ТИПОЛОГІЯ СЛОВОТВІРНИХ ПАРАДИГМ ІМЕННИКА В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Краткое описание

національна академія наук україни
Інститут української мови

На правах рукопису

Валюх Зоя Орестівна

УДК 81′367.622.81′373.611=161.2

Типологія словотвірних парадигм іменника в українській мові

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Науковий консультант
Городенська Катерина Григорівна,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2005

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень...

7

Вступ

..........

8

Розділ I.

Теоретичні проблеми словотвірної парадигматики.

19

1.1.

Поняття парадигми у словотворі......

19

1.2.

Концептуальні засади визначення словотвірної парадигми......

25

1.3.

Параметри словотвірної парадигми.

41

1.3.1.

Функціональна роль основи твірного слова в актах деривації

41

1.3.2.

Дериваційні відношення між конкретною і типовою словотвірними парадигмами..

47

1.3.2.1.

Конкретна словотвірна парадигма..

47

1.3.2.2.

Типова словотвірна парадигма

59

1.4.

Проблема системно-парадигматичних відношень на морфологічному і словотвірному рівнях.

66

1.5.

Особливості словотвірної парадигми у контексті синтаксичної парадигматики

84

Висновки до розділу I..

100

Розділ II.

Тризонні словотвірні парадигми іменника сучасної української літературної мови.....

106

2.1.

Словотвірна парадигма іменників назв осіб за професійним заняттям...

107

2.1.1.

Структурно-семантичні ознаки та дериваційна спроможність лексико-семантичної групи іменників назв осіб за професією

107

2.1.2.

Типова словотвірна парадигма найменувань осіб за професією.

116

2.1.2.1.

Субстантивна зона

117

2.1.2.2.

Ад’єктивна зона

140

2.1.2.3.

Дієслівна зона....

147

2.2.

Структура словотвірної парадигми іменників найменувань осіб за соціальним станом та званням..

154

2.2.1.

Межі конкретних словотвірних парадигм іменників найменувань осіб за соціальним станом та званням

154

2.2.2.

Типова словотвірна парадигма іменників найменувань осіб за соціальним станом та званням.

158

2.2.2.1.

Субстантивна зона

159

2.2.2.2.

Ад’єктивна зона

167

2.2.2.3.

Дієслівна зона

169

2.3.

Структура словотвірної парадигми найменувань осіб за внутрішніми ознаками...

173

2.3.1

Лексико-семантичні ознаки вершинних іменників..

173

2.3.2

Типова словотвірна парадигма іменників назв осіб за внутрішніми ознаками

176

2.3.2.1.

Субстантивна зона

176

2.3.2.2.

Ад’єктивна зона

180

2.3.2.3.

Дієслівна зона

182

2.4.

Специфіка словотвірної парадигми іменників назв осіб за етнічною та національною належністю...

184

2.4.1

Структурно-семантичні особливості мотивувальних іменників..

184

2.4.2.

Типова словотвірна парадигма назв осіб за етнічною та національною належністю..

189

2.4.2.1.

Субстантивна зона

189

2.4.2.2.

Ад’єктивна зона

195

2.4.2.3.

Дієслівна зона

198

2.5.

Типологічні ознаки словотвірної парадигми іменників найменувань знарядь та засобів дії..

200

2.5.1.

Лексико-семантичне наповнення твірних іменників...

200

2.5.2.

Межі конкретних словотвірних парадигм найменувань знарядь та засобів дії...

203

2.5.3.

Типова словотвірна парадигма найменувань знарядь та засобів дії..

206

2.5.3.1.

Субстантивна зона....

206

2.5.3.2.

Ад’єктивна зона

216

2.5.3.3.

Дієслівна зона

219

2.6.

Параметри словотвірної парадигми локативних іменників...

222

2.6.1.

Структура конкретних словотвірних парадигм локативних іменників..

222

2.6.2.

Типова словотвірна парадигма локативних іменників

224

2.6.2.1.

Субстантивна зона

224

2.6.2.2.

Ад’єктивна зона

236

2.6.2.3.

Дієслівна зона....

240

Висновки до розділу II

243

Розділ III.

Двозонні словотвірні парадигми іменника..

251

3.1.

Параметри словотвірної парадигми іменників назв рослин...

251

3.1.1.

Лексико-семантичні особливості твірних іменників...

251

3.1.2.

Типова словотвірна парадигма іменників назв рослин

254

3.1.2.1.

Субстантивна зона

254

3.2.2.2.

Ад’єктивна зона

266

3.2.

