СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА ТЕРМІНОЛОГІЯ

Краткое описание

Українська академія друкарства

На правах рукопису

Процик Марія Романівна
УДК 811.161.2’373.76:655

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА ТЕРМІНОЛОГІЯ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Огар Емілія Ігорівна,
кандидат філологічних наук, доцент

Львів 2005

ЗМІСТ

ВСТУП. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5
РОЗДІЛ 1. українська видавнича термінологія як історично сформована терміносистема . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .13
1.1. Зародження УВТ у добу книгописання та початків українського книгодрукування (кінець XV початок XVІІІ ст.). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13
1.2. Формування УВТ у період модернізації технологій друкарства (друга половина ХVІІІ перше десятиліття ХХ ст.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .19
1.3. Становлення терміносистеми видавничої справи як окремої науково-практичної галузі (перша третина ХХ ст.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .24
1.4. Розвиток УВТ на етапі наукового осмислення видавничої справи (40—80-ті рр. ХХ ст.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 47
1.5. Розбудова УВТ періоду комп’ютеризації видавничо-поліграфічних процесів (90-ті рр. ХХ початок ХХІ ст.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .58
Висновки до першого розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .66
РОЗДІЛ 2. ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ВИДАВНИЧОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 69
2.1. Структура терміносистеми сучасної видавничої справи . . . . . . . . . . . . . .69
2.2. Лексико-семантичні явища в сучасній українській видавничій термінології . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .79
Висновки до другого розділу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .106
РОЗДІЛ 3. основні ШЛЯХИ формуваННЯ термінології видавничОЇ справи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 109
3.1. Використання семантичного способу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 109
3.2. Роль морфологічного способу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .121
3.3. Продуктивність аналітичної деривації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 134
3.4. Запозичення з чужих мов . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .140
3.5. Значення морфолого-синтаксичного способу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .167
Висновки до третього розділу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 168
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 172
Список ВИКОРИСТАНОЇ літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .180
Список джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .210
ДОДАТОК А. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 219
ДОДАТОК Б. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .249
ДОДАТОК В . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .250
ДОДАТОК Г. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .254

ВСТУП

Актуальність дослідження. Українська видавнича справа пройшла довгий понад п’ятсот років і тернистий шлях розвитку. Унаслідок складних соціально-політичних та культурних умов формування української нації вона переживала як періоди піднесення і бурхливого розвою, так і періоди тривалого вимушеного затишшя. Українське книго- та пресовидання завжди було своєрідним індикатором політичної, економічної та інтелектуальної свободи українського народу, адже книга є не лише „основним засобом збереження та передавання різноманітної інформації, а й серйозним культурним і соціальним явищем” [2.5, с. 262]*, визначальним чинником формування духовності та національної самосвідомості.
Об’єктивно залежною від драматичної історії галузі виявилася й історія становлення її фахової мови, стрижнем якої є українська видавнича термінологія (далі УВТ). За весь час свого існування, починаючи з часів рукописної книги, УВТ щонайменше тричі переживала періоди розквіту та інтенсивного збагачення: на початках українського книгодрукування, на зламі ХІХ—ХХ ст., надто у добу так званого „другого українського ренесансу”, коли видавнича справа остаточно виокремилася з друкарства й оформилася в самостійну організаційно-творчу та виробничо-господарську галузь, і вже в новітні часи, після проголошення незалежності України та надання українській мові статусу державної, а відтак поступового відвойовування наукового, виробничо-технічного мовленнєвого простору, в якому до початку 90-х рр. панувала російська мова.
Та попри цікаву й „багату” лінгвальну та позалінгвальну історію, УВТ довгий час спеціально не вивчалася. Вона залишалася на марґінесах термінознавчих досліджень і тоді, коли протягом 90-х рр. ХХ ст. українська наука активно збагачувалася працями, присвяченими теоретичним і практичним аспектам формування, унормування та кодифікації української науково-технічної термінології загалом [56, 87, 117, 118, 121, 162, 170—173, 213, 214, 265—268] й окремих її терміносистем зокрема (гуманітарних [9, 15, 68, 134, 152, 338, 339], технічних [130, 135, 142, 149, 150, 181], природничих [26, 32, 108, 173, 237, 336] тощо). Усе це свідчить про актуальність пропонованого дослідження.
Гостра потреба аналізу сучасної УВТ зумовлена також революційними перетвореннями у видавничо-поліграфічних технологіях, появою нових реалій і нових спеціальних номінацій. Стрімка модернізація редакційно-видавничого процесу пов’язана з комп’ютеризацією, а отже зміни в логіко-поняттєвій підсистемі терміносистеми видавничої справи випереджають модернізацію спеціальної підмови, що її обслуговує, іншими словами зміни в плані змісту терміносистеми не релевантні змінам лексичного характеру, в її плані виразу. Одночасно активна синонімізація, властива для періоду становлення чи оновлення будь-якої терміносистеми, дестабілізує терміносистему видавничої справи, розхитує норму терміновживання. Усе це зумовлює необхідність своєрідної інвентаризації УВТ, перегляду термінологічного і поняттєвого матеріалу для подальшого унормування та кодифікації.
Ступінь наукового опрацювання проблеми. Уперше деякі давні українські видавничі терміни у лінгвістичному контексті згадуються у публікаціях [326] та дисертації [327] М. Д. Феллера, присвяченій вивченню факторів семантичного розвитку лексики книгодрукування в російській та німецькій мовах. Чимало сучасних видавничих термінів виникли ще за часів друкарства, коли видавничі і виробничі (тепер поліграфічні) процеси не були розмежовані й здійснювалися у друкарні, тому цінними для нашого дослідження є публікації [189—193, 195] та дисертація Е. І. Огар [194], в яких проаналізовано друкарські терміни, зафіксовані в писемних джерелах ХV—ХVІІ ст., та з’ясовано особливості формування і функціонування української друкарської термінології як ремісничо-виробничої прототерміносистеми. Терміни окремих тематичних груп, спільних для сучасних видавничої та бібліотечно-бібліографічної термінологій, проаналізовано в дисертації М. В. Сташко [294].
