Терехова Тетяна Андріївна Міжнародно-правове регулювання ді­яльності засобів масової інформації в європейському інформаційному просторі

Краткое описание

Терехова Тетяна Андріївна, ведуча програм, ТОВ «ЕРА-Медіа»: «Міжнародно-правове регулювання ді­яльності засобів масової інформації в європейському інформаційному просторі» (12.00.11 - міжнародне право). Спецрада Д 26.001.10 у Київському націо­нальному університеті імені Тараса Шевченка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ТЕРЕХОВА ТЕТЯНА АНДРІЇВНА
УДК 341: 232:004ЄС
ДИСЕРТАЦІЯ
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
ДІЯЛЬНОСТІ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В
ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ
12.00.11 – міжнародне право
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________________
Науковий керівник – Пазюк Андрій Валерійович, доктор юридичних наук
Київ – 2017

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ……………………………………………..11
ВСТУП........................................................................................................................ 13
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПІДХОДИ ДО РЕГУЛЮВАННЯ
ДІЯЛЬНОСТІ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ
ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ....................................................................... 21
1.1. Європейський інформаційний простір: поняття та доктринальні підходи
до визначення ......................................................................................................... 21
1.2. Учасники європейського інформаційного простору................................... 39
1.3. Принципи правового регулювання діяльності засобів масової інформації в
європейському інформаційному просторі........................................................... 59
Висновки до Розділу 1 ........................................................................................... 69
РОЗДІЛ 2. НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ
ДІЯЛЬНОСТІ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ
ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ.......................................................................... 76
2.1. Становлення правового регулювання діяльності засобів масової
інформації в європейському інформаційному просторі .................................... 76
2.2. Особливості правового регулювання окремих видів діяльності засобів
масової інформації в європейському інформаційному просторі ...................... 88
2.3. Правове регулювання нових засобів масової інформації в європейському
інформаційному просторі...................................................................................... 96
Висновки до Розділу 2 ......................................................................................... 112
РОЗДІЛ 3. ІНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНОГО
СПІВРОБІТНИЦТВА В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ
ЩОДО ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ
ІНФОРМАЦІЇ ТА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО
ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ........................................................................ 116
3.1. Роль міжурядових організацій у регулюванні діяльності засобів масової
інформації в європейському інформаційному просторі .................................. 116
3.2. Роль неурядових організацій у саморегулюванні діяльності засобів
масової інформації в Європі ............................................................................... 133
10
3.3. Наближення законодавства України до європейських стандартів у сфері
регулювання діяльності засобів масової інформації........................................ 151
Висновки до Розділу 3 ......................................................................................... 174
ВИСНОВКИ............................................................................................................. 180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................... 192
ДОДАТОК................................................................................................................ 232

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження міжнародно-правового регулювання діяльності
ЗМІ в ЄІП дало можливість сформулювати ряд висновків, пропозицій та
узагальнень, спрямованих на досягнення поставленої мети.
1. Аналіз правової доктрини дозволив сформулювати авторський підхід
до розуміння таких категорій, як «європейський простір», «європейський
правовий простір» та «європейський інформаційний простір». Було
встановлено, що категорії «європейський простір» та «європейський
правовий простір» з точки зору їх змістовного наповнення співпадають.
Європейський правовий простір є функціонально-просторовим виміром
європейського права та об’єднує декілька гетерогенних і гетерархічних
правопорядків (національних та міжнародних) в межах одного європейського
регіону. Базис європейського правового простору складають норми із
захисту прав людини, розроблені в рамках Ради Європи. Європейський
правовий простір є основою для функціонування та формування інших
просторів (європейського економічного, валютного, освітнього,
інформаційного тощо).
Формування ЄІП є наслідком функціонування інформаційного
суспільства як сучасної стадії розвитку суспільства та економіки, в якому
основою функціонування є доступ до інформації та можливість її
продукувати. Європейський інформаційний простір є предметом
регулювання європейського інформаційного права, складовими якого
виступають система правових норм у сфері прав людини в інформаційному
просторі; прав та обов’язків ЗМІ; телекомунікацій; інформаційної безпеки;
захисту інтелектуальної власності в інформаційній сфері.