Структурно-семантична характеристика словотвірної парадигми іменників назв носіїв суспільно-політичних, релігійних, філософських, наукових та інших ідей

273

3.2.1.

Особливості семантики та структури вершинних іменників..

273

3.2.2.

Типова словотвірна парадигма іменників назв носіїв суспільно-політичних, релігійних, філософських, наукових та інших ідей...

275

3.2.2.1.

Субстантивна зона.

275

3.2.2.2.

Ад’єктивна зона..

276

3.3.

Специфіка словотвірної парадигми іменників найменувань осіб як носіїв індивідуального входження...

279

3.3.1.

Структурно-семантичні особливості твірних іменників

279

3.3.2.

Межі типової словотвірної парадигми найменувань осіб як носіїв індивідуального входження....

281

Висновки до розділу III...

283

Розділ IV.

Однозонні словотвірні парадигми іменника...

288

4.1.

Параметри типової словотвірної парадигми іменників найменувань осіб за зовнішніми або внутрішніми ознаками

288

4.1.1.

Структурно-семантичні особливості твірних іменників...

288

4.1.2.

Дериваційне наповнення субстантивної зони типової словотвірної парадигми іменників назв осіб за зовнішніми або внутрішніми ознаками.................................

292

4.1.3.

Вплив мовних і позамовних чинників на дериваційну спроможність іменників назв осіб за зовнішніми або внутрішніми ознаками..

296

4.2.

Структурно-семантична специфіка словотвірної парадигми іменників назв осіб за територіальною ознакою.

306

4.2.1.

Структурно-семантичні ознаки твірних іменників

306

4.2.2.

Компонентний склад типової словотвірної парадигми катойконімів..

308

4.2.3.

Компонентний склад типової словотвірної парадигми іменників найменувань осіб за територіальною ознакою..

315

Висновки до розділу IV.

319

Розділ V.

Нульові словотвірні парадигми іменника.

322

5.1.

Словотвірний потенціал іменників родової неозначеності особи............................

322

5.2.

Дериваційні можливості невідмінюваних іменників іншомовного походження...

326

5.3.

Словотвірна спроможність іменників із значеннями опредметненої дії, опредметненого стану та опредметненої якості ...............................................................................

331

5.4.

Дериваційний потенціал іменників з модифікаційними словотвірними значеннями.

336

5.4.1.

Іменники з демінутивним та аугментативним значеннями........................................................

336

5.4.2.

Іменники із словотвірним модифікаційним значенням збірності.

338

ВисновкидорозділуV......

341

Загальні висновки.

343

Список використаної літератури...

350

Основні лексикографічні праці..

394

НЛ Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1950.
ПВЛ Повесть временных лет. М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1950. Ч.1.
СлІС Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. К.: Голов. ред. Української радянської енциклопедії, 1985. 966 с.
СУМ Словник української мови: В 11 т. / Ред. кол.: І.К. Білодід (голова) та ін. К.: Наук. думка, 1970 − 1980.
СлУМ Словарь української мови: У 4 т. / Упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко. К.: Наук. думка, 1996 − 1997.
УМЕ Українська мова. Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В.М., Тараненко О.О. (співголови), Зяблюк М.П. та ін. К.: Вид-во Українська енциклопедія” імені М.П. Бажана, 2004. 821 с.