У колективній монографії „Склад і структура термінологічної лексики української мови” [274] В. С. Марченко, досліджуючи технічну термінологію, залучив і термінологічний матеріал з поліграфічної галузі, безпосередньо дотичної до видавничої справи. Деякі особливості функціонування українських видавничих і поліграфічних термінів у сучасному професійному мовленні розглянуто в статтях Д. В. Василишин, Б. В. Дурняка, О. В. Мельникова, С. А. Нечай, О. Сокіл, С.М.Гунька [155, 156, 159].
Важливими для вивчення історії формування УВТ були ґрунтовні дослідження з царини історії українського друкарства, видавничої справи та редагування в Україні праці Я. П. Запаска [2.11—2.14], Я. Д. Ісаєвича [2.20], С.І.Маслова [2.32], Ю. О. Меженка [153], І. І. Огієнка [198, 2.38], П. М. Попова [222], І. С. Свєнціцького [2.56], М. С. Тимошика [2.60], Г. Тисяченка [306], науковців Української академії друкарства [2.5, 2.16, 2.68] та інших дослідників.
У дисертації ми спиралися на теоретичні засади термінотворення й терміновпорядкування, викладені у працях українських (А. С. Д’якова [56], І.С.Квітко [84], Т. Р. Кияка [56, 87], І. І. Ковалика [100—105], І. М. Кочан [117, 118, 121], А. В. Крижанівської [128], Т. В. Михайлової [162], Г. В. Наконечної [170—173], Т. І. Панько [204—208], В. І. Пілецького [213, 214], Н. С. Родзевич [256], Т.Секунди [263], Л. О. Симоненко [265—268] та інших) і зарубіжних (Б.М.Головіна [33, 34], В. П. Даниленко [47—49], Т. Л. Канделакі [77, 78], В.М.Лейчика [85], Д. С. Лотте [125, 143—145], О. О. Реформатського [251—253], А. Д. Хаютіна [329], С. Д. Шелова [344]) мовознавців.
Зважаючи на гостроту дискусії щодо визначення природи терміна, у тому числі й морфологічної, вважаємо за потрібне зазначити, що вихідним для нас слугувало розуміння терміна як моно- або полілексемної одиниці, що виконує не тільки номінативну, а й дефінітивну функції, співвідноситься зі спеціальним поняттям певної галузі пізнання, вступає в системні зв’язки з іншими термінами й утворює з ними систему, в межах якої має тенденцію до однозначності, точності, емоційної нейтральності, і визнання тієї наукової позиції, згідно з якою термін як номінант і виразник конкретного поняття може мати форму іменника чи словосполучення, інші частини мови слід розглядати як термінотворчі форманти (детермінанти). Ці засади були вихідними під час збирання та аналізу відповідного лексичного матеріалу.
Під видавничим терміном розуміємо слово або словосполучення, що позначає поняття зі сфери редакційно-видавничого опрацювання твору і випуску видання у світ.
Терміни розглядаємо у загальномовному контексті, адже вони „не є ізольованими, незалежними, „вибраними” одиницями загальновживаної мови, які мають лише їм притаманні властивості, а становлять повноцінну частину загального складу мови, де властивості слів проявляються більш визначено, реґламентовано, відповідно до вимог професійного спілкування та взаєморозуміння” [56, с. 13].
Дослідники підкреслюють, що „специфіка терміносистем полягає в тому, що це природно-штучні, відкриті, динамічні системи” [312, с. 16]. Як одну з найважливіших ознак терміносистеми Б. М. Головін називає здатність малої чи великої кількості термінів обслуговувати „комунікативно-тематичне чи комунікативно-ситуативне завдання” [34, с. 3]. Видавничі терміни, вступаючи в системні зв’язки, утворюють терміносистему видавничої справи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках наукової теми кафедри видавничої справи і редагування Української академії друкарства „Українська книга в соціокультурному просторі” (номер державної реєстрації 0101U004041). Тема дисертації пов’язана також з дослідженнями, які проводить відділ термінології та ономастики Інституту української мови НАН України.
Об’єктом дослідження є термінологія української видавничої справи соціально значущої науково-практичної галузі, спрямованої на підготовку до друку і випуск у світ видавничої продукції, а саме корпус українських видавничих термінів, засвідчених у писемних формах фахового мовлення лексикографічній, науковій, навчальній літературі, що вийшла друком протягом ХХ ст., а також ті терміни суміжних науково-професійних сфер поліграфії, книжкової торгівлі, бібліотечно-бібліографічної справи, які потрапляють у так звані спільні термінополя. Адже разом з видавничою справою зазначені галузі утворюють комплексну інфраструктуру, що забезпечує єдиний інтегрований цикл „створення виробництва розповсюдження опису збереження вивчення” видання (у книгознавстві „бібліологічний цикл”). Це зумовлює активну взаємодію спеціальних підмов, взаємозалежність розвитку відповідних терміносистем.
Предметом дослідження є особливості еволюції та функціонування УВТ у різні періоди історії України та розвитку видавничого фаху; специфічні риси терміносистеми сучасної видавничої справи як на логіко-поняттєвому, так і на мовному рівнях; продуктивні способи творення видавничих термінів у діахронічному та синхронічному аспектах; шляхи нормалізації УВТ.
Мета дисертації полягає у вивченні лінгвальних та позалінгвальних особливостей формування національної видавничої термінології та функціонування й упорядкування її як системного утворення для ефективного використання в сучасних професійних комунікативних процесах.
Досягнення мети дослідження передбачало послідовне розв’язання таких завдань:
1) дослідити історію становлення УВТ, виокремити основні етапи її розвитку;
2) з’ясувати основні тенденції розвитку УВТ на кожному з виокремлених етапів;
3) визначити семантичний склад сучасної УВТ, охарактеризувати основні термінополя і терміногрупи УВТ; показати системний характер її організації;
4) виявити лексико-семантичні особливості УВТ;
5) проаналізувати джерела, шляхи й способи поповнення УВТ, виявити продуктивні моделі й окреслити основні тенденції термінотворення українських видавничих термінів;
6) простежити вплив чужих мов на формування УВТ, визначити співвідношення національного й інтернаціонального в УВТ;
7) запропонувати шляхи унормування та впорядкування УВТ з метою забезпечення ефективності професійної комунікації.
Джерельною базою дисертації є картотека українських видавничих термінів, що нараховує близько шести тисяч одиниць, укладена за матеріалами перекладних і тлумачних термінологічних словників і довідників, наукових, навчальних, науково-популярних, а також періодичних видань з видавничої справи, книгознавства, друкарства, поліграфії (див. список джерел). Для дослідження впливів на УВТ інших мов використано матеріали видавничих термінологій англійської, німецької, французької, іспанської, угорської, польської, словацької та російської мов.
