Василіянське піснярство кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. як феномен галицької музичної культури

Краткое описание

Львівська національна музична академія ім. М. В. Лисенка

Кафедра музичної медієвістики та україністики

Матійчин Ірина Мстиславівна

На правах рукопису
УДК 78.2У+78.9

Василіянське піснярство кінця ХІХ першої половини ХХ ст. як феномен галицької музичної культури

Cпеціальність 17.00.03 музичне мистецтво

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук

Науковий керівник
Медведик Юрій Євгенович,
професор, кандидат
мистецтвознавства

Львів, 2009

ЗМІСТ

ВСТУП с. 3
РОЗДІЛ 1. РЕЛІГІЙНО-ПРОСВІТНИЦЬКА ТА КУЛЬТУРОЛОГІЧНА СУТНІСТЬ ВАСИЛІЯНСЬКОГО ЧИНУ В УКРАЇНІ с. 13
1.1. Роль Василіянського Чину в українській культурі та освіті с. 13
1.2. Василіяни в історії українського духовного піснярства (друга
половина XVIII перша половина ХХ ст.) с. 25
РОЗДІЛ 2. ДЖЕРЕЛА ВИВЧЕННЯ ПІСЕНЬ НОВОВАСИЛІЯНСЬКОГО ПЕРІОДУ с. 37
2.1. Українська католицька преса як джерело вивчення
нововасиліянських пісень с. 37
2.2. Нововасиліянські пісні у духовнопісенних збірниках кінця
ХІХ першої половини ХХ століття с. 49
2.2.1. Авторські збірки с. 49
2.2.2. Становлення духовнопісенного збірника василіянського типу с. 63
2.2.2.1. Збірники церковних пісень с. 63
2.2.2.2. Колядники с. 74
2.2.3. Шкільні співаники с. 79
2.3. Інші джерела вивчення нововасиліянського піснярства с. 84
РОЗДІЛ 3. НОВОВАСИЛІЯНСЬКА ПІСНЯ ЯК НОВЕ ЯВИЩЕ УКРАЇНСЬКОЇ ДУХОВНОПІСЕННОЇ КУЛЬТУРИ кінця ХІХ першої половини ХХ ст. с. 95
3.1. Витоки нововасиліянської піснетворчості с. 97
3.2. Нововасиліянське піснярство та його творці крізь призму с. 109
музично-історичної перспективи
3.3. Жанрово-стилістичні особливості нововасиліянських пісень с. 131
ВИСНОВКИ с. 155
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ с. 162
ДОДАТОК А. Нотні приклади c. 183

