СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА КУЛЬТУРА ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКОГО ПЕРІОДУ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ (XIV-XVI СТ.)

Краткое описание

Київський національний університет культури і мистецтв

На правах рукопису

МАЛОЖОН ОЛЕНА ІВАНІВНА

УДК 008: 9(477) ”13/15”

СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА КУЛЬТУРА ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКОГО ПЕРІОДУ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ (XIV-XVI СТ.)

Спеціальність 17.00.01 теорія та історія культури

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Науковий керівник
Яремченко Валентина Дмитрівна,
кандидат історичних наук, доцент

Київ 2007

ЗМІСТ

Стор.
ВСТУП...3
Розділ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ...7
1.1. Огляд джерел та літератури...7
1.2. Історико-теоретичні аспекти правової культури....17
Розділ 2. СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ В ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКИЙ ПЕРІОД...34
2.1. Еволюція соціально-економічних відносин та культури...34
2.2. Розвиток звичаєвого права як основи законодавчої бази Руської Правди” і Литовських статутів..55
Розділ 3. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ВІДНОСИН.75
3.1. Магдебурзьке право...75
3.2. Статути Казимира..92
3.3. Литовські статути109
3.4. Нормативно-правовий аспект мовної стилістики литовсько-польської законодавчої системи...142
ВИСНОВКИ..154
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ...159

