л.С.Шилова); вивчення здоров'я так званих груп ризику - підлітків, молоді, що вживають наркотики, алкоголь, мають захворювання, які передаються статевим шляхом (І.В.Журавльова, Л.Ю.Іванова, В.В.Касаткіна, Н.Є.Русанова, О.В.Тюсова); дослідження самозберігаючої поведінки населення та його окремих прошарків (Т.Б.Борискіна, І.В.Журавльова, А.В.Меренков, Л.С.Шилова). Значне місце займають дослідження соціальних детермінант здоров'я населення. Е.А.Фомін, Н.М.Федорова, І.Б.Назарова вивчають вплив на здоров'я стресогенних факторів безробіття, втрати постійного джерела доходу, невдач у сімейному житті, негативних психоемоційних станів тощо.
В українській соціологічній науці останнім часом активно здійснюються спроби подолати суто медико-демографічний підхід до цієї проблеми, розробити нові концепції здоров'я, визначити і дослідити його складові та механізми формування. Важливий внесок у вирішення проблеми здоров'я як у теоретичному, так і практичному плані зробили А.П.Алексеєнко, В.П.Войтенко, І.В.Єршова-Бабенко, М.В.Кривоносов, І.С.Кратенко, В.Л. Кулініченко, А.П.Лантух, Л.П.Сущенко ( теоретико-методологічні засади вивчення здоров'я); В.С.Бакіров, В.М.Ніколаєвський, О.Я.Бабак, М.І.Яблучанський (дослідження стану здоров'я населення, його соціальних детермінант); І.Е.Бекешкіна, Є.І.Головаха, О.А.Донченко, Н.В.Паніна, Л.М.Юр'єва (проблеми психічного здоров'я населення, вивчення його соціального самопочуття); Ю.І.Саєнко, Г.І.Мімандусова (дослідження здоров'я і соціального самопочуття населення, яке потерпіло від Чорнобильської катастрофи).
Що стосується здоров'я молоді, то соціологічних робіт тут не дуже багато, хоча останнім часом їх кількість збільшилася. Насамперед треба назвати київських дослідників О.О.Яременко, О.М.Балакірєву, О.В.Вакуленко, І.Л.Демченко, які провели серію соціологічних досліджень відносно самих різноманітних проблем, пов'язаних зі здоров'ям підлітків, молоді (формування здорового способу життя молоді; вживання у молодіжному середовищі тютюну, алкоголю, наркотиків; сексуальне та репродуктивне здоров'я молоді, підлітків; проблеми ВІЛ-інфікованих тощо).
Проблеми соціокультурної детермінації підліткової агресії досліджують О.В.Волянська, В.Є.Пилипенко, О.В.Сапєлкіна. Здоров'я шкільної молоді активно вивчають харківські вчені О.В.Кабачна, О.І.Кізілов, В.М.Ніколаєвський, Л.Г.Сокурянська, І.І.Шеремет.
Віддаючи належне і високо оцінюючи наукове і практичне значення досліджень зарубіжних і вітчизняних учених, варто підкреслити, що, безсумнівно, всі вони так чи інакше торкаються окремих соціальних факторів здоров'я молоді, але сьогодні, зважаючи на стан її здоров'я, що постійно погіршується, цього явно недостатньо. Досліджуючи фактори, що впливають на здоров'я молоді, українські соціологи найчастіше зосереджують увагу на її способі життя і на поведінкових факторах.
Значним недоліком у вивченні здоров'я молоді є фрагментарність, тобто спрямованість на дослідження окремих складових здоров'я фізичного, психічного, духовного тощо. Між тим, всі ці складові нерозривно пов'язані між собою, тому зрозуміти та вірно інтерпретувати показники, тенденції, фактори здоров'я молодіжної спільноти можна лише за умов комплексного підходу до цієї проблеми.
Складна природа здоров'я, його обумовленість багатьма чинниками самого різного характеру спонукає до розроблення нових концепцій здоров'я, що ґрунтуються на цілісному, комплексному підході та вимагають переходу від вивчення впливу окремих соціальних факторів на здоров'я до досліджень здоров'я як соціального феномена.
Аналіз теоретичних та емпіричних підходів до феномена здоров'я у рамках зарубіжної та вітчизняної соціологічної думки дозволяє констатувати, що темі, яка розробляється в дисертаційній роботі, приділяється поки що недостатня увага. Незважаючи на те, що аналіз соціальних детермінант здоров'я має довгу історію наукового пошуку, розробленість категорії «соціальне здоров'я» дуже мала. В російській соціології проблему соціального здоров'я розробляють З.А.Акбаєв, Т.Е.Большова, А.Г. Гладишев, К.Ю.Добринін П.А.Душенков, В.І.Іванов, В.І.Патрушев, В.М.Ярська, в українській - О.М.Балакірєва, О.В.Вакуленко, Ю. І. Саєнко, Л.В. Стоянова.
