УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ХОРЕОГРАФІЧНА КУЛЬТУРА ХХ СТОЛІТТЯ

Краткое описание

Київський національний університет культури і мистецтв

На правах рукопису

ЛЕГКА СВІТЛАНА АНДРІЇВНА

УДК 792.8 (477) «19»

УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ХОРЕОГРАФІЧНА КУЛЬТУРА
ХХ СТОЛІТТЯ

17.00.01 теорія та історія культури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник: КІРСАНОВ Володимир Володимирович,

кандидат педагогічних наук, професор

Київ-2003

ВСТУП......................................................................................................................3
Розділ 1. Народна хореографічна культура як предмет наукового дослідження............................................................................................................ 8
1.1. Історіографія проблеми.............................................................................8
1.2. Теоретичні підходи до дослідження народної хореографічної культури............................................................................................33
Розділ 2. Тенденції розвитку української народної хореографічної культури у ХХ столітті............................................................................................................ 66
2.1. Регіональні та інокультурні впливи на розвиток українського народного танцю....................................................................................66
2.2 Еволюція народного танцю як атрибутивного елементу українського
професійного театру...........................................................................92
2.3. Становлення і розвиток української народної хореографії як виду сценічного мистецтва......................................................................... ..122
ВИСНОВКИ...................................................................................................... 158
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................163

ВСТУП
Актуальність дослідження. Українська народна хореографічна культура, що становить природну основу і невичерпний арсенал зображально-виражальних засобів професійного мистецтва, перебуваючи з останнім у тісних та плідних взаємозв’язках, продовжує при цьому відігравати й свою власну роль органічної складової духовного життя людей. Започаткована у прадавні часи, коли танці і танки (хороводи) були безпосередньо вплетені у повсякденне життя, являючи собою дієвий засіб сезонної організації трудових буднів, обрядування урочистостей, прикрашання свят, українська народна хореографічна культура попри всі поневіряння, ідеологічні утиски та чужоземні впливи упродовж своєї історії не тільки вижила та зберегла самобутність, але й розвинулась якісно, збагативши свою лексику, жанрову різноманітність та художню палітру.
Особливо плідним у цьому плані виявилось ХХ століття, коли в українській народній хореографії сталися істотні структурні та якісні зрушення. Поряд із традиційними формами автохтонного танцювального мистецтва (фольклорні колективи), жанрово-тематичним збагаченням та удосконаленням їхньої виконавської майстерності з’являються зразки народно-сценічного танцю, що набувають розвитку у професійних та аматорських колективах (ансамблі народного танцю УРСР, Верховина”, Шахтарський”, Ятрань”, ”Колос”, Юність”, Дніпро”, Дарничанка”, Галичина” та ін.); у танцювальних групах українських народних хорів (ім. Г.Верьовки, Донецького, Черкаського, Волинського, Закарпатського; Чернігівського, Буковинського, Гуцульського ансамблів пісні і танцю та ін.). Водночас народне танцювальне мистецтво виходить на сцену українських музично-драматичних театрів і, розвинувшись від дивертисменту до характерного й дійового танцю, справляє помітний вплив на становлення українського національного балету (Лісова пісня” М.Скорульського, Чорне золото” В.Гомоляки, Лілея” К.Данькевича, Хустка Довбуша” А.Кос-Анатольського та ін.).
В цей період помітно зростає й інтерес до наукового осмислення народного танцювального мистецтва: в практично-професійних цілях (В.Авраменко, К.Балог, В.Верховинець, П.Вірський, Є. Зайцев, А.Кривохижа,
Я.Чуперчук та ін), мистецтвознавчо-теоретичному (В.Верховинець, К.Василенко, А.Гуменюк, Ю.Станішевський, П.Чубинський, В. Пасютинська та ін.) та історичному аспектах (А.Богород, М.Вашкевич, А.Гуменюк, Р.Герасимчук, О.Єльохіна, О.Фамінцин та ін.) дослідження української народної хореографічної культури, зокрема, впродовж останнього століття.
Попри констатацію наявності значного наукового доробку у цій царині доводиться визнати, що у вітчизняному мистецтвознавстві все ще бракує досліджень, які давали б цілісну картину стану та розвитку української народної хореографічної культури, зокрема, впродовж останнього століття.
Цим визначається тематична актуальність дослідження та його хронологічні межі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження здійснене в межах державної комплексної наукової програми Міністерства культури і мистецтв України (Культура. Просвітництво. Дозвілля”), і є складовою комплексної теми, яка досліджується на кафедрі народної хореографії Київського національного університету культури і мистецтв.
Мета дослідження з’ясування основних тенденцій розвитку української народної хореографічної культури у ХХ столітті.
