ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ҐЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Краткое описание

ЛЬВІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ЛАЗАР Ірина Геннадіївна

УДК 396.9:303.42

ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ
ҐЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Спеціальність: 25.00.02 механізми державного управління

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
Гук Оксана Іванівна
кандидат філософських наук,
доцент

ЛЬВІВ 2007

ЗМІСТ

ВСТуп

4

розділ 1

МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ ҐЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

12

1.1.

Сучасний стан розробки ґендерних досліджень: державно-управлінський аспект

12

1.2.

Сутність управлінських ґендерних теорій і концепцій

27

1.3.

Методологічіні аспекти формування ґендерної політики

41

Висновки до першого розділу

57

розділ 2

МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ҐЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ

60

2.1.

Нормативно-правове забезпечення ґендерної політики

60

2.2.

Інституційний механізм реалізації ґендерної політики

76

2.3.

Механізм кадрового забезпечення владних інституцій України: ґендерний аспект

90

2.3.1.

Ґендерна асиметрія у представницьких органах влади

90

2.3.2.

Ґендерний дисбаланс в органах державного управління

110

Висновки до другого розділу

128

розділ 3

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ
ҐЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ

132

3.1.

Основні тенденції ґендерної політики: зарубіжний досвід для України

132

3.2.

Вдосконалення загальних механізмів ґендерної політики

151

3.3.

