Яцун Олександр Сергійович. Особливості кримінального покарання неповнолітніх

Краткое описание

ІНСТИТУТ ПРАВА ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА СТАШИСА
КЛАСИЧНОГО ПРИВАТНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

На правах рукопису

ЯЦУН ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ
УДК: 343.241.1(477)

ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО
ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ

Спеціальність 12.00.08 кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
доктор юридичних наук, доцент
Хавронюк Микола Іванович

Запоріжжя 2009

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.................................................................4
ВСТУП...................................................................................................................5
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ОСОБЛИВОСТЕЙ КРИМІНАЛЬНОГО ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ
1.1. Розвиток законодавства України про особливості кримінального покарання неповнолітніх..............................................................................................12
1.2. Акти міжнародного законодавства щодо особливостей кримінального покарання неповнолітніх..............................................................................................23
1.3. Особливості кримінального покарання неповнолітніх (компаративний аспект).............................................................................................................................32
1.4. Психолого-юридичні аспекти кримінального покарання неповнолітніх.................................................................................................................52
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПОКАРАНЬ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО НЕПОВНОЛІТНІХ ЗГІДНО ІЗ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
2.1. Система покарань, що застосовуються до неповнолітніх, та їх відмінність від загальної системи покарань і від системи примусових заходів виховного характеру.....................65
2.2. Характеристика основних і додаткових покарань, що застосовуються до неповнолітніх.........76
2.3. Перспективи розвитку системи покарань, що застосовуються до неповнолітніх.......................107
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІМ ЗГІДНО З КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
3.1. Врахування особливостей особи неповнолітнього при призначенні покарання ....................................123
3.2. Особливості врахування обставин, які пом’якшують та які обтяжують покарання неповнолітньому ..........136
3.3. Особливості призначення неповнолітньому покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті .............153
3.4. Особливості призначення неповнолітньому більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, та звільнення від відбування покарання з випробуванням.............................................................................................................164
3.5. Особливості призначення неповнолітньому покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків ...............................................179
ВИСНОВКИ.......................................................................................................191
ДОДАТКИ..........................................................................................................202
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....213

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ООН Організація об’єднаних націй
ОВС Органи внутрішніх справ
ЄС Європейський Союз
США Сполучені Штати Америки
СНД Співдружність незалежних держав
РНК Рада народних комісарів
МВС Міністерство внутрішніх справ
КК Кримінальний кодекс
КПК Кримінально-процесуальний кодекс
КВК Кримінально-виконавчий кодекс
УВП Установи виконання покарань
УРСР Українська Радянська Соціалістична Республіка
СРСР Союз Радянських Соціалістичних Республік
ФРН Федеративна республіка Німеччина
РФ Російська Федерація
ДСАУ Державна судова адміністрація України
нмд неоподаткований мінімум доходів громадян