Досягнення поставленої мети передбачає розв”язання ряду взаємопов’язаних завдань:
· проаналізувати наукові джерела з означеної проблеми;
· узагальнити основні теоретико-методологічні підходи до осмислення ключових понять досліджуваної теми (хореографія”, танець”, танок”, танцювальне мистецтво”, хореографічна культура”) ;
· визначити місце та роль хореографічної культури у духовному житті народу;
· виявити основні напрями та характер змін (структурні зрушення, урізманітнення жанрів, збагачення образно-стилістичної палітри) в українській народній хореографічній культурі впродовж ХХ століття.
Об’єкт дослідження українська народна хореографічна культура.
Предмет дослідження тенденції розвитку української народної хореографічної культури у ХХ столітті.
Хронологічні межі дослідження (ХХ століття) визначаються тим, що саме в цей період в українській народній хореографічній культурі відбулися важливі зрушення: поява і розвиток українського народно-сценічного танцювального мистецтва, розширення жанрово-тематичної палітри, збагачення лексики танцю, вдосконалення виконавської майстерності, професіоналізація балетмейстерської діяльності, становлення національного балетного театру.
Методи дослідження. Відповідно до поставлених завдань у процесі дослідження використовувались як загальнонаукові методи (аналіз і синтез, принципи історизму та системний підхід), так і спеціальні мистецтвознавчі (порівняльноісторичний, описовий, проблемний, асоціативний) методи аналізу еволюції художньої образності, лексики, стильових особливостей в контексті розвитку української народної хореографії.
Джерельну базу дослідження становлять матеріали Архіву державного музею театрального, музичного та кіномистецтва України; Архіву кіно-фотодокументів; хореографічні матеріали фольклорного походження та творчість українських балетмейстерів, зафіксовані як традиційним способом (етнографічний запис), так і шляхом кіно- та відеозапису; праці вітчизняних і зарубіжних дослідників історії хореографічного мистецтва; спеціальні публікації у періодичних виданнях тощо. Важливу групу джерел становлять універсальні та спеціальні довідкові видання (енциклопедії, словники тощо).
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше:
- здійснено комплексний аналіз розвитку української народної хореографічної культури у ХХ столітті;
- проаналізовано суб’єктивні та об’єктивні чинники розвитку української народної хореографічної культури;
- обгрунтовано особливості процесу урізноманітнення жанрів в українській народній хореографії;
- простежено еволюцію художньої образності в українському народно-сценічному хореографічному мистецтві;
- виявлено особливості театралізації українського народного сценічного танцю;
- уточнено понятійно-категоріальний аппарат дослідження народної хореографічної культури.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані у викладанні загальних і спеціальних курсів,- зокрема, Історія хореографічного мистецтва”, Мистецтво балетмейстера”, Теорія та методика викладання українського народно-сценічного танцю”; підготовці навчальних посібників та при підручників з теорії та історії вітчизняної культури, історії України, розвитку хореографічного мистецтва.
Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалася шляхом оприлюднення матеріалів, доповідях та повідомленнях на конференціях: Всеукраїнська науково-практична конференція Народне хореографічне мистецтво України: сьогодення і перспективи” (м.Київ, 2000 р.); Міжнародна науково-практична конференція Україна: національна ідея” (м.Київ, 2002 р.); Дні науки” Київського національного університету культури і мистецтв (м.Київ, 1999, 2001, 2002, 2003 рр).
Матеріали дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі на кафедрі народної хореографії Київського національного університету культури і мистецтв.
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображені у 3 одноосібних публікаціях у фахових виданнях.

Структура дисертації. Відповідно до визначеної мети і завдань наукового пошуку робота складається із вступу, двох розділів, висновків і списка використаних джерел. Загальний обсяг роботи 173 сторінки, у тому числі: список використаних джерел (178 найменувань)- 11 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Наукові джерела з означеної проблеми складають історико-етнографічні праці видатних українських дослідників історії національної культури, зокрема, хореографічної; твори теоретиків та методистів-практиків народно-сценічного танцю України та Росії, монографічні дослідження та критичний аналіз творчості видатних українських ансамблів, хореографів, композиторів. Аналіз їх засвідчив, що в них міститься цінний матеріал до характеристики історії виникнення, особливостей становлення та розвитку хореографічного мистецтва, його жанрово-тематичної палітри, еволюції стилю та лексики. Проте, у своїй сукупності вони, на жаль, не подають цілісної картини розвитку національної хореографічної культури, зокрема і особливо впродовж ХХ століття. Здійснений в дисертації комплексний аналіз тенденцій розвитку народної хореографічної культури до деякої міри покликаний заповнити цю лакуну.
