ТИПОЛОГІЯ ФАКУЛЬТАТИВНИХ ПРИСЛІВНИХ КОМПОНЕНТІВ РЕЧЕННЯ

Краткое описание

ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

На правах рукопису

КУХАР Ніна Іванівна

УДК 811.161.2’367

ТИПОЛОГІЯ ФАКУЛЬТАТИВНИХ
ПРИСЛІВНИХ КОМПОНЕНТІВ РЕЧЕННЯ

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник -
ІВАНИЦЬКА Ніна Лаврентіївна,
доктор філологічний наук, професор

Вінниця 2005

ЗМІСТ

ВСТУП.......................................................................................................................

4

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. ЛІНГВІСТИЧНА ПРИРОДА ФАКУЛЬТАТИВНИХ ПРИСЛІВНИХ КОМПОНЕНТІВ РЕЧЕННЯ...................................................

13

1.1. Факультативні прислівні компоненти у системі
компонентів формально-граматичної структури речення.............................

13

1.2. Лінгвістичний статус „другорядності” факультативного прислівного
компонента у системі неголовних членів речення........................................

22

1.3. „Необов’язковість” як диференційна ознака факультативних
прислівних компонентів ...............................................................................

28

1.4. Необов’язкова сполучуваність повнозначних слів у теорії
виокремлення факультативних прислівних компонентів.............................

32

1.5. Диференціація прислівних компонентів, зумовлених
валентністю предиката......................................................................................

39

1.6. Факультативні прислівні компоненти у світлі нових
підходів до утворення й функціонування підрядних словосполучень.........

44

1.7. Факультативні прислівні компоненти в ракурсі учення
про синтаксичну деривацію..............................................................................

50

1.8. Семантико-граматична та комунікативна зумовленість перерозподілу
прислівних компонентів у системі „обов’язковість
факультативність”..............................................................................................

60

1.9. Методичні прийоми виокремлення факультативних
прислівних компонентів....................................................................................

72

Висновки до першого розділу.............................................................

78

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. СТРУКТУРНІ МОДЕЛІ ФАКУЛЬТАТИВНИХ ПРИСЛІВНИХ КОМПОНЕНТІВ ........................................................................

80

2.1. Система факультативних приіменникових компонентів ............................

81

2.1.1.Прикметникові факультативні приіменникові компоненти .....

83

2.1.2. Дієприкметникові факультативні приіменникові компоненти ........

91

2.1.3. Іменникові факультативні приіменникові компоненти ...........

94

2.1.4. Прийменниково-іменникові факультативні приіменникові
компоненти ...............................................................................

99

2.2. Факультативні придієслівні компоненти ...........................................

103

2.2.1.Іменникові факультативні придієслівні компоненти ................

105

2.2.2. Прислівникові факультативні придієслівні компоненти. ..............

113

2.3. Факультативні приприкметникові компоненти ....................................

114

2.3.1. Іменникові факультативні приприкметникові компоненти ........

116

2.3.2.Прийменниково-іменникові факультативні приприкметникові
компоненти .................................................................................................

118

2.3.3. Прислівникові факультативні приприкметникові компоненти........

121

2.4. Займенникові слова у функції факультативних прислівних
компонентів ..................................................................................................

122

Висновки до другого розділу............................................................................

126

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. СЕМАНТИЧНА ТИПОЛОГІЯ ФАКУЛЬТАТИВНИХ ПРИСЛІВНИХ КОМПОНЕНТІВ.....................................................................

129

3.1. Лінгвістичні параметри семантичної типології факультативних
прислівних компонентів ..............................................................................

129

3.2. Факультативні прислівні компоненти атрибутивного типу
із типовим значенням.....................................................................................

134

3.3. Факультативні прислівні компоненти атрибутивного типу,
утворені із невласне-словосполучень...........................................................

149

3.4. Факультативні прислівні компоненти об’єктного типу .............................

155

3.5. Факультативні прислівні компоненти обставинного типу........................

164

Висновки до третього розділу..........................................................................

175

ВИСНОВКИ..............................................................................................................

177

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................................

