СТРУКТУРНА ОРГАНІЗАЦІЯ І СЕМАНТИКА ГОНЧАРСЬКОЇ ЛЕКСИКИ У ПОДІЛЬСЬКИХ ГОВІРКАХ

Краткое описание

КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

МЕДИНСЬКИЙ Анатолій Миколайович

УДК 811.161.2’282(477.43)(043.3)

СТРУКТУРНА ОРГАНІЗАЦІЯ І СЕМАНТИКА
ГОНЧАРСЬКОЇ ЛЕКСИКИ У ПОДІЛЬСЬКИХ ГОВІРКАХ

Спеціальність 10. 02. 01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук,
професор Ткачук Петро Єфремович.

Кам’янець-Подільський, 2005

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ...........................................................................3
ВСТУП............................................................................................................................5
РОЗДІЛ 1. СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА І ГЕНЕЗА
ГОНЧАРСЬКОЇ ЛЕКСИКИ У ПОДІЛЬСЬКИХ ГОВІРКАХ.......12
1.1. Гончарська лексика як об’єкт лінгвістичного дослідження..12
1.2. ТГЛ на позначення назв підготовки глини..........................................................18
1.3. ТГЛ на позначення назв виготовлення
гончарських виробів................................................................................................30
1.4. ТГЛ на позначення назв випалювання гончарських виробів............................43
1.5. ТГЛ на позначення способів оздоблення гончарських виробів54
1.6. ТГЛ на позначення глиняних виробів.................................................................69
1.7. Словотвірні типи гончарської лексики у подільських говірках......................101
РОЗДІЛ 2. ЗІСТАВНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОНЧАРСЬКОЇ ЛЕКСИКИ У
ПОДІЛЬСЬКИХ ГОВІРКАХ НА ТЛІ ІНШИХ ДІАЛЕКТІВ...............121
2.1. Подільські локалізми..........................................................................................122
2.2. Назви, спільні для подільського говору та інших українських діалектів.123
ВИСНОВКИ...............................................................................................................151
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................................158
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ...........................................................................................163
ДОДАТКИ..................................................................................................................178
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ НАЗВ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ..................................178
СПИСОК ІНФОРМАТОРІВ......................................................................................180
КАРТА: Головні сучасні гончарські осередки на Поділлі.....................................182
СПИСОК НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ, ПОДАНИХ НА КАРТІ...............................183
ТЕКСТИ......................................................................................................................184
ІНДЕКС ПРОАНАЛІЗОВАНИХ ЛЕКСЕМ............................................................198

ВСТУП
Докладне вивчення складу, семантичної структури та географії лексики територіальних діалектів одне з першочергових завдань українського мовознавства. Особливо це стосується лексики народних ремесел, зокрема гончарства.
Гончарство один з найдавніших промислів слов’ян. На території Східної Європи рештки випалюваних глиняних виробів належать до доби неоліту (5-е тис. до н. е.). У період трипільської культури у племен, які в ІІІ-ІІ тисячоліттях до н. е. населяли територію Придніпров’я і Придністров’я, обробка глини досягла високого розвитку. Кераміка трипільської культури відзначалася високою художньою довершеністю, в її орнаменті відображено поняття триярусності побудови Всесвіту та поділ окружності на чотири сторони світу [74: 414]. У період ранньослов’янських культур зарубинецької (ІІ ст. до н.е. ІІ ст. н.е.) і черняхівської (ІІ-ІV ст. н.е.) спостерігається перехід від ліпного способу виготовлення до гончарного круга, а також з’являється гончарна піч з вертикальною тягою [74: 415]. У кераміці Київській Русі вже використовували поливи [138: 11-13].
В Україні у 15-18 ст. гончарство особливо бурхливо розвивається в міських цехах. У цей час вперше широко застосовуються свинцеві поливи, які витісняють задимлювання. Багатовікові традиції гончарів зумовили утворення численних гончарських центрів, формування самобутніх шкіл декоративного розпису, виділення місцевих художніх стилів. Так, у Львові 1388 р. датують перші відомості про тутешніх гончарів. На Волині у 17 ст. гончарними центрами були Вишнівець, Вербовець, Кременець, Торчин, Володимир.
Знайдені кахлеві печі засвідчують, що гончарство було поширене в Суботові, Гадячі, Глухові, Батурині. У Ніжині, Ічні, Городні, Кузьміні, Грабові на півдні Чернігівщини виготовляли розписні кахлі, звідки їх розвозили по Чернігівській, Полтавській і Харківській губерніях.
На Полтавщині гончарство побутувало в Зінківському, Миргородському, Полтавському та Лубенському повітах. Найбільшим гончарським центром у цьому регіоні є м. Опішня, що має високоякісні гончарські глини. Гончарний промисел був розвинений також на Київщині в камінському, Уманському, черкаському, канівському повітах, а також на Харківщині, Лебединщині та Охтирщині [137: 17-22].
Гончарний промисел на Поділлі сягає давніх-давен. Одними з найдавніших є пам’ятки буго-дністровської культури (VІ початок ІV тис. до н.е.) [4: 118-126].
У ХV-ХVІ ст. на Поділлі відкриваються цехи гончарів у таких населених пунктах, як Адамівка, Зіньків, Кам’янець-Подільський, Купин, Сатанів, Смотрич, Бар, Гайсин, Шаргород, Шатівка, Товсте.
Найбільшого розквіту гончарство досягло на рубежі ХІХ початку ХХ ст., коли на Поділлі діяло понад 200 гончарських осередків.
Багатством художньо-стильових ознак та форм усіх видів гончарних виробів відзначаються осередки м. Гайсина, сіл Бубнівка, Жерденівка, Кіблич, Зятківці Гайсинського району Вінницької області. У с. Крищинці (Вінниччина) засвідчено своєрідний ріжковий розпис, елементи якого виконані у формі листя, квітів тощо. Гончарські вироби в с. Лісове цього ж регіону характеризуються своєрідністю розпису, що нагадує мотиви килимарства, узори вишивок [74: 422-423].
