Використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………….4
РОЗДІЛ 1. Поняття та сутність спеціальних знань, що використовуються під час розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності………………………………………………………………………….10
1.1. Правова характеристика злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності……………………………………………………….10
1.2. Зміст спеціальних знань, які використовуються під час розслідування злочинів, що посягають на права інтелектуальної власності….............................................................................................................38
1.3. Форми використання спеціальних знань під час розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності…………………56
Висновки до розділу 1…………………………………………………...82
РОЗДІЛ 2. Напрями використання спеціальних знань під час розслідування
злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності............................85
2.1. Участь спеціаліста при проведенні окремих слідчих дій під час розслідування злочинів, що посягають на права інтелектуальної власності.................................................................................................................85
2.2. Особливості призначення і проведення окремих видів судових експертиз під час розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності……………………………………………………...105
2.3. Оцінка висновків експертів під час розслідування злочинів, що посягають на права інтелектуальної власності……………………………….134
Висновки до розділу 2……………. …………………………………...164
ВИСНОВКИ...………………………………………………………………….166
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...177
ДОДАТКИ……...………………………………………………………………214
ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний рівень розвитку світового культурного простору характеризується активним обігом об’єктів інтелектуальної власності, які виступають не тільки як товар, але й джерело отримання незаконних доходів. В Україні вже сформувалась ціла галузь злочинного бізнесу, яка дає значні прибутки і не потребує великих капіталовкладень чи розробки складних механізмів вчинення злочинів.
У ході злочинної діяльності у сфері інтелектуальної власності порушуються, по-перше, права осіб, які створюють об’єкти інтелектуальної власності, по-друге, права суб’єктів, які є власниками прав на ці об’єкти, по-третє, права держави, яка недоотримує значну кількість податкових надходжень до бюджету, по-четверте, відбувається об’єднання злочинців, які порушують своєю діяльністю зазначені права, із злочинними групами, які відмивають кошти і використовують їх не тільки з метою незаконних обертів, але і в корупційних цілях.
Способи вчинення злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності, мають свої особливості. Розслідування відповідних злочинних діянь обумовлює обов’язкове використання спеціальних знань фахівців. Відсутність у практичній діяльності правоохоронних органів методичних рекомендацій щодо використання спеціальних знань під час розслідування злочинів у сфері інтелектуальної власності призводить до труднощів у протидії даним видам правопорушень.
Враховуючи важливість створення у нашій державі цивілізованого ринку об’єктів інтелектуальної власності та потреби практики розкриття та розслідування злочинів, виникає необхідність розглянути на рівні дисертаційного дослідження проблеми використання спеціальних знань під час розслідування злочинів, які порушують права інтелектуальної власності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження ґрунтується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376, а також указів Президента України від 30 січня 2002 року № 85/2002 „Про невідкладні заходи щодо посилення захисту прав інтелектуальної власності в процесі виробництва, експорту, імпорту та розповсюдження дисків для лазерних систем зчитування” та від 27 квітня 2001 року № 285/2001 „Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні”. Тема дисертації зареєстрована у Координаційному бюро з проблем держави і права Академії правових наук України, включена до річних планів науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та розробка практичних засад використання спеціальних знань як важливого елемента методики розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності.
Мета дисертації визначає такі завдання:
- уточнити поняття та розглянути види інтелектуальної власності, як об’єкта кримінально-правової охорони;
- систематизувати та провести порівняльний аналіз законодавства про інтелектуальну власність;
- охарактеризувати особливості криміналістичної характеристики злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності, зміст її елементів;
- розкрити сутність і значення спеціальних знань під час розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності;
- визначити порядок та умови використання спеціальних знань під час розслідування злочинів;
- конкретизувати процесуальні і непроцесуальні форми використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності, і шляхи їх подальшого розвитку;
- узагальнити та систематизувати слідчу та експертну практику використання спеціальних знань під час розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності;
- на основі позитивного досвіду визначити основні напрями удосконалення окремих форм використання спеціальних знань під час розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності.
Об’єктом дослідження є діяльність з розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності.
Предметом дослідження є використання спеціальних знань при розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності.
Методи дослідження. Теоретичним фундаментом дисертації є діалектичний метод наукового пізнання, загальнонаукові та спеціальнонаукові методи.
При дослідженні криміналістичної характеристики злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності, застосовувався системно-структурний метод. Методи формальної логіки дозволили усвідомити сутність спеціальних знань у розслідуванні злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності, виявити їх ознаки і особливості, розглянути внутрішні закономірності розвитку, причини, що впливають на зміст і форми використання спеціальних знань. Використання історико-правового методу сприяло формуванню уявлень щодо генезису спеціальних знань, поглядів учених на розуміння предмета, форм, методів і суб’єктів використання спеціальних знань під час розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності. Методи соціології застосовувались у вивченні діяльності з використання спеціальних знань у розслідуванні зазначених злочинів і узагальненні їх результатів шляхом вивчення документів, опитування в формі анкетування та інтерв’ювання експертів-криміналістів, слідчих та оперативних працівників органів внутрішніх справ. Методи статистики використовувались для аналізу й узагальнення емпіричної інформації, що стосується теми дослідження.
Сформульовані у дисертації теоретичні висновки ґрунтуються на працях вітчизняних і зарубіжних учених у галузі криміналістики та судової експертології, кримінального права та процесу, кримінології та юридичної психології: Ю.П.Аленіна, В.П.Бахіна, Р.С.Бєлкіна, О.П.Бущана, В.Д.Берназа, Т.В.Варфоломеєвої, А.Ф.Волобуєва, В.І.Галагана, В.Г.Гончаренка, Ю.М.Грошевого, А.В.Дулова, В.А.Журавля, Б.Д.Завидова, А.В.Іщенка, М.В.Костицького, Н.І.Клименко, В.П.Колонюка, В.О.Коновалової, І.І.Котюка, В.С.Кузьмічова, С.Ю.Лапіна, В.К.Лисиченка, В.Г.Лукашевича, Є.Д.Лук’янчикова, Г.А.Матусовського, О.Р.Михайленка, В.Т.Нора, М.В.Салтевського, М.Я.Сегая, С.М.Стахівського, В.В.Тіщенка, Ю.В.Трунцевського, В.О.Образцова, Л.Д.Удалової, Р.Б.Хаметова, В.Ю.Шепітька, В.І.Шиканова та ін.