ВСТУП

У самостійний розділ мовознавства зі своїм специфічним об’єктом вивчення, проблематикою та методами дослідження, сформованим науково-поняттєвим апаратом і його відповідним термінологічним вираженням словотвір виокремився порівняно недавно. Проте досить швидко він став однією з інтенсивно досліджуваних галузей мовознавчої науки. Актуальним теоретичним проблемам дериватології були присвячені фундаментальні праці вітчизняних та зарубіжних учених у 50 90-х роках XX століття, зокрема: Н.Д.Арутюнової [1961], О.К.Безпояско та К.Г.Городенської [1987], П.І.Білоусенка [1993], Г.О.Винокура [1959], В.О.Горпинича [1973, 1976], А.П.Грищенка [1978, 1979], М.Докуліла [Dokulil, 1962], В.Дорошевського [Doroshewski, 1962], О.П.Єрмакової [1984], О.А.Земської [1973, 1992], Н.Ф.Клименко [1973, 1984], І.І.Ковалика [1958, 1961, 1979], О.С.Кубрякової [1976, 1981], В.В.Лопатіна [1977], І.Г.Милославського [1980], З.С.Сікорської [1985], О.М.Тихонова [1985], І.С.Улуханова [1977, 1996], М.М.Шанського [1968], Л.А.Юрчук [1959], Н.О.Янко-Триницької [1963, 1976], М.М.Янценецької [1979, 1991] та ін.
У коло найважливіших питань української дериватології, які потребують теоретичного осмислення, на сучасному етапі її розвитку дослідники висувають перегляд та уточнення деяких наукових понять, систематизацію словотвірних одиниць на нових концептуальних засадах, вивчення суфіксальної та префіксальної підсистем української літературної мови в статиці й динаміці, комплексний аналіз словотвірних категорій тощо. Це засвідчують монографічні дослідження В.О.Горпинича Українська словотвірна дериватологія” [1998], Н.Ф.Клименко та Є.А.Карпіловської Словотвірна морфеміка сучасної української літературної мови” [1998], Є.А.Карпіловської Суфіксальна підсистема української літературної мови: будова та реалізація” [1999], В.П.Олексенка Словотвірні категорії суфіксальних іменників” [2001], С.О.Соколової Префіксальний словотвір дієслів у сучасній українській мові” [2003]. Вони важливі для дериватології як науки, оскільки сприяють вдосконаленню загальної словотвірної теорії.
Актуальність теми дисертації. Новим етапом у дослідженні сучасного українського словотвору стало вивчення сукупностей дериватів, об’єднаних спільністю твірної основи, тобто аналіз дериваційної спроможності слів, що належать до різних частин мови. Воно зумовлене зміщенням уваги дослідників з дериваційного форманта на твірну основу (твірне слово) як на чинник типології. Цей підхід дістав назву основоцентричного [Ґрещук 1995, 2002, 2004], у межах якого перед дослідниками постали проблеми, пов’язані з формуванням семантики похідного слова і семантико-структурних зв’язків мотивувальної основи та її дериватів, із потребою обґрунтувати зумовленість дериваційної потенції слів різної частиномовної належності особливостями їхньої загальнокатегорійної та лексичної семантики, структурно-словотвірними, формальними, функціонально-стилістичними та іншими чинниками, з установленням принципів класифікації й аналізу похідних за ознаками твірних тощо. Вирізнення спільних особливостей та відмінностей у породжувальній здатності різних лексико-граматичних класів одиниць, а в їхніх межах різних лексико-семантичних груп дає змогу розподілити всі слова сучасної української мови за їхньою словот