Давнім гончарським центром є Смотрич (Хмельниччина), що відомий з кінця ХVІІ-ХVІІІ ст. Тут гончарі створили свою самобутню декоративну систему, яка характеризується концентричними, асиметричними, вертикальними та у вигляді розетки оздобленнями. Їхні вироби розписані рослинним орнаментом жовтого, білого, коричневого та зеленого кольорів.
Відомими гончарськими осередками були також Зіньків та Адамівка (Хмельниччина), де виготовляли неполив’яні речі з розписом жовто-білого кольору з різноманітними візерунками. На виробах гончарів з Адамівки відзначено зоо-, антропоморфні, рослинні геометричні елементи та мотиви (цятки, листя, квіти, тварини, птахи) [74: 423-424].
Загалом західноподільські вироби мають певні відмінності у порівнянні зі східноподільськими. Так, горщики на Східному Поділлі переважно кулеподібні, а на Західному конусоподібні, у східній зоні гончарі виготовляли, крім простих, миски ускладненої форми з подвійним колінчастим зламом, а для західних районів характерні лише конусоподібні миски. На Східному Поділлі орнамент складніший і наносився здебільшого на червоне тло, а на Західному простіший і виконувався переважно на білому [74: 424].
Гончарські вироби виготовляють на сьогодні у таких населених пунктах, як Королівка, Товсте (Тернопільщина), Адамівка, Пирогівка, Кам’янець-Подільський, Меджибіж, Смотрич, Ставниця (Хмельниччина), Бубнівка, Вапнярки, Горишківка, Майдан-Бобрик, Рахни-Лісові, Тимар (Вінниччина).
Нині цей вид промислу переживає занепад: зникають відомі осередки, зменшується кількість гончарів, значно скоротився асортимент посуду.
Наукові засади вивчення гончарської лексики викладено у працях багатьох дослідників (Б.Базєлічовна [194], В.Бережняк [18], С.Варніка [204], В.Веренич [40], Б.Голубович [194], Л.Дюбел [192], С.Єрьоміна [94], З.Коверська [195], Ж.Краєвська [196], А.Кривицький [40], М.Кривчанська [115], Г.Ландсфелд [197], Н.Левун [124], С.Литвиненко [133], Л.Лукіч [198], П.Михайлов [141], Л.Нідерле [199], В.Новак [200], О.Попова [164], О.Пошивайло [157], Р.Рейнфус [201], А.Салтиков [163], Л.Спанатій [168], Р.Строгал [203], О.Трубачов [177], Е.Фрис [193], Н.Хобзей [133], В.Чефлер [202] та ін.).
Гончарську термінологію досліджували в різних аспектах, зокрема етимологічному (С.Єрьоміна [94], О.Трубачов [177]), лексикографічному (В.Бережняк [18], В.Василенко [34], О.Пошивайло [157]), історичному (Л.Нідерле [199]), етнолінгвістичному (В.Веренич [40], А.Кривицький [40], С.Литвиненко, Н.Хобзей [133]) та лінгвогеографічному в поєднання з описовим (Й.Дзендзелівський [87], Л.Спанатій [168]).
Ґрунтовний аналіз гончарської лексики здійснили О.Трубачов [177], М.Кривчанська [115], П.Михайлов [141], Н.Левун [124], В.Бережняк [18], Л.Спанатій [168], а питання вивчення зазначеної лексики частково висвітлювали у своїх дослідженнях В.Веренич і А.Кривицький [40], С.Литвиненко і Н.Хобзей [133], О.Пошивайло [157], О. Прусевич [138], Л. Шульгіна [188], Є. Спаська [170], Н. Геппенер [158], М. Фріде [184] та ін.
Проте вивчення системи гончарської лексики Поділля не знайшло належного висвітлення в науковій літературі.
Функціонування в словниковому складі мови тематичних та лексико-семантичних груп свідчить, як відомо, про системність лексичного рівня. Тематичні групи лексики (ТГЛ) виділяються на підставі предметних відношень слів до об’єктивної дійсності, тобто завдяки екстралінгвістичним (позамовним чинникам). Ширші або вужчі кола, що виділяються у межах групування явищ об’єктивної дійсності, відзначаються спільними ознаками, за якими слова пов’язуються між собою як елементи тематичної групи [124: 9].
Виділення ТГЛ на підставі позамовних чинників не повинно відволікати від лінгвістичного аналізу зазначеної групи слів, адже специфіка лексики в порівнянні з іншими рівнями мови полягає у її відношенні до позамовних факторів об’єктивної дійсності. Особливо актуальним аналіз ТГЛ є в термінології, де терміни становлять чітко окреслену систему понять, елементи якої взаємопов’язані [124: 9].
Визначення ТГЛ є кроком до власне мовних зв’язків, зокрема семантичних, якими відзначаються лексико-семантичні групи (ЛСГ), що виділяються в межах ТГЛ. Слова пов’язуються між собою в ЛСГ за допомогою різних відношень: групування близьких значень або їх диференціації, різноманітних уточнень, явищ синонімії, антонімії тощо.
У теоретичних працях з семасіології та дослідженнях конкретного лексичного матеріалу спостерігається розмежування ТГЛ і ЛСГ. Так, А.Уфімцева в основі виділення ТГЛ відзначає спільність означуваних словами предметів і явищ, а ЛСГ смислові зв’язки [181:137-138]. Це протиставлення ТГЛ і ЛСГ фактично підтверджує раніше висунуте твердження Ф.Філіна [183]. Ф.Сороколєтов підкреслював, що в ТГЛ превалює мовна сторона”, а в ЛСГ власне мовна категорія” [167:21-22]. Однак, як зауважує П.Гриценко, варто нагадати, що незалежно від типу об’єднання лексики (ТГЛ чи ЛСГ) лексема є відбиттям позамовної дійсності” [72:9]. Вирішення проблем семантики неможливе без звернення до об’єктивної дійсності, явища якої позначаються засобами мови [52: 75].