Запровадження спеціальних механізмів ґендерної політики

161

Висновки до третього розділу

173

ВИСНОВКИ

176

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

182

ДОДАТКИ

203

ВСТУП
Актуальність досліджуваної проблеми. Україна прийняла низку міжнародних документів, в яких передбачається подальший її розвиток шляхом ґендерної демократизації суспільства, основою якого є консенсусне спрямування щодо досягнення рівних можливостей для жінок і чоловіків. Ігнорування ґендерних підходів гальмує розвиток усіх країн: розвинутих і тих, які розвиваються, а також країн із перехідною економікою, зокрема це стосується й України, яка робить надто уповільнені кроки до задекларованої мети.
Незважаючи на те, що ґендерні дослідження набувають у світі дедалі більшої ваги, в Україні вони залишаються ще досить маргінальним сегментом науки, що зумовлено новизною проблематики в пострадянській науці, домінуванням патріархальних владних структур, необхідністю концептуального і практичного самовизначення ґендерних досліджень у сучасних умовах.
Вагому роль у формуванні та реалізації ґендерної політики відіграє ефективне управління ґендерними процесами з боку держави і, насамперед, створення відповідних та вдосконалення діючих механізмів, оскільки найголовнішим результатом державної політики є успіх у досягненні визначених цілей. Тому важливим завданням на сьогодні для владних інституцій є запровадження таких механізмів, щоб задекларовані у чинному законодавстві ґендерні можливості стали реальністю життя. Зважаючи на сучасну ґендерну ситуацію у державі та керуючись завданнями, визначеними у ратифікованих Україною міжнародних документах, зокрема у Декларації Тисячоліття ООН (2000р.), можна зазначити, що особливої актуальності набувають дослідження проблем стосовно вдосконалення механізмів реалізації проголошених намірів.
Вагомий внесок у розвиток теорії і практики державного управління, зокрема державної політики та механізмів державного управління, здійснили В.Авер’янов [48], Г.Атаманчук [4], В.Бакуменко [49], В.Князєв [49], В.Лобанов [35], А.Мельник [47], В.Малиновський [121], О.Оболенський [47] та інші. Питання формування та реалізації ґендерної політики є предметом досліджень багатьох науковців, зокрема їх увагу привернули такі проблеми, як: теоретико-методологічні засади ґендерної політики (Т.Бендас [7], Л. Гонюкова [33], Н.Грицяк [36 38], К.Левченко [118, 119], І.Головашенко [31], М.Кіммел [73], О.Стрельнік [194], Н.Чухим [209]), трансформація організаційно-правових механізмів (Н.Болотіна [9], Л.Дмитрієва [51, 52], І.Котюк [87], О.Костенко [87], І.Лаврінчук [95], К.Левченко [119], Т.Мельник [123, 124], І.Мозкова [184], А.Олійник [134], М.Попов [146, 147], [150], З.Ромовська [181], О.Руднєва [183], Б.Савченко [184],Сулімова [196]), формування ґендерного паритету в органах державної влади (Н.Гончарук [32], О.Кулачек [90 94], І.Микичак [126], А.Погорєлова [63], [180], Л.Сєргєєва [188], С.Хрісанова [204]), культурні особливості державно-владних відносин у ґендерному вимірі (Т.Василевська [63], [180], Н.Дармограй [39 41], П.Дутчак [55], М.Кашуба [70], М.Пірен [143]), розвиток громадських жіночих організацій та їх співпраця з органами влади (Н.Ковалішина [76 78], О.Костюкова [85], С.Серьогін [185 187], Л.Смоляр [61]), перспективи жінки в сучасній політиці (О.Ветлинська [14], В.Гаташ [25], Л.Трофименко [197], Н.Шведова [210], О.Ярош [212]), вивчення зарубіжного ґендерного досвіду (С.Береза [135], М.Буроменський [10], М.Гінна [30], Л.Кобелянська [127], О.Кулачек [94], О.Матвієнко [135], Т.Мельник [127], Н.Оніщенко [135], М.Попов [147], М.Томашевська [135]). Праці зазначених науковців створили методологічне підґрунтя для системного розгляду ґендерної проблематики.
Зважаючи на вагомий внесок згаданих науковців і цінність проведених ними досліджень, доцільно зауважити, що чимало аспектів ґендерної проблематики все ж залишаються нез’ясованими. Особливої уваги потребує вивчення проблеми вдосконалення механізмів формування та реалізації ґендерної політики, оскільки державна політика має свої особливості розвитку на різних адміністративно-територіальних рівнях, які необхідно враховувати у державотворчій діяльності. Водночас потрібно постійно коригувати та вдосконалювати стратегію і тактику, методи та інструментарій у формуванні та реалізації державної політики України загалом та ґендерної політики зокрема. Все це визначає актуальність дослідження і його науково-практичне значення, а також окреслює основні напрями дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною науково-дослідних робіт Розвиток місцевого самоврядування в Україні в контексті адміністративно-територіальної реформи” (номер державної реєстрації 0107U001601) та Аналітичні методи експертного оцінювання в діяльності органів виконавчої влади” (номер державної реєстрації 0107U001596) Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (далі ЛРІДУ НАДУ).