ВСТУП

Актуальність теми. Новітня історія XXI ст. означила головні концептуальні засади на шляху розбудови незалежної Української держави. В цих умовах органи державної влади і місцевого самоврядування постійно повертаються до питання правової культури. Особливо вони є актуальними на сучасному етапі переходу України до демократичної правової системи, яка інтегрується в європейський простір з характерною для нього високою правовою культурою. Загальновідомо, що право і культура є взаємопов’язаними, взаємодіючими між собою категоріями. Це обумовлено тим, що право є елементом в культурі суспільства, його соціальною цінністю. Сукупність правових знань та соціальних цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством на конкретному історичному етапі його розвитку становища у різних сферах життєдіяльності (соціально-економічній, правовій та культурній) складають соціально-правову культуру суспільства. Їх взаємодія простежується протягом усього історичного періоду розвитку українського суспільства та його складових від княжої Русі до нашого часу.
Щодо впливу соціально-правової культури на становлення та розвиток характерних складових українського етносу, велике значення має литовська доба. На основі Литовських статутів 1529, 1566 і 1588 рр. було створено правову основу розвитку Волинського, Брацлавського, Київського воєводств у складі Великого князівства Литовського. З іншого боку, одним із важливих джерел Статутів був збірник звичаєвого права - Руська Правда”, за яким Велике князівство Литовське існувало більше 200 років. Збереження соціально-правової культури в українських воєводствах простежується і після Люблінської унії 1569 р. Зокрема, певні особливості в устрої і праві, тобто закріплення за Литовським статутом вживання у адміністрації руської (українсько-білоруської) писемної мови не тільки в місцевих судах і урядах, але й в актах Коронної канцелярії. Так було створено серію книг-копій руськомовних документів, які називались Руська, або, так звана, Волинська метрика.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження здійснене за планами науково-дослідної роботи кафедри теорії та історії культури та тематикою науково-дослідної діяльності Київського національного університету культури і мистецтв в рамках державної комплексної наукової програми Міністерства культури і мистецтв України Культура. Просвітництво. Дозвілля”.
Мета і завдання дослідження. Простежити спадкоємність руської правової традиції та звичаїв в законодавчих актах литовсько-польського періоду як основи розвитку політичних, соціально-культурних і родинно-побутових відносин суспільства.
Відповідно до цього в дисертації поставлені такі завдання:
— проаналізувати історіографію та джерельну базу питання;
— реконструювати історико-теоретичні аспекти соціально-правової культури на руських землях литовської доби;
— з’ясувати вплив традиційної правозвичаєвої культури на формування нормативно-правової бази;
— показати роль і значення магдебурзького права у збереженні основ місцевого самоврядування;
— встановити спадкоємність звичаєвого права від Руської Правди” до Статутів Казимира та Литовських статутів 1529, 1566, 1588 рр.;
— визначити місце староруської мови у використанні нормативно-правової стилістики правових актів.
Об’єктом дослідження є суспільно-політичні та етнокультурні відносини на засадах правозвичаєвої культури.
Предметом дослідження є соціально-правова культура як засіб правового регулювання соціальних відносин у суспільстві.
Хронологічні рамки дослідження визначаються історичним періодом становлення соціально-правової культури литовської доби 1362-1569 рр. Нижня дата стосується приєднання Наддніпрянщини до Великого князівства Литовського, верхня - створення Речі Посполитої.
Територіальні рамки дослідження охоплюють Волинське, Брацлавське, Київське воєводства, які входили спочатку до складу Великого князівства Литовського, а після Люблінської унії 1569 року відійшли до складу Речі Посполитої.
Теоретико-методологічними основами дослідження є принцип історизму при висвітленні об’єкта вивчення. Характер та завдання дисертаційного дослідження зумовили застосування конкретних наукових методів: історичного, системного, хронологічного, порівняльного, при розгляді суспільно-політичних та етнокультурних процесів краю.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:
— у вітчизняній науці досліджено процес розвитку соціально-правової культури в руських князівствах литовського періоду;
— реконструйовано історико-теоретичні аспекти формування правової культури на основі етнічної руської традиції;
— висвітлено модернізацію нормативно-правових засад етносу від Руської Правди” до Литовських статутів;
— визначено місце і значення ролі староруської мови у формуванні нормативно-правової стилістики законодавчих актів.
Практичне значення отриманих результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальших наукових розробок, пов’язаних із пошуком оптимальних моделей формування соціально-правової культури суспільства і держави перехідного типу, а також при підготовці спецкурсів, навчальних програм, підручників та посібників з історії України, української та зарубіжної культури, історії держави і права України. Окремі положення дисертації можуть стати корисними для органів державної влади та органів місцевого самоврядування у проведенні послідовної і системної практичної роботи з підвищення рівня соціально-правової культури українського суспільства.
Апробація результатів дисертації. Одержані результати були апробовані автором у доповідях на міжнародних та всеукраїнських конференціях, а саме: міжнародній науково-практичній конференції Україна Світ: від культурної своєрідності або спорідненості культур” (Київ, 2006); I международной научно-практической конференции Наука и технологии: шаг в будущее ‘2006” (Бєлгород, 2006), V международной научно-практической конференции Наука и образование 2007” (Дніпропетровськ, 2007), всеукраїнській науково-практичній конференції Духовна культура як домінанта українського життєтворення” (Київ, 2005); а також у наукових статтях: Правозвичаєва культура в литовсько-польський період історії України” (Київ, 2005), Спадкоємність звичаєвого права: від Руської Правди” до Литовських статутів” (Київ, 2006), Сімейно-родинні відносини в культурі литовсько-польського періоду” (Київ, 2006), Нормативно-правовий аспект мовної стилістики литовсько-польської законодавчої системи урядування на українських землях” (Київ, 2007).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації відображені у восьми наукових публікаціях, з яких чотири у наукових фахових виданнях.
Структура та обсяг дисертаційної роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації складає 178 сторінок, у тому числі обсяг основного тексту — 158 сторінок. Список використаних джерел і літератури включає 266 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Правова культура, яка базується на соціальних цінностях, поділяється на правову культуру суспільства, правову культуру соціальних груп і правову культуру особи. Кожному з суспільств притаманні свої соціальні норми; кожному з соціальних суб’єктів (соціальних груп) притаманні свої цінності, характерні риси. Суспільні (соціальні, правові, культурні та ін.) відносини є однією з основних форм діяльності соціальних суб’єктів. Правила поведінки людей виявляються у звичаях і традиціях суспільства. Тому соціально-правову культуру можна означити як сукупність правових знань та соціальних цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством на конкретному етапі його розвитку становища у різних сферах життєдіяльності.