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Дослідження конкретних і типових словотвірних парадигм лексико-семантичних груп іменників сучасної української мови, що ґрунтується на засадах основоцентричного підходу до вивчення словотвору, дає підстави зробити такі висновки:
1. На сучасному етапі розвитку дериватології актуальною є проблема створення типології словотвору, в основі якої лежить функціональне навантаження твірних слів різної частиномовної належності. Розв’язання цієї проблеми можливе лише в межах підходу, що сформувався порівняно недавно і названий у словотворі як основоцентричний. Він передбачає встановити, що може бути утворено від основи слова, яке виконує роль твірного. Це дає змогу виявити словотвірну потужність слів, що належать до різних частин мови, установити закономірності функціонування сукупностей дериватів, утворених на їхній базі (десубстантивів, деад’єктивів, девербативів, денумеративів тощо), та визначити вплив мовних і позамовних чинників, що регулюють реалізацію твірними основами закладених системою дериваційних можливостей.
2. Системно-парадигматичні властивості твірних одиниць найповніше представлені в словотвірній парадигмі комплексній одиниці класифікації й опису дериваційної системи мови, яка виконує системотвірну функцію. Вона є засобом виявлення специфіки реалізації в похідних одиницях певної словотвірної семантики різних лексико-семантичних груп слів у межах тієї чи тієї частини мови, а також способів словотворення та словотворчих засобів, що експлікують словотвірні значення в дериватах.
3. З-поміж усієї сукупності комплексних дериваційних одиниць, як-то словотвірна пара, словотвірний ланцюжок, словотвірне гніздо, словотвірний тип, словотвірна категорія, спосіб словотворення тощо найбільша невизначеність притаманна словотвірній парадигмі. Незважаючи на те що це поняття майже одночасно (у 70-ті роки) почали активно впроваджувати в словотвірну теорію лінгвісти різних країн, воно й дотепер не має усталеного визначення. В українському мовознавстві словотвірну парадигму витлумачено як сукупність похідних, що мають ту саму твірну основу й перебувають на одному ступені деривації. Це визначення ґрунтується на встановленні ізоморфізму між морфологічним та словотвірним рівнями мовної системи і є найбільш прийнятним з огляду на те, що вчення про парадигматику було розроблене спочатку щодо морфології, де парадигми мають найбільш регулярний і формалізований характер.
4. Словотвірна парадигма ізоморфна морфологічній парадигмі та дериваційній синтаксичній парадигмі. Вона становить упорядковану за параметрами протяжності й глибини семантичних позицій мікросистему похідних одиниць одного ступеня творення, об’єднаних тотожністю твірної основи і протиставлених словотворчими формантами. Водночас словотвірна парадигма вирізняється своїми особливостями, зумовленими самою природою словотвору, що являє собою номінативну сферу мови, тісно пов’язану з позамовною дійсністю. Характерні особливості словотвірної парадигми визначають, по-перше, її частиномовна структура, по-друге, комплекс дериваційних значень, по-третє, словотвірні типи дериватів, які передають ці значення. До специфічних ознак словотвірної парадигми належать семантична незалежність, що встановлюється між її членами, необов’язковість постійного набору словотвірних значень та залежність дериваційного й семантичного наповнення парадигми від структурно-семантичної і граматичної сутності її вершинного слова.
5. Засобом створення типології словотвору з опертям на твірну основу як чинник типології слугує типова словотвірна парадигма, яку вибудовують із конкретних словотвірних парадигм певної лексико-семантичної групи слів у межах якоїсь частини мови, що мають у своєму складі такий самий або подібний набір словотвірних значень. Типова словотвірна парадигма нейтралізує вплив лексики, установлює закономірності структурування словотвірних парадигм.
6. Своєрідність іменника як однієї з центральних частин мови виявляється також у компонентному складі його словотвірних парадигм. Кількісний параметр та якісний склад конкретних словотвірних парадигм різних лексико-семантичних груп іменників залежить від лексичної та граматичної семантики вершинного слова, його фономорфемної структури, активності та сфери функціонування в мові й мовленні, походження тощо. Семантико-синтаксичні зв’язки також зумовлюють словотвірну поведінку твірного іменника.
7. Десубстантиви охоплюють велику кількість похідних одиниць, утворюючи специфічну підсистему в складі словотвірної системи сучасної української мови. Ця специфіка виявлена в їхній частиномовній належності, у співвідношенні способів їхнього словотворення та словотворчих засобів, у закономірностях формування словотвірної семантики.