Емпіричну базу дослідження становлять дані статистичної звітності правоохоронних органів України за період з 1991 по 2006 рр., узагальнені результати вивчення методом анкетування матеріалів експертної, слідчої і судової практики. З цією метою проводилось вивчення 356 кримінальних справ у слідчих підрозділах та архівах судів різних регіонів України (Київська, Одеська, Вінницька, Дніпропетровська, Херсонська та Львівська обл.), а також опитування слідчих та оперативних працівників органів внутрішніх справ (всього проанкетовано 480 осіб).
При підготовці дисертаційного дослідження використовувався власний досвід роботи автора на слідчих посадах в органах внутрішніх справ.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих питань дисертація є першим в Україні монографічним комплексним дослідженням проблем використання спеціальних знань під час розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності. У дисертації обґрунтовується низка нових теоретичних положень і висновків, які розширюють наукове уявлення про спеціальні знання, що використовуються під час розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності, мають значення для криміналістичної науки та правоохоронної практики, зокрема:
вперше:
- з урахуванням авторського підходу розкриті організаційно-тактичні засади використання спеціальних знань у процесуальних та не процесуальних формах під час розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності;
- комплексно розглянуто теоретичні положення, правові основи та організаційні засади діяльності суб’єктів використання спеціальних знань під час розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності;
удосконалено:
- порядок та умови використання спеціальних знань під час розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності;
- підстави залучення спеціалістів до проведення окремих слідчих дій під час розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності;
набуло подальшого розвитку:
- вчення про генезис спеціальних знань під час розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності;
- дані про окремі елементи криміналістичної характеристики розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності;
- напрями удосконалення порядку призначення та проведення судових експертиз під час розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності;
- критерії оцінки висновків експертів під час розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності;
- шляхи розв’язання проблемних питань використання спеціальних знань під час розслідування злочинів.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що на основі наданих розробок розширені положення криміналістичної науки щодо ефективного використання спеціальних знань під час розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності.
Сформульовані в дисертації положення, висновки, рекомендації і пропозиції використовуються: у науково-дослідній роботі – для подальшого вдосконалення методики розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності; у навчальному процесі – при викладанні курсу «Криміналістика» та споріднених спецкурсів, підвищення кваліфікації викладачів юридичних навчальних закладів (акт впровадження Академії управління МВС України від 19.04.2007).
Результати дослідження позитивно оцінені та використовуються в практичній діяльності слідчого управління ГУ МВС України в м. Києві (акт впровадження СУ ГУ МВС України в м. Києві від 24.05.2007).
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри криміналістики Київського національного університету внутрішніх справ, де дістала позитивний відзив. Основні положення дисертації доповідалися: на науково-практичних конференціях: „Актуальні проблеми підготовки керівних кадрів МВС України в світлі освітянської реформи” (м. Київ, 16 квітня 2004 року); „Входження України в європейський простір” (м. Київ, 14-15 травня 2004 року); „Україна 2005: поступальна хода до верховенства права” (м. Київ, 15 квітня 2005 року); „Правове забезпечення взаємодії оперативних підрозділів та слідчих апаратів у розкритті та розслідуванні злочинів” (м. Київ, 27-28 квітня 2005 року), «Реформування права інтелектуальної власності у контексті розбудови України як правової держави» (м. Київ, 30 жовтня 2007 року).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені у 6 наукових публікаціях, з яких 5 – статті у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Сучасне законодавство України про інтелектуальну власність практично сформоване. Це нерозрізнена сукупність чинних нормативних актів, а достатньо цілісна система. Нормативні акти нижчого рангу суголосні та не суперечать актам вищого рангу, що мають більшу юридичну силу. До системи такого законодавства належать: 1) Конституція України; 2) міжнародні угоди; 3) закони України; Цивільний та Кримінальний кодекси України; підзаконні акти (Президента, міністерств і відомств).
2. Інтелектуальну власність можна визначити як сукупність прав на продукт інтелектуальної творчості, тобто, володіння, користування, розпорядження плодами творчості має такий самий специфічний характер, як і саме поняття інтелектуальної власності. За об’єктним складом право інтелектуальної власності поділяється на три види: 1) авторське право та суміжні права; 2) право промислової власності (патентне право); 3) засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.
У законодавчій практиці та науковій літературі багатоманіття творчої діяльності та її результатів поділяють на дві основні групи: 1) групу літературно-художньої творчості складають результати, які стосуються духовного життя людини (твори науки, літератури, мистецтва, виконавську діяльність, створення фонограм, відеограм і програм мовлення); 2) групу результатів науково-технічної діяльності складають результати творчої, інтелектуальної діяльності, які стосуються виробництва товарів, цю групу ще називають промисловою власністю (винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо). Отже, інтелектуальна власність складається із а) літературно-художньої та б) промислової власності. Кожна із зазначених груп складається з окремих видів творчої, інтелектуальної діяльності.
3. Під криміналістичною характеристикою злочинів слід розуміти певним чином упорядковану сукупність даних (відомостей) про криміналістично значимі ознаки злочинів. Більшість науковців, до думки яких ми приєднуємося, виділяють елементи криміналістичної характеристики, які можна звести до чотирьох основних: 1) предмет безпосереднього замаху; 2) спосіб вчинення злочину в його широкому розумінні; 3) слідова картина в її широкій інтерпретації; 4) особа злочинця.
