СТРУКТУРА СЛОВОТВІРНИХ ПАРАДИГМ УКРАЇНСЬКИХ НАЗВ ТВАРИН ТА РОСЛИН

Краткое описание

ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені Василя Стефаника

На правах рукопису

БАЧКУР РОМАН ОМЕЛЯНОВИЧ

УДК 811.161.2’373.611

СТРУКТУРА СЛОВОТВІРНИХ ПАРАДИГМ УКРАЇНСЬКИХ НАЗВ ТВАРИН ТА РОСЛИН

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник: доктор
філологічних наук, професор
Ґрещук Василь Васильович

Івано-Франківськ 2004

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ...................................................................4
ВСТУП....................................................................................................................5
РОЗДІЛ І. НАЗВИ ТВАРИН І РОСЛИН ЯК ДЕРИВАЦІЙНА
БАЗА УКРАЇНСЬКОГО СЛОВОТВОРЕННЯ..................................................11
1.1. Тематичні групи назв рослин і тварин. Критерії їх
виділення та семантика...................................................................11
1.2. Лінґвальні характеристики найменувань тварин і рослин.............24
1.3. Екстралінґвальна типологія назв тварин та рослин........................39
Висновки до першого розділу..................................................................59
РОЗДІЛ ІІ. ЗАКОНОМІРНОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ
СЕМАНТИКИ ДЕРИВАТІВ, МОТИВОВАНИХ УКРАЇНСЬКИМИ
НАЗВАМИ ТВАРИН ТА РОСЛИН.........................................................61
2.1. Субстантивна зона словотвірних парадигм назв тварин та рослин.....61
2.2. Прикметники, мотивовані найменуваннями тварин та рослин.....99
2.3. Особливості деривації дієслів, мотивованих
найменуваннями представників флори і фауни....................................111
2.4. Структура адвербіальної та інтер’єктивної зон
словотвірних парадигм українських назв тварин і рослин........115
2.5. Засоби реалізації словотвірних значень дериватів,
мотивованих лексемами на позначення тварин і рослин..........121
Висновки до другого розділу.................................................................135
РОЗДІЛ ІІІ. СЛОВОТВІРНА ПАРАДИГМА ЯК ОБ’ЄКТИВАЦІЯ
ЛІНҐВАЛЬНИХ ТА ЕКСТРАЛІНҐВАЛЬНИХ ЧИННИКІВ
СЛОВОТВОРЧОЇ СПРОМОЖНОСТІ ТВІРНИХ СЛІВ......................140
3.1. Специфіка встановлення чинників словотворчої
спроможності українських назв тварин і рослин.......................140
3.2. Лінґвальні фактори, які позначаються на дериваційній
поведінці назв рослин і тварин....................................................149
3.2.1. Багатозначність / однозначність........................................150
3.2.2. Конотативність / нейтральність.........................................151
3.2.3. Символічність / несимволічність.......................................153
3.2.4. Домінантність / недомінантність.......................................155
3.2.5. Синонімічність / несинонімічність....................................157
3.2.6. Похідність / непохідність...................................................160
3.2.7. Структурно-морфологічна складність / простота............161
3.2.8. Дефектність словозмінної парадигми...............................162
3.2.9. Стилістично-функціональна маркованість.......................163
3.3. Зв’язок словотворчої активності найменувань тварин і рослин
з позамовними чинниками...........................................................164
3.3.1. Релігійно-міфологічне використання рослини чи тварини...165
3.3.2. Частотність / нечастотність................................................170
3.3.3. Поширеність тварини (рослини) чи її екзотичність.........171
3.3.4. Вимерлий / наявний вид рослини чи тварини..................173
3.3.5. Свійська (культурна) / дика (дикоросла)
тварина чи рослина.............................................................173
3.3.6. Таксономічний клас рослини чи тварини.........................175
Висновки до третього розділу................................................................176
ВИСНОВКИ.......................................................................................................179
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................................185

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

СЗ словотвірне значення
СП словотвірна парадигма

ВСТУП

З часу виокремлення дериватології в окрему лінґвістичну дисципліну зі своїм специфічним об’єктом вивчення, проблематикою, системою наукових понять і термінів, методів та прийомів дослідження вона має вже чималі напрацювання. Розвиток науки про словотвір в основному орієнтований на словотворчий формант, який відіграє визначальну роль у класифікації, систематизації й науково-лінґвістичній інтерпретації дериватів, їх структури, семантики, функціонування. Однак двокомпонентність основної одиниці словотвору похідного слова зумовлює необхідність детального опису словотвірної системи і з опорою на твірну основу як типологізувальний чинник. Цю проблему дериватологічних досліджень наприкінці 50-х років ХХст. чи не вперше окреслив І.І.Ковалик, зазначивши: У працях із суфіксального словотвору дослідники звертають увагу головним чином на суфікси, а ролі твірної основи звичайно не враховують. Вивчаючи характер суфіксального словотворчого процесу іменників, необхідно враховувати як роль твірної основи (баземи), так і суфікса (суфіксеми)” [178, 6-7]. Тим самим було покладено початок нового основоцентричного напряму, який оформився в сучасній дериватології як доповнення до формантоцентричного аспекту дослідження. Основне його завдання вивчення словотворчої спроможності твірних слів, їх словотворчої поведінки, чинників, які її зумовлюють. Комплексною системоутворювальною одиницею, що відображає словотворчий потенціал різних лексико-семантичних, тематичних, структурно-семантичних, лексико-граматичних груп слів, у таких дослідженнях є СП як набір похідних від однієї твірної основи на одному ступені деривації.