8. Значеннєва спільність іменників тієї самої лексико-семантичної групи зумовлює структурну й семантичну однотипність їхніх словотвірних парадигм. Проте навіть семантично однотипні іменники як твірні слова виявляють неоднакову дериваційну активність: конкретні парадигми істотно розрізняються повнотою і типами словотворення, що зумовлено особливостями словотвірної системи, характерною особливістю якої є тенденція до вираження певних словотвірних значень, ніж їхня обов’язковість. Тенденцію до повної реалізації дериваційного потенціалу виявляє незначна кількість іменників у межах кожної лексико-семантичної групи. З-поміж них здебільшого непохідні багатозначні іменники, що здавна є активно вживаними в мові, похідні іменники, семантика яких найбільш значуща в суспільному житті людини. Ці іменники становлять основу лексико-семантичної групи.
9. Типологічною ознакою словотвірних парадигм іменників є їхнє внутрішнє структурування за частиномовними зонами дериватів. Залежно від кількості цих зон словотвірні парадигми іменників бувають тризонними, двозонними, однозонними та нульовими. Для більшості лексико-семантичних груп іменників характерна тризонна словотвірна парадигма, що засвідчує їхню високу словотвірну спроможність.
10. Тризонні словотвірні парадигми − це типові мікросистеми, у яких об’єднано три частиномовні зони дериватів: субстантивну, ад’єктивну та дієслівну. Двозонні парадигми іменників структуровані субстантивною та ад’єктивною зонами похідних одиниць, однозонні тільки субстантивною зоною дериватів. Кожна з них має специфічну структуру, свої принципи та особливості формування словотвірної семантики десубстантивів, по-своєму використовує дериваційні можливості лексико-семантичної групи іменників, яка слугує узагальненим репрезентантом вершинного слова типової словотвірної парадигми.
11. Спільною ознакою субстантивних зон тризонних, двозонних та однозонних словотвірних парадигм особових іменників є наявність у їхньому складі дериватів із словотвірним модифікаційним значенням особи жіночої статі. З-поміж іменників, що входять до лексико-семантичних груп назв осіб за різними ознаками, найвищий дериваційний потенціал у творенні похідних одиниць субстантивної зони. більшість із яких становлять модифікаційні десубстантиви, властивий найменуванням осіб за професійною дією та соціальним станом і званням. Іменники, що називають конкретні предмети, зокрема знаряддя чи засоби дії, та локативні іменники, що реалізують свій дериваційний потенціал у тризонних словотвірних парадигмах, а також назви рослин, типова словотвірна парадигма яких є двозонною, однаковою мірою активні в утворенні мутаційних дериватів, що заповнюють їхні субстантивні зони.
12. З-поміж іменників назв осіб словотвірні можливості у творенні мутаційних дериватів реалізують тільки найменування осіб за професією. Похідні одиниці мутаційного типу виражають словотвірне значення місце, приміщення, пов’язане з особою, яку називає твірний іменник” і утворюються здебільшого від відіменникових найменувань осіб згаданої лексико-семантичної групи. Іменники, що називають осіб за професією, соціальним станом і званням та внутрішніми ознаками, реалізують свою словотвірну спроможність у дериватах від’ємно-мутаційного типу на -ств-(-о), семантична сутність яких полягає у вираженні словотвірного значення заняття, ремесло особи, названої твірним іменником”, властивість певної особи, її стан”. Інші особові іменники лише видозмінюють свою семантику в модифікаційних десубстантивах.
13. Лексико-граматична однотипність мотивувальних і мотивованих слів створює передумови для реалізації модифікаційної семантики суфікса в дериватах із зменшено-пестливим, збільшено-згрубілим словотвірними значеннями та в збірних іменниках, які є в складі більшості словотвірних парадигм досліджуваних лексико-семантичних груп іменників. Наявність у субстантивній зоні типової словотвірної парадигми іменників назв рослин похідних із модифікаційним значенням одиничності зумовлене лексико-граматичними особливостями вершинних іменників, які охоплюють лексеми, що називають певний вид рослин як низку однорідних предметів, із яких можливе виокремлення одного з них.
14. Найстабільніше місце у типових тризонних і двозонних словотвірних парадигмах іменників посідають прикметники. Ад’єктивні зони словотвірних парадигм особових найменувань та іменників інших лексико-семантичних груп розрізняються за своїм дериваційним та семантичним наповненням. Деривати ад’єктивної зони типової словотвірної парадигми іменників назв осіб не лише виражають властивість через стосунок до субстантивного поняття, а й уточнюють, конкретизують зв’язок з особою, яку називає твірний іменник, тому цій досить широкій за категорійними ознаками підгрупі похідних властиві різні семантичні відтінки, ознаки за стосунком до особи. Іменники, що належать до лексико-семантичних груп, які називають знаряддя та засоби дії, місце, територію, простір, а також називають рослини, перебувають у регулярних дериваційних зв’язках з відносними прикметниками. Водночас компонентний склад ад’єктивних зон їхніх словотвірних парадигм формують якісні прикметники.
