Трохлюк Олександр Петрович Реалізація засади забезпечення доведення вину­ватості в кримінальному процесі України

Краткое описание

Трохлюк Олександр Петрович, юрист ТОВ «ЛАЗЕР- МЕД»: «Реалізація засади забезпечення доведення вину­ватості в кримінальному процесі України» (12.00.09 - кри­мінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність). Спецрада Д 26.001.05 у Київському національному університеті імені Тараса Шев­ченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ТРОХЛЮК ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ
УДК 343.131
РЕАЛІЗАЦІЯ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОВЕДЕННЯ ВИНУВАТОСТІ В
КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ
Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза;
оперативно-розшукова діяльність
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Кучинська Оксана Петрівна,
доктор юридичних наук, професор
Київ – 2017
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ...........................................................................3
ВСТУП ................................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОВЕДЕННЯ
ВИНУВАТОСТІ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ...............................................12
1.1. Поняття засади забезпечення доведення винуватості у кримінальному
провадженні .......................................................................................................................12
1.2. Виникнення та становлення засади забезпечення доведення винуватості у
вітчизняному кримінальному процесі ............................................................................32
1.3. Вплив практики Європейського суду з прав людини на реалізації засади
забезпечення доведення винуватості у кримінальному процесі ..................................48
Висновки до розділу 1 ....................................................................................................61
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ДОВЕДЕННЯ ВИНУВАТОСТІ У ДОСУДОВОМУ РОЗСЛІДУВАННІ .............65
2.1. Обов’язок доведення винуватості як вимога реалізації засади забезпечення
доведення винуватості у досудовому розслідуванні .....................................................65
2.2. Законний порядок доведення винуватості як вимога реалізації засади
забезпечення доведення винуватості у досудовому розслідуванні .............................80
2.3. Механізм забезпечення доведення винуватості у досудовому розслідуванні ...102
Висновки до розділу 2 ..................................................................................................121
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ДОВЕДЕННЯ ВИНУВАТОСТІ В СУДОВОМУ ПРОВАДЖЕННІ ....................123
3.1. Вимоги реалізації засади забезпечення доведення винуватості в судовому
провадженні .....................................................................................................................123
3.2. Законний порядок доведення винуватості як вимога реалізації засади
забезпечення доведення винуватості в судовому провадженні .................................140
Висновки до розділу 3 ..................................................................................................167
ВИСНОВКИ ...................................................................................................................169
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..................................................................174
ДОДАТКИ ......................................................................................................................197
3
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
абз. – абзац
ЄРДР – Єдиний реєстр досудових розслідувань
ЄСПЛ – Європейський суд з прав людини
КК – Кримінальний кодекс
КПК – Кримінальний процесуальний кодекс
МВС – Міністерство внутрішніх справ
п. – пункт
р. – рік
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
ст. – стаття
УНР – Українська Народна Республіка
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
ЦВК – Центральний Виборчий Комітет
ч. – частина
4
ВСТУП
Актуальність теми. У громадянському суспільстві та правовій державі
основоположні права та свободи людини становлять підвалини забезпечення
безпеки як людини, так і держави. Завдяки розумінню і додержанню прав людини
державою забезпечуються її природні права. Це може відбуватись за допомогою
різних правових засобів, одним із яких є реалізація державою засади забезпечення
доведеності вини.
Забезпечення доведеності вини є однією із засад кримінального процесу
України. Її сучасне розуміння зумовлено прийняттям Конституції України в 1996
році, де вона визначена п. 3 частини третьої ст. 129 як один із основних принципів
здійснення судочинства. Також, окремі положення відповідної засади законодавець
визначив у ст. 62 Основного закону держави.
Особливу увагу засаді забезпечення доведеності вини законодавець приділив у
Кримінальному процесуальному кодексі України 2012 р. (далі – КПК України).