182

ВСТУП

Сучасну граматичну теорію характеризує багатоаспектний підхід до вивчення синтаксичних одиниць у взаємозв’язку їхніх формальних, семантичних ознак та функцій, що дає змогу не лише глибоко проникнути в структуру мови, а й виявити найбільш виразні тенденції розвитку її як складної системи. Основною синтаксичною одиницею мовної структури є речення, що за сукупністю визначальних характеристик, з одного боку, протиставляється словосполученню, а, з іншого боку, в його теоретичному осмисленні тісно пов’язане із словосполученням та з мінімальною синтаксичною одиницею (компонентом речення). „Всебічне дослідження структури речення на різних історичних етапах розвитку окремих мов є одним із найважливіших завдань сучасного мовознавства. Важливість і актуальність цього завдання визначається тією роллю, яку відіграє структура речення в процесі функціонування мови і в ході історичного розвитку різних елементів мовної системи”, - зазначав О.С.Мельничук [136, с.3].
У дослідженнях останніх років, присвячених опису синтаксичної системи сучасної української літературної мови, проблеми, пов’язані із вивченням основних синтаксичних одиниць, стали центральними і не менш суперечливими. Особливо дискусійними залишаються питання, пов’язані із членуванням речення. „У вітчизняному мовознавстві синтаксичними компонентами, на які членуються речення, узвичаєно вважати члени речення, хоч у практиці синтаксичного аналізу виділяємо також інші абстрактні моделі”, - писала Н.Л.Іваницька [96, с.25].
У граматиці відомі кілька теоретичних моделей речення, зокрема модель членів речення, дистрибутивні моделі речення, модель безпосередніх складників, трансформаційні моделі та ін. Наявність різних теорій членування речення є свідченням того, що мова це складна структура, до якої входять досить неоднорідні щодо властивостей і функцій елементи.
Значний внесок у розвиток теорій формально-граматичного членування простого речення в україністиці зробила Н.Л.Іваницька. Автор, зокрема, писала: „Як і будь-яка інша класифікаційна схема, модель членів речення не позбавлена недоліків, суперечностей, проте ці суперечності насамперед свідчать про складність мовного матеріалу, який не завжди можна вкласти в рамки структурно-семантичної класифікаційної схеми членів речення. Безперечно, кожна схема вимагає однозначного й повного розподілу всіх елементів, що підлягають розподілові. Тільки за умови задоволення такої вимоги схема вважається строго витриманою. Але в практиці наукового пізнання таких строгих схем небагато [96, с.28]”.
Історія мовознавства знає, наприклад, „песимістичний” підхід учених до використання моделі членів речення, зокрема другорядних (Л.С.Бархударов, Л.І.Ілія, М.П.Петерсен, Н.Ю.Шведова). Незважаючи на це, модель членів речення, випробувана довголітньою історією, довела свою придатність як класифікаційна синтаксична схема. У 1954 р. академік В.В.Виноградов писав, що мовознавці мають глибоко досліджувати структуру простого речення, синтаксичні відношенням між членами речення, детально вивчати граматичні характеристики всіх форм синтаксичного зв’язку, а також описувати перехідні випадки в межах членів речення [46,с.52].
Деякі зміни в самій теорії членів речення були пов’язані з активними студіями над структурними схемами речення, хоча паралельно проводились дослідження і в цій ділянці синтаксису (В.В.Бабайцева, Л.Ю.Максимов, П.О.Лекант, І.І.Постнікова, Л.Д.Чеснокова, Л.О.Кадомцева, Н.Л.Іваницька, Г.О.Козачук, П.С.Дудик, Д.Х.Баранник).
Необхідно зазначити, що у належно оціненій мовознавцями теорії Н.Ю.Шведової про мінімальні структурні схеми речення, побудовані за абстрактними взірцями, науковці вбачають недоліки і пропонують ураховувати при кваліфікації синтаксичних одиниць не тільки їхню формальну будову, а й змістове наповнення. Слушними з цього приводу є зауваження М.І.Степаненка, який пов’язує моделі (схеми) речення із основним призначенням речення „виражати відносно закінчену думку, передавати якусь картину об’єктивної дійсності [183, с.8]”. Відомі в мовознавчій літературі дискусії зводились до головного врахувати чи не врахувати ознаки семантичної завершеності конструкції (Г.О.Золотова, Н.Д.Арутюнова, В.С.Храковський).
У ракурсі цих нових і оновлених синтаксичних ідей продовжує розвиватися теорія членів речення. Основу досліджень синтаксичних явищ, у тому числі й категорії членів речення, склали різні методи, зумовлені філософськими поглядами авторів на природу мови, характер відношень між мовою і мисленням, мисленням і буттям, формою і змістом.
Важливою віхою у розв’язанні цих, як і багатьох інших мовознавчих проблем, що стосуються речення, вважаємо, з одного боку, увагу до багатоаспектності витлумачення категорійних особливостей речення, їхній синтез, а , з іншого боку, поступове й закономірне роз’єднання поверхневої і глибинної інтерпретації реченнєвої структури. Ці два щонайсуттєвіші напрями в теорії синтаксису речення визначили його суть, спричинили поглиблене осмислення багатьох сторін речення, в тому числі й членів речення.
Необхідність спеціального комплексного поглибленого вивчення факультативних прислівних компонентів, яке б враховувало насамперед їхню слабку прислівну залежність, визначену в словосполученні і збережену при транспонуванні його у речення, спонукало до аналізу таких компонентів як спеціальних складників формально-граматичної структури речення.