15. Спільною ознакою тризонних словотвірних парадигм іменників є дієслівні зони дериватів, кожна з яких є своєрідною підсистемою похідних одиниць із властивими лише їй словотвірними значеннями та словотворчими засобами, що ці значення передають. Іменники назви осіб за професією, соціальним станом та званням, етнічною й національною належністю, назви знарядь та засобів дії реалізують свій дериваційний потенціал у дієслівних дериватах, які становлять відкритий ряд, що постійно поповнюється. Утворення дієслів від агентивних найменувань зумовлюють і семантико-синтаксичні зв’язки іменника. Основною умовою перетворення іменників із згаданою особовою семантикою в дієслово є їхня здатність вживатися в типовій для цієї частини мови формально-синтаксичній позиції присудка. Характерною особливістю словотвірної парадигми локативних іменників є слабкість дієслівної зони. У сучасній українській мові дієслова, мотивовані іменниками з локативним значенням, становлять кількісно обмежену і семантично не єдину групу. Дієслівні словотвірні значення розрізнені, індивідуалізовані, їх визначають для кожного деривата окремо в зіставленні з твірною основою іменника. Іменники назви знарядь та засобів дії зумовлюють утворення десубстантивів дієслівної зони з метафоричними значеннями.
16. Десубстантиви утворені здебільшого суфіксальним способом. Інші способи, такі, як префіксальний, префіксально-суфіксальний, суфіксально-постфіксальний, префіксально-суфіксально-постфіксальний та основосладання, не є універсальними. Вони обмежені частиномовною належністю утворюваних за їхньою допомогою похідних одиниць та специфікою словотвірної семантики.
17. Іменники, що мають нульову словотвірну парадигму, тобто ті, від яких не утворюються нові слова, у сучасній українській мові становлять семантично й структурно окреслену групу. До них належать іменники неозначеної за родом особи, невідмінювані іменники, запозичені з інших мов, абстрактні іменники назви опредметнених дій, опредметнених станів, опредметнених якостей та одиниці з модифікаційними словотвірними значеннями, зокрема демінутиви, аугментативи та збірні іменники. Їхня нульова словотвірна спроможність зумовлена комплексом граматичних, семантичних, структурних, функціонально-стилістичних та прагматичних чинників, визначальним серед яких є семантичний.
Отже, узагальнення структурно-семантичних ознак відіменникових конкретних словотвірних парадигм та встановлення типових словотвірних парадигм цілих лексико-семантичних груп іменників слугує створенню типології українського словотвору.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. АвдєєваС.Л. Основні критерії визначення морфологічних парадигм сучасної української літературної мови // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КПДУ імені Володимира Винниченка, 2000. Вип. 22. Ч. 1. С. 315.
2. АвдєєваС.Л. Нульова парадигма в сучасній українській літературній мові // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць Донецьк: ДонНУ, 2003. Вип. 11. Ч. 1. С.1120.
3. АдамецП.К вопросу о синтаксической парадигматике // Československá rusistika. 1966. XI, 2. С. 7680.
4. АдамецП.О семантико-синтаксических функциях девербативных и деадъективных существительных // Научн. докл. высш. шк.: Филологические науки. 1973. − № 4. С. 4045.
5. АдмониВ.Г. Грамматический строй как система построения и общая теория грамматики. Л.: Наука, 1988. 238 с.
6. АзархЮ.С. Словообразование и формообразование существительных в истории языка. М.: Наука, 1984. 247 с.
7. АлефиренкоН.Ф. Спорные проблемы семантики. Волгоград: Перемена, 1999. 272 с.
8. АпресянЮ.Д. К построению языка для описания синтаксических свойств слова // Проблемы структурной лингвистики 1972. М.: Наука, 1973. С. 279325.
9. АпресянЮ.Д.Лексическая семантика (синонимические средства языка). М.: Наука, 1974. 367 с.
10. АрутюноваН.Д. Очерки по словообразованию в современном испанском языке. М.: Изд-во АН СССР, 1961. 150 с.
11. АрутюноваН.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 383 с.
12. АрутюноваН.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1998. 895 с.
13. АрхиповИ.К. Семантика производного слова английского языка. М.: Просвещение, 1984. 320 с.
14. АхмановаО.С. Очерки по общей и русской лексикологии. М.: Наука, 1957. 268 с.
15. БакинаМ.А. Имена прилагательные как производящие основы современного словообразования // Развитие словообразования современного русского языка. М.: Наука, 1966. С. 65 74.