З огляду на тему дисертаційного дослідження, необхідно зазначити низку проблем, що характеризують ступінь її наукового опрацювання. Хоча категорія соціальне здоров'я” й використовується нині в соціологічній літературі, на сьогодні ще немає її чіткого визначення, дискусійними зостаються питання щодо її структури та показників. Введення категорії соціальне здоров'я” у науковий обіг має до певної міри декларативний характер, оскільки фіксує її надзвичайну актуальність у якості найважливішої проблеми національної безпеки, глобальної проблеми сучасності, не розкриваючи при цьому її змістовну наповненість, можливості та напрями дослідження. Відсутня методологічна схема аналізу соціального здоров'я, маловизначеними залишаються питання, пов'язані з дослідженням і аналізом впливу соціальних змін, що відбуваються в українському суспільстві на соціальне здоров'я молоді, не вивчені механізми і чинники цього впливу.
Підсумовуючи викладене, слід підкреслити гносеологічний аспект проблемної ситуації, який визначається тим, що існує суперечність між необхідністю вивчення соціального здоров'я сучасної української молоді і відсутністю змістовних теоретико-методологічних основ для отримання такого роду знань. Це протиріччя і склало суть проблемної ситуації, вирішенню якої присвячене дане дисертаційне дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась у межах наукової теми Людина в умовах зміни соціальних інститутів”, над якою працює кафедра теорії і історії соціології Дніпропетровського національного університету, а також за технічними завданнями та в рамках держбюджетних тем, затверджених Міністерством освіти і науки України, що були реалізовані кафедрою теорії і історії соціології ДНУ за безпосередньою участю автора: Соціальні стратегії та адаптивна поведінка студентської молоді” (керівник В.Г.Городяненко, № держреєстрації 0100U005234, 2000-2002), Самосвідомість суб’єктів навчального процесу та вдосконалення освітніх технологій в умовах реформування вищої школи” (керівник В.Г.Городяненко, № держреєстрації 0103U000549, 2003-2005), а також міжнародного дослідницького проекту INTAS Молодь: соціокультурні орієнтації, зайнятість, безробіття, соціальний захист і адаптація” (керівник В.Г.Городяненко, № 97-29468, 1999-2001).
Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб на підґрунті теоретичного аналізу і матеріалів емпіричних соціологічних досліджень здоров'я розробити концепцію соціального здоров'я та на прикладі молодіжної спільноти показати її евристичні можливості.
Обрана мета досягалась шляхом послідовного вирішення наступних завдань:
· спираючись на детальний аналіз і систематизацію теоретико-
методологічних підходів до вивчення здоров'я, провести історичну реконструкцію сенсу поняття здоров'я”, виокремити його характеристики, рівні, показники, визначити їх переваги та обмеження;
· обґрунтувати необхідність введення в науковий обіг категорії соціальне
здоров'я”, здійснити теоретичну інтерпретацію та розкрити її евристичні можливості;
· розглянути генезис концепцій стосовно факторів, що впливають на
здоров'я, і на цьому підґрунті запропонувати факторну модель соціального здоров'я;
· сформувати схему дослідження соціального здоров'я, виокремити складові
соціального здоров'я, розробити їх показники і на цій основі дослідити стан та динаміку соціального здоров'я української молоді;
· визначити головні тенденції і чинники, що обумовлюють соціальне
здоров'я сучасної української молоді, та на цій основі розробити пропозиції, спрямовані на його покращання.

Об’єкт дослідження соціальне здоров'я української молоді.
Предмет особливості, тенденції, фактори соціального здоров'я молодих українців як важливої характеристики якості молодіжної спільноти, її соціальної життєздатності.
Теоретична база дослідження. Для обґрунтування теоретико-методоло-
гічної бази дисертаційного дослідження були використані наукові концепції та ідеї зарубіжних та вітчизняних соціологів щодо такого феномена як здоров'я. Основні ідеї дослідження ґрунтуються на принципах концепції віталістської соціології, яка розробляється колективом російських вчених під керівництвом С.І. Григор'єва. Ця соціологічна концепція наполягає на необхідності ціліс

Список литературы

ВИСНОВКИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ

Підсумовуючи наведене в даному дисертаційному дослідженні, можна зробити висновок про те, що є значний теоретичний та емпіричний матеріал, дані демографічних, медико-соціальних, соціологічних досліджень, присвячених індивідуальному і суспільному здоров'ю. Зроблені спроби досліджувати його комплексно з урахуванням кількісних і якісних показників, у контексті якості життя. Розробляється віталістський підхід до вивчення цього феномена, тобто дослідження індивідуального і суспільного здоров'я усе більше йде з площини медицини та демографії, у яких воно народилося, в наукове соціологічне поле. Для того, щоб чітко уявити здоров'я людини як єдність природного і соціального, психічного і соматичного, необхідно розглядати взаємовідносини людини з природою і суспільством не як споглядальні, пасивні, а як діючі, перетворювальні.