З огляду на те, що в українському мовознавстві ці компоненти в такому ракурсі спеціально не вивчалися, дослідження факультативних прислівних компонентів, передусім з’ясування їх лінгвістичної природи, встановлення їхніх формально-граматичних та семантичних моделей, виявлення функціональних ознак є не тільки актуальним, але й новим у теорії взаємозв’язку речення, словосполучення та мінімальних синтаксичних одиниць як складників речення і словосполучення, лексики та синтаксису сучасної української мови.
Незважаючи на те, що такі компоненти істотно відрізняються від інших (другорядних) і представлені в системі української мови значною кількістю мовленнєвих реалізацій, вони не були предметом спеціального вивчення. Уперше їх спеціально виокремила Н.Л.Іваницька в монографії „Двоскладне речення в українській мові” (1986), в якій вона виділила такі компоненти за їхніми типовими ознаками слабкий підрядний зв’язок у транспонованих у речення словосполученнях, інформативне збагачення змісту речення, непослідовність у моделюванні структури речення.
Актуальність дослідження зумовлена потребою всебічного вивчення лінгвістичної природи факультативних прислівних поширювачів з урахуванням сучасних підходів і напрацювань у цій ділянці синтаксичної теорії, а також відсутністю їх комплексної характеристики.
Проблема лінгвістичного статусу та природи компонентів формально-граматичної структури речення привертає увагу як зарубіжних, так і вітчизняних лінгвістів (В.В.Бабайцева, В.А.Бєлошапкова, Г.О.Золотова, О.С.Скоблікова, Т.П.Ломтєв, О.М.Мухін, Л.Д.Чеснокова, Н.Ю.Шведова, О.С.Мельничук, І.Р.Вихованець, А.П.Грищенко, І.К.Кучеренко, І.І.Слинько, П.С.Дудик, Н.Л.Іваницька, Н.В.Гуйванюк, К.Г.Городенська, М.В.Мірченко, М.І.Степаненко, Г.О.Козачук, К.Ф.Шульжук, С.Я.Єрмоленко, М.Я.Плющ, А.Й.Багмут, Д.Х.Баранник).
Складна природа речення, як і комплекс притаманних реченню і його складовим ознак, виділюваних із погляду різноаспектних тлумачень реченнєвої структури, дають змогу виокремити параметри внутрішньо-синтаксичної організації речення та до певної міри орієнтуватися й залучати для адекватного витлумачення теорії деякі ознаки семантико-синтаксичного й інших аспектів. У центрі уваги нашого дослідження перебувають компоненти внутрішньо-синтаксичної структури речення як елементарні синтаксичні одиниці, виділювані на основі синтаксичного зв’язку. Тому синтаксичний зв’язок розглядаємо як власне-синтаксичну ознаку усіх компонентів внутрішньо-синтаксичної структури простого речення.
Дослідження факультативних прислівних компонентів у плані їхніх системних відношень у межах речення передбачає розгляд питань синтаксичної деривації, сполучуваності, взаємодії сполучувальних властивостей повнозначних слів на рівні словосполучення і речення. Українські студії над проблемою дериваційних зв’язків словосполучення та речення, зокрема транспонування словосполучень у реченнєву структуру та набуття елементами словосполучення статусу компонентів формально-граматичної структури речення, належать І.Р.Вихованцю, К.Г.Городенській. Питань факультативності з погляду різних аспектів граматичної теорії торкалися О.А.Іванчикова, Р.Н.Інфантьєва, В.П.Малащенко, О.С.Скоблікова, Г.Г.Почепцов, М.І.Степаненко, М.В.Мірченко, І.І.Слинько, О.І.Леута, Н.В.Гуйванюк.
Факультативні прислівні компоненти становлять особливий різновид компонентів як складників формально-граматичної структури речення, які мають специфічні сполучувальні, семантичні та функціональні параметри, установлення яких ґрунтується на вивченні валентністно-сполучувальних властивостей повнозначних слів та теорії семантико-функціонального аналізу мовних одиниць у цілому. Теоретичні засади вивчення синтаксичних одиниць-конструкцій речення та словосполучення і мінімальних синтаксичних одиниць та їхніх складових, що функціонують у межах речення або словосполучення, викладено в працях О.С.Мельничука, В.М.Русанівського, І.Р.Вихованця, К.Г.Городенської, С.Я.Єрмоленко, А.Й.Багмут, І.К. Кучеренка, А.П.Загнітка.
Потреба в цілісному дослідженні факультативних прислівних компонентів, репрезентованих різними морфологічними формами, дискусійність проблем, пов’язаних із визначенням їхньої синтаксичної семантики та недостатнє вивчення цього класу компонентів у загальній формально-граматичній структурі речення і зумовили актуальність дисертації.
Спеціальної праці, присвяченої синтаксисові факультативних прислівних компонентів, в україністиці немає. Часткові питання досліджено в кандидатських дисертаціях, що стосуються вивчення в основному другорядних членів речення в їхньому традиційному витлумаченні.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження проведене в рамках реалізації наукової програми „Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” і пов’язане з темою „Абсолютивно-релятивні параметри повнозначних слів української мови і структура речення” (0103 003238), яку опрацьовують у Вінницькому державному педагогічному університеті ім.Михайла Коцюбинського, де виконано дисертацію. В широкому плані робота ґрунтується на принципах категорійної граматики української мови, теоретичні засади якої досліджують в Інституті української мови НАН України.
Мета роботи полягає в теоретичному витлумаченні категорійної природи факультативного прислівного компонента в комплексі його формальних, семантичних та функціональних властивостей.
Досягнення цієї мети передбачало розв’язання таких завдань:
1) з’ясувати лінгвістичну природу факультативного прислівного компонента у формально-граматичній структурі простого речення;