Актуальність теми дослідження. Кінцевою метою основоцентричного аспекту вивчення словотвору є дослідження дериваційної поведінки усіх груп та класів твірних слів аж до повного охоплення всієї твірної бази з тим, щоб виявити типологію словотвору, в якій типологізувальним чинником буде твірна основа” [101, 76]. На сьогодні в україністиці на основі аналізу структури й семантики СП досліджено дериваційний потенціал певних груп твірних, зокрема прикметників [103], окремих лексико-тематичних груп дієслів [112] (в тому числі й у зіставленні з іншими слов’янськими мовами [302]), вигуків [206], а також абревіатур [31]. Предметом дисертаційного дослідження стали також СП окремих лексико-тематичних груп іменників, зокрема на позначення спорідненості й свояцтва, рідин, абстрактних понять [239], темпоральних і локативних субстантивів [316; 317]. Інші СП іменника як лексико-граматичного класу слів української мови ще не були предметом наукового аналізу. Важливість для сучасної дериватології основоцентричного дослідження словотвору з одного боку, і відсутність комплексних студій про дериваційний потенціал назв тварин та рослин з іншого, зумовлюють актуальність нашої теми. Звернення до українських іменників як твірної бази спричинене тим, що субстантиви займають центральне місце в системі інших частин мови, оскільки виконують важливу ономасіологічну функцію служать назвами субстанцій, які є базовими одиницями нашого сприймання дійсності. Вибрані для аналізу найменування рослин і тварин репрезентують великий пласт субстантивної лексики найменування живої природи, що оточує людину. Спільні лексико-граматичні й семантичні ознаки твірних зазначених груп (загальнокатегоріальне значення предметності, номінація живої природи і ін.) зумовлюють спільність їх словотворчих можливостей, а диференційні ознаки (протиставлення за ознакою істота неістота”, структурні, стилістичні розбіжності тощо) визначають специфіку словотворчої поведінки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження СП назв тварин та рослин сучасної української мови відповідає профілеві наукових планів кафедри української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника та пов’язане з темою Осно­воцентричне дослідження українського словотвору” (№0104U002445), яка розробляється на кафедрі.
Мета роботи виявити структурно-семантичну типологію СП українських назв тварин та рослин. Відповідно до поставленої мети визначаються конкретні завдання роботи:
виявити специфіку назв рослин і тварин як твірної бази українського словотворення;
встановити континуум СЗ, реалізованих похідними від українських найменувань тварин та рослин;
проаналізувати словотвірний потенціал різних підгруп відзначених субстантивів та його реалізацію у мові;
вивчити способи та засоби реалізації СЗ;
виявити чинники, які визначають структуру СП українських найменувань представників флори і фауни;
простежити глибину семантичних позицій відіменникових СП і вивчити семантико-функціональні взаємовідношення спільноосновних різноформантних однофункціональних десубстантивів.
Методи дослідження. Основним методом дослідження є описовий з використанням прийомів компонентного та статистичного аналізу.
Матеріалом дослідження послужила укладена картотека мотивованих назвами тварин і рослин дериватів (2733 одиниці), що зафіксовані в лінґвістичних словниках (Словнику української мови в 11-ти томах, Словнику української мови за ред. Б.Грінченка, двотомному Частотному словнику сучасної української художньої прози, двотомному Словнику синонімів української мови, шеститомному Українсько-російському словнику, тритомному Російсько-українському словнику, Українському орфографічному словнику, Етимологічному словнику української мови (1-4 тт.), Інверсійному словнику української мови), а також у біологічних довідниках та посібниках (Чотиримовному словнику назв рослин, Словнику корисних рослин на двадцяти європейських мовах, Біологічному словнику, Енциклопедичному довіднику лікарських рослин та ін.).
Об’єктом дослідження є відіменниковий словотвір сучасної української літературної мови.