Для з’ясування та зіставлення семантичної повноти дефініцій термінів використано найновіші тлумачні словники й словники-довідники УВТ Е. І. Огар [1.15], Б. В. Дурняка, О. В. Мельникова, О. М. Василишин та О. Г. Дячка [1.16], а також словник В. І. Бови та М. П. Доломіно [1.9] й словник Д. С. Григораша [1.5].
Методи дослідження. Для комплексного дослідження УВТ використано як основний описово-аналітичний метод. Для вивчення УВТ на кожному з окреслених етапів розвитку застосовано метод синхронних зрізів. Частково під час дослідження семантики видавничих термінів використано метод компонентного аналізу, для з’ясування продуктивності словотвірних моделей та для виявлення найчисельніших терміногруп статистичний метод. Застосовано також метод синтезу, оскільки становлення УВТ розглядається у широкому суспільно-політичному та культурному контексті.
Наукова новизна роботи. На тлі відсутності комплексних цілеспрямованих досліджень УВТ дисертація є першою в українському мовознавстві спробою всебічно дослідити терміносистему видавничої справи як історично сформовану та функціонально розбудовану підсистему сучасної загальнонаціональної мови, яка обслуговує комунікативні потреби соціально значущої науково-практичної і творчо-організаційної галузі. На основі детального аналізу джерельної бази, відповідних дослідницьких матеріалів уперше відтворено позалінгвальну та лінгвальну історію формування в українській мові терміносистеми видавничого фаху. Висновки та рекомендації щодо унормування сучасної УВТ сприятимуть реальному поверненню української мови в наукову, освітню, професійну сфери національної видавничої справи та ефективній термінографічній роботі. Теоретичні узагальнення, накопичений фактичний матеріал можуть бути використані для вироблення засад нормалізації сучасної підмови видавничої галузі. У науковий обіг уводяться терміни, виявлені в джерелах, які досі не були об’єктом лінгвістичного аналізу. Зібраний термінологічний матеріал може бути використаний у лексикографічній практиці.
Теоретичне значення дослідження полягає, з одного боку, в доповненні відомостей про актуальні питання теорії терміна, проблеми взаємодії галузевої термінології та загальновживаної лексики; а з другого, у поглибленні відомостей з історії розвитку видавничої справи в Україні.
Дисертація має практичне значення, оскільки її результати можна використати у процесі викладання курсу історії української літературної мови й українського термінознавства; для написання підручників; для укладання галузевих термінологічних словників та сучасних тлумачних словників української мови. На основі висновків дослідження можливе подальше впорядкування й систематизація УВТ, вироблення рекомендацій щодо нормативного терміновживання у сфері професійного мовлення видавців.
Результати дослідження УВТ можна використати під час викладання курсу „Історія видавничої справи та редагування в Україні” та спецкурсу „Історія фахової мови видавців”.
Практичне значення дисертації пов’язане також зі збільшенням в Україні кількості вищих навчальних закладів, які готують фахівців для видавничої галузі, внаслідок чого зростає потреба в україномовній навчальній літературі. Одним з важливих чинників забезпечення її високої якості та комунікативної ефективності можна вважати функціонально досконалу фахову термінологію, упорядковану і з логіко-поняттєвого, і з мовного боку.
Особистий внесок здобувача. Дисертацію, автореферат, 13 публікацій, в яких викладено основні положення роботи, дисертантка виконала самостійно.
В одній статті [240] та словнику друкарської термінології першої третини ХХст. (опублікованому у навчальному посібнику „Видавнича справа та редагування в Україні: постаті і джерела (ХІХ перша третина ХХ ст.)”) [2.5], що підготовлені у співавторстві з Е. І. Огар, дисертантці належить добір частини фактичного матеріалу та його аналіз.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено на засіданнях кафедри видавничої справи і редагування Української академії друкарства та відділу термінології та ономастики Інституту української мови НАН України. Окремі положення дисертації апробовано на щорічних звітних конференціях кафедри видавничої справи і редагування Української академії друкарства (Львів, 2002, 2003, 2004); 7-й і 8-й Міжнародних наукових конференціях Проблеми української термінології” (Львів, 2002, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції Масова комунікація в Україні та інформаційний виклик ХХІ ст.” (Дніпропетровськ, 2003); ХІ Міжвузівській студентській науковій конференції Наука і вища освіта” (Запоріжжя, 2003); 3-й і 4-й Науково-технічних конференціях студентів і аспірантів Друкарство молоде” (Київ, 2003, 2004); V і VІ Всеукраїнських наукових конференціях „Українська термінологія і сучасність” (Київ, 2003, 2005); VМіжнародній науково-практичній конференції „Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: проблеми та перспективи” (Київ, 2003); ХІІІМіжнародній науковій конференції ім. проф. С. Бураго Мова і культура” (Київ, 2004); Міжнародній науковій конференції „Українська мова в часі і просторі” (Львів, 2004); Міжнародному науково-методичному семінарі „Теорія і практика викладання української мови як іноземної” (Львів, 2005).
Публікації. Основні положення дисертації викладено у 11 статтях і 3 тезах конференцій. У співавторстві з Е. І. Огар підготовлено словник „Українська друкарська термінологія першої третини ХХ ст.”, що ввійшов до навчального посібника „Видавнича справа та редагування в Україні: постаті і джерела (ХІХ перша третина ХХ ст.)” (Львів: Світ, 2003).
Структура дисертації. Дисертація є рукописом обсягом 179 сторінок, що складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (358 позицій), списку джерел (135 позицій) та додатків. Загальний обсяг дисертації 254 сторінки.

* Список джерел систематизовано за видами літератури (довідкова, наукова, науково-популярна і навчальна література, фахова періодика), тому використано двоступеневу систему нумерації джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ

УВТ як функціональна підсистема загальнонаціональної мови пройшла тривалий і складний шлях формування, що визначався дією лінгвальних та екстралінгвальних чинників: становлення УВТ відбувалося у руслі розвитку національної літературної мови, а також у тісному зв’язку з поступом книгознавчої науки, видавничої технології й залежало від політичних обставин, що відрізнялись у різні історичні періоди.
