СТРУКТУРНІ І КОМУНІКАТИВНІ ПАРАМЕТРИ ЖАНРУ ВІЛЬНОГО ІНТЕРВ’Ю (на матеріалі телепередач 2000 – 2004 років)

Краткое описание

Національний педагогічний університет
імені М.П. Драгоманова

На правах рукопису

Денискіна Ганна Олександрівна

УДК 811.161.2’ 42

СТРУКТУРНІ І КОМУНІКАТИВНІ ПАРАМЕТРИ
ЖАНРУ ВІЛЬНОГО ІНТЕРВ’Ю
(на матеріалі телепередач 2000 2004 років)

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Мацько Любов Іванівна
доктор філологічних наук,
професор, дійсний член АПН
України

Київ 2005

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ..................................................

5

ВСТУП.......................................................................................................

6

РОЗДІЛ 1. ТЕЛЕВІЗІЙНЕ МОВЛЕННЯ ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ У СУЧАСНОМУ МОВОЗНАВСТВІ...

13

1.1.Основні напрямки лінгвістичних досліджень телевізійного мовлення.....................................................................................................

15

1.1.1.Лінгвістика тексту й аналіз дискурсу як два підходи до розгляду телевізійного мовлення......................................................

21

1.1.2. Місце телевізійного мовлення у класифікації
дискурсів..............

31

1.1.3. Специфіка і роль діалогу в структурі телевізійного
дискурсу......................................................................................

36

1.1.4. Співвідношення усної і писемної форм мови в телевізійному діалогічному дискурсі...................................

41

1.1.5. Інтра- і екстралінгвістичні чинники у дослідженні
телевізійного діалогічного дискурсу................

49

1.2. Критерії диференціації жанрів сучасного телевізійного діалогічного дискурсу...............................................................................

55

1.3. Жанр телевізійного інтерв’ю.............

65

1.4. Функціональні різновиди та мовно-комунікативні особливості жанру вільного інтерв’ю............................

70

1.5. Висновки до розділу І.................................

76

РОЗДІЛ 2. МОВНОСТРУКТУРНІ ПАРАМЕТРИ ЖАНРУ ВІЛЬНОГО ІНТЕРВ’Ю..................................................

79

2.1. Структурні елементи зовнішньої композиційної системи вільного телеінтерв’ю...........................................................................

81

2.1.1. Специфіка і роль назви передач у жанрі вільного інтерв’ю..

82

2.1.2. Різновиди вступної частини та їх функції у жанрі вільного
інтерв’ю................................................................................................

83

2.1.3. Репрезентативна ідея основної частини вільного
інтерв’ю................................................................................................

86

2.1.4. Типи висновків у заключній частині вільного
інтерв’ю................................................................................................

88

2.2. Структуромовні елементи внутрішньої композиційної системи вільного інтерв’ю...........................................

92

2.2.1. Мовне вираження репліки-стимулу в структурі вільного
інтерв’ю................................................................................................

94

2.2.1.1. Функціональні типи звернення-питання...........................

95

2.2.1.2.Особливості поєднання звернення-повідомлення з іншими різновидами ініціювальної репліки...........................................

104

2.2.1.3.Специфіка мовного вияву звернення-спонукання............

107

2.2.1.4. Особливості лексичного і фразеологічного наповнення репліки-стимулу.........................................................................................

110

2.2.2. Мовне вираження репліки-реакції у структурі вільного
інтерв’ю................................................................................................

116

2.2.2.1. Мовні одиниці на позначення відповіді-згоди...............

119

2.2.2.2. Мовні одиниці на позначення відповіді-незгоди...........

125

2.2.2.3. Семантичні типи репліки відповіді-коментування та
особливості її сполучуваності з іншими різновидами
реагувальної репліки......................................................................

132

2.2.2.4. Особливості лексичного і фразеологічного наповнення репліки-реакції.....................................................................

138

2.2.3. Мовне вираження реагувально-стимулювальних реплік у структурі вільного інтерв’ю.....................................................................

151

2.3. Висновки до розділу ІІ ..........................................................

156

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ МОВНО-КОМУНІКАТИВНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖАНРУ ВІЛЬНОГО ІНТЕРВ’Ю.............................

161

3.1. Мовні стратегії і тактики комунікантів у жанрі вільного інтерв’ю.......................................................................................................

162

3.1.1. Стратегії інтерв’юера та особливості їх мовного вираження у жанрі вільного інтерв’ю.....................................................

166

3.1.1.1. Етикетна стратегія..........................................................

167

3.1.1.2. Стратегія запиту інформації.........................................

171

3.1.1.3. Стратегія корекції одержаної інформації....................

173

3.1.1.4. Стратегія топікального контролю................................

175

3.1.1.5. Стратегія позитивної самопрезентації......................

178

3.1.2. Стратегії респондента та особливості їх мовного вираження у жанрі вільного інтерв’ю.....................................................

184

3.1.2.1. Стратегія інформування................................................

185

3.1.2.2. Стратегія топікального контролю................................

190

3.1.2.3. Стратегія позитивної самопрезентації.........................

194

3.2. Специфіка мовленнєвої взаємодії комунікантів у жанрі вільного інтерв’ю.......................................................................................................

199

3.3. Статусно-рольові відношення між комунікантами у жанрі вільного інтерв’ю.......................................................................................

212

3.4. Висновки до розділу ІІІ .............................................................

220

ВИСНОВКИ..............................................................................................

224

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ......................................

237

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................

259

ДОДАТКИ..................................................................................................

