ТЕХНОЛОГІЯ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МАТЕМАТИКИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ВЗАЄМОНАВЧАННЯ УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ

Краткое описание

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

Карплюк
Світлана Олександрівна

УДК 378:51+37.091.3

ТЕХНОЛОГІЯ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МАТЕМАТИКИ
ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ВЗАЄМОНАВЧАННЯ
УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук

Науковий керівник:
кандидат педагогічних наук,
доцент
Єремєєва В.М.

Житомир – 2009

ЗМІСТ
ВСТУП............................................................................................................ 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЗАЄМОНАВЧАННЯ............................................................
11
1.1. Становлення та розвиток проблеми взаємонавчання: історико-педагогічний аспект..................................................
11
1.2. Теоретичні та практичні підходи до організації колективного навчання в сучасній науковій літературі........
36
1.3. Категорія "взаємонавчання" та її місце у структурі педагогічних знань....................................................................
48
Висновки до першого розділу....................................................................... 68
РОЗДІЛ 2. РОЗРОБКА ТЕХНОЛОГІЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МАТЕМАТИКИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ВЗАЄМОНАВЧАННЯ УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ.............................................................

70
2.1. Обґрунтування технологічного підходу до розробки технології підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи................

70
2.2. Етапи реалізації технології підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи..........................................................................................

95
2.3. Психолого-педагогічні умови ефективного застосування розробленої авторської технології...........................................
114
Висновки до другого розділу......................................................................... 129
РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ЕФЕКТИВНОСТІ РОЗРОБЛЕНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МАТЕМАТИКИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ВЗАЄМОНАВЧАННЯ УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ.....

131
3.1. Визначення рівня підготовки вчителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи................
131
3.2. Аналіз результатів формувального етапу експерименту........ 153
Висновки до третього розділу....................................................................... 171
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ............................................................................. 173
ДОДАТКИ...................................................................................................... 176
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.......................................... 240