Протягом другої половини XIV першої половини XVI ст. українські землі перебували у складі Великого князівства Литовського. Досить часто його називають Литовсько-Руською державою через достатню автономію протягом тривалого часу руських” (українських) князівств та відповідно до впливу останніх на різні сфери суспільного життя країни. Найбільш яскраво це проявлялося на прикладі експансії давньоруського права. З іншого боку, литовські княжичі, влаштовуючись в українських землях, прагнули пристосуватися у всьому до місцевого життя, до його устрою і культури. Вони намагались не вносити в місцевий уклад ніяких змін: приймали православну віру, місцеву культуру, мову, фактично ставали руськими” князями, тільки з нової литовської династії, і прагнули продовжувати заведені порядки місцевого життя.
Високо розвинене ще за доби Руської Правди” право продовжувало бути чинним та вільно розвивалося в українських землях, а також було рецеповано і литовськими землями. Основні принципи давнього маєткового, спадкового, родинного права, карне і процесуальне право були чинними як в українських, так і на литовських землях. Принципи українського права не раз були стверджені великими князями литовськими через уставні грамоти-привілеї. Всі суди Литовської держави керувалися цим правом. Воно було чинним у своїй давній формі, а саме писане руською”, тобто українсько-білоруською мовою, яка внаслідок цього стала офіційною мовою Литовської держави.
У XIV ст. в українських містах з’явилось магдебурзьке право. Воно декларувало звільнення міщан від юрисдикції феодалів, давало міщанам власникам нерухомого майна самоврядування і суверенітет над територією міських земель. За магдебурзьким правом міста звільнялися від влади воєвод і намісників, у них встановлювався свій власний суд, власні принципи самоуправління, податки, а також діяльності ремісничих цехів і купецьких гільдій, що розвивало культуру міст. Отримавши право на володіння землею, яка раніше могла належати лише шляхті, міста брали на себе питання охорони суспільного порядку та інші складові міського життя. Судовими, адміністративними та фінансовими справами завідував виборний магістрат. Магдебурзьке право закріплювало привілеї, які надавали міщанам широкі можливості займатися торгівлею і різними ремеслами, мати у приватній власності землю тощо.
У середині XV ст. на території руських” князівств, починаючи із Руського і Белзького, запроваджувалася діяльність Статутів Казимира, які стосувались державного устрою та судового права, головним чином кримінального. Вони регламентували різні сторони юридичного життя переважно у тих сферах, де перетинались інтереси держави і приватних осіб. Статутами Казимира панам було надане право повного суду. Вони нормували військову службу шляхти і встановлювали, що її повинен нести кожен, хто має у своїй власності землю. За Статутами Казимира дуже часто застосовувалась конфіскація приватних володінь за судовими рішеннями. Іншою формою отримання прибутків від земель була передача їх в оренду, а третьою застава (заклад) у певній сумі. Також ці Статути закріплювали норми врегулювання шлюбно-сімейних відносин, зокрема, індивідуальну власність, не схвалювали сімейної спільності, сімейної нероздільності. Виняток складала тільки нероздільність батька з синами, яку статути санкціонували.
В 1529 році було ухвалено й введено в чинність Статут Великого князівства Литовського”, який був першим загальним кодексом для всієї Литовської держави. У Статуті було скодифіковано діюче державне, публічне, приватне, матеріальне й процесуальне права. З погляду системи й законодавчого матеріалу цей кодекс перейняв багато норм давнього українського звичаєвого права та своєю системою в багатьох випадках нагадував систему Руської Правди”. Зокрема, у Статуті були закріплені артикули, які були надзвичайно подібні за змістом до норм законів княжої доби. Розвиток державного та громадського життя прискорив потребу внесення доповнень і змін до Статуту що й було зроблено в 1566 році через видання 2-ї редакції Статуту, а в 1588 році 3-ї редакції.
Перетворення звичаїв у юридичні норми вимагало їхнього офіційного визнання, санкціонування державною владою, що мало особливе значення в українських землях, де міцно трималися за старину. Найбільш розповсюдженими шляхами затвердження місцевих звичаїв і, таким чином, визнання їх юридичними нормами була мовчазна згода влади або їхнє офіційне визнання. Характерним прикладом цього служить історія копних судів, які розглядали всі справи тільки на основі місцевих звичаїв.
Видання Литовських статутів в деякій мірі обмежувало сферу застосування староруського права, зате надало повного права реалізації норм звичаєвого права. Перший Литовський статут прямо дозволяв суддям при відсутності писаної” норми вирішувати справи на основі старого звичаю”. Можливість діяти згідно старого звичаю”, способом звичаю стародавнього” визнавалась і наступними статутами. Зокрема, в Третьому Литовському статуті було сказано, що великий князь зобов’язаний був підтримувати старі звичаї.
Панівне становище правового звичаю як головного джерела права було зумовлене відсутністю в Литовсько-Руській державі до кінця XV ст. кодифікаційної діяльності в галузі законодавства. Але з появою Литовського статуту закони писані дають новий імпульс звичаєвому праву, а не виключають його зі сфери діючого права. Адже цей акт містив у собі і закріплював норми звичаєвого права, за звичаєм залишалась роль субсидіарного (допоміжного) джерела права.
Важливу роль відігравало звичаєве право і в сімейному житті. Не зважаючи на загальний вплив церкви, правові традиції протягом століть визначали основи сімейно-шлюбних відносин, функції, особисте і майнове становище членів родин, порядок спілкування і багато іншого. Особливістю звичаєвого права була його різноманітна і своєрідна обрядовість: майже кожний процесуальний акт чи інститут мав свої обряди-символи. У звичаєвому праві яскраво проявлялося начало колективності, публічності усі правові акти здійснювались привселюдно.
При відправленні суду великий князь мусив дотримуватись правових звичаїв, а після впровадження писаного права норм Статутів. Отже, в Литовсько-Руській державі, зокрема в українських землях, панував принцип зверхності закону на основі традицій, сформованих давньоруською культурою.
Литовські статути, з одного боку, узаконювали важливі соціально-економічні перетворення в Україні XV-XVI ст., з іншого - створювали основу для формування правової системи, що розвивалась пізніше за доби козаччини. Все це очевидно вплинуло на визнання українцями цінності таких понять як установлені і гарантовані норми законодавчого права, що пов’язувало їх із західною політичною і правовою культурою.
У другій половині XIV початку XV ст. з’явились грамоти, написані руською” (українською) мовою. Це була так звана ділова мова, що на цьому етапі формувалася на основі давньоруської народної мови. Руська” мова використовувалась і в поширюваних грамотах польських королів кінця XIV початку XVст. Це було одним із чинників формування і мови канцелярій Великого князівства Литовського наприкінці XIV першій половині XV ст. Руська” (українсько-білоруська) мова діяла як офіційна мова уряду, місцевої адміністрації, судочинства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