265

ВСТУП

Зміни, що відбулися в системі телевізійних засобів масової комунікації, стосуються не лише характеру та функцій повідомлень, але й процесу їх творення та розповсюдження.
Немає сфери людської діяльності, яку не можна було б розглянути крізь призму спілкування. За посередництва мовлення людське суспільство підтримує протяжність часової і просторової вісі свого існування”[165,63]. Сам процес спілкування на сучасному етапі розвитку української літературної мови виокремлюється в самостійну сферу діяльності з власною стратегією реалізації тих чи інших комунікативних, пізнавальних, агітаційних завдань. Усе актуальнішою стає проблематика досліджень, пов’язана з цим процесом, особливо у сфері телевізійної масової інформації. Такі науки, як мовознавство, психологія, філософія, соціологія повсякчас порушують традиційні проблеми з багатовіковою історією, які коротко формулюються: мова і мислення”, мова і спілкування”. Тому абсолютно природно, що до уваги окремих дисциплін потрапляють лише ті аспекти комунікації, які найтісніше пов’язані з предметом аналізу кожної з них.
Спілкування складний соціолінгвістичний феномен, що потребує не тільки міждисциплінарних досліджень, а й інтеграції всіх накопичених знань на основі певного методологічного принципу.У лінгвістиці, комунікативістиці, прагматиці та інших науках, що займаються вивченням феномена спілкування, неодноразово були спроби розробити такий метод аналізу, який дав би змогу об’єктивувати наші уявлення про змістову структуру і змістову насиченість тексту. Роботи О.О.Потебні, О.М.Пєшковського, Л.В.Щерби, М.М.Бахтіна, О.А.Земської, М.М.Кожиної, Н.Д.Арутюнової, С.Я.Єрмоленко, Ф.С.Бацевича та багатьох інших вчених мають величезну вагу для подальшої розробки інтегруючих методів вивчення складного процесу комунікації.
Необхідність вивчення мови в динаміці її розвитку і реального функціонування зумовлена важливістю суспільної функції, яку виконує українська літературна мова в новітньому інформаційному просторі. Сучасна комунікативна стилістика, психолінгвістика, соціолінгвістика та теорія комунікації дали змогу розробити велику кількість моделей спілкування, але жодна з них не висвітлює всього розмаїття проблем, пов’язаних з особливостями функціонування діалогічної форми телевізійного дискурсу. Важливого значення під час вибору напрямків і методів вивчення комунікативного процесу набуває принцип діалектичної єдності мови і мовлення: мова існує лише в мовленні і завдяки мовленню. Наукові пошуки вітчизняних та зарубіжних учених спрямовані на розгляд соціальної функції та соціальної зумовленості діалогу, а також способів вираження комунікативного наміру мовця (Т.М.Нікулішина, Н.І.Формановска, Г.П.Апалат), характеру відношень та особливостей смислового зв’язку реплік у межах діалогічної єдності (П.С.Дудик, Н.Ю.Шведова), культурологічних та соціальних факторів впливу на вибір мовцем конкретного мовного матеріалу (Н.Д.Арутюнова, Л.І.Мацько). Аналізу лінгвістичних особливостей телевізійного мовлення присвячені праці С.В.Светани, Б.О.Зільберта, О.А.Лаптєвої, О.О.Суської, М.І.Прожогіної, О.А.Стишова. Закономірним продовженням подібних досліджень є вивчення структурних і мовно-комунікативних характеристик різних типів діалогічного дискурсу у сфері телевізійних засобів масової інформації. Вільне інтерв’ю належить до особливого різновиду телевізійного дискурсу, що ґрунтується на безпосередній мовленнєвій взаємодії його учасників.
Жанр інтерв’ю досліджувався як метод добору інформації (В.В.Кураніна), як засіб передачі внутрішнього стану людини (В.Г.Германов), аналізувалися також жанрові (В.В.Сиченков), структурні, семантичні й прагматичні особливості (Г.П.Апалат) текстів-інтерв’ю російської та англомовної преси, невербальні елементи комунікації як складові комунікативної компетенції мовця в англомовному телеінтерв’ю (М.В.Крижановська), синтаксичні особливості радіоінтерв’ю (А.Ф.Архипов), прояви мовленнєвої інерції (І.М.Прожогіна) та маркери кооперативності (Г.Ф.Морошкіна) в телевізійному інтерв’ю. Однак структурні та комунікативні параметри саме українського телевізійного діалогічного мовлення у жанрі вільного інтерв’ю (ВІ) не потрапляли дотепер у коло лінгвістичних досліджень.
Актуальність теми дисертації зумовлюється потребою визначення та ґрунтовного опису структурних та комунікативних параметрів жанру вільного інтерв’ю як особливого різновиду українського телевізійного діалогічного дискурсу. Вивчення інституційних типів мовленнєвого спілкування перебуває у центрі уваги соціолінгвістики, прагмалінгвістики, лінгвістики тексту, разом з тим конститутивні ознаки телевізійного діалогічного дискурсу ще не визначені. У теорії комунікації важливим є встановлення типології стратегій і тактик інтерв’юера та респондента, а також з’ясування закономірностей зміни комунікативних ролей у різновидах вільного телеінтерв’ю.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає науковій програмі координаційної ради Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” та пов’язане з напрямком наукової діяльності кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова Дослідження проблем гуманітарних наук” та комплексної теми Стилістика української мови”, що передбачає вивчення структурних і комунікативних складових жанру вільного інтерв’ю, а також особливостей їх мовного вираження на матеріалі усного діалогічного телевізійного мовлення.
Мета роботи полягає у з’ясуванні структурних і комунікативних параметрів телевізійного діалогічного дискурсу в жанрі вільного інтерв’ю.
Досягнення визначеної мети передбачає розв’язання низки конкретних завдань:
- дослідити системні властивості діалогічного телевізійного мовлення з позицій лінгвістики тексту й аналізу дискурсу;