Зокрема, уперше в історії кримінального процесуального законодавства незалежної
України, в Главі 2 КПК України серед загальних засад кримінального провадження
було визначено забезпечення доведеності вини в ст. 17 КПК України у поєднанні з
іншою, надзвичайно важливою засадою кримінального провадження – презумпцією
невинуватості. Однак, аналіз диспозиції статті 17 КПК України демонструє
відсутність чіткого законодавчого визначення, в чому саме полягає зміст засади
забезпечення доведеності вини, а в чому – презумпції невинуватості.
Науково-теоретичним підґрунтям дослідження є праці вітчизняних учених, а
саме: Ю. П. Аленіна, І. В. Басистої, В. Д. Берназа, В. К. Волошиної, В. І. Галагана,
Н. В. Глинської, І. В. Гловюк, В. Г Гончаренка, В. О. Гринюка, М. Л. Грібова,
Ю М. Грошевого, О. В. Капліної, О. В. Карнаухова, Є. Г. Коваленка, І. І. Котюка,
В. В. Крижанівського, О. П. Кучинської, Л. М. Лобойка, Є. Д. Лук’янчикова,
В. Т. Маляренка, М. М. Михеєнка, В. Т. Нора, О. А. Осауленко, М. А. Погорецького,
В. О. Попелюшка, Д. Б. Сергєєвої, Н. П. Сизої, С. М. Стахівського, Л. Д. Удалової,
Ю. В. Циганюк, В. П. Шибіка, М. Є. Шумила, О. Г. Шило, О. Г. Яновської,
5
Г. Ю. Юдківської та інших, а також учених радянської доби та зарубіжних
науковців: В. Бернхема, З. З. Зінатуліна, Є. Г. Мартинчика, Ю. К. Орлова,
М. С. Строговича, Ф. Н. Фаткуліна, М. А. Чельцов-Бебутова та інших, в яких
досліджувалися питання засад (принципів) кримінального провадження, реалізації
засади забезпечення доведеності вини та принципу презумпції невинуватості у
кримінальному процесі. Проте комплексно питання реалізації засади забезпечення
доведення винуватості у кримінальному провадженні в умовах дії чинного КПК
України не досліджувалися. Зокрема, необхідним є визначення законного порядку
доведення винуватості у досудовому розслідуванні та під час здійснення судового
провадження.
Викладеним обумовлена актуальність, наукове і практичне значення
дисертації, в якій автором розроблено положення, висновки, пропозиції та
рекомендації, спрямовані на вирішення наукового завдання, що полягає у розробці
теоретичних, правових і практичних положень, пов’язаних із реалізацією засади
забезпечення доведення винуватості в кримінальному процесі України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
спрямована на реалізацію положень Указів Президента України «Про Концепцію
вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні
відповідно до європейських стандартів» від 10 травня 2006 р. № 361/2006, «Про
Концепцію реформування кримінальної юстиції України» від 08 квітня 2008 р. №
311/2008 та виконана відповідно до пріоритетних напрямів розвитку правової науки
на 2011-2015 рр., ухвалених Національною академією правових наук України
(рішення від 24 вересня 2010 р. № 14-10), планів науково-дослідних робіт
юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса
Шевченка за напрямом досліджень юридичного факультету «Доктрина права в
правовій системі України: теоретичні та практичні аспекти» (номер теми 11БФ042-
01, державна реєстрація 01111u008337), а також кафедри правосуддя.
Тему дисертації затверджено Вченою радою юридичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка 17 грудня 2015 р.
(протокол № 5) та уточнено 29 вересня 2016 р. (протокол № 1).
6
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є вирішення наукового завдання
щодо розробки теоретичних і правових положень, пов’язаних із реалізацією засади
забезпечення доведення винуватості в кримінальному процесі України.