Реалізація дослідницьких мети та завдань дозволила дійти наступних висновків:
1. Встановлено, що усталені поняття індивідуальне здоров'я” та суспільне здоров'я”, які відображають розуміння сенсу здоров'я (від натурфілософських уявлень античності до конструкцій у санітарному плані, що розглядають здоров'я населення як сукупність медико-статистичних і демографічних показників), пройшли кілька історичних етапів та відбивають стан розвитку суспільства і рівень наукових знань. Стосовно суспільного здоров'я можна констатувати, що його дослідження традиційно відбувалася й відбувається дотепер у рамках демографічного підходу, а сам термін суспільне здоров'я”, його показники є усталеними медико-демографічними конструктами.
Разом з цим, аналіз сучасної ситуації спонукає до висновку, що сьогодні в епоху нового рівня інтеграції медичних, природничих, технічних і суспільних наук склалися досить сприятливі умови і можливості для того, щоб зробити наступний крок в уточненні цих понять, поглибленні розуміння відбиваних ними складних процесів. Обсяг накопичених відомостей спонукає до розробки нових підходів, які здатні не тільки узагальнити ці дані, а й намітити подальші шляхи дослідження проблеми, пов'язаної зі здоров'ям людей. Одним із варіантів розвитку теоретичних і прикладних аспектів системи знань щодо здоров'я може бути застосування такої категорії як соціальне здоров'я”.
2. Визначення власного розуміння здоров'я, його рівнів, складових, показників, їх переваг і обмежень дозволило запропонувати наступне визначення соціального здоров'я. Соціальне здоров'я це комплексна, інтегральна категорія, яка, по-перше, характеризує якість духовних, психічних, соціальних, фізичних і репродуктивних потенцій людей, їх активність, життєздатність, здібність до ефективної інтеграції, відтворення подібних до себе та витримування навантаження сучасного історичного розвитку й соціальних змін, а, по-друге, відображає процес взаємодії соціальних суб'єктів - індивідів, соціальних груп, спільностей, соціальних інститутів. Це визначення ґрунтується на методологічних принципах віталістської соціології, ключовою ідеєю якої є цілісне осмислення єдності людини, суспільства і природи, матеріального і духовного, розуміння людини як такої, що розвивається і функціонує як біопсихосоціальна істота.
Соціологічний ракурс досліджень при цьому підході обґрунтовується визнанням того, що індивідуальні біологічні, психічні та соціальні процеси є взаємообумовленими. Це ставить задачу перед соціологією медицини - комплексне дослідження дії цих процесів, опис, аналіз та прогноз впливу різноманітних факторів на людину та її здоров'я. Категорія соціальне здоров'я” дозволяє досліджувати здоров'я не тільки як фізичний (демографічний) ресурс популяції, а й як соціальний ресурс індивідів, окремих груп, спільностей, населення, що виявляється у процесах соціальної взаємодії. Вона дозволяє подолати розбіжності між двома основними підходами до розуміння сутності людини натуралістичним і соціологічним, відображає її біопсихосоціальне єство, описує взаємодію різноманітних факторів.
3. Були виокремлені наступні принципові переваги цієї категорії, які до певної міри розкривають її евристичний потенціал:
- соціальне здоров'я виступає як базовий показник якості людських
ресурсів, життєздатності людей, їхньої адаптивності до макро- і мікро-соціальних умов, готовності прийняти виклики цивілізації. За допомогою такого підходу, на погляд автора, можна дати як оцінку якості населення загалом, так і територіальній спільності, соціальній групі, популяції;
- введення категорії «соціальне здоров'я» дозволяє підійти до вивчення
проблем здоров'я комплексно, за допомогою різних наукових напрямів, що об'єднає їх, відкриє нові канали зближення, взаємодії, взаємодоповнення. Це дає змогу подолати існуючі традиції вузькоспеціалізованого медичного розгляду здоров'я, систематизувати знання щодо нього, накопичені у різних науках, доповнити їх новими фундаментальними знаннями про здоров'я людини як біопсихосоціальної істоти, зробити їх більш інструментальними, орієнтованими на практику;
- визначення рівнів соціального здоров'я індивідуального, групового,
суспільного та вимірювання їх у єдиних показниках дає змогу розглядати процесуальну сторону набуття здоров'я, визначення його динаміки, порівняння між собою різних спільнот, прогнозування, моделювання тощо.
