Валентна і невалентна сполучуваність відприкметникових іменників у сучасній українській мові

Краткое описание

Харківський національний педагогічний університет
імені Г.С. Сковороди

На правах рукопису

Ващенко Олена Іванівна

УДК 811.161.2’367.622

Валентна і невалентна сполучуваність відприкметникових іменників
у сучасній українській мові

Спеціальність 10.02.01 Українська мова”

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Дорошенко Сергій Іванович доктор філологічних наук, професор

Харків 2004 ЗМІСТ

Стор.

ВСТУП ......................................................................................................

5

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ СПОЛУЧУВАНОСТІ ТА ВАЛЕНТНОСТІ В ЛІНГВІСТИЦІ ............

10

1.1. Розвиток учень про сполучуваність у російському та українському мовознавстві до середини ХХ ст. ...................................

10

1.2. Формування поняття валентності в працях західноєвропейських лінгвістів ..........................................................

17

1.3. Розвиток теорії сполучуваності та валентності в працях вітчизняних германістів і романістів .....................................................

21

1.4. Розвиток учень про сполучуваність і валентність у дослідженнях сучасних українських мовознавців ...............................

24

1.5. Ознаки валентності та її співвідношення із сполучуваністю .......

31

1.6. Класифікації сполучуваності та валентності мовних одиниць за різноманітними критеріями ....................................................................

35

1.7. Валентна сполучуваність прикметників та іменників як частин мови, валентнісних властивостей яких набувають відад’єктиви ........

44

1.7.1. Загальна характеристика валентної сполучуваності прикметників сучасної української мови ..............................................

47

1.7.2. Валентнісні властивості іменників сучасної української мови ...........................................................................................................

64

Висновки до розділу 1 .............................

69

РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІДПРИКМЕТНИКОВИХ ІМЕННИКІВ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЇХ ВАЛЕНТНА СПОЛУЧУВАНІСТЬ ....

72

2.1. Структурно-семантичні особливості відприкметникових іменників як класу похідних ..................................................................

72

2.2. Особливості переходу прикметників в іменники та їх вплив на формування валентнісних властивостей відад’єктивів і їх валентну сполучуваність .........................................................................................

82

2.3. Валентна сполучуваність відприкметникових іменників (на матеріалі відад’єктивів зі значенням абстрагована ознака”) .............

86

2.3.1. Трансформація валентності прикметників при утворенні іменників-відад’єктивів абстрактної семантики ..................................

86

2.3.2. Валентна сполучуваність відприкметникових іменників абстрактної семантики ................

91

2.3.3. Обмеження валентнісних властивостей відприкметникових іменників абстрактної семантики ..........................................................

95

Висновки до розділу 2 .............................................................................

99

РОЗДІЛ 3. НЕВАЛЕНТНА СПОЛУЧУВАНІСТЬ ВІДПРИКМЕТНИКОВИХ ІМЕННИКІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ .............................................................................

102

3.1. Семантична невалентна сполучуваність іменників-відад’єктивів.

102

3.1.1. Типова семантична сполучуваність відприкметникових іменників сучасної української мови .....................................................

102

3.1.2. Невалентна семантична сполучуваність іменників-відад’єктивів з конкретним значенням ..................................................

109

3.1.2.1. Особливості групової та індивідуальної сполучуваності відприкметникових іменників конкретної семантики .........................

109

3.1.2.2. Обмеження сполучувальних потенцій відприкметникових іменників конкретної семантики ............................................................

116

3.2. Невалентна граматична сполучуваність іменників-відад’єктивів.

117

3.2.1. Урахування характеру синтаксичних зв’язків та синтаксичних відношень як факторів вияву сполучувальних властивостей слів ......

117

3.2.2. Типова граматична сполучуваність відприкметникових іменників ..................................................................................................

123

3.2.3. Групова та індивідуальна граматична сполучуваність відприкметникових іменників конкретної семантики .........................

135

3.2.4. Групова та індивідуальна граматична сполучуваність відприкметникових іменників зі значенням абстрагована ознака”...

141

3.3. Вплив сполучувальних потенцій відад’єктивів на утворення поєднань зі словосполученнями та реченнями .....................................

149

3.4. Невалентна сполучуваність відад’єктивів компонентів фразеологічних одиниць .........................................................................

151

Висновки до розділу 3 .............................................................................

162

ВИСНОВКИ .............................................................................................

172

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ .........................................

176

ДЖЕРЕЛА ................................................................................................

