Стратегії переозначування суб’єкта (роман Дж.Фаулза «Жінка французького лейтенанта» у перспективі лаканівського психоаналізу)

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ»

На правах рукопису

КИРИЛОВА ОЛЬГА ОЛЕКСІЇВНА

УДК: 130.2:[821.111.09+159.964.2

Стратегії переозначування суб’єкта

(роман Дж.Фаулза
«Жінка французького лейтенанта»
у перспективі лаканівського психоаналізу)

Спеціальність 17.00.01 — Теорія та історія культури.

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник
Собуцький Михайло Анатолійович,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2005

Зміст

Вступ.4

Розділ 1. Огляд досліджень за темами: психоаналіз Жака Лакана, проблематика переозначування, романістика Джона Фаулза..11
1.1. Метод Жака Лакана та його інтерпретації.....11
1.2. Проблематика переозначування......33
1.3 Творчість Джона Фаулза: філософський та психоаналітичний аспекти..40

Розділ 2. Лаканівський суб’єкт та способи його означування..57
2.1 Зв’язок суб’єкта з означником у лаканівському психоаналізі...58
2.2 Реальність вікторіанської культури у романі Дж.Фаулза..73
2.3 Означування травми......84
2.4 Присвійне означування суб’єкта: Жінка Французького Лейтенанта”....96

Розділ 3. Стратегії ідентифікації та переозначування суб’єкта під психоаналітичним кутом зору...115
3.1. Концепція переозначування...118
3.2. Функція любові й трансферу в ситуації переозначування..126
3.3. Просторове й текстуальне у моделі Французького Лейтенанта”.140
3.4. Стратегія трансферентного інтерактиву...153
3.5. Результат переозначування........165

Висновки...172

Список використаних джерел..176

Перелік скорочень, використаних у посиланнях:

FLW Fowles, John. The French Lieutenant’s Woman. London: Vintage, 1996. 445p.

FFC Lacan, Jacques. Seminar XІ: The Four Fundamental Concepts of Psycho-analysis. London: Vintage, 1998. 290 p.