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Відродження української духовності неможливе без усвідомлення значення всіх складових, що творили українську культуру впродовж її розвитку. Однією з важливих сторінок духовної історії українців є їх релігійна культура, що проявлялася і в духовнопісенній творчості. Ця галузь української музики, незаслужено забута в радянський період, в умовах релігійної толерантності у незалежній Україні отримала можливість для розвитку, відроджуючись у церковному та позацерковному житті віруючих людей. Поєднання у сучасній духовнопісенній практиці творів різного періоду спонукає до вивчення пісень релігійного змісту попередніх епох. Вибір певного історичного періоду (кінець ХІХ перша половина ХХ ст.) зумовлений інтенсивністю піснетворчого процесу у цей час та відсутністю цілісних досліджень, присвячених василіянській духовній пісні.
Стан наукової розробки теми. Найбільш дослідженим на сьогоднішній день є давній період розвитку української духовної пісні (кінець XVI XVIII ст.). Серед найвизначніших праць літературознавчого характеру, присвячених пісням цього періоду, слід назвати розвідки Михайла Грушевського, Івана Франка, Михайла Возняка, Володимира Гнатюка, Володимира Перетца, Юліяна Яворського, Світлани Щеглової, а в наш час Ольги Гнатюк.
З кінця ХІХ століття з’являються також поодинокі та розрізнені дослідження нотних текстів духовних пісень, що побіжно входили у сферу інтересів Миколи Лисенка, Оскара Кольберга, Омеляна Вітошинського, Порфирія Демуцького, Філарета Колесси, Миколи Грінченка, Бориса Кудрика та ін., а в радянський період Онисії Шреєр-Ткаченко, Тамари Булат. З кінця 80-тих років ХХ ст. українська духовнопісенна творчість була предметом уваги Тамари Шеффер, Лариси Івченко, Івана Ляшенка, Ніни Герасимової-Персидської, Лідії Корній, Ольги Дольської, Ольги Зосім та ін.[1] Найбільш повним джерельним та музикознавчим дослідженням українських духовних пісень давнього періоду на сьогоднішній день є монографія „Українська духовна пісня XVII XVIII століть” (Львів, 2006) Юрія Медведика, автора багатьох статей, присвячених давній українській паралітургійній творчості.
Вивчення українських духовних пісень другої хвилі (кінець ХІХ перша половина ХХ ст.), більшу частину з яких займають так звані „нововасиліянські пісні”, тільки розпочинається. Побіжно у першій половині ХХ ст. про них згадують у музикознавчих працях Станіслав Людкевич та Борис Кудрик. Незадоволений станом тогочасного церковного співу, рівень якого дійсно загалом був низький з ряду причин, С.Людкевич висловлює несприйняття нових духовних пісень: „Щодо нових, творених оо. Василіянами, пісень віршованих з поданим текстом вони змістом і формою тексту далекі від поезії і від народного духу, а їх мелодії крайньо безвиразні, не можуть рівнятися навіть зі старими колядами та піснями вроді „Пречистая Діво Мати” або „Про Миколая” [146, с. 250]”. Варто зауважити, що новостворені пісні передбачали їх масове виконання вірними в церкві чи поза нею, а С.Людкевич із застереженням відносився до „всенародного співу”, вважаючи його належний рівень недосяжним ідеалом.
Показовим і суперечливим було ставлення до нововасиліянських пісень Б.Кудрика. Вважаючи, що вони „зовсім відбилися від класичного типу релігійної пісні”, дослідник все ж відзначає, що „позитивним, поступовим первнем цієї пісенної творчости є жива народна мова текстів [133, с. 81]” на відміну від штучної церковнослов’янської мови, якою були написані давні духовні пісні. Звертаючи увагу на зростання популярності релігійних новотворів, Б.Кудрик пише: „Всякі чужі нашій релігійній душі світські первні, часто навіть з-поза меж поважної музики взагалі, забарвили мелодику цих нововасиліянських пісень, і що більш жалюгідне, стара церковно-народна пісня уступає під напором цього шкідного новотвору. Є це, так сказати би, церковно-музична урбанізація й американізація [133, с. 104]”. В іншій публікації Б.Кудрик називає нововасиліянські пісні „невдачними наслідуваннями подібних польських та чеських популярно-побожних пісень із доби цілковитого занепаду релігійного духа в музиці [134, с. 67]”.
Таким чином, в оцінці нововасиліянського піснярства згаданими науковцями переважає негативна складова, викликана, очевидно, з одного боку, низьким рівнем тогочасного церковного співу, а з другого невідповідністю нововасиліянських пісень очікуванням музикантів-фахівців щодо відродження „золотої доби” духовної музики[2].
Зважаючи на упереджене ставлення до нововасиліянських пісень, парадоксальним видається факт написання Б.Кудриком музики до кількох пісень подібного типу[3]. У всякому разі, можна стверджувати, що у релігійних піснях Б.Кудрика підсвідомо відобразилася потреба нової доби у творах, зорієнтованих у першу чергу на народні маси, роль яких в історичному процесі зростала.
Попри несприйняття музичними критиками, новий духовнопісенний матеріал на початку ХХ століття починає входити в коло зацікавлень тогочасних композиторів В.Матюка, Ф.Колесси, В.Барвінського, Я.Ярославенка, а також О.Вітошинського, І.Біликовського, С.Дорундяка та ін., які включають до своїх збірок обробки нововасиліянських пісень.
Велику роль у вивченні та популяризації української духовної пісні відіграв композитор, диригент, багатолітній керівник хору при церкві св. Варвари у Відні Андрій Гнатишин. У репертуар згаданого хорового колективу входило чимало василіянських пісень різного часу створення. Свідченням цього є різноманітна аудіопродукція, випущена за кордоном[4]. Майстер хорової обробки А.Гнатишин видав кілька збірок, до складу яких входили і обробки нововасиліянських пісень[5]. У ремарках до багатьох пісень автор вказує на використане джерело збірку „Церковні пісні” видавництва оо. Василіян (Жовква, 1926). Творча праця А.Гнатишина піднесла на новий рівень духовну пісню кінця ХІХ першої половини ХХ століття, осмислюючи її як вартісне музичне явище, що продовжує давні традиції українського духовного піснетворення.
