ТИПОЛОГІЯ МОВНИХ ПОМИЛОК ТА ЇХ УСУНЕННЯ ПІД ЧАС РЕДАГУВАННЯ ЖУРНАЛІСТСЬКИХ МАТЕРІАЛІВ

Краткое описание

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

На правах рукопису

БОНДАРЕНКО
Тетяна Григорівна

УДК 070: 808.2: 81’271.14 = 161.2

ТИПОЛОГІЯ МОВНИХ ПОМИЛОК
ТА ЇХ УСУНЕННЯ ПІД ЧАС РЕДАГУВАННЯ
ЖУРНАЛІСТСЬКИХ МАТЕРІАЛІВ

10.01.08 журналістика

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
РІЗУН Володимир Володимирович,
доктор філологічних наук, професор,
директор Інституту журналістики
Київського національного
університету імені Тараса Шевченка

Черкаси 2003

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ...................................................................4
ВСТУП.........................................................................................................................5
РОЗДІЛ 1. ПОМИЛКА ЯК ФЕНОМЕН РІЗНИХ ГАЛУЗЕЙ НАУКОВОГО ЗНАННЯ................................................................................................................................15
1.1. Лінгводидактичний аспект вивчення помилок................................................15
1.1.1. Сутність поняття помилка” у лінгводидактиці.................................15
1.1.2. Причини виникнення мовних помилок...............................................23
1.2. Помилка як проблема едитології......................................................................26
1.3. Логічні засади дослідження ненормативних одиниць....................................31
1.4. Психологічні, психолінгвістичні та патофізіологічні підходи до розуміння феномена помилки............................................................................................34
1.5. Когнітивний та комунікативний аспекти вивчення ненормативних утворень...37
Висновок....................................................................................................................41
РОЗДІЛ 2. ТИПОЛОГІЯ МОВНИХ ПОМИЛОК У ПИСЕМНІЙ ФОРМІ КОМУНІКАЦІЇ.........................................................................................................................43
2.1. Поняття норми як базовий концепт типології мовних помилок................43
2.2. Орфографічні помилки......................................................................................47
2.2.1. Лінгвістичне переосмислення поняття орфографічної помилки стосовно друкованої продукції..............................................................................47
2.2.2. Типи власне орфографічних помилок.................................................52
2.3. Лексичні помилки...............................................................................................77
2.3.1. Семантична модифікація лексем.........................................................79
2.3.2. Плеоназми..............................................................................................96
2.3.3. Паронімія як джерело анормативів...................................................106
2.3.4. Сплутування семантики міжмовних омонімів.................................112
2.3.5. Інтерфереми і росіянізми як наслідок міжмовних контактів на лексичному рівні.................................................................................................115
2.4. Морфологічні помилки....................................................................................122
2.4.1. Порушення морфологічних норм у межах лексико-граматичного класу іменників........................................................................................................124
2.4.2. Морфологічні помилки у системі прикметника...............................131
2.4.3. Ненормативні утворення форм числівника......................................134
2.4.4. Відхилення від морфологічних норм у межах лексико-граматичного класу займенника.....................................................................................................136
2.4.5. Помилки у системі дієслівних форм..................................................137
2.4.6. Словотвірні помилки...........................................................................141
2.5. Синтаксичні помилки.......................................................................................143
2.6. Синкретичні помилки......................................................................................157
2.6.1. Поняття про синкретизм і синкретичну помилку............................157
2.6.2. Різновиди синкретичних помилок.....................................................161
Висновок...................................................................................................................165
РОЗДІЛ 3. УСУНЕННЯ МОВНИХ ПОМИЛОК ПІД ЧАС РЕДАГУВАННЯ ЖУРНАЛІСТСЬКИХ МАТЕРІАЛІВ.........................................................................168
3.1. Протипомилковий апарат редактора..............................................................168
3.2. Критерії виявлення помилок...........................................................................172
Висновок...................................................................................................................179
ВИСНОВКИ............................................................................................................181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................187
ДОДАТКИ...............................................................................................................214
Додаток А. Узагальнена класифікація помилок...................................................214
Додаток Б. Схематичне відтворення різновидів неправильного написання/набору слів.............................................................................................................................................216
Додаток В. Гістограми частотного розподілу помилок.......................................217
Додаток Г. Формули для обчислення статистичних даних.................................223
Додаток Ґ. Банк мовних анормативів....................................................................224

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

А Антенна”
ВЧ Вечірні Черкаси”
ЗМІ засоби масової інформації
ЗМК засоби масової комунікації
КВ Київські відомості”
М Місто”
МЧ Молодь Черкащини”
НД Нова доба”
СіЛ Село і люди”
УіСС Україна і світ сьогодні”
УМ Україна молода”
УС Українське слово”
ЧК Черкаський край”

ВСТУП

Неодмінною умовою розбудови демократичної держави в Україні є високоякісне інформаційне забезпечення життєдіяльності суспільства. Сучасний національний інформаційний простір України репрезентують численні джерела комунікації канали телебачення і радіо, газети та журнали, інтернет-видання тощо. Нині кількість їх постійно зростає, невпинно розвиваються новітні інформаційні технології, що певною мірою пояснюється тенденцією розглядати журналістику передусім як бізнес, а не як творчість. Однак збільшення нових видів мас-медіа не завжди позитивно позначається на якості та ефективності інформаційної продукції.
До вельми актуальних проблем сучасної української журналістики, яка нині перебуває на етапі становлення, належать і мовні питання. Особливої гостроти набуває проблема потужної експансії російськомовної продукції в український інформаційний простір, тобто значна кількісна перевага російських друкованих видань в Україні. Згідно з даними Держкомінформу України від 1 січня 2003 року, із 16206 газетно-журнальних видань, зареєстрованих у нашій державі, 3345 виходять україн­ською мовою, 2202 російською мовою, 2992 є двомовними (російсько-україн­ськими) засобами масової комунікації. Проте реальний стан інформаційного ринку України засвідчує, що останні видання лише фіктивно функціонують як двомовні. Насправді ж це газети чи журнали, які виходять здебільшого російською мовою або ж зрідка можуть містити публікації українською мовою. До того ж переклад, як правило, здійснюється з російської мови, що підтверджує перебування української журналістики в силовому полі функціонально потужнішої російської мови.