- уточнити поняття телевізійного діалогічного дискурсу;
- з’ясувати роль і специфіку діалогу в структурі телевізійного дискурсу;
- визначити місце вільного інтерв’ю серед діалогічних жанрів телевізійного дискурсу;
- описати структурні параметри жанрово-композиційної системи вільного інтерв’ю та розкрити роль позамовних чинників у функціонуванні досліджуваного різновиду телевізійного дискурсу;
- на основі аналізу фактичного матеріалу кваліфікувати основні типи реплік та охарактеризувати особливості їх мовного вираження;
- виявити і описати параметри комунікативної взаємодії учасників комунікації в інформаційному, проблемному та портретному різновидах жанру вільного інтерв’ю;
- дослідити особливості статусно-рольових відношень між комунікантами в жанрі вільного телеінтерв’ю та мовні засоби їх вираження.
Об’єктом дисертаційної роботи є усне телевізійне діалогічне мовлення в жанрі вільного інтерв’ю.
Предметом дослідження структурні та комунікативні параметри діалогічного дискурсу в жанрі вільного телеінтерв’ю.
Матеріалом дослідження обрано українське усне телевізійне діалогічне мовлення, а саме: тексти телевізійних передач Саме той” та Зустріч у Бістро” телекомпанії Гравіс” (записано на відеоплівку, дешифровано і проаналізовано тексти 75-ти випусків, які вийшли в ефір з 2000 по 2004рр.)*. Використання цього матеріалу вмотивоване насамперед тим, що обидві передачі будуються у жанрі діалогу-інтерв’ю і виходять у прямому ефірі. Для дослідження відбиралися телепередачі, учасниками яких були відомі державні, політичні, громадські, освітні та наукові діячі, а також діячі культури і мистецтва. Широке коло запрошених до участі в обох телепередачах зумовлює їх тематичну різноплановість. Обидві передачі є популярними і виходять в ефір на телевізійних каналах, що охоплюють всю територію країни (1-й національний, Гравіс”) у найбільш зручний для глядачів різних соціальних верств вечірній час, з однаковою тривалістю (25-30хв). Зазначений обсяг проаналізованого матеріалу (загальна кількість слів: 169340; загальна кількість реплік: 4490) зумовлений вимогою статистичної достовірності результатів дослідження.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві здійснено комплексний структурно-комунікативний аналіз телевізійного діалогічного мовлення в жанрі вільного інтерв’ю. Вперше розроблено типологію реплік телевізійних діалогів і з’ясовано особливості їх мовного вираження, встановлено реєстр комунікативних стратегій і тактик, що застосовуються інтерв’юером та респондентом у жанрі вільного інтерв’ю. Вперше з’ясовано закономірності зміни комунікативних ролей учасників під час спілкування в жанрі вільного інтерв’ю і особливості мовленнєвої взаємодії між інтерв’юером та різними групами респондентів.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що аналіз структурних і мовно-комунікативних особливостей діалогів у жанрі вільного інтерв’ю сприяє розв’язанню теоретичних питань прагмалінгвістики, теорії тексту та аналізу дискурсу. Дослідження комунікативних стратегій і тактик, а також особливостей зміни комунікативних ролей учасників спілкування в жанрі вільного інтерв’ю сприяє подальшій розробці теоретичних питань комунікативної лінгвістики.
Практичне значення дисертації полягає у можливості використання отриманих результатів у курсі теоретичної та функціональної граматики, стилістики української мови, у спецкурсах з теорії дискурсу, а також при вивченні усного (зокрема телевізійного) мовлення та особливостей мовного впливу у сфері масової та міжособистісної комунікації. Результати дисертаційного дослідження можуть бути залучені для розробки та викладання вузівських курсів з журналістської та редакторської майстерності (зі спеціальності Журналістика” і Видавнича справа та редагування”), а також для створення спеціальної науково-дидактичної літератури.
Методи дослідження. Основними методами дослідження є описовий і метод лінгвістичного спостереження та інтерпретації мовних одиниць, а також метод дискурсивного аналізу, який охоплює структурний, контекстуальний та інтенціональний аналізи. Для визначення особливостей мовленнєвої взаємодії учасників інтерв’ю застосовувався кількісний метод, який дає змогу з’ясувати частоту, переважання чи відсутність функціонування у мовленні тих або інших досліджуваних явищ.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і результати дисертаційного дослідження викладено у доповідях на звітно-наукових конференціях викладачів, наукових семінарах кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (2000, 2001, 2002, 2003, 2004 рр.), на науково-практичній конференції Сучасні тенденції розвитку слов’янських мов (присвяченій пам’яті М.М.Пилинського)” (Київ, 18 19 грудня 2002 року), на Всеукраїнській науково-практичній конференції Молодь, освіта, наука, культура і національна свідомість” (Київ, 27 28 березня 2003 року), на ІІІ-й міжнародній науковій конференції Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 7 10 квітня 2003 року), на міжнародній науковій конференції Традиції Харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних проблем сучасної філології (присвяченій 200-річчю Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна)” (Харків, 5 7 жовтня 2004 року).
Структура роботи. Дисертація складається із переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів з висновками, загальних висновків, бібліографії, списку використаної літератури, списку джерел ілюстративного матеріалу і додатків. Загальний обсяг дисертації 264 сторінки (із них основний текст дослідження 204 сторінки); список використаних літературних джерел становить 239 найменувань, список джерел ілюстративного матеріалу 75 позицій.