Враховуючи насамперед вплив мовних і позамовних (виробничо-технологічного та історично-політичного) чинників, було визначено основні етапи формування УВТ: перший (кінець XV початок XVІІІ ст.), другий (друга половина ХVІІІ перше десятиліття ХХ ст.), третій (перша третина ХХ ст.), четвертий (40—80-ті рр. ХХ ст.) і п’ятий (90-ті рр. ХХ початок ХХІ ст.).
Зародження друкарської прототерміносистеми, що була попередницею сучасної УВТ, почалося у час розвитку рукописного книговиробництва. Перші терміни позначали поняття, пов’язані з процесом виготовлення книжки, називали її частини, елементи оформлення тощо. З появою друкарства ці терміни внаслідок вторинної номінації утворили основу друкарської термінології, що надалі активно поповнювалася завдяки семантичному переосмисленню загальновживаних слів та лексем, які обслуговували інші ремесла. Основою для творення ядрових друкарських термінів були питомі українські слова, а також запозичення з грецької, латинської та німецької мов. Сприятлива дія позамовних чинників позитивно вплинула на розвиток друкарської термінології протягом кінця ХV початку ХVІІІст. формування термінології відбувалось за природними законами мови. У цей період було закладено основи термінології друкарства, сформовано ядро терміносистеми. Чимало з прототермінів періоду донаукового термінотворення, пройшовши випробування кількасотлітньою історією, і тепер функціонує у фаховій мові видавців.
Протягом ХІХ ст. УВТ активно формувалась передусім завдяки розвиткові друкарської техніки. Цей період характерний поповненням терміносистеми значною кількістю термінів чужомовного походження. Незначна кількість фахової літератури українською мовою не могла сприяти розвиткові й становленню УВТ. У таких умовах особливе значення набув особистісний чинник, а саме участь у процесах термінотворення видатних українських науковців, письменників, громадсько-політичних діячів.
Позитивні зміни в суспільно-політичному житті України першої третини ХХст., стрімке вдосконалення технологічних друкарських процесів, пожвавлення власне видавничої діяльності, а особливо розвиток бібліології, поява книгознавчих періодичних видань, наукової, науково-популярної, навчальної фахової літератури сприяли формуванню й становленню УВТ, що вже повною мірою відбивала систему понять книговиробництва, книгорозповсюдження та книговикористання. Видавничі терміни фіксувалися у загальнотехнічних словниках зазначеного періоду, проте окремий галузевий словник (є відомості про працю над ним в Інституті української наукової мови) у світ не вийшов. Сьогодні на особливу увагу заслуговують вдалі видавничі терміни, утворені в 20—30-х рр. ХХ ст. на українському мовному ґрунті, що точно передають зміст позначуваного поняття, але які з часом були витіснені з ужитку численними русизмами та чужомовними запозиченнями за посередництвом російської мови.
Протягом 30—80-х рр. ХХ ст. УВТ зазнавала жорсткого русифікаційного тиску, що почався із випуску „Виробничого термінологічного бюлетеня”; втручання у внутрішню будову мови відбувалося на всіх рівнях лексичному, словотвірному, морфологічному, синтаксичному, правописному. Особливої ваги для збереження національної термінотворчої традиції набула у цих умовах діяльність наукових організацій та окремих дослідників у Західній Україні. У 1969 р. з’явився перший словник фахової термінології „Короткий російсько-український словник поліграфічних і видавничих термінів” В. І. Бови і М. П. Доломіно.
Від початку 90-х рр. ХХ ст. розпочався сучасний етап у розвитку української науково-технічної термінології, спричинений прийняттям закону про мови й здобуттям незалежності України. На розвиток УВТ протягом останніх десятиліть особливо вплинула також кардинальна зміна технологій, які використовуються в редакційно-видавничому процесі: з’явилися нові способи друку, поширилося комп’ютерне відтворення та опрацювання тексту й зображень. Інтенсивне збагачення мови новими терміноодиницями привернуло увагу мовознавців і фахівців видавничої справи: термінологічні проблеми галузі обговорювались на сторінках книгознавчих періодичних видань, автори багатьох наукових і навчальних видань доповнювали свої публікації словничками видавничих термінів. 2002 р. нормалізаторська діяльність у сфері УВТ була підсумована опублікуванням двох термінографічних праць: „Українсько-російського та російсько-українського словника-довідника з видавничої справи” Е. І. Огар та російсько-українського тлумачного словника „Поліграфія та видавнича справа” колективу авторів УАД (Б.В. Дурняк, О. В. Мельников, О. М. Василишин, О. Г. Дячок). Українські видавничі терміни ввійшли до лексикографічних праць суміжних галузевих термінологій. Поодинокими, проте, на сьогодні залишаються двомовні англо-українські, німецько-українські словники видавничих термінів. Протягом зазначеного періоду з’явилась низка стандартів, що регламентують уживання видавничих термінів і їх дефініції. Таким чином, на початок ХХІ ст. УВТ постала як цілком сформована терміносистема, що задовольняє комунікативні потреби фахівців галузі.
Сьогодні УВТ як підсистема української літературної мови відбиває систему понять, які стосуються видавничої справи важливої сфери суспільних відносин, що поєднує організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб задля створення, виготовлення і розповсюдження видавничої продукції.
Аналіз УВТ як терміносистеми дозволив виявити особливості її організації на логіко-поняттєвому рівні, зокрема окреслити основні макро- і мікротермінополя УВТ, а також відповідні тематичні групи й підгрупи видавничих термінів. Так, сучасна УВТ організована у три великі термінополя: видання, редакційно-видавничі процеси та додрукарські видавничі процеси.
До термінополя „видання” входять такі мікротермінополя: види видань за типологічними ознаками, одиниці виміру оригіналів та примірників видань, матеріальна конструкція, внутрішнє й художньо-технічне оформлення видання, композиційно-оформлювальні елементи видання, апарат видання. До термінополя „редакційно-видавничі процеси” видавничі організації, складники їх структури, професії, стадії (етапи) редакційно-видавничого процесу, видавнича техніка, підготовка оригіналів. Третє термінополе „додрукарські видавничі процеси” об’єднує номінації, які стосуються процесів, що виконуються на видавничому етапі складальних, верстальних та репродукційних. Деякі мікротермінополя, що входять до поліграфічної термінології (такі, як способи друку, друкарські машини й обладнання, операції з виготовлення друкарських форм, брошурувально-палітурні процеси, а також матеріали, що використовуються для виготовлення видань), тісно пов’язані з УВТ.