А) архівні джерела:
Центральний державний історичний архів України в м.Києві:
1. Ф. 21. Спр. 327. - Кременецкий гродский суд”.
2. Ф. 220. Спр. 550. - Грамоты и привилеи польских королей городам на магдебургское право”.
3. Ф. 221. Спр. 646. - Свидетельство стренядовского войта Пирличенко о получении жалоб крестьян Тритака, Женобенко и др. на шляхтича Троцкого (1568г.)
4. Ф. 223. Спр. 468. - Указ Сигізмунда-Августа про підтвердження привілею великого князя Олександра від 1497р. польному литовському гетьманові кн. Костянтину Острозькому на маєтки в селах Дерман., Купин, Уїздці, Лідава, Богдашів та ін. Луцького пов. Волинського війтовства (24.09.1544р.) 2с.
5. Ф. 236. Спр. 598. - Любомирские, кн., польский шляхетский род, помещики на Правобережной Украине и Могилевской губ.
6. Ф. 252. Спр. 13. - Вороничи, помещики на Правобережной Украине.
7. Ф. 256. Спр. 2581. - Замойские, гр., польские магнаты, землевладельцы на Правобережной Украине.
8. Ф. 739. Спр. 93. - Статут Великого князівства Литовського. Вільнюс. друк Кузьми Мамонича. 1588 302с.
9. Ф. 815. О замене Литовского Статута общерусскими узаконениями (1822-1836гг.)
10. Ф. 1235. Спр. 499. - Грушевский А.С. Конспекты лекций по истории Киевской Руси, Украины, Польши и Литвы.