2) вмотивувати доцільність виділення факультативних прислівних компонентів в адекватному представленні формально-граматичної структури речення загалом;
3) показати зумовленість факультативних прислівних компонентів законами синтаксичної деривації;
4) теоретично обґрунтувати явища перерозподілу прислівних компонентів у системі „обов’язковість-факультативність”;
5) виділити й охарактеризувати основні формально-граматичні моделі факультативних прислівних компонентів;
6) виявити семантичні параметри типології необов’язкових прислівних компонентів у формально-граматичній структурі речення;
7) визначити й описати семантичні типи факультативних прислівних компонентів та показати їхню уживаність у структурі простого речення;
8) розкрити механізми співвідношення факультативних компонентів реченнєвої структури з фрагментами об‘єктивної дійсності, іншими одиницями мовної системи, зокрема з повнозначними словами.
Об’єктом дисертаційного дослідження є формально-граматична структура простого речення сучасної української літературної мови.
Предметом дисертаційного дослідження є факультативний прислівний компонент (факультативний поширювач, необов’язковий поширювач) формально-граматичної структури простого речення: його категорійна природа, формально-граматичні та функціонально-семантичні типи.
Основним джерелом фактичного матеріалу дослідження стали речення із текстів художнього, публіцистичного, розмовного та наукового стилів сучасної української літературної мови (5000), а також картотека власне-синтаксичних та невласне-синтаксичних словосполучень різної морфологічної природи, складена автором на основі дібраних речень, і частково використаних матеріалів Лексичної картотеки Інституту української мови НАН України та Словника української мови в 11-ти томах (К.: Наукова думка, 1970-1980) (3000 карток).
Мета і завдання роботи зумовили вибір відповідних методів дослідження: лінгвістичного спостереження (у дослідженні лінгвістичної природи факультативного прислівного компонента), описового (в описі структурних моделей семантичних типів факультативних прислівних компонентів), дистрибутивного, трансформаційного (у з’ясуванні процесів синтаксичної деривації), а також методики елімінування (виділення факультативних прислівних компонентів речення).
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в дисертації уперше в українському мовознавстві на принципово нових теоретичних засадах сполучуваності, семантико-синтаксичної валентності, категорійної граматики, теорії деривації виділено об’ємний клас мінімальних синтаксичних одиниць факультативні прислівні компоненти, комплексно досліджено їхню формально-граматичну та семантико-функціональну типологію. Узагальнюючи наявні дослідження з синтаксису простого речення в українській мові О.С.Мельничука, В.М.Русанівського, П.С.Дудика, Д.Х.Баранника, І.Р.Вихованця, К.Г.Городенської, Н.Л.Іваницької, А.П.Загнітка, А.П.Грищенка, Н.В.Гуйванюк, С.Я.Єрмоленко, К.Ф.Шульжука, А.Й.Багмут, Т.П.Арполенко та інших, автор по-своєму пропонує вирішення однієї з часткових проблем синтаксису аналіз факультативного прислівного компонента у взаємодії його форми, семантики та функцій, як і більш широкої проблеми формально-граматичної структури простого речення взагалі.
Теоретичне значення дослідження. Висновки й узагальнення виконаного дослідження сприяють глибшому пізнанню категорійних властивостей складників формально-граматичної структури речення, збагачують новими ідеями теорію граматики, формують наукові засади синтезованого вивчення мовних одиниць, що враховує їхні формальні та змістові ознаки. Теоретичні узагальнення матимуть застосування в подальших наукових працях із проблем синтаксису речення, словосполучення, мінімальних синтаксичних одиниць, повнозначних слів.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні узагальнення, висновки, методика аналізу і сам фактичний матеріал дослідження можуть бути використані для написання навчальних підручників і посібників із синтаксису української та інших слов’янських мов, у процесі читання лекцій та спецкурсів із синтаксису, у проведенні спецсемінарів із сучасної української літературної мови, а також у науково-дослідній роботі студентів.
Особистий внесок здобувача. Уперше в українському мовознавстві на нових теоретичних засадах взаємодії речення і словосполучення комплексно досліджено факультативний прислівний компонент: розкрито його лінгвістичну природу, встановлено основні формально-граматичні моделі та семантичні типи, проаналізовано структуру речень із факультативними прислівними компонентами.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертаційної роботи викладено в доповідях на Всеукраїнських наукових конференціях (Кіровоград, 2000; Вінниця, 2000; Рівне, 2005), а також у виступах на звітних наукових конференціях викладачів і науково-теоретичному семінарі мовознавчих кафедр та на засіданнях проблемної групи з граматики Інституту філології й журналістики Вінницького державного педагогічного університету ім.Михайла Коцюбинського (Вінниця, 1999-2005).
Публікації. З досліджуваної проблеми опубліковано 7 наукових праць, з яких 5 статей.
Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 181 сторінка. У списку використаної літератури налічується 222 найменування.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Сучасні синтаксичні теорії про обов’язковість-факультативність компонента реченнєвої структури виокремлення факультативних прислівних компонентів ставлять у залежність від семантичних властивостей слів, що підпорядковують ці компоненти. Відповідно до характеру (сили) залежності прислівні компоненти диференціюють на обов’язкові та факультативні. Основним параметром факультативних прислівних компонентів є крайня межа сполучувальних залежностей слів від опорних у підрядних словосполученнях, які виявляються на осі „обов’язковість-необов’язковість”.
2. Факультативні прислівні компоненти, виконуючи основу функцію необов’язкового поширювача інших компонентів речення, виявляють чітко окреслені категорійні формально-синтаксичні, семантичні та функціональні характеристики. Комплексний аналіз таких компонентів уможливив виділення ознак, що репрезентують їхній категорійний статус і характеризують їх як компонент формально-граматичної структури речення у типових (морфологізованих) виявах та нетипових (неморфологізованих) периферійних формах.
3. У комплекс диференційних характеристик факультативного прислівного компонента включено такі параметри: прислівна залежність на рівні словосполучення; поєднання із опорним словом підрядного словосполучення слабким зв’язком (узгодження, слабкого керування, прилягання); заповнення в реченні слабких позицій, що їх досить часто утворюють слова абсолютивної семантики; здатність поширювати будь-який компонент чи його частину у формально-граматичній структурі речення. Координаційними параметрами для всієї сукупності факультативних прислівних компонентів є їхня залежність від слова, що проектує на рівні підрядних словосполучень слабкі позиції, реалізація атрибутивної, об’єктної чи обставинної семантики у функції поширювача компонента формально-граматичної структури речення.
4. Граматичну основу факультативного прислівного компонента складає його прислівна залежність, реалізована в межах транспонованого у реченнєву структуру підрядного словосполучення, в якому слова поєднані слабким зв’язком узгодження, слабкого керування, прилягання. Змістом факультативного прислівного компонента є синтаксичне значення (синтаксична функція), що грунтується на поєднанні семантичних і формальних ознак з урахуванням комунікативного призначення частин речення, як і речення в цілому.
5. Факультативні прислівні компоненти є компонентами внутрішньо-синтаксичної структури речення, що виділяються за власне-синтаксичною ознакою певним типом синтаксичного зв’язку і входять у систему формально-граматичних компонентів поверхневої структури речення. Їм властивий синкретизм як на рівні їхнього виокремлення в структурі речення, так і на рівні семантико-функціональних інтерпретацій.
6. Сильною формально-граматичною позицією для факультативних прислівних компонентів є приіменникова позиція, що її заповнюють прикметникові, дієприкметникові, деякі займенникові компоненти синтетичної та аналітичної будови, оскільки саме в таких компонентах інтегруються морфологічні ознаки цих частин мови, найповніше реалізуються їхні синтаксичні властивості, відтворюється семантика, співвідносна з денотатом.
7. Використаний у дослідженні і такий, що дає змогу зробити висновки, матеріал реченнєвих конструкцій повністю підтвердив нашу гіпотезу про те, що саме факультативні прислівні компоненти суттєво поширюють формально-граматичну структуру речення в цілому. Факультативні прислівні компоненти значно переважають обов’язково залежні прислівні компоненти (7:1). Найбільшу наповнюваність речень факультативними прислівними компонентами спричиняють прикметникові приіменникові компоненти, прийменниково-іменникові придієслівні компоненти та прийменниково-іменникові приіменникові компоненти. Серед зазначених продуктивних моделей за частотою вживання, як і за характером поєднання, утворення різних блоків, виділяються прикметникові приіменникові компоненти.
8. Семантика факультативних прислівних компонентів представлена сукупністю семантичних моделей різної природи, об’єднаних у три типи: атрибутивний, об’єктний, обставинний. Кожен із цих різновидів включає морфологізовані (типові) та неморфологізовані (периферійні) факультативні компоненти. Семантико-синтаксичні відношення як невід’ємна складова формально-граматичної структури речення поєднують лексико-семантичні та формально-граматичні аспекти. Їхнє загальнокатегоріальне значення полягає в сукупності лексико-семантичних особливостей поєднуваних компонентів і синтаксичних значень, що виражаються відповідними формально-граматичними засобами конкретної мови.
9. Атрибутивна семантика факультативних прислівних компонентів закладена в підрядному словосполученні з опорним словом - іменником, яке, транспонуючись у речення, зберігає як формально-синтаксичні зв’язки між словами, так і семантико-синтаксичні (атрибутивні) відношення. Типізують атрибутивну семантику компоненти, виражені прикметниками та словами прикметникової парадигми. У факультативних прислівних компонентів атрибутивного типу, утворених із невласне-словосполучень, на типову семантику нашаровуються значеннєві варіанти: просторова, темпоральна, причини, міри і ступеня вияву ознаки, що залежать від лексичної семантики слів як у функції факультативів, так і у функції опорних компонентів. Факультативні компоненти атрибутивного типу є досить продуктивними в українській мові.