Вступ

Актуальність та доцільність дослідження. Проблематика суб’єкта у філософії початку ХХІ ст. є однією з найбільш актуальних та дискусійних філософських проблем, оскільки надшвидкісна мінливість ідеологічних та світоглядних моделей в усьому світі призвела суб’єкта у двадцятому столітті до втрати таких ознак ідентичності, які вважалися б апріорними й незаперечними. Іншими словами, суб’єкта у ХХІ ст. необхідно винайти заново”. У цьому світлі винятково актуальним є звернення до теорій суб’єктивності Жака Лакана, французького філософа й психоаналітика ІІ половини ХХ століття, який багато в чому визначив підвалини сучасного розуміння суб’єкта. Лакан наполягав на такому трактуванні суб’єкта, що виявило б його суперечливість, яка характеризується категорією розриву, що виявляється на багатьох макро- й мікрорівнях та спричиняє нетотожність суб’єкта собі й оточенню, його внутрішню психологічну некогерентність. Лакан протиставив свою концепцію суб’єкта не лише домінантній для класичної європейської філософії концепції суб’єкта cogito” Рене Декарта (суб’єкта, тотожного вольовому акту власної думки й висловлювання), а й запропонованій класичним психоаналізом концепції суб’єкта desidero” Зигмунда Фройда, де суб’єкт ототожнюється із власним несвідомим бажанням. На підставі вчення Лакана філософи постструктуралізму створили теорію децентрованого суб’єкта (Ж.Дельоз). Оскільки у сучасній науці мають місце серйозна критика радикального постструктуралізму з його відмовою від суб’єкта” на користь тексту (Ж.Дерріда) та дбайливий розгляд створення культурно-ігрових стратегій суб’єкта постмодерну, потрібен грунтовний перегляд поняття суб’єкта вже не як предмета поструктуралістської анігіляції, а як агента принципово нового типу культурних стосунків.
З цієї причини реактуалізується лаканівська теорія суб’єкта, багато в чому складніша й суперечливіша за здобутки філософії постструктуралізму, яким ця теорія дала початок. Окрім того, грунтовність та багатошаровість гуманітарно-психоаналітичної теорії Ж.Лакана дозволяє використовувати її як багатовимірний аналітичний інструмент (на противагу деяким спекулятивним теоріям постмодерну). Важливим є те, що Лакан вперше ототожнив психоаналіз з філософією, відірвавши його від клінічної практики.
Незважаючи на наявність великої кількості інтерпретацій теорії Лакана, спостерігається відчутний брак систематичного упорядкування й каталогізації напрямків дослідження лаканівського психоаналізу. На сьогоднішній день назріла необхідність здійснити їх порівняльний аналіз з метою визначення основних напрямків вивчення лаканівської теорії й зіставлення з теоретичною базою самого Лакана, щоб виділити смислові шари, ще незаторкнуті дослідниками у роботах французького психоаналітика. Сучасна культурологія часто послуговується психоаналітичними методами для аналізу культурно-текстуального матеріалу, і лаканівський психоаналіз є одним з найбільш вживаних методів. Проте культурологічні дослідження за Лаканом переважно страждають на теоретичний конформізм, некритичне накладання поняттєвої системи Лакана на культурний матеріал. Зокрема, це можна закинути більшості російських досліджень, навіть таких грунтовних, як праці Н.Автономової, В.Руднєва, О.Суслової, М.Титової, О.Черноглазова та багатьох інших. Більшість західних досліджень спираються на вже усталену парадигму застосування лаканівських теорій; основні осередки вивчення лаканівського психоаналізу знаходяться у Франції (А.Бадью, К.Клеман, С.Леклер, Ж.-А.Міллер, М.Сафуен), Великій Британії (М.Боуї, С.Кей, Д.Мейсі, М.Саруп, Дж.Форрестер), США (Ж.Айєрза, А.Джонстон, Дж.Копжек, Б.Фінк).
Серед праць українських вчених, використаних у дослідженні, слід виділити декілька магістральних напрямків. Насамперед це роботи, які стосуються загальних проблем психоаналізу у сферах філософії (В.Менжулін, О.Шевченко), естетики (Л.Левчук, О.Оніщенко), літературознавства (Н.Зборовська, С.Павличко), практичного психоаналізу (С.Уварова, Н.Хамітов). Окремо слід виділити нечисленні праці, які використовують саме психоаналіз Лакана для інтерпретації соціальних та культурних явищ (І.Жеребкіна, М.Собуцький). Також теоретико-методологічна позиція значною мірою скорегована роботами українських філософів, естетиків, літературознавців, які торкаються теоретичних проблем постмодернізму (Т.Гуменюк, Ю.Джулай, В.Личковах, О.Пахльовська, М.Попович, М.Савельєва).
З метою адекватного відображення та ілюстрування теоретичних положень матеріалом дослідження обрано роман британського письменника постмодерністського напрямку Дж.Фаулза Жінка Французького Лейтенанта” (1963). Сучасна західна наука слушно надає перевагу дослідженням, орієнтованим на один конкретний текст, оскільки такий прийом дозволяє наочне обгрунтування самостійних теоретичних положень. Творчість Дж.Фаулза грунтовно досліджувалася як на Заході (Е.Мак-Деніел, Р.Ч.Браун, Ч.Страґґс, М.Маґалі, К.Мак-Суїні, Дж.Лавдей), так і в Україні (Н.Жлуктенко, С.Павличко, Л.Романчук) й Росії (О.Долінін, Т.Красавченко, В.Тимофєєв), проте роман Жінка Французького Лейтенанта” не розглядався окремо як культурологічний феномен.
Актуальність здійсненого дослідження полягає у створенні самостійної концепції постмодерних стратегій переозначування суб’єкта на підставі проінтерпретованого тексту Фаулза. З лаканівської теорії означування суб’єкта виведено теорію переозначування, що трактується як складна багатоетапна конструкція, яка дозволяє суб’єкту позбутися його екзистенційної травми. Важливо також підкреслити у контексті сьогоднішньої популярності теорії Лакана у феміністичних студіях, що дисертантка пропонує нове, нефеміністичне, трактування ґенези жіночого суб’єкта і текстове відображення стратегій його життєтворчості.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дослідження органічно поєднується з проблематикою наукових розробок та комплексною науковою темою кафедри культурології Національного університету Києво-Могилянська Академія”: Моделі світу в цивілізаційному розвитку людства”.
Мета дисертаційного дослідження сформулювати концепцію переозначування суб’єкта на підставі аналізу праць Ж.Лакана, зокрема, описаного у них зв’язку суб’єкта із означником, та інтерпретації теоретичних положень роману Дж.Фаулза Жінка французького лейтенанта”. Поставлена мета визначила наступні завдання дослідження:
· проаналізувати та систематизувати основні напрямки досліджень, які ведуться на базі лаканівського психоаналізу;