4. Вивчення судово-слідчої практики, виявило такі дані, що характеризують особу злочинця, який вчинив злочин, що посягає на права інтелектуальної власності. В абсолютній більшості випадків це чоловіки (93%), за ст. 176 КК України у віці від 29 до 39 років. Вікова структура осіб для статей 176 та 229 КК України відрізняється незначно. Однак в порівнянні зі ст.ст. 176 та 229 КК України, вікова структура для ст. 177 КК України дещо відрізняється. Найбільші відмінності спостерігаються для категорії «50-59 років» (32,47%). Треба також зазначити, що найбільша частка осіб віком 29-39 років для усіх статей (33,3% для ст. 176 КК України, 43,41% для ст. 229 КК України та 31,17% для ст. 177 КК України).
За рівнем освіти особи, які вчинили злочини, що кваліфікуються аналізованими статтями, мають дещо відмінний розподіл. Більше половини осіб, які вчинили злочини, що кваліфікуються ст. 177 КК України (69,23 %) мають повну вищу освіту. В той час понад 61,8% осіб, які вчинили злочин, що кваліфікується ст. 229 КК України, мають загальну середню або професійно-технічну освіту. Отже, склад злочину має певний взаємозв’язок з рівнем освіти особи, яка вчинила цей злочин.
Найбільше осіб, які вчинили злочин, що кваліфікується ст. 176, є приватними підприємцями, бізнесменами або комерсантами (27,46 %). Досить високою є частка осіб, що є власниками на паях колективної власності (23,0%). На третьому місці за розміром частки є особи які працездатні, але не працюють і не навчаються (13,62%).
Найбільше злочини, що кваліфікуються за ст. 177 КК України вчиняють особи, які є приватними підприємцями (36,84%). Наступною за величиною є частка осіб, що є службовцями (21,05%). Таку ж саму за розміром частку складають працездатні особи, які не працюють і ніде не навчаються. У сумі зазначені види роду занять мають приблизно 77% осіб, що вчиняють такі злочини.
Має свої особливості також розподіл за родом занять осіб, які вчинили злочини, що кваліфікуються ст. 229 КК України. Так найбільшу частку тут становлять працездатні особи, які ніде не працюють і не навчаються (48,06%). Другу за розміром частку становлять особи, що є приватними підприємцями (19,9%). Особи, що є керівниками підприємства, складають третю за розміром частку (8,53 %). Разом зазначеними родами занять займалися біля 77 % осіб, що вчинили злочини, які кваліфікуються за ст. 229 КК України.
Особи, які незаконно використовують товарні знаки – це керівники організацій, індивідуальні підприємці, а також громадяни України, особи без громадянства та іноземні громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю без реєстрації; вони є виготовлювачами та (або) продавцями контрафактної продукції.
Як правило, особи, які вчинили злочини, що посягають на права інтелектуальної власності раніше не суджені, хоча 6% з їх загального числа притягувалися до кримінальної відповідальності за аналогічні або корисливі злочини.
Із загального числа осіб, щодо яких проводилося розслідування за фактами порушення прав інтелектуальної власності, 73 % були місцевими жителями, тобто мали реєстрацію про прописку в містах і прилеглих населених пунктах міського типу, де згодом вчинили злочин. Жителів сільської місцевості серед зазначених осіб майже не зустрічається.
З огляду на те, що діяльність щодо порушення прав інтелектуальної власності, особливо при виготовленні та реалізації аудіо-, відеопродукції, комп’ютерних програм та ігор вимагає наявності елементарних знань в галузі відповідної техніки (наприклад, при необхідності проконсультувати покупця), при вивченні матеріалів судово-слідчої практики нами звернена увага на рівень і характер освіти зазначених осіб. Результати дослідження показали, що більше 52% реалізаторів контрафактної продукції мають вищу освіту, а 26 % – професійно-технічну.
За місцем роботи й навчання зазначена категорія осіб характеризується в основному позитивно: наприклад, учні, студенти, відповідно до пред’явлених довідок, не мають ні академічної заборгованості за навчання, ні дорікань з боку адміністрації. В більшості матеріалів кримінальних справ, судячи з показань допитаних реалізаторів контрафактної продукції, багато хто з них улаштовувалися на таку роботу в основному за усною домовленістю із власниками товарів на канікулярний період і у вихідні дні, щоб заробити гроші для сімейних і особистих потреб. Необхідно відзначити, що в багатьох випадках, судячи з матеріалів кримінальних справ, до складу злочинної групи входять родичі: дружина або батьки-пенсіонери, брат, сестра, неповнолітні, непрацездатні. Проаналізована судово-слідча практика показує, що для здійснення зазначеної діяльності коло суб’єктів злочину (власники товару, продавці, охоронці та ін.) формується із числа осіб, раніше знайомих один одному за місцем роботи, навчання, проживання, а також у зв’язку із проведенням спільного дозвілля.
Накопичення злочинного досвіду окремими особами із здійснення діяльності, пов’язаної з реалізацією контрафактної аудіо-, відео- та комп’ютерної продукції, а також інші обставини як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру, сприяють створенню й формуванню групи осіб для здійснення зазначених злочинів за попередньою змовою. Для більшості таких груп характерні взаємини, побудовані на родинності, близькому знайомстві, а також корисливій зацікавленості. Особистісні характеристики зазначених осіб у цілому не відрізняються від «реалізаторів-одинаків».
5. Способи незаконного використання знаку для товарів і послуг (ст. 229 КК України) полягають в такому, що правопорушники розміщають (застосовують) чужий товарний знак або подібне з ним позначення: на товарах, на етикетках, упакуваннях цих товарів, які виробляються, пропонуються до продажу, продаються, демонструються на виставках і ярмарках або іншим способом вводяться в оборот на території України, або зберігаються та (або) перевозяться із цією метою або ввозяться (імпортуються) на територію України; на документації (листах, договорах і т.п.), пов’язаної із введенням товарів в оборот; у пропозиціях до продажу товарів (оферти, рекламні пропозиції, вивіски при вході або усередині торговельної організації); у мережі Інтернет, зокрема, у доменному імені й при інших способах адресації.