Досягнення поставленої мети вимагає вирішення таких задач:
- надати поняття засади забезпечення доведення винуватості у
кримінальному провадженні;
- окреслити етапи виникнення та становлення засади забезпечення
доведення винуватості у вітчизняному кримінальному процесі й, охарактеризувати
їх особливості;
- класифікувати рішення Європейського Суду з прав людини (далі –
ЄСПЛ) щодо реалізації засади забезпечення доведення винуватості у кримінальному
процесі;
- встановити суб’єктів, на яких покладається обов’язок доведення
винуватості як вимоги реалізації засади забезпечення доведення винуватості у
досудовому розслідуванні;
- визначити поняття законного порядку доведення винуватості як вимоги
реалізації засади забезпечення доведення винуватості у досудовому розслідуванні;
- сформулювати поняття механізму забезпечення доведення винуватості у
досудовому розслідуванні та розкрити способи його реалізації;
- виокремити вимоги для реалізації засади забезпечення доведення
винуватості в судовому провадженні;
- надати поняття законного порядку доведення винуватості як вимоги
реалізації засади забезпечення доведення винуватості у судовому провадженні;
- розробити та надати пропозиції щодо вдосконалення норм чинного
законодавства України, які регламентують та забезпечують реалізацію засади
забезпечення доведення винуватості у кримінальному провадженні.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у кримінальному
судочинстві щодо реалізації засади забезпечення доведення винуватості.
Предметом дослідження є реалізація засади забезпечення доведення
винуватості в кримінальному процесі України.
7
Методи дослідження обрано з урахуванням поставлених у роботі мети й
задач, специфіки об’єкта і предмета дослідження. Їх основу становить загальний
діалектичний метод наукового пізнання реально існуючих явищ і процесів.
Спеціальними методами дослідження, використаними в дисертації, є: метод
системного аналізу, який використовувався в ході аналізу правових норм, що
регламентують реалізацію засади забезпечення доведення винуватості у
кримінальному провадженні (розділи 1–3); системно-структурний – при визначенні
поняття засади забезпечення доведення винуватості у кримінальному провадженні
(підрозділ 1.1), етапів виникнення і становлення засади забезпечення доведення
винуватості у вітчизняному кримінальному процесі (підрозділ 1.2), класифікації
рішень ЄСПЛ, що забезпечують реалізацію засади забезпечення доведення
винуватості у кримінальному процесі (підрозділ 1.3), елементів законного порядку
доведення винуватості у досудовому розслідуванні (підрозділ 2.2) та судовому
провадженні (підрозділ 3.2), змісту механізму забезпечення доведення винуватості у
досудовому розслідуванні (підрозділ 2.3); порівняльно-правовий – при дослідженні
та аналізі норм вітчизняного і зарубіжного кримінального процесуального
законодавства (розділи 2–3); формально-логічний (догматичний) – при аналізі
правових норм та їх формулюванні (розділи 1–3); статистичні – при узагальненні
результатів вивчення практики, аналізі проблем, пов’язаних із реалізацією засади
забезпечення доведення винуватості у кримінальному провадженні, та
обґрунтуванні теоретичних положень роботи (розділи 1–3); соціологічні –
забезпечили проведення опитування, використання результатів анкетування суддів,
слідчих, прокурорів, слідчих (підрозділ 1.1). Названі методи використовувалися в
роботі у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту та
об’єктивність дослідження.
Нормативно-правовою основою є положення Конституції України,
міжнародних нормативно-правових актів у сфері регламентації міжнародних норм і
стандартів, українське кримінальне та кримінальне процесуальне законодавство і
кримінальне процесуальне законодавство окремих зарубіжних країн.