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в обґрунтуванні теоретичних положень і напрацюванні практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізмів формування та реалізації ґендерної політики в Україні. Для досягнення мети визначено такі завдання:
· проаналізувати стан теоретичних і методологічних напрацювань із ґендерної проблематики з метою виокремлення основних напрямів ґендерних досліджень;
· дослідити теоретико-методологічні аспекти механізмів формування ґендерної політики;
· проаналізувати механізм правового забезпечення ґендерної політики України;
· охарактеризувати інституційний механізм у сфері реалізації ґендерної політики;
· здійснити ґендерний аналіз кадрового забезпечення владних інституцій України;
· запропонувати методику оцінки динаміки ґендерних процесів;
· виявити світові тенденції ґендерної політики;
· напрацювати рекомендації щодо шляхів удосконалення механізмів формування та реалізації ґендерної політики.
Об’єктом дисертаційного дослідження є процес формування та реалізації політики в ґендерній сфері.
Предметом дисертаційного дослідження є механізми формування та реалізації ґендерної політики в Україні.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що впровадження запропонованих теоретико-методологічних положень, висновків, рекомендацій і пропозицій, отриманих у результаті проведеного дослідження, є необхідною умовою вдосконалення механізмів формування та реалізації ґендерної політики в Україні.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є загальнонаукові та спеціальні, методи, основні з яких: методи аналізу та синтезу при вивченні сучасного стану ґендерних досліджень, аналізі змісту понять ґендерна політика” і механізми формування та реалізації ґендерної політики”; формально-логічний метод для з’ясування механізмів формування та реалізації ґендерної політики в Україні; порівняльно-правовий метод для вивчення проблем нормативно-правового регулювання ґендерної політики, тенденцій її реалізації з метою пошуку ідей і механізмів; метод системного аналізу для вивчення розвитку ґендерної політики як цілого, складовими частинами якого є її сутність, принципи, вимоги, механізми формування та реалізації тощо; структурно-функціональний метод для дослідження організації та технологій управління у сфері означеної проблематики; метод моделювання для напрацювання практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення механізмів формування та реалізації ґендерної політики в Україні; статистичний та графічний методи для проведення ґендерного аналізу органів публічної влади; метод кореляційно-регресійного аналізу для визначення тенденцій і прогнозування ґендерного складу владних інституцій.
Методологія дослідницької роботи ґрунтується на принципах єдності теорії та практики. Використання комплексного підходу як методологічної основи дослідження дало змогу системно розглянути означену проблематику.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації
вперше:
· виокремлено напрями ґендерних досліджень на сучасному етапі розвитку суспільства та їх рівень розробленості, що є підґрунтям для проведення подальших ґрунтовних наукових розвідок з означеної проблематики;
· запропоновано показники коефіцієнт ґендерного співвідношення” (далі ґендерний коефіцієнт (Кґ)) як визначення співвідношення жінок до чоловіків (у кількісному або відсотковому виразі); коефіцієнт ґендерної асиметрії” (Кґа), якщо Кґа<1,0 або Кґа>1,0; коефіцієнт ґендерного паритету” (Кґпт), якщо Кґпт = 1,0; лінія ґендерного процесу” графічно зображена лінія ґендерних коефіцієнтів, виражена через кореляційно-регресійну модель залежності, що уможливлюють аналіз тенденцій та розроблення прогнозів;
· запропоновано методику оцінки параметрів кореляційно-регресійних моделей динаміки ґендерних процесів із виведенням залежностей для обґрунтування необхідності запровадження спеціальних механізмів формування та реалізації ґендерної політики;
удосконалено:
· понятійно-категорійний апарат через опрацювання сутності понять ґендерна політика” як цілеспрямований вплив суб’єктів на вирішення суспільних ґендерних проблем, механізми формування та реалізації ґендерної політики” як сукупність елементів інституційної системи, яка за допомогою інших механізмів забезпечує процес формування та реалізації певних заходів щодо зміни її стану на виконання визначених завдань, змістове наповнення яких сприятиме розвитку теоретико-методологічних аспектів ґендерної політики;
· інституційний механізм формування та реалізації ґендерної політики через розроблення моделі взаємодії громадських організацій та владних інституцій відповідних адміністративно-територіальних рівнів і компетенцій;
набуло подальшого розвитку:
· класифікація механізмів ґендерної політики в частині їх поділу на загальні та спеціальні з урахуванням ґендерного чинника;
· оцінка кадрового потенціалу владних інституцій України;
· підходи до вивчення тенденцій ґендерної політики зарубіжних країн;