Б) опубліковані джерела:
11. Акты Литовской Метрики. Т. 1. Вып. 2. 1499-1507. Собраны Ф. Леонтовичем. Варшава, 1897.
12. Акты Литовско-Русского государства, изданные М. Довнар-Запольским. Вып. 1. М., 1899.
13. Акты, относящиеся к истории Юго-Западной России СПб., 1889. Т. 9, Ч. 1. 516 с.
14. Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Т. 1. Ч. 4. Акты о происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России.
15. Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Т. 1. Ч. 5. Акты о городах (1462 1798). К., 1869. 608с.
16. Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Т. 1. Ч. 6. Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в XVI-XVIII вв. К., 1876. 614 с.
17. Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Т. 1. Ч. 7. Акты о заселении Юго-Западной России (1498-1795). К., 1905. 646 с.
18. Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Т. 1. Ч. 8. Материалы для истории местного управления в связи с историею сословной организации. Акты Барского староства XV-XVI вв. К., 1893. 426 с.
19. Володимирський гродський суд. Подокументні описи актових книг: Довідник / Г. Сергійчук (склад.), Г. Боряк, Л. Демченко (наук. Ред.); Державний комітет архівів, Центральний державний історичний архів України. Вип. 1: Справи 1-5. 1566-1570. К., 2002. 226 с.
20. Грамоты великих князей литовских с 1390 по 1569 год, собранные и изданные под редакцией Владимира Антоновича и Константина Козловского, - К., 1868. 201 с.
21. Грамоти XIV ст. / Ред. В.М. Русанівський. К., 1974. 255 с.
22. Документы Московского архива Министерства юстиции. М., 1897. Т.1.
23. Духовные и договорные грамоты великих и удельных князей XIV XVI ст. / Отв. Ред. С.В. Бахрушин. М.-Л., 1950. 587 с.
24. Законодательные акты Великого княжества Литовского XV-XVII вв. Л., 1936.
25. Каталог документів з історії Києва XV-XIX ст. / Упор. Г.В. Боряк, Н.М. Яковенко. К., 1982. 202 с.
26. Литовская Метрика (1528-1547). 6-я книга судных дел / Отв. Ред. С. Лазутка. Вильнюс, 1995.
27. Мемуары, относящіеся къ исторіи Южной Руси: В 2 т. К., 1890-1896.
28. Российское законодательство X-XX веков: В 9 т. / Под общ. Ред. О.И. Чистякова. М., 1984. Т. 1: Законодательство Древней Руси. 430 с.
29. Руська Правда: Посібник із законодавства Київської Русі. / Пам”ятки історії держави і права України / Упорядкування, переклад з давньоруської О.Д.Брайченко. Кіровоград, 1995. 43 с.
30. Сборникъ летописей, относящихся къ исторіи Южной и Западной Россіи. К., 1888.
31. Статут Великого князьства Литовского 1588 года // Временник Императорского общества истории и древностей российских. М., 1857. Кн. 19. 382 с.
32. Статут вялікага княства літоускага 1588. Мінськ, 1989. С.312-313.
33. Статути Великого князівства Литовського: У 3 т. / За ред. С.В. Ківалова / - О.: Юридична література, 2002.
34. Судебник Казимира 1468 г. Вильнюс. Минтис. 1967. 36 с.
35. Торгівля на Україні XIV середини XVII століття: Волинь і Наддніпрянщина /Упоряд. В.М. Кравченко. Н.М. Яковенко. К.: Наук. думка. 1990. 408 с.
36. Українські народні пісні, наспівані Д.Яворницьким. Пісні та думи архіву вченого. / Упор. М.М. Олійник-Щубравська. К., 1990. 456 с.
37. Хрестоматия по истории русского права / Сост. М.Ф. Владимирский-Буданов. Вып. 1. К., 1885. 249 с.; Вып. 2. К., 1887. 236 с.
38. Хроника Быховца / Ред. Коллегия: М.Н.Тихомиров, В.Д.Королюк, С.А.Никитин и др. М., 1966.
39. Zbior praw litewskich od roku 1389 do roku 1529, tudziez rozprawy seymowe o tychze prawach od roku 1544 do roku 1563. Poznan, 1841.