10. Аналіз факультативних прислівних компонентів атрибутивного типу засвідчив, що така семантика простежується в певній градації повноти її вияву: від абсолютної атрибутивності до майже повної відсутності. Повну (абсолютну) атрибутивність виявляють прикметникові (дієприкметникові, займенникові) факультативні приіменникові компоненти. Іменниковим, прийменниково-іменниковим факультативним приіменниковим компонентам властива атрибутивність із ознаками іншої семантики (об’єктної чи обставинної).
11. Об’єктна семантика властива переважно таким факультативним прислівним компонентам: іменниковим факультативним придієслівним компонентам у давальному відмінку, іменниковим факультативним придієслівним компонентам в орудному відмінку, прийменниково-іменниковим факультативним придієслівним компонентам у місцевому відмінку. Рідше таку семантику виражають: іменникові факультативні приіменникові компоненти, прийменниково-іменникові факультативні приіменникові компоненти.
12. Обставинна семантика властива переважно факультативним придієслівним компонентами: прислівниковим факультативним придієслівним компонентам, іменниковим факультативним придієслівним компонентам, прислівниковим факультативним приприкметниковим компонентам. Інші компоненти, зокрема прийменниково-іменникові факультативні приіменникові компоненти, прийменниково-іменникові факультативні приприкметникові компоненти виявляють семантичний синкретизм. Структура речень української мови є дещо обмеженою щодо вживання в них факультативних компонентів обставинного типу. Обмеження пояснюється функціональними можливостями таких компонентів поширювати інші компоненти (переважно присудки та головні члени односкладних речень дієслівної будови), в ролі яких виступають абсолютивні дієслова чи в поодиноких випадках інші повнозначні слова абсолютивної семантики.
13. У факультативних компонентах окремих моделей і їхніх часткових варіантах тісно переплітається, нерідко синкретично поєднується, лексична й граматична семантика. Це стосується, зокрема, факультативних компонентів, утворених із невласне-синтаксичних словосполучень, у яких неабияку роль у вираженні семантики відношень, а отже, й утворення семантичних типів факультативних компонентів, відіграють прийменники.
14. У формально-граматичній структурі речення із факультативними компонентами багатоступеневої підпорядкованості у багатьох випадках граматичне вичленування факультативних компонентів не завжди відтворює типову семантику міжкомпонентних відношень, виявляє семантичний синкретизм із важко диференційованими ознаками того чи іншого типу семантики.
15. Отже, у формально-граматичній структурі речення факультативні прислівні компоненти займають особливе місце серед другорядних компонентів за сукупністю їхніх диференційних ознак, що дають підстави дещо уточнити й конкретизувати ряд питань, пов’язаних із теорією другорядних членів речення, як і традиційну теорію формально-граматичної інтерпретації структури речення взагалі. Цілісна система різнопланових диференційних ознак факультативних прислівних компонентів, як і сама методика їх виокремлення, можуть бути використані для дослідження інших компонентів формально-граматичної структури речення, зокрема обов’язкових прислівних компонентів, їхньої семантики та функцій.
16. Запропонований у дисертації підхід до кваліфікації факультативного прислівного компонента, як і виклад матеріалу не претендують на зміну чи оновлення узвичаєного поняттєво-термінологічного апарату, зокрема в системах виділених формально-граматичних та семантичних моделей, і використовується лише як робочий прийом опису процедури аналізу й мети лінгвістичної інтерпретації отриманих результатів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абрамов Б.А. О понятии семантической избирательности слов // Инвариантные синтаксические значения и структура предложения. М.: Наука, 1969. С. 5-15.
2. Адамец П., Грабе В. Трансформация, синтаксическая парадигматика и члены предложения.- Slavia, 1968. Roc.37. C. 185-192.
3. Адамец П. Очерк функционально-трансформационного синтаксиса современного русского языка. Прага, 1973. 283 с.
4. Адмони В.Г. Структура и объем предложения и словосочетания в индоевропейских язиках. Л.: Наука, 1981. 296 с.
5. Адмони В.Г. Грамматический строй как система построения и общая теория грамматики. Л.: Наука, 1982. 130 с.
6. Акимова Г.Н. Новое в синтаксисе современного русского языка. М.: Высшая шк., 1990. 161 с.
7. Алисова Т.Б. Очерки синтаксиса итальянского языка: Семантическая и грамматическая структура простого предложения. М.: Изд-во Моск. университета, 1971. 293 с.
8. Андерш Й.Ф. Про співвідношення інтенційної і валентної структур дієслова: На матеріалі української мови // Укр. мовознавство. 1980. Вип.8. С. 62-65.
9. Андерш Й.Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зіставленні з українською. К.: Наук. думка, 1987. 192 с.
10. Апресян Ю.Д. О сильном и слабом управлении // Вопросы языкознания. 1964. №3. С. 32-49.
11. Арват Н.М. Про лексичне наповнення структурних схем простого речення // Мовознавство. 1973. №4. С. 42-49.
12. Арват Н.М. Семантическая структура простого предложения в современном русском языке. К.: Вища шк., 1984. 158 с.
13. Арполенко Г.П., Забєліна В.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. К.: Наук. думка, 1982. 132с.
14. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. М.: Наука, 1976. 382 с.
15. Арутюнова Н.Д., Ширяев К.Н. Русское предложение. Бытийный тип: структура и значение. М.: Русский язык, 1983. 198с.
16. Бабайцева В.В. Предложение как многоаспектная единица синтаксиса.// РЯШ. 1984. №3. С. 78-82.