· прослідкувати закономірність процесу означування в теорії Лакана через його поняття рухливого означника” й означувального ланцюжка”;
· виробити новий підхід до розгляду творчості Джона Фаулза, який визначається через постструктуралістську (лаканівську) психоаналітичну інтерпретацію;
· дослідити поведінкову модель, описану в романі Фаулза, в контексті означування;
· суттєво уточнити практичні конструкції сучасного психоаналізу, зокрема, схему переносу або трансферу, переглянути результативність творення тексту у контексті психоаналізу;
· розробити поняття переозначування” в лаканівському аспекті, послуговуючись моделлю, описаною в романі Дж.Фаулза;
· визначити послідовність та умови реалізації стратегій переозначування.
Об’єкт дослідження роман Дж.Фаулза Жінка Французького Лейтенанта” як текст, що ілюструє основні положення лаканівського психоаналізу, які торкаються проблеми суб’єкта.
Предмет дослідження моделі та стратегії переозначування суб’єкта як форми культурної поведінки, що дають суб’єкту можливість подолати фундаментальну травму за допомогою кретивних актів життєтворчості; модель Французького Лейтенанта” як приклад з тексту Фаулза.
Методологічною основою дослідження є міждисциплінарний науковий підхід, що є найбільш вживаним у культурологічних дослідженнях. У дисертації застосовано цілий ряд сучасних методів гуманітарного дослідження, серед яких основні: культурологічний метод дослідження ідентичності суб’єкта в контексті певної культури та моделювання поведінкових стратегій; психоаналітичний метод інтерпретації літературного наративу; семантичний метод визначення співвідношень між означниками означуваними; герменевтичний метод тлумачення літературного тексту. У роботі виктористано загальнонаукові принципи систематизації досліджуваної проблеми. До дисертаційної роботи залучено розробки зарубіжних та українських вчених, які стосуються досліджень поставленої проблеми у галузях філософії, психоаналізу, культурології, літературознавства, мистецтвознавства, соціології тощо.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на підставі психоаналізу Жака Лакана та через розгляд моделі, описаної в романі Дж.Фаулза, розроблено самостійну концепцію стратегій переозначування. Шляхом дослідження художніх текстів виявлено, що стратегії переозначування суб’єкта є унікальними й контекстуальними, та визначено роль суб’єкта у переозначуванні як активну й креативну. У дисертації обгрунтовано низку положень, що конкретизують наукову новизну отриманих результатів:
· запропоновано системне упорядкування досліджень теорії Ж.Лакана, які розподілено на два основних напрямки: психоаналітично-пуристський” та соціологізований”;
· послідовно визначено зв’язок суб’єкта з означником у теорії Лакана: суб’єкт визначається через свій означник, який є нестабільним, рухливим” рух означника Лакан проілюстрував у схемі означувального ланцюжка” та визначив момент зупинки вільного ковзання значень терміном точка схоплення”. На підставі цієї схеми сформульовано нові типи суб’єктних означувань: додаткове означування” як створення означникової надбудови над апріорним означником, який з тих чи інших причин не вдовольняє суб’єкта, присвійна ідентичність” як самоідентифікація через приналежність символічній особі Великого Іншого” (термін Ж.Лакана) та інші;
· розглянуто й систематизовано основні напрямки розгляду творчості Дж.Фаулза та виявлено в них спільну етичну парадигму”; запропоновано альтернативний підхід до розгляду творчості Фаулза крізь схеми лаканівського психоаналізу;
· з роману Фаулза виведено поняття Комплексу Французького Лейтенанта” як поведінкової й культурної стратегічної моделі, що базується на ідентифікації суб’єкта із власною травмою;
· переосмислена у постмодерному ключі схема трансферу в концепції Жака Лакана, в якій на передній план виноситься компонента текстуального, штучного, виражена у формулюванні поняття трансферентного тексту”, внаслідок чого трансфер переноситься зі сфери психоаналізу до сфери мистецтва;
· розроблено поняття переозначування” як радикальної зміни означника суб’єкта, що не підлягає семантичній фіксації (або, у лаканівських термінах, точці схоплення”) та відкриває перманентний доступ до місця вільної циркуляції означників;
· визначені етапи процесу переозначування за Лаканом: творення фіктивного означника-маркера, що сприяє відчуженню початкового, травматичного, означника; зміщення точки схоплення” на іншого, незворотність процесу переозначування як запорука його успішності;
· сформульоване поняття простору переозначування” як місця вільного руху означників, що не мають семантичної прив’язки, в якості ключової умови переозначування.
Практичне значення отриманих результатів. У дисертації докладно сформульовано власну теорію переозначування, виведену з психоаналізу Лакана, яка може застосовуватись фахівцями у подальших філософських дослідженнях як самостійна теорія. Матеріали і висновки дослідження можуть бути використані при підготовці лекційних курсів з культурології, теорії культури, психоаналізу, сучасної філософії, написанні підручників та посібників з вищеперерахованих курсів, а також слугувати науковою базою для подальшої дослідницької роботи з проблематики лаканівського психоаналізу. Слід також відзначити потенційно важливе значення даного дослідження для розвитку прикладного психоаналізу в Україні, зокрема, його лаканівського напрямку, оскільки певні висновки та положення цілком можуть бути застосовані у практичній роботі психоаналітиків.
Особистий внесок здобувача. Теоретичні та методологічні положення і висновки є результатом самостійних авторських досліджень. Автором сформульовано на основі лаканівського психоаналізу цілий ряд нових понять, в тому числі ключову для даного дослідження концепцію переозначування.
Апробація результатів дисертації. Концепція та результати дисертаційного дослідження доповідались на шести наукових конференціях: в рамках щорічної наукової конференції Дні науки в НаУКМА” у 2002, 2003, 2004, 2005 рр. (Київ, Національний університет Києво-Могилянська Академія”), на міжнародній конференції BASEES (Британської асоціації славістичних та східноєвропейських студій), Кембрідж, Велика Британія, 29-31 березня 2003 р., на на всеукраїнській конференції Світ у ситуації постмодерну: занепад культури чи зміна парадигм?” (Київ, МАУП, 2004). Основні результати дослідження відображені у 9 публікаціях, 5 з них вміщені у фахових виданнях