Свої збірки обробок духовних пісень (у тому числі й нововасиліянських) видає і Марта Кравців-Барабаш (збірки „Коляди і щедрівки для фортепіяну” (Торонто, 1975) та „10 українських церковних пісень для триголосного дівочого хору з фортепіяном” (Торонто, 1977)). Композитори діаспори сприяли збереженню та розвитку творчого життя українських духовних пісень у той час, як в Україні цьому пласту культури загрожувало повне забуття.
У 1971 році у „Записках ЧСВВ” було надруковане дослідження отця Степана Паппа [181, с. 114-142], в якому розглядалися питання ґенези духовної пісні в Україні і, зокрема, на Закарпатті, тематика духовних пісень та шляхи їх розповсюдження, вплив на духовнопісенну культуру інших слов’янських народів, а також аналізувалися рукописні та друковані духовнопісенні збірники Закарпаття. В даному дослідженні цікавими є наведені свідчення про взаємообмін духовними піснями, головно богородичними , між Закарпаттям та Галичиною під час прощ до чудотворних ікон[6]. Свідченням такого пісенного зв’язку є збірка С.Паппа [261], в яку включено значну кількість нововасиліянських пісень.
Таким чином, видається, що цей пласт василіянського піснетворення вимагав часу для наукового осмислення. Важливий вклад у вивчення духовнопісенної спадщини згаданого періоду внесли праці науковців, присвячені висвітленню творчості окремих піснярів. Так, творчість отця Йосифа Кишакевича відобразилася у доробку Л.Кияновської, В.Садовського, В.Гордієнка, Ж.Зваричук. Праці І.Біликовського, С.Людкевича, В.Витвицького, С.Івасейко, І.Бермес присвячені вивченню творчості отця Віктора Матюка. Творчий шлях О.Нижанківського досліджували Р.Сов’як, О.Осадця та Я.Колодій. Творчість В.Стеха, М.Лончини, І.Дуцька та інших піснярів досліджується вперше.
Вивченню сучасних шляхів розвитку української духовної пісні присвятила свою статтю О.Зосім. Дослідниця слушно відзначає велику роль у розвитку духовної пісні Греко-католицької церкви: „В галузі музики й церковного співу вона намагалася перенести європейські пісенні форми на національний грунт, започаткувавши цим самим появу для України традиції, яка продовжує своє існування й донині [89, с. 89-93]”. Не звертаючи достатньої уваги на процеси, що відбувалися і відбуваються на Заході України з кінця ХІХ століття і до наших днів, О.Зосім пов’язує перспективи розвитку цього жанру головно з Римо-католицькою церквою, відзначаючи інтенсифікацію пісенної творчості в її лоні в останні десятиріччя ХХ ст, причому з орієнтацією на перекладні твори західноєвропейського чи російського походження. Не заперечуючи постійних зовнішніх впливів, вважаємо, що українська духовнопісенна творчість, яка має більш ніж трьохсотлітню історію, буде розвиватися власним шляхом, як писав свого часу Б.Кудрик: „Усякий добрий шляхетний чужий вплив перетопиться в душі народу, зіллється з нею органічно, збагатить її; на це маємо вже сотні прикладів з нашої музичної бувальщини [134, с. 67]”.
Вивчення нотних збірок церковних пісень, започатковане С.Щегловою [250] та Т.Пасічинським [182], продовжив М.Черепанин [240]. Він аналізує бібліографію церковних співаників кінця ХІХ початку ХХ ст. у контексті виявлення навчальних посібників для народних шкіл Галичини, оскільки церковна музика була покликана відігравати значну роль у вихованні молоді. Крім того, наприкінці ХХ століття з’являються окремі статті, які відзначають велике музично-виховне [242] та національно-патріотичне [196] значення духовних пісень кінця ХІХ першої половини ХХ століття. Та найкращим свідченням актуальності дослідження нововасиліянських пісень є продовження їх творчого життя, адже і в наші дні ці пісні звучать у храмах, в домівках у дні релігійних свят, в концертних залах в обробках для різних хорових колективів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відображає основні напрямки наукових досліджень кафедри музичної медієвістики та україністики Львівської національної музичної академії ім. М.В.Лисенка, відповідає перспективному тематичному плану науково-дослідної діяльності Львівської національної музичної академії, зокрема темі № 7 «Музична культура Галичини кінця ХІХ першої половини ХХ ст.». Тема дисертації затверджена Вченою радою ЛНМА (протокол № 6 від 28 травня 2008 року).
Мета дослідження реконструкція картини розвитку нововасиліянської пісні як невід’ємної складової музичного та національно-культурного життя українців Галичини кінця ХІХ першої половини ХХ ст. і визначення мистецького та соціокультурного значення василіянського піснярства в українській духовнопісенній творчості. Для її досягнення були поставлені основні завдання:
n виявити основний корпус василіянських пісень, а також їх хорові обробки;
n опрацювати друковані видання кінця ХІХ першої половини ХХ ст., на сторінках яких публікувалися тексти василіянських пісень, а також дотичні матеріали;
n визначити принципи структурування духовнопісенного матеріалу у друкованих джерелах, прослідкувати їх динаміку;
n з’ясувати соціокультурні обставини, що вплинули на появу духовних пісень нової якості;
n встановити імена та прізвища авторів василіянських пісень, час створення текстів, наявність варіантів поетичної чи музичної складової пісень;
n виявити особливості нововасиліянських пісень, зв’язок з національною та західноєвропейською традиціями духовного піснярства, а також шляхи розвитку піснетворчого процесу;
n визначити роль і місце нововасиліянської піснетворчості у церковному та позацерковному житті українського суспільства, поширення цих текстів серед християн різних конфесій.
Об’єктом дослідження є музична культура Галичини кінця ХІХ першої половини ХХ ст.
Предметом дослідження є василіянське піснярство кінця ХІХ першої половини ХХ століття.
Методи дослідження. Розв’язанню поставлених завдань підпорядковані такі методи дослідження:
n джерелознавчий при вивченні друкованих і рукописних джерел, що містять духовні пісні або дотичний до них матеріал;
n пошуковий у збиранні й виокремленні із духовнопісенного матеріалу пісень, створених у кінці ХІХ першій половині ХХ ст.;