* Із записами можна ознайомитись у приватній відеотеці телеканалу Гравіс”, а також у відеотеці кафедри стилістики української мови НПУ імені М.П.Драгоманова.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Виконане дослідження дає підстави зробити наступні висновки.
Телевізійний діалогічний дискурс віддзеркалює сучасний стан української літературної мови і водночас впливає на вироблення нових стильових різновидів живої розмовної літературної мови. Проведене дослідження дало змогу з’ясувати природу жанру вільного телеінтерв’ю шляхом опису його структурних і комунікативних параметрів. Телевізійний дискурс це процес комунікації у сфері телевізійних ЗМІ, створення і сприйняття якого регулюється такими чинниками: мовними (з яких особливий специфічний вияв мають синтаксичні, семантичні, стилістичні тощо засоби), психолінгвістичними (готовність реципієнта до сприйняття інформації, зацікавленість, його фонові знання тощо), медіоспецифічними (спосіб декодування, взаємодія відео- і звукового ряду). Телевізійний діалог є формою активної комунікативної взаємодії двох суб’єктів, матеріальним результатом якої утворення специфічного телевізійного дискурсу, що складається з послідовності ініціювальних і реагувальних реплік. Умови, за яких відбувається діалогічна взаємодія, передбачають незалежність учасників телевізійного діалогічного дискурсу від стереотипів писемного мовлення, однак застосування мовних і позамовних засобів регламентується екранними умовами сприймання. Телевізійний діалогічний дискурс становить складний процес соціолінгвістичної взаємодії, яка відбувається шляхом вербального вираження смислових позицій учасників передачі і модифікується під впливом телевізійної сфери функціонування, тематики і модельованої ситуації спілкування. Діалогічність телевізійного дискурсу виявляється не лише у певних жанрових формах, а пов’язується із взаємодією у телевізійному просторі різних свідомостей, смислових позицій, культур. Телевізійний діалог за ступенем підготовленості поділяється на підготовлений, напівпідготовлений і побутовий. Абсолютно непідготовленого телевізійного діалогу бути не може, бо ситуація завжди буде змодельована телебаченням. ВІ є напівпідготовленим різновидом телевізійного діалогу, бо існує попередня домовленість між співрозмовниками щодо теми і основного кола питань. Діалогічна ситуація є стандартною за своїми параметрами і регулюється композиційними схемами відповідних телевізійних жанрів. Різниця між розмовно-побутовим і усним телевізійним діалогічним мовленням частково виявляється: у тематичному плані (побутова тематика властива розмовному мовленню, а соціально значуща - телевізійному); у плані розгортання мовлення (короткі репліки розмовного діалогу протистоять розлогим реплікам телевізійного); у ситуативному плані (неофіційне оточення розмовного мовлення протистоїть умовам телевізійної студії). Водночас такі ознаки, як безпосередність, спонтанність, можливість зміни ролей мовець-слухач”, велике значення невербальних (міміко-жестових, інтонаційних та ін.) засобів наближує телевізійне усне діалогічне мовлення до розмовного.
Спостереження щодо ролі вербальних і невербальних засобів (зокрема кінетичних) у телевізійному діалогічному дискурсі дозволяє виділити такі аспекти їхньої взаємодії, як дублювання, заміщення, акцентування, регулювання і суперечність. Фіксуються випадки, коли стимул або реакція реалізуються як безпосередньо у слові, так і за допомогою кінетичних засобів. Отже, зміст телевізійного діалогу формується шляхом інтеграції мовних та позамовних чинників, де перші є матеріальною основою вираження повідомлення, а другі виконують допоміжну функцію як засоби заповнення лексично не представлених позицій у структурі діалогу.
У лінгвістиці поняття жанру мовлення розглядається не лише як вид мовленнєвого твору, вид цілісного висловлення, але і як динамічна структурна модель, яка втілюється у деякій множині конкретних висловлень. Жанр визначається як структурно-змістова модель дискурсної організації, що зумовлена авторським задумом та комунікативним завданням і представлена в оптимальній для реалізації комунікативного наміру формі. Між жанром інтерв’ю і жанрами бесіди, діалогу і розмови існують розбіжності у функціональному плані, в обсязі інформації у співрозмовників, у характері побудови комунікативного процесу та розподілі мовленнєвих ролей учасників. Композиційно-комунікативна єдність ВІ як типу телевізійного діалогічного дискурсу визначається, з одного боку, впорядкованістю його структури як діалогу, а з іншого послідовністю комунікативно-мовленнєвих дій, співвідносних із комунікативно-прагматичним контекстом телевізійного дискурсу. Жанр ВІ протистоїть за рівнем стандартизованості жанрам інтерв’ю-анкети, інтерв’ю-допиту і протокольного інтерв’ю, бо характеризується різноплановою тематикою запитань, довільною тривалістю реплік, можливістю зміни комунікативних ролей. У жанрі ВІ виявляються елементи оцінки, опису і портретних характеристик. Залежно від предмета обговорення виділяються такі різновиди жанру ВІ, як інформаційне (мета опис подій (фактів, явищ)), проблемне (мета оцінювання подій (фактів, явищ)) і портретне інтерв’ю (мета висвітлення видатної особистості).
Внутрішня єдність ВІ ґрунтується на динамічній взаємодії його складових компонентів. Жанрово-композиційна складова системи ВІ виявляється у таких композиційних ланках, як введення в тему”, експлікування” і резюмування”, які співвідносяться відповідно зі вступною, основною і заключною частинами. Виділяються, зокрема, такі різновиди зачинів: проспективно і ретроспективно спрямовані, констатувальні, оцінні і безоцінні. Структурне компонування основної частини ВІ підпорядковане завданню ефективного й адекватного інформування і представлене ланцюговою, блоковою та ланцюгово-блоковою топікальними конструкціями. Заключна частина у жанрі ВІ представлена такими типами висновків: елегантний фінал (характерний для портретного і проблемного різновидів ВІ), апелювальний різновид доцільного висновку (переважає у проблемному різновиді ВІ), підсумковий доцільний висновок (властивий переважно інформаційному різновиду ВІ). Будь-яка модель заключної частини формує впливову спрямованість структурної організації ВІ і має на меті підведення композиційного підсумку телевізійного діалогу.