· шляхи вдосконалення механізмів формування та реалізації ґендерної політики на основі проведення аналізу вітчизняного та зарубіжного досвіду, а також використання методів наукового прогнозування.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що сформульовані теоретичні положення і розроблені практичні рекомендації щодо формування та реалізації ґендерної політики можуть бути використані у діяльності владних інституцій різних рівнів, навчальному процесі за програмами підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування, науковому обґрунтуванні та здійсненні відповідних заходів щодо вдосконалення механізмів формування та реалізації ґендерної політики, для узагальнення та систематизації зарубіжного та вітчизняного досвіду з метою підготовки підручників, навчальних посібників, оновлення наявних і розроблення нових навчальних програм, пов’язаних із ґендерною проблематикою.
Результати дисертаційного дослідження використовуються у діяльності Ґендерного ресурсного центру Управління у справах сім’ї та молоді Львівської обласної державної адміністрації (довідка від 21.08.2006р.,№434) під час проведення семінарів і тренінгів з основ ґендерного аналізу для державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування. Напрацьовані дисертанткою науково-практичні матеріали щодо механізмів формування та реалізації ґендерної політики використані громадськими організаціями, зокрема Західноукраїнським центром Жіночі перспективи” і Молодіжним ґендерним центром ім.Наталі Кобринської (довідка від 07.09.2006р., №77), у процесі розробки та реалізації спільно з Благодійним фондом Майбуття” проекту Досвідчені жінки-політики демократична і паритетна місцева влада” впродовж 0209.2006р. Основні положення дисертації щодо вдосконалення інституційно-правового механізму впроваджено у практичну діяльність Верховної Ради України (довідка від 14.05.2007р., №06-20/14-473), де за результатами конкурсу Помічник Голови Комітету Верховної Ради України” за підтримки Програми сприяння парламенту України університету Індіани проходила стажування у Комітеті з питань національної безпеки і оборони впродовж серпня 2006 р. липня 2007р. Запропонована методика оцінки кадрового забезпечення владних інституцій України може використовуватися для здійснення моніторингу виконання індикаторів Цілей Розвитку Тисячоліття, визначених у Декларації Тисячоліття ООН (далі Цілі Декларації) від 08.09.2000р. та інших ратифікованих міжнародних документів (Додаток А).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора. Науково-теоретичні положення, виокремлення напрямів ґендерних досліджень на основі аналізу їх сучасного стану, математично-статистичний аналіз динаміки ґендерних процесів, висновки, пропозиції та рекомендації, зокрема й ті, що становлять наукову новизну, отримані дисертантом особисто.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і результати дисертації доповідались та обговорювалися на багатьох міжнародних і національних науково-практичних конференціях, зокрема: Ефективність державного управління у контексті становлення громадянського суспільства” (м.Львів, 22.01.2002р.), Громадянське суспільство і політика органів місцевого самоврядування (проблеми теорії і практики)” (м.Львів, 0405.2002р.), Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика” (м.Львів, 23.01.2003р.), Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції” (м.Львів, 23.01.2004р.), Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (м.Київ, 28.05.2004р.), Внутрішня політика держави: сутність, принципи, методологія” (м.Львів, 27.01.2005р.), Захід-Схід: проблеми регіональної політики в Україні очима молоді” (м.Донецьк, 21.10.2005р.), Подолання ґендерної та вікової дискримінації на ринку праці в Україні: реалії та перспективи” (м.Львів, 20 21.01.2006р.), Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні” (м.Львів, 20.01.2006р.), Дні науки” (м.Запоріжжя, 0506.10.2006р.), Регіональне і місцеве самоврядування в нових умовах: партійна публічна адміністрація і безпосередня демократія” (м.Львів, 02 04.03.2006р.), Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (м.Київ, 31.05.2006р.), Демократичні стандарти професійного навчання та діяльності публічних службовців: теорія, практика” (м. Львів, 22.03.2007р.); науково-практичному семінарі Вивчення та аналіз діяльності органів державної влади та організацій громадського суспільства у вирішенні ключових ґендерних питань у Львівській області” (м.Львів, 30.05.2006р.); парламентських слуханнях Рівні права та рівні можливості в Україні: реалії та перспективи” (м.Київ, 21.11.2006р.); презентації результатів наукових досліджень Дні науки у ЛРІДУ НАДУ” (м.Львів, 17.05.2007р.), розширеному засіданні кафедри державного управління та місцевого самоврядування ЛРІДУ НАДУ (м.Львів, 11.06.2007р.).
Публікації. Основні положення та результати дослідження викладені у 22 наукових та навчально-методичних виданнях, з яких 7 фахові.
Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації зумовлена логікою, предметом, метою та завданнями дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаних джерел і літератури, додатків.