16. БаллиШ. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 416 с.
17. БарановаНА. Имена существительные с модификационным значением в русском языке: Дис. ... канд. филол. наук: 10.02.01/ Елец. гос. ун-т. Елец, 2002. 147 с.
18. БачкурР. Структура словотвірних парадигм іменників на позначення свійських тварин // Актуальні проблеми українського словотвору: Зб. статей / За ред. Василя Ґрещука. Івано-Франківськ: Плай, 2002. С. 354365.
19. БезпояскоО.К. Розкрійник розкроювальник // Культура слова. 1988. − № 35. С. 6062.
20. БезпояскоО.К. Іменні граматичні категорії (функціональний аналіз). К.: Наук. думка, 1991. 172 с.
21. БезпояскоО.К., ГороденськаК.Г. Морфеміка української мови. К.: Наук. думка, 1987. 211 с.
22. БезпояскоО.К., ГороденськаК.Г., РусанівськийВ.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. К.: Либідь, 1993. 336 с.
23. БелошапковаВ.А. О двух типах отношений в деривационной парадигме (к вопросу о связи словообразования и синтаксиса) // Актуальные проблемы русского словообразования. Ташкент, 1982. С. 1719.
24. БелошапковаВ.А., ШмелеваТ.В. Деривационная парадигма предложения // Вестник Моск. ун-та. Сер. 2: Филология. 1981. − № 2. С. 4351.
25. БеляеваТ.М. Словообразовательная валентность глагольных основ в английском языке. М.: Высшая школа, 1979. 184 с.
26. БенвенистЭ. Индоевропейское именное словообразование. М.: Изд-во АН СССР, 1955. 260 с.
27. БенвенистЭ. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447 с.
28. БілоусенкоП.І. Історія суфіксальної системи українського іменника (назви осіб чоловічого роду). К.: Вид-во Київ. держ. пед. ін-ту, 1993. 214 с.
29. БілоусенкоП.І. З історії творення іменників з модифікаційним словотвірним значенням чоловічої статі // Актуальні проблеми словотвору української мови: Матеріали наукових читань, присвячених пам’яті професора Івана Ковалика. Тернопіль, 1993а. С. 4446.
30. БілоусенкоП.І. З історії словотвірної модифікації (суфікс -иця)// Актуальні проблеми українського словотвору: Зб. статей/ За ред. Василя Ґрещука. Івано-Франківськ: Плай, 2002. С. 370387.
31. БлумфилдЛ. Язык. М.: Прогресс, 1968. 607 с.
32. БогдановВ.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1977. 204 с.
33. БогдановС.И. Форма слова и морфологическая форма. Санкт-Петербург: Изд-во Санкт-Петербург. ун-та, 1997. 248 с.
34. БолюхО.В. Парадигматика іменника // Мовознавство. 1996. № 4 5. С. 3441.
35. БондаркоА.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. Л.: Наука, 1983. 208 с.
36. БрусМ.П. Загальні жіночі особові номінації в українській мові ХVI XVII століть: словотвір і семантика: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Прикарпатський ун-т імені Василя Стефаника. Івано-Франківськ, 2001. 20 с.
37. БрусМ. Словотвірна семантика фемінітивів української мови XVI XVII століття // Актуальні проблеми українського словотвору: Зб. статей / За ред. Василя Ґрещука. Івано-Франківськ: Плай, 2002. С. 403413.
38. БузашшиоваК. Возможности и границы моделирования на уровне словообразовательных парадигм // Сопоставительное изучение словообразования славянских языков. М.: Наука, 1987. С. 1419.
39. БулаховМ.Г., ЖовтобрюхМ.А., КодуховВ.И. Восточнославянские языки. М.: Просвещение, 1987. 303 с.
40. БулаховськийЛ.А. З історичних коментарів до української мови // Мовознавство. 1949. Т. 8. С. 5156.
41. БулыгинаТ.В. Проблемы теории морфонологических моделей. М.: Наука, 1977. 287 с.
42. ВакарюкЛ., ПанцьоС. Українська мова. Морфеміка і словотвір. Тернопіль, 1999. 189 с.
43. ВалюхЗ.О. Критерії визначення словотвірної парадигми // Система і структура східнослов’янських мов: Зб. наук. праць К.: Знання, 2002. С. 7074.
44. ВалюхЗ.О. Реалізація дериваційного потенціалу субстантивами із семантикою суб’єкта дії в сучасній українській мові // Рідний край. 2002. − № 1 (6). С. 4550.
45. ВалюхЗ.О. Дериваційна парадигма слова в контексті синтаксичної парадигматики // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Донецьк: ДонНУ, 2003. Вип. 11. Ч. 1. С. 101107.
46. ВалюхЗ.О. Параметри дериваційної парадигми іменників назв осіб за територіальною ознакою // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. праць. Херсон: Вид-во ХДУ, 2003. Вип. XXIII. C. 2833.
47. ВалюхЗ.О. Концептуальні засади визначення словотвірної парадигми // Ономастика і апелятиви: Зб. наук. праць / За ред. проф. В.О. Горпинича. Дніпропетровськ: Пороги, 2004. Вип. 21. С. 2535.
48. ВалюхЗ.О. Дериваційні відношення між конкретною і типовою парадигмами у словотворі // Зб. наук. праць Полтавського держ. пед. ун-ту імені В.Г. Короленка. Полтава, 2003. Вип. 3 (30). С. 102107.
49. ВалюхЗ.О. Концептуальні засади визначення словотвірної парадигми // Ономастика і апелятиви: Зб. наук. праць / За ред. проф. В.О. Горпинича. Дніпропетровськ: Пороги, 2004. Вип. 21. С. 2535.
