Солдатенко Микола Миколайович. Теоретико-методологічні основи розвитку самостійної пізнавальної діяльності майбутнього вчителя

Краткое описание

Солдатенко Микола Миколайович. Теоретико-методологічні основи розвитку самостійної пізнавальної діяльності майбутнього вчителя : Дис... д-ра наук: 13.00.04 2007

Солдатенко М.М.Теоретико-методологічні основи розвитку самостійної пізнавальної діяльності майбутнього вчителя. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 Теорія і методика професійної освіти”. Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, Київ, 2007.
У дисертації теоретично обґрунтовано концептуальні засади та основні принципи самостійної пізнавальної діяльності суб'єктів пізнання, уточнено понятійно-термінологічний апарат теорії пізнавальної діяльності. Виявлено психологічні особливості пізнавальної діяльності; розглянуто наукове і навчальне пізнання, місце самостійної пізнавальної діяльності у процесі професійної підготовки, розвитку творчості та педагогічної майстерності вчителя.
Проаналізовано розвиток самостійної пізнавальної діяльності майбутнього вчителя в умовах забезпечення неперервної освіти, інформатизації та комп'ютеризації суспільства. Самостійна пізнавальна діяльність розглядається як важливий чинник професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перекваліфікації вчителя.
Обґрунтовано положення про те, що традиційні засоби організації навчально-виховного процесу недостатньо активізують самостійну пізнавальну діяльність майбутнього вчителя у педагогічних навчальних закладах ІІV рівнів акредитації. Експериментально доведено ефективність використання різних засобів активізації пізнавальної діяльності учнів та студентів.
Аналіз результатів дослідження дав змогу визначити подальші шляхи розвитку самостійної пізнавальної діяльності в умовах упровадження нових навчальних технологій.

Теоретико-методологічний аналіз нових концептуальних положень розвитку освіти відповідно до змін життєдіяльності суспільства, дав можливість встановити, що в умовах розбудови демократичного суспільства, його гуманізації та гуманітаризації проблема розвитку самостійної пізнавальної діяльності майбутнього вчителя набуває актуальності і актуалізації. Її розв’язання тісно пов'язане з пошуками нової парадигми вищої освіти, в тому числі педагогічної, впровадженням сучасних інноваційних технологій у професійну підготовку учителя, формуванням та розвитком його особистості. Одним з важливих чинників цього процесу є інформатизація суспільства, яка сьогодні розглядається як природний шлях життєдіяльності майбутніх поколінь та розвитку нових навчальних технологій. Відповідно до цього має відбуватися і перебудова навчально-виховного процесу в системі освіти.
На основі узагальнення результатів дослідження зроблено такі висновки:
1. Встановлено, що останнім часом здійснюються активні розробки нових технологій професійної підготовки майбутнього вчителя, які зорієнтовані на формування його особистості, розвиток творчості й самостійності. Необхідною є розробка нової концепції навчання, в якій всі її складові спрямовані на особистісно-орієнтований розвиток учителя, формування його як творця, здатного не лише самостійно здобувати знання, а й реалізовувати їх відповідно до практичних вимог сьогодення. Важлива роль у цьому складному процесі належить самостійній пізнавальній діяльності педагогів.
2. Вивчення стану дослідженості проблеми розвитку самостійної пізнавальної діяльності у вищих навчальних закладах педагогічного профілю свідчить про значне посилення уваги до організаційно-педагогічних аспектів самостійної навчально-пізнавальної діяльності впродовж останніх двох десятиліть. В умовах гуманізації та демократизації навчального процесу, впровадження нової освітньої парадигми здійснюються пошуки шляхів удосконалення підготовки фахівців. Чільне місце при цьому відводиться особистісно-орієнтованому навчанню та практичній реалізації особистісного потенціалу кожним суб’єктом навчання. З огляду на бурхливе зростання кількості інформації та уможливлення доступу до неї завдяки комп’ютеризації гостро постає питання організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності як в методичному плані, так і в плані програмного і технічного забезпечення навчального процесу.
Упровадження нових навчальних технологій, комп’ютеризація навчання, розвиток дистанційної освіти ставлять самостійну пізнавальну діяльність учнів та студентів на новий рівень. Однією з ефективних методик стає модульний підхід, який уможливлює організацію систематичної роботи студентів і забезпечення високого рівня професійної підготовки. Аналіз різних способів навчання свідчить, що ефективність цього процесу визначається рівнем мотивації, уміннями та можливостями самостійної навчальної роботи.
3. На основі вивчення зарубіжного досвіду організації самостійної навчальної діяльності студентів (Велика Британія, Німеччина, США) виявлено, що професійна підготовка майбутніх учителів, незважаючи на значну розгалуженість і різноманітність освітніх систем, спрямована не лише на формування знань і вмінь, а насамперед на вироблення умінь самостійно навчатися, вироблення здатності адаптації до соціальних, технічних та інформаційних змін у суспільстві.