- соціальне здоров'я характеризує живих, реально існуючих людей
(групи, спільноти) і це дає підставу доповнити показники, які базуються на офіційній статистиці, різноманітними показниками, що мають позитивний характер і тому враховують не тільки дезінтеграційні фактори, що погіршують здоров'я, а й інтеграційні, які сприяють його збереженню та поліпшенню;
- використання категорії соціальне здоров'я” стосовно здоров'я всього
населення, популяції, соціальної спільності дозволяє побачити його як комплексне цілісне утворення, надає можливість побудови інтегральної моделі. Важливим моментом, пов'язаним з введенням категорії «соціальне здоров'я» є те, що вона дозволяє враховувати суб'єктність людини. У той же час звернення до цієї категорії націлює також на дослідження суб'єктності соціальних груп і інститутів, їх діяльності по реалізації відповідних потреб і інтересів населення, вирішенню проблем народжуваності, смертності, тривалості життя, захворюваності тощо.
- соціальне здоров'я може бути показником якості популяції й у
контексті процесів соціальної мобілізації. Тобто, досліджуючи соціальне здоров'я сучасної української молоді у динаміці, можна визначити її мобілізаційний потенціал, прослідити його напрямок, що також допоможе оптимізувати соціальну політику по відношенню до цієї соціальної спільноти.
4. Аналіз ґенези концепцій здоров'я дозволив зрозуміти логіку наукового пошуку соціальних факторів, обумовлюючих стан здоров'я населення. Пройшовши шлях від простої констатації впливу на здоров'я різноманітних чинників до розуміння необхідності вийти за межі суто медико-соціального підходу, вчені дійшли висновку щодо важливості пошуків соціальних факторів, що впливають на його стан. Мова йде про такі концепції, як неогіппократизм, етологія, психосоматика тощо. Ці концепції стали теоретичною базою для подальшого осмислення здоров'я і розробки сучасних поглядів на дану проблему.
Серед соціологічних теорій по даній проблемі, що сьогодні активно розвиваються, можна назвати соціологію життя, медичну соціологію, віталістську соціологію, соціоекологію, валеософію тощо, які розуміють здоров'я як соціальний феномен й прагнуть знайти закономірності та соціальні фактори, що впливають на його стан, зв'язати здоров'я населення з економічними, екологічними і соціальними умовами життєдіяльності.
5. В західній соціології сучасні наукові дослідження проблем здоров'я зосереджені на вивченні впливу на нього наступних факторів: економічних (досліджується зв'язок рівня здоров'я і абсолютної величини доходів, вкладень держави в сферу здоров'я); соціально-економічних (досліджується вплив на здоров'я неоднаковості доходів, розходжень соціально-економічного статусу); географічних (здоров'я вивчається у контексті просторових характеристик, пов'язаних із місцем проживання людей); політичних (вивчається вплив на здоров'я політичних режимів, політичних партій); соціальних (досліджується вплив на здоров'я соціального капіталу, інтеграційних характеристик, показників згуртованості населення); соціокультурних (акцент робиться на дослідженні здоров'я як цінності, стилях життя та їх впливу на здоров'я); психо-соціальних (здоров'я досліджується у зв'язку з тривалим досвідом стресу, що у свою чергу сприяє розвитку фізичних (серцево-судинних) і розумових (депресія, невроз) хвороб); індивідуальних (розглядаються фактори здоров'я крізь призму сприйняття їх людьми, особливості суб'єктивної оцінки якості життя та поведінки у сфері здоров'я, самопочуття).
Але, на жаль, доводиться констатувати, що, по-перше, всі ці напрями досліджують здоров'я у рамках свого підходу, тобто фрагментарно, акцентуючи увагу на дії окремих чинників економічних, політичних або соціально-психологічних, а, по-друге, більшість з них спрямована на дослідження суспільного здоров'я і ґрунтується на традиційній методологічній концепції, тому й використовують у якості показників традиційні демографічні показники смертність, народжуваність, захворюваність. Хоча сьогодні й з'явились дослідження здоров'я у контексті стилів життя, аксіологічних аспектів, самозберігаючої поведінки, але, на погляд автора, їх замало, щоб дослідити цей вельми складний феномен, тим паче дослідження здоров'я без урахування економічних, політичних, культурних, соціально-демографічних факторів, тобто у більш широкому контексті, не може дати вичерпну відповідь про чинники, що його обумовлюють.
Щодо сучасної української соціології, то відсутність чіткої концепції здоров'я, призвела до значних розходжень як у його теоретичній інтерпретації, так і у визначенні основних факторів впливу. Існує певна розпорошеність напрямів дослідження здоров'я: від медико-соціального (найбільш розробленого) до соціологічного, який тільки починає формуватися. Найбільш розробленими сьогодні є прикладні аспекти дослідження здоров'я, пов'язані з фізичною складовою здоров'я: загальна захворюваність, проблеми ВІЛ-інфекції та СНІД, наркоманії, алкоголізму, здоров'я окремих соціальних груп (підлітків, молоді). Мало розробленими лишаються теоретичні питання, пов'язані зі здоров'ям як соціальним феноменом, дослідженням факторів впливу. Недостатньо вивченими є також складові здоров'я - духовна, психічна, репродуктивна тощо. Також присутня традиція досліджувати окремі складові здоров'я, одержуючи при цьому фрагментарні знання щодо досліджуваної проблеми.