200

ВСТУП

Розвиток учень про сполучуваність простежується від праць Мелетія Смотрицького й М.В.Ломоносова і до робіт О.Н.Синявського і Л.А.Булаховського середини ХХ століття та наукових досліджень І.Р.Вихованця й А.П.Загнітка у вітчизняному мовознавстві. Протягом цього періоду проблема сполучуваності цікавила таких учених, як: О.О.Барсов, О.Х.Востоков, Ф.І.Буслаєв, О.О.Потебня, О.М.Пєшковський, О.О.Шахматов, Л.В.Щерба. Вивчення сполучуваності в синтаксичній системі йшло не тільки шляхом розширення типів зв’язку (спочатку керування, потім узгодження і прилягання, а далі тяжіння), але й шляхом заглиблення в семантико-синтаксичні можливості сполучення різних частин мови. Окреме місце в цих дослідженнях посідала проблема виявлення особливостей керування, властивості дієслова вимагати залежного слова. Складність ролі дієслова в реченні зумовила потребу розкриття його граматичних властивостей і його здатностей до поєднання з різними поширювачами в реченні. Ця властивість дієслова набула нової назви валентність. Уведення цього терміна було логічним продовженням в мовознавстві теоретичного осмислення синтаксичних функцій дієслова як центра речення та інших його структурних компонентів. Водночас зарубіжні лінгвісти (зокрема, Л.Теньєр, Ж.Фурке, Г.Брінкман, І.Ербен, В.Шмідт, П.Гребе, Л.Вайсгербер) розглядали переважно валентнісні властивості дієслова, але недостатньо повно проводили аналіз цих потенцій інших частин мови. У дослідженнях російських та українських лігвістів (С.П.Гандзюк, Т.Ф.Гонтар, В.В.Гуревич, В.В.Ґрещук, Н.Л.Іваницька, Л.А.Лисиченко, Н.Є.Лихошерстова, Т.І.Матвієнко, Л.М.Пелепейченко) було звернено увагу й на сполучуваність та валентність інших частин мови, зокрема, іменника і прикметника. Проте погляди вчених на терміни сполучуваність” та валентність” протягом розвитку лінгвістичних вчень не знаходили чіткого розмежування. Водночас ці поняття мають самостійний статус, що не дозволяє сплутувати валентність із сполучуваністю, оскільки сполучуваність це поняття, ширше за валентність. Валентність є сполучувальною властивістю однорівневої одиниці мови слова мати потенційну здатність сполучатися з іншими лексемами, яка властива лише ознаковим (предикатним) лексемам і виступає чинником, що зумовлює валентну сполучуваність таких лексем. Природно, що усвідомлення такої здатності можливе лише на основі врахування наслідків їх реалізації, тобто сполучуваності, яка може бути притаманна як предикатним, так і непредикатним лексемам. Але якщо предикатним лексемам властива і валентна, і невалентна сполучуваність, то непредикатні лексеми характеризуються лише невалентною сполучуваністю. Тільки з урахуванням названих властивостей мовних одиниць можна досягти повного розкриття закладених у мовній одиниці властивостей і виявлення всіх ознак функціонування в мовному потоці.
У словотвірній системі української мови значне місце посідають відприкметникові іменники, активно утворювані в історії мови і на сучасному етапі її функціонування. Як похідні слова, вони потребують різноаспектного аналізу: морфологічної природи твірної основи, семантичної наповненості в частиномовному новотворі, приналежності його до певного словотвірного гнізда, а відтак і характеру їх сполучуваності як синтаксичних одиниць. Таке різнопланове теоретичне осмислення цього продуктивно й активно утворюваного словотвірного гнізда іменників дозволить розширити уявлення про валентнісні ознаки відприкметникових іменників, віднайти специфіку їх валентної та невалентної сполучуваності з іншими частинами мови. Саме такий аспект у вивченні відад'єктивів української мови видається перспективним, а обрана тема актуальною.
Зв’язок праці з науковими планами, програмами і темами. Дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди Закономірності розвитку й функціонування української мови”, що передбачає вивчення системних зв'язків різних мовних одиниць одного граматичного рівня та координується Інститутом української мови НАН України.
Об’єктом дослідження є валентнісні властивості іменників і їх структурно-семантичних різновидів у сучасній українській літературній мові й особливості їх валентної та невалентної сполучуваності.
Предметом вивчення стали відприкметникові іменники, валентність яких відображає значеннєво зумовлену сполучуваність відад’єктивів з іншими лексико-граматичними та синтаксичними одиницями в різних їх кількісних та якісних вимірах, зокрема в семантичному і структурному аспектах, а також відад’єктивні іменники, що виявляють невалентну сполучуваність.