Предмет дослідження структура і семантика СП українських назв тварин і рослин.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українській дериватології проаналізована структура СП українських назв тварин і рослин, зокрема встановлено набір СЗ, у межах яких здійснюється творення похідних від вказаних іменників, описані способи й засоби деривації аналізованих десубстантивів; виявлені чинники, що регулюють словотворчу активність українських найменувань рослин і тварин.
Практичне значення одержаних результатів виявляється в тому, що вони можуть бути використані для характеристики словотвірної системи іменників у працях монографічного характеру. Результати й матеріали дисертаційного дослідження знайдуть застосування при укладанні нових словотвірних та морфемних словників, біологічно-термінологічних довідників, підготовці довідково-рекомендаційних видань з культури українського мовлення. Матеріали роботи можуть використовуватись у вузівських курсах із морфеміки та словотвору, при вивченні української мови іноземцями із застосуванням так званого гніздового методу.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданні кафедри української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника та апробована на щорічних науково-звітних конференціях кафедри української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (Івано-Франківськ, 2001-2003), Всеукраїнській науковій конференції Актуальні проблеми українського словотвору” (Івано-Франківськ, 2002), Міжнародній науковій конференції Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2003), Міжнародній лінґвістичній конференції на честь 80-річного ювілею професора І.К.Кучеренка і професора Н.І.Тоцької (Київ, 2003), VIII Міжнародній науковій конференції Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2003), Міжнародній науковій конференції Актуальні проблеми сучасної лексикології і граматики слов’янських мов” (Вінниця, 2003).
Дослідження дисертації викладені у шести публікаціях:
1. Передумови реалізації словотворчої спроможності іменників на позначення свійських тварин в українській мові // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. Випуск VI. Івано-Франківськ: Плай, 2001. С.167-173.
2. Структура словотвірних парадигм іменників на позначення свійських тварин // Актуальні проблеми українського словотвору / За ред. Василя Ґрещука. Івано-Франківськ: Плай, 2002. С.354-365
3. Семантична структура ад’єктивної зони словотвірних парадигм українських назв свійських тварин // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. Луганськ, 2003. №3 (59) березень. С.51-59.
4. Семантична структура типових словотвірних парадигм українських зоонімів та фітонімів // Семантика мови і тексту: Матеріали VIII Міжнародної наук. конференції. Івано-Франківськ: Плай, 2003. С.31-37.
5. Дериваційна неоднорідність та типологія українських зоонімів і фітонімів // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім.М.Коцюбинського. Серія: Філологія. 2003. Вип.6. С.162-168.
6. Відсубстантивний адвербіальний словотвір (на матеріалі відзоонімних дериватів) // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. Випуск VIІІ. Івано-Франківськ: Плай, 2003. С.64-69.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків, які оформлені окремою книгою.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження структури СП українських назв тварин та рослин дає підстави зробити такі висновки та узагальнення.
Типову СП українських назв тварин формують деривати із 35 СЗ (включаючи лексико-словотвірні): демінутивність”, ауґментативність”, недорослість”, фемінітивність”, маскулінність”, збірність”, носій предметної ознаки” (членується на лексико-словотвірні значення особа за її відношенням до тварини”, місце, простір, територія (приміщення), пов’язані з твариною”, сфера заняття, об’єктом якої є тварина”, м’ясо тварини як їжа”, матеріал (шкіра), одержані із тварини”, предмети, знаряддя, пов’язані з твариною”, продукти тваринного походження”, назва іншої тварини”, назва іншої рослини чи сортів рослини”, поведінка особи, схожа, подібна до поведінки тварини”, захворювання, спричинене твариною”) для субстантивної зони; індивідуальна належність тварині (посесивність)”, подібність”, заперечення предметної ознаки”, загальна відносність” (членується на лексико-словотвірні значення зроблений із тварини (її хутра, шкіри і под.)”, приготовлений із тварини (її м’яса)”, одержаний, добутий із тварини, продукований твариною”, призначений для тварини чи захисту від неї”, який відбувається за участю тварини чи який має тварину”, назва родини чи іншого таксономічного класу”) для ад’єктивної зони; народжувати тварину, названу твірним”, набувати предметної ознаки”, володіти предметною ознакою”, наділяти предметною ознакою”, позбавитися тварини, названої твірним”, полювати на тварину, названу твірним” для вербальної зони; адвербіалізація предметної ознаки” для адвербіальної зони; вигук для прикликання тварини” та вигук для відганяння тварини” для інтер’єктивної зони.