n хронологічний у вивченні процесу нововасиліянського піснярства та його внутрішньому поділі;
n порівняльний та текстологічний при аналізі віршованих та музичних текстів василіянських пісень;
n метод узагальнення у виявленні характерних особливостей василіянських пісень досліджуваного періоду, визначенні їх ролі в національно-культурному процесі, музично-виховного значення тощо.
Методологічною основою дослідження стали праці мистецтвознавців, дослідників української духовної музики Ніни Герасимової-Персидської, Юрія Ясіновського, Олександри Цалай-Якименко, Юрія Медведика, Любові Кияновської, Олександра Козаренка.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1882 1944 роки. Нижня межа рік проведення Реформи василіян, що мала вплив на всі ділянки їхньої діяльності, та час появи перших закликів до написання нових духовних пісень у галицькій періодиці. Верхня межа час вимушеного припинення діяльності Греко-католицької церкви в Україні.
Географія дослідження обмежується теренами Східної Галичини, частково торкаєються тих земель, на які згодом поширилась нововасиліянська пісня (Закарпаття, Західна Волинь, Холмщина, українські осередки в діаспорі).
Джерельну базу склали видані у досліджуваний період періодичні видання, що містять духовнопісенний матеріал чи дотичну до нього інформацію, збірники духовних пісень і шкільні посібники, молитвенники, каталоги видань тощо, збережені у фондах Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України, Львівської бібліотеки Українського католицького університету, Наукової бібліотеки Львівського національного університету, Національного музею у Львові, Наукової бібліотеки Ужгородського національного університету.
Наукова новизна. Вперше вивчається василіянська пісня кінця ХІХ першої половини ХХ ст. як нове явище української духовнопісенної культури, визначаються часові та територіальні рамки її розповсюдження.
На основі виявлених і опрацьованих джерел вперше введено до наукового обігу значну кількість маловідомих духовних пісень досліджуваного періоду.
Визначено авторство багатьох пісень, уточнено час їх написання.
Вперше розглянуто особливості та шляхи розвитку нововасиліянського піснярства, його зв’язок із давньоукраїнською та західноєвропейською паралітургійною творчістю.
Здійснено музично-теоретичний аналіз духовних пісень за жанрово-стилістичними особливостями, функціональним призначенням; виявлено їх значення як важливого чинника релігійного та національно-патріотичного виховання.
Проаналізовано періодичні греко-католицькі видання та співаники, які друкували духовнопісенний матеріал, визначено їх пріоритети, частку нотованої продукції, призначення.
Простежено шляхи поширення нововасиліянських пісень за межі Галичини та в місця еміграції, а також виявлено ряд обробок нововасиліянських пісень.
Розглянуто принципи структурування духовнопісенників кінця ХІХ першої половини ХХ ст. та виявлено тенденції у формуванні типового нововасиліянського духовнопісенного збірника.
Практичне значення одержаних результатів. Результати досліджень можуть бути використані у викладанні спецкурсів з історії духовної музики та загальному курсі історії української музики у навчальних закладах, у програму яких входять згадані предмети. Виявлені маловідомі духовні пісні можуть використовуватися у музично-виховній роботі, а також стати основою для сучасних їх обробок.
Апробація результатів дисертації. Матеріали й проблеми, що розглядаються в дисертації, були оприлюднені у формі доповідей на міжнародних наукових конференціях: „Виховання молоді на принципах християнської моралі у процесі духовного відродження України” (м.Острог, 25-26 липня 2001 р.), „Сакральна монодія монастирів” (м.Львів, 8-10 жовтня 2001 р.), „Звук і знак: середньовіччя, бароко, сучасність” (м.Київ, 22-23 квітня 2008 р.), „Духовна музика в контексті сучасного хорового виконавства” (м.Кременець, 10 травня 2008 р.), а також на засіданнях кафедри, щорічних наукових конференціях музично-педагогічного факультету ДДПУ ім. І.Я.Франка, у практичній педагогічній та хоровій діяльності.
Список публікацій:
1. Матійчин І. М. Українська католицька преса як фактор розвитку василіянської пісні кінця ХІХ першої половини ХХ ст. / І. М. Матійчин // Наукові записки ТДПУ НМАУ. 2003. Вип. 1. С. 68-77. (Серія: Мистецтвознавство).
2. Матійчин І. М. Українська василіянська піснетворчість кінця ХІХ першої половини ХХ ст. (до питання дослідження) / І. М. Матійчин // Наукові записки ТДПУ НМАУ. 2004. Вип. 1. С. 9-16. (Серія: Мистецтвознавство).
3. Матійчин І. М. Українська духовна пісня у василіянській періодиці (кінець ХІХ першої половини ХХ ст.) / І. М. Матійчин // Калофонія: науковий збірник з історії церковної монодії та гимнографії. Львів, 2004. Ч. 2. С. 137-142.
4. Матійчин І. М. Василіянська піснетворчість кінця ХІХ першої половини ХХ ст. / І. М. Матійчин // Мистецтво та освіта. Київ, 2006. № 3. С. 16-19.
5. Матійчин І. М. Добромильська реформа василіян 1882 року та її вплив на розвиток української духовної пісні / І. М. Матійчин // Бойківщина: науковий збірник. Дрогобич, 2007. Т. 3. С. 450-453.
6. Матійчин І. М. Василіяни в історії українського духовного піснярства / І. М. Матійчин // Духовна музика в контексті сучасного хорового виконавства: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Кременець, 10 травня 2008 р.) / ред.-упор. В.Ф.Семчишин. Тернопіль: вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2008. С. 18-27.
7. Матійчин І. М. Українська духовна пісня у галицьких авторських пісенних збірках кінця ХІХ першої половини ХХ ст. / І. М. Матійчин // Вісник Прикарпатського університету. 2008. Вип. ХІІ-ХІІІ. С. 133-139. (Серія: мистецтвознавство).
8. Матійчин І. М. Українські духовні пісні ліричного характеру у творчості західноукраїнських авторів кінця ХІХ першої половини ХХ століття / І. М. Матійчин // Вісник Прикарпатського університету: Мистецтвознавство. Івано-Франківськ, 2009. Вип. XV-XVI. C. 93-100.