Матеріал дослідження в кількості понад 3500 одиниць дібрано методом суцільної вибірки із „Словника української мови” в 11-ти томах [198], а також з „Великого тлумачного словника сучасної української мови” 2001 року видання [30]. Мовленнєве використання валентної і невалентної сполучуваності відад’єктивів підтверджувалось прикладами, дібраними з творів українських письменників ХІХ і ХХ ст., матеріалів публіцистичного стилю та з усного мовлення.
Мета дослідження провести системний аналіз валентнісних особливостей відприкметникових іменників сучасної української літературної мови, окреслити відповідно до валентнісних характеристик валентну та невалентну сполучуваність відад’єктивів, які зберігають у собі ознаки прикметника й несуть набуті риси іменника.
Мета дослідження зумовила окреслення таких завдань дисертаційної роботи:
1) дати валентнісну характеристику іменника як частини мови з метою виявлення схожих і відмінних рис у непохідних іменниках та відад’єктивних утвореннях;
2) виділити і схарактеризувати структурно-семантичні особливості відприкметникових іменників та вплив цих особливостей на формування валентності деад’єктивів;
3) проаналізувати особливості валентності похідних іменників-відад’єктивів з урахуванням синтезу валентнісних властивостей, перенесених з твірних прикметникових основ і набутих у результаті переходу в іменник;
4) дослідити валентну сполучуваність відад’єктивних іменників, зумовлену їх валентнісними характеристиками;
5) розглянути невалентну сполучуваність відприкметникових іменників сучасної української мови.
Методологічною основою дослідження є філософське положення про мову як суспільне явище, що постійно змінюється, про взаємозв’язки мови і мислення, загального і часткового.
Методи дослідження. При дослідженні використовувалися описовий, гіпотетично-дедуктивний, дистрибутивний і частотно-статистичний методи, а також прийоми зіставлення та компонентного аналізу відприкметникових іменників сучасної української мови.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше висвітлено валентнісні властивості відад’єктивних іменників з урахуванням їх структурних та лексико-семантичних властивостей, виявлено особливості валентної і невалентної сполучуваності їх, синтаксичних зв’язків та семантико-синтаксичних відношень деад’єктивів зі своїми поширювачами порівняно з валентнісними ознаками інших, зокрема непохідних, іменників.
Теоретичне значення дослідження полягає в розкритті теоретичних засад валентної і невалентної сполучуваності іменників-відад’єктивів з урахуванням сполучувальних потенцій прикметників, від яких вони утворені, та сполучувальних можливостей іменників, до лексико-граматичного класу яких вони входять. У дисертації опрацьовано теоретичні проблеми, які матимуть застосування в мовознавчих розвідках із теорії словотвірних, морфологічних та синтаксичних категорій, взаємодії морфології та синтаксису, а також у дослідженні проблем функціональної граматики сучасної української мови.
Практичне значення дослідження вбачається в можливості використання його результатів у створенні підручників та навчальних посібників з граматики української мови, у читанні спецкурсів, проведенні спецсемінарів і факультативних занять із сучасної української мови. Опис валентної та невалентної сполучуваності відприкметникових іменників безпосередньо пов’язаний із питаннями культури мовлення, підвищення рівня якої є актуальним в теперішній час. Крім того, фактичний матеріал може бути використаний при укладанні словників сполучуваності слів.
Апробація дисертації. Результати дослідження було викладено на Міжнародній науковій конференції Проблеми загальномовної та ареальної семантики”, м. Луганськ (27-28 березня 2003 р.), ХІІМіжнародній конференції ім.проф. Сергія Бураго Мова і культура”, м. Київ (23-27 червня 2003р.), Міжнародній лінгвістичній конференції на честь 80-річного ювілею професора І.К.Кучеренка і професора Н.І.Тоцької, м. Київ (20-21 листопада 2003 р.), Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 225й річниці від дня народження видатного діяча національної культури Г.Ф. Квітки-Основ’яненка, Г.Ф.Квітка-Основ’яненко та українська культура ХІХ-ХХІстоліть”, м. Харків (27-28листопада 2003р.).
Основні положення дисертації висвітлено у 5 статтях.