4. Сучасний поняттєво-термінологічний апарат самостійної пізнавальної діяльності є недостатньо розробленим і фактично не дає можливості чіткої інтерпретації складників досліджуваної проблеми. У зв’язку з цим уточнено понятійно-термінологічний апарат даної проблеми, зокрема проаналізовано поняття пізнавальна діяльність”, самостійна пізнавальна діяльність”, самостійна навчально-пізнавальна діяльність”, самостійна робота”, самоосвіта”, ”інформація”, знання”. Показано, що окремими поняттями деякі автори користуються некоректно, іноді неадекватно ототожнюючи їх. Здійснено аналіз навчального та наукового пізнання, показано їх спільність і розбіжності. Виявлено суперечності між суб’єктом та об’єктом пізнання, що свідчить про необхідність подальшого дослідження методологічних та методичних аспектів процесу пізнання в нових соціокультурних умовах.
Розкрито основні принципи самостійної пізнавальної діяльності: здійснення повного циклу пізнавальних дій; взаємопов’язаності пізнання, практичної діяльності та комунікації; поняттєво-концептуалізуючої та тлумачної діяльності; взаємозв’язку пізнавальної діяльності і творчого процесу; переходу особистого знання в соціальне; взаємодії суб’єкта та об’єкта пізнання; функціонування та розвитку системи колективної міжсуб’єктної діяльності пізнання.
5. Основним завданням педагогів та організаторів освіти в умовах нової освітньої парадигми є забезпечення розвивальної ролі кожного суб’єкта навчального процесу. При цьому змінюються і функції викладача, він тепер не інформатор, не передавач” інформації, а передусім організатор, консультант та співучасник процесу пізнання. Поки що в більшості навчальних закладів студента вчать, тоді як логічніше було б, щоб він учився самостійно. При цьому загострюється нагальна потреба навчити студента вчитися й забезпечити відповідні умови для такого навчання. Звідси випливає необхідність забезпечення організаційно-практичних та методичних умінь учителів (викладачів), що вимагає їх спеціальної підготовки до роботи з учнями з метою формування в них умінь та навичок самостійної навчальної діяльності. Водночас спостерігається спрощений, іноді формальний підхід до організації самостійної пізнавальної діяльності студентів, коли така діяльність розглядається як певний допоміжний засіб, позааудиторна робота, у процесі якої студент повинен за завданням викладача самостійно опрацювати певний розділ навчальної програми.
6. У розвитку професіоналізму вчителя значну роль відіграє неперервність його освіти. Неперервна освіта є системою, що дає можливість задоволення інтелектуальних, громадсько-політичних, професійних, етичних і естетичних проблем людини, як принцип, який пронизує й об’єднує всю систему освіти, всі канали виховного впливу. В умовах науково-технічного і соціального прогресу, становлення та розвитку неперервної освіти значно зростає роль загальноосвітньої школи. Саме тут повинні сформуватися перші уміння, перші бажання і т. зв. смак до знань. Наступні інституції (ВНЗ, інститути підвищення кваліфікації, курси за інтересами, набуття другої професії, самоосвіта тощо.) мають функціонувати на основі тих знань, умінь та навичок, які були сформовані на попередніх етапах. Вища освіта є важливою складовою системи неперервної освіти.
Для реалізації неперервної освіти необхідними є потреба та інтерес, а також відповідні для цього процесу можливості та уміння вчитися. Особливе місце тут посідає вміння самостійно навчатися. Це уміння потрібне всім: учням, студентам, спеціалістам різного профілю і кваліфікації. Показано, що оволодіння учнями навичками самостійної навчальної роботи є передумовою, яка дає змогу не лише здобути освіту, а й забезпечити в подальшому нерозривний зв’язок трудової та самоосвітньої діяльності. Останній чинник є найбільш вагомим у професійному становленні, підвищенні кваліфікації та перекваліфікації.
Дослідженнями встановлено стабільну картину незадовільного стану розвитку пізнавальної діяльності студентів, яка практично залишається незмінною протягом останніх двох десятиліть. До цього часу не до кінця усвідомленою є необхідність переходу в процесі професійної підготовки до нових форм і умов організації управління учінням, навчанню вмінь учитися. З огляду на це виникла необхідність переосмислення самостійної пізнавальної діяльності, основ її організації на практиці в умовах розвитку глобалізаційних процесів та інформатизації суспільства.
7. У нових концептуальних ідеях щодо вищої освіти ключовими є положення щодо розвитку особистості, орієнтація на формування у спеціаліста таких професійних якостей, які б допомогли йому підготуватися до майбутньої діяльності не лише у професійному, а й у соціальному та культурно-історичному контекстах. Саме за умови постійного самовдосконалення, коли фахівець самостійно здобуває нові знання відповідно до зростаючих вимог у швидкозмінному світі, є можливість забезпечення високого рівня професіоналізму. Стосовно майбутнього вчителя, то у процесі професійної підготовки він повинен оволодіти ще й методичними навичками навчання учнів прийомам самоосвітньої діяльності. При цьому важливу роль відіграє пізнавальний інтерес та формування мотивації до навчання у кожного суб’єкта учіння. Для цього необхідне відповідне навчально-методичне забезпечення пізнавального процесу (навчальними програмами, посібниками, методичними матеріалами, комп’ютерами, можливістю користування мережею INTERNET тощо).