[1] Детальніше про дослідження давньої духовнопісенної творчості див.: Медведик Ю. Є. Українська духовна пісня XVII XVIII століть [163, c. 13-74].

[2] Так, Б.Кудрик у „Огляді історії української церковної музики” висловлює сподівання, що „... на грунт, прочищений зо всіх нездорових первнів, що з

Список литературы

ВИСНОВКИ

В історії українського духовного піснярства величезну роль відіграли монахи Василіянського Чину. Вони не тільки взяли активну участь у піснетворчому процесі, а й започаткували традицію публікування текстів українських духовних пісень („Гора Почаївська” 1742), а трохи згодом духовнопісенників („Пісні до Почаївської Богородиці” 1773), продовжуючи її на різних етапах розвитку. Завдяки василіянам важливе місце у структурі духовнопісенників зайняв іконославильний напрямок, в якому відобразилися притаманні українській релігійності культи Діви Марії та інших святих. Важливо відзначити, що визначальна роль василіян у розвитку українського духовного піснярства спостерігається як у давній період, підсумком якого стало видання почаївського Богогласника 1790-1791 років, так і у новий (кінець ХІХ перша половина ХХ ст.), відображений у збірниках-антологіях церковних пісень початку ХХ ст.
Піснярська діяльність василіян була складовою їх багатогранної культурно-освітньої діяльності, спрямованої на піднесення релігійної і національної свідомості народу, його культурного рівня, виховання високих моральних якостей. Мистецькі цілі духовних пісень підпорядковувалися цілям релігійно-просвітницьким, що, у поєднанні з призначенням пісень для широкого кола виконавців і слухачів, визначало систему виразових засобів. Значний вплив на піснетворчий процес мало і релігійне вчення, у рамках якого творили свої пісні василіяни та їх соратники, пильнуючи дотримання певних релігійних норм та традицій. Тому якесь надмірне ускладнення поетичної чи музичної мови, нарочите експериментування чуже духовній пісні як жанру, що поєднує етичні та естетичні функції і призначений для масового сприйняття.
Поза тим, зміна суспільних пріоритетів, переосмислення ролі мистецтва у житті народу та його призначення впливали і на розвиток духовного піснярства. Вони були одними з головних чинників, які інспірували появу наприкінці ХІХ століття нової хвилі українського духовного піснярства, покликаної задовольнити певні вимоги часу.
Зміни, що відбувалися у суспільній свідомості в ХІХ ст., пов’язані з національним пробудженням народів, переосмисленням ними своєї історичної та культурної спадщини, романтичним збуренням культурницьких починів, проникали і на західноукраїнські землі, що перебували у складі Австрії, а з 1867 року Австро-Угорщини. Важливим проявом цих змін став потяг до культурного самовираження на рідній мові, вперше виявлений у „Русалці Дністровій” М.Шашкевича, І.Вагилевича та Я.Головацького, причому у фонетичному правописі. Усвідомлена суспільством потреба у творах, написаних рідною мовою, у тому числі й паралітургійних, була важливою передумовою появи нововасиліянських пісень. Народна розмовна мова і фонетичний правопис стануть визначальними рисами василіянських пісень нового покоління (кінець ХІХ перша половина ХХ ст.) і суттєво пришвидшать українізацію Греко-католицької церкви.
Активізація суспільно-культурного життя в Галичині, поява великої кількості культурних товариств, громадських організацій давали можливість залучення до мистецьких процесів широкого кола громадян. На хвилі аматорства продовжує розвиватися традиційний для української музики жанр хорове мистецтво, охоплюючи різні групи виконавців: школярсько-студентські колективи, церковно-парафіяльні хори різних рівнів, широку мережу містечкових колективів хорового товариства „Боян” тощо. Поява значної кількості нових духовних пісень, призначених для хорів різного складу, була своєчасною і у певній мірі задовольнила попит на пісенно-хорову продукцію, особливо у самодіяльних церковних та учнівських хорових колективах.
Розповсюдженню та популяризації нових духовних пісень сприяла місійна, освітньо-виховна, а в найбільшій мірі видавнича діяльність василіян та греко-католицького духовенства. Надаючи можливість авторам оперативно друкувати свої доробки у періодичних виданнях, а згодом і в збірниках церковних пісень, видавці стимулювали піснярів до творчості, а значний тираж і доступні ціни духовнопісенних видань дозволяли широко використовувати нову духовнопісенну продукцію у церковній та позацерковній практиці.
Дослідження духовних пісень, надрукованих у авторських збірках та періодичних виданнях, дозволило виявити початкові варіанти деяких пісенних текстів, визначити авторство багатьох пісень та уточнити час їх написання. Крім того, виявлено ряд пісень, варіанти яких створювали різні автори, наприклад, на той же віршований текст писалися різні мелодії, або кілька поезій об’єднував однаковий мелодичний матеріал. Така традиція створення пісні на мелодію іншої була дуже поширеною ще у бароковий період.
На теперішній час вдалося дослідити біля 430 духовних пісень, створених в Галичині наприкінці ХІХ у першій половині ХХ ст. Накопичення нового духовнопісенного матеріалу вплинуло на формування етапного духовнопісенника (за аналогією з Богогласником 1790-1791 рр.), виразником якого стали „Різдвяні пісні” (1925 р.) та „Церковні пісні” (1926 р.), видані у друкарні отців-василіян у Жовкві. У цих збірниках закріпилася тенденція до відокремленого подання різдвяних пісень як найбільш поширеного духовнопісенного блоку спеціального призначення, а також з’являються нові розділи (Пісні під час читаної Служби Божої) та підрозділи (Пісні до Ісусового Серця, Пісні до Сотворителя). Змінюється кількісне співвідношення основних розділів: значно зріс корпус Пісень до Діви Марії та зменшився блок Пісень до Святих. Втратили окремий розділ пісні есхатологічного змісту.
На ці зміни у певній мірі вплинуло введення після Реформи василіян 1882 року богослужінь до Діви Марії та Ісусового Серця, а також прагнення надати пісенний репертуар для виконання вірними під час богослужінь, щоб зробити їх більш зв’язними і осмисленими, особливо у церквах без хорової підтримки. Попри згадані зміни, нововасиліянські збіpники загалом продовжують накреслене Богогласником структурування духовнопісенного матеріалу, що поєднує календарний принцип із тематичними розділами. Продовжена нововасиліянськими авторами структурна традиція в головних рисах збереглася досьогодні і зустрічається у багатьох духовнопісенниках, виданих у наш час.