8
Емпіричну базу дослідження складають статистичні дані, висновки та
рекомендації за результатами спільного засідання представників органів судової
влади України у 2015 році; практика ЄСПЛ; дані, отримані під час опитування 300
респондентів (120 слідчих, 80 прокурорів і 100 суддів); 110 матеріалів кримінальних
справ у місцевих судах м. Києва.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є
першим в Україні, після набрання чинності КПК України 2012 року, комплексним
дисертаційним дослідженням реалізації засади забезпечення доведення винуватості
у кримінальному процесі України, в якому обґрунтовується низка концептуальних і
важливих для теорії й практики понять, положень, висновків та рекомендацій,
одержаних автором особисто, серед яких найсуттєвішими є такі:
вперше:
- визначено поняття засади забезпечення доведення винуватості у
кримінальному провадженні як окремої, самостійної засади кримінального
провадження, якій притаманні ознаки соціальної обумовленості, нормативності,
регулятивності, основоположності, системності, універсальності, непорушності й
сутність якої полягає у тому, що держава забезпечує, що винуватість особи буде
доведена стороною обвинувачення на підставі отриманих доказів у порядку,
визначеному кримінальним процесуальним законодавством України, поза розумним
сумнівом і встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили;
- запропоновано доповнити чинний КПК України ст. 17-1 «Забезпечення
доведення винуватості» наступного змісту: «1. Доведення винуватості здійснюється
у порядку, визначеному цим Кодексом. 2. Обов’язок доведення винуватості в
кримінальному провадженні покладається на сторону обвинувачення, а у
визначених цим Кодексом випадках – на потерпілого. 3. Підозра, обвинувачення не
можуть ґрунтуватися на доказах, здобутих незаконним шляхом. 4. Винуватість
особи повинна бути доведена поза розумним сумнівом. 5. Винуватість особи є
доведеною з моменту набуття законної сили обвинувальним вироком суду»;
- виокремлено етапи виникнення та становлення засади забезпечення
доведення винуватості у вітчизняному кримінальному процесі: ІХ–ХІV ст.; XIV–
9
ХVІ ст.; XVI–XVII ст.; ХVІІ ст. – 1864 р.; 1864 р. – 1917 р.; 1917 р. – 1959 р.; 1959 р.
– 1996 р.; 1996 р. – 2012 р.; 2012 р. – по т.ч.;
- класифіковано рішення ЄСПЛ щодо реалізації засади забезпечення
доведення винуватості у кримінальному процесі;
- визначено поняття законного порядку доведення винуватості у
досудовому розслідуванні та під час здійснення судового провадження;
- сформульовано поняття механізму забезпечення доведення винуватості
у досудовому розслідуванні;
удосконалено:
- положення чинного законодавства України щодо реалізації засади
забезпечення доведення винуватості у кримінальному провадженні;
- норми чинного КПК України, які регламентують реалізацію засади
презумпції невинуватості;
- наукові підходи щодо поняття та видів підслідності й підсудності
кримінальних проваджень;
набули подальшого розвитку:
- наукові ідеї щодо визначення поняття принципів (засад) кримінального
провадження;
- пропозиції щодо вимог, яким повинні відповідати засади (принципи)
кримінального провадження (соціальна обумовленість, нормативність,
регулятивність, основоположність, системність, універсальність, непорушність);
- наукові положення щодо визначення поняття кримінального
процесуального доказування;
- наукові підходи щодо критеріїв ухвалення вироку суду законним складом.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного
дослідження мають прикладний характер і використовуються за різними напрямами
діяльності, зокрема у:
- нормотворчій діяльності – для удосконалення норм чинного
кримінального процесуального законодавства України, що гарантують реалізацію
10
засади забезпечення доведення винуватості у кримінальному провадженні (лист
Верховної Ради України № 350-309 від 20 вересня 2016 р.);
- практичній діяльності – пропозиції та рекомендації, викладені у
дисертації, впроваджені в практичну діяльність правоохоронних і судових органів
(акт впровадження ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня
2016 р.);
- навчальному та науковому процесі – при викладанні навчальних дисциплін
«Кримінальний процес України», «Актуальні проблеми кримінального процесу
України», «Проблеми досудового розслідування», «Актуальні проблеми
кримінального судового провадження», та при підготовці підручників, навчальних і
довідкових посібників, методичних матеріалів та рекомендацій, а також у науководослідній роботі аспірантів і викладачів (акти впровадження Донецького
юридичного інституту МВС України від 13 вересня 2016 року та 14 вересня 2016
року, Київського національного університету імені Тараса Шевченка січень 2017 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати
дослідження оприлюднено у виступах автора на науково-практичних конференціях
та круглих столах, а саме: «Актуальні питання державотворення в Україні» (м.