17. Бабайцева В.В. Система членов предложения в современном русском языке. М.: Просвещение, 1988. 160 с.
18. Бабич Б.В. Інтерпретаційна модель формально-синтаксичних структур української мови: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. К., 2000. 15 с.
19. Баган М.П. Семантико-синтаксичне оточення дієслів із значенням запаху // Мовознавство. 1999. №2-3. С. 57-62.
20. Баландіна Н.Ф. Предикатно-аргументне представлення семантики речення // Мовознавство. 1992. №2. С.60-65.
21. Баранник Д.Х. Два рівні граматичної структури речення // Мовознавство. 1993. №6. С. 13-20.
22. Бархударов Л.С. Структура простого предложениия современного английского языка. М.: Наука, 1966. 156 с.
23. Бархударов Л.С. Проблема предложения в трактовке различных грамматических направлений // ВЯ. 1976. №3. С. 89-100.
24. Бацевич Ф.С. Російське дієслово в функціонально-ономасіологічному аспекті вивчення: Автореф. дис... док-ра філол. наук: 10.02.01/ НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.Потебні. К., 1995. 48 с.
25. Безпояско О.К. Дериваційні відношення між реченням і словосполученням // Мовознавство. 1984. №2. С. 32-38.
26. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. К.: Либідь, 1993. 336 с.
27. Белова К.Ю. Абсолютивное употребление переходных глаголов в современном русском языке: Дис. ... канд. филол. наук: 10.02.01. Л., 1982. 157 с.
28. Белошапкова В.А. Современный русскый язик: Синтаксис. М.: Высш. шк., 1977. 248 с.
29. Белошапкова В.А. Расширенные структурные схемы русского предложения // Русский язык за рубежом. 1979. - №5. С. 63-68.
30. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447с.
31. Бертагаев Т.А. О сегментации или о членении предложения // Члены предложения в языках различных типов. Л.: Наука, 1972. С. 90-91.
32. Боброва Г.А. Некоторые случаи безобъектного употребления переходных глаголов // Вопросы структуры и функционирования русского языка. Томск, 1979. С.44-57.
33. Богдан М.М. Значення і синтаксичні функції родового присубстантивного відмінка // Мовознавство. 1999. № 2 С. 35-38.
34. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1977. 204 с.
35. Бондарко А.В. Функциональная грамматика. Л.: Наука, 1984.136 с.
36. Брицын В.М. Синтаксис и семантика инфинитива в современном русском языке. К.: Наук. думка, 1990. 320 с.
37. Булаховський Л.А. Питання синтаксису простого речення в українській мові // Дослідження з синтаксису української мови. К.: Вид-во АН УРСР, 1958. С. 5-28.
38. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. М.: Учпедгиз, 1959. 312с.
39. Валгина Н.С. Синтаксис современного русского языка. М.: Высш. шк., 1978. 439 с.
40. Валимова В.Г. О соотношении семантической и формальной структуры предложения // Семантическая структура предложения. Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовского ун-та, 1978. С. 20-29.
41. Васильев Л.М. Современная лингвистическая семантика. М.: Высшая шк., 1990. 176 с.
42. Василькова Т.П. Семантические сдвиги (нейтрализация) в пределах лексемы со значением движения: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.01/ Воронежский университет. Воронеж, 1980. 26 с.
43. Великий тлумачний словник сучасної української мови. К.: Ірпінь: ВТФ „Перун”, 1991-2001. 1440 с.
44. Величко А.В. Простое предложение. Опыт семантического описания. М.: Изд-во МГУ, 1986. 119 с.
45. Ветренко Т.Е. Типы абсолютивного употребления сильноуправляющих глаголов в современном русском языке: Дис... канд. филол. наук: 10.02.01. Алма-Ата, 1986. 176 с.
46. Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. М.: Высшая шк., 1972. 614 с.
47. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. - К.: Наук. думка, 1980. 286 с.
48. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. К.: Радянська шк., 1982. 209 с.
49. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. 219с.
50. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. К.: Наук. думка, 1987. 232 с.
51. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспек­ті. К.: Наук. думка, 1988. 256 с.
52. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 222 с.
53. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368 с.
54. Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови. К.: Пульсар , 2004. 398 с.
55. Гак В.Г. Проблемы лексико-грамматической организации предложения: Автореф. дис. ... д-ра филол. наук: 10.02.01/ Моск. пед. ин-т. М., 1968. 53 с.
56. Гонтар Т.Ф. До проблеми валентності мовних одиниць // Мовознавство. 1995. - №2. С.17-21.
57. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наук. думка, 1991. 192 с.
58. Городенська К.Г. Аспектуальні характеристики дієслів руху, переміщення // Актуальні проблеми сучасної філології: Зб. наук. праць. Кіровоград: Кіровоградський держ. ун-т. С.116-119.
59. Городенська К.Г. Реченнєвотвірний потенціал предикатів якості // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Вип.7. Донецьк: ДонДУ, 2001. С. 27-32.
60. Горяний В.Д. Синтаксис односкладних речень. К.: Радян­ська шк., 1984. 128 с.
61. Грамматика современного русского литературного языка / Отв. ред. Н.Ю.Шведова. М.: Наука, 1970. 767 с.
62. Грищенко А.П. Внутрішня синтаксична організація простого речення // Синтаксис словосполучення і простого речення (синтаксичні категорії і зв’язки). К.: Наук. думка, 1975. С.14-16.
63. Грищенко А.П. Прикметник у формі головного компонента в словосполученні // Синтаксис словосполучення і простого речення. К.: Наук. думка, 1975. С. 120-131.