Структурні параметри внутрішньої композиції ВІ забезпечують адекватну передачу інформації і її оптимальне сприйняття. У складі ВІ виділяються стимулювальні, реагувальні й реагувально-стимулювальні групи реплік. У межах першої групи виділяється репліка звернення-питання, репліка звернення-повідомлення і репліка звернення-спонукання. Репліка звернення-питання, у свою чергу, вміщує такі функціональні різновиди: власне питання (комунікативна функція) і метакомунікативні питання (фактична функція). Останні поділяються на уточнювальні (питання-відлуння і питання-перепитування), допоміжні (питання-підказки і експозитивні), риторичні (власне риторичні та етикетні). Власне питання за характером інформації, запит якої здійснюють, поділяються на відкриті (спрямовані й неспрямовані) і закриті (сугестивні, альтернативні і питання, що потребують від співрозмовника чіткого визначення своєї позиції). Репліка звернення-повідомлення, як засіб введення нової або уточнення вже відомої інформації, виступає у жанрі ВІ у різноманітних комбінаціях, поєднуючись з усіма іншими різновидами ініціювальної репліки, містить позитивну, негативну або нейтральну інформацію щодо теми і наближається за частотністю застосування до репліки звернення-питання. Репліка звернення-спонукання здійснює вплив на респондента, безпосередньо або опосередковано закликаючи до фізичної (рухи, жести), психічної (запам’ятовування, розмірковування, негативні чи позитивні емоції) і, передусім, мовленнєвої реакції. З позиції лексичного наповнення усне мовлення інтерв’юера, репрезентоване ініціювальною реплікою, слід віднести до розмовно-літературного різновиду, який охоплює: а)нейтральну лексику, б)розмовну лексику, в)незначну кількість просторічної лексики. Фіксуються також кількісно та якісно неоднорідні вкраплення жарґонної лексики (сачкувати”, суперкласний”, крутий” тощо). В ініціювальній репліці представлені наступні різновиди фразеологічних одиниць: народні (мати гаманець за спиною”), книжні (зокрема, парадокси: будемо чекати чергового скандалу, який стане рушієм розвитку українського мистецтва”), фраземи іншомовного походження (джентльменська угода”).
Реагувальні репліки відіграють важливу роль у моделюванні діалогічної єдності, визначаючи її кордони і сигналізуючи про комунікативну завершеність діалогічної конструкції. У жанрі ВІ розмежовуються три можливі реакції на репліку-стимул: позитивна, негативна і невизначена (коли прийняття рішення відкладається). Позитивну та негативну реакції ілюструють відповідно репліка відповідь-згода і репліка відповідь-незгода, що можуть бути ускладнені реплікою-коментуванням. Невизначена реакція виявляється у репліці відповідь-коментування, яка не містить ані підтримки, ані заперечення поглядів ініціатора мовлення. Негативна реакція на ініціювальну репліку, незважаючи на формальне заперечення стимулу (незгоду зі співрозмовником), є реакцією прийняття, бо в результаті як позитивних, так і негативних реагувальних реплік реципієнта комуніканти досягають основної мети діалогічної взаємодії розуміння позицій один одного. У зв’язку із завданнями та інтересами учасників ВІ, які вербально виявляються в ініціальних та реагувальних репліках, розмежовуються гармонійні та дисгармонійні діалоги. Гармонійний діалог передбачає такі різновиди реагувальних реплік: репліка відповідь-згода та репліка відповідь-незгода у поєднанні з реплікою-коментуванням або без неї. У зв’язку зі специфікою самого жанру вільного інтерв’ю (а не стандартизованого!) у діалогах переважають ускладнені коментуванням репліки.
Репліка відповідь-згода відіграє надзвичайно важливу роль у створенні мовної тканини гармонійного діалогу в жанрі ВІ. У межах цієї реагувальної репліки реалізуються такі види прагматичних значень: згода з думкою, підтвердження, дозвіл, згода виконати прохання. Найчастотнішим стилістично нейтральним висловленням, яке здатне передавати практично всі прагматичні значення згоди, є слово-речення ТАК. У жанрі ВІ застосовуються також такі його синоніми-еквіваленти: Безумовно, Звичайно, Абсолютно, Отож, Угу, Да. Репліка відповідь-незгода регулює хід інтерв’ю, бере участь у погодженні позицій і виявленні розбіжностей у поглядах його учасників. Найбільшою частотністю застосування при потребі висловлення незгоди характеризується слово-речення НІ , яке виражає негативну реакцію в чистому вигляді. Ця лексема (за підтримки ситуативних показників) здатна передавати увесь спектр прагматичних значень цього різновиду реагувальної репліки, зокрема: заперечення, власне незгоду і відмову. Всі перераховані значення об’єднані спільним семантичним компонентом: заперечення істинності деякої повідомленої раніше інформації, констатація неправильності (неприйнятності) висловлення (питання, повідомлення чи спонукання). Репліка-незгода майже завжди ускладнена реплікою-коментуванням, оскільки відсутність аргументації з боку мовця може спровокувати напруження у комунікативних стосунках учасників ВІ. Репліка звернення-коментування виявляється у жанрі ВІ або як ускладнення (у вигляді додаткової аргументації) до інших різновидів реагувальної репліки, або самостійно. За умов самостійного функціонування реагувальна репліка-коментування є семантично неоднорідною і може бути розподілена на конкретніші різновиди, зокрема, на репліки, які: 1)передають оцінку мовця, його ставлення до висловленого, 2)розвивають тему, підняту співрозмовником, 3)корегують попередньо надану