Структура роботи зумовлена її метою і дослідницькими завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (12 підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг 190 сторінок. Основний текст дисертації складає 175 сторінок, крім того список використаних джерел із 210 позицій.

Список литературы

Висновки
1. Проведений аналіз дослідженості проблеми означування суб’єкта за Лаканом показав недостатність її вивчення; більшість літератури з цієї проблеми спирається на усталені догми. Тому експериментальне виведення концепції переозначування суб’єкта з лаканівської теорії рухливих означників є важливим та актуальним. Ми вперше повернули поняття переозначування до сфери психоаналізу, оскільки воно застосовувалося переважно у політологічних, соціологічних, мистецтвознавчих дослідженнях в якості владного маніпулювання соціокультурними знаками. У нашому дослідженні суб’єкт представлений як активний агент, а не пасивний реципієнт переозначування.
2. У схемі, що є важливим здобутком філософської системи Лакана, - схемі означувального ланцюжка” виявлено закономірності функціонування нестабільних рухливих” означників: доведено, що вони є насправді обмеженими структурно й темпорально, належними до одного порядку й послідовності, при цьому їхнє вільне перетікання є тимчасовим і триває до зупинки значення у точці схоплення” (point de capiton). При цьому ми описали важливість функції point de capiton”, яка слугує водночас межею для вільного вислизання значень та свого роду сумарним, синтезуючим означником, який репрезентує в одному визначеному вигляді всі означники, вписані до означувального ланцюжка”.
3. Текст Дж.Фаулза Жінка французького лейтенанта” у багатьох аспектах є ідеальною моделлю застосування лаканівських концептів, що цікавлять нас у даному дослідженні. Зокрема, Фаулз досліджує проблему витіснення у несвідоме як рису вікторіанської епохи, проблему неіснування жінки в термінах означування, зв’язок понять означування й насолоди, динаміку трансферу. Комплекс дій головної героїні роману Сари Вудраф виступає як стратегія переозначування, тобто, радикальної зміни суб’єктивного означника з випадкового на автентичний”.
4. Нефеміністична версія трактування жіночої ідентифікації в романі дозволила багато в чому наблизитися до лаканівського розуміння жіночого суб’єкта. Зокрема: 1) в аспекті лаканівської теорії стадії дзеркала” та розриву в суб’єкті” визначено жіночого суб’єкта як суб’єкта подвійного розриву”, оскільки його фрустрація відбувається двічі: щодо дзеркального образу”, загального для індивідів незалежно від статі та образу неіснуючої ідеальної фемінності”; 2) ретельно досліджено маловивчену проблему неіснування жінки” у термінах означування й шляхи її подолання через неможливу ідентифікацію”.
5. Нами сформульовано поняття стратегія переозначування суб’єкта” це креативний феномен життєтворчості, контекстуальний, унікальний, неможливий для наслідування чи відтворення (тому неможливо зробити класифікацію стратегій переозначування суб’єкта). Ця стратегія дорівнюється до лаканівського поняття соціального шедевру” (le chef-d’oeuvre social) свідомого творення суб’єктом певної життєвої ситуації із визначеною символічною (не прагматичною) метою та неодмінним культурним підтекстом. Соціальний шедевр” відрізняється від постмодерного поняття стилю життя” тим, що стиль життя” не має чітких темпоральних меж та може тривати нескінченно.
6. У сігніфікативній стратегії героїні роману Фаулза нами виділено декілька фаз: 1) неадекватний, травматично невідчужуваний означник героїні як передумова ситуації; 2) позбавлення означника у процесі знакового акту, імплікованого як травматичний та вибір інвективного означника-ідентифікації з причиною травми семантичного тричлена Жінка Французького Лейтенанта”, кожен з граматичних членів якого маркує неможливість та неіснування; 3) переозначування у процесі трасферентного контакту із Суб’єктом-Зобов’язаним-Знати; 4) вихід у простір вільного переозначування”.
7. Виявлено важливість функції місця у процесі переозначування суб’єкта: структури означників у різних місцях, осередках, точках простору не ідентичні та мають неминучу варіативність, тому зміна місць стає важливою умовою процесу переозначування при цьому вона має бути незворотною, тобто не передбачати повернення. Також розглядається питання творення адекватного місця для самовираження суб’єкта. Фіктивність та обміркованість соціального шедевру” відбивається у створенні адекватної візуальної та вербальної експозиції, де суб’єкт творить місце власної репрезентації. По-новому осмислена функція лаканівського об’єкта а” у створенні даної експозиції він водночас фокусує на собі бажання та екранує його, відвертає від безпосередньої мети, тобто, виконує функцію неодмінного третього”.
8. Доведено, що взаємодія протаґоністів роману Джона Фаулза є психоаналітичним трансфером. Детально досліджено концепцію трансферу в роботах Ж.Лакана, зокрема, такі її маловивчені аспекти як поняття жертви аналітика” або методика timing’у в психоаналітичних сеансах” та зроблено важливий висновок, що психоаналіз зовсім не єдина сферою реалізації трансферу (фокусування почуттів суб’єкта на Суб’єкті-Зобов’язаному-Знати) він виявляється у навчанні, літературі, релігії та у спонтанних контактах індивідів. При цьому показано, як надсигніфікованість (надлишок в означнику, привілейованість) одного і несигніфікованість (нестача в означннику, упослідженість) іншого надають стосункам символічної функції, яка виводить їх поза межі соціального функціоналізму та ієрархії.
9. Запропоновано постмодерністську версію функції творення тексту у психоаналізу, названого нами трансферентним текстом” (на противагу усталеному поняттю talking cure” лікування через проговорення”, винайденого З.Фройдом та Й.Брейєром). Це текст, свідомо сконструйований, щоб викликати контр-трансфер аналітика, причому до цієї категорії варто віднести як художні тексти, що творяться або репрезентуються із трансферентною метою, так і прораховано-спонтанні сповіді (фіктивна сповідь Сари Вудраф). Також ми ввели нові психоаналітичні поняття відкриття психоаналітичного дискурсу” (схильність суб’єкта травми до нав’язливого відтворення своєї історії, яка виховується сеансами психоаналізу) та повернення дискурсу аналітика” (пряма мова аналітика, де він повертає” суб’єкту його невисловлені фантазми цей шлях, на нашу думку, ефективніший).
10.Відзначено суму ефектів сил несвідомого в Суб’єкті-Зобов’язаному-Знати, що дозволяє суб’єктові тексту змістити точку схоплення” й фокус агресії на Іншого, тим самим уникнувши сигніфікативної прив’язки point de capiton”, що є головною умовою успшного переозначування.
11.У фіналі фаулзівської колізії суб’єкт роману віднаходить автентичний означник та місце. Проте ми відзначили як кінцевий парадокс роману Фаулза: в результаті проходження через простір вільних означників” суб’єкт врешті обмежує себе одним визначеним, хоча і бажаним означником тобто, процес переозначування виявляється вартіснішим за мету. В результаті виведено ключову проблему, яка заслуговує на окремий розгляд у подальших наукових розробках концепт «абсолютного простору переозначування». Проблематичність пошуку цього простору в художній літературі спонукає до проведення окремого дослідження, мета якого віднайти ідеальний текст вільного переозначування”. Це є важливим, оскільки застиглі структури означників, усталені соціумом та культурною традицією, які продукуються у більшій частині художніх творів, вже не можуть вдовольняти сучасного суб’єкта культури, який прагне максимально вільних умов екзистенційної самоідентифікації, що дозволяють віднайдення чистого смислу, незалежно від означника суб’єкта.
Дослідження показало, що проблематика переозначування суб’єкта є перспективною та плідною в світлі створення новітньої науки про суб’єкта” на основі лаканівського психоаналізу.