Київ, 2013 р.), «Особливості розвитку публічного та приватного права в Україні»
(м. Харків, 2015 р.), «Розвиток державності та права в Україні: реалії та
перспективи» (м. Львів, 2015 р.), «Сучасні тенденції розвитку юридичної науки та
практики» (м. Кривий Ріг, 2016 р.), «Нові завдання та напрями розвитку юридичної
науки у ХХІ столітті» (м. Одеса, 2016 р.), «Законодавство України: недоліки,
проблеми систематизації та перспективи розвитку» (м. Херсон, 2016 р.), «Інтеграція
юридичної науки і практики як основа сталого розвитку вітчизняного
законодавства» (м. Дніпро, 2016 р.).
Публікації. Основні положення та висновки, сформульовані в дисертаційному
дослідженні, опубліковано у 13 наукових публікаціях, з них: 4 – у фахових виданнях
України, 2 – у виданнях, включених до міжнародних наукометричних баз, 7 – у
збірниках тез доповідей на науково-практичних конференціях і круглих столах.
11
Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації, яка визначена її метою,
задачами, об’єктом та предметом дослідження, складається із вступу, трьох розділів,
що містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.
Повний обсяг роботи становить 209 сторінок, із них основний текст викладено
на 173 сторінках, список використаних джерел (227 найменувань) становить
23 сторінки та 2 додатки на 13 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У висновках дисертації розроблено наукові положення та отримано
результати, що спрямовані на вирішення наукового завдання щодо розробки
теоретичних і правових положень, пов’язаних з реалізацією засади забезпечення
доведення винуватості в кримінальному процесі України, сформульовано висновки,
пропозиції й рекомендації, що відповідають вимогам наукової новизни.
1. Засада забезпечення доведення винуватості у кримінальному провадженні є
окремою, самостійною засадою кримінального провадження, якій притаманні
ознаки соціальної обумовленості, нормативності, регулятивності, основоположності,
системності, універсальності, непорушності, й сутність якої полягає у тому, що
держава забезпечує, що винуватість особи буде доведена стороною обвинувачення
на підставі отриманих доказів у порядку, визначеному кримінальним процесуальним
законодавством України, поза розумним сумнівом і встановлена обвинувальним
вироком суду, що набрав законної сили.
2. Етапами виникнення і становлення засади забезпечення доведення
винуватості у вітчизняному кримінальному процесі є такі:
І. ІХ–ХІV ст. – регулювання правових відносин нормами звичаєвого права,
нормативне закріплення елементів засади забезпечення доведення винуватості у
русько-візантійських договорах 911, 944 рр. та «Руській правді»: обов’язок
доведення винуватості покладався на потерпілого, особа підлягала покаранню після
проведення судового процесу та винесення судового вироку, використання для
доведення винуватості особи звичаїв і обрядів.
ІІ. XIV–ХVІ ст. – закріплення елементів засади забезпечення доведення
винуватості у Литовських статутах, обов’язок доведення винуватості покладався на
потерпілого, процесуальні повноваження якого залежали від його майнового стану,
використання для доведення винуватості особи звичаїв і обрядів.
ІІІ. XVI–XVII ст. – реалізація елементів засади забезпечення доведення
винуватості пов’язана з дією норм звичаєвого права, листами та універсалами
170
гетьманських урядів. Обов’язок доведення винуватості покладався на позивача, а
також на судові органи у випадку вчинення посадового злочину чи проти релігії.