6. При незаконному використанні товарних знаків залишається багато матеріальних слідів. Насамперед, це підроблені етикетки (ярлики, наклейки), упакування, тара, на яких незаконно використовується чужий товарний знак (найменування місця походження товару, попереджувальне маркування). Для цього, відповідно, використовується типографське устаткування, копіювально-множильна техніка (принтери, сканери, ксерокси), промислове устаткування (прес-форми та кліше, використовувані для виготовлення тари й упакування, включаючи фасувальні поліетиленові пакети для торговельних майданчиків, для підробленого товару), які, таким чином, служать засобами вчинення злочину, визнаються через здійснення певних процесуальних дій речовими доказами. Сліди, які свідчать про вчинений злочин даного виду, можуть бути виявлені в Інтернеті, рекламних статтях та буклетах, на офіційних бланках документів, копіях платіжних доручень та інших документів бухгалтерського обліку суб’єкта злочину. Крім матеріальних слідів залишаються також ідеальні сліди, наприклад, інформація, яка міститься в уявному образі співробітників спеціальної служби організації-правовласника, що відслідковує свій сектор ринку, які планово відвідували торговельні майданчики й записували, в яких з них збувався контрафактний товар.
7. Суб’єкти досліджуваного виду злочинів віддають перевагу незаконному використанню чужих товарних знаків при виробництві та (або) збуті таких товарів: тютюнових виробів, безалкогольних напоїв (особливо в пластикових пляшках), ліків, касет, CD, DVD, продуктів харчування, алкогольних напоїв, одягу та взуття. Незаконно використовують товарний знак відносно тих товарів, які дорого коштують, але відносно легко виробляються.
8. Під спеціальними знаннями потрібно розуміти не загальновідомі в кримінальному процесі знання, набуті особою в результаті професійного навчання або роботи з певної спеціальності, використовувані для вирішення завдань кримінального судочинства. Спеціальні знання – це не пов’язані з веденням кримінального судочинства знання, які за змістом виходять за рамки загальноосвітніх та спеціальних освітніх програм, які використовуються для досягнення юридичних цілей в ході кримінального процесу.
При розслідуванні злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності спеціальні знання використовуються не тільки для отримання доказів, але і для одержання різноманітної орієнтуючої інформації, яка полегшує прийняття тактичних та процесуальних рішень у кримінальній справі. У зв’язку з цим слід мати на увазі, що це можливо в кількох різновидах діяльності правоохоронних органів: 1) в оперативно-розшуковій діяльності; 2) на стадії прийняття рішення про порушення кримінальної справи; 3) при проведенні досудового слідства; 4) в судовому розгляді кримінальної справи.
В залежності від процесуальної урегульованості порядку застосування спеціальних знань в названих видах діяльності чи неврегульованості і, відповідно, відбиття результатів у процесуальних документах, науковці та практики виділяють їх непроцесуальні та процесуальні форми.
Поширеною непроцесуальною формою використання спеціальних знань є залучення спеціаліста із застосування криміналістичної техніки та методів до участі в оперативно-розшукових заходах.
Використовуються також при порушенні прав інтелектуальної власності відомчі ревізії та розслідування. Вони проводяться поза рамками кримінального процесу за ініціативою органів управління держави чи іншого власника для встановлення фактів, що мають певне юридичне значення. З ініціативи органу дізнання до порушення кримінальної справи при підозрі на посягання на права інтелектуальної власності, або слідчого після порушення такої справи, з метою встановлення юридично значущих фактів, можуть призначатися ревізії та перевірки (за вимогою правоохоронних органів).
Перевірочні дослідження матеріальних об’єктів в стадії порушення кримінальної справи, як показує слідча і оперативно-розшукова практика проводяться найчастіше в експертних установах за ініціативою органу дізнання для вирішення питання про порушення кримінальної справи при посяганнях на права інтелектуальної власності, коли встановити юридично значущі обставини можливо тільки в результаті застосування спеціального дослідження: техніко-криміналістичного, товарознавчого тощо.
Попереднє дослідження матеріальних слідів злочину на досудовому слідстві має місце під час проведення слідчих дій (як правило, огляду місця події) або зразу після їх закінчення і має на меті оперативне забезпечення слідства орієнтуючою інформацією для встановлення обставин злочину, розшуку та затримання злочинця.
В дослідженнях, що проводяться при перевірці обліку кримінальної реєстрації виникає потреба як в процесі проведення оперативно-розшукових заходів до порушення кримінальної справи, так і під час досудового слідства у справах про розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності.
Поширеною не процесуальною формою при розслідуванні злочинів, що посягають на права інтелектуальної власності є консультативна допомога фахівців. Така допомога можлива як до порушення кримінальної справи, так і після прийняття цього процесуального рішення.
Проведене нами опитування слідчих показало, що при розслідуванні злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності консультації фахівця з загальних питань у сфері інтелектуальної власності використовують 43% слідчих; консультації з приводу документального оформлення – 20,7%; консультації, пов’язані з виявленням і вилученням документів, у яких відображена злочинна діяльність – 24,1%; консультації при огляді місць виготовлення і зберігання продукції – 72,4%
Процесуальні форми використання спеціальних знань відіграють більш значущу роль під час розслідування злочинів, що посягають на права інтелектуальної власності ніж непроцесуальні форми. Це пов’язано з тим, що факт застосування спеціальних знань у таких випадках відображається у процесуальних документах (постановах, протоколах слідчих і судових дій, висновках експертів), порядок складання яких визначений КПК України.