Список ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Автономова Н.С. Идея символизма у И.Канта и Ж.Лакана // Труды семинара по герменевтике. Одесса: Принт Мастер, 1999. Вып.1. С.86-105.
2. Автономова Н.С. Структуралистский психоанализ Ж.Лакана // Французская философия сегодня: анализ немарксистских концепций. М.: Наука, 1989. C.100-125.
3. Барант И., Барант Р. Жак Лакан // Глубинная психология: Пер. с франц. М.: 1999. Т.2. С.78-114.
4. Барт Р. Мифологии // Избранные работы: Семиотика: Поэтика: Пер. с франц. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1996. С.72-130.
5. Батлер Дж. Психика власти: Пер. с англ. СПб.: Алетейя, 2002. 158 с.
6. Белова Т.И. Лакан дидакт. (Некоторые «непоучительные» замечания Жака Лакана по поводу обучения) // Cogito: Сборник научных статей. Ижевск: 2000. Вып.3. Исследования по проблемам структурного психоанализа Жака Лакана. С.170-181.
7. Белый Андрей. Куст // Серебряный голубь. Рассказы. — М.: Республика, 1995.— С.264-273.
8. Белый Андрей. Между двух революций. — М.: Художественная литература, 1990. — 669с.
9. Белый Андрей. Серебряный голубь // Серебряный голубь. Рассказы. — М.: Республика, 1995.— С.16-231.
10.Бланшо М. Маркиз де Сад и XX век: Пер. с франц. — М.: РИК "Культура", 1992. — 256 с.
11.Бодрийяр Ж. Соблазн: Пер. с франц. М.: Ad Marginem, 2000. 205 с.
12.Брикмон Ж., Сокал А. Интеллектуальные уловки: Критика современной философии постмодерна: Пер. с англ. М.: Дом интеллектуальной книги, 2002. 241 с.
13.Бушмакина О.Н. Онтология субъективной реальности в психоанализе Жака Лакана // Cogito: Сборник научных статей. Ижевск, 2000. Вып.3. Исследования по проблемам структурного психоанализа Жака Лакана. С.5-21.
14.Бушманова Н.И. Дерево и чайки в открытом окне. Беседы с Джоном Фаулзом // Вопросы литературы. 1994. Вып.1. С.165-209.
15.Ватченко С.А., Максютенко Е.В. Феномен постмодернизма и поэтика Мага” Джона Фаулза // От барокко до постмодернизма: Сборник научных статей. Днепропетровск: ДГУ, 1997. С. 127-132.
16.Воронина Н.Ю. Непредставимое и метаязык. [www документ] URL : http://old.ssu.samara.ru/research/philosophy/journal10/8.html
17.Ганжа Р. Воображение Лакана // Русский журнал. 1999. [www документ] URL : http://www.russ.ru/krug/kniga/19990913-pr.html
18.Гаспаров Б.А. В поисках «другого» (Французская и восточноевропейская семиотика на рубеже 1970-х годов) // Новое литературное обозрение. 1995. - №14. С.53-71.
19.Гваттари Ф. Трансфер или”: Пер. с франц. [www документ] URL : http://lacan.narod.ru/ind_lak/oni_3.htm
20.Гегель Г.В.Ф. Система наук. Ч.1: Феноменология духа: Пер. с нем. СПб. : Наука, 1999. — 444с.
21.Грэсс М. Феномен новых тупых” в Петербурге // Художественный журнал. 1999. №24. С.45-56.
22.Дебор Г. Общество спектакля: Пер. с франц. М.: Логос, 2000. 224 с.
23.Дер-Даджадян Х.К. Партнер-симптом при психозе в момент его развязывания [www документ] URL : http://www.armlacan.am/sem5.htm
24.Делез Ж. Логика смысла: Пер. с франц. М.: Раритет, 1998. 480с.
25.Делез Ж. Представление Захер-Мазоха: Пер. с франц. // Л. фон Захер-Мазох. Венера в мехах. М.: РИК «Культура», 1992. С.189-313.
26.Делез Ж. Различие и повторение: Пер. с франц. — СПб.: «Петрополис», 1998.—384с.
27.Делез Ж. Ризома: Пер. с франц. // Философия эпохи постмодерна: Сб. переводов и рефератов. Минск, 1996. С.7-31.
28.Делез Ж. Складка: Лейбниц и барокко: Пер. с франц. М.: Логос, 1998. 264 с.
29.Дельоз Ж., Гваттарі Ф. Анти-Едип: капіталізм і шизофренія: Пер. з франц. К.: Карме-СІНТО, 1996. 405 с.
30.Долгопольский С.Б. Беседа с Миккелем Борч-Джекобсеном // Логос. 1999. №5. С.149-154.
31.Долинин А.А. Обзор романов Дж.Фаулза 70-80-х гг. // Современная художественная литература за рубежом. 1988. №3. С.19-24.
32.Долинин А.А. Паломничество Чарльза Смитсона (О романе Джона Фаулза «Подруга французского лейтенанта») // Фаулз Дж. Подруга французского лейтенанта. М.: 1985. С.5-17.