ІV. ХVІІ ст. – 1864 р. – закріплення елементів засади забезпечення доведення
винуватості в «Короткому зображенні процесів чи судових тяжб» 1715 р.
(відповідач мав довести свою невинуватість лише обґрунтованими доказами), Наказі
1767 р. імператриці Катерини II (особа підлягала покаранню після винесення
судового вироку), Статуті «Благочиння» 1782 р. (обов’язок доведення винуватості
покладався на представників загальної поліції) та Зводу законів Російської імперії.
V. 1864–1917 рр. – нормативне закріплення елементів засади забезпечення
доведення винуватості в Статуті кримінального судочинства 1864 р., зокрема
доведення винуватості здійснювалося судовими слідчими при сприянні поліції у
порядку, визначеному Статутом, визначення механізму реалізації засади
забезпечення доведення винуватості у кримінальному процесі, а також розвиток
наукової думки щодо реалізації цієї засади.
VI. 1917–1959 рр. – нестабільність кримінального процесуального
законодавства, відсутність належних гарантій щодо реалізації засади забезпечення
доведення винуватості у кримінальному процесі.
VII. 1959–1996 рр. – закріплення елементів засади забезпечення доведення
винуватості в «Основах кримінального судочинства Союзу РСР та союзних
республік», Кримінально-процесуальному кодексі України 1960 р. та Конституціях
УРСР 1977 р., 1978 р.
VIII. 1996–2012 рр. – нормативне визначення засади забезпечення доведеності
вини у п. 3 частини третьої ст. 129 Конституції України серед основних засад
судочинства та окремих її елементів у ст. 62 Конституції України, п. 2 ст. 2
Кримінального кодексу України та інших правових актах.
IX. 2012 р. – по т.ч. – законодавче закріплення засади забезпечення доведення
винуватості у ст. 17 КПК України як однієї з засад кримінального провадження.
3. Рішення ЄСПЛ щодо реалізації засади забезпечення доведення винуватості
у кримінальному провадженні доцільно поділити таким чином: 1) покладення
обов’язку доведення винуватості («Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії»;
171
«Джон Муррей проти Сполученого Королівства», «Салабяку проти Франції» та ін.);
2) використання для доведення винуватості доказів, отриманих незаконним шляхом
(«Шенк проти Швейцарії», «Перрі проти Сполученого Королівства», «Шабельник
проти України», «Хан проти Сполученого Королівства» та ін.); 3) доведення
винуватості «поза розумним сумнівом» («Авшар проти Туреччини», «Ірландія проти
Сполученого Королівства», «Козинець проти України» та ін.).
4. Обов’язок доведення винуватості у досудовому розслідуванні покладається
на сторону обвинувачення, зокрема на слідчого (детектива), керівника органу
досудового розслідування та прокурора. Оперативні підрозділи, хоча і є суб’єктами
сторони обвинувачення у досудовому розслідуванні, водночас вони відносяться до
суб’єктів, які забезпечують виконання обов’язку доведення винуватості слідчим
(детективом), керівником органу досудового розслідування та прокурором у
досудовому розслідуванні.
5. Законний порядок доведення винуватості у досудовому розслідуванні є
регламентованим КПК України порядком доведення стороною обвинувачення
винуватості у досудовому розслідуванні, що складається з двох нерозривних і
взаємопов’язаних між собою структурних елементів: 1) дотримання правил
підслідності кримінального провадження, передбачених КПК України; 2) отримання
доказів у порядку, передбаченому КПК України.
6. Механізм забезпечення доведення винуватості у досудовому розслідуванні
– це передбачені кримінальним процесуальним законодавством України способи
гарантування необхідних умов для доведення винуватості у досудовому
розслідуванні.