Під час розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності, спеціалісти залучаються до участі в слідчих діях у випадках: а) відсутності у слідчого спеціальних знань і навичок, необхідних для кваліфікованої підготовки та проведення слідчої дії; б) недостатнього оволодіння слідчим прийомами та засобами швидкого і якісного виконання певної роботи, що вимагає спеціальних знань і навичок; в) необхідності з етичних чи тактичних міркувань доручити виконання певних дій саме спеціалістові; г) одночасному застосуванні кількох засобів криміналістичної техніки; д) необхідності виконати значний обсяг роботи, яка потребує спеціальних знань та навичок.
В діяльності з розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності призначення судової експертизи (ст.ст. 75-76 КПК України) за своїм значенням визнається основною формою використання спеціальних знань, оскільки надає найбільших можливостей в застосуванні науково-технічних досягнень для вирішення завдань кримінального судочинства.
9. Проведене опитування слідчих органів внутрішніх справ показало, що при проведенні слідчого огляду по справах про злочини, які посягають на права інтелектуальної власності, спеціальні знання найчастіше використовуються у таких формах: безпосереднє використання спеціальних знань у сфері інтелектуальної власності, залучення для участі в огляді спеціаліста у сфері інтелектуальної власності, консультативна допомога спеціаліста у сфері інтелектуальної власності.
Участь спеціаліста у слідчому огляді по справах про злочини, які посягають на права інтелектуальної власності розширює можливості у роботі зі слідами, забезпечує якісне виявлення, фіксацію, вилучення знайдених слідів і предметів, сприяє розшуку і викриттю злочинців.
10. Залучення спеціалістів до проведення обшуку по справах про злочини, які посягають на права інтелектуальної власності, обумовлюється необхідністю використання пошукових технічних засобів і спеціальних знань: а) при обшуку конструктивно-складних об’єктів (апаратури для копіювання фонограм чи компакт-дисків, автотранспорту, комп’ютерних систем тощо); б) для оцінки призначення та вартості знайдених речей (невідомих речей, дорогоцінних металів, ювелірних виробів тощо); в) при застосуванні пошукових приладів для виявлення тайників чи пристроїв для відкривання сейфів і сховищ.
Проведене опитування слідчих та оперативних працівників органів внутрішніх справ показало, що при проведенні обшуку та виїмки, по справах про злочини у сфері інтелектуальної власності, слідчі використовують усі можливі форми спеціальних знань, а оперативні працівники виключно безпосереднє використання спеціальних знань у сфері інтелектуальної власності.
11. При розслідуванні зазначених злочинів, під час одержання зразків для експертного дослідження спеціаліст допомагає слідчому: встановити скільки і яких зразків потрібно відібрати, визначити необхідні для цього спеціальні умови; підібрати матеріали, інструменти, пристосування, предмети та інше, що можуть знадобитися; безпосередньо отримати зразки; здійснити їх попереднє дослідження; упаковувати зразки; кваліфіковано зафіксувати в протоколі слідчої дії порядок відбору зразків; консультаціями з питань, пов’язаних з формуванням завдання експерту.
12. Проведене опитування слідчих та оперативних працівників органів внутрішніх справ показало, що при проведенні відтворення обстановки та обставин події, при розслідуванні злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності, вони основному залучають спеціалістів у сфері інтелектуальної власності, однак досить часто безпосередньо використовують спеціальні знання у зазначеній сфері та консультуються із спеціалістами перед початком проведення зазначеної слідчої дії. Оперативні працівники використовують безпосередньо спеціальні знання у сфері інтелектуальної власності, в основному через те, що рідко самостійно проводять таку слідчу дію.
13. При розслідуванні злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності найчастіше призначаються – експертиза об’єктів інтелектуальної власності, судово-технічна експертиза, судово-товарознавча і технічна експертиза документів, тобто в основному ті судові експертизи з допомогою яких досліджуються об’єкти інтелектуальної власності або їх упакування, рідше експертизи, які допомагають доказувати причетність конкретних осіб до вчинення даного виду злочинів (судово-трасологічна, почеркознавча та ін.). Це зумовлено тим, що основна маса таких експертиз призначається за фактами порушення авторського права у формі незаконного відтворення та розповсюдження фонограм, відеограм, програм мовлення, комп’ютерних програм і баз даних на компакт-дисках, відо- та аудиокасетах.
Найчастіше проведення судових експертиз об’єктів інтелектуальної власності призначається в державні експертні заклади, менше третини з них в недержавні (приватні). В основному це зумовлено довгим часом проведення експертиз в державних експертних закладах. У той же час половина слідчих відзначили невисоку кваліфікацію спеціалістів недержавних експертних закладів і таку негативну обставину, як необхідність оплати за проведення експертиз у таких установах. У той же час більше третини слідчих відзначили також слабку матеріальну базу державних експертних закладів.
Майже сімдесят відсотків слідчих призначають експертизи про злочини у справах, які посягають на права інтелектуальної власності у терміни від десяти до тридцяти днів, а то і пізніше. Тому і не дивно, що слідчі скаржаться на довгий час проведення судових експертиз. Якби судові експертизи призначалися на протязі двох-трьох днів після порушення кримінальної справи, то було б більше часу на проведення таких експертиз судовим експертам і відпала б необхідність продовжувати строки досудового слідства. Хоча звичайно досить довгий час проведення судових експертиз об’єктів інтелектуальної власності залишається актуальною проблемою для слідчих.
В ході дослідження виявлено особливості призначення експертиз характерних для розслідування злочинів, які посягають на права інтелектуальної власності: експертизи об’єктів інтелектуальної власності, судово-лінгвістичної експертиз, експертизи комп’ютерів, носіїв і технологій; технологічної експертизи; почеркознавчої експертизи; техніко-криміналістичної експертизи документів, експертизи матеріалів і речовин; фотопортретної експертизи; фототехнічної експертизи, судово-економічної експертизи; експертизи голограм; товарознавчої експертизи; трасологічної експертизи. Зокрема узагальнено криміналістичні рекомендації щодо винесення постанови про призначення судових експертиз, виокремлено об’єкти характерні для певних видів експертиз і звернута увагу на їх підготовку до направлення на експертизу, типізовано запитання судовому експерту у залежності від об’єктів дослідження, завдань та виду судової експертизи.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдурагимова Т.И., Васильев А.А. Основы судебной компьютерно-технической экспертизы: Курс лекций. – М.: Изд-во Моск. ун-та МВД России, 2004. – 228 с.