Структура і зміст роботи зумовлені її метою та поставленими завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та списку джерел художньої літератури.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Аналіз сполучуваності відприкметникових іменників заснований на врахуванні сполучувальних властивостей іменника як частини мови, що дозволило виявити спільні та відмінні риси сполучуваності непохідних іменників та відад’єктивних утворень.
1. Ступінь переходу прикметників в іменники впливає на характер сполучуваності відад’єктивів: субстантивати, які пройшли синтаксичний або семантичний ступінь переходу, характеризуються найчастіше втратою предикатності, притаманної твірному прикметнику, і таким чином, можливістю виявлення лише невалентної сполучуваності. При морфологічному ступені транспозиції прикметників в іменники останні переважно зберігають ознаки предикатності і тому характеризуються наявністю валентності, яка зумовлює їх валентну сполучуваність.
Переважна більшість іменників з абстрактним значенням виявляє валентну сполучуваність, хоча вони можуть мати і невалентну сполучуваність, а іменники з конкретним значенням реалізують невалентну сполучуваність .
2. Предикатні іменники-відад’єктиви зі значенням абстрагована ознака” можуть бути одно-, дво- і тривалентні та мають значення стану або властивостей осіб чи неосіб.
Валентна сполучуваність деад’єктивів буває активною та пасивною, а також обов’язковою та факультативною.
При утворенні відад’єктивних іменників відбуваються певні зміни у характері валентності цих слів, зокрема:
а) у більшості випадків облігаторність поширювача прикметника не втрачається при утворенні від нього іменника, що не є характерним для непохідних іменників. Лише в окремих випадках, через свої семантичні особливості, відприкметниковий іменник не потребує обов’язкових поширювачів для повної реалізації свого лексичного навантаження;
б) пасивна валентність мотивуючого прикметника трансформується в активну валентність мотивованого ним іменника, причому як валентнісні партнери цього іменника можуть виступати різноманітні частини мови в різних граматичних формах.
3. Відад’єктиви наділені типовою, груповою та індивідуальною невалентною сполучуваністю, що виявляється залежно від їх семантичного наповнення, тобто розрізняється типова для всіх відприкметникових іменників невалентна сполучуваність, а також групова та індивідуальна невалентна сполучуваність деад’єктивів конкретної семантики й групова та індивідуальна граматична сполучуваність іменників-відад’єктивів зі значенням абстрагована ознака”.
4. Сполучувальні властивості відад’єктивних іменників реалізуються при утворенні словосполучень з використанням сурядного, предикативного та усіх різновидів прислівного підрядного зв’язку, таких як: узгодження, керування (як сильне, так і слабке), прилягання та кореляція.
Переважно зв’язок носить необов’язковий і непередбачуваний характер, але сполучувальні властивості окремих іменників-відад’єктивів (зокрема, наділених груповою та індивідуальною синтаксичною валентністю) вимагають обов’язковості та передбачуваності синтаксичного зв’язку, який реалізується при поєднанні деад’єктивів з певними словами або групами слів (наприклад, відад’єктиви абстрактної семантики + означувані іменники).
При такій різноманітності використання видів синтаксичного зв’язку відприкметникові іменники вступають переважно в атрибутивні та / або комплетивні відношення.
5. Типовими сполучувальними властивостями відад’єктивів, так само, як й іменників, передбачається їх здатність утворювати сполуки на зразок прислівник + не + відад’єктив”
Групова невалентна сполучуваність відприкметникових іменників конкретної семантики представлена їх здатністю приєднувати до себе іменники з атрибутивним значенням і реалізувати в таких словосполученнях підрядний прислівний зв’язок кореляцію (у більшості випадків повну, але трапляються й сполуки з неповною погодженістю їх елементів). У цих випадках синтаксичний зв’язок є передбачуваним, але необов’язковим, а відношення між компонентами конструкцій відад’єктивів та інших іменникових лексем (незалежно від того, в якій ролі виступають деад’єктиви головних чи залежних компонентів словосполучень) апозитивні.
У конструкціях відприкметникових іменників конкретної семантики з власне числівниками в називному відмінку використовується синтаксичний зв’язок у формі сильного керування. Але при сполученні числівників з відприкметниковими іменниками у непрямих відмінках простежується такий тип синтаксичного зв’язку, як неповне узгодження категорії відмінка числівників та залежних від них граматично відад’єктивних іменників. Сполучувальні властивості відприкметникових іменників та числівників впливають на те, що синтаксичний зв’язок між ними має ознаки передбачуваності та обов’язковості. При поєднанні з кількісними числівниками, відприкметникові іменники конкретної семантики вступають з ними в комплетивні відношення.