50. ВарботЖ.Ж. О словообразовательной структуре этимологических гнезд // Вопросы языкознания. 1967. − № 4. С. 67 4.
51. ВарботЖ.Ж. Древнерусское именное словообразование: Ретроспективная формальная характеристика. М.: Наука, 1969. 230 с.
52. ВарботЖ.Ж. Праславянская морфонология, словообразование и етимология. М.: Наука, 1984. 255 с.
53. ВасильевЛ.М. Современная лингвистическая семантика. М.: Высшая школа, 1990. 176 с.
54. ВиноградовВ.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. М.: Высшая школа, 1972. 640 с.
55. ВиноградовВ.В. Словообразование в его отношении к грамматике и лексикологии // Виноградов В.В. Избранные труды. Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1976. С. 166 220.
56. ВиноградоваВ.Н. Стилистический аспект русского словообразования. М.: Наука, 1984. 184 с.
57. ВиноградоваВ.Н. Стилистическое распределение” мотивированных слов // Русская словообразовательная синтагматика и парадигматика: Сб. научн. тр. Краснодар, 1991. С. 1016.
58. ВинокурГ.О. Заметки по русскому словообразованию // ВинокурГ.О. Избранные работы по русскому языку. М.: Учпедгиз, 1959. С. 419442.
59. ВихованецьІ.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 256 с.
60. ВихованецьІ.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 222 с.
61. ВихованецьІ.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 365 с.
62. ВихованецьІ.Р. Принципи категорійної граматики української мови // ІІІ Міжнародний конгрес україністів. Мовознавство (26 29 серпня 1996 р.). Харків, 1996. С. 177 81.
63. ВихованецьІ.Р. Різновиди транспозиції // Актуальні проблеми граматики: Зб. наук. праць. Київ Кіровоград: Кіровоград. держ. пед. ун-т імені В.К.Винниченка, 1997. − Вип. П. С. 56−58.
64. ВихованецьІ.Р. Теоретичні засади категорійної граматики української мови // Наукові записки Вінницького держ. пед. ун-ту. Серія: Філологія. 2000. Вип. 2. С. 36.
65. ВихованецьІ. Морфологічні категорії? Словотвірні? Чи граматичні міжрівневі? // Актуальні проблеми українського словотвору: Зб. статей / За ред. Василя Ґрещука. Івано-Франківськ: Плай, 2002. С. 1318.
66. ВихованецьІ.Р., ГороденськаК.Г. Теоретична морфологія української мови: академічна граматика української мови. К.: Університетське вид-во Пульсари”, 2004. 398 с.
67. ВихованецьІ.Р., ГороденськаК.Г., РусанівськийВ.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. 219 с.
68. ВільчинськаТ. Оцінні назви осіб, утворені нульсуфіксальним способом // Наукові записки. Серія: Мовознавство. Тернопіль: ТДПУ, 2000. Вип. ІІ. С. 141144.
69. ВінярГ.М. Словотворчі тенденції в сучасній українській мові (на матеріалі усного і писемного мовлення 80-х початку 90-х років ХХ століття): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Дніпропетр. держ. ун-т. Дніпропетровськ, 1992. 16 с.
70. ВознийТ.М. Семантичний взаємозв’язок між твірними іменниками і похідними дієсловами на -ити // Мовознавство. 1977. № 3. С. 2934.
71. ВознийТ.М. Словотвір дієслів в українській мові у порівнянні з російською та білоруською. Львів: Вид-во при Львів. держ. ун-ті видавничого об’єднання Вища школа”, 1981. 187 с.
72. ВолковВ.В. О регулярности реализации типовой словообразовательной парадигмы русских прилагательных со значением цвета // Научн. докл. высш. шк.: Филологические науки. 1989. − № 1. С.4246.
73. ВолоцкаяЗ.М. Семантическая классификация и способы образования отыменных глаголов // Структурная типология языков. М.: Наука, 1966. С. 165180.
74. ВолоцкаяЗ.М. К сопоставительному описанию славянских языков // Вопросы языкознания. 1975. № 5. С. 3853.
75. ВолоцкаяЗ.М. О разных аспектах изучения словообразовательного гнезда // Актуальные проблемы русского словообразования. Самарканд, 1982. С. 96 81.
76. Вопросы словообразования в индоевропейских языках / Под ред. М.Н.Янценецкой. Томск, 1991. 251 с.
77. ВортД.С. Морфотактика и морфофонемика // Актуальные проблемы русского словообразования: Материалы респ. научн. конф. Самарканд, 1972. Ч.1. − С. 397399.
78. ВоронцовВА. Наименования лиц по профессии // Способы номинации в современном русском языке. М.: Наука, 1982. С.36−48.
79. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов / За ред. О.С.Мельничука. К.: Наук. думка, 1966. 595 с.
80. ГакВ.Г. К типологии лингвистических номинаций // Языковая номинация: Общие вопросы. М.: Наука, 1977. С. 233293.
81. ГаленкоИ.Г. Словообразовательные гнезда в лингвистической терминологии русского языка // Актуальные проблемы русского словообразования: Сб. научн. статей. Ташкент: Укитувчи, 1982. С. 6265.
82. ГинзбургЕ.Л. Синтаксическая и лексическая деривация // Актуальные проблемы русского словообразования: Материалы респ. научн. конференции. Самарканд, 1972. Ч.I. − С. 333340.
83. ГинзбургЕ.Л. Словообразование и синта