За спостереженнями дослідників, семасіологічні студії останнього часу позначені відходом від протиставлення ТГЛ і ЛСГ як різнотипних об’єднань лексики та намаганням встановити закономірності зв’язку предметної спільності слів із спільністю їх словотвірних і семантичних прикмет” [72: 9].
Р.Будагов відзначав, що при виділенні ТГЛ позамовні фактори домінують над власне мовними, зазначаючи при цьому, що ТГЛ поділяються на такі, що мають чіткі межі і такі, в яких ці межі встановити складно [28:23]. Коли правильно визначено об’єкт дослідження та його межі, тільки тоді можна говорити про чинники організації ЛСГ [72:9]. А.Уфімцева вказувала на відносний характер меж ЛСГ [181:139-141], крім того, потрібно пам’ятати про зміни глибини пізнання й меж понять, залежність структури семантичних полів від характеру об’єктів, а також про можливість реалізації здатності людини до перегрупування пізнавальних об’єктів [26:8].
У сучасній лінгвістичній практиці конкретних лексико-семантичних описів активно застосовується теорія тематичних і лексико-семантичних груп.
На нашу думку, врахування структурних типів лексики і типів відображуваних ними предметів і явищ дійсності, а також внутрішніх зв’язків компонентів має важливе значення для виділення ЛСГ. У позамовному просторі ЛСГ співвідносяться з групою реалем що об’єднуються спільністю призначення і властивостей.
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю вивчення народної терміносистеми, зокрема гончарства, що дає цінний матеріал для створення повного словника гончарської лексики української діалектної мови всіх регіонів України та подільських говірок, зокрема, а також допоможе створити належну емпіричну базу діалектної лексикографії та лексичної ареалогії.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з комплексною темою кафедри української мови Кам’янець-Подільського державного університету Південноволинські і подільські говірки як ареальні одиниці української мови” та з підготовкою Інститутом української мови НАН України Лексичного атласу української мови та Словника українських говорів.
Метою дослідження є створення повного реєстру гончарських термінів у подільських говірках на підставі польових записів та зафіксованих раніше різними джерелами матеріалів, аналіз їх складу, структурної організації та відношення до лексики інших українських діалектів.
З визначеної мети випливають такі завдання:
1) зібрати за спеціальною програмою і систематизувати лексику гончарства з усіх збережених нині центрів виробництва гончарського посуду на Поділлі;
2) здійснити семантичний аналіз гончарської лексики;
3) схарактеризувати лексику за походженням;
4) зробити структурний аналіз досліджуваної лексики;
5) встановити особливості словотворення зазначеної групи лексики;
6) визначити відношення гончарської лексики подільських говірок до цієї ж лексики інших говірок.
Об’єктом дослідження є гончарська лексика подільських говірок.
Предметом дослідження є склад, структурна та семантична організація гончарської лексики Поділля.
Джерельною базою дисертації послужили польові записи автора, здійснені упродовж 1999-2002 рр. у 52 населених пунктах осередках гончарського виробництва за спеціально складеною програмою (420 питань) на основі питальників К.Матейко, В.Бережняк і Л.Спанатій. Зафіксовано 988 іменникових, прикметникових, числівникових та дієслівних лексем, серед них 38 локалізмів. Використано також опубліковані та рукописні джерела з української діалектології (словники, атласи, збірники текстів) та етнографічні матеріали.
Методи дослідження. Поставлені в роботі завдання розв’язуються за допомогою описового, зіставно-типологічного методів та методу компонентного аналізу. Застосовано також і порівняльно-історичний метод, коли є потреба реконструювати давні форми і використати матеріал інших слов’янських або неслов’янських мов.
Наукова новизна полягає в тому, що в роботі вперше зафіксовано в польових умовах і зроблено системний аналіз гончарської лексики подільських говірок, що є важливим для з’ясування шляхів формування лексики давніх ремесел.
Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні окремих питань порівняльно-історичної діалектології та просторової варіативності мови, а також у з’ясуванні деяких питань, пов’язаних з матеріальною культурою українців.
Практичне значення дослідження визначається тим, що результати його можуть бути використані при укладанні Лексичного атласу української мови та Словника українських говорів, при викладанні курсу діалектології, спецкурсів з лексикології та семантики, написанні курсових і дипломних робіт студентами філологічних факультетів.
Особистий внесок здобувача. Увесь представлений, описаний і систематизований матеріал досліджуваної лексики.
Апробація результатів дисертації. Дисертаційна робота обговорювалася на засіданнях кафедри української мови Кам’янець-Подільського державного університету. Основні положення повідомлялись на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Кам’янець-Подільського державного університету (2000-2004), міжнародних наукових конференціях Теоретичні та методологічні засади сучасної діалектології” (Житомир, 2002), Діалектна лексика: лексикологічний, лексикографічний та лінгвогеографічний аспекти” (Глухів, 2004), Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі” (Кам’янець-Подільський, 2005) та науковому семінарі Актуальні проблеми української діалектології” (Львів, 2004).
Публікації. З досліджуваної проблеми опубліковано 6 наукових статей, із них 4 у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів Структура, семантика і генеза гончарської лексики у подільських говірках” і Зіставна характеристика гончарської лексики у подільських говірках на тлі інших діалектів”, висновків, списків використаних джерел і літератури, додатків, у яких уміщено індекс зафіксованої в говірках лексики, карту, тексти, списки обстежених населених пунктів та інформаторів.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Аналіз структурної і семантичної організації гончарської лексики подільських говірок, її походження та ареальних особливостей дає змогу зробити наступні висновки.