Аналіз основних теоретико-методологічних підходів до термінологічної бази досліджуваної теми дозволив уточнити етимологію таких ключових понять, як танець, танок, семантику категорії хореографія і концептуальних визначень понять танцювальне мистецтво, хореографічна культура. В дисертації як найбільш коректне прийняте визначення танцювального мистетцва як мистецтва поєднання у ритмі музики поз, рухів, жестів з метою створення певного художнього образу. Під хореографічною культурою у даному дослідженні розуміється весь комплекс, пов’язаний з танцем: танцювальне мистецтво, наука запису, творчість постановників, наукове осмислення мистецтва танцю, система хореографічної освіти.
Історико-культурний аналіз української народної хореографічної культури ХХ ст. може бути здійснений у трьох напрямках: функціональному, лексико-семантичному та концептуально-теоретичному.
Однією з тенденцій української хореографічної культури у ХХ столітті є підвищення інтересу до осмислення українського народного танцю на теоретико-концептуальному рівні. Особливо інтенсивно він вивчався з лексико-семантичної точки зору, що виявилася дуже плідною для осмислення його як складової української культури, для висвітлення регіональної специфіки й стилістики українського народного танцю, для методики роботи з танцювальними колективами. Разом з тим, ХХ століття відкриває нові можливості для вивчення українського народного танцю у контексті нових методологічних підходів, коли танець постає у якості самостійного (міждисциплінарного) предмета дослідження, активно досліджується різними науками:
У сучасній науці існують різні погляди на природу, сутність і характерні особливості танцю. Можна виокремити біологічну, соціальну і космологічну концепції, які акцентують увагу на різних аспектах танцю як соціально-культурного феномену.
Показано, що в межах біологічного підходу” містяться положення, які виходять за його рамки і потребують виходу на соціально-культурний рівень аналізу, який не дає змогу зрозуміти етнокультурні особливості танцю. Це дає підстави для розвитку соціальної концепції походження танцю, що виходить з розуміння його як феномена, обумовленого соціокультурними процесами.
У рамках космогонічної концепції танець розглядається як образно-символічне втілення і відтворення космічного порядку, космічної гармонії. Особливого значення танець набуває в дослідженнях мистецтвознавців, філософів, семіотиків у межах постмодерну, оскільки в постмодерні тілесність стає самостійним предметом осмислення, прирівнюється за своєю значимістю до свідомості, волі й почуттів, і пов’язується з соціальністю
Функціональний підхід дає можливість на основі співставлення явищ хореографічної культури різних народів і історичних епох вийти на певні узагальнення, і від узагальнень перейти до історико-культурної специфіки їх прояву. Відзначаються тенденції української народної хореографічної культури до функціональної диференціації і інтеграції.
Щодо досліджень взаємозв’язків традиціями та інновацій в хореографічному мистецтві, то відзначається, що наприкінці ХХ століття, у зв’язку з процесами глобалізації в культурі, спостерігаються два крайніх полюси: від намагання наслідувати традиції у їх недоторканості” до відмови від національних культурних традицій взагалі. Робиться висновок про необхідність розробки філософсько-мистецьких концепцій розвитку української народної хореографії, що потребує необхідність також переосмислення засади хореографічної освіти.
Зроблено комплексний аналіз тенденцій розвитку української народної хореографічної культури у таких аспектах: функціонування українського народного танцю в побуті; український народний танець у контексті розвитку драматичного театру; український народний танець як самостійний твір мистецтва; український народний танець у контексті становлення та розвитку українського балетного театру; український народний танець як об’єкт наукової рефлексії; розвиток української хореографічної освіти.
Показано, що взаємодія з іншими хореографічними культурами позначилася збагаченні лексики і стилістики українського танцю. Найбільший вплив мали російські, білоруські, молдавські, угорські, польські танці. У сучасному хореографічному лексичному фонді зустрічаються: рухи, які у багатьох народів виконуються без особливих змін; відроджені з минулого конструкції рухів та їх манера виконання; деякі «класичні» рухи. Еволюція танцювального мистецтва часто предстає як певне нашарування” форм, рухів. Зустрічається синтез фольклорних елементів з естрадними формами.
В дисертації показано, що елементи театралізації українського танцю поступово еволюціонували через обряди, мистецтво скоморохів, народну драму, шкільний театр, вертеп до театру корифеїв, де український танець оформився як самостійна художня одиниця, та як один із головних складників та виражальних засобів театрального дійства. З обрядів в український танець прийшли видовищність, яскравість, тематична різноманітність, життєвість.