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку кримінального права України вимагає глибокого і всебічного вивчення ключових проблем, які мають як суто теоретичне, так і практичне значення. У цьому аспекті надзвичайно важливою є розробка науково обґрунтованих рекомендацій по вдосконаленню чинного кримінального законодавства та практики його застосування.
Історично одними з найважливіших та найскладніших у кримінально-правовій доктрині були і залишаються проблеми покарання, зокрема його сутність, зміст, мета, функції, система, особливості окремих видів покарань, особливості призначення покарання тощо. Різні аспекти проблем покарання постійно перебувають у центрі уваги вчених, традиційно залишаючись предметом дискусій. Повною мірою це стосується і питань призначення покарання неповнолітнім. З огляду на певну соціально-правову специфіку цієї категорії суб’єктів, українське кримінальне законодавство встановлює для неповнолітніх спеціальні положення щодо покарання. Науково обґрунтоване розв’язання ключових теоретичних питань покарання є необхідною умовою правильного застосування положень КК України на практиці, в першу чергу при призначенні покарання. Неправильне призначення покарання, у тому числі неповнолітнім, може звести нанівець усі зусилля органів досудового слідства і суду з кваліфікації скоєного злочину, дискредитуючи систему правосуддя в цілому. Саме в цьому полягає ключова роль суду в призначенні неповнолітнім справедливого покарання відповідно до всіх вимог кримінального закону.
Чинний КК України, на відміну від КК УРСР 1960 р., містить розділ XV Загальної частини, спеціально присвячений питанням кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, що загалом можна вважати прогресивним кроком на шляху розвитку вітчизняного кримінального законодавства. Водночас не всі положення цього розділу є достатньо науково обґрунтованими, деякі з них неоднозначно тлумачаться на практиці, зокрема в частині їхнього узгодження із загальними положеннями КК України щодо кримінального покарання. Практика свідчить, що українські суди, на жаль, часто припускаються помилок при призначенні покарання неповнолітнім, ігнорують або неправильно розуміють вимоги закону, нерідко призначаючи цій категорії осіб несправедливі покарання, що свідчить як про недостатній професійний рівень українських суддів, так і значною мірою про недосконалість окремих норм чинного кримінального законодавства.
Різні аспекти проблематики покарання в кримінальному праві розглядали такі українські та іноземні вчені, як Л.В. Багрій-Шахматов, М.І. Бажанов, І.М. Гальперін, В.К. Грищук, Т.А. Денисова, І.І. Карпець, Л.Л. Кругліков, П.С. Матишевський, В.О. Навроцький, Г.П. Новосьолов, Б.С. Никифоров, О.М. Скрябін, В.Д. Соловйов, С.А. Тарарухін, В.І. Тютюгін, А.П. Тузов, С.Д. Шапченко, О.М. Фролова, М.Д. Шаргородський, М.І. Хавронюк, С.С. Яценко та інші. Сучасні російські вчені також активно досліджують ці питання (В.М. Ткачов, О.С. Бугріменко, М.І. Кольцов, А.А. Ашин, Н.А. Селезньова та ін.). У роботах цих та інших науковців аналізуються різні аспекти кримінального покарання, зокрема і його призначення неповнолітнім. Найновішими українськими дослідженнями проблем покарання є дисертації В.М. Бурдіна, Т.О. Гончар, В.В. Полтавець, Т.В. Сахарук, Т.І. Іванюк, В.П. Козиревої, Н.В.Марченко. Але, не дивлячись на значний інтерес українських криміналістів до цих питань, багато аспектів проблеми призначення покарання неповнолітнім залишаються недостатньо вивченими або ж носять дискусійний характер (специфіка та зміст обставин, які обтяжують та які пом’якшують покарання, врахування особи неповнолітнього при призначенні покарання, застосування окремих видів покарань і примусових заходів виховного характеру тощо). Малодослідженими є питання історії розвитку кримінального законодавства про покарання неповнолітніх та положення міжнародно-правових документів з цих питань. Таким чином, як існуючий стан теоретичного аналізу зазначених проблем в науці, так і наявність прогалин у вітчизняному кримінальному законодавстві не сприяють правильному призначенню покарання неповнолітнім.
Зазначені обставини визначають актуальність дослідження проблем призначення покарання неповнолітнім як важливого завдання кримінально-правової науки в сучасних умовах. Аналіз цих питань має значення як для теорії, так і для практики застосування кримінального законодавства.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає напрямкам Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007 2009 рр. (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767), Кримінальна юстиція України: актуальні проблеми розвитку” (2006 2008 роки, № держреєстрації РК 0106V004753), а також плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права Інституту права імені Володимира Сташиса Класичного приватного університету.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є дослідження ключових проблем призначення покарання неповнолітнім за кримінальним правом України.
Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання:
- простежити розвиток законодавства України в частині особливостей кримінального покарання неповнолітніх;
- дослідити зміст міжнародно-правових документів щодо покарання неповнолітніх, а також особливості кримінального покарання неповнолітніх за законодавством іноземних держав;
- визначити психолого-юридичні особливості кримінального покарання неповнолітніх;