У сполученнях відад’єктивів зі значенням конкретності та іменників неозначено-кількісної семантики (зокрема, безліч, тьма, сила, хмара, море, океан, маса, купа) реалізується той же тип прислівного підрядного зв’язку, що і в поєднаннях відприкметникових іменників з числівниками сильне керування, причому він зберігається не тільки при вживанні у формі називного відмінка, але й за наявності непрямих відмінків, на відміну від сполук деад’єктивів з числівниками. Синтаксична валентність іменників-відад’єктивів конкретної семантики носить при цьому обов’язковий та передбачуваний характер. У зазначених конструкціях спостережено синкретизм семантико-синтаксичних відношень, оскільки вони можуть визначатися і як атрибутивні, і як комплетивні відношення.
Окремі відприкметникові іменники конкретної семантики з індивідуальною невалентною сполучуваністю поєднуються з деякими прислівниками, що мають якісно-оцінну семантику, наприклад, це лексеми зовсім, просто, настільки, тільки, при цьому реалізується такий різновид синтаксичного зв’язку, як прилягання. У розглядуваних конструкціях він є необов’язковим і непередбачуваним. При поєднанні відприкметникових іменників з указаними прислівниками між ними виникають атрибутивні семантико-синтаксичні відношення.
Сфера вживання відад’єктивів з прислівниками певною мірою ширша за подібну сферу сполучення непохідних іменників. Крім цього, облігаторні поширювачі деад’єктивів абстрактної семантики не є обов’язковими при поєднанні з ними непохідних іменників сучасної української мови.
На відміну від непохідних іменників в окремих випадках деад’єктиви можуть сполучатися з прикметниками за допомогою сурядного зв’язку.
Сполучувальні властивості відприкметникових іменників передбачають можливість їх поєднання зі словосполученнями, порівняльними зворотами, реченнями та підрядними частинами складних речень.
Найчастіше ці сполуки виражають атрибутивні семантико-синтаксичні відношення між їх компонентами, але можуть бути наявними й інші види таких відношень, зокрема адвербіальні або субстанціальні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамов Б.А. О понятии семантической избирательности слов // Инвариантные синтаксические значения и структура предложения. М.: Наука, 1969. С. 5-15.
2. Абрамов Б.А. Синтаксические потенции глагола (в сопоставлении с другими частями речи (с потенциями других частей речи)) // Научные доклады высшей школы. Филологические науки. 1966. № 3. С. 34-44.
3. Адмони В.Г. Грамматический строй как система построения и общая теория грамматики. Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1988. 238 с.
4. Адмони В.Г. Завершенность конструкции как явление синтаксической формы // Вопросы языкознания. 1958. № 1. С. 112-117.
5. Адмони В.Г. Основы теории грамматики. М.; Л.: Наука, 1964. 105 с.
6. Адмони В.Г. Строй современного немецкого языка. Л., 1972. 197 с.
7. Андерш Й.Ф. Про співвідношення інтенційної і валентної структур дієслова: На матеріалі української мови // Укр. мовознавство. 1980. Вип. 8. С. 62-65.
8. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика (синонимические средства языка). М.: Наука, 1974. 367 с.
9. Апресян Ю.Д. О сильном и слабом управлении // Вопросы языкознания. 1964. № 3. С. 32-49.
10. Апресян Ю.Д. Синтаксис и семантика в синтаксическом описании // Единицы разного уровня грамматического строя языка и их взаимодействие. М., 1969. С. 302-306.
11. Аракин В.Д. О лексической сочетаемости // К проблеме лексической сочетаемости: Сб. ст. М.: Наука, 1972. С. 5-12.
12. Арібжанова І.М. Семантико-синтаксична структура полівалентних дієслів-предикатів у сучасній українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.02. / Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. К., 1994. 17 с.
13. Арнольд И.В. Семантическая структура слова в современном английском языке и методика ее исследования. Дис. д-ра филол. наук. Л., 1967. 568 с.
14. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл (логико-семантические проблемы). М.: Едиториал УРСС, 2002. 384 с.
15. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. Изд. 2-е стереотип. М.: Сов. энциклопедия, 1969. 607 с.
16. Ахманова О.С., Микаэлян Г.Б. Современные синтаксические теории. М.: Едиториал УРСС, 2003. 168 с.
17. Бакина М.А. Имена прилагательные как производящие основы современного словообразования // Развитие словообразования современного русского языка. М.: Наука, 1966. С. 134-139.
18. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 416 с.
19. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. К.: Либідь, 1993. 336 с.
20. Белецкая Т.Н. Лексико-грамматические разряды и переходные явления в категории прилагательных // Герценовские чтения. Сер. 30. Филол. науки. Лингвистика. 1977. С. 20-22.
21. Белошапкова В.А. Сложное предложение и словосочетание (к вопросу об изоморфизме в синтаксический системе) // Грамматическое описание славянских языков. Концепции и методы. М.: Наука, 1974. С.79-89.
22. Белошапкова В.А. Современный русский язык: Синтаксис. М.: Высшая школа, 1977. 248 с.
23. Бодуэн де Куртенэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию: В 2 т. М.: Изд-во АН СССР, 1963. Т. 1. 384 с.; Т. 2. 392 с.