ВСТУП
Актуальність та доцільність дослідження. У сучасних умовах вступу України до загальноєвропейського простору педагогічна освіта має розглядатися не лише як окрема унікальна сфера підготовки нової генерації вчителів, але й як винятково важливий ресурс становлення інтелектуального потенціалу нації. Досягнення поставлених цілей значною мірою залежить від якості професійної підготовки студентів педагогічних навчальних закладів, що є підґрунтям успішності їх майбутньої фахової діяльності та оптимізує розвиток суспільства в цілому.
Особливої значущості в даному контексті набуває проблема оволодіння новими ефективними формами та методами навчання, спрямованими на формування в суб’єктів пізнавальної діяльності почуття колективізму, відповідальності, основ товариської взаємодопомоги. Актуалізується також необхідність підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи, адже сам процес засвоєння навчального матеріалу й визначення рівня знань, умінь і навичок має індивідуальний характер, що формується в процесі колективних дій.
Однак, наявний рівень підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів не відповідає сучасному соціальному замовленню щодо змісту та результатів навчального процесу. Останнє зумовлює необхідність узагальнення досвіду професійно-педагогічної підготовки вчителя та вимагає оновлення теоретико-методологічних засад проблеми навчання учнів у колективі, переосмислення ролі вчителя у запровадженні інноваційних форм організації навчальної діяльності.
Різні аспекти пошуку ефективних форм пізнавальної діяльності учнів знайшли своє відображення в історії зарубіжної та вітчизняної педагогічної думки (Дж. Дьюї, Я. Коменський, Е. Паркхерст, Й. - Г. Песталоцці, Ж. - Ж. Руссо, С. Шацький та ін.).
Взаємонавчання (колективне навчання, КСН – колективний спосіб навчання, КВН – колективне взаємне навчання) виникло як альтернатива традиційним способам організації навчальної діяльності. У його основу покладено ідеї Конфуція, М. Квінтиліана, Д. Ланкастера та Е. Белля (белл-ланкастерська система), К. Ушинського, сутність яких полягає в доцільному поєднанні форм пізнавальної діяльності, що допомагає успішному навчанню дітей, підвищує їх активність і самостійність.
Вивченням проблем взаємовідносин в учнівському колективі займалися П. Блонський, А. Макаренко, В. Сухомлинський, С. Шацький та інші. Досвід застосування колективного способу навчання представлений у практичній діяльності вітчизняного педагога О. Рівіна. Історія колективного навчання (співробітництва в навчанні) відображена в працях М. Брейтермана, М. Мкртчяна, В. Дяченка. Питання особливостей спільної діяльності, спілкування та групової взаємодії було предметом досліджень вітчизняних та зарубіжних психологів (Л. Виготського, О. Леонтьєва, А. Маслоу та ін.).
Значний внесок у розробку загальних принципів організації групової та колективної роботи зробили В. Котов, Г. Цукерман, О. Ярошенко та інші. Можливості взаємонавчання як способу підвищення ефективності та якості навчально-виховного процесу розглядали Л. Обухова, Л. Панченко; використання конкретних методик колективної пізнавальної діяльності у вивченні окремих навчальних предметів – Т. Глазкова, Т. Лагунова, Л. Липова.
Технологічні аспекти співробітництва та взаємодії учасників навчально-виховного процесу представлені в працях О. Бодальова, Р. Грановської, Я. Колкера, Є. Полат; теоретичний і практичний досвід використання технологій взаємонавчання в пізнавальній діяльності студентів – Х. Лійметс, О. Пометун, Л. Пироженко, І. Чередова.
Однак, незважаючи на інтерес, який виявляють науковці до різних аспектів проблеми технологізації професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів математики, вона залишається недостатньо вивченою, оскільки спрямована, переважно, на вдосконалення традиційних підходів до організації навчання. Її вирішення стає можливим, на наш погляд, завдяки запровадженню освітніх інновацій, зокрема, розробки технологій на основі використання ідей взаємонавчання в процесі оволодіння професійними знаннями та вміннями, що забезпечить створення сприятливої атмосфери для всіх суб’єктів навчальної діяльності.
Відтак, необхідність підготовки вчителя математики на основі технології взаємонавчання зумовлена наявністю суперечностей між: необхідністю формування творчої особистості вчителя та обмеженістю наявних способів професійно-педагогічної підготовки; колективним характером навчання та індивідуальним процесом засвоєння знань учнів і студентів; сучасними вимогами до якості професійної підготовки вчителя математики та шляхами їх реалізації; можливостями вибору способів підготовки вчителя математики в практиці роботи вищої школи та відсутністю науково обґрунтованих технологій організації взаємонавчання.
Актуальність проблеми та її недостатня теоретична й практична розробленість зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: "Технологія підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи".
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано відповідно до теми науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Житомирського державного університету імені Івана Франка "Формування професійної майстерності вчителів в умовах Європейської інтеграції" (Державний реєстраційний номер 0106 V 005409). Тема дисертації затверджена вченою радою Житомирського державного університету імені Івана Франка (протокол № 6 від 26.01. 2007 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології (протокол № 1 від 29.01. 2008 р.).