Народний танець як компонент драматичної дії спочатку відігравав допоміжну роль в українському театрі. Спочатку ці танці не були органічним компонентом драматичної дії, а являли собою своєрідне вкраплення танцювальних номерів (дивертисментів).Поступово, збагачений театральними образами, він стає невід’ємним складником спектаклів, утверджуючись на театральній сцені, розвивається як самостійний вид мистецтва. Особлива увага в дисертації приділяється концепції Л.Курбаса, що народжувалась одночасно з ритмічним „вибухом” І.Стравинського, „елементарною музикою” Карла Орфа, ритмізованою прозою Андрія Бєлого, теорією темпоритму К.Станіславського.
Передумовою формування українського народного танцю як самостійного твору мистецтва й утвердження національного стилю у сучасній хореографії мав розвиток сценічних форм українського народного танцю. Кристалізація стильових особливостей і форм українського народно-сценічного мистецтва відбувалась у взаємодії двох тенденцій. Для першої визначальним був принцип збереження фольклорного першоджерела, з незначною художньою обробкою з орієнтацією на максимальне дотримання достовірної лексики. Друга полягала у тому, що на основі традиційного зразка фактично створювався новий його варіант, що відрізнявся від первісного джерела очевидною театралізацією, технічним ускладненням лексики і композиції, збагаченням образно-тематичної схеми.
Початок самостійному функціонуванню народного танцю на сцені (ансамбль народного танцю) поклала балетмейстерська творчість В.Верховинця. У творчості А.Кривохижі спостерігається чітко виражена генералізація тенденції до домінування українського репертуару, спочатку стихійних, а потім і керованих виступів танцювальних колективів.
Введення в балетні спектаклі та оперні спектаклі елементів народної хореографії і виникнення самобутніх українських танцювальних колективів свідчило про значну потенційність і широкі перспективи жанру в Україні.Еволюція танцю на цьому шляху була невід’ємна від розвитку танцювальної техніки, віртуозності, які на перших порах могли здатися самодостатніми. При постановці українського народного танцю на сцені використовувався, як правило, принцип аранжування. У радянський період в мистецькій палітрі української народної хореографії значного поширення набув дійовий танець танець із чіткими фабулою та характерами, який являє собою злиття хореографії та пантоміми і використовується у театральній виставі повною мірою завдяки превалюванню в ньому пантоміми як виражального засобу. Надалі виробився що один різновид сценічного танцю характерний.
Дане дослідження засвідчило особливе місце українського хореографічного мистецтва у духовному житті народу як засобу художньо-естетичного збагачення людей, носія народних традицій.
Розгляд основних напрямків та характеру змін, які відбулися в українській народній хореографічній культурі впродовж ХХ століття, дає підстави стверджувати про загальний прогресивний її розвиток. Стала значно різноманітнішою жанрово-тематична палітра побутового українського танцювального мистецтва, відбулися якісні зміни в структурі української хореографічної культури: виникло і набуло високого розвитку народно-сценічне професійне танцювальне мистецтво; відбулося становлення українського професійного балетного театру, сформувалася національна хореографічна школа, концептуально і структурно оформилася національна система хореографічної освіти.
Дане дослідження являє собою лише першу спробу системного аналізу української хореографічної культури на певному етапі його розвитку і не може претендувати на вичерпний аналіз. Зокрема, потребує подальшого вивчення проблематика, пов’язана з функціонуванням українського хореографічного мистетцва в ринкових умовах; органічне поєднання процесів модернізації танцювального мистетцва з необхідністю збереження самобутніх національних хореографічних традицій у контексті глобалізаційних процесів і пов’язаних з ними агресивних інокультурних впливів; розробка та впровадження інноваційних технологій хореографічної освіти, що відповідає реаліям сучасного інформаційного суспільства тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авраменко В. Українські національні танки, музика і стрій: Кн. 1 та 2. - Голівуд Ню-Йорк Вінніпег Київ Львів: Накладом автора, 1947.- 80 с.
2. Айседора Дункан. Сб. К., «Муза» ЛТД, 1994. 349 с.
3. Аман Ф. Август Бурнонвиль. Балетмейстер, отразивший в своем творчестве идеалы и борьбу века.- М.: Радуга, 1983.- 272 с.
4. Антипова І. Танці братніх народів.- К.: Мистецтво, 1974.- 142 с.
5. Антипова І. Танці Волині: З репертуару самодіяльного народного ансамблю танцю „Волинянка”.- К.: Мистецтво, 1973.- 172 с.
6. Антипова І. Танці Поділля: Збірник.- К.: Мистецтво, 1971.- 106 с.
7. Архів державного музею театрального, музичного та кіномистецтва УРСР. Фонд М.Заньковецької, №7613.
8. Архів державного музею театрального, музичного та кіномистецтва УРСР. Фонд М.Заньковецької, №21422.