Розглядаючи європейський інформаційний простір у широкому
розумінні як частину глобального інформаційного простору, слід
констатувати, що йому притаманні такі виміри: технологічний, соціальний,
економічний, політичний, культурний. Якщо підходити до ЄІП у вузькому
181
розумінні як результату реалізації інформаційної політики ЄС, то основним
виміром такого простору слід вважати економічний, на що вказують окремі
положення Регламенту 4064/89 «Про контроль злиття між підприємствами»,
згідно з якими за ЗМІ як за основними учасниками ЄІП визнається статус
«законного інтересу».
2. Аналіз міжнародно-правових документів, національного
законодавства та практики ЄСПЛ свідчить про відсутність єдиного підходу
до визначення правового статусу ЗМІ. Це зумовлено рядом таких чинників:
1) виконання ЗМІ одночасно декількох однаково важливих функцій:
економічної, політичної, культурної;
2) відсутністю уніфікованих національно-правових підходів до
регулювання ЗМІ навіть у державах, що є членами ЄС. Серед них можна
виділити два базові: узагальнений підхід до регулювання ЗМІ; фрагментарне
регулювання окремих видів ЗМІ;
3) фрагментацією підходів до регулювання правового статусу ЗМІ
навіть у рамках єдиного ЄІП як результату симбіозу діяльності ключових
міжнародних регіональних організацій: Ради Європи, ОБСЄ та ЄС. Зокрема,
зміну підходів до розуміння ЗМІ можна спостерігати в рамках Ради Європи
та ОБСЄ. Така фрагментація зумовлена технологічним прогресом. Так, у
документах Ради Європи та НБСЄ 1970 та 1975 років спостерігається підхід
до визначення чіткого переліку ЗМІ, водночас із появою цифрових
технологій у документах цих самих організацій (2011 та 2007 відповідно)
позначаються лише загальні підходи до функцій, які мають виконувати ЗМІ.
ЗМІ мають відповідати критеріям та індикаторам (намір, ціль,
редакційний контроль, осяжність, професійні стандарти, суспільні
очікування), які були розроблені Радою Європи. Вони не настільки гнучкі як
критерії, що визначають особу журналістів, разом із тим дозволяють
вимагати від ЗМІ соціальної відповідальності.
Що стосується Європейського Союзу, то цілі його політики в
інформаційній сфері мають іншу мету, аніж політика Ради Європи. Політика
182
ЄС спрямована на забезпечення технологічної нейтральності при
розповсюдженні інформації, стимулювання конкуренції на ринках
телекомунікацій та аудіовізуальних медійних послуг, стимулювання
розвитку інформаційного суспільства, у тому числі за рахунок максимально
широкого впровадження широкосмугового доступу до Інтернету, а також
використання переваг від впровадження інформаційних технологій у різних
сферах суспільного життя (електронне урядування й електронні закупівлі,
впровадження новітніх інформаційних технологій у сфері охорони здоров’я,
фінансових послуг і т.д.).
3. Дослідження сучасних тенденцій розвитку ЗМІ дозволило виявити
суспільні явища, які неможливо проаналізувати лише за допомогою
інструментарію правової науки. Тому необхідним є застосування
інструментарію різних дисциплін. Так, для з’ясування сутності ключової
категорії сучасних ЗМІ – медійної екосистеми – необхідним є використання
інструментарію соціологічної, екологічної, правової та економічної наук.
За результатами застосування міждисциплінарного підходу було
виокремлено такі ключові характеристики медійної екосистеми:
розподілена (неоднорідність суб’єктів та учасників);
відкрита (у зв’язку із технічним прогресом функцію журналіста може
виконувати будь-яка особа);
соціально-технічна (у зв’язку із технічними перевагами до такої
системи залучаються всі верстви населення);
здатна до самоорганізації (відсутність системного правового
регулювання не зупиняє розвитку системи) на основі принципів побудови
природної екосистеми, що, у свою чергу, дозволяє без правових інструментів
належним чином врегулювати конкуренцію та співпрацю між суб’єктами й
учасниками такої системи.