Загальний обсяг дисертації 217 сторінок, з них 181 основний текст. Робота містить 27 рисунків, 8 таблиць, 4 додатки на 15 сторінках, перелік використаних джерел і літератури із 214 позицій на 21 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Формування та системна реалізація ґендерної політики уможливлюється на основі глибокого наукового аналізу, тому на теоретичному та практичному рівнях у дисертаційній роботі вирішено актуальне наукове завдання щодо вдосконалення її механізмів. Апробація одержаних наукових результатів, їх використання у практиці державного управління доводять, що вихідна методологія, яка є основою дослідження, правильна, мета досягнута, а гіпотеза підтвердилась. На підставі отриманих результатів сформульовані такі висновки та пропозиції.
1. Аналіз теоретичних і методологічних напрацювань із ґендерної проблематики засвідчив, що комплексні науково-теоретичні дослідження стосовно механізмів формування та реалізації ґендерної політики дотепер не були предметом спеціального вивчення, хоча значна увага надавалась вивченню окремих аспектів (теоретичному, історичному, організаційно-правовому). На підставі узагальнення та систематизації фахової літератури визначено найбільш розроблені напрями ґендерних досліджень, зокрема громадсько-політичний, економічний, історичний, культурний, освітній, правовий, соціальний, теоретико-методологічний. З’ясовано, що менш дослідженими є державно-управлінський, муніципальний, зарубіжний та інформаційний напрями.
2. Віддаючи належне результатам проведених наукових досліджень, констатуємо, що наявні роботи методологічно розрізнені, базуються на різних науково-теоретичних концепціях, теоріях і підходах, неузгодженості понятійно-категорійного апарату. Стверджуємо, що для більшості відомих на сьогодні теорій і концепцій вихідним положенням є розрізнення понять стать” та ґендер”. Основні моменти розвитку людини у напрямку від статі” до ґендеру” відображено у положеннях різних теорій і концепцій.
Удосконалено понятійно-категорійний апарат, зокрема визначення понять ґендерна політика” і механізми формування та реалізації ґендерної політики”, а також з’ясовано, що теоретико-методологічні аспекти останніх (механізмів) залежать від чіткого визначення ґендерних цілей, до яких встановлено вимоги, прийняття та реалізації управлінських рішень, фахового оцінювання причинно-наслідкових чинників. Розвинуто класифікацію механізмів ґендерної політики в частині їх поділу на загальні та спеціальні з урахуванням ґендерного чинника.
3. Проаналізовано механізми правового забезпечення ґендерної політики України, внаслідок чого зроблено висновок, що за роки незалежності сформовані основні її засади. До системи нормативно-правового забезпечення у сфері реалізації ґендерної політики належать конституційне, ґендерно-правове та міжнародно-правове регулювання. Найважливішіґендерно-паритетні принципи і ґендерні права громадян відображені в основних положеннях законів, постанов і розпоряджень уряду, указів і розпоряджень Президента України, міжнародних нормативно-правових документах, ратифікованих Україною, зокрема у Цілях Декларації. Загалом нормативно-правові акти України не містять дискримінаційних норм і обмежень, які стосуються участі жінок і чоловіків у політичній чи громадській діяльності. Проте, окрім декларативності більшості положень, у чинному законодавстві відсутні санкції за порушення ґендерного законодавства, перелік спеціальних ґендерних механізмів і процедури їх впровадження, належна юридизація принципу процесуальності захисту прав дискримінаційної особи тощо. Проблемним також є те, що чинне законодавство спрямоване більше на турботу про жінку, аніж на створення належних умов для обох статей.
4. Охарактеризовано інституційний механізм у сфері реалізації ґендерної політики, який має два зрізи: адміністративно-територіальний і компетенційний. Перший формується відповідно до адміністративно-територіального поділу і складається з інституцій різних рівнів: державного, регіонального (обласного і районного), місцевого. Система компетенційного зрізу охоплює інституції загальнодержавного управління, спеціального державного управління, місцевого самоврядування та громадського управління.
Обґрунтовано низький рівень ефективності функціонування цілісного інституційного механізму у досліджуваній сфері. Визначені спеціальним законом суб’єкти ґендерної політики не здійснюють належного контролю за дотриманням ґендерних положень, визначених у міжнародних і внутрішньодержавних нормативно-правових документах. Підтверджено, що зусиль, створених на сьогодні владних і громадських інституцій, недостатньо для вирішення ґендерних проблем. Запропоновано вдосконалити інституційний механізм формування та реалізації ґендерної політики через розроблення моделі взаємодії громадських організацій та владних інституцій відповідних адміністративно-територіальних рівнів і компетенцій.
5. Здійснено ґендерний аналіз кадрового забезпечення владних інституцій України, який засвідчує їх ґендерну розбалансованість упродовж 1995 2006 рр. Жінки здебільшого маргіналізовані як політичні діячі, сприймаються як пасивний електорат і практично не асоціюються з роллю потенційних політиків, що підтверджується: 152 місцем у світі за ґендерним складом Верховної Ради України (Кґ = 0,089), а також їх відсутністю у складі Кабінету Міністрів України і до 2005 р. серед голів обласних державних адміністрацій, ґендерною асиметрію серед кандидатів у народні депутати України та депутатів обласних рад, зокрема Львівської (Кґ = 0,101).
За цей період загальна кількість держслужбовців України зросла, серед яких переважають жінки, а найбільше їх у міністерствах (70 %) і районних державних адміністраціях (73%).