6. Феномен здоров'я є соціально полікаузальним й обумовлений одночасною дією багатьох факторів, але слід наголосити на наступному. По-перше, багато з цих факторів створено людиною, потім вони набувають самостійності й у процесі взаємодії з нею починають позитивно чи негативно впливати на здоров'я. По-друге, у реальному житті упродовж певного часу доля значимості тих чи інших факторів може змінюватися одних підсилюватись, інших ослаблятись. По-третє, взаємодія людини з життєвим середовищем має відкритий характер і не жорстко обумовлена системами зовнішньої детермінації (технологічними, економічними, культурними, психологічними факторами), оскільки все більшого значення набувають зворотні лінії детермінації залежності соціальних структур, соціальних процесів від особливостей духовного світу особистості, від процесів, що відбуваються в її свідомості. Тобто, кожного разу, коли мова заходить про стан здоров'я й фактори впливу, необхідно досліджувати конкретну ситуацію багаторівневу соціальну реальність, у якій розгортається життєдіяльність соціального суб'єкта. Предметом дослідження повинні стати динамічні показники кількісних й якісних параметрів соціального здоров'я, які віддзеркалюють функціонування соціального суб'єкта у взаємозв'язку й взаємодії з різноманітними інституціями, формами життєдіяльності. При цьому необхідно виокремлювати певні прошарки населення, оскільки тут є специфіка взаємодії життєвого середовища з соціальним суб'єктом.
Щоб зрозуміти роль факторів у дослідженні їх впливу на здоров'я, необхідно підсилити і поглибити наші теоретичні і методичні пояснення. Важливо знати набагато більше, ніж ступінь економічних змін, необхідно обов'язково враховувати політичні, суспільні, історичні, економічні, демографічні фактори. Крім того, важливо знать такі «тонкості», як, наприклад, чиє це здоров'я - людей працюючих, або здоров'я людей незайнятих, безробітних; здоров'я працівників, зайнятих у традиційних важкій і легкій промисловості, в індустрії високих технологій чи у сільськогосподарській сфері тощо.
Враховуючи наведене, була запропонована авторська теоретична факторна модельсоціального здоров'я, в якій віддзеркалені новітні уявлення щодо його сутності, розкриті особливості взаємодій людей з різноманітними інституціями, організаціями, між собою. На макрорівні у якості таких факторів виступають біологічні, географічні, екологічні, технологічні, політичні, економічні, інформаційні, культурні, соціальні, медико-соціальні; на мезорівні це ті ж фактори, дія яких отримує специфіку у залежності від певного регіону проживання; на мікрорівні родина, навчальні та трудові колективи, субкультурні фактори; на індивідуальному рівні: біолого-фізіологічні, соціально-демографічні, умови проживання, умови роботи, статусні характеристики, соціальне самопочуття, особливості духовного світу, соціальна компетентність щодо здоров'я.
7. На підставі розробленої концепції соціального здоров'я був досліджений загальний рівень соціального здоров'я української молоді. Аналіз його в контексті загальної демографічної ситуації, що склалася в країні та Дніпропетровській області упродовж останніх років, дав змогу зробити висновок щодо невтішного його стану. Слід відзначити певні позитивні зрушення у народжуваності молоді, дещо зменшилася показники її смертності. Але ці зрушення несуттєві та характеризують загальний низький рівень соціального здоров'я молоді, що означає невтішні прогнози відносно того, що у найближчому майбутньому молодь зможе істотно поліпшити демографічну ситуацію в країні, змінити її принципово.
Вторинний аналіз даних моніторингу за 1994-2004 роки, який проводить Інститут соціології НАН України, показав, що, починаючи з 1994 року рівень здоров'я молоді став різко погіршуватися, досягнувши найнижчих показників у 1996-1997 роках. Зафіксована певна тенденція стабілізація його на низькому рівні. Більш глибокий аналіз загального рівня здоров'я, проведений методом порівняння його показників з культурним змістом, що найчастіше його характеризує (наявність захворювань, лікування у лікарні, хірургічні втручання тощо), показав, що між ними не існує жорсткого зв'язку. Тобто, оцінюючи загальний рівень здоров'я, молоді респонденти пов'язують його не тільки зі станом фізичного здоров'я, а вкладають у його оцінку значно ширший зміст.