Наведено авторське визначення «медійної екосистеми», під якою слід
розуміти самоорганізовану негомогенну інформаційно-комунікаційна
183
спільноту, яка спирається на інформаційні технології для досягнення
максимальної соціальної інтеграції людей.
4. Принципи правового регулювання визначають основні напрями
регулювання, відображаючи закономірності розвитку правових норм. Це
стосується як усіх суспільних відносин (загальні принципи), так і окремих
сфер (галузеві або міжгалузеві принципи). Саме завдяки принципам система
правового регулювання адаптується до нових викликів, у тому числі
технічного характеру. Адаптативність принципів надзвичайно важлива для
розвитку ЄІП в контексті функціонування нових медіа. Загальні принципи
мають фундаментальний характер, оскільки служать цементом всієї системи,
а також поєднують міжнародно-правове регулювання з національним і
відображають загальні тенденції розвитку суспільства. По суті, мова йде про
аксіологічний вимір норми права – про правову цінність. До таких
принципів, як правило, відносять принципи справедливості, верховенства
права, законності, демократизму (народовладдя), рівності всіх перед законом,
свободи тощо.
Принципи, на яких побудовано правове регулювання ЄІП, слід віднести
до міжгалузевих, адже це одночасно принципи права захисту прав людини,
цивільного права (захист інтелектуальної власності), господарського права
(захист економічної конкуренції) тощо.
Принципи правового регулювання ЄІП виконують відразу декілька
функцій: системоутворюючу, сприяючи формуванню окремих інститутів
ЄІП, забезпечуючи при цьому зв’язок між нормами права (законодавства) та
правозастосовною практикою; правотворчу, яка спрямована на формування
одноманітності регулювання, адже виступає критеріальною засадою для
нормотворців; регуляторну, спрямовану на формування спільних підходів до
застосування норм права; інтегральну, що забезпечує зв’язок між основними
закономірностями розвитку суспільства та системи правового регулювання
ЄІП.
184
Засадничим принципом для діяльності ЗМІ в ЄС є свобода слова, що
реалізується, серед іншого, у рамках ЄКПЛ. Узагальнений аналіз документів
Ради Європи, практики держав – членів Ради Європи та ЄСПЛ дозволив
визначити такі загальні принципи ЄІП: пріоритет основних прав і свобод
людини у сфері інформації, включаючи свободу слова; забезпечення
інформаційної підтримки інтеграції; створення умов вільної конкуренції на
інформаційному ринку; прозорості управління політичною діяльністю в
інформаційному суспільстві; прямого залучення громадян в інформаційні
процеси; медіаплюралізму; вільного руху інформаційних товарів і послуг на
інформаційному ринку ЄС; збереження культурного розмаїття; підтримки
створення європейського інформаційного продукту для наповнення
європейського медіаринку.