9. Архів державного музею театрального, музичного та кіномистецтва УРСР. Фонд М.Заньковецької, №23132.
10. Архів державного музею театрального, музичного та кіномистецтва УРСР. Фонд М.Заньковецької, №23146.
11.Архів державного музею театрального, музичного та кіномистецтва УРСР. Фонд М.Заньковецької, №24064.
12.Архів державного музею театрального, музичного та кіномистецтва УРСР. Фонд М.Заньковецької, інв. №24181.
13.Архів державного музею театрального, музичного та кіномистецтва УРСР. Фонд М.Заньковецької, інв.№25009.
14. Архів державного музею театрального, музичного та кіномистецтва УРСР. Фонд М.Заньковецької, інв.№35111.
15. Архів державного музею театрального, музичного та кіномистецтва УРСР. Фонд М.Заньковецької, інв.№36208.
16. Асафьев Б.В. Люлли и его дело. Вып 2, Л., De Musica, 1926. 229 с.
17. Асеев Б. Русский драматический театр ХVП-ХVШ столетий.- М.: Искусство, 1958. 314 с.
18.Аткішкіна Г. Гуманістична спрямованість сучасного хореографічного мистецтва// Сучасні проблеми дозвіллєвої діяльності. Зб.наук.матеріалів каф-ри МКДД.- К.: КДІК.- Вип1.- С.84-91.
19. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу. Опыт сравнительного изучения славянских преданий и верований в связи с мифическими сказаниями других родственных народов. В трех томах. М.: Современный писатель, 1995. Т.І. 416 с.
20. Базарова Н. Азбука классического танца. Первые три года обучения.- Л.: Искусство, 1964.- 208 с.
21.Балет: Энциклопедия. / Гл.ред.Ю.Н.Григорович. - М.: Сов.энциклопедия, 1981. 623 с.
22.Барток Б. Зачем и как собирать народную музыку.- М.: Музгиз, 1959.- 48 с.
23.Барток Б. Избранные письма. М., Советский композитор, 1988, 285 с.
24. Безклубенко С.Д. Теорія культури. К.: КНУКіМ, 2002. 323 с.
25. Березова Г. Хореографічна робота з дошкільнятами.- К.: Муз.Україна, 1989.- 205 с.
26. Білаш П.М. Деякі особливості розвитку українського-народно-сценічного танцю в 10-30-х роках .ХХ століття // Збірник статей аспірантів КЛІК: Вип.2. К., 1995. С.90-99.
27. Білецький О., Мамонтов Я. Український новий театр від початку ХІХ ст. до перших років ХХ ст.- К.: Мистецтво, 1941. 355 с.
28.Білецький О., Мамонтов Я. Український театр. К.: Мистецтво, 1941. - 265с.
29. Боберський І. Забави. Ігри рухові. В 4-х томах. Львів: Сокіл 1904. - т.1.- 278с.
30. Богданов Березовский В. Статьи о балете.- Л.: Музыка, 1967.- 198 с.
31.Богород А. Український народний танець у творах І. Карпенка-Карого // Іван Карпович Карпенко-Карий і українська театральна культура. Матеріали Всеукраїнської міжвузівської наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження І. К. Карпенка-Карого, 2 листопада 1995 року. — К., 1995. — С. 20-23.
32.Боримська Г. Самоцвіти українського танцю.- К.: Мистецтво, 1974.- 136 с.
33.Бромлей Ю. История по общей этнографии.- М.: Наука, 1979.- 278 с.
34. Бромлей Ю. Мировая культура: традиции и современность.- М.: Наука, 1991.- 339 с.
35. Бромлей Ю. Хрестоматия по истории южных и западных славян.- М.: Просвещение, 1989. В 3-х томах.
36. Бюхер К. Работа и ритм. М.: Новая Москва, 1923. с..
37. Ваганова А. Основы классического танца.- Л.: Искусство, 1963.- 179 с.
38.Вальберх И. Из архива балетмейстера: Дневники. Переписка. Сценарии.- М.: Искусство, 1948.- 191 с.
39. Ванслов В.В. Эстетика, искусство, искусствознание: Вопросы теории и истории, М., Искусство, 1983. 229 с.
40. Василенко К.Ю. Лексика українського народно-сценічного танцю.-К., Мистецтво, 1971. 257 с.
41. Василенко К.Ю. Лексика українського народно-сценічного танцю: Автореф. дис.док-ра мистецтвознавства:,17.00.01/Київський державний ун-т культури і мистецтв.-к.:1998.-52с.
42. Василенко К.Ю. Лексика українського народно-сценічного танцю. К., Мистецтво, 1996.- 424 с.
43. Василенко К.Ю. Український танець.-: К.,ІПКПК, 1997.- 281 с.