Для типової СП назв рослин характерно 26 семантичних позицій: демінутивність”, ауґментативність”, одиничність”, збірність”, носій предметної ознаки” (членується на лексико-словотвірні значення назва плоду, бадилля, гички або інших частин рослини”, особа за її відношенням до рослини”, місце, простір, територія, на яких росли чи ростуть рослини”, сфера заняття, об’єктом якої є рослина”, матеріал (деревина, сировина), одержані із рослини”, назва іншої тварини”, назва іншої рослини або сортів рослини”, предмети, знаряддя, пов’язані з рослиною”, їжа, напої, приготовлені з рослини чи її плодів”, захворювання, спричинене рослиною”) для субстантивної зони; індивідуальна належність рослині (властивий рослині)”, подібність”, загальна відносність” (членується на лексико-словотвірні значення зроблений, виготовлений із рослини (як матеріалу)”, приготовлений із рослини (про їжу, ліки)”, засаджений рослинами (який має рослини)”, який живе, паразитує на рослині чи в її заростях”, призначений для збирання, зберігання, перевезення і под. рослин”, назва родини чи іншого таксономічного класу”) для ад’єктивної зони; набувати предметної ознаки”, володіти предметною ознакою”, наділяти предметною ознакою” для вербальної зони; адвербіалізація предметної ознаки” для адвербіальної зони.
Порівняльний аналіз семантичної структури типових СП назв тварин та рослин виявляє суттєву схожість та співвідносність більшості семантичних величин, що свідчить про типологічну спорідненість деривації у сфері тваринних та рослинних номенів й дозволяє визначити тенденції, спільні для відіменникового словотворення в цілому (виділення єдиного словотвірного значення для відсубстантивних прикметників та прислівників, членування мутаційного словотвірного значення носій предметної ознаки” та лексико-словотвірного значення ад’єктивів загальна відносність” у залежності від сполучуваності та контекстуального оточення твірного), й специфічні, властиві словотвірній підсистемі аналізованих груп твірних (творення вигуків, мотивованих назвами тварин, наявність модифікаційних словотвірних значень маскулінність” та недорослість”, а також актуалізація семи заперечення у семантичних величинах ад’єктивної (заперечення предметної ознаки”) та вербальної (позбавитися тварини, названої твірним”) зон типової СП назв тварин).
У субстантивній зоні СП найбільш повно реалізуються ті семантичні позиції, які є спільними для СП назв тварин та рослин: демінутивність”, ауґментативність”, збірність”, особа за її відношенням до тварини (рослини)”, місце, простір, територія (приміщення), пов’язані з твариною (рослиною)”, сфера заняття, об’єктом якої є тварина (рослина)”, м’ясо тварини як їжа (їжа, напої, приготовлені з рослини чи її плодів)”, матеріал (шкіра), одержані із тварини (матеріал (деревина, сировина), одержані із рослини)”, предмети, знаряддя, пов’язані з твариною (рослиною)”, назва іншої тварини”, назва іншої рослини чи сорту рослини”, захворювання, спричинене твариною”). Деривати із специфічною семантикою (серед похідних від іменників на позначення тварин недорослість”, фемінітивність”, маскулінність”, продукти тваринного походження” та поведінка особи, схожа, подібна до поведінки тварини”; для похідних від назв рослин одиничність” та назва плоду, бадилля, гички або інших частин рослини”) нечисленні. При цьому спостерігається більша активність твірних іменників, що позначають представників рослинного і тваринного світу, в модифікаційному словотворенні (зокрема, утворенні демінутивів), а також виявляється вища словотворча спроможність зоологічних назв, ніж ботанічних, адже їх типова СП характеризується більшою протяжністю субстантивної зони, включаючи 17 семантичних позицій (у типовій СП назв рослин їх 14), причому у субстантивній зоні СП назв тварин переважає також кількість дериватів (995 проти 572) та глибина семантичних позицій (максимально може утворюватися 8 іменників від одного іменника на позначення тварини і 5 від одного іменника на позначення рослини).
Специфіка ад’єктивного словотвору у сфері аналізованої лексики полягає насамперед у тому, що більшість дериватів можуть реалізувати кілька лексико-словотвірних позицій. З іншого боку, у прикметниковому словотворі зберігається тенденція, встановлена при аналізі словотворення субстантивів, мотивованих назвами тварин і рослин: найменш продуктивними є назви найпростіших рослинних і тваринних організмів, а найбільш продуктивними назви свійських тварин серед найменувань представників фауни, а також назв дерев та культивованих трав’янистих рослин серед найменувань представників флори.
Похідні від назв тварин і рослин дієслова й прислівники становлять невеликий пласт української лексики. Вищою продуктивністю відзначаються назви тварин ними мотивуються дієслова з шістьма можливими СЗ, а назвам рослин є твірними для дієслів з трьома СЗ. Вигуки мотивуються тільки назвами свійських тварин, виражаючи семантику прикликання чи відганяння тварини.