В) література:
40. Александрович В.С., Балушок В.Г. Історія української культури: В 2 т. НАН України, 2001.
41. Андрюлис В.И. Правовое регулирование семейных отношений по Литовскому Статуту 1588 года: Автореф. Дис. канд. юрид. наук. Вильнюс, 1975. 34 с.
42. Антонович В. Исследования о городах Юго-Западного края. Монографии. Т.1. К., 1885.
43. Антонович В. История Литовской Руси. Лекции профессора ун-та св. Владимира В.Б. Антоновича. 1881 1882. К., 1882.
44. Антонович В. Монографии по истории Западной и Юго-Западной Руси. Т. 1. К., 1885.
45. Антонович В. Несколько данных о землевладении в Южной Украине в XV ст. К., 1896. 19 с.
46. Балюк Г.И. Взаимосвязь правовой культуры и социалистической демократии. К.: Наук. думка, 1984. 124 с.
47. Бардах Ю., Леснодорский Б., Пиетрчак М. История государства и права Польши. Москва, 1980. 560 с.
48. Бардах Ю. Литовские статуты памятники права периода Возрождения // Культурные связи народов Восточной Европы в XVI в. М., 1976.
49. Беляев И.Д. История русского законодательства: Для студ. вузов, обуч. по юрид. спец. / Ю.А. Санулов (сост.); Санкт-Петербургский ун-т . С.Пб.: Лань, 1999. 640 с.
50. Білецький Л. Руська Правда й історія її тексту. Вінніпег, 1993. 166 с.
51. Бобъчев С. Събиранието и изучъванието на народните юридически обичаи от С.С. Бобъчев. Пловдив, 1883.
52. Бондаренко М.В. Правовая культура и правомерное поведение в современном российском обществе: Дисканд. юрид. наук Москва, 2002. 159 с.
53. Борисенко В. Анти. Руси. Українці // Віче. - №7, 1993. С. 138.
54. Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм XV-XVIII вв. М., 1986. Т. 1.
55. Васіль Варонін. Полацкія путныя слугі ва урадавай палітыцы ВКЛ (XV сярэдзіна XVІ ст.). Мінск, 2001.
56. Василенко Н.П. Матеріали до історії українського права. К., 1929. Т.1.
57. Віновний лист 1584 р. // Актова книга Житомирського міського уряду кінця XVI ст. (1582-1588 рр.) Док. № 87.
58. Владимирский-Буданов М. Кому принадлежитъ главная роль въ деле заселенія Украины въ конце XIV и нач. XVII в. К., 1905.
59. Владимирский-Буданов М. Литовские евреи // Журнал Министерства Народного Просвещения. 1885. № 1.
60. Владимирский-Буданов М. Население Юго-Западной России от половины XV в. до Люблинской унии. АЮЗР. Ч. VII. Т. I, II. К., 1891. 210 с.
61. Владимирський-Буданов М. Нiмецьке право в Польщi i Литвi. Львiв, 1903.
62. Владимирский-Буданов М. Обзор истории русского права. Ростов-на Дону, 1995. 640 с.
63. Владимирский-Буданов М. Очерки из истории Литовско-Русского права. Вып. I. К., 1889.
64. Владимирский-Буданов М. Очерки из истории Литовско-Русского права. Вып. IV. К.,1907.
65. Владимирский-Буданов М. Очерки из истории Литовско-Русского права. Вып. VI. К., 1907 224 c.
66. Владимирский-Буданов М. Поместья литовско-русского государства. К., 1889.
67. Владимирский-Буданов М. Разбор сочинения М.Н. Ясинского Главный Литовский Трибунал, его происхождение, организация и компетенция. Вып.1. Происхождение Главного Литовского Трибунала”. СПб, 1904. 58 с.
68. Владимирский-Буданов М. Формы крестьянского землевладения в Западной России в XVI в. К., 1911.
69. Владимирский-Буданов М. Черты семейнаго права зап. Россіи въ пол. XVI в. К., 1890.
70. Вовк О.Й., Дзейко Ж.О. Магдебурзьке право в Києві (історико-правові аспекти) // Вісник. К., 2002. - № 2.
71. Ворончихин М.А. Субъекты уголовного преследования (понятие, виды, правовая культура): Дисканд. юрид. наук Ижевск,2002 168 с.
72. Гатальська С.М. Філософія культури. К.: Либідь”, 2005. 328 с.
73. Горбань М. Передмова // Левицький Ор. По судах Гетьманщини. Харків, 1930.
74. Гошко Т.Д. З історії вивчення проблеми самоврядування міст України в XVI-XVII ст. // Україна в минулому. Київ; Львів, 1993 Вип. 4. С. 40-63.
75. Гошко Т.Д. Нариси з історії магдебурзького права в Україні (XVI початок XVII ст.). Львів, 2002. 255 с.
76. Гранат Н.Л. Правосознание и правовая культура // Общая теория права / Под ред. В.В. Лазарева. Москва: Юрид. лит., 1994. С. 163-164.
77. Грімстед-Кенне Зі П. Руська метрика: книги польської Коронної канцелярії для українських земель (1569-1673 р.р.)// Український історичний журнал. 1989. - №5. С.52-54.
78. Грыцкевіч А. Беларуская шляхта. Мінск, 2001.
79. Грицкевич А.П. Частновладельческие города Белоруссии в 16-18 веках. Минск, 1975. 248 с.
80. Грушевський М. Ілюстрована історія України з додатками і доповненнями. Донецьк, 2003. 733 с.
81. Грушевський М. Історія України / Уопр. А.Ф.Трубайчук. К.: Либідь, 1991. 228 с.
82. Грушевський М. Історія України-Руси: в 11т. К., 1995.
83. Грушевський М. Історія України-Руси: В 11т. К.: Наукова думка, 1993. Т. 4: XIV-XVI віки відносини політичні. 544 с.