Досліджуючи суб'єктивні показники соціального здоров'я, найважливішим, автором були виявлені певні проблеми взаємовідносин молодих людей та суспільства. Це знайшло відображення у таких показниках, як невдоволеність молоддю своїм становищем у суспільстві, невдоволеність молоддю тим, що вона отримує від суспільства й тим, що вона йому дає. Проаналізувавши дані моніторингу, який охоплює майже десятирічний період існування нашої країни, автор отримав змогу зробити висновок, що рівень причетності молоді до подій та явищ, які відбуваються у суспільстві, дуже невисокий.
Дослідження прямих показників соціального благополуччя молоді виявило їх негативні характеристики: по-перше, значна кількість молодих людей відносять себе до матеріально незабезпечених, по-друге, значна кількість молодих людей виявляє незадоволеність своєю працею, умовами свого повсякденного життя (житловими умовами, харчуванням, побутом тощо). Все це обумовило низький рівень загальної задоволеності молоді своїм життям. Розрахунки узагальнюючого показника соціального благополуччя української молоді, яким виступає соціальне самопочуття, що характеризує суб'єктивний стан суспільства у найбільш загальному контексті, віддзеркалюючи актуальні проблеми особистості та рівень їх задоволення, показали, що він має середній рівень. Між тим, саме молодь у силу певних соціально-психологічних та фізіологічних якостей повинна мати найбільш високий рівень соціального самопочуття.
8. Проаналізувавши вплив на соціальне здоров'я молоді трансформаційних процесів, які відбуваються в Україні і мають інтегративний характер та у силу цього створюють реальне поле існування української молоді, загальний емоційно-психологічний фон, автор виявив, що майже за всіма досліджуваними параметрами значна кількість респондентів (50,0-60,0%%), не відчули ані позитивних, ані негативних змін, що відбуваються у суспільстві. Негативні зміни відчутно переважають над позитивними у багатьох сферах життя молоді - матеріальній, зайнятості, охорони здоров'я, екологічній тощо. Разом з цим, на думку молоді, поліпшилися можливості отримання правдивої iнформацiї про те, що відбувається в суспільстві, можливості висловлювати власні погляди. Це свідчить, що попри економічні негаразди триває подальша демократизація українського суспільства, яка позитивно сприймається молоддю.
Конкретизуючи вплив змін, що відбуваються у суспільстві, на стан здоров'я молоді, було виявлено наступне. Серед респондентів, які визначають зміни, що відбулися у суспільстві як такі, що поліпшилися, значно більше тих, хто оцінює загальний рівень соціального здоров'я, як добрий та відмінний. Отримані дані свідчать, що на здоров'я молоді сприятливий вплив здійснюють позитивні зміни, які відбулися в головних сферах їх життя матеріальній, дозвільній, трудовій, політичній, культурній, інформаційній, сімейній, охорони здоров'я тощо, тобто ми певним чином підтвердили обумовленість здоров'я молоді багатьма чинниками. Є певні відмінності щодо впливу конкретних факторів на загальний рівень соціального здоров'я стосовно конкретного року опитування молоді.
Додаткові розрахунки показали, що найбільш вагомий вплив на збільшення кількості респондентів, які оцінили загальний рівень соціального здоров'я, як добрий та відмінний, здійснюють такі фактори як медичне обслуговування, захищеність від свавілля влади чиновників, можливість висловлювати власні погляди, умови відпочинку після роботи, можливість отримання правдивої інформації про те, що діється у країні, можливість брати участь у культурному житті, матеріальні умови. Вони на даному історичному етапі життя нашої країни є усталеними щодо їх впливу на соціальне здоров'я української молоді. Погіршення цих умов, виходячи з оцінок респондентів, різко знижує кількість молодих людей, що оцінюють соціальне здоров'я, як добре та відмінне.
Певна мінливість факторів соціального здоров'я наштовхує на думку про необхідність їх постійного дослідження, оскільки заходи, що виробляються та впроваджуються за результатами довготривалого дослідження, можуть бути не зовсім адекватними. При цьому соціальне здоров'я молоді треба досліджувати як загалом, так і стосовно її певних прошарків.
Проаналізовані дані дали змогу зробити невтішний висновок про низьку соціальну компетентність молоді у сфері здоров'я, що знаходить вияв у нерозумінні його сутності, незнанні його показників, невмінні відстежувати стан здоров'я, зосередженні на факторах, що руйнують здоров'я та ігноруванні факторів, що його зберігають. Це невипадково, оскільки найчастіше уявлення щодо цієї проблеми у молоді формуються на основі не наукових джерел. Також було виявлено, що установки стосовно здорового способу життя проявляються лише на теоретичному рівні, на практиці вони реалізуються слабо.