Аналіз типової і конкретних СП українських найменувань рослин і тварин показав, що аналізовані твірні словотворчо досить активні, але реалізують свій дериваційний потенціал по-різному. Жоден із аналізованих іменників не утворює похідних з усіма типовими СЗ. На реалізацію їх дериваційного потенціалу впливають лінґвальні та екстралінґвальні чинники, зокрема позитивно позначаються на словотворчій спроможності назв тварин і рослин їх багатозначність, символічність, ядерність; релігійно-міфологічне використання, поширеність, свійськість тварини, належність до вищих рослинних чи тваринних організмів. Обмежувальними факторами в утворенні похідних є похідність, структурно-морфологічна складність, фонетична довжина, дефектність словозмінної парадигми (за винятком сингулятивних іменників); стилістична маркованість, екзотичність, вимерлість тварини чи рослини, на яку вказує твірне, їх належність до нижчих рослинних чи тваринних організмів. Методика виведення коефіцієнтів словотворчої спроможності дає змогу чітко визначити роль окремих факторів у регулюванні словотворчої поведінки аналізованих класів твірних слів.
Зіставлення кількісних показників словотворення від найменувань рослин та тварин виявляє в півтори рази вищу словотворчу активність українських назв тварин у порівнянні з назвами рослин (середній коефіцієнт словотворчої спроможності для назв представників фауни становить 1,933, а для назв представників флори 1,321). По-різному впливають на деривацію від назв тварин та рослин і окремі чинники. Так, обмежує утворення дериватів синонімія найменувань представників тваринного світу, натомість синонімічні зв’язки назв рослин не позначаються на їх словотворчій спроможності. Меншою мірою активізують словотворчу спроможність назв рослин, у порівнянні із назвами тварин, релігійно-міфологічне використання позначуваної рослини, належність її до культивованих. Протилежні кореляції встановлені для назв тварин і рослин із дефектною словозмінною парадигмою: сингулятивні іменники на позначення рослин характеризуються доволі високою словотворчою спроможністю, а незмінні та множинні найменування представників фауни і флори майже нульовою.
Найбільш активними серед найменувань представників фауни є назви свійських тварин, меншу словотворчу спроможність виявляють назви диких ссавців та назви птахів. Ще нижчу словотворчу активність виявляють назви плазунів, земноводних, членистоногих, риб, молюсків та червів. Майже не утворюють похідних найменування найпростіших тваринних організмів. У словотворенні різних дериватів найбільшу активність щоразу виявляють різні групи найменувань рослин. Найчастіше твірними стають назви трав, а серед них назви не-квітів, причому це здебільшого найменування культурних рослин злаків, овочів, ягід. Меншою продуктивністю відзначаються найменування дерев, а також найменування квітів. Поодинокими є деривати у структурі СП назв грибів, мохів, лишайників, папоротей, хвощів, водоростей та найпростіших рослин.
Реалізація словотвірної семантики дериватами, мотивованими назвами тварин і рослин, відбувається завдяки різноманітним засобам, серед яких переважає суфіксація (понад 160 суфіксів). Зрідка засобом словотворення виступають конфікси (їх налічується 7), постфікс -ся у поєднанні з дієслівними суфіксами чи конфіксами, суфіксоїди (їх нараховуємо 8). Окремі деривати утворюються завдяки усіченню твірної основи, а також внаслідок лексикалізації форм множини чи орудного однини. Фіксуємо в окремих випадках явище розходження формальної та семантичної похідності (наприклад, похідні прислівники на зразок по-вовчому структурно мотивуються ад’єктивами і лише семантично твірними іменниками на позначення тварин).
Аналіз спільноосновних різноформантних однофункціональних десубстантивів показує, що між дериватами, які заповнюють одну й ту саму семантичну позицію конкретної СП, встановлюються різноманітні семантико-функціональні відношення. Інколи такі деривати можуть бути ідентичними за семантикою й функціонуванням, хоча зазвичай вони розрізняються семантичною структурою (реалізують різний ступінь демінутивності чи ауґментативності, вказують на різні поняття тощо) та функціонально-стилістичним використанням.
Аналіз СП українських назв тварин і рослин доповнює й розширює здійснені дослідження десубстантивних похідних у сучасній українській мові на засадах основоцентричної дериватології. Для встановлення повної типології українського відіменникового словотвору потрібне подальше дослідження дериваційного потенціалу інших груп твірних іменників.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АвинаН.Ю. Развитие словообразовательных гнезд в русском языке XIX-XX века (на материале названий животных): Автореф. дисс. ... канд. филол. наук: 10.02.01 / Московский гос. ун-т. М., 1987. 21с.