33.Елистратова А.А. Английская литература // История всемирной литературы: В 9 т. М.: Наука, 1988. Т.5. С.67-70.
34.Жеребкина И.А. Жак Лакан: феминистское введение // Прочти мое желание. М.: Идея-пресс, 2000. С.87-106.
35.Жеребкина И.А. Женское политическое бессознательное. СПб.: Алетейя, 2002. 223 с.
36.Жеребкина И.А. Страсть. СПб.: Алетейя, 2001. 335 с.
37.Жижек С. Возвышенный объект идеологии: Пер. с англ. — М.: ХЖ, 1999. 236 с.
38.Жижек С. Глядя вкось: Пер. с англ. М.: 1999. 278 с.
39.Жижек С. Киберпространство, или невыносимая замкнутость бытия: Пер. с англ. // Искусство кино. 1998. - №1-2.
40.Жижек С. Метастази насолоди: шість наpисів пpо жінку й пpичинність: Пер. зі словенс. К.: Альтернативи, 2001. 345 с.
41.Жижек С. Чума фантазій: Пер. з англ. // Кіно-Театр. 2003. - № 4. С.47-51.
42.Жлуктенко Н.Ю. Інтелектуальна проза Джона Фаулза // Література Англії ХХ століття. К.: Либідь, 1993. С.319-350.
43.Замете И. В поисках этических ценностей в романе Дж.Фаулза «Коллекционер» // Ученые записки Тартусского государственного университета. Тарту, 1981. Вып.568. - С.59-67.
44.Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство. К.: Академвидав, 2003. 390 с.
45.Зимовец С.Н. Молчание Герасима: Психоаналитические и философские эссе о русской культуре. М.: Гнозис,1996. 168 с.
46.Зимовец С.Н. Тургеневская девушка: генеалогия аффекта (опыт инвективного психоанализа) // Логос. 1999. № 2. С.43-49.
47.Ивашева В.В. Литература Великобритании // История зарубежной литературы ХХ в. (1945-1980) / Под ред. Л.Г. Андреева. 2-е изд. М.: Изд-во МГУ, 1989. С.354-366.
48.Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до конца столетия: Эволюция научного мифа. — М. : Интрада, 1998. — 255с.
49.Ильин И.П. Постмодернизм // Современное зарубежное литературоведение. Энциклопедический справочник. М.: Интрада, 1996. С.259-268.
50.Кабанова И. Тема художника и художественного творчества в английском романе 60-70-х гг. (Дж. Фаулз и Б.С. Джонсон): Автореф. дисс. канд. филол. наук: 10.01.07. М., 1986. 35 с.
51.Калина Н.Ф. Структурно-аналитический подход Лакана в терапии // Основы психоанализа. М.: Рефл-бук, 2001. С.98-134.
52.Каренин А. Виктор Пелевин о Фаулзе: pro et contra. [www документ] URL : http://ok.novgorod.net/pelevin/stati/o-krnn/1.shtml
53.Качалов П.П. Лакан: заблуждения тех, кто не считает себя обманутыми // Логос. 1994. № 3. С.177-183.
54.Колотаев В.А. Лингвистическая теория субъективности Э. Бенвениста и Ж. Лакана и эстетика Дж. Торнаторе. [www документ] URL : http://kogni.narod.ru/kolot9.htm
55.Красавченко Т.С. Реальность, традиции, вымысел в соверменном английском романе // Современный роман: опыт исследования. М.: Наука, 1990. C.127-185.
56.Кулагина-Ярцева В.С. Женщина французского лейтенанта // Все шедевры мировой литературы в кратком изложении: Зарубежная литература XX века. М.: Олимп, 1997. Кн. 1. С. 654-658.
57.Курицын В. К ситуации постмодернизма // Новое литературное обозрение. 1995. № 11. С.50-57.
58.Курпатов А.В. Психологический механизм и психотерапевтическая техника переозначивания”. [www документ] URL http://www.xweb.ru/psychosof/main/8/3_2_4.htm
59.Лакан Ж. Инстанция буквы в бессознательном, или судьба разума после Фрейда: Пер. с франц. М.: Русское феноменологическое общество, 1997. — 184с.
60.Лакан Ж. Ниспровержение субъекта и диалектика желания в бессознательном у Фрейда: Пер. с франц. // Инстанция буквы в бессознательном, или судьба разума после Фрейда. М.: Гнозис, 1996. С.153-191.
61.Лакан Ж. О бессмыслице и структуре Бога: Пер. с франц. //Метафизические исследования. СПб: 2000. Вып.14. Статус Иного. С.218-231.
62.Лакан Ж. Означивание фаллоса: Пер. с франц. // Инстанция буквы в бессознательном, или судьба разума после Фрейда. М.: Гнозис, 1996. С.23-32.
63.Лакан Ж. Психоз и Другой: Пер. с франц. // Метафизические исследования. СПб: 2000. Вып.14. Статус Иного. С.201-217.