Спираючись на отримані дані, можна зробити висновок щодо низької культури самозбереження і відповідальності молоді за власне здоров'я, про парадоксальні явища у повсякденній практиці молоді в сфері здоров'я. З одного боку, значна частина опитаних високо цінує своє здоров’я, а, з другого, проявляє пасивну позицію відносно нього, демонструє загрозливу безпечність по відношенню до власного організму, погані знання цієї сфери свого життя, хибні практики вирішення проблем, пов’язаних зі здоров'ям. Маємо констатувати про несформованість свідомої самодетермінаційної поведінки молоді по відношенню до власного здоров'я.
9. Дослідивши духовну, психічну, фізичну складові соціального здоров'я української молоді, що віддзеркалюють взаємодію молоді з соціальними інституціями, організаціями, індивідами, було виявлено наступне. Аналіз стану духовного здоров’я молоді дозволив констатувати, що свої сили вона буде використовувати переважно на здобуття досягнень, важливих для неї особисто - сім’ї, матеріальної забезпеченості, здоров’я, друзів, освіти тощо. Значно менше опитаних спрямовано на досягнення успіхів в духовному розвитку, професійній сфері, участь у громадському житті України. Найбільш негативно молодь ставиться до наркоманії, токсикоманії, крадіжок у громадян, вбивств, проявів жорстокості, зловживання алкоголем, хуліганства, тобто до таких форм поведінки, які мають чітко виражену девіантну спрямованість. Такі ж види поведінки, як відхід у приватне життя, агресивність, демонстрації, страйки, еміграція за кордон, вільне сексуальне життя викликають схвалення у значної частини молоді. Звертає увагу той факт, що така поведінка, як вступ у сексуальний зв'язок заради справи”, хабарництво, застосування фізичної сили при з'ясуванні стосунків, вживання спиртних напоїв, хоча й не схвалюється респондентами, але припускається у певних випадках.
Аналіз занять молоді у вільний час свідчить, що наявні можливості для
задоволення культурних і духовних потреб використовуються молоддю далеко не в повному обсязі. Культурні потреби і запити здебільшого зводяться до найбільш простих та невимогливих проявів, задоволення яких не потребує організаційних, інтелектуальних чи вольових зусиль (відвідування дискотек, клубних вечорів, перегляд телепрограм, прослуховування музики тощо). У цілому стан духовного здоров’я молоді є адекватним відображенням реального стану у духовній сфері сучасного українського суспільства і визначає подальші перспективи його розвитку.
Медико-статистичні дані фіксують значні проблеми, пов'язані з психічною складовою соціального здоров'я по Україні упродовж останніх років спостерігається тенденція його погіршення й починається вона ще з дитинства та підліткового віку. Серед підліткової популяції у містах Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Першотравенськ поширеність розладів психіки й поведінки неухильно зростає й створює серйозну проблему відносно психічного здоров'я як підлітків, так і молоді. Дослідження виявило, що негативні емоції, стан стресу, нервове напруження, неврівноваженість, знижений настрій досить поширені у молодіжному середовищі і є впливовими чинниками, які детермінують різні порушення психічної сфери особистості.
Відносно фізичної складової соціального здоров'я молоді маємо констатувати, що серйозні негаразди її духовного та психічного здоров'я цілком знайшли відображення й у стані фізичного здоров'я. За основними показниками захворюваності здоров'я підлітків та молоді в Україні погіршується. Загальної тенденції до покращення ситуації тут не спостерігається. Не втрачає актуальності проблема молодіжного туберкульозу. Епідемічна ситуація щодо поширення в Україні ВІЛ/СНІД у в останні роки ускладнилася. Зростає питома вага статевого шляху інфікування, збільшилася загроза здоров'ю молоді внаслідок лібералізації статевих стосунків, низької сексуальної культури.
Отже, використання категорії соціальне здоров'я” показало її спроможність комплексно, глибоко характеризувати ситуацію, що склалася у сфері здоров'я української молоді, довело, що вона є важливим джерелом інформаційних засад організації ефективної системи охорони здоров'я цієї соціальної спільноти, побудови системи управління здоров'ям молоді та дає змогу розробити рекомендації щодо його покращення.
Враховуючи, що на соціальне здоров'я молоді сприятливий вплив здійснюють позитивні зміни, які відбуваються в головних сферах її життя матеріальній, дозвільній, трудовій, політичній, культурній, інформаційній, сімейній, охорони здоров'я тощо, загальні рекомендації стосуються подальшого розвитку демократичних засад життєдіяльності українського суспільства, покращення соціально-економічного становища населення, в тому числі й молоді, підвищення її добробуту, умов для проведення вільного часу та відпочинку, значного поліпшення роботи медичних закладів, які у відповідності з інтегральною концепцією медицини ХХІ ст., запропонованою ВООЗ, повинні перейти від захисно-оборонних до соціально-конструктивних позицій, спрямованих на творення здоров'я і активного довголіття людей.