Гончарська лексика подільських говірок становить складну і багатокомпонентну систему, у межах якої виділяються ТГЛ, що, в свою чергу, поділяються на ЛСГ. Аналізовану лексику можна умовно поділити на дві великі групи: 1) назви, пов’язані з виготовленням глиняних виробів (до цієї групи входять ТГЛ на позначення назв підготовки глини, ТГЛ на позначення назв для виготовлення гончарських виробів, ТГЛ на позначення назв випалювання гончарських виробів та ТГЛ на позначення способів оздоблення гончарських виробів); 2) назви глиняних виробів (ТГЛ на позначення глиняних виробів).
Серед зазначених ТГЛ провідне місце належить ТГЛ на позначення гончарських виробів. Це зумовлено специфічною рисою гончарської терміносистеми, оскільки не для всіх давніх ремесел характерна головна роль продуктів виробництва. Навпаки, в лексиці ткацтва, обробки дерева чи ковальства найдавнішу і найважливішу частину становлять назви знарядь виробництва.
У ТГЛ на позначення глиняних виробів спостерігається близькість між мікрогрупами як у семантиці, так і у формальному вираженні. Важливими чинниками розвитку семантичної структури є усвідомлення реалемної спільності/відмінності, близькості/віддаленості.
Коли семантичне поле співвідноситься з однорідним денотативним рядом, це створює інші умови, ніж коли семантична структура вичерпується зв’язком з певним денотатом, щодо динаміки семантичної структури лексем і їх семантичного наповнення.
Факторами, що зумовили розвиток структурної організації, складу і семантичної структури гончарської лексики у подільських говірках, є взаємодія структурної організації фрагментів ЛСГ і ТГЛ та їх динаміка, вторинна номінація (внутрішньомовні), з одного боку, та міжмовне контактування (зовнішньомовні), з другого.
Гончарські терміни засвідчують зв’язок з термінами інших давніх промислів. Так, номени верс|тат ‘верстат для формування глиняного посуду’, вере|тено ‘вертикальна вісь гончарного круга’ походять з термінології ткацтва. Назва горн ‘піч для випалювання’ є дуже давньою і поширена як в термінології гончарства, так і ковальства. Однак давні похідні псл. *gъrnьcь, *gъrnьčаrь, що пов’язані виключно з гончарством, та семантичні і лексико-словотвірні зв’язки псл. *gъrnь вказують на належність цієї назви до гончарської термінолексики.
Деякі гончарські номени позначають реалію функціонально широку і пов’язані з іншими терміносистемами:
1) назвами знарядь землеробства: рес|кал’, рос|кал’, ло|пата, |шуфл’а, |шухл’а ‘інструмент для копання глини’;
2) назвами різних видів господарської діяльності: н’іж ‘інструмент, яким стругали глину’, |ножик ‘кусок дерева, яким мнуть глину’;
3) назвами предметів домашнього вжитку: |лаўка, ст’іл ‘лавка, на якій розмішують глину’;
4) назвами житла та його частин: чер|дак ‘пристосування, на якому сушать свіжовироблений посуд’, |п’ічка, п|йецка ‘прибудова при горні, через яку входять до топки’, сто|дола, |шопа ‘легка дерев’яна повітка, яка захищає від вітру та опадів гончарську піч’;
5) назвами форм ландшафту, конкретного середовища: зем|л’а ‘чорна жирна земля’;
6) назвами термінології машинобудівництва: махо|вик, махо|в’ік ‘нижня частина гончарного круга’, по|ч’іпн’ік, п’ід|шипник, под|ш’іпн’ік, под|шипник ‘залізний підшипник в гончарському крузі, в який вставляється вісь’;
7) назвами мінералогічної термінології: вап|н’ак, вапн’а|чок, п’і|сок ‘сторонні домішки, що трапляються в глині’;
8) назвами, пов’язаними з виробництвом скла: фр’і|та ‘суміш вохри (глини) з піском’;
9) назвами термінології хімічної промисловості: сви|нец, |оливо ‘склоподібний сплав, яким покривають посуд’;
10) назвами будівельної термінології: бру|сок ‘дерев’яний брусок, прикріплений до лави, через який проходить веретено гончарського круга’, |кел’ма ‘дерев’яна лопата, якою зчищають глину з лави чи гончарного круга’;
11) назвами загальновідомих військових понять і зброї: |кул’а ‘купа, у яку збивали глину’;
12) назвами музичної термінології: стру|на ‘інструмент, яким стругали глину’;
Аналізовані лексеми характеризуються складною семантичною структурою. Спостерігається асиметрія між планом змісту і планом вираження (лексемою). Одиниця плану змісту виявляє кілька засобів вираження і, навпаки. Те, що кілька елементів плану змісту пов’язуються із засобом вираження, є реалізацією здатності лексеми до семантичного варіювання.
Так, відзначено наявність репрезентантів кількох сем: |ринка ‘квітковий горщик’, ‘посуд, що нагадує глиняну миску, яка розширюється вгору і в якій смажили їжу’, ‘глиняна пательня’, ‘форма для випікання булок’, ‘глиняна форма для випікання паски’, ‘глиняна посудина для сала’, ‘глиняна посудина для солі’, ‘глиняна посудина для доїння молока’, ‘посудина для збивання масла’, ‘посуд, у якому пекли паску, бабку’, ‘глиняна банка для варення’, ‘глиняна посудина для запікання гусячого м’яса’, ‘глиняна посудина для запікання м’яса, овочів’, ‘глиняна посудина для сметани’, ‘глиняна посудина для запікання м’яса качки’, ‘глиняна посудина для фруктів’, ‘посудина для смаження млинців’, ‘посудина для зберігання святкового печива’, ‘глиняна посудина для меду’, ‘глиняна посудина для олії’; ку|ш’ін ‘кувшин з ручкою’, ‘глиняна посудина для сала’, ‘невелика посудина для цукру’, ‘глиняна банка для варення’, ‘глиняна посудина для меду’, ‘посудина для заварювання чаю’, ‘посудина у вигляді невеликої бочки, у якій беруть воду на поле’.