Мета дослідження – теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити ефективність технології підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи.
Відповідно до мети визначено основні завдання дослідження:
1. Дослідити стан наукової розробленості проблеми взаємонавчання учнів в історичному аспекті та в сучасній педагогічній теорії та практиці.
2. Проаналізувати та уточнити базові поняття дослідження ("форма організації навчання", "загальні форми організації навчання", "колективні форми навчання", "взаємонавчання"), визначити їх взаємозв’язки.
3. Вивчити рівень готовності вчителів математики загальноосвітньої школи, студентів фізико-математичних факультетів вищих педагогічних навчальних закладів до організації взаємонавчання учнів та розробити авторську технологію.
4. Експериментально перевірити ефективність технології підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи.
Об’єкт дослідження – професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів математики.
Предметом дослідження є зміст і технологія підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи.
Гіпотеза дослідження полягає в тому, що професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи буде ефективною, якщо її теоретичні положення ґрунтуватимуться на конкретизації уявлень про сутність та структуру взаємонавчання, а практична реалізація відбуватиметься відповідно до поетапного впровадження авторської технології, яка спрямована на досягнення високого рівня сформованості готовності вчителя математики до зазначеної діяльності.
Методологічну основу дослідження становлять: теорія пізнання, що вивчає взаємовідносини суб’єктів у процесі пізнавальної діяльності; філософські положення про взаємозв’язок і взаємозумовленість явищ та процесів навколишнього світу, єдність теорії та практики навчання; системний і діяльнісний підходи до аналізу взаємонавчання як педагогічного явища; методологічні та загальнотеоретичні принципи: історизму, що передбачає пізнання педагогічних явищ у зв’язку з конкретними історичними умовами; колективізму, який пояснює становлення колективного способу навчання як суспільно-історичного етапу розвитку сфери освіти; соціалізації, що забезпечує випереджальне бачення проблемних ситуацій, труднощів і суперечностей, які можуть виникнути в колективній діяльності; технологізованості знань, що на методологічному рівні дає можливість представити процес професійно-педагогічної підготовки як певної технологічної послідовності та передбачає розробку освітніх технологій.
Теоретичну основу дослідження становлять положення та висновки щодо сучасних тенденцій розвитку педагогічної теорії та практики (Г. Васянович, О. Дубасенюк, В. Кремень, М. Левківський, С. Лісова та ін.); неперервної професійної освіти (І. Зязюн, Н. Ничкало, П. Саух, С. Сисоєва та ін.); теорії діяльності (В. Давидов, Н. Кузьміна, О. Леонтьєв та ін.); наукових засад організації взаємонавчання (М. Брейтерман, В. Дяченко, М. Мкртчян, Г. Цукерман та ін.); організаційних форм навчання (Ю. Бабанський, Х. Лійметс, І. Унт та ін.); моделювання педагогічних процесів (В. Беспалько, Г. Селевко, І. Дичківська та ін.); професійної підготовки у вищих педагогічних навчальних закладах освіти (О. Антонова, С. Вітвицька, В. Єремєєва, Ю. Мальований, О. Плахотнік та ін.).
Для вирішення поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження: теоретичні (аналіз, порівняння, класифікація, систематизація, узагальнення) – для вивчення наукової літератури з теми дослідження, встановлення сутності та взаємозв’язку основних понять і структури професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи; емпіричні (анкетування, спостереження, інтерв’ювання, самооцінка, метод експертних оцінок) – для визначення рівнів професійно-педагогічної готовності майбутніх учителів математики до зазначеного виду діяльності на різних етапах дослідження; педагогічний експеримент – для перевірки ефективності авторської технології; методи математичної статистики – для аналізу одержаних даних, встановлення кількісних показників щодо досліджуваних явищ та процесів, перевірки гіпотези дослідження.
Організація та основні етапи дослідження.
Дослідження проводилося впродовж 2005-2009 років та охоплювало три етапи науково-педагогічного пошуку.
На першому етапі (2005-2006 р.р.) вивчено стан досліджуваної проблеми в філософській, психологічній та педагогічній літературі; сформульовано об’єкт, предмет, мету дослідження, конкретизовано його завдання; обґрунтовано методологічні й теоретичні основи проблеми взаємонавчання; здійснено аналіз базових понять; проведено констатувальний етап експерименту щодо визначення стану професійно-педагогічної підготовки вчителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи.
На другому етапі (2006-2007 р.р.) проаналізовано одержані дані щодо підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів, розроблено авторську технологію.