У складному довготривалому процесі реанімування української мови ЗМК як одна зі структурних ланок національної культури мають відіграти особливо важливу роль. Це стосується і створення мовної однорідності, вироблення, становлення і закріплення мовних нормативів. Інформаційний простір повинен заповнюватися комунікативно досконалими матеріалами, а це залежить від уміння журналіста правильно користуватися засобами рідної мови, будувати висловлювання з урахуванням умов спілкування. Тому у засобах масової комунікації неприпустимим є порушення норм сучасної української літературної мови. Мовні помилки у журналістських матеріалах, що виникають у результаті порушення норм, гальмують процес адекватного сприймання інформації реципієнтом. Крім того, вони є суспільно небезпечним явищем, оскільки неодмінно фіксуються у сфері свідомого чи підсвідомого, спричиняють формування неправильних лінгвостереотипів і тим самим заважають виробленню й закріпленню літературних норм у соціумі.
Лінгвістичний аналіз газетних текстів засвідчує, що рівень мовної грамотності сучасної інформаційної продукції не відповідає ідеальній моделі мовної поведінки ЗМІ як професійного комунікатора, оскільки в журналістських матеріалах допускають численні порушення літературних норм української мови. Однак така ситуація не дає підстав категорично звинувачувати ЗМІ у грубому недотриманні мовних норм, адже преса, за влучним висловом О.А. Сербенської, є показником певного рівня грамотності суспільства, що, як це загальновизнано, не є високим. З другого боку, преса тільки відбиває загальний стан складної ситуації, в якій опинилася українська мова” [250, 27]. До того ж помилки є цілком природним, закономірним явищем, що неодмінно супроводжує розвиток будь-яких процесів людської діяльності і, зокрема, інформаційних, адже, реалізуючи комунікативно-ін­формаційний задум, журналіст постійно експериментує у доборі виразного слова, якнайточнішої конструкції, намагається урізноманітнити висловлювання, і тому не виключено, що у процесі мовної діяльності можуть з’являтися ненормативні одиниці. Як переконливо зауважує О.О. Ухтомський, наша організація принципово розрахована на постійний рух, на динаміку, на постійні спроби і побудову проектів, розчарування і помилки. І з цього погляду можна сказати, що помилка складає нормальне місце саме у вищій нервовій діяльності” [296, 52]. На закономірності виникнення помилок наголошували також Т.В. Булигіна і П.Д. Шмельов, зауважуючи, що мовні правила, як і будь-які правила, що регулюють людську діяльність, ніби самі передбачають можливість їх порушення через недогляд або з певною спеціальною метою” [34, 95 96].
Попри усвідомлення неминучості виникнення помилок у мовленні, проблема функціонування ненормативних одиниць залишається для ЗМІ відкритою і невичерпною. Із посиленням ролі преси у формуванні соціокультурних цінностей нагальною видається потреба створення належної монографічної студії з проблем помилкознавства, адже у пресолінгвістиці (термін уперше запропонований О.А. Сербенською [251]) гостро відчувається брак належної теоретичної інтерпретації природи помилки, інтегрованого осмислення названого явища, а також узагальнення досвіду його вивчення. Дослідники найчастіше віддавали перевагу номенклатурно-описовому підходу до ненормативних конструкцій, оминаючи увагою типологічні ознаки мовних помилок, причини появи анормативів та не враховуючи міжнаукових здобутків.
Актуальність теми дослідження зумовлюється відсутністю комплексного аналізу мовних помилок на матеріалі газет, неопрацьованістю питання про критерії виявлення помилок під час редагування журналістських повідомлень, браком конструктивної класифікації анормативів. Є потреба уточнити й уніфікувати термінологічний апарат на позначення окресленого явища, оскільки різнобій у трактуванні мовних помилок нерідко спотворює розуміння феномена помилки взагалі. Так, терміни помилка, огріх”, описка”, обмовка”, похибка”, погрішність”, неправильність”, відхилення”, недолік”, аномалія”, неточність”, комунікативна невдача”, девіація” тощо використовуються науковцями певною мірою довільно: найчастіше названі лексеми вживаються як синонімічні, зрідка вчені вкладають різний зміст у ці поняття, наполягаючи на об’єктивності та виправданості одного з термінів. Скажімо, Ф.С. Бацевич, обравши цікавий і перспективний напрям дослідження помилки в аспекті вербалізації, глибоко проаналізував значну кількість термінів і запропонував на позначення родового поняття стосовно всіх можливих аномалій, помилок, неточностей, відхилень від норм, неправильностей використовувати словосполучення мовна (мовленнєва) девіація [20, 17]. На думку дослідника, така термінолексема є достатньо семантично і поняттєво місткою, не викликає побічних асоціацій, є автосемантичною, а також має певну традицію вживання в лінгвістичній літературі.
У теоретичних студіях з видавничої справи та редагування використовується термін помилка”, що уточнюється залежно від видів і типів норм, а також від структури повідомлення, наприклад: інформаційні помилки, модальні й фактичні, лінгвістичні, логічні тощо [194]. Для позначення відхилення в тексті від оригіналу набірного” [198, 19] як синонімічні вживаються термінолексеми спотворення” та копіювальні помилки” [194, 97]. У східнослов’янській науковій літературі послуговуються ще терміном опечатка”, під яким розуміють помилку у друкованому тексті [191, 452]. Термін обмовка”, що здебільшого використовується в усній формі комунікації, дослідники традиційно ототожнюють з поняттям мовна помилка”. Проте І.М. Прожогіна диференціює згадувані термінолексеми, акцентуючи увагу на тому, що обмовки є результатом мовленнєвої інерції, а помилки через незнання, неволодіння якимось із функціонально-мовних стилів або через низький рівень культури мовлення не є результатом автоматичного спонтанного мовлення з використанням мовленнєвої інерції” [218, 7]. Керуючись практичними потребами, у дисертаційному дослідженні для номінації ненормативних лінгвоодиниць будемо використовувати термінолексему помилка як більш поширену і відому широкому журналістському загалові.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснено в межах планової тематики кафедри українського мовознавства Черкаського державного університету імені Богдана Хмельницького. Тема й план-проспект дисертації схвалено на кафедрі видавничої справи та редагування Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мета роботи полягає у розробці конструктивної типології мовних помилок шляхом виявлення та систематизації їх особливостей, а також у визначенні основ лінгвістичної теорії, що дає пояснення численній кількості анормативів, зафіксованих у журналістських матеріалах, дозволяє адекватно оцінювати мовні факти з погляду нормативності/ненормативності та функціональної доцільності, розкриває причини появи помилок.
Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
- описати і проаналізувати аспекти вивчення феномена помилки у різних галузях наукового знання;
- опрацювати термінологічний апарат, визначити мінімальний набір термінолексем, необхідних для дослідження мовних помилок у журналістських матеріалах;
- з’ясувати лінгвістичну сутність таких понять, як мовна, мовленнєва та немовна помилки; орфографічна помилка, помилки процесу набору і процесу письма; лексична, морфологічна, словотвірна, синтаксична, синкретична помилки; помилконебезпечне місце; семантична модифікація лексем; росіянізми; інтерферема тощо;
- розробити критерії виявлення мовних помилок з урахуванням специфіки журналістських матеріалів;
- систематизувати негативний мовний матеріал, вилучений із газет, та створити конструктивну класифікацію мовних помилок;
- здійснити лінгвістичний аналіз газетних текстів, загальний обсяг яких становить 50 друкованих аркушів (2 млн. знаків);
- встановити частотність різнотипних помилок, окреслити помилконебезпечні місця, тобто місця очікування редактором потенційної помилки;
- на основі аналізу ненормативних конструкцій розробити протипомилковий апарат редактора, що містить дані про помилконебезпечні місця, ступінь їх лінгвістичного ризику та типові для сучасних ЗМІ порушення мовних норм;
- з’ясувати лінгвістичні та окремі позалінгвальні причини появи помилок;
- узагальнюючи результати дослідження, запропонувати раціональні шляхи вдосконалення процесу редагування та підвищення рівня мовної грамотності регіональної преси.
Об’єктом дослідження у дисертації є мовні одиниці, що засвідчують порушення норм сучасної української літературної мови. Вибір об’єкта дослідження мотивується потребою вдосконалення процесу редагування, підвищення рівня мовної грамотності сучасних друкованих ЗМІ.
Предмет дослідження становлять орфографічні, лексичні, морфологічні, синтаксичні, а також синкретичні помилки, що зафіксовано у медіа-матеріалах. Пунктуаційні помилки, зважаючи на специфіку ненормативного вживання розділових знаків у межах синтаксичних одиниць різних рівнів з урахуванням їх класифікаційних ознак (за способом уживання (одиничний чи парний); повторюваністю (для одиничних повторюваний чи неповторюваний); функціональним призначенням (видільний чи роздільний); за відповідністю загальноприйнятим пунктуаційним нормам (нормативний чи індивідуально-авторський) і за здатністю мати пунктуаційний варіант (для нормативних варіантний чи безваріантний) [243, 5]), могли б бути об’єктом окремих наукових макростудій. Стилістичні, мовленнєві та немовні помилки також не аналізуються, що зумовлено значним обсягом матеріалу дослідження. Поза увагою залишилися орфоепічні та акцентуаційні помилки як такі, що репрезентовані лише в усній формі комунікації (у роботі висвітлення помилок обмежується писемною формою, оскільки усна передбачає застосування інших методів та іншого матеріалу дослідження).
Методи дослідження. Специфікою теми зумовлено комплексний підхід до вибору методів дослідження: лінгвістичного опису мовних фактів із залученням прийомів структурно-семантичного та трансформаційного аналізу; зіставного методу і методу компонентного аналізу. Для виявлення кількісних характеристик мовних анормативів використовувався математичний, зокрема статистичний, метод.
Ступінь наукового опрацювання проблеми. Протягом останніх десятиріч у науці запропоновано різні підходи до вивчення феномена помилки, встановлення його лінгвістичної та нелінгвістичної суті. На сьогодні створено концепції, за якими: 1) помилка розглядається як категорія методики викладання рідної та іноземних мов, зокрема у працях А.А. Киреєва [111], Л.В. Щерби [327], Н.М. Алгазіної [2], М.Т. Вороніна [47], Н.Є. Суліменко [282], А.І. Нікерова [185], Г.І. Блінова [26], П.Г.Че­ремисіна [313], Ю.В. Фоменка [300], С.Н. Цейтлін [308], В.Я. Мельничайка [164], М.Р. Львова [156], В.Є. Мамушина [159], В. Бадер [16] та багатьох інших дослідників; 2) помилки досліджуються з метою удосконалення мовлення, підвищення рівня грамотності мовців (див. на цю тему: [5; 6; 15; 43; 182; 211; 212; 252; 253; 254; 266; 310; 311] тощо); 3) помилки аналізуються у практичній стилістиці як джерело кодифікації норм (див. праці: [29; 42; 182; 212] та інші); 4) вивчення помилок пов’язується з проблемами когнітивної лінгвістики (див.: [20; 137; 218; 247; 248; 259]); 5) з’ясовуються механізми виникнення помилок з урахуванням специфіки породження мовлення (див. студії: [17; 33; 46; 59; 127; 128; 158; 159]); 6) помилка окреслюється як інструмент вивчення механізмів породження мовлення (зокрема у працях: [75; 80; 81; 171]); 7) осмислюються причини виникнення помилок та досліджуються шляхи їх усунення і попередження (див. наприклад: [1; 67; 159; 184; 185; 210; 282; 327]); 8) помилка визначається як об’єкт спостережень за глибоко імплікованими психічними процесами. Історія вивчення помилок у цьому аспекті сягає кінця ХІХ початку ХХ століть. Першими психологами, які досліджували феномен помилки, були В. Вундт, Р. Мерінґер, Х. Боуден, Т. Ваймер. Продуктивне осмислення наукового доробку цих учених репрезентує теоретична мікростудія Ю.В.Красикова [128]. Пізніше у цьому напрямі працювали й інші психологи: З.Фройд, Дж. Мортон, А. Коен, Т. Берґ, Н.Н. Алгазіна, Д.М. Богоявленський, Г.Н.Мчедлішвілі; 9) здійснюються спроби типологізації ненормативних одиниць (аспект висвітлено у такій літературі: [102 104; 127; 164; 300; 301; 307; 313; 329]); 10) помилки вивчаються у тісному зв’язку з дослідженням специфіки мови засобів масової інформації (див.: [19; 130; 251 253]), а також з проблемами нормативності у ЗМІ [114; 120; 149; 211; 213; 304]; 11) визначається статус помилок у математиці та логіці, з’ясовуються логічні основи редагування тексту (як-от, у працях: [15; 30; 65; 86; 110; 133; 143; 246; 256; 304]); 12) помилка вважається об’єктом дослідження проблем патології усного й писемного мовлення (див.: [152 155; 161; 270]); 13) помилка постає об’єктом вивчення в едитології (редагуванні та видавничій справі) (наприклад: [194; 198; 235; 291; 306]). Таким чином, багатоплановість феномена, позначуваного терміном помилка”, зумовила його різноаспектний аналіз різними галузями наукового знання.