Семантика певної частини лексем розширюється за допомогою метафоричності, метонімічності, що зумовлюють появу вторинних назв. Так, відзначено номени: близ|н’атка, дв’іǐ|н’ата ‘два спарені між собою перемичкою горщики’; |пупчик, жи|в’іт, |черево ‘середня випуклість горщика чи якоїсь іншої посудини’; |шийа, |горло ‘верхня звужена частина глечика’; |песик, |коник, ба|ранчик ‘глиняні дитячі іграшки в образах тварин, птахів’; ба|лабушок ‘кусок глини, викачаної руками і приготовленої для вироблення посуду’, ка|лачик ‘глиняна посудина, у якій тримають спиртні напої’.
Деякі назви зазначеної групи лексики є моносемічними: гон|чар, |бодн’а, бо|ч’іўка, горш|чок, Vиґар|н’ічка, д’іǐ|ниц’а, зол’іў|ник, ка|дилниц’а, ка|зан, кала|марка, |л’ул’ка, ску|пец, та|р’іл’, та|л’ірка, друш|л’ак.
У гончарській лексиці в подільських говірках відзначено велику кількість міжговіркових відповідників (значно менше синонімів), які відрізняються між собою тим, що міжговіркові відповідники функціонують в різних говірках, а синоніми лише у межах лексики однієї говірки, невід’ємним складником системи якої вони є.
Великі можливості народної словотворчості, з одного боку, активна взаємодія говірок різного походження, з другого, зумовлюють функціонування у зазначеній лексиці великої кількості міжговіркових відповідників.
Чи не головною причиною функціонування синонімів і міжговіркових відповідників є те, що вони мають різні мотиви номінації. Як результат оцінки одного предмета з різних боків виникають лексичні паралелі.
Часто мотивами номінації є функції, які виконує предмет (струг, стру|жок, стру|гачка, свис|тун, свис|тунчик, свисту|нец’, свис|тул’ка, свис|ток, свис|туник, свис|точок, |пишчик, ‘дитяча іграшка, за допомогою якої утвоюють свист’), особливості практичного використання глиняного посуду, (с’іл’|ничка, со|л’анка, с’іл’|ниц’а, ‘глиняна посудина для солі’, |сахарниц’а, сахар|ниц’а, цук|роўка, цукер|ничка, ‘невелика посудина для цукру’), особливості зовнішнього вигляду та асоціативна подібність до інших об’єктів навколишньої дійсності (близ|н’ата, близн’у|ки, близ|н’атка, дв’іǐ|н’ата, дзв’і|н’ата ‘два спарені між собою перемичкою горщики’), місце розташування об’єкта (верш|н’ак, верх|н’ак, верхн’а|чок ‘верхня частина гончарного круга’; сп’ід|н’ак, с|подак, сп’ід ‘нижня частина гончарного круга’), колір (чер|в’інка, |черв’ін’, виш|н’іўка ‘червоно-коричнева фарба для розписування череп’яного посуду’, |зелен’ ‘зелена фарба, виготовлена з окису міді’), спосіб виготовлення (|випал ‘увесь посуд, який закладається в горн для випалювання’, |димка ‘димлений чорний посуд’), матеріал, з якого виготовлено предмет (г|лин’аник ‘горщик, у якому тримають білу глину для мазання хати’). Інколи паралельні назви виникають внаслідок взаємодії кількох мотивів номінації. Так, сема ‘посудина для збивання масла’ репрезентована лексемами масло|боǐн’а, масло|боǐка, що передають функції, які виконує предмет, та особливості практичного використання предмета.
Значно менше, ніж міжговірокових відповідників, зафіксовано синонімів. Міжмовні контакти носіїв певної говірки (гончарі різних гончарських осередків спілкувалися між собою на ярмарках, де збували свої вироби, на різних виставках гончарських виробів, а також гончарі, носії однієї говірки, спілкувалися з людьми, які купували гончарські вироби і могли бути носіями іншої говірки), вплив літературної мови (адже багато гончарських термінів є відомими в літературній мові) зумовили функціонування в гончарській лексиці у подільських говірках синонімічних пар. Так, засвідчено такі синоніми: гла|душчик куў|ш’ін ‘твариновидна посудина для зберігання рідини’; мама|лижник ґар|нушок ‘горщик, подібний до чавунного горщика’; к|ружка куф|л’а ‘невеликий (0,5-1 л) кухоль для пиття’; |л’ул’ка |фаǐка ‘глиняний трубчастий виріб для паління’.
Зафіксовано й паралельні лексеми, що засвідчують як процеси архаїзації, так і специфіку інноваційних явищ. Ці назви можуть бути як синонімами, тобто виступати в одній говірці: гор|нец |горшчик ‘горщик на 2-2,5 л для каші’, сл’іǐ с|лойік ‘глиняна банка для круп’, ‘глиняна посудина для сметани’; так і міжговірковими відповдниками, тобто належати до різних говірок: глек г|лечик ‘глек без вушка для молока’, ча|ра па|тел’н’а ‘посудина для смаження млинців’, |чаша к|варта ‘велика чарка на високій ніжці’. Якщо назви гор|нец, сл’іǐ, глек, ча|ра, |чаша переважають в мовленні людей старшого віку, то номени |горшчик, с|лойік, г|лечик, па|тел’н’а, к|варта функціонують як в мовленні людей старшого віку, так і молодшого.
Треба відзначити, що деякі назви (ча|ра, па|тел’н’а, сково|р’ідка), які розглядаються нами як глиняний посуд, відомі в подільських говірках і на позначення металевого посуду.