На третьому етапі (2007-2009 р.р.) проведено формувальний етап експерименту, систематизовано його результати, сформульовано загальні висновки, впроваджено результати дослідження в навчальний процес вищих педагогічних навчальних закладів, визначено перспективи подальших досліджень.
Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота виконувалася на базі Житомирського державного університету імені Івана Франка, Рівненського державного гуманітарного університету, Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. На різних етапах дослідження експериментальною роботою було охоплено 248 студентів та 117 вчителів математики основної школи.
Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає в тому, що вперше систематизовано етапи розвитку проблеми організації взаємонавчання учнів; уточнено сутність та взаємозв’язок понять "взаємонавчання", "колективне навчання", "загальні форми організації навчання" (індивідуальна, парна, групова, фронтальна), їх місце та значення в організації взаємонавчання; доведено доцільність інтеграції загальних форм навчання на основі ідеї взаємонавчання та підготовки майбутніх учителів математики до організації колективної пізнавальної діяльності зі змістом педагогічних та фахових дисциплін на основі ідеї педагогізації та технологічного підходу; здійснено класифікацію локальних технологій взаємонавчання; удосконалено зміст підготовки до реалізації взаємонавчання учнів основної школи та критерії її сформованості в майбутніх учителів математики; подальшого розвитку набули форми колективного навчання в процесі професійної підготовки студентів-математиків у вищих педагогічних навчальних закладах.
Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що методично забезпечено та апробовано технологію підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи в ході вивчення педагогічних дисциплін та факультативу "Сучасні технології взаємонавчання", розроблено та впроваджено в практику методичний посібник "Педагогічні технології: досвід проектування на засадах взаємонавчання". Авторський досвід реалізації технології взаємонавчання може бути корисним для організації занять із педагогічних, фахових дисциплін та проведення уроків під час педагогічної практики в загальноосвітніх школах; отримані теоретико-педагогічні знання можуть бути використані при викладанні педагогічних дисциплін у педагогічних закладах освіти; ідеї та матеріали дослідження – для розробки навчально-методичних рекомендацій з фахових дисциплін.
Вірогідність результатів дослідження забезпечується теоретичним обґрунтуванням вихідних положень; застосуванням методів, що відповідають меті та завданням дослідження; репрезентативністю вибірки; застосуванням сучасного апарату математичної статистики.
Упровадження результатів дослідження здійснювалося в Житомирському державному університеті імені Івана Франка (довідка № 328 від 14.04. 2009 р.), Рівненському державному гуманітарному університеті (довідка № 451 від 20.01. 2009 р.), Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка (довідка № 622-28/03 від 04.06. 2009 р.), Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини (довідка № 652/03 від 09.04. 2009 р.).
Апробація результатів дисертації відбувалася шляхом публікацій наукових праць автора, доповідей, повідомлень на науково-методичних конференціях, зокрема: міжнародній – "Проблеми освіти у Польщі та в Україні в контексті процесів глобалізації та євроінтеграції" (Київ-Житомир, 2009); всеукраїнських: "Тенденції розвитку професійно-педагогічної освіти в Україні і за кордоном" (Житомир, 2006); "Формування професійної компетентності майбутнього вчителя засобами інноваційних технологій" (Житомир, 2006); "Актуальні проблеми професійно-педагогічної освіти та стратегії розвитку" (Житомир, 2006); "Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми" (Київ-Вінниця, 2008); "Проблема формування ціннісних орієнтацій навчальної діяльності учнів загальноосвітніх закладів у контексті сучасних вимог до освіти" (Житомир, 2008); міжрегіональній – "Проблема духовності сучасної молоді: реалії та перспективи" (Житомир, 2007); регіональних: "Науково-практична конференція молодих дослідників" (Житомир, 2005); "Актуальні проблеми математики та методики її викладання" (Житомир, 2007), а також на Всеукраїнському методологічному семінарі з міжнародною участю "Модернізація вищої освіти у контексті євроінтеграційних процесів" (Житомир, 2007).
Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження відображено у 19 одноосібних публікаціях автора, у тому числі 1 навчально-методичний посібник, 6 статей у провідних фахових виданнях, затверджених ВАК України, 6 статей у збірниках наукових праць, 6 – у збірниках матеріалів конференцій.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Потреба формування нового покоління вчителів математики ставить нові вимоги до якості підготовки фахівців та обумовлює інновації в галузі професійної освіти, що мають ґрунтуватися на принципах взаємного партнерства учнів та вчителів. Відтак, успішне вирішення завдань організації взаємонавчання учнів безпосередньо пов’язане з проблемою вдосконалення професійно-педагогічної підготовки вчителів, формування їх педагогічної майстерності на основі використання сучасних інноваційних технологій.