Відносно конкретних пропозицій, пов'язаних зі сферою здоров'я молодих українців, на погляд автора, певних позитивних результатів можна досягнути за умови виконання наступних заходів.
1. Створити на державному рівні комісію для розробки стратегічної концепції відносно підвищення духовності молоді України, втілити цю концепцію у низку комплексних довгострокових соціально-конструктивних заходів, підкріплених законодавчо, фінансово, матеріально.
2. З метою створення інформаційної бази відносно соціального здоров'я
молоді України необхідно:
- розробити концепцію соціологічного моніторингу, за допомогою якого можна було б відстежувати якість соціального здоров'я молодіжної популяції, її окремих прошарків;
- доповнити офіційну статистику, якою області, міста звітують у Державний комітет статистики України, медико-статистичними формами, в яких повинні бути статистичні відомості щодо фізичного, психічного, репродуктивного здоров'я молоді з виокремленням в них основних молодіжних вікових груп.
3. На підґрунті накопиченого теоретичного і прикладного матеріалу з
залученням фахівців з медицини, соціології, психології, соціальної роботи, спеціалістів у галузі роботи з молоддю розробити теоретико-методологічне і методичне забезпечення сучасного молодіжного оздоровчого руху, створити реальну національну концепцію здорового способу життя, яка б спиралась на довгострокову молодіжну державну політику різних рівнів і передбачала:
- створення попиту, моди на здоров'я, здоровий спосіб життя, формування у молоді навичок реальної самозберігаючої поведінки;
- формування ринку оздоровчих послуг, для чого необхідно дослідити потреби молоді у конкретному наборі оздоровчих послуг та їх якості, підготувати спеціалістів по наданню цих послуг, провести інформаційно-пропагандистську діяльність та забезпечити комплексну реалізацію оздоровчих програм;
- об'єктивне інформування молоді про наслідки нездорового способу життя, вживання психогенних, наркотичних, алкогольних речовин, паління;
- активне навчання засобам, моделям поведінки, які мають можливості збереження та розвитку здоров'я, його складових;
- створення умов для проведення молоддю вільного часу, які би дозволяли їй задовольняти духовні, соціальні, рекреаційні потреби й створювали так зване альтернативне профілактичне поле вживанню психогенних, наркотичних, алкогольних речовин, палінню тощо.
4. Створити систему безперервної освіти молоді відносно здоров'я,
здорового способу життя, починаючи з дошкільних дитячих закладів до навчання в учбових закладах різного рівня акредитації, для чого:
- розробити програму раннього навчання дітей здоровому способу життя, формування позитивного ставлення до свого здоров'я, засвоєння навичок самозберігаючої поведінки;
- ввести в навчальний процес вищих, середньо-технічних закладів, професійно-технічних учбових закладів курс з валеології;
- для заповнення дефіциту знань про здоров'я, здоровий спосіб життя розробити концепцію їх пропаганди в засобах масової комунікації. Враховуючи сильний вплив електронних ЗМК на свідомість і поведінку молодих людей, необхідно організувати активну пропаганду здорового способу життя саме з використанням телебачення, інтернет-технологій тощо.
5. Розробити засоби для об'єднання зусиль різних соціальних груп та
організацій по формуванню в української молоді здорового способу життя, для чого:
- підвищити рівень компетентності щодо здоров'я, здорового способу життя вихователів дошкільних дитячих закладів, вчителів і викладачів навчальних закладів, молодих батьків;
- підключити засоби масової комунікації до активного пропагування
здорового способу життя, створити ефективний цикл передач відносно цієї проблеми із залученням не тільки медиків, а й соціологів, психологів, самих молодих людей;
- з метою профілактики здорового способу життя та надання реальної
допомоги молоді, яка опинилася в скрутній ситуації, має схильність або веде нездоровий спосіб життя, ввести у склад навчальних закладів
обов'язкові посади психолога та соціального працівника;
- посилити підготовку психологів, соціальних працівників, які будуть
працювати з підлітками та молоддю, з психологічних та соціологічних
основ здоров'я, щоб надати їм змогу проводити професійну діяльність
по корекції певної поведінки, організовувати роботу по формуванню
у молодих людей позитивно-конструктивного ставлення до свого
здоров'я, засвоєнню способів та методів його збереження і розвитку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акбаев З.А., Душенков П.А., Иванов В.Н., Патрушев В.И., Пушкарев С.А. Социальное здоровье граждан забота местного сообщества // Муниципальный мир. 1999. № 2. С. 15-23.
2. Амосов Н. Раздумия о здоровье // Психологические методы обретения здоровья: Хрестоматия / Сост. Сельченок К.В. Мн., М.: Харвест, АСТ, 2001. 720 с.
3. Андреев Е.М. Современный демографический кризис и прогнозы населения России // Мир России. 1999. №4. С.178-186.
4.