Наукова новизна роботи полягає насамперед у тому, що в ній уперше здійснено спробу системного опису феномена помилки. Відійшовши від традиційної констатації мовних помилок, що поширена у сучасних працях з культури мови, ми дослідили типологічні ознаки ненормативних одиниць, з’ясували причини виникнення помилок. Новою є запропонована класифікація мовних помилок, зафіксованих у журналістських матеріалах. У роботі вперше описано синкретичні помилки, які не допускають однозначної кваліфікації і не вкладаються у традиційні класифікаційні схеми, оскільки відзначаються синтезом в одній ненормативній одиниці ознак порушення різних мовних норм.
Важливе місце у роботі займає розробка критеріїв виявлення мовних помилок під час редагування газетних текстів. Описано критерій відповідності/невідповідності лінгвоодиниці нормам української літературної мови, критерій функціональної та оказіональної доцільності, критерій урахування жанрових особливостей; хронологічний, або критерій історичної мінливості; національний та естетичний критерії.
У дисертації також удосконалено й уточнено поняттєво-категоріальний апарат помилкології. Зокрема, запропоновано дефініції таких понять, як помилка”, орфографічна помилка”, помилки процесу письма і процесу набору”, лексична помилка”, інтерферема”, росіянізм”, морфологічна помилка”, словотвірна помилка”, синтаксична помилка”, синкретична помилка”, помилконебезпечне місце” тощо. Визначено частотність різнотипних помилок та на основі цього виявлено помилконебезпечні місця.
До наукового обігу введено значний фактичний матеріал (1377 мовних анормативів, дібраних із газетних текстів). Розроблено протипомилковий апарат редактора, що містить дані про типові ненормативні конструкції та місця очікування потенційних помилок.
Джерельна база дослідження. Для вирішення поставлених у дисертації завдань добирався фактичний матеріал шляхом суцільного лінгвообстеження місцевих та обласних газет, що виходили у Черкасах протягом 2000 2002 років. Вибір джерела дослідження мотивується кількісним переважанням цього типу видань над столичними центральними газетами, а також більшою ймовірністю об’єктивного відображення в них рівня грамотності сучасних друкованих ЗМІ, що активно створюються в регіонах України. Для глибшої аргументації та порівняння використовувалися мовні одиниці з центральних газет.
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх багатоаспектного використання у практиці редагування журналістських матеріалів, під час укладання довідників і порадників для працівників засобів масової інформації та підготовки підручників і посібників з культури української мови. Положення дисертації можуть знайти методичне застосування у висвітленні журналістських дисциплін теоретичного і мовностилістичного циклів. Використання результатів дослідження сприятиме формуванню вміння практично оцінювати текст, розпізнавати помилки й усувати їх. Знання типології помилок, помилконебезпечних місць сприятиме підвищенню рівня мовної грамотності у писемній формі комунікації.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, автореферат, публікації, в яких викладено основні положення наукової роботи, виконано дисертанткою самостійно, за винятком статті Синкретичні помилки: до постановки проблеми”, де здобувачці належить збір матеріалу, задум і написання статті, а Л.В. Шитик концепція та редагування.
Апробація результатів дисертації здійснювалася на кафедрі українського мовознавства Черкаського державного університету імені Богдана Хмельницького, на кафедрі видавничої справи та редагування Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також у редакціях обласних і районних газет Черкащини. Результати дослідження було представлено в наукових доповідях на Міжвузівській науково-практичній конференції Лінгвогеографія Черкащини” (Умань, 25 26 травня 2000р.), Всеукраїнській науковій конференції Граматичні категорії української мови” (Вінниця, 21 23 листопада 2000р.), Міжнародній науковій конференції Мова у слов’янському культурному просторі” (Умань, 23 25 травня 2002р.), Всеукраїнській науковій конференції Функціонально-категоріальна граматика української мови” (Луцьк, 23 24 травня 2002р.), нараді редакторів районних газет Рівень мовної грамотності районної преси” (листопад 2000р.). Результати дисертаційного дослідження стали основою розробки спецсемінару Типологія мовних помилок у писемній формі комунікації”, який упроваджено в навчальний процес на факультеті української філології та журналістики Черкаського державного університету імені Богдана Хмельницького.