2. Акопова С. Л. О зоонимической лексике // Русский язык в школе. 1983. №3. С.89-91.
3. АлтаеваА.Ш. Словообразовательные парадигмы сложных существительных // Актуальные проблемы русского словообразования: Сб. науч. ст. Ташкент: Укитувчи, 1985. С.197-200.
4. АпресянЮ.Д. Коннотации как часть прагматики слова (лексикографический аспект) // Русский язык: Проблемы грамматической семантики и оценочные факторы в языке: Виноградовские чтения ХІХ-ХХ. М.: Наука, 1992. С.45-64.
5. АпресянЮ.Д. К построению языка для описания синтаксических свойств слова// Проблемы структурной лингвистики 1972. М., 1973. С. 279-325.
6. АпресянЮ.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 366с.
7. Арбатский Д. И. Значения форм множественного числа имен существительных в современном русском литературном языке: Автореф. дисс. ... канд. филол. наук: 10.02.01 / Моск. гос. ун-т. М., 1954. 18с.
8. Арнольд И. В. Оппозиции в семантике // Вопросы языкознания. 1966. №2. С.24-30.
9. Арнольд И. В. Эмоциональный, экспрессивный, оценочный и функционально-стилистические компоненты лексического значения слова // XXII Герценовские чтения: Материалы межвуз. конференции. Л.: Наука, 1970. С.124-129.
10. Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл. Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 383с.
11. Арутюнова Н. Д. Семантическая структура и функции субъекта // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1979. Т.38. №4. С.323-334.
12. АрутюноваН.Д. Типы языковых значений. Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 340с.
13. АрутюноваН.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1999. 896с.
14. Афанасьев А. Н. Древо жизни: Избр. ст. / Вступ. ст. и общ. ред. Б.П.Кирдана. М.: Современник, 1982. 464с.
15. БалалыкинаЭ.А., НиколаевГ.А. Русское словообразование: Учебн. пособие. Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1985. 184с.
16. БаранниковаЛ.И. Особенности проявления действия экстралингвистических факторов в лексических системах и подсистемах // Язык и общество. Роль экстралингвистических факторов в развитии лексических подсистем: Межвуз. сб. науч. тр. Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1989. С.3-9.
17. Бахтурина Р. В. Значение и образование отыменных глаголов с суффиксом -ø-//-и-(ть) // Развитие словообразования современного русского языка. М.: Наука, 1966. С.74-112.
18. Бахтурина Р. В. Морфонологические условия образования отыменных глаголов с суффиксом -ø-//-и-(ть) // Развитие словообразования современного русского языка. М.: Наука, 1966. С.113-128.
19. БезпояскоО.К., ГороденськаК.Г., РусанівськийВ.М. Граматика української мови. Морфологія. К.: Либідь, 1993. 336с.
20. Белкина З. В. К вопросу о символическом употреблении слова (на материале русских лексем кошка, мышь, немецких die Katze, die Maus) // Сопоставительно-семантические исследования русского языка. Воронеж: Изд-во Воронежск. ун-та, 1979. С.15-19.
21. Беломорец В. П. Оценочное именное словообразование в современном русском языке // Питання словотвору: Зб. наук. праць. К.: Вища школа, 1979. С.75-80.
22. БеляеваТ.М. Словообразовательная валентность глагольных основ в английском языке. М.: Высшая школа, 1979. 184с.
23. БереговенкоЛ.М. Семантико-словотвірні зв’язки між твірними субстантивними основами та похідними прикметниками із суфіксом -ьн // Матеріали міжнародної наукової конференції Семантика мови і тексту”. Ч.1. Івано-Франківськ, 1993. С.21-22.
24. Березенко В. В. Відадвербіальне словотворче гніздо: структура, семантика, потенціал: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.02 / Запорізький держ. ун-т. Запоріжжя, 1996. 26с.
25. Билимович Н. П. Проблема влияния словообразования на сочетаемость слов в лингвистической литературе // Труды Самаркандского ун-та им.А.Навои: Новая серия. Вып. 209. Русское словообразование. Самарканд, 1972. С.6-19.
26. Біологічний словник / За ред. акад. АН УРСР І.Г.Підоплічка, К.М.Ситника, Р.В.Чаговця. К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1974. 552с.
27. Біологія: Навч. посібн. / За ред. В. О. Мотузного. К.: Вища школа, 1997. 607с.
28. Блягоз З. У. Зависимость словообразовательной активности глаголов от характера их лексического значения // Актуальные проблемы русского словообразования I. Учение записки. Т.143. Ташкент, 1975. С.402-409.
29. БоброваТ.А. Ягодные наименования на -ик(а) в русском литературном языке // Исследования по исторической грамматике и лексикологии. М.: Изд-во Института рус. языка АН СССР, 1990. С.95-131.