84. Грушевський М. Iсторiя України-Руси: В 11 т. К.: Наук. думка, 1994. Т. 5. - 704 с.
85. Грушевський М. Історія України-Руси: В 11т. Київ-Львів, 1907. - Т. 6. Житє економічне, культурне, національне XIV-XVII віків. 667 с.
86. Гумилев Л.Н. Древняя Русь и Великая степь / Сост. и общ. ред. А.И. Куркчи. М.: Институт ДИ-ДИК, 1997. 512 с.
87. Гурбик А. Еволюція інститутів громадського самоврядування в Україні XIV-XVI ст. // Середньовічна Україна. Зб. Наукових праць. Вип. ІІ. К., 1997. С. 32 46.
88. Гуслистий К. Нариси з історії України. Вип. ІІ. Україна під литовським пануванням і захоплення її Польщею (з XIV ст. по 1569 р.) Вид-во АН УРСР. К., 1939. 194 с.
89. Гуслистий К. Україна під литовським пануванням і захоплення їх Польщею (з XIV ст. по 1569 р.). К., 1939.
90. Дашкевич Я. Україна на межі між Сходом і Заходом // ЗНТШ. Львів, 1991. Т. 222. - С. 40-41.
91. Демченко Г.В. Наказание по Литовскому Статуту в его трёх редакциях. Ч.1. К., 1894. 273 с.
92. Демченко Г.В. Притомные люди и копная сторона. Варшава, 1894.
93. Джерелознавство історії України. Довідник. - К., 1998. - С. 106-107.
94. Довнар-Запольский Н. Акты Литовско-Русского государства. М., 1897. Т. 2.
95. Довнар-Запольский Н. Берестейское староство в XVI в. Б. м. и г. 33 с.
96. Довнар-Запольский Н. Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах. К., 1901. Т. 1.
97. Довнар-Запольский Н. Договор Рады великих князей Литовских с великим князем Сигизмундом-Августом. К., б.г.
98. Довнар-Запольский Н. Очерки по организации западно-русского крестьянства в XVI веке. К., 1905.
99. Довнар-Запольский Н. Спорные вопросы в истории Литовско-Русского сейма. СПб, 1901.
100. Довнар-Запольский Н. Украинские староства в первой половине XV века. К., 1908. 118 с.
101. Домбковський П. Prawo prywatne polskie”: В 2 т., - Варшава, 1910-1911.
102. Дорошенко Д. Нарис історії України: В 2 т. К., 1992. Т. 1: До половини XVII ст. 232 с.
103. Дорошенко Д. Нарис історії України: В 2 т. Вид. Дніпрова хвиля”. Мюнхен,1992.
104. Дружчыц В. Магістрат у беларускіх местах з Магдэборскім правам у 15-17 сталецьцях. Минск, 1964.
105. Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII початку XVIII ст. К., 1959. 532 с.
106. Енциклопедія українознавства. К.: Віпол, 1993. Т. 1.
107. Евстратов А.М. Правосознание и правовая культура в период формирования советского государства в 1920-30-е годы (историко-теоретическое исследование) Санкт-Петербург, 2001 374с.
108. Єрмаловіч М.І. Старожитная Беларусь. Віленскі перыяд. Мн., 1994.
109. Ефименко А.Я. История украинского народа. К., 1990. 512 с.
110. Єфремов Сергій. Історія українського письменства (від початків до М.Костомарова). Мюнхен, 1989.
111. Иванников И.А. Концепция правовой культуры //Правоведение. 1998. - № 3. С. 12.
112. Історія держави і права України. За ред. А.С.Чайковського. К.: Юрінком Інтер, 2001. 384 с.
113. Історія Русів. / Укр. Пер. І. Драча. К., 1991. 320 с.
114. Калачов Н. Попередні юридичні відомості для повного пояснення Руської Правди. СПб., 1846.
115. Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. Современные трактовки и новые подходы. М.: Юристъ, 1999. 334 с.
116. Кіселичник В. Про надання українським містам у XIV-XVII ст. Магдебурзького права // Право України. 1996. - № 9. С. 82-84.
117. Кистяковский А. Права, по которым судится малороссийский народ. К., 1879.
118. Клименко П. Цехи на Україні. Т. 1. Вип. 1. К., 1929.
119. Клименко Ф. Западно-русские цехи XVI-XVIII вв. К., 1914. 166 с.
120. Климовський С.І. До питання про обмеженість” магдебурзького права середньовічного Києва // Український історичний журнал. К., 1997. - № 4.
121. Ковальова С.Г. Еволюція судової системи і судочинства на українських землях Великого князівства Литовського: Дисканд. юрид. наук Одеська національна юридична академія. О.,2004. 197 арк.
122. Козловски П. Общество и государство: неизбежный дуализм. М.: Республика, 1998. 368 с.
123. Козюбра М.І. Право як явище культури // Право та культура: теорія і практика / Міжнародно-практична конференція. Київ: МП Леся”, 1997. С. 28-30.
124. Комарова О.Ю. Правовая культура как объективная необходимость формирования правового сознания человека в условиях становления гражданского общества: Дисканд. юрид. наук Ярославль, 1998 268с.
125. Копысский З.Ю. Социально-политическое развитие городов Белоруссии в 16 I пол. 17 в.: Автореферат дисс. д-ра ист. наук. Минск, 1967.
126. Крип’якевич І., Дольницький М. Історія України. Львів, 1991. 366 с.
127. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: Норма и патология. М.: Наука, 1982. - С. 37-39.
128. Кузьминець О., Калиновський В., Дігтяр П. Історія держави і права України. К.: Україна, 2000. 426 с.