Дослідження гончарської лексики у подільських говірках на тлі інших українських діалектів дозволяє зробити певні висновки. Так, багато спільного в семантиці зазначені назви мають зі східнополіськими говірками: г|лина, |доўбн’а, струг, |горен, с|л’оси, |п’ічка, |вила, друш|л’ак, г|лечик, к|варта, к|ружка, |чашка, |чашечка, та|р’ілка, ба|рило, |ваза, |чарка, |бан’очка, горш|чок, мас|л’анка та ін.
Проте зафіксовано аналізовані номени з однаковою семантикою і в інших українських говорах: буковинських (близ|н’ата), наддністрянських (|горно), бойківських (дзв’і|н’ата, гла|душчик, мас|ничка), гуцульських (горн), середньонаддніпрянських (гу|с’атниц’а), полтавських (друш|л’ак, г|лечик), західнополіських (глеǐ, |горин, мас|ниц’а, |горшчик, мас|ничка, масло|боǐка, масло|боǐн’а, свис|тун).
Засвідчено лексеми, що виявляють спільну семантику в багатьох українських говірках: подільських, бойківських, полтавських, східнополіських (дв’іǐ|н’ата); подільських, полтавських, степових, нижньонаддніпрянських (друшл’а|чок); подільських, полтавських, західнополіських, східнополіських (|горшчик); подільських, буковинських, західно- і східнополіських (близ|н’ата).
У подільських говірках виявляються і локалізми, що не зафіксовані відомими джерелами в інших українських діалектах: |опуха ‘сторонні домішки, що трапляються в глині’, го|пака ‘тс.’, мерт|виц’а ‘тс.’ , мас|т’уха ‘менш пластичний гончарний матеріал’, ракуш|н’ак ‘глина з дрібними журавчика’, гл’ац ‘місце видобування глини’, кл’ік ‘інструмент, яким збивали пласти глини’, скреп ‘дерев’яна дощечка, за допомогою якої гончарний круг прикріплювався до лави’, ґри|ґулиц’а ‘легка дерев’яна повітка, яка захищає від вітру та опадів гончарську піч’, |шура ‘тс.’, жор|н’іўка ‘палиця, за допомогою якої обертають камінь в жорнах’, фар|муґа ‘речовина, якою обмазують глиняні вироби перед обсипанням’, шмір ‘березовий дьоготь’, труд’ ‘інструмент, за допомогою якого готується полива’, п’ід|гонтра ‘мотив геометричного орнаменту, крапки’, мет|ниц’а ‘глибока глиняна миска для миття посуду’, шкво|р’інчик ‘глиняна пательня’, гор|наг ‘горщик з вушком для відправлення природних потреб’, шкварин|ча ‘глиняна посудина для сала’.
За походженням певну частину назв можна виділити як спільнослов’янські (6,1%) та запозичені (3,8%). До праслов’янського шару лексики належать: гон|чар, г|лина, |доска, вере|тено, круг, |оска, |лаўка, струг, ку|сок, вап|н’ак, |черв’ін’, к|раска, с|подак, |жорна, сту|па, горн, |бочка, |чаша, |чашка, |бодн’а, кага|нец, д’і|жа, краǐ, |шийа, |горло, дно та ін.
Запозиченими з інших мов є такі номени: з польської мови (пйец, ґ|рати, па|н’іўка, с|лойік, з|банок, |келих, па|тел’н’а, |контур, |унтор, |рондлик, скарб|ниц’а), німецької (сти|лаж, йухт, гла|зур, |пензел’, друш|л’ак, ко|ноўка, к|ружка, п|л’ашка, муш|тук), німецької через польське посередництво (|банта, др’іт), нижньо-верхньонімецької через польське посередництво (брак, верс|тат), середньо-верхньонімецької через польське посередництво (|кел’ма, |кухол’), готської (ко|тел), російської (|банка, |чарка, |чара, гра|ф’ін, ко|п’ілка), румунської (|купа), турецької (ка|зан, |л’ул’ка), арабської через польське і турецьке посередництво (каў|ник), китайської (као|л’ін), французької (ан|гоб, фл’а|кон), французької через російське і німецьке посередництво (каст|рул’а), латинської (|форма), латинської через польське посередництво (|охра, к|варта, |порц’ійа), народнолатинської через польське посередництво (|миска), грецької (|тиква, ло|хан’а, |кадка), середньогрецької (лам|патка), італійської (стек, ба|рило, ко|фетн’іца), литовської (каў|ник, ку|шин, куў|ш’ін).

список використаних ДЖЕРЕЛ

Арк. Аркушин Г. Словник західнополіських говірок. Луцьк, 2000. Т. 1-2.
Б.-Нос. Білецький-Носенко П.П. Словник української мови. К., 1966. 423 с.
БНГ Милюченков С.А. Беларусское народное гончарство. Минск: Наука и техника, 1984. 183 с.
БІАМ Лексика говорів Бузько-Інгульського ареалу. Миколаївська область. Машинопис. Зберігається в Інституті української мови НАН України (Київ).
Бережняк Бережняк В.М. Лексика східнополіських гончарів //Український діалектологічний збірник: Книга 3. Пам’яті Тетяни Назарової. К.: Довіра, 1997. С. 459-468.
Вас. Василенко В.И. Опыт толкового словаря народной технической терминологии по Полтавской губернии. Отдел І, ІІ, ІІІ. Кустарные промыслы, сельськое хозяйство и земледелие, народные поговорки и изречения //Сборник Харьковского Историко-филологического общества. Т. 13. Харьков, 1902. С. 177-183.
Ващ. Ващенко В.С. Словник полтавських говорів. Харків. Вип. 1, 1960. 107 с.
Врх. Б. Верхратський І. Говір батюків. Львів, 1912. 250 с.
Врх. Зн. Верхратський І. Знадоби до словаря южноруського. Львів, 1877. 88 с.