2. Авдєєва Г.К. Проблеми судово-експертного дослідження контрафактної аудіовізуальної продукції (за матеріалами кримінальних справ): Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2006. – 20 с.
3. Авдеева Г.К., Брендель О.И. Значение криминалистических экспертиз в установлении контрафактности видеопродукции // Теорія і практика судової експертизи і криміналістики: Зб.матер.конф. – Харків: Право, 2002. – Вип. 2. – С. 315-320.
4. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика: Учебник для вузов / Под ред. Р.С. Белкина. – М: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 990 с.
5. Аксенова В.В. Криминалистическое исследование документов, подвергшихся изменениям: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Харьков, 1973. – 20 с.
6. Альхамов Н.И. Недостатки подготовки материалов и назначения судебно-товароведческих экспертиз // Сборник научных работ. – Алма-Ата, 1971. – C. 124-131.
7. Антонова Е.В. Маркировка товаров и продукции в РФ как объект криминалистического изучения // Известия Тульского государственного университета. Серия «Право»: Современные проблемы законодательства России, юридических наук и правоохранительной деятельности. – Тула: Тульский ГУ, 2001. – № 4. – С. 81-86.
8. Ароцкер Л.Е. Права, обязанности и роль специалистов при производстве следственных и судебных действий // Вопросы криминалистики: Сб.тр. – М.: Госюриздат, 1962. – № 6 - 7. – С. 46-54.
9. Арсеньев В.Д., Заболоцкий В.Г. Использование специальных знаний при установлении фактических обстоятельств уголовного дела. – Красноярськ: Краснояр.ГУ, 1986. – 153 с.
10. Бакай І.М., Костицький В.В. Захист авторських та суміжних прав. – К.: Нічлава, 1997. – 96 с.
11. Басалаев А.Н., Гуняев В.А. Следы транспортных средств: Учеб.пособ. – Ленинград: Ин-т усоверш. следств. работников Прокуратура СССР, 1984. – 56 с.
12. Бастрыкин А.И. Криминалистическое исследование письма: Учеб.пособ. – С.-Пб.: Европейский Дом, 2002. – 212 с.
13. Бахин В.П., Карпов Н.С. Преступная деятельность как объект криминалистического обучения: Лекция. – К.: б/и, 1999. – 21 с.
14. Бахин В.П., Карпов Н.С., Цымбал П.В. Преступная деятельность: понятие, характеристика, принципы, изучение: Монография / Под ред. П.В. Мельника. – К.: АГНС Украины, 2001. – 275 с.
15. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА- ИНФРА М), 2001. – 240 с.
16. Белкин Р.С. Курс криминалистики: В 3 т. – Т. 1: Общая теория криминалистики. – М.: Юристъ, 1997. – 408 с.
17. Белкин Р.С. Курс криминалистики: В 3 т. – Т. 2: Частные криминалистические теории. – М.: Юристъ, 1997. – 464 с.
18. Белкин Р.С. Курс криминалистики: В 3 т. – Т. 3: Криминалистические средства, приемы и рекомендации. – М.: Юристъ, 1997. – 480 с.
19. Белкин Р.С. Эксперимент в следственной, судебной и экспертной практике: Учеб.пособ. – М.: Юрид.лит., 1964. – 223 с.
20. Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия. – М.: Мегатрон ХХІ, 2002. – 333 с.
21. Белкин Р.С. Курс криминалистики. – М.: Юнити, Закон и право, 2001. – 836 с.
22. Біленчук П.Д., Курко М.Н., Стахівський С.М. Судові експертизи у цивільному, арбітражному і кримінальному процесі: Довідник. – К.: В&В, 1998. – 52 с.
23. Білуха М.Т. Судово-бухгалтерська експертиза: Підручник. – К.: ВК «Воля», 2004. – 656 с.
24. Близнец И., Замирович Е., Иванова М. Вопросы контрафакта // Интеллектуальная собственность: Авторское право и смежные права. – 2006. – № 2. – С. 27-35.
25. Бобовкин М.В. Теория и практика судебно-диагностической экспертизы письма лиц, находящихся в психопатологическом состоянии: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук – Волгоград, 2005. – 44 с.
26. Бобрицкий С.М., Цымбал М.Л. Современное состояние компьютерно-технической экспертизы в Харьковском НИИСЭ // Судебная экспертиза: Науч.-практ.журн. – Саратов: Изд-во Сарат. юрид. ин-та МВД России, 2005. – № 2. – С. 65-66.
27. Бобырев Г.В. Экспертиза материалов, веществ, изделий в системе судебных экспертиз // Материалы научной сессии. – Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2004. – Вып. 3. – С. 154-156.
28. Богапов Г.Р., Попов Ю.П., Робур І.Й., Усков К.Ю. Голографічний захист: можливості та експертиза // Актуальне вопросы судебной экспертизы и криминалистики на современном этапе судебно-правовой реформы: Сб.матер. – Харьков: Право, 1998. – 304 с.
29. Борисов А. Судебно-экономическая экспертиза, ревизия, документальная проверка в условиях действия УПК РФ // Право и экономика. – 2002. – № 11. – С. 32-63.
30. Брусенцова И.В. Почерковедческая экспертиза: этапы развития и современные возможности // Юрист. – 2004. – № 11. – С. 2-19.
31. Букалов К.А. Процессуальная сущность специальных товароведческих познаний и условия использования их следователем // Актуальные вопросы советской юридической науки. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1978. – Ч. 2. – С. 108-111.