24. Болдырева М.М. О сочетаемости, дистрибуции, валентности в синтаксисе // Вопросы романо-германской филологии: Ученые зап. Московского пед. ин-та иностр. языков им. М.Тореза. 1970. Т. 55. С.77-85.
25. Бондцио В. Теория валентности и обучение языку // Иностранные языки в школе. 1977. № 5. С. 14-25.
26. Булаховський Л.А. Дослідження з синтаксису української мови. К.: Вид-во АН СРСР, 1958. 296 с.
27. Булаховський Л.А. Керування // Вибрані праці: В 5-ти т. К.: Наукова думка, 1977. Т. 2. С. 553-568.
28. Ващенко В.С. Явище переходу в системі частин мови // Українська мова в школі. 1953. № 6. С. 14-22.
29. Ващенко О.І. Суфіксальні новотвори відад’єктивні іменники абстрактної семантики // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім.Т.Г.Шевченка. 2003. №3. С.59-63.
30. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ Перун”, 2002. 1440 с.
31. Виноградов В.В. История русских лингвистических учений: Учеб. пособие для филол. специальностей ун-тов / Сост. Ю.А. Бельчиков. М.: Высшая школа, 1978. 367 с.
32. Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слов // Вопросы языкознания. 1953. № 5. С. 3-29.
33. Виноградов В.В. Русский язык: (Грамматическое учение о слове) М.: Высшая школа, 1986. 640 с.
34. Виноградов В.В. Словообразование в его отношении к грамматике и лексикологии (на материале русского и родственных языков) // Виноградов В.В. Избранные труды: Исследования по русской грамматике, М.: Наука, 1975. С. 166-220.
35. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наукова думка, 1992. 222 с.
36. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наукова думка, 1988. 256 с.
37. Вихованець І.Р. Ступені взаємопереходу частин мови // Структура і функції граматичних і лексичних одиниць: Зб. наук. праць. К.: НМК ВО, 1992. С. 3-6.
38. Вихованець І.Р. Граматичні вияви керування // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Донецьк: ДонДУ, 1996. Вип. 2. С. 9-13.
39. Вихованець І.Р. Складнопідрядні речення на тлі семантико-синтаксичної валентності // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Донецьк: ДонДУ, 1996. Вип. 2. С. 27-31.
40. Вихованець І.Р. Прихована валентність і морфемна структура дієслова // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Донецьк: ДонДУ, 1997. Вип. 3. С. 13-16.
41. Вихованець І.Р. Чи є безвалентні дієслова // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Донецьк: ДонДУ, 1997. Вип. 3. С. 38-41.
42. Вихованець І.Р. Навколо проблем предикативності, предикації і предикатності // Українська мова. 2002. № 1. С. 25-31.
43. Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови. К.: Унів. вид-во Пульсари”, 2004. 400 с.
44. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. К.: Радянська школа, 1982. 209 с.
45. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наукова думка, 1983. 219 с.
46. Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова. К.: Вища школа, 1986. 199 с.
47. Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис. К.: Вища школа, 1989. 334 с.
48. Вопросы сочетаемости языковых единиц: Сб. статей. Саратов, 1974. 152 с.
49. Востоков А.Х. Русская грамматика. Изд. 12-е. М., 1874.
50. Гак В.Г. К проблеме семантической синтагматики // Проблемы структурной лингвистики, 1971. М.: Наука, 1972. С.367-395.
51. Гандзюк С.П. Дієслівна валентність та іменний присудок // Мовознавство. 1978. №3. С. 62-64.
52. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985. 360с.
53. Голанова Е.И. Пути и перспективы изучения словообразования в функционально-стилистическом аспекте // Грамматические исследования: Функционально-стилистический аспект. Морфология. Словообразование. Синтаксис. М.: Наука, 1991. 247 с.
54. Голубева Н.П. Изменения лексико-грамматических признаков прилагательных, связанные с субстантивацией: Автореф. дис. канд. филол. наук. К., 1963. 18 с.
55. Голубева Н.П. К вопросу о причинах возникновения так называемой субстантивации прилагательных // Филологические науки. 1970. № 2. С. 125-132.
56. Голянич М.І. Внутрішня валентність дієслівних утворень зі значенням говоріння // Мовознавство. 1980. № 3. С. 65-69.
57. Гонтар Т.Ф. До проблеми валентності мовних одиниць // Мовознавство. 1995. №2-3. С. 17-21.
58. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наукова думка, 1991. 192 с.
59. Городенська К.Г., Кравченко М.В. Словотвірна структура слова. К.: Наукова думка, 1981. 198 с.
60. Горпинич В.О. Будова слова і словотвір. К.: Радянська школа, 1977. 120 с.
61. Горпинич В.О. Українська словотвірна дериватологія. Дніпропетровськ: Вид-во Дніпроп. держ. ун-ту, 1998. 189 с.
62. Горяной В.Д. Субстантивные словосочетания с предлогами в современном украинском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. Харьков, 1967. 19 с.
63. Грамматика русского языка: Синтаксис / Под ред. В.В.Виноградова. М.: Изд-во АН СССР, 1960. Т.2. Ч. 1. 702 с.
64. Грамматика современного русского литературного языка / Под ред. Н.Ю. Шведовой. М.: Наука, 1970. 767 с.
65. Грещук В.В. Валентность качественных прилагательных и структура их словообразовательных парадигм // Семантика языка и текста: Тезисы межвуз. науч. конференции. Кировоград, 1987. С. 297-298.