5. Еволюція правового регулювання є ЄІП у вузькому значенні
зумовлена не стільки розвитком технологій, скільки різнонаправленістю
векторів геополітичного розвитку Європи – розвитком інтеграційних
процесів та одночасним намаганням зберегти національні підходи
(національну ідентичність) до правового регулювання ЗМІ. Аналіз підходів
до правового регулювання ЗМІ дозволив виокремити такі етапи еволюції
правового регулювання ЄІП:
1) 1980 – 1990 роки. Характеризується тим, що було сформовано
висхідні принципи діяльності ЗМІ як суб’єктів господарювання. На рівні ЄС
ЗМІ були визнані частиною вільного руху товарів, послуг, капіталу. Однак
жодної компетенції формувати єдину спільну інформаційну політику ЄС не
отримав. На рівні Ради Європи формуються загальні принципи
функціонування транскордонного телебачення;
2) 1990 – 2000 роки. Характеризується виробленням
загальноєвропейських стандартів та встановленням мінімальних
загальноєвропейських вимог до аудіовізуальної продукції, що вироблена в
державах – членах ЄС. Саме на цьому етапі відбулося започаткування
становлення європейської інформаційної політики;
185
3) 2000 – 2010 роки. Характеризується формуванням підходу до
системи регулювання аудіовізуальних ЗМІ в Європі в контексті розвитку
інформаційного суспільства. Основну увагу зосереджено на державній
підтримці суспільного мовлення та плюралізмі медіа, відбувається
активізація європейської інформаційної політики у напрямку інформаційного
суспільства та електронних послуг;
4) 2010 – 2020 роки. Характеризується тим, що в умовах реалізації
стратегії економічного розвитку ЄС на 10 років окрема увага приділяється
плану розвитку цифрових технологій в Європі. Спостерігається чітка
тенденція до створення спільного цифрового ринку ЄС і робляться спроби
надати більше повноважень ЄС у сфері ЗМІ.
6. Регулювання використання Інтернету як засобу поширення масової
інформації в ЄС є доволі обмеженим і функціонує лише у сфері надання
аудіовізуальних послуг. Варто зазначити, що використання Інтернету для
поширення електронних ЗМІ пов’язане з регулюванням класичних правових
питань Інтернету: відносини між постачальниками послуг з доступу до
Інтернету, постачальниками інформації та користувачами, які утворюються
на базі взаємного визнання цими суб’єктами свободи і формальної рівності,
захисту авторських прав. Акти РЄ однозначно передбачають, що
зобов’язання держав у рамках ЄСПЛ також діють у контексті використання
Інтернету з додаванням спеціальних прав, встановлених іншими
документами.
7. Діяльність нових ЗМІ в ЄС, у тому числі соціальних мереж, окремо
не врегульована. Термін «нові медіа» в ЄС використовується для опису
мережевих цифрових інформаційних і комунікаційних технологій. Їх
особливістю є тип комунікації – «від багатьох багатьом», на противагу
традиційним ЗМІ, де комунікація здійснюється «від одного багатьом».
На рівні ЄС регулюються Інтернет-трансляції і відео на замовлення,
проте не електронні версії газет і журналів (Директива 2010 р.), а також
«послуги інформаційного суспільства» в сенсі Директиви № 98/48/ЄС «Про
186
прозорість послуги в інформаційному суспільстві». Від кінця 1990-х років
ЄС намагається гармонізувати конвергенцію ЗМІ – об’єднання різних
медіаплатформ для найбільшого залучення користувачів до свого контенту.
Конвергенція телекомунікації та медіа створює проблеми для конкурентного
права ЄС, оскільки його застосування до медіа-сектору не просунулося
настільки, наскільки це відбулося в телекомунікаційному секторі.
Відповідно, буде важко використовувати законодавство ЄС про конкуренцію
як ядро економічного регулювання в конвергентному секторі. Інтернет є
хорошим показником того, що може трапитися в секторі конвергентних
широкосмугових телекомунікацій/ЗМІ, причому зникнення моделей
«телекомунікацій» і «мовлення» буде також означати, що конвергентний
сектор перестане бути просто засобом спілкування, але замість цього стане
форумом для обміну, коли зачіпаються правові позиції.
8. В Європі існує розгалужений міжурядовий інституційний механізм у
сфері ЗМІ. Цей механізм зосереджено переважно в рамках таких
європейських міжнародних організацій, як ЄС, РЄ та ОБСЄ. Саме ці
організації визначають принципи правового регулювання ЗМІ в рамках ЄІП.
Більш того, спостерігається певний ефект синергії правового регулювання,
що пов’язано, по-перше, із тим, що документи, які приймаються в рамках
цих організацій, базуються на положеннях ЄКПЛ та практиці ЄСПЛ, подруге, ЄС, РЄ та ОБСЄ посилаються в рамках увалених документів одна на
одну та містять відсилки до стандартів, ухвалених однією організацією в
стандартах іншої.