Врх. Л. Верхратський І. Про говір галицьких лемків. Львів, 1902. 489 с.
Геп. Геппенер Н. Жерденівські гончарі Лавренюки-Полив’яні. К., 1928. 27 с.
Гол. Головацький Я.Ф. Матеріалы словаря малорусскаго наречія. Пряшов, 1982. 612 с.
Гр. Грінченко Б. Словарь української мови: В 4 т. К., 1907-1909. Т. 1-4.
ГГ Гуцульські говірки. Короткий словник. Львів, 1997. 231 с.
Данч. Данченко О.С. Народна кераміка Наддніпрянщини. К., 1969. 140 с.
Дз. Доп. Дзендзелівський Й.О. До історії слів порплиця і шестирня // Доповіді та повідомлення (серія філологічна). Ужгород, 1958. С. 65-67.
Дз. Пр. Дзендзелівський Й.О. Програма для збирання матеріалів до Лексичного атласу української мови. К.: Наук. думка, 1984. 308 с.
Дз. УЗЛП Дзендзелівський Й.О. Українсько-західнослов’янські лексичні паралелі. К.: Наук. думка, 1969. 210 с.
Дз. СНП Дзендзелівський Й.О. Словник специфічної лексики говірок Нижнього Подністров’я // Лексикографічний бюлетень. Вип. 6. К., 1958. С. 36-54.
ДЛАЗ Дзендзелівський Й.О. Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської обл. УРСР (Лексика). Ужгород. Ч. 1-2. 1958-1960.
Дорош. Дорошенко С.І. Матеріали до словника діалектної лексики Сумщини // Діалектологічний бюлетень. Вип. 9. К., 1962. С. 101-122.
ЕСУМ Етимологічний словник української мови: В 7 т. К.: Наук. думка, 1982. Т. 1. 631 с.; 1985. Т. 2. 570 с.; 1989. - Т. 3. 549 с.; 2003. Т. 4. 656 с.
Желех. Желехівський Є. Малоруско-німецкий словар: В 2-х т. Львів, 1886. 1117 с.
Зар. Зарецкий И.А. Гончарный промысел в Полтавской губернии. Полтава, 1894. З нен., ІІ, 126, ХХІІІ, VІ, ІІ с.
Ів.-Шум. Іваницький С., Шумлянський Ф. Русско-украинский словник. Вінниця, 1918. 250 с.
Ін. Ионов Н.Ф. Гончарный промысел в Киевской губернии //Кустарная промышленность в Киевской губернии: Итоги анкетного и местного обследования, произведенного Киевской губернской земской управой по поручению Губернского земского собрания.- К.: тип. К.Круглянского, 1912. С. 1-77.
КДА Карпатский диалектологический атлас / Берштейн С.Б., Иллич-Свитыч В.М., Клепикова Г.П. и др. М., 1967. 271 с.
Корз. Корзонюк М.М. Матеріали до Словника західноволинських говірок //Українська діалектна лексика. К.: Наук. думка, 1987. С. 62-267.
Крв. Кривчанська М.Ф. Назви посуду гончарного промислу Полтавщини // Полтавсько-київський діалект основа української національної мови. К., 1954. С. 115-129.
Крв. ДБ Кривчанська М.Ф. Про деякі гончарські назви // Діалектологічний бюлетень. Вип. VІ. К., 1960. С. 109-116.
Лащ. Лащук Ю. Закарпатська народна кераміка. Ужгород, 1960. 85 с.
Лащ. М. Лащук Ю.П. Мистецтво гончарів Смотрича і Адамівки // Проблеми етнографії Поділля. Тези доповідей наукової конференції. Кам’янець-Подільський, 1986. С. 125-126.
Лиз. УУМК Лизанець П.М. Угорсько-українські міжмовні контакти (на матеріалі українських говорів Закарпаття): Конспект лекцій. Ужгород: Вид-во УЖДУ, 1970. 250 с.
Лиз. ВЗУГЗ Лизанец П.Н. Венгерские заимствования в украинских говорах Закарпатья. Будапешт: Akademiai Kiadó, 1976. 683 с.
Лис. Лисенко П.С. Словник поліських говорів. К.: Наук. думка, 1974. 260 с.
Мартин. Мартинова Г.І. Подільско-середньонаддніпрянська діалектна межа (за даними побутової лексики правобережної Черкащини). Автореф. дис. на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук. 19с.
Мог. Могильченко М. Гончарство в с. Олешні у Чернігівщині //Матеріали до українсько-руської етнології. 1899. Т. 1. С. 53-67.
Моск. Москаленко А.А. Словник діалектизмів українських говірок Одеської області. Одеса, 1958. 77 с.
МСБГ Матеріали до словника буковинських говірок. Вип. 1-6 (А-О). Чернівці, 1971-1979.
Мт. Матейко К.І. Народна кераміка західних областей Української РСР ХІХ-ХХ ст. К.: Вид-во АН УРСР, 1959. 140 с.
Онишк. Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок. Ч. 1 (А-Н). К.: Наук. думка, 1984. 496 с.; Ч. 2 (О-Я), 1984. 516 с.
Пош. І Пошивайло О. Етнографія українського гончарства. Київ-Опішне, 1993. 408 с.
Пош. ІІ Пошивайло Олесь. Ілюстрований словник народної гончарської термінології Лівобережної України (Гетьманщина). Опішне: Українське народознавство, 1993. 233 с.
Прус. Прусевич А. Гончарный промысел Подольской губернии // Кустарные промыслы Подольской губернии. К., 1916. С. 3-116.
СІС Словник іншомовних слів / За ред. члена-коресп. АН УРСР О.С.Мельничука. К.: Головна редакція УРЕ, 1975. 775 с.
Спас. Спаська Є. Шльонський гончарний круг // Матеріали до етнології. 1929. Вип. 2. С. 104-110.