інформацію, 4)вводять нову (змінюють) тему. Тобто репліка відповідь-коментування виконує аксіологічні, інформативні та корегуючі функції у структурі ВІ. У межах кожного з трьох різновидів ВІ ці функції виявляються неоднаково. У портретному різновиді інтерв’юер повинен надати гостеві можливість для саморозкриття, у зв’язку з чим тут переважають найбільші за обсягом репліки-коментування, що передають оцінку мовцем змісту стимулювальної репліки. У проблемному різновиді вільного інтерв’ю ведучий надає гостеві можливість для якнайповнішого висвітлення власної позиції, тому тут переважають середні за обсягом репліки-коментування, основною метою яких є корекція інформації, що була надана у попередній стимулювальній репліці. Здобуття якомога більшої кількості нової інформації зумовлює зменшення обсягу репліки-коментування в інформативному різновиді вільного інтерв’ю, а також залучення її не лише для спроби уточнити вже відоме, але і для введення якісно нового знання.
У жанрі ВІ залежно від обраної теми звучить лексика, закріплена за відповідними сферами суспільного життя. Лексичну основу репліки відповідь-коментування становлять слова з нейтральним стилістичним забарвленням, однак фіксуються і лексеми, які знаходяться на стилістичній шкалі набагато нижче нейтрального рівня і становлять шар стилістично зниженої лексики, вживаної з метою вираження емоцій, а також щонайтіснішого наближення до узусу відповідної телеаудиторії. Кількість і склад таких лексичних одиниць у багатьох випадках залежить від теми інтерв’ю, індивідуальної мовленнєвої манери та емоційності, а також мовної компетенції співрозмовників. Просторічна лексика вживається учасниками ВІ переважно як вияв певного ставлення до предмета розмови, відповідного емоційного стану (політикани”, паскудити”, дурнувата поліція”, дурні гроші”) або при потребі надати відповідну характеристику описуваному явищу (простак”, неотеса”, тварюка”). З‑поміж жарґонізмів, уживаних у репліці-коментуванні, особливою частотністю застосування відрізняються такі лексеми: крутий”, чисто”, попса”, понти” тощо. Зацікавленість ЗМІ у встановленні мовленнєвого та емоційного контакту з максимально широким колом адресатів орієнтує учасників телепередач на масову, а не на елітну мовну компетенцію. Підвищена частотність використання просторічних елементів так чи інакше сприяє підвищенню соціолінгвістичного статусу подібних номінацій, призводить до входження цієї лексичної групи до загальнонародної мови, до так званого розмовного стандарту.
Репліки, що сполучають реагувальну та ініціювальну мовну дію, кваліфікуються як реагувально-стимулювальні. У жанрі ВІ реагувально-стимулювальні репліки інтерв’юента представлені такими моделями: репліка відповідь-коментування + репліка звернення-питання” та репліка відповідь-коментування + етикетна формула”. Така незначна кількість моделей, що ілюструє мовлення гостя передачі, пов’язана, насамперед, з первинно закріпленою за ним роллю респондента, тобто того, хто відповідає на запит інформації”[45,1027]. Присутність стимулу в його репліці свідчить про спробу перехопити ініціативу, активізувати свою роль у діалозі. Випадки, коли першу частину реагувально-стимулювальної репліки становить згода, зумовлюються переважно позамовною ситуацією, бо згода інтерв’юера виконує у жанрі ВІ здебільшого фатичну і метакомунікативну функції (підтримки комунікативного каналу, підкреслення своєї уваги до повідомлюваного тощо). Окрему підгрупу становлять моделі реагувально-стимулювальної репліки, перша частина яких представлена етикетними мовними формулами подяки, вибачення або вітання. Реагувально-стимулювальні репліки свідчать про можливість переходу ініціативи від одного учасника діалогу до іншого і є специфічною особливістю жанру ВІ.
Під час діалогічної взаємодії кожен учасник комунікації застосовує певні види комунікативних стратегій і тактик, які становлять комунікативні параметри жанру. У жанрі ВІ як респондент, так і інтерв’юер можуть застосовувати конфліктні й неконфліктні різновиди тактик.
У жанрі ВІ виділено такі стратегії і тактики інтерв’юера:
-етикетну стратегію, що виявляється у тактиках презентації (типовими мовними формулами цієї тактики є: наш (сьогоднішній) гість”, мій (сьогоднішній) співрозмовник”), відкриття (типовими мовними формулами у жанрі ВІ є: добрий день”, вітаю Вас”), підтримки (тактику репрезентують уточнювальні, допоміжні та риторичні різновиди метакомунікативних питань, а також згода інтерв’юера, виражена лексемами угу”, так”, що виконує метакомунікативну функцію) і завершення (типовими мовними формулами є: на все добре”, до побачення”) мовленнєвого контакту;
-стратегію запиту інформації, що представлена тактиками прямого (виражена ініціювальною реплікою-питанням відкритого або закритого типу) та непрямого (втілюється у репліці звернення-повідомлення й виявляється у формі припущення, побажання або цитування) запиту інформації;
-стратегію корекції наданої інформації, репрезентовану тактиками уточнення (виявляється за допомогою питань-перепитів), узагальнення (для якої типовими є питання на зразок: чому саме?”, для чого саме?” тощо) і конкретизації (початковими маркерами якої є лексеми отже”, тобто”);
-стратегію топікального контролю, представлену тактикою підтримки і розвитку теми, тактикою наполягання на відновленні попередньої теми, а також тактиками зміни і корекції теми;
-стратегію позитивної самопрезентації, що її ілюструють неконфліктні тактики маскування, посилання (типовим маркером цієї тактики є дієслово казати” у різних граматичних формах), натякання, запобігання, а також конфліктні іронізування та провокування (типовими маркерами тактики є лексеми із семантикою сумніву: хіба”, невже” тощо).
Прагнучи справити враження на телеглядача, інтерв’юер балансує на межі гармонійного і дисгармонійного різновиду діалогічної взаємодії. Переважна більшість стратегій і тактик інтерв’юера орієнтовані на співробітництво з респондентом і мають на меті спільне розв’язання завдань інформування та впливу на глядача.