64.Лакан Ж. Семинары: Кн. 1: Работы Фрейда по технике психоанализа (1953/54): Пер. с франц. М.: Гнозис, 1998. 432 с.
65.Лакан Ж. Семинары: Кн. 2: «Я» в теории Фрейда и в технике психоанализа (1954/55): Пер. с франц. М.: Гнозис, 1999. 520 с.
66.Лакан Ж. Семинары: Кн. 5: Образования бессознательного (1957/58): Пер. с франц. М.: Гнозис, 2002. 608 с.
67.Лакан Ж. Стадия зеркала и ее роль в формировании функции Я: Пер. с франц. // Инстанция буквы в бессознательном, или судьба разума после Фрейда. М.: Гнозис, 1996. С.32-67.
68.Лакан Ж. Телевидение: Пер. с франц. М.: Гнозис, 2000. 160 с.
69.Лакан Ж. Функция и поле речи и языка в психоанализе: Пер. с франц. М.: Гнозис, 1995. 192 с.
70.Лакан Ж. Якобсону: Пер. с франц. // Метафизические исследования. СПб.: 2000. Вып. 14. Статус Иного. С. 232 242.
71.Леви-Стросс К. Структурная антропология: Пер. с франц. М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. — 512 с.
72.Левчук Л.Т. Психоанализ: от бессознательного к усталости сознания”. К.: Вища школа, 1989. 181 с.
73.Левчук Л.Т. Психоаналіз: історія, теорія, мистецька практика. К.: Либідь, 2002. 255 с.
74.Левчук Л.Т. Психоанализ и художественное творчество (Критический анализ). К.: Вища школа, 1980. 159 с.
75.Лейбин В.М. Структурный психоанализ Лакана // Зарубежный психоанализ. Хрестоматия. СПб: Питер, 2001. 512 с.
76.Липовецкий Ж. Третья женщина: Пер. с франц. СПб.: Алетейя, 2003. - 512 с.
77.Мазин В.А. Погружение в шахты психоаналитических теорий // Психоаналіз. 2003. № 1. С. 87-105.
78.Маньковская Н.Б. Эстетика постмодерна. СПб: Алетейя, 2000. 374 с.
79.Махлин В.Л. Пространственная форма // Современное зарубежное литературоведение: Энциклопедический справочник. М.: Интрада, 1996. С.119-122.
80.Менжулин В.И. Мифологическая революция в психоанализе. К.: Наукова думка, 1996. 114 с.
81.Менжулин В.И. Расколдовывая Юнга : от апологетики к критике. К.: Сфера, 2002. 207с.
82.Мерзляков А.В. Субъект у Лакана в аспекте проблемы демаркации // Cogito: Сборник научных статей. Ижевск, 2000. Вып.3. Исследования по проблемам структурного психоанализа Жака Лакана. С.40-49.
83.Микеладзе Н.Э. Женщина французского лейтенанта: История написания // Энциклопедия мировой литературы. СПб.: Невская книга, 2000. C.174-175.
84.Миллер Ж.-А. Семинар в Барселоне, посвящёный лекции Фрейда Die Wege der Symptombildung” // Московский психологический журнал. 2004. - №3. 108-124.
85.Мэйси Д. О субъекте у Лакана: Пер. с англ. //Логос. 1999. № 5. С. 66-80.
86.Павличко С.Д. Джон Фаулз. Життя як магічний театр // Лабіринти мислення. К.: Наукова думка, 1993. С.78-103.
87.Пелевин В. Джон Фаулз и трагедия русского либерализма // Открытая политика. 1997. №10. С. 101-102.
88.Постолова Н.А. Тело «Другого» // Метафизические исследования. СПб.: 2000. Вып. 14: Статус Иного. С. 243-251.
89.Репина И. Червь” Джона Фаулза // Книжное обозрение. 1997. - №15. С.35.
90.Рогонян Г.С. Теория Глаза // Трансфер-Экспресс. 2001. №3: Лакан-100”. С.34-36.
91.Романчук Л. Проблематика романа Фаулза Подруга французского лейтенанта”. [www документ] URL : http://roman-chuk.narod.ru/1/Fauls.htm
92.Ромурзин В. Лакан и искусство // Трансфер-Экспресс. 2001. №3: Лакан-100”. С.47-53.
93.Рорти Р. Случайность, ирония, солидарность: Пер. с англ. М.: Русское феноменологическое общество, 1996. — 279с.
94.Рудинеско Э. Жак Лакан: Пер. с франц. // Логос. 1999. № 5. С. 200-211.
95.Руднев В.В. Почтовая открытка от Пушкина Жижеку и au delá // Логос. 1999. № 8. С.127-134.
96.Руднев В.В. Психотический дискурс // Логос. 1999. № 3. С.113-132.
97.Руднев В.В. Смысл как травма: Психоанализ и философия текста // Логос. 1999. № 5. С.155-169.
98.Руднев В.В. Шизофренический дискурс // Логос. 1999. № 4. С.21-34.
99.Салецл Р. (Из) вращения любви и ненависти. М.: Художественный журнал, 1999. 205 с.