44. Васильева-Рождественская М.В. Историко-бытовой танец.- М.: Искусство, 1987. 382 с.
45. Василько В. Микола Садовський та його театр.- К.: Держ.вид-во образотворч.мистецтва і муз.літератури УРСР, 1962. 196 с.
46. Верховинець В. Весняночка. -К.: Мистецтво, 1989. 28 с.
47. Верховинець В. Про фольклор в опері „Наталка Полтавка”. У програмі Наталка Полтавка: Оперне видовище на три дії. К., Нар.театр, 1936. 94 с.
48. Верховинець В. Теорія українського народного танцю, перше видання—Київ, 1919. 88 с.
49. Верховинець В. Теорія українського народного танцю. —К., Музична Україна, 1990. 150 с.
50. Винниченко В. Відродження нації: В 3т. Частина І. Репринтне відтворення видання 1920 року. - К.: Видавництво політичної літератури України, 1990. С.31-42 (348 с.)
51. Волков М. В., Верховинець В. Авраменко в процесі утвердження експресіонізму в хореографії //Вісник Черкаського держ. ун-т. Сер.: Соціально-гуманітарні науки. Черкаси, 1998.- Вип. 6.- с. 125-127.
52. Волошин І.О., Дібровенко М.Ф. Український драматичний театр.- Т.1.- К.: Мистецтво, 1967. 578 с.
53. Вопросы развития современного украинского народно-сценического танца.- К.: Искусство, 1965. 421 с.
54. Выготский Л. Психология искусства.- М.: Наука, 1968. 139 с.
55. Гарасимчук Р.В. Развитие народного хореографического искусства Советского Прикарпаття: Ч.1: Исследование гуцульських танцев: Автореф. дис. канд.искусствоведения.//К.: Ин-т искусств., фолькл. и этнограф. К, 1956. 25 с.
56. Гачев Г.Д. Национальные образы мира: Космо_психо-Логос. М.: Изд. Группа Прогресс”-Культура”, 1995. 480 с.
57. Герасимова И.А. Танец: эволюция кинестезического мышления // Эволюция. Язык. Познание. М.: Языки русской культуры, 2000. С.84 - 112
58. Глушковский А.П. Записки балетмейстера.- М.-Л.: Искусство, 1940. -173 с.
59. Гнатюк В. Гаївки// Матеріали до української етнології.- Львів: Вид-во Етнографічної комісії наук. тов-ва ім.Шевченка, 1905. 199 с.
60. Голейзовский К. Образы русской народной хореографии.- М.: Искусство, 1964.- 368 с.
61. Головацький Я.Ф. Виклади давньослов’янських легенд, або міфологія. К.: Довіра, 1991. 94 с.
62. Гордійчук Л. Становлення українського музичного театру і критики: (Київ, 20-30-ті роки). —К.: Муз. Україна, 1990. 144 с.
63. Горленко В.Ф. Нариси з історії української етнографії та російсько-українських етнічних зв’язків.- К.: Наукова думка, 1964.- 433 с.
64. Григор’єв-Наш. Історія України в думах і піснях. К., Криниця, 1918. 165 с.
65. Гринченко Б.Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и и соседних с ней губерниях. Чернигов, 1895. Вып.1. 308 с.; 1896. Вып.2. 390 с.; 1999. Вып.3. 765 с.
66. Гуменюк А.И. Народное хореографическое искусство Украины: Автореф. дисс. д-ра искуствовед..-К. АНУССР. Отд-ние лит.,Яз.4 искуствоведения.1968.-50с.
67. Гуменюк А.І. Народне хореографічне мистецтво України,—Київ, АН УРСР, 1963. 235 с.
68. Гуменюк А.І. Українські народні танці. К.: Наукова думка, 1969.- 412 с.
69. Гургула-Щуратова О. Ритміка, плястика, мстецький танок// Нова хата. Львів, 1936. Ч.20.- С.3-7.
70. Дей О.І.Передмова // Танцювальні пісні. К.: Наукова думка, 1970. С. 3-8.
71. Дмитриев Ю.А., Хайченко Г.А. История русского и советского драматического театра (от истоков до современности). М.: Просвещение, 1986.- 160 с.
72. Добровольская Г. Танец. Пантомима.Балет. Л.: Искусство, 1975. 125 с.
73. Елехина Е.А. Проблемы формирования танцевальной культуры Украины: Период Киевской Руси: Дисс. канд. ис-в.: 17.00.00. К.: 1996, 185 с.
74. Емельянов А. Методологические вопросы фольклористики.- Л.: Наука, 1976. 261 с.
75. Загайкевич М. Драматургія балету.- К.: Наукова думка, 1978.- 257 с.