8. Організація самостійної навчальної діяльності студентів ВНЗ педагогічного профілю І ІІ рівнів акредитації має певну специфіку. Хоча контингент цих ВНЗ за віком та життєвим досвідом більше тяжіє” до старшокласників загальноосвітньої школи, однак недостатньо враховується, що в таких педагогічних навчальних закладах здійснюється підготовка майбутніх учителів початкових класів та вихователів дошкільних закладів (на базі 9 класів). Після закінчення навчання вони повинні бути готовими до організації самостійної пізнавальної діяльності дітей дошкільного віку та молодших школярів. В умовах стрімкого інформаційно-технологічного розвитку стає особливо актуальною проблема підготовки до самостійної пізнавальної діяльності як у загальноосвітній школі, так і у ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації.
9. Незважаючи на наявність значних можливостей щодо активізації пізнання, у практиці навчальної діяльності ще недостатньо й неефективно використовуються методи та прийоми, завдяки яким реалізується активна пізнавальна діяльність. Поки що відсутнє цілісне, комплексне дослідження проблеми організації самостійної пізнавальної діяльності в навчальних закладах та активізації її в різних навчальних умовах. Не приділяється належної уваги формуванню культури навчально-пізнавальної діяльності. У цілому картина є досить фрагментарною, адже значна кількість опублікованих робіт присвячена розгляду лише окремих організаційних або ж методичних підходів щодо їх застосування при викладанні певних навчальних дисциплін.
Сучасна організація навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах характеризується значною кількістю прийомів активізації пізнавальної діяльності студентів. Більшість з них можна використовувати і в навчальній діяльності учнів загальноосвітніх шкіл, ПТНЗ, ліцеїв, гімназій тощо. Враховуючи психологічні особливості та пізнавальні можливості учнів, вважаємо за необхідне використання всіх дидактичних принципів, зокрема принципів науковості та доступності, опори на раніше здобуті учнями знання, поступове ускладнення пізнавальних завдань та прийомів активізації розумової діяльності. Формування умінь і навичок самостійної навчальної діяльності має стати однією з найважливіших складових розвитку постійної потреби та здатності до самоосвіти. Самоосвіта ж розглядається як один із дієвих чинників забезпечення можливості самонавчання, підвищення кваліфікації чи перекваліфікації спеціаліста впродовж його життя, а насамперед розвитку особистості та задоволення її пізнавальних потреб.
10. Розвиток нових навчальних та інформаційних технологій актуалізує розробку засобів активізації пізнавальної діяльності, яка нерозривно пов’язана з процесом конспектування. Такий процес вимагає від кожного суб’єкта пізнання володіння прийомами ефективної роботи з інформацією, підготовки рефератів, виступів, конспектування першоджерел та конспектування під час лекцій і водночас розвитку умінь власної навчальної діяльності з метою підвищення свого інтелектуального рівня.
Проведений педагогічний експеримент підтвердив основні положення гіпотези дослідження: обґрунтованість сутності, змісту та організаційно-педагогічного забезпечення самостійної пізнавальної діяльності у професійній підготовці майбутнього вчителя, врахування, зокрема, таких чинників, як комп'ютеризація та інформатизація суспільства, соціально-економічних змін, які в ньому відбуваються; обґрунтування та доцільність модульно-рейтингової системи навчання у ВНЗ педагогічного профілю. Ефективна професійна підготовка майбутнього педагога можлива за умови функціонування цілісної системи організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності на всіх освітньо-кваліфікаційних рівнях і забезпечення відповідної підготовки вчителя до вирішення задачі навчити учнів учитися.
Теоретичні висновки підтверджені експериментальними даними рефлексії студентів педагогічних навчальних закладів I IV рівнів акредитації.
Теоретико-методологічні результати дисертаційного дослідження доцільно використати у професійній підготовці педагогічних кадрів відповідно до вимог Державної програми Вчитель” та вирішення проблеми забезпечення самоосвітньої діяльності вчителя впродовж усього життя.
Подальшого дослідження потребують проблеми оптимізації самостійної навчально-пізнавальної діяльності студентів педагогічних навчальних закладів, учнів загальноосвітніх шкіл та професійно-технічних закладів; вивчення як зовнішніх складових процесу учіння, так і його суб’єктивне відображення у свідомості учнів та студентів, їх рефлексії; науково-методичного та психологічного забезпечення системи навчально-пізнавальної діяльності в умовах неперервної освіти; впливу інформатизації та комп’ютеризації на процес пізнання; організаційно-педагогічне забезпечення професійної підготовки майбутніх педагогів у ВНЗ усіх рівнів акредитації та середніх навчальних закладів на основі більш широкого впровадження самостійної навчальної діяльності суб'єктів пізнавального процесу.