32. Букалов К.А. Теория и практика использования специальных товароведческих познаний на предварительном следствии: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1977. – 20 с.
33. Булах А.А., Галактионова И.В., Кавиева Ю.А. и др. Судебная лингвистическая экспертиза // Бюллетень Министерства юстиции Российской Федерации. – 2004. – № 9. – С. 63-70.
34. Буринский Е.Ф. Судебная экспертиза документов, производство ее и пользование ею. – М.: ЛексЭст, 2002. – 464 с.
35. Бурков И.В., Мурзиков А.В. Заключение эксперта как вид доказательств. – Владимир: Транзит-Икс, 2001. – 150 с.
36. Бущан О.П. Особливості початкового етапу розслідування порушень авторського права у сфері програмного забезпечення в Україні // Збірник наукових праць Харківського центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським університетом у Вашингтоні: Зб.пр. – Харків: Східн.-регіон.центр гуманітар.-освітн.ініціатив, 2003. – Вип. 7. – С. 84-105.
37. Бычкова С.Ф. Организация назначения и производства судебной экспертизы: Учеб.пособ. – Алматы: «Жетi жаргы», 1999. – 132 с.
38. Вайнштейн А.А. Участие специалистов в следственном осмотре: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1966. – 18 с.
39. Вандер М.Б. Криминалистическая экспертиза материалов, веществ и изделий. – С.-Пб.: Питер, 2001. – 128 с.
40. Ващинець І. Поняття технічних засобів захисту авторського права та їх правовий статус у чинному законодавстві України // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – №3. – С. 95-100.
41. Величкин С.А., Турчин Д.А. Участие специалиста в производстве следственных действий // Проблемы борьбы с преступностью: Труды Омской ВШМ. – Омск: Изд-во Ом. ВШМ МВД СССР, 1976. – С. 93-100.
42. Весельский В.К. Сучасні проблеми допиту (процесуальні, організаційні, тактичні аспекти). — К.: НАВСУ- НВТ «Правник», 1999. — 126 с.
43. Винберг А.И. Криминалистическая экспертиза письма. – М.: Юрид.лит., 1940. – 159 с.
44. Винберг А.И. Специалист в процессе предварительного расследования // Социалистическая законность. – 1961. – № 9. – С. 31-32.
45. Волкова И.К. Некоторые вопросы участия специалиста в следственном осмотре места происшествия // Криминалистика и судебная экспертиза: Республ.межвед.сб.науч. и науч.-метод.работ. – К.: Висш.шк., 1964. – Вып. 1. – С. 36-41.
46. Волкова И.К. Участие специалиста в следственном осмотре места происшествия // Научная конференция по работам, выполненным в 1964 году: Тезисы докладов. – Харьков: Изд-во Харьк. юрид. ин-та, 1965. – С. 151-152.
47. Волобуєв А.Ф. Проблеми методики розслідування розкрадань майна в сфері підприємництва: Монографія. – Х.: Ун-т ВС МВС України, 2000. – 269 с.
48. Волченко И.П. Участие специалиста при производстве следственных действий // Криминалистика и судебная экспертиза: Республ.межвед.сб.науч. и науч.-метод.работ. – К.: Вища шк., 1972. – Вып. 9. – С. 46-49.
49. Вопросы судебно-автороведческой диагностической экспертизы. – К.: РИО МВД УССР, 1984. – 132 с.
50. Всемирная энциклопедия: Философия / Ред и сост. А.А. Грицанов. – М.: АСТ, Минск: Харвест, Современный литератор, 2001. – 1312 с.
51. Вул С.М. Судебно-автороведческая экспертиза: современное состояние и перспективы // Использование современных достижений науки и техники в деятельности следственных органов и судов по борьбе с преступностью: Тезисы конф. – Вильнюс: Изд-во НИИСЭ МЮ ЛитССР, 1981. – С. 115-118.
52. Вул С.М. Оценка идентификационной значимости признаков письменной речи в судебно-автороведческой экспертизе // Криминалистика и судебная экспертиза: Республ.межвед.сб.науч.и науч.-метод.работ. – К.: Вища шк., 1978. – Вып. 17. – С. 104-108.
53. Вул С.М. Подготовка материалов на автороведческую экспертизу // Криминалистика и судебная экспертиза: Республ.межвед.сб.науч.и науч.-метод.работ. – К.: Вища шк., 1976. – Вып. 13. – С. 53-57.
54. Гаврилов М., Иванов А., Комиссаров В. Назначение компьютерно-технических экспертиз // Законность. – 2000. – № 1. – С. 31-33.
55. Гагарин И.Н., Лютов В.П. Перспективы развития технико-криминалистического исследования документов // Криминалистические аспекты совершенствования доказывания при расследовании преступлений: Труды Академии. – М.: Изд-во Акад. МВД РФ, 1992. – С. 83-86.
56. Галаган В.І. Проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ: Монографія. – К.: НАВСУ, 2002. – 300 с.
57. Галанов В.А., Грищенко Л.Л. Взаимодействие органов следствия и дознания при проведении тактической операции «Следственный осмотр» по делам об уголовно-наказуемых нарушениях авторских прав в области распространения аудио-, видеопродукции // Следователь. – 2003. – № 2. – С. 30-31.
58. Гальченко А.И. Допрос по уголовным делам о нарушении авторских прав на аудиовизуальные произведения // Российский следователь. – 2004. – № 9. – С. 2-5.
59. Гальченко А.И. Типичные ошибки, допускаемые при расследовании преступлений о нарушении авторских и смежных прав // Следственная практика. – 2002. – Вып. 3 (157). – С. 96-111.
60. Гальченко А. Осмотр места происшествия по делам о нарушении авторских прав на аудиовизуальные произведения //Законность. – 2004. – №4. – С. 22-25.