30. БойковВ.И. Словообразовательная активность аббревиатур русского языка: Автореф. дисс. ... канд. филол. наук: 10.02.01 / КГПИ. К., 1983. 23с.
31. Бойченко Л. М. Структурно-семантические типы аббревиатур и диапазон их деривационной активности в современном украинском языке: Автореф. дисс. ... канд. филол. наук: 10.02.02 / Харьковский гос. ун-т им. А. М. Горького. Харьков, 1985. 24с.
32. Болонина З. Н. Лексико-семантические группы названий осетровых и лососевых рыб в русской деловой письменности XV-XVI веков // Лексическая и синтаксическая семантика русского языка: Сб. науч. статей. К.: КГПИ, 1982. С.123-129.
33. БолотовВ.И. Лексемные ярусы и некоторые проблемы словообразования // Актуальные проблемы русского словообразования: Материалы ІІІ Республ. науч. конф. (21-23 сент. 1978г.). Ч.2. Ташкент: Укитувчи, 1980. С.165-168.
34. Бондарко А. В. Теория морфологических категорий. Л.: Наука, 1976. 255с.
35. БондаркоА.В., БуланинЛ.Л. Русский глагол. Л.: Просвещение, 1967. 192с.
36. Борисова Э. В. К вопросу о выделении элементарных значений // Вопросы языкознания и сибирской диалектологии. Томск. Вып.7. 1977. С.55-61.
37. БрандысО.С. Типовая словообразовательная парадигма и словообразовательные микрокатегории субстантивного блока производных, мотивированных русскими вещественными существительными // Актуальные вопросы словообразовательного анализа и словообразовательного синтеза: Сб. научн. тр. К.: УМК ВО, 1991. С.136-146.
38. БрусМ.П. Загальні жіночі особові номінації в українській мові ХVI-XVII століть: словотвір і семантика: Автореф. дис. .. канд. філол. наук: 10.02.01 / Прикарпатський ун-т ім. В. Стефаника. Івано-Франківськ, 2001. 20с.
39. Брус М. П. Словотвірна семантика фемінітивів української мови XVI-XVII століть // Актуальні проблеми українського словотвору / За ред.В.Ґрещука. Івано-Франківськ: Плай, 2002. С.403-413.
40. Бузашиова К. Возможности и границы модельрования на уровне словообразовательных парадигм // Сопоставительное изучение словообразования славянских языков. М.: Наука, 1987. С.14-19.
41. Бурячок А. А. Формування спільного фонду соціально-політичної лексики східнослов’янських мов: Назви відносин між державами, народами. К.: Наук. думка, 1983. 248с.
42. Бучко Г.Є. Семантична та словотвірна структура сучасних прізвищ Бойківщини // Слов’янська ономастика: Зб. наук. праць на честь 70-річчя д.ф.н., проф. П.П.Чучки. Ужгород, 1998. С.34-45.
43. Бучко Д.Г. Несколько замечаний о топонимном словообразовании // Российский этнограф. 1993. №15. С.32-37.
44. Вакарюк Л., Панцьо С. Українська мова: морфеміка і словотвір. Тернопіль: Лілея, 1999. 218с.
45. Варик Л. О. Из истории лексики садоводства (наименования цитрусовых и зонтичных) // Лексическая и синтаксическая семантика русского языка: Сб. научн. тр. К.: КГПИ, 1982. С.35-41.
46. ВасилевичГ.Я. Словообразовательные гнезда корней слов со значением мышления в современном украинском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.02/ Киевский ГПИ им. А.М.Горького. Киев, 1985. 24с.
47. Васильев Л. М. Имплицитная семантическая деривация // Актуальные проблемы лексикологии и лексикографии: Материалы ІХ зональной конф. кафедр русс. языка вузов Урала. Пермь: Изд-во Перм. гос. ун-та, 1972. С.60-63.
48. Васильев Л.М. Методы семантического анализа // Исследования по семантике: Межвузовский научный сборник. Вып.1. Уфа, 1975. С.158-173.
49. ВасильевЛ.М. Семантика русского глагола. М.: Высшая школа, 1981. 184 с.
50. Васильев Л. М. Современная лингвистическая семантика. М.: Высшая школа, 1990. 176с.
51. Васильева Э. В. Семантическая характеристика зоонимов на микро- и макроуровне // Семантика слова и его функционирование. Кемерово: Изд-во Кемеров. гос. ун-та, 1981. С.28-34.
52. Васильченко В. М. Мотивація і словотвірне вираження відносних прикметників в історії української мови (відіменні деривати): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Націон. пед. ун-т ім.М.Драгоманова. К., 2000. 20с.