Через зміни в організації видавничої справи й технологічне переозброєння галузі склад багатьох із цих термінополів, а відтак і тематичних груп термінів, змінюється: по-перше, виходять з ужитку застарілі реалії та назви цих деактуалізованих понять, а по-друге тематичні групи поповнюються новими номінаціями, що позначають сучасні поняття видавничої справи. Найбільші зміни відбуваються у таких тематичних групах термінів, як назви видавничої техніки, назви робіт, які здійснюються під час підготовки оригіналів, назви коректурних процесів та деяких інших.
Особливості термінології видавничої справи як галузі, що сформувалась у зоні перетину кількох наук і видів людської діяльності (літературної, наукової та художньої творчості, книгознавства, поліграфічного виготовлення видань), є наявність у її складі термінів, що входять до інших галузевих терміносистем: з одного боку, таких, як бібліотечно-бібліографічна, книготорговельна, поліграфічна терміносистеми, а з другого терміносистемами літературознавства, мистецтвознавства, комп’ютерних наук, інформатики тощо.
Системну організацію сучасної УВТ забезпечують лексико-семантичні відношення між термінами. У досліджуваній термінології вияв полісемічних, омонімічних, синонімічних та антонімічних відношень має свою специфіку.
Серед основних причин виникнення полісемії в УВТ розвиток значення терміна, зумовлений розвитком поняття. Полісемічні терміни в сучасній УВТ виявлено насамперед на зовнішньосистемному й міжсистемному рівнях, що, проте, не порушує однозначності видавничих термінів у межах власної терміносистеми. Внутрішньосистемні полісемічні видавничі терміни найчастіше є двозначними, рідше тризначними; більшість із них терміни-слова (терміни-словосполучення, значення яких уточнює кожен із компонентів, значно рідше є багатозначними). Полісемія видавничих термінів найчастіше спричинена розвитком понять на основі метонімічних та метафоричних перенесень. Найбільше уваги мовознавців та фахівців потребує розмежування значень полісемічних терміноодиниць усередині терміносистеми, оскільки цей вид полісемії найчастіше призводить до непорозумінь у фаховому спілкуванні, до утруднень у сприйнятті наукового повідомлення (видання 1) процес випуску в світ твору друку; 2) твір, що пройшов редакційно-видавниче опрацювання та розмноження; верстка 1) видрук зверстаних шпальт, 2) формування однакових за форматом шпальт). Омонімія, що в УВТ існує тільки в таких її різновидах, як зовнішньосистемна та міжсистемна, загалом не є проблемним явищем.
Причини виникнення синонімічних відношень і функціонування великої кількості синонімічних об’єднань в УВТ полягають насамперед у тому, що на теперішньому етапі розвитку термінології тривають термінотворчі пошуки, здійснюються спроби вдосконалити й упорядкувати терміносистему. Синонімія в УВТ представлена значною кількістю термінологічних об’єднань, до яких входять від двох до п’яти термінів (пробіл пропуск проміжок прогалина). Серед видавничих термінів-синонімів, що, слід зазначити, поширені й у сфері функціонування, й у сфері фіксації, найбільше виявлено абсолютних синонімів, що найчастіше представлені парами, в яких один термін чужомовного походження, а другий власне український (ритина гравюра, стрічка-закладка лясе). В УВТ побутує також чимало термінів-варіантів. У сучасних умовах надмірне поширення синонімічних термінів часто призводить до небажаних непорозумінь у професійній комунікації, проте, очевидно, не слід поспішати відкидати певні терміноодиниці, оскільки найважливішою умовою усталення терміна є закріплення його у практиці вживання.
Антонімія в УВТ відіграє винятково позитивну роль сприяє системності термінології, відображає сутність понять і сприяє чіткому уявленню про зв’язки між протилежними поняттями. В УВТ найбільше різнокореневих термінів-антонімів, група ж однокореневих антонімів, утворених за допомогою приєднання антонімічних афіксів (найчастіше префіксів) є найменшою. Серед українських видавничих антонімічних термінів поширені контрарна, контрадикторна та комплементарна антонімія. Особливістю антонімічних відношень в УВТ є наявність чималої кількості антонімів з більш ніж одним проміжним поняттям (мезонімом): надсвітле написання шрифту світле написання шрифту напівжирне написання шрифту жирне написання шрифту наджирне написання шрифту.
Для поповнення УВТ використовуються практично всі способи, властиві творенню загальновживаної лексики, у тому числі й запозичення, а також синтаксичний спосіб термінотворення.
Важливу роль у творенні видавничих термінів (особливо на початкових етапах формування УВТ) відігравав семантичний спосіб. Найбільше назв понять видавничої справи постало внаслідок метафоричного перенесення значення на основі зовнішньої чи функціональної, або водночас і зовнішньої, і функціональної подібності (корінець). Метонімія менш продуктивна в досліджуваній терміносистемі й відбувається найчастіше на основі перенесення за суміжністю процес → результат (коректура). Утворені таким чином терміни призводять до розвитку багатозначності в терміносистемі, що є небажаним явищем. Найчастіше відбувається семантичне переосмислення загальновживаних слів, менше науково-технічних термінів інших галузей.
Досить продуктивним є морфологічний спосіб, зокрема суфіксація (найпродуктивніші словотвірні моделі із суфіксами -нн(я), -к(а), -ник, -ість, -ов(ий), -н(ий), -ськ(ий) та іншими) й нульова суфіксація, а також основоскладання (верстання, примітка, довідник, розгортуваність, етикетковий, курсивний, редакторський, роздрук, кольоропроба). Менш поширеними є префіксальний, префіксально-суфіксальний способи творення термінів, словоскладання й абревіація (НВС (настільні видавничі системи)).
Один із найпродуктивніших способів термінотворення це аналітична деривація: терміни-словосполучення не тільки відображають найважливіші ознаки поняття, але й дають уявлення про його місце в системі понять усієї науки. За структурою видавничі терміни аналітичні конструкції найчастіше є двокомпонентними. Найпродуктивніші моделі їх творення це „прикметник + іменник” та „іменник + іменник” (коректурний відбиток, комплектність оригіналу). Значна частина трикомпонентних термінів-словосполучень утворилась ускладненням відповідних словосполучень із двох компонентів за моделями „прикметник + прикметник + іменник”, „прикметник + іменник + іменник”, „іменник + прикметник + іменник”, „іменник + іменник + іменник” (алфавітний бібліографічний покажчик, комбіноване верстання ілюстрацій, елемент бібліографічного опису, калькуляція собівартості видання). Чотири-, п’яти-, шести- і навіть семикомпонентні словосполучення функціонують в УВТ, проте здебільшого у сфері фіксації.