Респондент у жанрі ВІ для реалізації своїх намірів використовує наступні тактики і стратегії ведення діалогу: стратегію інформування (неконфліктні: тактики повної і неповної відповіді; конфліктні: тактики ухиляння від відповіді, переадресування запиту, посилання на власну некомпетентність, ігнорування запиту, відмови від відповіді); стратегію топікального контролю (неконфліктні: тактики підтримки і розвитку теми та корекції теми; конфліктні: тактика зміни теми); стратегію позитивної самопрезентації (неконфліктні: іронізування, натякання, мовчання; конфліктні: перехоплення ініціативи, випередження можливого питання інтерв’юера).
Найбільшою мовленнєвою активністю вирізняються учасники проблемного та інформаційного різновидів ВІ, найнижчою учасники портретного різновиду. Порівняння середнього обсягу реплік респондентів, об’єднаних у відповідні групи за сферою діяльності, дає підстави твердити, що репліки діячів у галузі науки і освіти є найбільш лаконічними, у той час як обсяг реплік діячів культури і мистецтва свідчить про наближення мовлення цієї категорії респондентів до монологічного. Однак слід наголосити, що діячів у галузі культури і мистецтва частіше за все запрошують для участі у портретному різновиді ВІ, меншою мірою у проблемному, і дуже рідко в інформаційному, а специфіка портретного різновиду ВІ передбачає відведення більшої кількості часу для висловлення респондента. Середній обсяг реплік групи, що об’єднує державних, політичних і громадських діячів, наближається до обсягу реплік групи діячів у галузі науки і освіти.
Кількісні показники застосування інтерв’юером відповідних стратегій і тактик у різновидах жанру ВІ свідчать про перевагу вживання тактики прямого запиту інформації в інформаційному різновиді ВІ, а тактики непрямого запиту інформації у портретному. У стратегії топікального контролю найбільша кількість уживань тактики підтримки і розвитку теми відзначається у портретному різновиді ВІ, тактика зміни теми переважає у проблемному, а тактика наполягання на відновленні теми - в інформаційному різновиді ВІ. Кількісну перевагу застосування відповідних тактик стратегії корекції одержаної інформації фіксуємо в інформаційному різновиді ВІ, де найпопулярнішою виявилась тактика уточнення інформації. З-поміж тактик стратегії позитивної самопрезентації в портретному різновиді ВІ переважають тактики провокування і натякання, меншою мірою представлені тактики іронізування, посилання та маскування, і лише один раз інтерв’юер вдається до тактики запобігання. У проблемному різновиді інтерв’юер надає перевагу тактикам провокування та іронізування, а показник застосування тактики натякання найнижчий, порівняно з іншими різновидами ВІ. І, навпаки, найвища кількість застосувань тактики натякання в інформаційному різновиді, друге місце займає тактика провокування, третє іронізування, четверте маскування, а тактика запобігання взагалі не представлена.
Респондент у жанрі ВІ надає перевагу таким тактикам стратегії інформування: в інформаційному різновиді неконфліктній тактиці повної відповіді на запит і конфліктним тактикам ухиляння від відповіді та посилання на власну некомпетентність; у проблемному різновиді неконфліктній тактиці неповної відповіді на запит і конфліктним тактиками ухиляння від відповіді та ігнорування запиту; у портретному різновиді неконфліктній тактиці повної відповіді та конфліктній тактиці зустрічного питання. Особливості поведінки респондента в діалозі визначають такі тактики стратегії топікального контролю: в інформаційному різновиді неконфліктна тактика підтримки і розвитку теми та конфліктна тактика зміни теми; у портретному неконфліктна тактика підтримки і розвитку теми; у проблемному різновиді фіксується середній показник частотності застосування респондентом тактик цієї стратегії. Маючи на меті справити позитивне враження на глядача і співрозмовника, респондент надає перевагу таким тактикам стратегії позитивної самопрезентації: в інформаційному різновиді неконфліктній тактиці натякання і майже не вдається до конфліктних тактик; у проблемному різновиді навпаки, респондент практично не застосовує неконфліктні тактики, натомість вдається до конфліктних тактик випередження можливого питання і перехоплення ініціативи у веденні діалогу; у портретному різновиді неконфліктній тактиці іронізування і конфліктній тактиці випередження можливого питання.
Державні й політичні діячі надають перевагу таким конфліктним тактикам: тактиці ухиляння від відповіді (стратегія інформування), тактиці зміни теми (стратегія топікального контролю), тактикам випередження можливого питання і перехоплення ініціативи (стратегія позитивної самопрезентації). З-поміж конфліктних тактик у мовленні діячів науки і освіти переважають тактика зустрічного питання (стратегія інформування) і тактика випередження можливого питання інтерв’юера (стратегія позитивної самопрезентації). Діячі культури і мистецтва частіше за респондентів інших груп вдаються до конфліктних тактик відмови від відповіді і посилання на власну некомпетентність (стратегія інформування). Діячі науки і освіти майже не застосовують конфліктну тактику стратегії топікального контролю, а у мовленні діячів культури і мистецтва практично не представлені конфліктні тактики стратегії позитивної самопрезентації.