64. Грищенко А.П. Прикметник в українській мові. К.: Наук. думка, 1978. 207 с.
65. Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць. Чернівці: Рута, 1999. 336 с.
66. Гулыга Е.Г. Автосемантия и синсемантия как признаки смыс­ловой структуры слова // Научн. докл. высш. шк. Филолог. науки. 1967. №2. С.62-72.
67. Даниленко А.В. Дієслово як комунікативний центр у синтаксичній будові української мови: Проблема типологічного конструкта // Зб. Харківського історико-філологічного товариства. Харків, 1993. С.131-138.
68. Дзюбишина Н.Я. Роль автосемантичних і синсемантичних дієслів у реченні // Організація тексту (граматика і стилістика). К.: Наук. думка, 1979. С.5-13.
69. Дзюбишина Н.Я. Семантико-синтаксичні параметри вільної граматичної форми іменників // Мовознавство. 1979. №4. С. 73-77.
70. Дорофеева Т.М. Синтаксическая сочетаемость русского глагола. М.: Русский язык, 1989. 103 с.
71. Драгомирецкий П.П. Интенционально-валентная структура глаголов состояния (на материале украинского, немецкого и английского языков): Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.19/ КГУ им. Т.Г.Шевченко. К., 1991. 16 с.
72. Дубовая Е.А. Функции и значения присубстантивних членов, совмещающих определительные и обстоятельственные свойства (на материале простого предложения современного русского языка): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1989. 17 с.
73. Дубова О.А. Другорядні члени речення з синкретичними означально-обставинними ознаками // Мовознавство. 1989. №6. С. 64-69.
74. Дудик П.С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення. К.: Наук. думка, 1973. 288 с.
75. Дудик П.С. Словосполучення в українській літературній мові. К., 1998. 136 с.
76. Дятчук В.В., Пустовіт Л.О. Семантична структура і функціонування лексики української літературної мови. К.: Наук. думка, 1983. 156с.
77. Егорова Е.Б. О принципах разграничения приименного дополнения и несогласованного определения. РЯШ. 1982. №5. С. 67-70.
78. Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. К.: Наук. думка, 1982. 210 с.
79. Есперсен О. Философия грамматики. М.: Изд-во иностр. лит., 1958. 404 с.
80. Жовтобрюх А.М., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. К.: Вища шк., 1972. 402 с.
81. Забродченко В.П. О синтагматической обусловленности семантики обстоятельственного инфинитива // Проблемы лексической и категориальной семантики. Симферополь, 1982. С.90-96.
82. Загнітко А.П. Основи функціональної морфології української мови. К.: Вища шк., 1991. 77 с.
83. Загнітко А.П. Позиційна модель речення і валентність дієслова // Мовознавство. 1994. №2-3. С.48-56.
84. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. Донецьк: ДонДУ, 1996. 435 с.
85. Загнітко А.П. Український синтаксис. Частина І. К., 1996. 201 с.
86. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис. Донецьк: ДонДУ, 2001. 662 с.
87. Зандау Г., Зоммерфельдт К.Е. Семантические условия факультативности реализации валентности // Иностр. яз. в школе. 1978. №2. С. 21-27.
88. Заоборна М.С. Другорядні члени речення. Теорія і практика аналізу. Тернопіль: Підручники і посібники, 2000. 46 с.
89. Звегинцев В.П. Предложение и его отношение к языку и речи. М.: Изд-во Моск. университета, 1976. 307 с.
90. Золотова Г.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. М.: Наука, 1973. 351 с.
91. Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. М.: Наука, 1982. 367 с.
92. Зоммерфельдт К.Е. К классификации лексических единиц с учетом их валентности // Иностр. яз. в школе. 1979. №2. С- 9-12.
93. Іваненко З.І. Система прийменникових конструкцій адвербіального значення. К., Одеса: Вища шк., 1981. 143 с.
94. Іваницька Н.Б. Функціонально-семантичні параметри абсолютивних дієслів української мови: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01/ Інститут української мови НАН України. К., 2000. 16 с.
95. Іваницька Н.Б. Абсолютивні дієслова у функції неголовних компонентів причленної залежності // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету ім.В.Короленка. Серія: Філологічні науки. Полтава: ПДПУ, 2001. Вип. 4(8). С. 135-141.
96. Іваницька Н.Л. Складні випадки розмежування членів речення // УМЛШ. 1978. №3. С. 25-35.
97. Іваницька Н.Л. Синтаксис простого речення (складні випадки аналізу). К.: Вища шк., 1984. 62 с.
98. Іваницька Н.Л. Зумовленість синтаксичної структури двоскладного речення валентністю дієслова-присудка // Мовознавство. 1985. №1. С.39-43.
99. Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові. К.: Вища шк., 1986. 167 с.
100. Іваницька Н.Л. Теоретичний синтаксис української мови. Формально-граматична структура простого речення. Ч. 1. Вінниця: Вінницький державний педагогічний університет ім.М.Коцюбинського, 1999. 155 с.
101. Іваницька Н.Л. Формально-граматичне моделювання структури простого речення // Мовознавство. 1986. №11. С. 20-27.
102. Иванчикова Е.А. О структурной факультативности и структурной обязательности в синтаксисе // Вопросы языкознания. 1965. - №5. С. 84-94.
103. Илия Л.И. Члены предложения как функционально-синтаксические категории // Проблемы структуры предложения. Л., 1981. С.37-44.
104. Кадомцева Л.О. Українська мова: Синтаксис простого речення. К.: Вища шк., 1986. 188 с.
105. Каранська М.У. Синтасис сучасної української літературної мови: Навч. посібник. К.: НМК ВО, 1992. 400 с.
106. Кацнельсон С.Д. Типология языка и речевое мышление. Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1972. 216 с.