Публікації. Основні положення дисертації викладено у 6 публікаціях у фахових журналах, 1 статті у збірнику наукових праць, 3 тезах повідомлень у збірниках матеріалів конференцій.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що містять 13 підрозділів, висновків (186 сторінок), списку використаних джерел (334 позиції) та 5 додатків.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Проведене дослідження дозволяє підсумувати, що наукове осмислення феномена помилки потребує інтеграції здобутків різних галузей наукового знання. У такий спосіб може бути заповнена прогалина між наявними дослідницькими парадигмами, що відчутно позначається на розумінні найзагальніших, вузлових питань теорії помилок. У науковій літературі опис ненормативних одиниць, що трапляються у медіа-матеріалах, відзначався репрезентативним характером. Зважаючи на це, у дисертаційній роботі окреслено основні аспекти вчення про помилку як перспективної ділянки пресолінгвістики. Передусім це об’єднання мовно-журналістських досліджень із дослідженнями помилки в суміжних науках лінгводидактиці, психолінгвістиці, логіці тощо, де проблема анормативів вивчена значно ґрунтовніше. По-друге, критичний перегляд традиційного трактування помилки як порушення норми й утвердження погляду на помилку як анорматив, що виникає в результаті невмотивованого порушення норми і є наслідком неправильних мисленнєвих операцій. По-третє, типологізація ненормативних одиниць, тобто встановлення класифікаційних ознак різних груп негативного мовного матеріалу. По-четверте, виявлення помилконебезпечних місць для більшості мовців і для кожного зокрема. По-п’яте, з’ясування причин появи анормативів. І насамкінець усвідомлення специфіки мови ЗМІ і визначення критеріїв виявлення помилок у медіа-текстах.
2. На основі критичного осмислення теоретичного матеріалу ми дійшли висновку, що універсальної вичерпної класифікації ненормативних одиниць з урахуванням лише однієї критеріальної ознаки створити неможливо, тому для унормування класифікації помилок визначили диференційні ознаки (тип норми; тип лінгвальної діяльності; відповідність нормам сучасної української літературної мови; частотність; значущість для рівня грамотності; повторюваність; комунікативна ознака мовлення; лінгвістична природа; вид мовної діяльності; форма існування мовлення) і взяли їх за основу типології анормативів.
3. Унаслідок лінгвістичного переосмислення поняття орфографічної помилки стосовно друкованої продукції визначено 4 диференційні ознаки (відношення до орфографічної норми та орфограми; сфера прояву помилки; етап породження помилки; причини виникнення анормативу), урахування яких дозволило виділити два типи неправильного написання/набору слів: власне орфографічні помилки неправильні варіанти написання/набору слів, що засвідчують порушення орфографічного правила і для яких альтернативно існує мовна одиниця, написання якої встановлюється орфографічною нормою; невласне орфографічні помилки спотворюють значення лінгвоодиниці, але не фіксують порушення орфографічної норми.
4. У проекції на редакторську чи коректорську діяльність доцільною видається класифікація власне орфографічних помилок, побудована на врахуванні типів орфограм (буквених і небуквених (апостроф, дефіс, контакт, пропуск, рисочка)).
5. У межах лексичних помилок виділено такі основні різновиди ненормативних одиниць, як семантично модифіковані лексеми; плеоназми; анормативи, зумовлені нерозрізненням значень паронімів та сплутуванням семантики міжмовних омонімів; інтерфереми й росіянізми.
6. На підставі лінгвоаналізу журналістських матеріалів, що становлять джерельну базу дисертації, запропоновано дефініцію поняття семантичної модифікації як лексико-семантичного процесу, у результаті чого слово втрачає свою концептуальність, системність, семантику і набуває властивостей, що нормативно йому не притаманні.
7. Дослідження дозволяє стверджувати, що семантична модифікація лексем спричинюється різними факторами, у зв’язку з чим виділено 4 групи анормативів. Першу групу становлять випадки вживання слова у невластивому значенні, породжені тим, що для більшості російських лексем характерним є звуження семантики і відповідно наявність в українській мові різних еквівалентів, які відображають семантичні відтінки полісемічного слова в російській мові. Другу й третю групи репрезентують анормативи, що виникли у результаті порушення парадигматичних і відповідно синтагматичних відношень між лінгвоодиницями української мови. Окремий тип становлять помилки, пов’язані із значеннєвою модифікацією власне лексичних регіоналізмів.
8. У результаті лінгвообстеження журналістських матеріалів виявлено випадки введення у мовну тканину висловлювання зайвих, надлишкових слів, які структурно обтяжують фразу, оскільки є семантично порожніми, так званих плеоназмів. Серед дібраних анормативів виділено 2 типологічні серії поєднань з надлишковою інформацією (1 компонентом якої виступає лексема іншомовного походження; 2 складовими якої є власне українські слова) та запропоновано структурно-семантичні моделі плеоназмів.
9. Доведено, що помилконебезпечну групу слів становлять префіксальні, кореневі, суфіксальні, префіксально-кореневі та флективні пароніми, які вступають у відповідні відношення на основі структурної чи фонетичної подібності, що, однак, не допускає повного або часткового ототожнення лексичних значень.
10. Помітне місце серед лексичних анормативів займають одиниці, які засвідчують сплутування семантики міжмовних омонімів. Аналіз таких помилок, здійснений у процесі дослідження, переконливо показав, що синтагматична структура діалексем регламентує відповідний діапазон сполучуваності з іншими текстовими одиницями, і тому не можуть ототожнюватися формативи російської та української мов для позначення абсолютно різних предметів, понять чи явищ.
11. Наукове дослідження вказало на необхідність диференційного підходу до аналізу лінгвоодиниць, що з’являються у лексико-семантичній системі мови внаслідок мовних контактів. У роботі дефінітивно означено поняття калька”, власне запозичення” та русизм” як позитивні факти мовної системи та інтерферема”, росіянізм”, суржикове утворення” як такі, що нівелюють національно-мовну своєрідність і є лексичними анормативами.
12. У праці проаналізовано різні підходи до трактування поняття морфологічна помилка” і запропоновано авторське визначення окреслених анормативів, під якими розуміємо ненормативні утворення, що не відповідають формальному вираженню хоча б однієї з граматичних категорій роду, числа, відмінка, ступеня порівняння, особи, часу, способу, стану, виду. В основу класифікації морфологічних помилок покладено частиномовний принцип. Це дозволило описати ненормативні утворення, які свідчать про порушення морфологічних категорій кожної з самостійних частин мови, тобто стало можливим наукове обґрунтування випадків порушення морфологічних норм у межах лексико-граматичного класу іменників, прикметників, числівників, займенників, дієслівних форм та прислівників. Анормативи на рівні службових частин мови не належать до групи морфологічних помилок, оскільки службовим словам не властиві граматичні категорії, порушення яких могло б спричинити появу морфологічних помилок.