1. Дослідження історичного аспекту та сучасного стану проблеми взаємонавчання у педагогічній теорії і практиці виявило, що вона була предметом розгляду в працях багатьох видатних педагогів минулого та набуває особливої актуальності в умовах нової освітньої парадигми.
На основі аналізу конкретних історико-педагогічних періодів детально простежено процес зародження, розвитку, обґрунтування й практичного застосування ідеї взаємонавчання. Доведено, що різноманітні способи співробітництва дітей у навчально-виховному процесі є провідною тенденцією, яка притаманна різним історичним епохам. На кожному етапі розвитку суспільства взаємонавчання розглядається як певна технологізована система, яка поєднує в собі елементи загальних форм з метою стимулювання активності та самостійності тих, хто навчається.
Вивчення сучасного теоретичного та практичного досвіду дозволило зробити висновок про перспективність розробленої методики взаємонавчання, яка є своєрідною технологічною системою з чітко визначеними структурними компонентами. Її використання сприятиме наближенню школи до практичного життя, зростанню рівня ініціативи суб’єктів навчання, розвитку їх творчої незалежності та соціальної адаптивності.
2. Теоретичний аналіз проблеми дослідження засвідчив, що процес взаємонавчання реалізується через організаційні форми, які виконують особливу роль, забезпечуючи об'єднання й взаємодію всіх його компонентів.
Виділення основних категорійних ознак понять "індивідуальна форма організації навчання", "парна форма організації навчання", "фронтальна форма організації навчання", "групова форма організації навчання", "колективна форма організації навчання" довело, що в їх структурі наявні можливості здійснення колективної діяльності, оскільки взаємонавчання відбувається за умови правильної організації взаємодії всіх її учасників.
Визначення сутності і порівняння загальних форм організації навчання дало можливість уточнити зміст поняття "взаємонавчання", виділити та проаналізувати його структурні компоненти, окреслити шляхи інтегрування загальних форм навчання й поєднання принципів індивідуального та колективного підходів, що є перспективним напрямом оновлення роботи загальноосвітньої школи. Таке теоретико-методологічне бачення створило передумови для наукової розробки проблеми професійної підготовки майбутнього вчителя математики до організації взаємонавчання учнів основної школи як педагогічної технології.
3. На основі аналізу стану підготовки вчителів загальноосвітньої школи та студентів вищих закладів освіти виявлено, що в процесі вивчення педагогічних і спеціальних дисциплін недостатньо враховуються можливості взаємонавчання, що суттєво впливає на рівень підготовки до майбутньої професійної діяльності.
Урахування результатів аналізу вітчизняного і зарубіжного досвіду щодо побудови освітніх технологій дозволило дійти висновку, що перевагами їх розробки на засадах взаємонавчання є: педагогізація (можливість взаємодії суб’єктів у процесі пізнавальної діяльності); технологізація (чітка організаційна структура, економічність); інтеграція (можливість поєднання та взаємопроникнення загальних форм навчання, доцільність їх використання в процесі вивчення різних навчальних предметів). Реалізація зазначених підходів є перспективним шляхом інтенсифікації підготовки студентів математичного напряму, оскільки авторська технологія органічно вписується в класно-урочну та лекційно-семінарську системи, дозволяє більш ефективно досягати прогнозованих результатів.
Визначення та обґрунтування умов успішного використання технології підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи допоможе успішному її функціонуванню.
4. Проведена експериментальна робота підтвердила актуальність проблеми дисертаційного дослідження та необхідність її науково-теоретичного обґрунтування, що сприяло розробці технології підготовки майбутнього вчителя математики до організації взаємонавчання учнів основної школи.
Результати формувального етапу експерименту підтвердили ефективність запропонованої технології та доцільність її використання в основній школі та в процесі підготовки майбутніх учителів у вищому педагогічному закладі.
Розроблений на основі узагальнення історичного та інноваційного досвіду посібник "Педагогічні технології: досвід проектування на засадах взаємонавчання" сприяє поширенню та усвідомленню переваг колективного навчання, підвищенню рівня готовності майбутніх учителів до реалізації його ідей у практику роботи школи. Робоча програма факультативу та методичні рекомендації для викладачів і студентів вищих навчальних закладів "Сучасні технології взаємонавчання" створюють умови для самореалізації майбутніх педагогів, дозволяють включати їх у систематичну і цілеспрямовану навчально-пізнавальну та практичну колективну діяльність. Усе це позитивно впливає на динаміку їх загального та професійного зростання, що було підтверджено в ході формувального етапу експерименту.
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів окресленої проблеми. Серед подальших напрямів наукових розробок – удосконалення програм з педагогічних і фахових дисциплін з урахуванням можливостей щодо організації взаємонавчання студентів; створення відповідного методичного забезпечення (методичні посібники, рекомендації, комп’ютерні програми); продовження пошуку, розробка нових, систематизація та апробація локальних технологій взаємонавчання.