Багато нововасиліянських пісень було створено авторами у процесі їх освітньо-виховної діяльності для конкретного складу виконавців. Твори для різного хорового складу знаходимо у періодичних виданнях та авторських збірках, натомість збірники-антології всі пісні подають у двоголосому викладі. Прикладне значення піснярської творчості зумовило її нарочиту простоту, пісенність мелодики, усталеність ритмоформул, повторність мотивів риси, властиві і народній музиці. Завдяки близькій народу музичній мові духовна пісня була доступним і призначеним для широкого кола виконавців-вірян музичним жанром, що мимоволі готував ґрунт для сприйняття більш складних видів духовної музики, тобто музично розвивав людей. Цьому сприяла і критикована деякими тогочасними музикологами (С.Людкевич) поширена традиція всенародного співу під час богослужінь, згодом закріплена церковними документами[1].
Нововасиліянські пісні мали важливе значення і для музичного розвитку підростаючого покоління, адже використовувались у школах, в позашкільній роботі, у молодіжно-релігійних організаціях, а збірки „Церковних пісень” часто використовувалися як підручники для співу, деякі з них навіть призначалися для методичної роботи. Виховний потенціал нововасиліянських пісень, відігравши важливу роль свого часу, може з успіхом використовуватися і в наш час у педагогічній роботі, адже не втрачають своєї актуальності вічні цінності, що пропагуються у духовних піснях, а патріотичне звучання більшості з них є важливим чинником національного виховання.
Прикладне значення пісень нововасиліянського періоду впливало на вибір системи виразових засобів, прийнятних для широкого застосування. Віддаючи перевагу принципу дотримання традицій над мистецькою оригінальністю, піснярство цього етапу спиралося на вже випробувані музичні лексеми української духовної музики минулої доби, у т.ч. духовного піснярства, західноєвропейської паралітургійної спадщини, народної музики. У багатьох ноовасиліянських піснях своєрідно відобразилося поєднання гимнічного та романсового начал, сплав яких зустрічаємо у творчості М.Вербицького, І.Лаврівського, у „старогалицьких” піснях. Внесене під впливом естетики Романтизму обережне оновлення музичної мови, більш особистісне ставлення до святих осіб, а також активна громадянсько-патріотична позиція автора, передані у піснях, вирізняють твори цього часу.
Нововасиліянське піснярство, на відміну від попереднього періоду, розвивалося у вужчих територіально і часово рамках. Це зумовило його дещо містечковий характер, особливо на ранньому етапі розвитку. Провідні піснярі цього періоду творили і друкувалися на Галичині. Виняток становить отець-василіянин Володимир Стех, який з 1906 року проводить місійну працю у Північній Америці, поєднуючи її із піснярством. Попри це, пісні В.Стеха регулярно з’являлися як у філадельфійській василіянській пресі (часопис „Місіонар”), так і в західноукраїнських виданнях. Це свідчить про добрий зв’язок між василіянськими осередками в діаспорі та в Україні, що сприяло поширенню духовних пісень. Існування діаспорних видань у місцях компактного проживання українців відіграло велику роль для збереження української паралітургійної творчості у радянський період.
На українські землі нововасиліянські пісні мали змогу поширюватися тільки в межах Австро-Угорщини (Закарпаття, Буковину), а з часів польської експансії (1921 р.) на західні терени Волині і Полісся.
З часів проголошення незалежності України ситуація змінилася. Збільшується географія українських видань духовнопісенників, багато з яких містять і нововасиліянські пісні. Це поєднується і з включенням василіянських пісень до репертуару прихильників інших релігій[2]. Тому можна говорити про подолання локальних та конфесійних рамок нововасиліянського піснярства і його загальноукраїнське значення. Пісенна творчість нововасиліянських авторів не тільки внесла значний вклад у скарбницю українського духовного піснярства, але й стала зв’язуючою ланкою між давнім періодом духовного піснярства (XVI-XVIII ст.) та сучасною добою, у якій духовне піснярство, у тому числі й василіянське, продовжує розвиватися, забезпечуючи неперервність традицій.
Найкращі з нововасиліянських пісень („Спи, Ісусе, спи” та „Витай між нами” Й.Кишакевича, „Царю небесний” та „Во Вифлеємі” О.Нижанківського, „Христос воскрес! Радість з неба” Л.Ремези та С.Лепкого, „На небі зірка” та „О Мати Божа” В.Матюка, „Просимо Тя, Діво”, „Хрест на плечі накладають”, „Під хрест Твій стаю” В.Стеха, „Назарета любий цвіте” та „Гора ясна” М.Лончини, „Вірую, Господи”, „Тіло Христове”, „Страдальна Мати” І.Дуцька, „Боже, послухай благання” А.Труха та ін.), як і деякі давні духовнопісенні зразки, ввійшли у народно-пісенний репертуар. Вони стали живими репрезентантами свого часу, продовжуючи звучати вже як класичні паралітургійні твори, до яких все частіше звертаються композитори у пошуках матеріалу для опрацювання. Таким чином найяскравіші духовнопісенні композиції отримують нове життя як концертні твори. Публікація маловідомих нововасиліянських пісень, що не потрапили до збірок „Церковних пісень”, дала б змогу зацікавленим людям, що працюють із шкільними та церковними колективами, ознайомитися ширше з духовнопісенною творчістю кінця ХІХ першої половини ХХ століття та поповнити свій репертуар, а композиторам стала б джерелом для створення нових обробок.
Матеріали дисертації можуть використовуватися при викладанні загального курсу історії української музики та спецкурсів, присвячених вивченню української духовної музики чи паралітургійної спадщини у навчальних закладах музичного спрямування, а також у музично-виховній роботі з дітьми.
Василіянське піснярство кінця ХІХ першої половини ХХ століття стало своєрідним феноменом, в якому віддзеркалився ноуменальний світ галицької музичної культури регіональна етноментальність галичан, соціокультурна та мультинаціональна специфічність породжуючого середовища.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ

1. Альманах василіянських богословів / [упоряд.: Ніль Саварин, Маркіян Когут, Роман Лукань]. Кристинопіль, 1933. 112 с.
2. Антонішевський Т. Українське церковно-суспільне життя в Галичині в останні роки ХІХ століття / Тарас Антонішевський // Київська церква. 2000. №4 (10). С. 5663.
3. Барвінський В. Коляди і щедрівки на фортепян з підложеним текстом / Василь Барвінський. Львів, 1931. 24 с.
4. Барокові духовні пісні з рукописних співаників XVIII ст. Лемківщини / [вступ, упорядкування і коментарі Олександри Гнатюк]. Львів: Місіонар, 2000. 334 с.
5. Бермес І. Л. Віктор Матюк: біо-бібліографічний покажчик / Ірина Лаврентіївна Бермес. Дрогобич, 1993. 32 с.
6. Бібліографія // Записки ЧСВВ. Жовква, 1928. Т. ІІІ, вип. 12. С. 275.
7. Біликовський І. Отець Віктор Матюк / Іван Біликовський // Ілюстрований музичний календар на рік 1907. 1906. С. 6573.
8. Благословенний будь, Христе Боже: пісенник християнської молоді / [упоряд. Наталія Ізотова]. Тернопіль: Джура, 2002. 39 с.
9. Богогласник: Пісни Благоговійныя Праздником Господским, Богородичным и Нарочитых Святых чрез весь год приключающимся. Почаїв, 1790-1791. 585 с.
10.Богогласник. Сборник благоговейных песнопений. Почаев, 1806. 81 с.
11.Богогласникъ: пісни благоговійныя. Львів, 1850. 582 с.
12.Богогласникъ содержащій пісни благоговійныя праздникомъ Господскимъ, Богородичнымъ, Нарочитыхъ Святыхъ и некоторымъ чудотворнымъ Иконамъ. Львовъ, 1886. Изд. 2. 498 с.
13.Богогласникъ: сборникъ благоговейных песнопений праздником Господским, Богородичным, нарочитых святых и чудотворнымъ иконамъ, а такожде и другихъ набожныхъ молитвенныхъ, покаянныхъ и умилительныхъ песней. Почаїв. 1902. 172 с.
14.Богогласникъ: сборникъ благоговейных песнопений праздником Господским, Богородичным, нарочитых святых и чудотворнымъ иконамъ, а такожде и другихъ набожныхъ молитвенныхъ, покаянныхъ и умилительныхъ песней. - Санкт-Петербург, 1900. 171 с.
15.Богогласник. Холм, 1909. 140 с.
16.Булат Т. П. Український романс / Тамара Павлівна Булат. Київ: Наукова думка, 1979. 320 с.
17.Ваврик М. М. По василіянських манастирях / М. М. Ваврик. Торонто, 1958. 286 с.
18.Ваврик М. М. Церковні друкарні й видання в Українській Католицькій Церкві XVII ст. / М. М. Ваврик // Записки ЧСВВ. 1974. Т. ІХ. С. 117118.
19.Вахнянин Б. Бог предвічний: чемним дітям зладив на Ялинку вуйко Богдан. Збірник коляд легкого укладу / Богдан Вахнянин. Львів: друкарня НТШ, 1933. 24 с.
20.Вертеп, коляда для дітий з письм О.К.Антонєвича / [пер. о. Лазар, ЧСВВ]. Жовква: Печатня василіян, 1900. 82 с.
21.Витвицький В. Музична форма / Василь Витвицький // Диригентський порадник. Львів, 1938. С. 6576.
22.Витвицький В. Віктор Матюк (1852-1912) / Василь Витвицький // Українська музика. 1937. Ч. 2. С. 1317.
23.Вифлеємський вертеп / [упоряд. Павло Штокалко]. Львів, 1907. 20 с.
24.Вітошинський О. Піснопінія Богогласника холмского народно-церковнаго розспіва въ четырехголосной гармонизаціи / Омелян Вітошинський. Холм, 1910. 55 с.
25.Водяний Б. Короткий словник діячів української музичної культури / Б. Водяний, Г. Олексин, М. Ціж Тернопіль: МП Чумацький шлях, 1992. 48 с. (Всеукр. т-во „Просвіта” ім. Т. Шевченка; Терноп. відділення).
26.Возняк М. З культурного життя України XVII XVIII ст. / Михайло Возняк // Записки НТШ. Т. 108. Львів, 1912. 74 с.
27.Возняк М. З поля української духовної вірші / Михайло Возняк // Записки ЧСВВ. 1925. Т. 1, ч. 23. С. 177-232.
28.Возняк М. Матеріали до історії української пісні і вірші / Михайло Возняк. Львів, 1913. 240 с.
29.Возняк М. Як пробудилося народне життя в Галичині за Австрії / Михайло Возняк. Львів: Діло, 1924. 178 с. (Бібліотека „Нового часу”; ч. 1).
30.Войнар М. (ЧСВВ). Василіяни в українськім народі / М. Войнар. Нью-Йорк, 1950. 80 с.
31.Воробкевич І. Співаник для шкіл народних / Ісидор Воробкевич; [впорядкував і доповнив Василь Навроцький]. Часть ІІІ. Відень, 1911. 92 с.
32.Габрусевич І. Український вертеп / Іван Габрусевич. Львів, 1924. 14 с.
33.Гайковський М. Архієреї реформованих василіян і духовне відродження Української Греко-католицької Церкви / Михайло Гайковський // Добромильська реформа і відродження української церкви. Львів, 2003. С. 116-128.
34. Галич О. А. Теорія літератури / Галич О. А., Назарець В. М., Васильєв Є.М. Київ: Либідь, 2001. 487 с.
35.Герасимова-Персидська Н. О. Псалтир в музичнiй культурi України XVI XVII cт. / Н. О. Герасимова-Персидська // Музика i Біблія. Збірник наукових праць. Київ, 1999. С. 83-89.
36.Герасимова-Персидська Н. О. Слово і музика в XVIII ст. / Н. О. Герасимова-Персидська // Українське літературне бароко: збірник наукових праць. Київ: Наукова думка, 1987. С. 272287.
37.Гірняк Ю. Рецензія на „Вінець набожних пісней” / Юстин Гірняк // Богословський вісник. 1901. Т. 2. С. 196199.
38. Гірняк Ю. Рецензія на «Молебні часи» та „Збірник церковно-народних пісень” / Юстин Гірняк // Богословський вісник. 1901. Т. 2.- - С. 333339.
39. Гнатишин А. Богородиці на славу. Хорові твори / Андрій Гнатишин. - Відень, 1974. 41 с.
40. Гнатишин А. Співаймо. Пісні для української молоді у 2- і 3-голосному укладі у супроводі фортепіано / Андрій Гнатишин. Нью-Йорк. 55 с.
41. Гнатишин А. Українські церковні пісні на всі свята для мішаного хору / Андрій Гнатишин. ВіденьРим, 1986. 114 с.
42. Гнатюк В. Угро-руські духовні пісні / Володимир Гнатюк // Записки НТШ. Т. 46. Львів, 1902. С. 188 264.
43. Гнатюк О. Українська духовна барокова пісня / Олександра Гнатюк. ВаршаваКиїв, 1994. 188 с.
44. Голос душі. Молитвенник для членів Апостольства Молитви / [упоряд. о. М. Марисюк, ЧСВВ]. Жовква: в-цтво ЧСВВ, 1927. 654 с.
45.Гординський Я. Кілька духовних пісень з рукописного співаника поч. ХІХ ст. / Ярослав Гординський // Записки ЧСВВ. Жовква, 1924. Т. 1. С. 3855.
46.Гординський Я. Український елемент у діяльності св. Йосафата Кунцевича / Ярослав Гординський // Записки ЧСВВ. Жовква, 1925. Т. 1, вип. 23. С. 365368.
47.Гордієнко В. Йосиф Кишакевич композитор / Володимир Гордієнко // Музика. 2001. №3. С. 2628.
48.Гордієнко В. Композитор о.Йосиф Кишакевич: бібліографічний нарис / Володимир Гордієнко Львів: Поклик сумління, 1998. 112 с.