13. Унаслідок наукового пошуку було доведено, що різновидом мовних помилок є словотвірні анормативи, які утворюються за допомогою нетипових (малопродуктивних, що витісняються іншими продуктивними засобами, чи зовсім невластивих мовній системі) для української мови словотворчих засобів або свідчать про порушення закономірностей поєднання твірної основи і словотворчого засобу в похідному слові.
14. Дані банку помилок, вилучених із газетних публікацій, з достатньою виразністю свідчать, що синтаксичними анормативами є такі мовні помилки: ненормативне вживання прийменників як формальних засобів вираження семантико-синтаксичних відношень, неправильне узгодження присудка з підметом, порушення норм керування, неправильне утворення ряду однорідних членів речення, відхилення від норм побудови відокремлених обставин; невідповідність займенникових еквівалентів замінюваним словам; порушення порядку слів у реченні; неправильна побудова складнопідрядного речення.
15. Урахування глибинної природи мовних анормативів дозволило виділити синкретичні помилки, що відзначаються синтезом в одній ненормативній одиниці ознак порушення різних мовних норм. У дисертації подано лінгвістичне обґрунтування лексико-морфологічних, лексико-синтаксичних, лексико-орфографічних, лексико-словотвірних, морфолого-синтаксичних помилок.
16. У дисертації створено протипомилковий апарат редактора, що містить дані про помилконебезпечні місця, ступінь їх лінгвістичного ризику та типові для сучасних ЗМІ ненормативні одиниці. За результатами експериментальної верифікації мовних анормативів було здійснено ранжирування лінгворизику від низького до високого для всіх груп помилок та у межах кожного з різновидів анормативів. Так, високим ступенем ризику відзначаються лексичні помилки та випадки неправильного написання/набору слів, нижче середнього інтервалу помилконебезпечності розташовані морфологічні анормативи, синтаксичні, синкретичні, відповідно найменшим є ступінь словотвірного ризику. У дисертаційному дослідженні визначено також щільність розподілу помилок на один друкований аркуш, граничну похибку вибірки та допустимі межі появи анормативів.
17. Базовим критерієм виявлення помилок редактором є критерій ймовірності появи анормативу у тексті, що дозволяє дивитися на медіа-матеріал крізь призму помилок. Запропонований критерій є науково вивіреним, оскільки ґрунтується на комплексному аналізі трьох масивів друкованої продукції, підтверджується математичними розрахунками.
18. Специфіка редагування журналістських матеріалів зумовлює необхідність використання інших (часткових чи допоміжних) критеріїв виявлення помилок ознак, що дозволяють оцінювати лінгвоодиницю і є суттєвими при кваліфікації її статусу як нормативної чи ненормативної. Дисертаційне дослідження презентує такі критерії виявлення помилок, як критерій відповідності/невідповідності лінгвоодиниці нормам української літературної мови; критерій функціональної та оказіональної доцільності мовного утворення у газетному тексті; критерій урахування жанрових особливостей; хронологічний, або критерій історичної мінливості; національний та естетичний критерії.
19. Аналітичне дослідження ненормативних одиниць, вилучених із журналістських матеріалів, виявило глибинні зв’язки з причинами породження анормативів. На основі аналізу пропонованих у науковій літературі факторів появи помилок та зібраного нами негативного мовного матеріалу підсумовуємо, що основними причинами породження ненормативних одиниць є незнання норм сучасної літературної мови, потужний вплив російської мови, що позначився на всіх рівнях мовної системи, дія аналогії до інших граматичних форм тощо. У роботі здійснено спробу визначення причин появи кожного з описуваних типів анормативів.
20. Предметом нашої уваги були питання, достатньо простудійовані, або ж питання, які ще спеціально не порушувалися в теоретичній пресолінгвістиці. Наголошуючи на них, ми тим самим мали зробити їх предметом подальших наукових досліджень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алгазина Н.Н. Предупреждение орфографических ошибок учащихся 5 8 классов. М.: Просвещение, 1965. 280 с.
2. Алгазина Н.Н. Предупреждение ошибок в построении словосочетаний и предложений / Под ред. В.А. Добромыслова. М.: Изд-во АПН РСФСР, 1962. 119 с.
3. Алгазина Н.Н. Синтаксические недочеты в письменной речи учащихся 5 7 классов // Русский язык в школе. 1955. № 6. С. 40 47.
4. Алякринский Б.С. Зрительное восприятие в условиях дефицита времени: Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1953. 20 с.
5. Антисуржик: Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити: Посібник / За заг. ред. О. Сербенської. Л.: Світ, 1994. 152 с.
6. Антоненко-Давидович Б.Д. Як ми говоримо. 4-е вид., переробл. і допов. К.: Укр. книга, 1997. 336 с.
7. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика: Синонимические средства языка / АН СССР. Науч. совет по комплексной пробл. Кибернетика”. М.: Наука, 1974. 367 с.
8. Арбатский Д.И. Ошибки в толковании значений и пути их устранения // Русский язык в школе. 1976. № 4. С. 32 37.
9. Арефьева С.А. Виды синтаксических ошибок в ученических изложениях и сочинениях // Русский язык в школе. 1998. № 3. С. 8 12.
10. Арутюнова Н.Д. Аномалии и язык (К проблеме языковой картины мира”) // Вопросы языкознания. 1987. № 3. С. 3 19.
11. Ахундзянов Э.М. Двуязычие и лексико-семантическая интерференция. Казань, 1972. 234 с.
12. Ахутина Т.В. Исследование речевого мышления в психолингвистике / Т.В. Ахутина, И.Н. Горелов, А.А. Залевская и др.; Отв. ред. Е.Ф. Тарасов. М.: Наука, 1985. 239 с.