76. Загайкевич М. Українська балетна музика.- К.: Наукова думка, 1969.- 230 с.
77. Загайкевич М. Українсько-польські мистецькі взаємини ХІХ ст.- К.: Логос, 1998.- 59 с.
78. Зайцев С. Основи народно-сценічного танцю.- К.- 1975.- 223 с.
79. Зайцев С. Фольклор и развитие народного танца.- К.: КЛІК, 1983.- 285 с.
80. Захаров Р. Записки балетмейстера.- М.: Искусство, 1976.- 351 с.
81.Захаров Р. Сочинение танца: Страницы педагогческого опыта. М.: Искусство, 1983. 224 с.
82.Іваницький А. Українська народна музична творчість / Посібник для вищих та середніх навчальних закладів. К.: Музична Україна, 1990. 222 с.
83.Иванов В. Человеческая деятельность познание искусство.-К.: Наукова думка, 1977. 251 с.
84. Капська А.Й. Основні закономірності естетичного виховання учнівської молоді// Нові технології виховання: Зб.наук.статей./ Відп. ред. С.В.Кириленко. К.Ж ІСДО. 1995. С.91-96.
85. Кірсанов В.В. Танець як засіб рекреації // Вісник КНУКіМ. Мистецтвознавство”, 2002, №5. С. 45-56.
86. Климов А. Основы русского народного танца. М., Искусство, 1961, 270 с.
87. Книш І. Жива душа народу (До ювілею українського народного танку). - Вінніпег: Новий шлях, 1966, 79 с.
88.Коваленко О.М. Фольклор і театр (Функціонування фольклорної цитати в українській драматургії і театрі 2-ї половини ХІХ ст.)- Автореф. дис.канд.мистецтвознав.:17.00.02.Ін-т мист-ва,фольклористикита етнології ім. М.Т.Рильського.-К.,1996.-24с.
89. Колесса Ф. Етнографічний збірник- Львів: . Наукове тов-во імені Т.Шевченка, 1929.- 469 с.
90. Коломієць В.А. Майстер народного танцю// Музика. 1995.- № 2.- С.20-21.
91. Колосок О.П. Фольклор як джерело створення хореографічного твору// Художня освіта і проблеми виховання молоді: Зб. наук. ст.- К.: Вища школа, 1997.- С.156-163.
92. Королева Э.А. Ранние формы танца. - Кишинев: Штиинца, 1977. - 215 с
93. Косвен М. Этнография и история Кавказа. Исследования и материалы. -М.: Изд-во вост. лит-ры, 1961.- 260 с.
94. Коць М. Василь Авраменко // Музика.- 1993.- № 4.- С.24-25.
95. Кребер А., Келли В. Понятие культуры // Человек и социокультурная среда. М.: Прогресс, 1992. С.212-249.
96. Крип’якевич І.П. Історія України. [Вид.2-е.] Львів: Світ, 1992. 558 с.
97. Кропивницький М. Автобіографія: Збірник статей, спогадів, матеріалів. -К.: Мистецтво, 1955. 426 с.
98. Круглова Л. Системный подход к культуре.- Л.: Наука, 1982.- 468 с.
99. Купленик В. Гуцульські танці в дослідженні Романа Володимировича Гарасимчука // Гуцульщина: перспективи її соціально-економічного і духовного розвитку в незалежній Україні: Матеріали наук. конф. І Світового конгрессу гуцулів в Івано-Франківську, 17-18 серп. 1993 р. Івано-Франківськ, 1994.- С.43-44.
100. Купленник В. Нариси до історії українського народного танцю. — К.: І-т змісту і методів навчання, 1997.- 63 с.
101. Курбас Л. Філософія театру. К.: Основи, 2001. -
102. Лисенко М. Про народну пісню і про народність в музиці.- К.:Мистецтво, 1955.- 68 с.
103. Лопухов О. Мистецтво і життя. Проблеми розвитку сучасного українського образотворчого мистецтва// Зб. статей, К., Мистецтво, 1978, 112 с.
104. Лопухов Ф. Хореографические откровенности.- М.: Искусство, 1972.- 215 с.
105. Лукин Ю. Художественная культура зрелого общества. М., Искусство, 1991. 276 с.
106. Львов-Анохин Б.А. Галина Уланова.- М.: Искусство, 1984. 350 с.
107. Майорова О. Українські танці// Мистецтво та освіта. 2000. - №4. с.26-37.
108. Маркс К. Капітал: Критика політичної економії. Т.1 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. 2-е вид. Т.25, Ч.І 515 с.
109. Мар'яненко І. Моє життя //Червоний шлях.- 1936.- №2.-С.16-165.