Необхідність уніфікації правових підходів до визначення правового
статусу ЗМІ і, відповідно, до регулювання їх діяльності спричинили
формування такого феномену міжнародно-правового регулювання, як
правовий стандарт діяльності ЗМІ. Правові стандарти діяльності ЗМІ
містяться як в документах, що мають обов’язковий характер (наприклад,
ЄКПЛ), так і документах, що мають рекомендаційний характер (рішення
ПАРЄ).
187
Обов’язкові правові стандарти діяльності ЗМІ визначають загальний
стратегічний напрямок розвитку системи правового регулювання цієї сфери,
оскільки за своєю правовою природою такі стандарти належать до нормпринципів.
Виникнення правових стандартів діяльності ЗМІ, що мають
рекомендаційний характер (м’яких), є результатом швидкого розвитку ЗМІ
під впливом, у тому числі й технічного прогресу. Держави через
бюрократичні процедури прийняття обов’язкових міжнародно-правових
актів не встигають за фактичним розвитком суспільних відносин у цій сфері.
Це породжує виникнення м’яких міжнародно-правових стандартів як
consensus omnium. У такому випадку стандарт доцільно застосовувати з
огляду на його зручність та практичну цінність. Слід відмежовувати
правовий стандарт діяльності ЗМІ per se (наприклад, право на інформацію)
від правового стандарту, що регулює технічний аспект діяльності ЗМІ, тобто,
за своїм змістом є технічною публікацією, що використовується як правова
норма та є результатом усталеної технічної практики.
9. Серед учасників європейської інформаційної політики слід
виокремити неурядові організації, які, враховуючи швидкість технологічних
змін, є набагато ефективнішими, ніж міжнародні організації. Аналіз
документів, прийнятих у рамках міжнародних організацій та розроблених
НУО (або за участі НУО), свідчить, що останні носять конкретний характер,
на відміну від класичних актів міжнародних організації, які, у своїй
більшості, лише відображають ситуацію та в цілому визначають напрям
подальших дій. Можна констатувати, що сучасне право ЄС та РЄ у сфері ЗМІ
активно використовує механізми саморегулювання та співрегулювання для
виконання нагальних завдань, вирішення яких суто нормативними методами
є неможливим. Особливо це стосується сфери нових ЗМІ.
У рамках діяльності із саморегулювання ЗМІ можна вказати на
виконання через них і певних «підвищених» стандартів для ЗМІ, досягнення
яких через правові механізми є навряд чи досяжним зараз і може бути
188
неоднозначно сприйнятим суспільством. Правовий механізм
саморегулювання включає норми, що містяться в кодексах етики та
стандартах, розроблених журналістськими спільнотами. Як правило, ці
спільноти також розробляють певні процедури для застосування прийнятих
норм. Відповідно, тут ми маємо певну аналогію з правовими матеріальними
та процесуальними нормами, які містяться в інших джерелах.
За результатами проведеного аналізу можна виділити такі характерні
ознаки саморегулювання НУО у сфері ЗМІ:
1) різноманітність та гнучкість інструментів регулювання.
Ненормативний характер інструментів, які використовуються для
саморегулювання, зокрема різного роду кодекси поведінки та стандарти,
розроблені НУО, зумовлює гнучкість таких інструментів, оскільки вони
можуть бути легко змінені, залежно від потреб учасників;
2) ситуативність та фрагментарність регулювання. Це зумовлено
відсутністю універсального рішення для саморегулювання окремих сфер
суспільних відносин;
3) динамічність та адаптивність регулювання. Ця ознака зумовлена
технологічним прогресом, що призводить до постійних інновацій та змін.