49.Господи, до Тебе возношу душу мою. Молитвенник. Рим, 1971. 867 с.
50.Господу помолимся. Молитвословъ для руского народа / [уклад. о. Лев Сембратович]. Львовъ: Ставропігійська типографія, 1908. 240 с.
51.Гоцький Й. Чин вечірні і збірник пісень церковних / Йосиф Гоцький. Львів, 1911. 32 с.
52.Грица С. Й. Народна пісенність другої половини ХІХ ст. / Софія Йосипівна Грица // Історія української музики: в 6 т. Київ: Наукова думка. 1989. Т. 2. С. 1231.
53.Грінченко Б. Д. Український романс / Грінченко Б. Д. [упорядкування і редакція М.Гордійчука] // Вибране. Київ: Держвид. образотворчого мистецтва і муз. літератури, 1959. С. 177 303.
54.Грушевський М. Кілька духовних віршів з Галичини / Михайло Грушевський // Записки НТШ. Львів, 1896. Т. 14. С. 116.
55.Грушевський М. Співаник з початку XVIII в. / Михайло Грушевський // Записки НТШ. Львів, 1897. Т. 15. С. 148; Львів, 1899.—Т. 17. С. 4998.
56.Гунькевич Д. Рождественська ніч. Сценічна картина на дві дії для українських дітий в Канаді і Америці / Дмитро Гунькевич. Вінніпег, 1924. 60 с.
57.Дж. Допись з села (О потребі религійно-церковних пісней для народа) // Душпастир. 1889. С. 83-89.
58. Дзюба О. М. Василіянські та піарські школи / О.М. Дзюба // Історія української культури. Т. 3. Київ, 2003. С. 450452.
59. Дивная новина. Збірник колядок в опрацюванні для мішаного хору. - Львів, 2001. Вип. 1-2. 63+63 с.
60. Домет В. Взаємини межи рускою церковною піснею а руским народом / В. Садовський // Альманах музичний. - Львів, 1904. - С. 67-71.
61.Домет (Садовський В.) Йосиф Кишакевич / В. Садовський // Альманах музичний. Львів, 1904. С. 57-64.
62. Дороцький М. Пісні до українських католицьких святих / Михайло Дороцький. Перемишль, 1933. 16 с.
63.Дроздовська О. Р. Українські часописи повітових міст Галичини (1865 -1939): історико-бібліографічне дослідження / О. Р. Дроздовська Львів, 2001. 362 с. (НАН України, Львівська наукова б-ка ім. В. Стефаника, НДЦ періодики).
64.Духовні твори о. Йосифа Кишакевича / [упорядкував Олександр Зелінський]. Львів: ВНТЛ Класика, 2003. 162 с.
65.Духовно-музичні твори Й. Кишакевича. Воскресні пісні: на міш. хор / Йосиф Кишакевич. Ч. 20. Львів. 8 с.
66.Духовно-музичні твори Й.Кишакевича. Воскресні пісні: для жіночого хору a’ capella / Йосиф Кишакевич. Ч. 13. Львів. 8 с.
67.Духовно-музичні твори Й.Кишакевича. Всесильний Боже і З плачем і стоном / Йосиф Кишакевич. Ч. 8. Львів. 8 с.
68.Духовно-музичні твори Й.Кишакевича. Євхаристійні пісні: для чол. і міш. хору a’ capella / Йосиф Кишакевич. Ч. 15. Львів. 8 с.
69.Духовно-музичні твори Й.Кишакевича. Йорданські пісні: на мужеcький хор / Йосиф Кишакевич. Ч. 7. Львів. 8 с.
70.Духовно-музичні твори Й.Кишакевича. Йорданські пісні: на мішаний хор / Йосиф Кишакевич. Ч. 16. Львів. 8 с.
71.Духовно-музичні твори Й.Кишакевича. Панахида і похоронні пісні: для чол. хору a’ capella / Йосиф Кишакевич. Ч. 3. Львів. 16 с.
72.Духовно-музичні твори Й.Кишакевича. Панахида і похоронні пісні: для чол. хору a’ capella / Йосиф Кишакевич. Ч. 11. Львів. 16 с.
73.Духовно-музичні твори Й.Кишакевича. Пісню слави заспіваймо! Пісня до св. Йосафата / Йосиф Кишакевич. Ч. 6. Львів. 4 с.
74.Духовно-музичні твори Й.Кишакевича. Церковні пісні: для жін. хору a’ capella / Йосиф Кишакевич. Ч. 14. Львів. 8 с.
75.Енциклопедія українознавства: в 11 т. / [гол. ред. Володимир Кубійович]. Львів: Молоде життя, 1993. Т. 1. 400 c.
76.Загайкевич М. П. Музичне життя Західної України другої половини ХІХ ст. / Марія Петрівна Загайкевич. Київ: вид-во АН УРСР, 1960. 191 с. (Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії).
77.Задорожний В. Еволюція народної релігійної колядки в новітній час / Василь Задорожний // Народна творчість та етнографія. № 12. 2004. С. 6975.
78.Зарицький Р. Іван Біликовський / Ромуальд Зарицький // Альманах музичний. 1904. С. 6364.
79.Збірник катехитичних пісень. Львів, 2000. 126 c.
80.Збірник коляд на хор діточий або жіночий, також мужеський в супроводі фортепіяно / [упоряд. І. Біликовський]. Львів, 1909. 14 с.
81.Збірник пісень для рідних і цілоденних шкіл і курсів українознавства. Торонто, 1979. 66 с.
82.Збірник церковно-народних пісень / [упоряд. В. Матюк та Т. Луцик]. Вип. 1. Перемишль, 1897, 1900, 1902. 32 с.
83. Збірник церковно-народних пісень / [упоряд. О. Нижанківський та Т. Луцик]. Вип. 2. Перемишль, 1900. 30 с.
84. Збірник церковно-народних пісень / [упоряд. В. Матюк та Т. Луцик]. Вип. 3. Перемишль, 1900. 30 с.
85. Зваричук Ж. Творча постать Йосифа Кишакевича / Жанна Зваричук // Musica Galiciana. T. III. Rzeszow, 1999. С. 295301.
86. З нами Бог. Молитовник. Йорктон: в-во оо. Чина Найсвятішого Ізбавителя, 1940. 498 с.
87.Зінько В. Святіший отець Лев ХІІІ і його апостольська конституція Singulare praesidium / Василь Зінько // Добромильська реформа і відродження української церкви. Львів, 2003. С. 4955.
88.Зосим О. Л. Рецепция западноевропейской духовнопесенной традиции в украинском репертуаре XVII—XVIII вв. / Ольга Леонідівна Зосім // Старовинна музика: сучасний погляд: збірка статей. Вип. 61. Київ, 2007. С. 58-69.
89.Зосім О. Л. Українська духовна пісня: традиція і сучасність / Ольга Леонідівна Зосім // Народна творчість та етнографія. 2002. № 12. С. 8993.
90.Іваницький А. І. Український музичний фольклор / Анатолій Іванович Іваницький Вінниця: Нова книга, 2004. 320 с.
91.Івасейко С. Віктор Матюк / С. Івасейко Сокаль, 1992. 70 с.
92.(...ій). О потребі набожних пісней в малорускім язиці // Галицкій Сіон. 1882. Т. 3. Ч. 14. С. 437-439.
93.Ілюстрований музичний календар на рік 1907. Додаток / [уклад. Ромуальд Зарицький]. Львів: друкарня Уділової, 1906. 16 с.
94.Ісаєвич Я. Д. Українські монастирські друкарні Правобережжя: Унів і Почаїв / Я. Д. Ісаєвич // Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми / Я. Д. Ісаєвич. - Львів, 2002. С. 276-282.
95.Календар Місіонаря. Жовква, 1901-1944.
96.Каталог видання фонокасеток і грампластинок українською мовою під керівництвом о. д-ра Софрона Мудрого, ЧСВВ. Рим, 1992. 6 c.
97.Каталог музичних творів Андрія Гнатишина. Відень, 1990. 16 c.
98.Каталог накладні М.Матвійчука. Музика. - Львів, 1938. 12 c.
99.