110. Мар’яненко І. Сцена. Актор. Ролі.- К.: Мистецтво, 1964. 290 с.
111. Наулко В.І. Етнонаціональні процеси в Україні: історія і сучасність.- К.:Головна спец.ред.літ.мовами нац. меншин України, 2001.- 423 с.
112. Наулко В.І. Культура і побут населення України: навч.посібник.- К.: Либідь, 1991.- 232 с.
113. Нікітін В. Історичний нарис розвитку українського театру на Єлисаветищині, 1875-1928 рік, Кіровоградський обрасний архів, Ф Р1955, Оп.1, Ед.Оп.32, арк.2-8.
114. Новерр Ж.Ж. Письма о танце.- М.-Л.: Academia”, 1927. 156с.
115. Пастернакова М. Українська жінка в хореографії. Вінніпег - Торонто, 1964. 238 с.
116. Пастух В.В. Сценічна хореографічна культура Східної Галичини 20-30-х років ХХ ст.: Дис. К., КНУКіМ, 1999. 186 с.
117. Пасютинская В.М. Волшебный мир танца. М., Искусство, 1985. 243 с.
118. П.Б. Про ритмічні танки і хореографію // Діло. Львів, 1927. Ч.44. с.3-9.
119. Перов Ю. Художественная жизнь общества как объект социологии искусства.- М.: Наука, 1990. 452 с.
120. Пігуляк І. Василь Авраменко і відродження українського танку. Нью-Йорк. 1979.- 68 с.
121. Пилипчук Р.Я. Спогади про Миколу Садовського: збірник.- К.: Мистецтво, 1961.- 181 с.
122. Пилипчук Р. Я.Спогади про Панаса Саксаганського: збірник.- К.: Мистецтво, 1984.- 200 с.
123. Погребенник Р. Корифей українського танцю: (Спроба осмислення мистецтва В.Авраменка у науковій літературі)// Нар. Творчість та етнографія. 1997.- №2/3.- С.80-84.
124. Попова Т. Музыкальные жанры и формы.- М.: Знание, 1954. 98 с.
125. Пуйова В. Еволюція засобів художньої виразності в українській народно-сценічній культурі // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: Наукові записки. :Рівненського Держ. Ін-т культури.: Рівне, 1998. Вил. 3. С. 354361.
126. Садовський М.К. Мої театральні згадки. К., Держвидавництво образотв. мистецтв і муз. літ.,- 1936. 374 с.
127. Сидоренко П. Сучасні бальні танці. К. Мистецтво, 1964.- 32 с.
128. Сизоненко З. Віночок. Чотири українські народні танці. К.: Держ.вид-во образотв. мистецтва і муз. літ-ри УРСР, 1960. 70 с.
129. Сірополко С. Історія освіти в Україні.- К.: Наукова думка, 2001. 912 с.
130. Скляренко Г. До питання про фольклоризм у сучасному українському мистецтві // Українська народна творчість у поняттях міжнародної термінології. К.: Музей Івана Гончара, Родовід, 1996.- с.261-264.
131. Слонимский Ю. Драматургия балетного театра ХІХ в. Очерки. Либретто. Сценарии.- М.: Искусство, 1977, 343 с.
132. Соболь О. Три зустрічі з В.Верховинцем // Музика. 2000. №1/3. С. 25-27.
133. Сокальський П.П. Руська народна музика.- К.: 1959.- 459 с.
134. Соколов Э.В. Культура и личность. -Л.: Наука, 1972. 228 с.
135. Соллертинский И. Статьи о балете.- Л.: Наука, 1973, 227 с.
136. Станіславський К. С. Мистецтво переживання // Про мистецтво театру.- К.: Мистецтво, 1954. С.203-215.
137. Станіславський К.С. Робота актора над ролю// Там само. С.215-229.
138. Станішевський Ю.О. Балетний театр Радянської України. 1925-1985: Шляхи і проблеми розвитку. К.: Муз.Україна, 1986. 240 с.
139. Станішевський Ю. Павло Павлович Вірський. Нар. артист СРСР.-К.: Держ. вид. образотворч. мистецтва і муз.літ.УРСР,1962.-46
140. Станішевський Ю. Танець у менталітеті нації// Музика.- 1997.- №3.- С.21-22.
141. Станішевський Ю. Хореографічне мистецтво.- К.: Рад.школа, 1969.- 100 с.
142. Станішевський Ю. Шляхами створення українського балету // Українське музикознавство. Вип.12. 1977. С.39-40.
143. Стеценко К. Історія культури в мистецтві. - К.: Знання, 1960.- 80 с.
144. Стуколкина Н. М.Четыре экзерсиса. Уроки характерного танца:- М.: Всерос. театр. о-во, 1972.- 395 с.
145.