13. Ахутина Т.В. Порождение речи. Нейролингвистический анализ синтаксиса. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1989. 216 с.
14. Бабайцева В.В. Система членов предложения в современном русском языке. М.: Просвещение, 1988. 159 с.
15. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. Л.: Світ, 1990. 232 с.
16. Бадер В. Класифікація помилок у мовленні молодших школярів // Рідна школа. 1999. № 9. С. 52 55.
17. Бадер В.І. Роль внутрішніх механізмів мовлення у формуванні загально-мовленнєвої культури молодших школярів // Педагогіка. Психологія. 1997. № 4. С. 48 56.
18. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка / Пер. с 3-го фр. изд. Е.В. и Т.В. Вентцель; Ред., вступ. ст. и примеч. Р.А. Будагова М.: Изд.-во иностр. лит., 1955. 416 с.
19. Баранник Д.Х. Актуальні проблеми дослідження мови масової інформації // Мовознавство. 1983. № 6. С. 13 17.
20. Бацевич Ф. Основи комунікативної девіатології. Л.: Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2000. 236 с.
21. Бацевич Ф.С. Про один тип прагматичних аномалій, або чим можна зіпсувати натяк? // Мовознавство. 2000. № 2/3. С. 16 23.
22. Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии. Л.: Світ, 1997. 392 с.
23. Бельчиков Ю.А. О нормах литературной речи // Вопросы культуры речи. М., 1965. Вып. 7. С. 10 47.
24. Бирюков Б., Швырёв В. Логические ошибки // Философская энциклопедия. М.: Наука, 1964. Т. 3. С. 234 236.
25. Блинов Г.И. Методика изучения пунктуации в школе. 2-е изд., испр. М.: Просвещение, 1990. 208 с.
26. Блинов Г.И. Пунктуационные ошибки, связанные с обособлением деепричастий и деепричастных оборотов, и причины их // Русский язык в школе. 1970. №6. С. 28 35.
27. Богоявленский Д.Н. Очерки психологии усвоения орфографии. М.: Изд-во АПН РСФСР, 1948. 127 с.
28. Богуславский В.М. К вопросу о классификации языковых штампов // Русский язык в школе. 1969. № 2. С. 74 78.
29. Ботвина Н. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: Навч. посібник. К.: Артек, 1999. 264 с.
30. Брадис В.М. Ошибки в математических рассуждениях: Пособие для учителей. Изд. 3-е. М.: Просвещение, 1967. 191 с.
31. Бублейник Л.В. Українсько-російські лексичні відповідники. Семантико-стилістичний аспект: Автореф. дис. ... д-ра філол. наук: 10.02.01; 10.02.02 / Дніпропетр. держ. ун-т. Д., 1996. 48 с.
32. Булохов В.Я. О возникновении некоторых орфографических ошибок // Вопросы психологии. 1991. № 5. С. 47 50.
33. Булохов В.Я. Повышение грамотности учащихся на основе развития оперативной речевой памяти // Русский язык в школе. 1990. №6. С. 17 20.
34. Булыгина Т.В., Шмелёв А.Д. Аномалии в тексте: проблемы интерпретации // Логический анализ языка: Противоречивость и аномальность текста. М.: Наука, 1990. С. 94 106.
35. Былинский К.И. Основы литературного редактирования и правки газетного материала: Стенограммы лекций. М.: Тип. высшей парт. школы при ЦК ВКП(б), 1948. 64 с.
36. Ван Дейк Т.А. Язык. Познание. Коммуникация / Пер. с англ.; Сост. В.В. Петрова; Под ред. В.И. Герасимова; Вступ. ст. Ю.Н. Караулова и В.В. Петрова. М.: Прогресс, 1989. 312 с.
37. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. Київ; Ірпінь: ВТФ Перун”, 2001. 1440 с.
38. Виноградов В.В. Изучение русского литературного языка за последнее десятилетие в СССР. М.: Наука, 1955. С. 57 58.
39. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. К.: Либідь, 1993. 368 с.
40. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1999. 222 с.
41. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. К.: Наук. думка, 1980. 286 с.
42. Волкотруб Г.Й. Практична стилістика сучасної української мови: Використання морфологічних засобів мови: Навч. посібник. К.: ТОВ ЛДЛ”, 1998. 176 с.
43. Волощак М. Неправильно правильно: Довідник з українського слововживання: За матеріалами засобів масової інформації. К.: Видавничий центр Просвіта”, 2000. 128с.
44. Вопросы нормы и нормативности в реализации языковых средств: Межвуз. сб. науч. тр. / Горьков. гос. пед. ин-т. Горький: ГТПИ, 1988. 167 с.
45. Воронин Б.Ф. Некоторые вопросы психологического анализа грамматических ошибок в устной речи иностранцев на русском языке: Автореф. дис. канд. психол. наук / Азербайдж. гос. пед. ин-т им. В.И. Ленина. Баку, 1969. 25 с.
46. Воронин Б.Ф. Психолингвистическая модель механизма порождения грамматических ошибок в устной речи на иностранном языке // Актуальные проблемы психологии речи и психологии обучения языку. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1970. С. 37 40.
47. Воронин М.Т. Предупреждение и исправление стилистических ошибок в школе. М.: Изд-во АПН РСФСР, 1963. 78 с.
48. Ганич Д.І., Олійник С.І. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища шк., 1985. 360 с.
49. Гармецький І. Мовленнєво-публіцистична культура учнів: один з аспектів // Дивослово. 1999. № 12. С. 14 15.
50. Гвоздев А.Н. Об одной проблеме стилистики // Вопросы русского языкознания. Саратов, 1961. С. 225.
51. Гельгардт Р.Р. Помехи в понимании речевых сообщений // Русский язык в школе. 1968. № 3. С. 3 8.
52. Гладкий М. Наша газетна мова; Мова сучасного українського письменства. Фотопередрук. Мюнхен: Укр. вільний ун-т, 1992. 172 с.