66. Гринчишин Д.Г. Субстантивация прилагательных в украинском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. К., 1962. 18 с.
67. Гринчишин Д.Г. Явище субстантивації в українській мові (субстантивація прикметників). К.: Наукова думка, 1965. 112 с.
68. Грищенко А.П. Прикметник в структурі словосполучення і речення // Українська мова і література в школі. 1986. № 7. С. 39-45.
69. Грищенко А.П. Прикметник у функції головного компонента в словосполученні // Синтаксис словосполучення і простого речення: (Синтаксичні категорії і зв’язки). К., 1975. С.120-131.
70. Грищенко А.П. Пунктуація при відокремленні // Складні питання сучасного українського правопису. К., 1980. С. 188-221.
71. Грищенко А.П. Якісні прикметники в історії української мови // Мовознавство. 1977. № 6. С. 29-37.
72. Гуревич В.В. Существует ли факультативная валентность? // Филологические науки. 1992. № 1. С. 77-81.
73. Ґрещук В.В. Історія словотвору українських відприкметникових іменників на ство, ота, ина, изна в порівнянні з російськими // Проблеми типологічного дослідження східнослов’янських мов радянського періоду: Вісник Львів. держ. ун-ту ім. І.Я. Франка. Сер. філол. Львів, 1979. Вип. 11. С. 75-76.
74. Ґрещук В.В. Поняття словотвірної парадигми у сучасній дериватології // Мовознавство. 1985. № 1. С. 21-27.
75. Грещук В.В. Словообразовательная и лексико-семантическая структура деадъективов на -ість, -ство, -ота, -ина, -изна: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. Львов, 1978. 25 с.
76. Ґрещук В.В. Спільнокореневі іменники на -ість, -ота, -ина, -изна у сучасній українській мові // Мовознавство. 1977. № 2. С. 27-32.
77. Ґрещук В.В. Дериваційна здатність прикметникових основ в утворенні українських іменників на -ість // Питання словотвору. К.: Вища школа, 1979. С. 125-131.
78. Ґрещук В.В. Історичний розвиток словотвірної структури українських іменників на ість (<-ость) // Мовознавство. 1981. № 3. С.60-66.
79. Ґрещук В.В. Типологія відприкметникового словотвору в сучасній українській мові: Автореф. дис. ... д-ра філол. наук / АН України. Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні. К., 1993. 36 с.
80. Ґрещук В.В. Український відприкметниковий словотвір. Івано-Франківськ: Вид-во Плай” Прикарпатського ун-ту ім. В. Стефаника, 1995. 206 с.
81. Демешко І.М. Валентність суфіксів ець і ок в українській мові: Дис. ... канд. філол. наук. Кіровоград, 1996. 177 а.
82. Демський М.Т. Деривація фразем на базі слів та вільних синтаксичних конструкцій // Мовознавство. 1988. Вип. 1. С. 37-45.
83. Долгов Ю.С. Тип валентности как грамматическая категория в русском языке // Русское языкознание: Респ. межвед. науч. сб. К., 1990. С. 44-49.
84. Домброван Т.И. Типы валентности глагола: «свернутая» валентность (на материале английского языка) // Функциональная лингвистика. Язык. Человек. Власть. Материалы конференции. Ялта, 1-6 октября 2001 г. Симферополь, 2001. С. 67-69.
85. Домогатская В.В. Система суффиксального словообразования отвлеченных имен существительных в современном русском литературном языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. Воронеж, 1977. 20 с.
86. Дорошенко С.І., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. К.: Наукова думка, 1974. 200 с.
87. Ефимов Р.В., Каравашкин В.И. Внутренняя валентность слова: теория и практика. Харьков: Изд-во ХГУ им. А.М. Горького, 1977. 87 с.
88. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. К.: Либідь, 2001. 222 с.
89. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. Ч. 1. К.: Вища школа, 1972. 402 с.
90. Загнітко А.П. Основи функціональної морфології української мови: Навчальний посібник. К.: Вища школа, 1991. 77 с.
91. Загнітко А.П. Позиційна модель речення і валентність дієслова // Мовознавство. 1994. № 2-3. С. 48-56.
92. Загнітко А.П. Система і структура морфологічних категорій сучасної української мови: Проблеми теорії: Навчальний посібник. К.: ІСДО, 1993. 340 с.
93. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Морфологія. Донецьк: ДонДУ, 1996. 435 с.
94. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. Донецьк: ДонДУ, 2001. 662 с.
95. Зандау Г., Зоммерфельдт К.-Е. Семантические условия факультативной реализации валентности // Иностранные языки в школе. 1978. № 2. С. 21-27.
96. Засорина Л.Н., Берков В.П. Понятие валентности в языке // Вестник ЛГУ. Серия истории языка и литературы. 1961. Вып. 2. № 8. С. 133-141.
97. Зверев А.Д. Словообразование в современных восточнославянских языках. М.: Высшая школа, 1981. 206 с.
98. Земская Е.А. Современный русский язык: Словообразование. М.: Просвещение, 1973. 304 с.
99. Золотова Г.А. Синтаксический словарь: Репертуар элементарных единиц русского синтаксиса. М.: Наука, 1988. 400 с.
100. Зоммерфельдт К.-Е. К классификации лексических единиц с учетом их валентности // Иностранные языки в школе. 1979. № 2. С.9-12.
101. Іваницька Н.Л. Валентність як точка перетину синтаксису і семантики (на матеріалі складнопідрядних речень німецької мови) // Наук. вісник Чернівецького ін-ту. Вип. 12. Герм. філологія. 1997. С. 105-112.