У вертикальному розрізі посад, не зважаючи на те, що статистичні дані засвідчують як загалом в Україні, так і у Львівській області зокрема, більшість жінок-керівників і тенденцію до зростання доступності їх на керівні посади І і ІІ категорій, чоловіки переважають на керівних посадах І IV, а жінки V і VІ категорій. З-поміж загальної кількості спеціалістів-держслужбовців чоловіки, здебільшого, займають посади, що належать до ІІ категорії (в Україні) та ІІІ і ІV категорій (у Львівській області), а жінки на інших.
Аргументовано, що загалом серед державних службовців жінок є більше, як з-поміж керівників, так і з спеціалістів, проте на керівних посадах вищих категорій і на посадах спеціалістів вищих категорій переважають чоловіки, втім інтенсивність зайняття цих посад жінками має чітку тенденцію до збільшення. З огляду на викладені вище результати аналізу, робимо висновок, що представницькі органи влади загальнодержавного та регіонального рівнів є менш доступними для жінок, аніж органи державного управління.
6. Побудовані регресійні моделі динаміки ґендерних процесів вказують на тісне узгодження між статистичним масивом і розрахованими теоретичними залежностями (1 4), які використано для прогнозу ґендерних показників та їх порівняння з плановими індикаторами. Висока достовірність виведених залежностей (коефіцієнт детермінації R2 = 0,54 ÷ 0,88) підтверджує можливість їх практичного використання.
Результати прогнозу за збереження сучасних темпів засвідчують неспроможність України досягнути запланованих у Цілях Декларації орієнтирів, що потребує вжиття радикальних заходів, зокрема запровадження спеціальних та вдосконалення загальних механізмів. У протилежному випадку, взяті Україною зобов’язання щодо ґендерного складу означених владних інституцій (Верховної Ради України, обласних рад та Кабінету Міністрів України) у 2015 р. залишаться невиконаними.
7. Аналіз зарубіжного досвіду формування та реалізації ґендерної політики вказує на відображення у чинному законодавстві широкого переліку ґендерних напрямів, що охоплюють різні сфери та галузі. Механізм правового забезпечення формування та реалізації ґендерної політики у зарубіжних країнах істотно різниться.
З’ясовано, що у світовій практиці дедалі більше основні позиції в управлінні державою займають жінки. Динаміка представництва жінок у парламентах країн Скандинавії 40,8%, Південної і Північної Америки 21,7 %, Європи 17,4 %, Африки 16,6 %, Азії 16,4 % та арабських країн 9,3 % тісно пов’язана із розвитком жіночого руху та створенням впливових жіночих груп у політичних партіях. Середньостатистичний показник представництва жінок у вищій законодавчій владі різних країн світу становить 17 % (у 1996 р. 11 %). За збереження цієї тенденції Кґпт буде досягнуто у 2077р.
У більшості пострадянських країн ґендерна рівність здебільшого лише декларується, не зважаючи на те, що показники представництва жінок у парламенті є більші від середньостатистичних. Винятком є лише прибалтійські країни, особливо Литва, що є прикладом подолання негативних ґендерних стереотипів і упередженого ставлення до цієї проблеми.
Іншою розповсюдженою тенденцією щодо реалізації ґендерної політики є практична діяльність президентських, парламентських та омбудсменських структур, інституцій виконавчої влади, міжміністерських структур, агентств, комісій, ресурсних центрів, тимчасових комітетів, комісій або робочих груп при урядах, введення посад радників, координаторів у міністерствах, які створюються для підготовки проектів необхідних документів, аналізу інформації щодо реального становища жінок і чоловіків, вироблення рекомендацій щодо забезпечення ґендерного прогресу, підготовки спеціальних заходів тощо.
8. Запропоновано рекомендації щодо шляхів удосконалення механізмів формування та реалізації ґендерної політики, зокрема:
· конкретизувати відповідно до міжнародних документів, ратифікованих Україною, принципи формування та реалізації ґендерної політики, а також показники ґендерного представництва державних службовців усіх категорій посад за адміністративно-територіальними рівнями;
· оприлюднювати щорічно Національну доповідь з питань реалізації ґендерної політики;
· забезпечити проведення ґендерної експертизи проектів нормативно-правових актів;
· удосконалити ґендерно-статистичну звітність;
· посилити громадський контроль за виконанням державних і міжнародних зобов’язань у ґендерній сфері;
· удосконалити загальні та запровадити спеціальні механізми забезпечення ґендерної політики;
· активізувати наукові пошуки ефективних шляхів вирішення ґендерних проблем та напрацювання методичних рекомендацій (через створення центру моніторингу та його регіональних представництв);
· посилити вплив ЗМІ на формування суспільної ґендерної свідомості тощо.
Впровадження рекомендацій, напрацьованих у результаті проведеного дослідження щодо вдосконалення механізмів формування та реалізації ґендерної політики, сприятиме цілеспрямованому переходу у науково-практичній діяльності від технократичної до гуманістичної концепції.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Абетка прав працюючих жінок та гендерної рівності / За наук. ред. В.І.Костриця, Л.П. Литвина. Женева: Міжнародне бюро праці, 2000. 88 с.
2. Айслер Р. Чаша та меч: Наша історія, наше майбутнє / Пер. з англ. Н.Комарова. К.: Сфера, 2003. 355 с.
3. Аніщук Н. Правове становище українських жінок в історичному минулому// Право України. 2002. № 3. С. 155 157.
4. Атаманчук Г. В. Государственное управление (организационно-функциональные вопросы): Учебное пособие. М.: ОАО НПО Экономика”, 2000. 302 с.
5. Бабієва А. Жінки у Верховній Раді України // Часопис Парламент. 2003. № 2. С.37 38.