Найнижчу продуктивність у творенні українських видавничих термінів виявляє морфолого-синтаксичний спосіб.
Проведений аналіз показав, шо в усі періоди розвитку УВТ формувалася на питомій мовній основі, водночас поповнюючись і чужомовними запозиченнями. На початкових етапах її становлення визначальним був вплив давньогрецької мови. Найдавніші запозичення з цієї мови виникли в часи рукописного виготовлення книжки, зокрема на позначення різновидів богослужбових видань (акафіст, псалтир). Латинські запозичення найактивніше поповнювали УВТ у середньовіччя і позначали частини та елементи оформлення видання, основні видавничі професії (рубрика, редактор). Грецькі й латинські корені широко використовувались для творення нових термінів і в період технологічного переозброєння книговидавничої справи (ХІХ початок ХХ ст.): ксерографія, контртитул. Починаючи з ХVІ ст. видавнича термінологія збагачувалася численними германізмами передусім на позначення понять із виробничої сфери книжкової справи, оскільки саме на німецьких землях було винайдено книгодрукування (абзац, плакат). У ХІХ ст. значний вплив на формування УВТ мала французька мова (значною мірою через провідну роль, яку відігравали французькі видавці у визначенні тенденцій розвитку європейського книговидання): петит, буклет. Протягом ХХ ст. суттєвим для розвитку національної видавничої термінології був вплив російської мови (вичитка, полоса). Починаючи з 80-х рр. ХХ ст. через широке використання у видавничій справі комп’ютерних технологій особливо виразною є хвиля запозичень-англіцизмів (офсет, трекінг). Чимало з цих недавно запозичених термінів сприймаються як чужі, але процес їх усталення у фаховій комунікації триває.
Терміни, якими УВТ постійно поповнюється на сучасному етапі розвитку, вимагають уваги й відповідного аналізу, по-перше, з боку фахівців, які здатні визначити точність й адекватність нової номінації позначуваному поняттю, а по-друге, мовознавців, які можуть оцінити відповідність нового терміна мовним нормам. Спільне опрацювання нової термінології дозволить, зокрема, чинити опір надмірним захопленням чужомовними запозиченнями, передусім з англійської мови, які нерідко є дублетами до термінів, що віддавна функціонують в УВТ.
Висновки з дослідження сучасної УВТ можуть бути використані передусім у подальшій праці над унормуванням й стандартизацією видавничої термінології, а також у підготовці галузевих термінологічних словників та загальномовних тлумачних лексикографічних праць. Крім того, результати проведеного дослідження можна покласти в основу укладання багатомовного (англійсько-німецько-французько-польського) словника видавничої термінології.

Список ВИКОРИСТАНОЇ літератури

1. Ажнюк Б. М. Мовні зміни на тлі деколонізації та глобалізації // Мовознавство. 2001. № 3. С. 18—54.
2. Акуленко В. В. Співвідношення національного та інтернаціонального у мові // Мовознавство. 1976. № 1. С. 3—12.
3. Андрусяк М. Г. Післявоєнна історіографія української книги // Українська книга. 1937. Ч. 1. С. 25—30.
4. Артикуца Н. В. Мова права і юридична термінологія: Навч. посіб. К., 2002. 198 с.
5. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. Изд. 2-е стереотип. М.: Сов. энцикл., 1969. 608 с.
6. Балла М. І. Англо-український словник. К.: Освіта, 1996. Т. 1—2.
7. Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Граматика української мови: Морфологія. К.: Либідь, 1993. 336 с.
8. Биковський Л. Ю. Українська бібліографія на еміґрації // Українське книгознавство. 1922. Ч. 1. С. 3—32.
9. Бібла С. В. Склад, джерела і шляхи формування української церковної термінології (назви церковних чинів і посад): Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01 / Ін-т укр. мови НАН України. К., 1997. 20 с.
10. Булаховський Л. А. Нариси з загального мовознавства. К.: Рад. школа, 1959. 308 с.
11. Булик-Верхола С. З. Формування і розвиток української музичної термінології: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01 / Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. Львів, 2003. 20 с.
12. Бурячок А. А. Формування спільного фонду соціально-політичної лексики східнослов’янських мов: Назви відносин між державами, народами. К., 1983. 248 с.
13. Василенко В. И. Опытъ толковаго словаря народной технической терминологіи по Полтавской губерніи. Харьковъ: Печатное Дело, 1902. 80 с.
14. Васильев В. И. Развитие издательско-полиграфической техники. М.: Наука, 1987. 256 с.
15. Веклинець Л. М. Структура і походження сучасної української психологічної термінології: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01 / Ін-т укр. мови НАН України. К., 1997. 24 с.
16. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укл. і гол. ред. В. Т. Бусел. К.: Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2001. 1440 с.
17. Вербовська І. Т. Словотвірна синонімія і словотвірна варіантність прикметників української мови: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01 / Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. Львів, 2001. 20 с.
18. Винокур Г. О. О некоторых явлениях словообразования в русской технической терминологии // Труды Моск. ин-та истории, философии и литературы. Сборник статей по языковедению. 1939. С. 3—54.
19. Вировий Є. Як російська добровольча армія нищила на Україні книжки // Книголюб. 1927. Кн. 2. С. 26—30.
20. Від редакції // Бібліологічні вісті. 1923. Ч. 1. С. 1.
21. Від редакції // Бібліологічні вісті. 1923. Ч. 3. С. 1.
22. Від редакції // Бібліологічні вісті. 1923. Ч. 4. С. 53.
23. Вовк А. І. Наукова мова і політика: 55 років української термінології в УРСР // Сучасність. 1979. Ч. 7/8. С. 87—95.
24. Вовк А. І. Термінологічна діяльність української діаспори (1950— 1990 рр.) // Вісник Академії наук України. 1992. № 10. С. 83—91.
25. Возний Т. М. Словотвір дієслів в українській мові у порівнянні з російською та білоруською. Львів: Вид-во при ЛДУ вид. об-ня „Вища школа”, 1981. 188 с.