100. Салецл Р. Великий Інший зрадив нас” (Інтерв’ю О.Кирилової та С.Матвієнко) // Література плюс. 2003. № 3. С.2-7.
101. Сачик О.І. Категорія гри в творчості Джона Фаулза: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.04. К., 1997. 16 с.
102. Смагина М. Языковые выражения другого в концепциях Ж. Лакана и М. Бахтина // София. 2001. Вып. 2-3. С.34-40.
103. Смирнов И.П. Психодиахронологика: Психоистория русской литературы от романтизма до наших дней. — М.: НЛО, 1994. — 352с.
104. Собуцький М.А. Катарсис, насильство і не-Я” глядача // Наукові записки Національного університету Києво-Могилянська Академія”: Гуманітарні науки: Філологічні науки. Філософія та релігієзнавство. Теорія та історія культури. Історичні науки. К., 2003. Т.22., ч.1. С.119-121.
105. Собуцький М.А. Постмодернізм або ж вихід з нього // Кіно-Театр. 2002. №1. С.8-10.
106. Собуцький М.А. Психоаналітичні методи культурології // Культурологія: Навчальний посібник. К.: Видавничий дім КМ Академія”, 2003. С.116-141.
107. Соссюр Ф. Курс общей лингвистики: Пер. с франц. М.: Логос, 1998. 296 с.
108. Софронов-Антомони В. Индустрия наслаждения // Логос. 2000. № 4. С.85-93.
109. Спиридонова Н.Н. Роль стадии зеркала в формировании субъективности // Cogito: Сборник научных статей. Ижевск: 2000. Вып.3. Исследования по проблемам структурного психоанализа Жака Лакана. С.75-81.
110. Суслова О.Ю. Введение в чтение Лакана: стадия зеркала. [www документ] URL : http://www.lacan.narod.ru/ind_lak/my_4.htm
111. Суслова О.Ю. Воображаемое символическое в маленьком. [www документ] URL : http://www.lacan.narod.ru/ind_lak/my_3.htm
112. Суслова О.Ю. Стадия зеркала // Трансфер-Экспресс. 2001. №3: Лакан-100”. С.10-17.
113. Сыров В.Н. Как идеология дополняет действительность (Читая Жижека). // На пути к новой рациональности: Методология науки: Сборник статей по материалам IV сессии постоянно действующего всероссийского семинара Методология науки” М.: 2000. Вып.4: Методология дополнительности: синтез рациональных и внерациональных методов и приемов исследования. С.40-53.
114. Тернер В. Символ и ритуал: Пер. с англ. М.: Наука, 1983. 277 с.
115. Тимофеев В. Авторская позиция и воображаемый читатель” в романе Джона Фаулза Женщина французского лейтенанта” // Формы раскрытия авторского сознания. Воронеж, 1986. С.115-121.
116. Титова М.А. Читая Лакана: Реальное субъекта // Логос. 1994. № 5. С. 190-195.
117. Трофеев В. Литературные конвенции в творческом методе Дж.Фаулза // Ученые записки Тартуского ун-та. 1988. Вып.792. С.83-97.
118. Тупицын В. Фарфоровая слономатка // КАБИНЕТ А”, 1998. С.33-69.
119. Уварова С.Г. Предисловие главного редактора // Психоаналіз. 2003. №1. С.9-12.
120. Ушакин С. Параллельный Фрейд. [www документ] URL : http://www.russ.ru/journal/kritik/98-10-08/ushak.htm
121. Фадеева Е.А. Понимание реальности в концепции Жака Лакана // Cogito: Сборник научных статей. Ижевск: 2000. Вып.3. Исследования по проблемам структурного психоанализа Жака Лакана. C.150-161.
122. Фаулз Дж. Арістос: Пер. з англ. Вінниця: Тезис, 2003. 336 с.
123. Фаулз Дж. Вежа з чорного дерева: Пер. з англ. К.: Дніпро, 1988. 205 c.
124. Фаулз Дж. Волхв: Пер. с англ. М.: Махаон, 2002. 736 с.
125. Фаулз Дж. Заметки о неоконченном романе: Пер. с англ. // Кротовые норы. М.: Махаон, 2002. С.37-54.
126. Фаулз Дж. Коллекционер: Пер. с англ. М.: Вагриус, 1996. 250 c.
127. Фаулз Дж. Кротовые норы: Пер. с англ. М.: Махаон, 2002. 640 c.
128. Фаулз Дж. Любовница французского лейтенанта: Пер.с англ. М.: Эксмо-пресс, 2002. 512 с.
129. Фаулз Дж. Облако: Пер. с англ. // Новая Юность. 2004. № 5. С.21-98.
130. Фаулз Дж. Речь на симпозиуме, посвящённый Джону Фаулзу: Пер. с англ. // Кротовые норы. М.: Махаон, 2002. С.117-121.
131. Фаулз Дж. Франция современного писателя: Пер. с англ. // Кротовые норы. М.: Махаон, 2002. С.77-94.
132. Фаулз Дж. Харди и старая ведьма: Пер. с англ. // Кротовые норы. М.: Махаон, 2002. С.201-223.
133.