Штучно створене місце комунікації (телестудія), мета, що полягає у здобутті інформації за допомогою обізнаного співрозмовника, систематичне чергування мовленнєвих ходів (реплік) комунікантів, а також первинна фіксація відповідних комунікативних ролей за учасниками діалогу, їх нерівний комунікативний статус, дають змогу віднести ВІ до інституційного типу дискурсів. Діалоги у жанрі ВІ залежно від розподілу і зміни комунікативних ролей під час мовленнєвої взаємодії поділяються на: 1)діалог, у якому ведучим” є інтерв’юер, а респондент веденим”; 2)діалог, у якому з часом ведучим” стає респондент, а інтерв’юер веденим”; 3)діалог, у якому роль ведучого” постійно переходить від одного партнера по комунікації до іншого. Первісно роль ведучого” закріплена за інтерв’юером, але, як свідчить аналізований матеріал, респондент може перехопити лідерство, застосовуючи відповідні тактики ведення діалогу, зокрема: тактику зустрічного питання, тактику зміни теми, тактику випередження можливого питання, а також тактику перехоплення ініціативи у веденні діалогу. Найбільшу кількісну групу становлять інтерв’ю, здебільшого портретного різновиду, з традиційним розподілом ролей між комунікантами. Дві передачі інформаційного різновиду та чотири проблемного ілюструють діалоги, у яких роль ведучого” постійно переходить від одного партнера по комунікації до іншого. Одна передача проблемного різновиду є прикладом поступового захоплення респондентом ролі ведучого”.
Практика прямого ефіру виявляє особливості індивідуальних стилів, а також територіальних та соціальних діалектів, удосконалює відомі і виробляє нові прийоми та методи ефективного впливу на аудиторію за посередництва вербальних і невербальних засобів. Вивчення телевізійного діалогічного дискурсу може відбуватися у таких напрямках, як: моделювання структури дискурсу, встановлення його видів і жанрів, висвітлення його структурних і комунікативних особливостей, розмежування типів учасників (оскільки їхні мовні характеристики обов’язково відображаються у типових моделях реалізації відповідного різновиду телевізійного діалогічного дискурсу), а також у сфері стилістичного вдосконалення телевізійного мовлення. Отримані результати можуть бути використані для подальших досліджень структурних і комунікативних параметрів різних типів діалогічних дискурсів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абдыкаримова Д.Б. Типология реплик казахского и русского диалогов: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.01(русс. яз.) и 10.02.02 (казах. яз.) / Алматынский гос. ун-т им. Абая. Алматы, 1999. 23с.
2. Алексеев В.А. О некоторых особенностях публицистического функционального стиля // Проблемы журналистики. Ленинград, 1973. Вып.2. С.3-20.
3. АлефіренкоМ.Ф. Фразеологізм // Українська мова. Енцикл. К.: Вид-во Укр. енцикл.” імені М.П.Бажана, 2000. С.708-710.
4. Англо-український словник: У 2 томах / Уклад. М.І.Балла. К.: Освіта, 1996. Т.1. 752с.
5. Апалат Г.П. Структура, семантика і прагматика текстів-інтерв’ю (на матеріалі сучасної англомовної преси): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 /Київськ. нац. лінгвістичний ун-т К., 2003. 19с.
6. Арнольд И.В. Современные лингвистические теории взаимодействия системы и среды // Вопросы языкознания. 1991. - №3. С.118-126.
7. Арутюнова Н.Д. Диалогическая модальность и явление цитации // Человеческий фактор в языке. Коммуникация, модальность, дейксис. М.: Наука, 1992. С.52-70.
8. Арутюнова Н.Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь. М.: Наука, 1990. С.136-137.
9. Арутюнова Н.Д. Речевой акт // Языкознание: Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н. Ярцева. 2-е изд. М.: БРЭ, 1998. С.412-413.
10. Арутюнова Н.Д. Феномен молчания // Язык о языке: Сб. статей/ Под общ. ред. Н.Д.Арутюновой. М.: Языки русской культуры, 2000. С. 417-437.
11. Архипов А.Ф. Синтаксические особенности речевого жанра радиоинтервью: (на материале радиовещания ГДР): Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1975. 29с.
12. Багиров Э.Г., Борецкий Р.А., Юровский А.Я. Основы телевизионной журналистики/Под. общ. ред. А.Я.Юровского. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. 240с.
13. Баделина М.В. Отношения согласия между репликами диалогических единств.: Автореф. дис. канд. филол. наук:10.02.01. Иваново, 1997. 18с.
14. Баженова Е.А.Композиция // Стилистический энциклопедический словарь русского языка / Под. ред. М.Н.Кожиной. М.: Флинта: Наука, 2003. С.168-173.
15. Баженова Е.А., Котюрова М.П. Текст // Стилистичекий энциклопедический словарь русского языка / Под. ред. М.Н.Кожиной. М.: Флинта: Наука, 2003. С.528-533.
16. Баранник Д.Х. Актуальні проблеми дослідження мови масової інформації // Мовознавство. 1983. №6. С.13-18.
17. Баранник Д.Х. Діалог //Українська мова. Енцикл. К.: Вид-во Укр. енцикл.” імені М.П.Бажана, 2000. С.139-140.
18. Баранник Д.Х. Стилістика усного мовлення // Сучасна українська літературна мова / За заг. ред. І.К. Білодіда. К.: Наук. думка, 1973. - Кн.5. Стилістика. С.503-551.
19. Барт Р. Нулевая степень письма // Семиотика.: [Сб.] / Под общ. ред. Ю.С.Степанова. М.: Радуга, 1983. С.306-349.
20. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: Худ. лит-ра, 1975. 502с.
21. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Сов. писатель, 1963.363с.
22. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 424с.
23. Бацевич Ф.С. Категорії комунікативної лінгвістики: Спроба визначення // Мовознавство. 2003. №6. С.25-32.
24. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. К.: ВЦАкадемія”, 2004. 344с.
25. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. К.: Киевский ун-т им. Т.Г.Шевченка, 1997. 300с.
26. Бибик С.П. Естетичні модифікації народнорозмовності в ідіостилі Григора Тютюнника.: Автореф. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Інститут мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України. К., 1994. 25с.
27. Бисималиева М.К. О понятиях «текст» и «дискурс» // Филологические науки. 1999. - №2. С.78-85.
28. Білодід І.К. Мова масово-політичної і ділової інформації як структурно-функціональний стиль сучасної літературної мови // Мовознавство. 1977. - №1. С.3-12.
29. Блох М. Я. Проблема основной единицы текста // Коммуникативные единицы языка: Сб. науч. тр. М.: МГПИИЯ им. М. Тореза, 1985. - С.117-128.
30.&n