26. Волкова І. В. Лексико-семантична характеристика сучасної української фізичної термінології (на матеріалі спеціалізованих видань 90-х рр. ХХ ст.): Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01. / Харків. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. Харків, 2002. 20 с.
27. Вопросы терминологии: Материалы Всесоюзного терминологического совещ. М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1961. 232 с.
28. Гавенко С. Ф. Нормалізація технологій незшивного клейового скріплення книг: теоретичні та практичні аспекти. Львів: Каменяр, 2002. 320 с.
29. Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985. 360 с.
30. Гладкий М. Д. Інститут української наукової мови ВУАН // Вісник ІУНМ. 1930. Вип. 2. С. 6—10.
31. Гнатишена І. М., Кияк Т. Р. Словник інтернаціональних терміноелементів грецького та латинського походження в сучасній термінології. К.: Вид. дім „КМ Academia”, 1996. 103 с.
32. Годована М. П. Формування сучасної української геологічної термінології: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01 / Ін-т укр. мови НАН України. К., 1994. 16 с.
33. Головин Б. Н., Кобрин Р. Ю. Лингвистические основы учения о терминах. М.: Высшая школа, 1987. 104 с.
34. Головин Б. Н. Типы терминосистем и способы их различения // Термин и слово. Горький: ГГУ, 1980. С. 310.
35. Горбач О. Т. Розвідка про початки українського друкарства // Сучасність. 1963. Ч. 8. С. 110—111.
36. Горбач О. Т. Статистика видавничої русифікації // Сучасність. 1963. Ч. 7. С. 114—117.
37. Горецький П. Й. Історія української лексикографії. К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1963. 242 с.
38. Городенська К. Г. Семантичні функції дериваційних морфем // Мовознавство. 1987. № 1. С. 20—30.
39. Городенська К. Г., Кравченко М. В. Словотвірна структура слова: Відіменні деривати. К.: Наук. думка, 1981. 200 с.
40. Городенська К. Словотвірна варіантність і процеси унормування сучасної української термінології // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць. / Відп. ред. Л. Симоненко. К.: КНЕУ, 2003. Вип. V. С. 3—6.
41. Горпинич В. А. Термины в лексической системе языка // Дослідження з словотвору та лексикології. К.: Вища школа, 1985. С. 82—86.
42. Горпинич В. О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія: Навч. посіб. К.: Вища шк., 1999. 208 с.
43. Гриджук О. Є. Термінологічна лексика художньої різьби по дереву: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01. / Прикарпатський ун-т ім. В. Стефаника. Івано-Франківськ, 2001. 20 с.
44. Грунвальд А. От книги к компьютеру: эволюция или революция // Общество и книга: от Гутенберга до Интернета. М.: Традиция, 2000. С. 54—64.
45. Гунько С., Сокол О. Термінологічні проблеми у видавничо-поліграфічній справі, або Чому українські видавці і поліграфісти не мають спільної мови // Палітра друку. 2002. № 1. С. 5—6.
46. Гунько С. Н., Демков В. И. Словарь по полиграфии и полиграфической технологии: Понятия и определения. Минск: ООО „Космополис-Универсал”, 1995. 230 с.
47. Даниленко В. П. Лексико-семантические и грамматические особенности слов-терминов // Исследования по русской терминологии. М.: Наука, 1971. С. 7—67.
48. Даниленко В. П. О терминологическом словообразовании // Вопросы языкознания. 1973. № 4. С. 76—85.
49. Даниленко В. П. Русская терминология: Опыт лингвистического описания. М.: Наука, 1977. 248 с.
50. Демська О. М., Кульчицький І. М. Словник омонімів української мови. Львів: Фенікс, 1996. 224 с.
51. Деркач П. М. Короткий словник синонімів української мови. Львів—Краків—Париж: Просвіта, 1993. 210 с.
52. Дмитрук М. В. Формування української ветеринарної лексики: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01. / Запоріз. держ. ун-т. Запоріжжя, 2001. 20 с.
53. Дослідження зі словотвору та лексикології. К.: Вища школа, 1985. 164 с.
54. Дорошенко Д. І. Українські видавництва за кордоном в 1918—1921 рр. // Книжка. 1921. Ч. 3. С. 47—52.
55. Дурняк Б. В., Стрепко І. Т., Тітов Г. Н. Пристрої та системи цифрового друку. Львів: Фенікс, 2002. 106 с.
56. Д’яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько З. Б. Основи термінотворення: Семантичні та соціолінґвістичні аспекти. К.: Вид. дім „КМ Academia”, 2000. 218 с.
57. Дячук Т. М. Українська соціально-економічна термінологія: становлення і кодифікація: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01. / Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. К., 2003. 20 с.
58. Елизаренкова Т. П. Англо-русский словарь книговедческих терминов. М.: Сов. Россия, 1962. 512 с.
59. Енциклопедія Українознавства / За ред. В. М. Кубійовича. Львів: НТШ, 1993—2003. Т. І—ХІ.
60. Энциклопедия книжного дела / Ю. Ф. Майсурадзе, А. Э. Мильчин, Э.П.Гаврилов и др. М.: Юристъ, 1998. 536 с.
61. Етимологічний словник української мови в 7-ми томах. К.: Наук. думка, 1983—2004. Т. І—IV.
62. Жидецький Ю. Ц. Палітурні матеріали. Львів: РВО Основа, 1997. 65 с.
63. Жівни Л. Я. Про єдину міжнародню бібліотечну термінологію // Книголюб. 1927. Ч. 1. С. 7—11.
64. Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. К.: Вища школа, 1972. 404 с.
65. Жовтобрюх Н. В. Формирование философской терминологии украинского литературного языка: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.02 / Киев. пед. ин-т им. М. П. Драгоманова. К., 1992. 20 с.
66. Запоточний В. Й. Новітні друкарські технології. Львів: Афіша, 1996. 52 с.
67. Зарицький М. С. Стан і перспективи формування української науково-технічної терміносистеми // Вісник Книжкової палати. 2000. № 2. С. 24—26.
68. Захарчин В. В. Українська мовознавча термінологія кінця ХІХ початку ХХ ст.: Автореф. дис... канд філол. наук: 10.02.01 / Ін-т укр. мови НАН України. К., 1995. 26 с.
69. Зелізний А. М. Елементи загальної методології в термінологічній праці // Науково-технічне слово. 1995. № 1. С. 41—52.