Очікування споживачів також змінюються з плином часу. Відповідно,
саморегулювання може адаптуватися до цих викликів більш швидко та
ефективно, ніж державне регулювання;
4) комплементарність регулювання. Саморегулювання контенту не
може повністю вирішити нормативні проблеми, пов’язані з неадекватністю
та шкідливим контентом, який часто загрожує цілісності повідомлень в
Інтернет – небажаного дорослого змісту, небажаної комерційної інформації
(спаму) і небажаних комп’ютерних кодів (віруси, шпигунські програми).
10. Участь України у ЄІП ставить перед нею ряд завдань, які повинні
бути вирішені у рамках входження України до ЄІП. Так, важливим
завданням є приєднання України до Європейської аудіовізуальної
обсерваторії, а також реалізація нею зобов’язань перед Радою Європи та
189
перед Європейським Союзом. Це стосується: розвитку суспільного
телебачення; забезпечення вільної роботи журналістів; імплементації
законодавства ЄС щодо аудіовізуальних послуг.
У зв’язку із цим було проаналізовано хід та ефективність виконання
Україною Угоди про асоціацію в контексті предмета дослідження. Виявлено
суттєву фрагментацію законодавства України про ЗМІ, що призводить до
формування неточної, неповної та суперечливої правової бази (це стосується
проблем термінології, регулювання діяльності мовників, прогалин у сфері
рекламної діяльності, співпраці ЗМІ з державними органами, необхідності
додаткового захисту журналістів). Доцільно було б провести кодифікацію
законодавчих актів у цій сфері.
Крім того, запропоновано такі зміни до чинного законодавства
України:
У Законі України «Про телебачення і радіомовлення»:
1) частину першу статті 4 викласти в такій редакції:
«1. Держава проводить політику популяризації української культури
через розповсюдження програм і передач вітчизняного виробництва».
Така норма усуне негативну конотацію, що має чинний термін
«протекціонізм», відносно інших держав – учасниць Конвенції про
транскордонне мовлення та не перешкоджатиме вільному й
безперешкодному транскордонному потоку послуг телевізійних програм,
який передбачений Конвенцією.
2) у частині першій статті 64 слова «та/або» замінити словом «та».
Така норма відповідатиме п. 1 ст. 28 Директиви 2010/13/ЄС, згідно з
яким спростуванню підлягають відомості, що шкодять честі і репутації та
мають причинно-наслідковий зв’язок із поданням недостовірних фактів.
3) у частині четвертій статті 48 цифру і слово «14 днів» замінити
цифрою і словами «30 календарних днів»; у частині третій статті 64 цифру і
слово «14 днів» замінити цифрою і словами «30 календарних днів».
190
Така норма відповідатиме п. 3 ст. 28 Директиви, яким передбачається
необхідність встановлення достатнього строку для спростування.
У Законі України «Про рекламу»:
1) у статті 1 термін «порівняльна реклама» викласти в такій редакції:
«порівняльна реклама – реклама, яка містить порівняння з іншими особами
та/або товарами іншої особи і відповідає таким критеріям:
не вводить споживача в оману;
передбачає порівняння товарів (послуг), на які існує приблизно
однаковий попит або які використовуються для однакових цілей;
передбачає порівняння змістовних, таких, що піддаються перевірці,
еквівалентних (порівнюваних) і специфічних властивостей товарів і послуг;
не дискредитує і не поширює недостовірну інформацію про торгові марки,
торгові найменування, товари, роботи і послуги учасників конкурентного
ринку;
щодо продуктів із зазначенням походження – стосується продуктів з
ідентичним походженням;
не зображує товари, роботи і послуги як імітації або копії товарів, робіт
і послуг, що виробляються під захищеними торговими марками або
торговими найменуваннями;
не призводить до створення плутанини між виробниками
(постачальниками), між споживачами та конкурентами, між торговими
марками, торговими найменуваннями рекламодавця та його конкурента».
Така норма дозволить гармонізувати законодавство України з
положеннями Директиви 2005/29/ЄC про недобросовісні комерційні
практики, чітко визначивши критерії, які дозволять встановити неправомірне
порівняння в рекламі.