6. Беларусь. Информационно-аналитическая справка о Докладе о развитии человека 2006 года // http://www.embassybel.ru/press/soft/2006/11/14/10639/
7. Бендас Т. В. Гендерные исследования лидерства // Вопросы психологии. 2000. №1. С. 87 95. // http://women.library.kr.ua/gendislid.html
8. Бессараб В. Гендерний аспект державної служби // Вісник державної служби. 2004. № 4. С. 45 51.
9. Болотіна Н. Б. Соціальне законодавство України: Гендерна експертиза / Відп. ред. Т. М. Мельник. К.: Логос, 2001 82 с.
10. Буроменський М. В. Міжнародне право: гендерна екс­пертиза / Відп. ред. Т. М. Мельник. К.: Логос, 2001. 40 с.
11. В Закарпатье (Украина) взялись за преодоление гендерных стереотипов в обществе // http://www.regnum.ru/news/671900.html
12. В России мало женщин-политиков и много бизнес-леди // http://www.rian.ru/analytics/20051019/41826507.html
13. Ваганов А. Не биологический пол // http://www.ng.ru/science/2006-11-22/14_pol.html
14. Ветлинська О. Гендерний аспект соціально-політичної ситуації в Україні // Актуальні проблеми внутрішньої політики. К.: НАДУ, 2004. Вип. 2. С. 208 212.
15. Виборча статистика 2006 року // Український незалежний центр політичних досліджень // http://www.ucipr.kiev.ua
16. Виконання Україною Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Київ, 2003 р. 221 с.
17. Виступ Олени Бондаренко. Стенографічний звіт круглого столу: Ґендерні аспекти Європейського права. Досвід адаптації законодавства країн Центральної та Східної Європи // http://www.pdp.org.ua/index.php?id=g005
18. ВілковаО.Ю. Конструктивні та деструктивні функції гендерних стереотипів: Автореф. дис. канд. соціол. наук / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. К., 2005. 16 с.
19. ВласенкоН.С., ВиноградоваЛ.Д., КалачеваІ.В. Гендерна статистика для моніторингу досягнення рівності жінок і чоловіків. К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. 56 с.
20. Впровадження гендерних підходів у державну політику: Інформаційні матеріали міжнародного практичного семінару / Кабінет Міністрів України; Державний комітет України у справах сім’ї та молоді; Програма Розвитку ООН. К., 2003. 126 с.
21. Впровадження гендерних підходів у діяльність органів виконавчої влади: Практичний посібник для державних службовців. К.: К.І.С., 2004. 180с.
22. Впровадження гендерних підходів у діяльність правоохоронних органів України: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м.Євпаторія, 18 20 травня 2005 р.). К.: Міленіум, 2005. 148 с.
23. Впровадження гендерних підходів у роботу комітетів Верховної Ради України: Практичний посібник. К.: К.І.С., 2005. 186 с.
24. ГаспарФ. Направления гендерного развития в европейских муниципалитетах // http://www.ccre.org.
25. Гаташ В. Жінка і політика // Дзеркало тижня: Між-нар. суспіл.-політ. тижн. 2001. 3-9 лист. № 43 (367); http://www.zn.kiev.ua/ie/show.
26. Гендерний аналіз українського суспільства / За наук. ред. Т. Мельник. К.: ПРООН, 1999. 293 с.
27. Гендерний паритет в умовах розбудови сучасного українського суспільства: Наук. вид. / Г. Алексєєва, О. Балакірєва та ін.; Ред. Т.Тележенко. К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2002. 121 с.
28. Гендерний розвиток в Україні: Реалії та перспективи. К., 2003. 104 с.
29. Гендерні аспекти державної служби: Монографія / М. Пірен, Н. Грицяк, Т. Василевська, О. Іваницька; За заг. ред. Б. Кравченка. К.: Вид-во Соломії Павличко Основи”, 2002. 335 с.
30. Гінна М. Жінки на державній службі історія розвитку за останні 30років// Вісник УАДУ. 1999. № 1. С. 38 45.
31. Головченко В. Права жінок в Україні: під кутом зору міжнародно-правових стандартів // Право України. 1999. № 7. С. 38 41.
32. Гончарук Н. Гендерний підхід до формування керівного персоналу органів влади // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. / Редкол.: С. М. Серьогін (голов. ред.) та ін. Д.: ДРІДУ НАДУ, 2005. Вип.1 (19). С. 200 207.
33. Гонюкова Л. Гендерний інструментарій в аналізі державної політики // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць / Редкол.: С.М.Серьогін (голова ред.) та ін. Дніпропетровськ.: ДРІДУ НАДУ, 2003. Вип. 3 (13). С. 107 116.
34. Госсударственное и муницыпальное управление: Справочник. М.: Магистр, 1997. 496 с.
35. Государственное управление: основы теории и организации: Учебник: Изд 2-е, с изм. и доп. / Под ред. В. А. Козбаненко. М.: Статут, 2002. 366 с.
36. Грицяк Н. В. Теоретико-методологічні засади формування й реалізації державної гендерної політики в Україні: Автореф. дис. д-ра наук з держ. упр. / НАДУ при Президентові України. К.: НАДУ, 2005. 29 с.
37. Грицяк Н. В. Теоретичні засади ґендерної політики // Вісник Національної академії державного управління. 2004. №1. С. 322 328.
38. Грицяк Н. В. Формування гендерної політики в Україні: проблеми теорії, методології, практики: Монографія. К.: НАДУ, 2004. 384 с.
39. Дармограй Н. М. Жіночі об’єднання в Україні та їх громадсько-культурницька діяльність (90-ті роки XX ст.): Дис. ... канд. іст. наук / Київ. держ. ун-т культури і мистецтв. К., 1998. 153 с.: 19 дод.
40. Дармограй Н. М. Культура державно-владних відносин як запорука демократичних перетворень в Україні // Статистика України. 2004. №2. С. 28 34.
41. Дармограй Н. М. Культура державотворення в Україні: гендерний аспект// Статистика України. 2002. № 1. С. 29 34.
42. Дашковська О. Р. Жінка як суб’єкт права в аспекті гендерної рівності: Монографія. Харків: Право, 2005. 224 с.
43. Денисова В. Женщины и власть ("Le Monde", Франция) // http://www.inosmi.ru/translation/233322.html
44. Державна служба в цифрах (станом на 31.12.2006р.) //http://www.guds.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=66559&cat_id= 35390