102. Іваницька Н.Л. Вплив сполучуваності повнозначних слів на утворення компонентів синтаксичної структури речення // Мовознавство. 2001. № 3. С. 97-103.
103. Ізюмов О. Іменникові суфікси ак (як), ар (яр), ач (яч) в українській мові // Мовознавство. 1937. № 11. С. 37-54.
104. Іщенко Т.А. Валентність суфікса иц(я) в апелятивах української мови: Дис. ... канд. філол. наук. Кіровоград, 1997. 172 с.
105. Калечиц Е.П. О переходности в области частей речи в русском языке // Вопросы современного русского литературного языка и методика преподавания его в школе (Материалы второй научно-методической конференции кафедр русского языка педвузов уральской зоны). Свердловск, 1961. С. 7-21.
106. Капраль М.І. Словотвірна валентність та словотвірна парадигматика назв осіб у російській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1997. 16 с.
107. Карпіловська Є.А. Формальне варіювання суфіксів у сучасній українській мові // Мовознавство. 1993. № 5. С. 35-43.
108. Кацнельсон С.Д. К понятию типов валентности // Вопросы языкознания. 1987. №3. С. 20-32.
109. Кацнельсон С.Д. О грамматической категории // Вестник ЛГУ. Серия истории, языка и литературы. 1948. № 2. С.132-144.
110. Кацнельсон С.Д. Типология языка и речевое мышление. Л.: Наука, 1972. 216 с.
111. Кибардина С.М. Основы теории валентности. Вологда, 1979. 54 с.
112. Клобукова Л.П. Характер валентности как фактор формирования деривационной парадигмы русского прилагательного // Деривация и семантика: слово предложение текст: Межвузовский сборник научных трудов. Пермь, 1986. С. 64-70.
113. Ковалик І.І. Вчення про словотвір (словотворчі частини слова). Львов: Изд-во Львовского ун-та, 1958. 78 с.
114. Ковалик І.І. Вчення про словотвір: Словотворча характеристика слова. Львов: Изд-во Львовского ун-та, 1958. 83 с.
115. Копыленко М.М. Сочетаемость лексем в русском языке. М.: Наука, 1973. 119 с.
116. Коржик Л.І. Структурно-семантична типологія відприкметникових словотвірних ланцюжків у сучасній мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Прикарпат. ун-т ім. В. Стефаника. Івано-Франківськ, 1999. 23 с.
117. Король Т.В. Валентность как лингвистическое понятие (на материале немецкого языка). Рига: Изд-во Латвийск. гос. Ун-та, 1972. 28 с.
118. Космарская И.В. О синтаксических свойствах имени действия (наблюдения над левой сочетаемостью имен существительных со значением действия) // Русский язык в СССР. 1992. № 2. С. 8-11.
119. Котелова Н.З. Значение слова и его сочетаемость. Л.: Наука, 1975. 164 с.
120. Кочерган М.П. Лексична сполучуваність і лексико-семантичне поле // Мовознавство. 1980. № 6. С. 26-35.
121. Кочерган М.П. Лексична сполучуваність і семна структура слова // Мовознавство. 1984. № 1. С. 25-32.
122. Кочерган М.П. Слово і контекст. Лексична сполучуваність і значення слова. Львів: , 1980. 306 с.
123. Крижанівська О.І. Валентність морфем в основах ойконімів української мови: Дис. ... канд. філол. наук / Кіровоград. пед. ін-т ім. В.К.Винниченка. Кіровоград, 1995. 193 с.
124. Кротевич Е.В. О связях слов. Львов: Изд-во Львовского ун-та, 1959. 62 с.
125. Кубрякова Е.С. Производное как особая единица системы языка // Теория языка. Англистика. Кельтология. М.: наука, 1976. С. 76-83.
126. Кубрякова Е.С. Словообразование // Общее языкознание. Внутренняя структура язика. М.: Наука, 1972. С. 344-393.
127. Кубрякова Е.С. Теория мотивации и определение мотивированности производного слова // Актуальные проблемы русского словообразования: Сб. ст. Ташкент: Изд-во Ташкент. пед. ин-та им. Низами. Вып. 2, № 174. 1976. С. 285-292.
128. Кубрякова Е.С. Типы языковых значений: Семантика производных слов. М.: Наука, 1981. 200 с.
129. Кубрякова Е.С. Части речи в ономасиологическом освещении. М.: Наука, 1978. 115 с.
130. Кубрякова Е.С. Что такое словообразование. М.: Наука, 1965. 78 с.
131. Кузнецов П.С. У истоков русской грамматической мысли. М.: Изд-во АН СССР, 1958. 76 с.
132. Курилович Е. Очерки по лингвистике. М.: Изд-во иностранной литературы, 1962. 456 с.
133. Курс сучасної української літературної мови / За ред Л.А.Булаховського: В 2 т. К.: Радянська школа, 1951. Т. 1. 520 с. Т.2. 407 с.
134. Курьянова В.К. Валентные свойства имен существительных процессуальной семантики в современном русском литературном языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. К., 1982. 24 с.
135. Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики української мови. Морфологія. К.: Вид-во КДУ. ч. І. 1961. ч. ІІ. 1964.
136. Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики української мови. Морфологія. Вінниця: Поділля-2000, 2003. 464 с.
137. Кучеренко Л.І. Комбінована варіантність слова // Мовознавство. 1985. № 5. С. 61-64.
138. Левицький В.В., Романова Т.А. Лексична сполучуваність у різних функціональних стилях // Мовознавство. 1987. № 4. С. 33-37.
139. Лейкина Б.М. Некоторые аспекты характеристики валентностей // Докл. на конф. по обработке информации, машинному переводу и автоматическому чтению текста. М.: Изд-во АН СССР, 1961. &nd