53. ВежбицкаяА. Семантические универсалии и описание языков / А.Д.Шмелев (пер. с англ.). М.: Языки русской культуры, 1999. 780с.
54. Велецкая Н. Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. М., 1978. 452с.
55. Виноградов В. В. Русский язык. Грамматическое учение о слове. М. Л., 1947.
56. ВиноградовВ.В. Русский язык. М.: Высшая школа, 1972. 613 с.
57. ВихованецьІ.Р., ГороденськаК.Г. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика української мови / За ред. члена-кореспондента НАН України І.Вихованця. К.: Унів. вид-во Пульсари”, 2004. 400с.
58. ВихованецьІ. Морфологічні категорії? Словотвірні? Чи граматичні міжрівневі?// Актуальні проблеми українського словотвору. Івано-Франківськ: Плай, 2002. С. 13-18.
59. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 256с.
60. ВихованецьІ.Р. Система відмінків української мови. К.: Наукова думка, 1987 231с.
61. Вишневская Г. П., Волкова О. Н. Номинация рабочих лошадей в русском языке // Лексическая и синтаксическая семантика русского языка: Сб. науч. тр. К.: КГПИ, 1982. С.117-123.
62. Вінграновський М. Поезії. К.: Дніпро, 1982. 156с.
63. Вільчинська Т. П. Семантико-словотвірна характеристика оцінних назв осіб в українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Львів. держ ун-т ім.І.Франка. Львів, 1996. 18с.
64. Віняр Г. М. Словотвірні тенденції в сучасній українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Дніпропетровськ. держ. ун-т. Дніпропетровськ, 1992. 16с.
65. ВознийТ.М. Словотвір дієслів в українській мові у порівнянні з російською та білоруською. Львів: Вища школа. Вид-во при Львівському ун-ті, 1981. 188 с.
66. Войтик Л. С. К вопросу о смысловой структуре слова (на материале ЛСГ наименований животных): Автореф. дисс. ... канд. филол. наук: 10.02.01 / Казах. гос. ун-т. Алма-Ата, 1975. 39с.
67. Войтик Л. С. О системной организации ЛСГ наименований животных // Сборник статей аспирантов и соискателей Казахской ССР: Иностранные языки. Алма-Ата, 1972. Вып.2. С.60-65.
68. Волков В. В. Деадъективное словообразование в русском языке. Ужгород: Карпати, 1993. 304с.
69. Волков В. В. Словообразовательная парадигматика русских имен прилагательных и существительных: от анализа к синтезу // Актуальные вопросы словообразовательного анализа и словообразовательного синтеза: Сб. науч. тр. К.: УМК ВО, 1991. С.98-117.
70. Волкова О. Н. Наименования взрослой самки непарнокопытных домашних животных в русском языке // Лексическая и синтаксическая семантика русского языка: Сб. науч. тр. К.: КГПИ, 1982. С.41-47.
71. ВолодченковМ.П. К вопросу о глагольной валентности// Лексическая и синтаксическая семантика русского языка. Сб. науч. трудов. К.: КГПИ, 1982. С. 106-112.
72. ВолоцкаяЗ.М. Об одном подходе к описанию словообразовательной системы // Лингвистические исследования по общей и славянской типологии. М.: Наука, 1966. С.51-62.
73. ВолоцкаяЗ.М. Опыт описания системы словообразовательных значений (на материале русского и польского языков): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.17 / АН СССР, Ин-т славяноведения. М., 1968. 24с.
74. ВолоцкаяЗ.М. Семантическая классификация и способы образования отыменных глаголов // Структурная типология языков. М.: Наука, 1966. С.165-180.
75. ВолоцкаяЗ.М. Специфика значения мотивированных слов и способы их толкования // Актуальные проблемы русского словообразования: Тезисы докладов и краткие сообщения ІІІ Республ. науч. конф. 21-23 сент. 1978г. Ташкент, 1978. С.119-123.
76. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. К.: Оберіг, 1993. 592с.
77. ГайсинаР.М. Соотношение семантики и синтагматики глагола// Исследования по семантике. Семантические единицы и их парадигмы. Уфа: Башкирский гос. ун-т, 1992. С. 41-48.
78. ГатауллинР.Г. Некоторые вопросы валентности в стилистическом словообразовании // Исследования по семантике. Семантика языковых единиц разных уровней. Уфа: Башкирский гос. ун-т, 1988. С. 133-138.
79. Гейгер Р. М. К вопросу о морфемном и формантном статусе аффиксоидов // Актуальные проблемы русского словообразования І. Ученые записки, т.№143. Ташкент, 1975. С.309-313.
80. Герета М. І. Особливості словотворчої структури збірних іменників // Мовознавство. 1977. №1. С.79-82.