Способами реалізації механізму забезпечення доведення винуватості у
досудовому розслідуванні є: 1) процесуальне керівництво досудовим
розслідуванням – одна із форм нагляду прокурора у досудовому розслідуванні,
сутність якої полягає у здійсненні прокурором процесуальної та організаційної
діяльності, спрямованої на забезпечення законності й обґрунтованості дій та рішень
слідчого (детектива), керівника органу досудового розслідування, співробітника
оперативного підрозділу під час доведення винуватості особи у досудовому
172
розслідуванні; 2) відомчий контроль – організаційна та процесуальна діяльність
керівника органу досудового розслідування, яка спрямована на забезпечення
законності й обґрунтованості дій та рішень слідчого (детектива), співробітника
оперативного підрозділу під час доведення винуватості особи у досудовому
розслідуванні; 3) судовий контроль – процесуальна діяльність слідчого судді у
досудовому розслідуванні, спрямована на забезпечення законності й
обґрунтованості дій та рішень сторони обвинувачення під час доведення
винуватості особи у досудовому розслідуванні.
7. Вимогами реалізації засади забезпечення доведення винуватості в судовому
провадженні є: 1) обов’язок доведення винуватості стороною обвинувачення та
заборона перекладати його на обвинуваченого; 2) доведення винуватості в
законному порядку; 3) доведення винуватості поза розумним сумнівом; 4)
встановлення винуватості обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.
8. Законний порядок доведення винуватості під час здійснення судового
провадження являє собою регламентований КПК України порядок доведення
стороною обвинувачення винуватості під час здійснення судового провадження, що
складається з трьох нерозривних і взаємопов’язаних між собою структурних
елементів: 1) дотримання правил підсудності, передбачених КПК України;
2) ухвалення вироку законним складом суду; 3) дотримання процедури судового
розгляду, передбаченої КПК України.
9. З метою забезпечення належної реалізації засади забезпечення доведення
винуватості у кримінальному провадженні потрібно внести наступні зміни та
доповнення до чинного законодавства України:
- викласти п. 2 частини першої ст. 129 Конституції України як
«забезпечення доведення винуватості»;
- викласти п. 10 частини першої ст. 7 КПК України в наступній редакції:
«презумпція невинуватості»;
- доповнити частину першу ст. 7 КПК України п. 10-1 такого змісту:
«забезпечення доведення винуватості»;
173
- назву ст. 17 КПК України викласти у такій редакції: «Презумпція
невинуватості», а її зміст виписати наступним чином: «1. Особа вважається
невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана
кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено у порядку,
передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що
набрав законної сили. 2. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у
вчиненні кримінального правопорушення. 3. Усі сумніви щодо доведення
винуватості особи тлумачаться на користь такої особи. 4. Поводження з особою,
винуватість якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена
обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати
поводженню з невинуватою особою»;
- доповнити чинний КПК України ст. 17-1 «Забезпечення доведення
винуватості» наступного змісту: «1. Доведення винуватості здійснюється у порядку,
визначеному цим Кодексом. 2. Обов’язок доведення винуватості в кримінальному
провадженні покладається на сторону обвинувачення, а у визначених цим Кодексом
випадках – на потерпілого. 3. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на
доказах, здобутих незаконним шляхом. 4. Винуватість особи повинна бути доведена
поза розумним сумнівом. 5. Винуватість особи є доведеною з моменту набуття
законної сили обвинувальним вироком суду»;
- внести зміни до частини шостої ст. 36 КПК України та викласти її
наступним чином: «Генеральний прокурор України, керівник регіональної
прокуратури, керівник місцевої прокуратури, їх перші заступники та заступники при
здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового
розслідування зобов’язані скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови
слідчих та прокурорів нижчого рівня у межах строків досудового розслідування,
передбачених ст. 219 цього Кодексу…»;
- замінити у п. 3 частини першої ст. 3 та інших статтях КПК України
термін «державне обвинувачення» на «підтримання публічного обвинувачення у
суді».