129. Купчинський О. Забуті та невідомі староукраїнські грамоти XIV першої половини XV ст. // ЗНТШ. 1997. Т. 233. С. 333-337.
130. Кутшеба С. Historia ustroju Polski w zarysie”: В 4 тт. Варшава, 1905-1917.
131. Лавриненко Н.В. Женщина: самореализация в семье и обществе (Гендерный аспект). К., 1999. 172 с.
132. Лазутка С., Валиконите И., Гудавичюс Э. Первый Литовский статут (1529 г.). Вильнюс, 2004. 522 с.
133. Лазутка С. I Литовский Статут феодальный кодекс Великого княжества Литовского. Вильнюс, 1974. 211 с.
134. Лазутка С., Ульвидайте Л. Правовые нормы залога в Первом Литовском Статуте (1529) и их источники // Научные труды вузов Литовской ССР. История. 1990. Т. 31.
135. Лаппо И. Гродский суд в Великом княжестве Литовском в XVI столетии // Журнал Министерства народного просвещения. 1908. Январь.
136. Лаппо И. Земский суд в Великом княжестве Литовском в конце XVI века // Журнал Министерства народного просвещения. 1897. Июнь.
137. Лаппо И. Подкоморский суд в Великом княжестве Литовском в конце XVI века и начале XVII века // Журнал Министерства народного просвещения. 1899. Август.
138. Лащенко Р. Лекції по історії українського права. Прага, 1924. - Ч.ІІ. Литовсько-польська доба. Вип. 1. Пам’ятники права.
139. Левицкий О.И. Сговор малолетних, страница из истории брачного права на Украине XVI в. // Киевская Старина. 1906. - № 7. С.64-72.
140. Левицкий О.И. Черты семейного быта Юго-Западной Руси в XVI-XVII вв. К., 1909.
141. Леонтович Ф. Бояре и служилые люди в Литовско-Русском государстве // Журнал Министерства Юстиции. 1997. Май.
142. Леонтович Ф. Исторические исследования о правах литовко-русских евреев. Вирізка. Комп. № 3. С. 1 43, 1 48.
143. Леонтович Ф. История русского права. Варшава, 1902. - Вып. 1. Литература истории русского права.
144. Леонтович Ф. Источники литовско-русскаго права. СПб, 1894.
145. Леонтович Ф. Крестьяне Юго-Западной России по литовскому праву XV и XVI вв. 1863. 88 с.
146. Леонтович Ф. Крестьянский двор в Литовско-Русском государстве // Журнал Министерства Просвещения. 1896.
147. Леонтович Ф. Очерки истории литовско-русского права. СПб., 1894. 393 с.
148. Леонтович Ф. Панский двор в Литовско-Русском государстве. Варшава, 1895.
149. Леонтович Ф. Правоспособность литовско-русской шляхты // Журнал Министерства Народного Просвещения. 1908. № 3, 5, 6, 7.
150. Леонтович Ф. Рада великих князей Литовских // Журнал Министерства Народного Просвещения. 1907. № 10. С. 273 331.
151. Леонтович Ф. Русская Правда и Литовский Статут. К., 1897.
152. Леонтович Ф. Сельские ремесленники в Литовско-Русском государстве. Варшава, 1898.
153. Леонтович Ф. Сословный тип территориально-административного состава Литовского государства и его причины. СПб., 1895. 56 с.
154. Липшиц Е.Э. Право и суд в Византии в IV-VIII вв. Л., 1976. 230 с.
155. Любавский М. К вопросу об удельных князьях и местном управлении в Литовско-Русском государстве. СПб., 1894. 232 с.
156. Любавский М. Литовско-Русский сейм. М., 1900. 850 с.
157. Любавский М. Областное деление и местное управление литовско-русского государства ко времени издания I Литовского Статута. Исторические очерки М., 1892. 884 с.
158. Любавский М. Очерки истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно. М., 1915. 401 с.
159. Любавский М. Разбор сочинения М. Довнар-Запольского Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах”. СПб., 1904.
160. Макарчук С.А. Писемні джерела з історії України: Курс лекцій Львів: Світ, 1999. 352 с.: іл.
161. Максимейко Н.А. Источники уголовных законов Литовского Статута. К.,1894. 184 с.
162. Максимейко Н.А. К вопросу о литовско-русских сеймах. СПб, 1904. 21 с.
163. Максимейко Н.А. Русская правда и литовско-русское право. К., 1904. 14 с.
164. Максимейко Н.А. Сеймы Литовско-Русского государства до Люблинской унии 1569 г. Харьков, 1902. 205 с.
165. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. К., 1992.
166. Малиновский И. Рада Великого княжества Литовского в связи с Боярской думой Древней России. Ч. 1. Боярская дума Древней России. Томск, 1903.
167. Малиновский И. Рада Великого княжества Литовского в связи с Боярской думой Древней России. Ч. 2. Рада Великого княжества Литовского. Томск, 1912.
168. Малиновский И. Учение о преступлении по Литовскому Статуту. К., 1894. 173 с.
169. Маложон О.І. Правозвичаєва культура // Духовна культура як домінанта українського життєтворення / Всеукраїнська науково-практична конференція. К., 2005. Ч. 1. с. 68-70.
170. Маложон О.І. Сімейно-родинні відносини в культурі литовсько-польського періоду. Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. К., 2006.- № 2. С. 95-100.
171.