45. Державна служба у 2004 році: Статистичний збірник / Головне управління статистики у Львівській області № 84/07 від 24.03.2005 р. Львів: Головне управління статистики у Львівській області, 2005. 48 с.
46. Державна служба у 2005 році: Статистичний збірник / Головне управління статистики у Львівській області № 07-55/90 від 30.03.2006 р. Львів: Головне управління статистики у Львівській області, 2006. 48 с.
47. Державне управління: Навч. посіб. / За ред. А. Ф. Мельник. К.: Знання-Прес, 2003. 343 с.
48. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В. Б. Авер’янова. К.: Факт, 2003. 384 с.
49. Державне управління: Словн.-довід. / За заг. ред. В.М.Князєва, В.Д.Бакуменко. К.: УАДУ, 2002. 228 с.
50. Деякі питання проведення ґендерно-правової експертизи: Наказ Міністерства юстиції України від 12 травня 2006 р., № 42/5 // http://zakon.rada.gov.ua.
51. Дмитрієва Л.Д. Сім’я в контексті ціннісних орієнтацій українського суспільства // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2002. Вип. 12. С. 276 286.
52. Дмитрієва Л. Д. Формування правової бази шлях до ефективної реалізації державної сімейної політики в Україні // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. Харків: ХарРІ НАДУ Магістр”, 2004. С.65 71.
53. Доклад ООН Женщины мира 2005: Прогресс в области статистики” // http://unstats.un.org/unsd/Demographic/products/indwm/wwpub.htm.
54. Друзь Е. В. Социальное положение женщины в обществе. 2-е издание, стереотипное. Харьков: Консум, 2004. 424 с.
55. Дутчак П. В. Громадська та культурно-просвітницька діяльність жіноцтва Гуцульщини в 20 30-х роках XX ст. // Гуцульщина: перспективи її соціально-економічного і духовного розвитку в незалежній Україні: Матеріали наукової конференції Першого світового конгресу гуцулів в Івано-Франківську, 17 18серпня 1993 р. Івано-Франківськ, 1994. С.24 26.
56. ЕС: разрыв между женщинами и мужчинами все еще широк // http://allmedia.ru/headlineitem.asp?id=256368.
57. Женщины во власти. Коллекция фактов // http://www.washprofile.org/
58. Женщины Кувейта впервые пошли на выборы // http://www.km.ru/news/ view.asp?id=B6444EFCF9DE4AF18A02A4B1D90C4266.
59. Женщины. Хождение во власть // http://www.washprofile.org/.
60. Жінка в Україні: Президенту України, Верховній Раді України, уряду України, органам центральної та місцевої виконавчої влади: Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників: Міжвід. наук. зб./ За ред. А. І. Комарової та ін. К.: Науково-дослідний інститут Проблеми людини”, 2001. Том 23. 648 с.
61. Жіночі організації України: Довідник / Упоряд. О. І. Сидоренко. Київ: Центр інновацій та розвитку. 2001. 376 с.
62. За последние 10-15 лет роль женщины в деловой жизни значительно возросла // http://www.vor.ru/Efir_Daigest/news.php?act=8886.
63. Законотворчість: забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. К.: Заповіт”, 2006. 190 с.
64. Іванченко Р. Княгиня Ольга. К.: Логос, 2002. 44 с.
65. Інтеграція ґендеру в національні державні програми (на прикладі виконання Національного плану дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню ґендерної рівності на 2001 2005 роки). К.: ПРООН, 2006. 90 с.
66. Інтегрування гендерного підходу в державну політику України: Монографія. К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2003. 128 с.
67. Інформаційно-аналітичні матеріали та пропозиції до рекомендацій парламентських слухань Рівні права та рівні можливості в Україні: реалії та перспективи”. К.: Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, 2006. 68 с.
68. Інформація про стан виконання у 2005 році Національного плану дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності у суспільстві на 2001 2005 роки // http://www.kmu.gov.ua/sport/control/uk/publish/category?cat_id=50409/
69. К 2010 году в Лисичанске установят гендерное равенство // http://cxid.info/main.php?newsid=38338
70. Кашуба М. Гендерний підхід до аналізу української культури // Ефективність державного управління: Зб. наук. праць / За заг. ред. А.О.Чемериса. Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2004/2005. Вип. 6/7. С. 32 38.
71. Киселева О., Коломиец И. ПЕКИН + 10: общественная оценка реализации Пекинской Платформы действий в странах ЦВЕ/СНГ”. Региональный отчет. К., 2005. 87 с.
72. Кількість державних службовців та посадових осіб Львівської області у 2006 році / Головне управління статистики у Львівській області: № 07-55/113 від 30.03.2007 р. Львів: Головне управління статистики у Львівській області, 2007. 52 с.
73. Кіммел М. С. Гендероване суспільство / Пер. з англ. С. Альошкіна. К.: Сфера, 2003. 490 с.
74. Кіріліна М. А. Гендерні проблеми менеджменту // Менеджмент у ХХІ столітті: розвиток організацій та управління персоналом: Матеріали щорічної наук.-практ. конф. (Львів, 16 квітня 2004 р.): У 2 ч. / За заг. ред.. А. Чемерис. Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2004. Ч. 1. С. 70 74.
75. Кісь О. Дефініції фемінізму // Гендерні студії: Незалежний культурологічний часопис. 2000. № 17. С. 14 21.
76. Ковалішина Н. П. Взаємодія жіночих громадських організацій з органами державної влади як фактор здійснення гендерної політики в Україні: Автореф. дис. канд. наук з держ. упр. / НАДУ при Президентові України. К., 2006. 20с.
77. Ковалішина Н. П. Жіночий рух України важливий чинник розбудови громадянського суспільства. // Вісник УАДУ. 2001. № 2. Ч. 2. С.260 268.
78. Ковалішина Н. П. Паритетна взаємодія органів державної влади й громадських організацій запорука розвитку гендерної демократії в Україні // Зб. наук. праць УАДУ. 2001. Вип. 2. С. 214 222.
79. Кодекс законів про працю України: Затверджується Законом України від 10 грудня 1971 р., № 322-VIII // http://zakon.rada.gov.ua.
80. Козуля О. Жінки в історії України. К.: Укр. центр духовн. культури, 1993. 256 с.