53. Глазков А.В. Орфографическая ошибка как предмет лингвистического исследования. М.: Изд-во Моск. культурологического лицея, 1999. 129 с.
54. Головащук С.І. Російсько-український словник сталих словосполучень. К.: Наук. думка, 2001. 639 с.
55. Головащук С.І. Словник-довідник з українського літературного слововживання. К.: УНВЦ Рідна мова”, 2000. 351 с.
56. Головащук С.І. Українське літературне слововживання: Словник-довідник. К.: Вища шк., 1995. 319 с.
57. Головин Б.Н. О качествах хорошей речи // Русский язык в школе. 1964. № 2. С. 17 24.
58. Головин Б.Н. Основы культуры речи. М.: Высшая школа, 1988. 320 с.
59. Горохова С.И. Психолингвистические особенности механизма порождения речи по данным речевых ошибок: Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1986. 24 с.
60. Граудина Л.К. Вопросы нормализации русского языка. Грамматика и варианты. М.: Наука, 1980. 288 с.
61. Григораш А.М. Плеоназм и культура речи // Русский язык и литература. 1996. № 2. С. 27 28.
62. Григораш Д.С. Теорія і практика редагування газети. Л.: Вид-во ЛДУ, 1966. 168 с.
63. Гримич М., Непийвода Н., Різун В.В. Українська мова щодня. Початковий рівень: Навч. посібник / Міжнар. фонд Відродження”; І. Осташ (ред.). К.: Заповіт, 1998. 160 с.
64. Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. К.: Рад. шк., 1986. 222 с.
65. Гришичева Р.М. Основы теории ошибок измерений. Учеб.-метод. пособие / Отв. ред. В.А. Полевой. М.: Моск. ин-т нефтехим. и газ. пром-сти, 1968. 58 с.
66. Д’яків А.С. Типологія мовних інтерференцій та їх роль у формуванні національних терміносистем: Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. Чернівці, 1997. 195 с.
67. Дацюк І. Причини пунктуаційних помилок у простому ускладненому реченні // Дивослово. 1996. № 10. С. 28 34.
68. Дегтерева Т.А. Культура письменной речи. Стилистика слова. М.: Мысль, 1968. 108 с.
69. Денисова М.А. Литературная норма и практика разговорной речи // Русский язык в школе. 1996. № 1. С. 86 92.
70. Довідник з українського правопису / Нац. авіаційний ун-т; Ред. І.Р. Вихованець; Уклад.: О.М. Олефіренко, Г.А. Сагайдачна. 4-е вид., допов. К.: НАУ; Діал, 2002. 120 с.
71. Донець П.М. До типології мовної інтерференції // Пост Методика. 2002. № 4(42). С. 26 28.
72. Дорошенко С.І., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. К.: Вища шк., 1974. 295 с.
73. Дридзе Т.М. Язык и социальная психология. Учеб. пособие для факультетов журналистики и филол. факультетов ун-тов / Под ред. проф. А.А. Леонтьева. М.: Высшая школа, 1980. 224 с.
74. Дубчинский В.В. Лингвокультурный феномен ложных друзей переводчика” // Язык и культура: Третья междунар. конф.: Тез. докл. К., 1994. С. 66 67.
75. Ейгер Г.В. Механизмы контроля языковой правильности высказывания. Х.: Основа, 1990. 183 с.
76. Елисеева В.В. О лингвистической природе некоторых языковых ошибок (на материале английских паронимов) // Системные связи в лексике и грамматике германских языков: Межвуз. сб. науч. статей / Самар. ун-т. Каф. англ. филологии; Редкол.: А.А. Харьковская (отв. ред.) и др. Самара, 1991. С. 63 69.
77. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови) / Ін-т укр. мови НАН України; Укр. наук.-вироб. центр Рідна мова”. К.: Довіра, 1999. 243 с.
78. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я. Єрмоленко. К.: Либідь, 2001. 224 с.
79. Жданов Н.А. Стилистические ошибки в речи учащихся // Русский язык в школе. 1958. № 3. С. 53 61.
80. Жинкин Н.И. Механизмы речи. М.: Изд-во АПН РСФСР, 1958. 370 с.
81. Жинкин Н.И. Психологические основы развития мышления и речи // Русский язык в школе. 1985. № 1. С. 47 54.
82. Жинкин Н.И. Развитие письменной речи учащихся 3 8 классов // Изв. АПН РСФСР. М.: Наука, 1956. Вып. 78. С. 48 64.
83. Жинкин Н.И. Речь как проводник информации / Предисл. Р.Г. Котова, А.И. Новикова. М.: Наука, 1982. 159 с.
84. Жовтобрюх М.А. Слово мовлене. (Українська літературна вимова.). К.: Знання, 1969. 48 с.
85. Западов А. От рукописи к печатной странице. О мастерстве редактора. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Сов. писатель, 1982. 303 с.
86. Западов А.В. Логические основы редактирования книги. М.: Наука, 1959. 235 с.
87. Зимовець Г.В. Міжмовна інтерференція в умовах контактного білінгвізму (на матеріалі мови української діаспори): Дис. канд. філол. наук: 10.02.15 / НАН України. Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні. К., 1997. 243 с.
88. Зубкова Т.И. Речевые и языковые аспекты аграмматизма (эфферентная моторная асфазия): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.21 / ЛГУ им. А.А. Жданова. Л., 1980. 21 с.
89. Ипполитова Н.А. Совершенствование механизмов речи школьников на уроках русского языка // Русский язык в школе. 1995. № 3. С. 3 8.
90. Истрина Е.С. Нормы русского литературного языка и культуры речи. Москва; Ленинград: Изд-во АН СССР, 1948. 32 с.
91. Ицкович В.А. Норма и её кодификация // Актуальные проблемы культуры речи. М.: Наука, 1970. С. 9 39.
92. Ицкович В.А. Очерки синтаксической нормы. М.: Наука, 1982. 199 с.
93. Ицкович В.А. Языковая норма. М.: Просвещение, 1968. 94 с.
94. Ицкович В.А., Граудина Л.К. и др. Грамматическая правильность русской речи. Опыт част