СРНГ Словарь русских народных говоров / Под ред. Ф.П.Филина. М.-Л.: Наука. Вып. 1-23, 1965-1987.
СРЯ Словарь русского языка: В 4 т. М.: Русский язык, 1981. Т. 1-4.
СУМ Словник української мови: В 11 т. К.: Наук. думка, 1971-1980. Т. 1-11.
Трубч. Трубачев О.Н. Ремесленная терминология в славянских языках (этимология и опыт групповой реконструкции). М.: Наука, 1966. 416 с.
УГ Українське гончарство: Національний культурологічний щорічник. Опішне: Українське Народознавство, 1993. Кн. 1. 250 с.
УНГ Пр. Українське народне гончарство: Програма-запитальник для дослідження традиційного гончарства та збирання етнографічних матеріалів. Опішне, 1988. 29 с.
Фасмер Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: В 4 т. М., 1964-1973. Т. 1-4.
Фр. Фриде М. Гончарство на юге Черниговщины //Материалы по этнографии, 1926. Т. 3. С. 45-58.
Цыг. ЭСРЯ Цыганенко Г.П. Этимологический словарь русского языка. 2-е изд., перераб. и доп. К., 1989. 511 с.
Чабан. Чабаненко В.А. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини. Запоріжжя, 1992. Т. 1-4.
Шило Шило Г. Із лексики говірок Верхнього Подністров’я і Побужжя. Львів, 1960. 32 с.
Шульг. Шульгина Л. Ганчарство в с. Бубнівці на Поділлі //Матеріяли по етнології. К., 1929. С. 111-184.
Шух. Шухевич В. Гуцульщина. Львів, 1901. Ч. 2. С. 259-272.
Явр. Яворницький Д.І. Словник української мови. Катеринослав: Слово, 1920. Т. 1. 411 с.
Mosz. Moszyński K. Kultura ludowa słowian. Cz. 1. Kultura materialna. Warszawa, 1967. S. 355-372.
SW Słownik języka polskiego. Ułoz. pod. red. J.Karłowicza, A. Kryńskiego i W. Niedžwiedzkiego. T. 1-8, Warszawa, 1900-1927 (Słownik Warszawski).

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Александрова Г.А. Образність як джерело утворення технічної термінології // Мовознавство. 1973. №5. С. 56-59.
2. Аркушин Г.А. Західнополіські деривати з суфіксом -к(-а) // Мовознавство. 2001. №4. С. 40-46.
3. Атлас української мови: В 3 т. К., 1984-2001. Т. 1-3.
4. Археология Украинской ССР: В 3 т. К., 1985. Т. 1-3.
5. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М., 1966. 607 с.
6. Багмут Й.А. Слово і термін // Питання мовної культури. К., 1972. Вип. 3. С. 16-27.
7. Байрак Я.З. З історії розвитку гончарства та техніка і технологія гончарського виробництва на Закарпатті // Українське гончарство: Національний культурологічний щорічник. Київ-Опішне, 1993. Кн. 1. С. 294-300.
8. Балушок В. Світ середньовіччя в обрядовості українських цехових ремісників. К.: Наук. думка, 1993. 118 с.
9. Бандрівський Д.Т. Матеріали до діалектного словника Бориславського і суміжних районів Львівської області // Дослідження і матеріали з української мови. К., 1961. Т. 4. С. 3-15.
10. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови. Ужгород, 1960. 416 с.
11. Бевзенко С.П. Українська діалектологія. К.: Вища школа, 1980. 248с.
12. Безпояско О.К. Взаємодія спільнокореневих слів з інтернаціональними та українськими суфіксами // Мовознавство. 1981. №3. С. 67-70.
13. Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. К., 1987. 211 с.
14. Беларускі этнаграфічны зборнік. Мінск, 1958. 347 с.
15. Беляєв Р.С. Поняття терміноелемента з погляду теорії номінації // Мовознавство. 1990. №3. С. 64-66.
16. Бережков М. А.Ф.Шафонский и его труд: Черниговского наместничества топографическое описание (Заметки к истории Черниговской губернии и Малоросии вообще). Нежин, 1910. 103 с.
17. Бережков М.О. О занятиях археологической комиссии // Сборник историко-филологического общества при институте кн. Безбородько в Нежине. 1903. Т. 4. С. 31-60.
18. Бережняк В.М. Гончарська лексика східнополіського діалекту. Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1996. 23 с.
19. Блаватский В.Д. История античной расписной керамики. М., 1958. 204 с.
20. Бобринский А.А. Гончарные мастерские и горны Восточной Европы. М.: Наука, 1991. 272 с.
21. Бобринский А.А. Гончарство Восточной Европы: Источники и методы изучения. М.: Наука, 1978. 272 с.
22. Бобринский А.А. О древнерусской обварной керамике // Славяне и Русь. М.: Наука, 1968. С. 17-24.
23. Бодник А. Бойківська прядильно-ткацька техніка і термінологія // Нар. творчість та етнографія. 1969. №4. С. 37-51.
24. Бойко М.Ф. Нові тенденції в розвитку сільськогосподарської термінології // Мовознавство. Наук. зап. Т. ХVІ. К., 1961. С. 93-94.
25. Бойко Н.І. Структурно-семантичні особливості професійно-термінологічної лексики у мові художньої прози // Мовознавство. 1984. №1. С. 59-63.
26. Бородина М.А., Гак В.К. К типологии и методике историко-семантических исследований. Л.:Наука, 1979. 232 с.
27. Будагов Р.А. Очерки по языкознанию. М., 1953. 280 с.
28. Будагов Р.А. Сравнительно-семасеологические исследования: (Роман. яз.). М.:Изд-во Моск.ун-та, 1963. 302 с.
29. Будзан А.Ф. Народна кераміка з Миколаєва над Дністром // Нар. творчість та етнографія. 1979. №6. С. 94-99.
30. Булаховськ