61. Гальченко А. Сбор иных документов по уголовным делам о нарушении авторских прав //Законность. – 2004. – №7. – С. 12-15.
62. Георгиев Л.И. Проблемы судебно-товароведческой экспертизы // Материалы Всесоюзной научной конференции «Современные тенденции развития судебной экспертизы вещественных доказательств и пути внедрения новых физических, химических и биологических методов исследования в экспертную практику». – М.: Изд-во ВНИИСЭ, 1972. – Ч. 4: Организационно-методические вопросы некоторых видов судебной экспертизы. – С. 33-38.
63. Герасимова Е.А. Товароведческая экспертиза // Анализ практики производства судебных экспертиз: Сб.стат. – М.: Изд. Дом «Экономическая газета», 2005. – С. 56-58.
64. Глущенко В. Застосування судової експертизи при розслідуванні злочинних порушень авторського та суміжних прав // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – №3. – С. 125-127.
65. Голдованский Ю.П. Криминалистическая экспертиза следов орудий взлома / Под ред. А.И. Миронова. – М.: ВНИИ охраны общ. порядка при МООП РСФСР, 1966. – 55 с.
66. Гончаренко В.И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве (Методологические вопросы). – К.: Вища школа, 1980. – 156 с.
67. Гончаренко В.И., Кушнир Г.А., Подпалый В.Л. Понятие криминалистической характеристики преступлений // Криминалистика и судебная экспертиза: Республ.междувед.науч.-метод.сб. — К.: Вища шк., 1986, — Вып. 33. – С. 3-8.
68. Гордон Б.Е., Зарецкая М.Л. Экспертиза материалов, веществ и изделий. Анализ малых проб пластичных смазок // Криминалистика и судебная экспертиза: Республ.междувед.науч.-технич.сб. – К.: Вища шк., 1978. – Вып. 16. – С. 90-98.
69. Горинов Ю.А., Мирский Д.Я., Фефилатьев А.В. Предмет, объекты и задачи судебной фототехнической экспертизы // Вопросы теории судебной экспертизы: Сб.науч.тр. – М.: Изд-во ВНИИСЭ, 1977. – № 31. – С. 121-141.
70. Горинов Ю., Мирский Д. Возможности судебной фототехнической экспертизы // Советская юстиция. – 1979. – № 16. – С. 15.
71. Гортинский А.В. Вопросы становления судебной компьютерно-технической экспертизы в свете требований закона «О государственной судебно-экспертной деятельности в Российской Федерации» // Судебная экспертиза: Науч.-практ.журн. – Саратов: Изд-во Сарат. юрид. ин-та МВД России, 2005. – № 2. – С. 34-38.
72. Гортинский А.В. К вопросу о технико-криминалистическом исследовании документов, изготовленных на принтерах ПК // Проблемы совершенствования деятельности правоохранительных органов: Общетеоретические и правовые аспекты совершенствования правоприменительной деятельности: Матер.конфер. – Саратов: Изд-во Сарат. юрид. ин-та, 1999. – Ч. 1. – С. 82-85.
73. Грамович Г.И. Тактика использования специальных знаний в раскрытии и расследовании преступлений: Учеб.пособ. – Минск: МВШ МВД СССР, 1987. – 66 с.
74. Грановский Г.Л. Методы судебно-трасологической экспертизы // Методы экспертных криминалистических исследований: Сб.науч.тр. – М.: Изд-во ВНИИСЭ, 1977. – № 29. – С. 68-112
75. Григорович В.Л., Федоров Г.В. Голография в криминалистике. – Минск: Амалфея, 2003. – 192 с.
76. Гурьянов К.В. Экспертная оценка классификаций программного обеспечения и способов распространения компьютерного контрафакта // Информационная безопасность и компьютерные технологии в деятельности правоохранительных органов: Межвуз.сб. – Саратов: СЮИ МВД России, 2004. – Вып. 3. – С. 155-166.
77. Дашков Г.В. Подготовка материалов для проведения товароведческой экспертизы // Вопросы борьбы с хищениями государственного и общественного имущества: Матер.конфер. – М.: б/и, 1970. – С. 245-248.
78. Дворянкин О. Куда нас ведет «борьба с контрафактом» или куда смотри милиция? // Интеллектуальная собственность: Авторское право и смежные права. – 2006. – № 4. – С. 28-33.
79. Дворянкин О. Что мы теряем от контрафакта? Кто получает дивиденды? // Интеллектуальная собственность: Авторское право и смежные права. – 2006. – № 3. – С. 31-40.
80. Дворянкин О. Является ли «экономический фактор» основополагающим в борьбе с контрафактом? // Интеллектуальная собственность: Авторское право и смежные права. – 2006. – № 1. – С. 30-39.
81. Денисова Р.О. Право інтелектуальної власності на твір науки (авторсько-правовий аспект): Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 1999. – 19 с.
82. Денявский А.В., Скитович И.А. Производство судебных компьютерно-технических экспертиз // Бюллетень Министерства юстиции Российской Федерации. – 2003. – № 7. – С. 122-128.
83. Дидковская С.П., Клименко Н.И., Лисиченко В.К. Подготовка и проведение отдельных видов судебной экспертизы: Учебное пособие. – К.: Изд-во Киев. ун-та, 1977. – 79 с.
84. Дороватовский Н.В., Медведева Л.Б., Мирский Д.Я. Современное состояние судебной фототехнической экспертизы // Обзорная информация. – М.: Изд-во ВНИИСЭ, 1979. – № 2. – С. 4-50.
85. Дронова О.Б. Особенности привлечения специалиста при производстве следственного осмотра по делам, связанным с нарушением авторских и смежных прав // Криминалистические средства и методы в раскрытии и расследовании преступлений: Матер.науч.-практ.конф: В 2-х томах. – М.: ЭКЦ МВД России, 2006. – Т. 1. – С. 47-49.
86. Експертизи у судовій практиці / Арсенюк Т.М., Бе