70. Интернациональные элементы в лексике и терминологии. Харьков: Высшая школа. Изд-во при Харьк. ун-те, 1980. 208 с.
71. Іваницький Р. В. Лексикографічні аспекти нормалізації термінів (на матеріалі німецьких, англійських, українських та російських термінологічних одиниць): Автореф. дис канд. філол. наук. Львів, 1995. 20 с.
72. Іванишин В. П., Радевич-Винницький Я. К. Мова і нація. Дрогобич: Відродження, 1994. 224 с.
73. Ільїн В. С. Префікси в сучасній українській мові. К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1953. 168 с.
74. Історія українського правопису: ХVІ—ХХ століття: Хрестоматія / Упоряд. В. В. Німчук, Н. В. Пуряєва. Ін-т. укр. мови НАН України. К.: Наукова думка, 2004. 584 с.
75. Каганович Н. Кілька слів про словники // Прапор марксизму. 1930. № 3. С. 123—126.
76. Как работать над терминологией: Основы и методы / Пособие сост. по трудам Д. С. Лотте и Ком. науч.-технической терминологии АН СССР. М.: Наука, 1968. 76 с.
77. Канделаки Т. Л. Значение терминов и системы значений научно-технической терминологии // Проблемы языка науки и техники. М.: Наука, 1970. С. 3—39.
78. Канделаки Т. Л. Семантика и мотивированность терминов. М.: Наука, 1977. 168 с.
79. Карабута О. П. Лексико-семантична і словотвірна структура зоологічних назв сучасної української мови: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01 / Дніпропетр. ун-т. Дніпропетровськ, 1997. 24 с.
80. Караванський С. Пошук українського слова, або боротьба за національне „Я”. К.: Вид. центр „Академія”, 2001. 240 с.
81. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. К.: УКСП „Кобза”, 1993. 472 с.
82. Карпіловська Є. А. Конструювання складних словотворчих одиниць. К.: Наук. думка, 1990. 156 с.
83. Карпіловська Є. А. Суфіксальна підсистема сучасної української літературної мови: Будова та реалізація. К.: Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, 1999. 298 с.
84. Квитко И. С. Термин в научном документе. Львов: Высшая школа. Изд-во при Львов. ун-те, 1976. 127 с.
85. Квитко И. С., Лейчик В. М., Кабанцев Г. Г. Терминоведческие проблемы редактирования. Львов: Высшая школа. Изд-во при Львов. ун-те, 1986. 152 с.
86. Кирик Д. П. Философская терминология в украинском литературном языке дооктябрьского периода: Автореф. дис... канд. филол наук: 10.02.02. / Львов. гос. ун-т. Львов, 1968. 16 с.
87. Кияк Т. Р. До питання про „своє” та „чуже” в українській термінології // Мовознавство. 1994. № 1. С. 22—25.
88. Ківшар Т. І. Український книжковий рух як історичне явище (1917— 1925 рр.). К.: Логос, 1996. 344 с.
89. Кілька слів про термінологію // Збірник математично-природописно-лікарської секції НТШ. 1998. Т. 3. Вип. 1. С. 1—13.
90. Клименко Н. Ф. Основи морфеміки сучасної української мови. К.: ІЗМН, 1998. 182 с.
91. Клименко Н. Ф. Система афіксального словотворення сучасної української мови. К.: Наук. думка, 1973. 186 с.
92. Клименко Н. Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові. К.: Наук. думка, 1984. 252 с.
93. Клименко Н. Ф., Карпіловська Є. А. Словотвірна морфеміка сучасної української мови. К.: Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, 1998. 164 с.
94. Клименко Н. Ф., Карпіловська Є. А., Карпіловський В. С., Недозим Т.І. Словник афіксальних морфем української мови. К.: Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України, 1998. 436 с.
95. Климовицкий Я. А. Некоторые методологические вопросы работы над терминологией науки и техники // Современные проблемы терминологии науки и техники. 1969. С. 32—61.
96. Книга в соціокультурному просторі (досвід книговидання ХІХ—ХХ ст. і сучасні проблеми): Доп. і повідомл. Міжнар. наук. конф., 3—5 трав. 1995 р. / Ред.гр.: І. С. Квітко (відп. ред.) та ін. Львів: Фенікс, 1995. 144 с.
97. Книга: Энциклопедия / Редкол.: И. Э. Баренбаум, А. А. Беловицкая, А.А.Говоров и др. М.: Большая Российская энцикл., 1998. 800 с.
98. Книговедение: Энцикл. слов. / Ред. кол.: Н. М. Сикорский (гл. ред.) и др. М.: Сов. Энцикл., 1982. 664 с.
99. Кобилянський Б. Справа термінологічних словників (Проєкт) // Рідна мова. 1937. Ч. 4. С. 163—170.
100. Ковалик І. І. Питання словотворчої омонімії і синонімії у сфері іменників слов’янських мов // Питання слов’янознавства: Матеріали І Славістичної конф. Львів, 1962. С. 5—25.
101. Ковалик І. І. Питання іменникового словотвору в східнослов’янських мовах у порівнянні з іншими слов’янськими мовами. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1958. 156 с.
102. Ковалик І. І. Вчення про словотвір. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1958. Вип. 1. 80 с.
103. Ковалик І. І. Вчення про словотвір. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1958. Вип. 2. 84 с.
104. Ковалик І. І. Логіко-лінгвістична проблематика технічної термінології у слов’янських мовах // Вісник Львів. держ. ун-ту. Серія філологічна. Львів, 1969. Вип. 6. С. 19—23.
105. Ковалик І. І. Сучасні українські технічні терміни на -ач у порівнянні з російськими. Проблеми типологічного дослідження східнослов’янських мов радянського періоду // Вісник Львів. держ. ун-ту. Серія філологічна. Львів, 1979. Вип. 11. С. 11—17.
106. Коваль А. П. Науковий стиль сучасної української літературної мови: Структура наукового тексту. К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1970. 308 с.
107. Коваль А. П. Синоніміка в термінології // Дослідження з лексикології та лексикографії. К.: Наук. думка, 1965. С. 157—169.
108. Козак Л. В. Українська електротехнічна термінологія (словотвірний аспект): Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01. / Ін-т укр. мови НАН України. К., 2002. 19 с.
109. Козирський В. Г., Шендеровський В. А. За правд