- проаналізувати особливості існуючої в Україні системи покарань, що застосовуються до неповнолітніх;
- з’ясувати специфіку врахування особи неповнолітнього при призначенні покарання та обставин, які пом’якшують і які обтяжують покарання неповнолітніх;
- проаналізувати особливості призначення неповнолітнім покарання за незакінчені злочини та за злочини, вчинені у співучасті;
- виявити специфіку призначення неповнолітнім більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, а також особливості призначення неповнолітнім покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків.
Об’єкт дослідження комплекс теоретичних і практичних проблем покарання для неповнолітніх.
Предмет дослідження особливості призначення покарання неповнолітнім за кримінальним правом України.
Методологією дослідження є сукупність загальнонаукових і спеціально-наукових методів пізнання, які забезпечили об'єктивний аналіз досліджуваного предмета. Основними з цих методів є такі: діалектичний метод використаний як ключовий при дослідженні всього комплексу проблем покарання неповнолітніх з позиції розвитку, в єдності соціального змісту та юридичної форми; догматичний (формально-логічний) застосований при аналізі тексту КК України і текстів кримінальних кодексів іноземних держав та тлумаченні окремих їх норм; історико-правовий і порівняльно-правовий методи використані при дослідженні генезису інституту покарання неповнолітніх, а також порівнянні законодавства України та іноземних держав в частині покарання неповнолітніх; метод системного аналізу та структурно-функціональний метод використані при аналізі інституту покарання неповнолітніх у системі суміжних кримінально-правових інститутів і Загальної частини кримінального права в цілому; конкретно-соціологічні методи (анкетування, опитування, аналіз документів) вжиті при узагальненні матеріалів вивчених кримінальних справ та опитуванні респондентів.
Емпіричну базу дисертації становлять проаналізовані матеріали 140 кримінальних справ про злочини неповнолітніх, що розглядалися судами м. Запоріжжя та Запорізької області, матеріали опублікованої судової практики, статистичні дані, а також результати анкетування суддів, прокурорів, слідчих ОВС, працівників установ для неповнолітніх, засуджених (всього 200 респондентів).
Наукова новизна отриманих результатів визначається тим фактом, що робота є першим в українській кримінально-правовій науці спеціальним дослідженням комплексу проблем покарання неповнолітніх. Найбільш важливими науковими положеннями і висновками дисертації є такі:
вперше:
обґрунтована пропозиція на основі використання досвіду окремих держав Європи закріпити в КК України норму, яка надавала б можливість суду з урахуванням обставин справи та особи винного застосовувати передбачені кримінальним законодавством особливості покарання неповнолітніх і щодо молоді віком до 21 року;
обґрунтовано положення про те, що, виходячи з принципу гуманізму при призначенні покарання неповнолітньому, повинні враховуватися всі позитивні дані, які характеризують особу неповнолітнього (сумлінне ставлення до навчання та/або роботи, стосунки з батьками і друзями, гуманне поводження з тваринами тощо), а серед негативних лише ті, які прямо пов’язані із вчиненим злочином;
запропонована низка змін до КК України, спрямованих на вдосконалення кримінального законодавства в частині призначення покарання неповнолітнім;
отримали подальший розвиток:
аргументи на користь позиції про те, що вітчизняне кримінальне законодавство в частині покарання неповнолітніх не повною мірою враховує положення відповідних міжнародно-правових договорів, згода на обов’язковість яких надана Україною. Існуючий в КК України перелік покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, є обмеженим і не дозволяє достатньою мірою врахувати психологічні й соціальні особливості неповнолітніх та індивідуалізувати покарання для них. З урахуванням змісту міжнародних документів та загальних особливостей підходів зарубіжних держав (в першу чергу держав ЄС) до покарання неповнолітніх, ключовими напрямками вдосконалення чинного кримінального законодавства в цій частині повинно бути розширення переліку кримінальних покарань (зокрема, за рахунок юнацького та домашнього арештів), виправно-освітніх або інших заходів впливу на неповнолітніх (на кшталт примусових заходів виховного характеру), збільшенні кола обставин, що враховуються судом при призначенні покарання цій категорії осіб, уточненні строків та умов призначення деяких покарань тощо;
положення про те, що примусові заходи виховного характеру мають певні переваги перед покаранням, оскільки спрямовані на досягнення цілей запобігання злочинам, виправлення та ресоціалізації неповнолітніх, як правило, без ізоляції останніх від суспільства. Визначено напрямки вдосконалення ст.104 КК України: розширення обов’язків, які покладаються на звільненого від покарання неповнолітнього за рахунок введення, зокрема, відвідування різних освітніх (навчальних) заходів і спеціалізованих програм, встановлення для неповнолітніх своєрідної „комендантської години”, відшкодування заподіяних збитків тощо. Запропоновано також законодавчо виключити можливість повторного звільнення неповнолітнього від покарання за ст.104 КК України, якщо протягом іспитового терміну він вчинив новий умисний злочин;
положення про те, що штраф і громадські роботи повинні ширше застосовуватися у випадку вчинення неповнолітніми багатьох злочинів невеликої тяжкості, переважно корисливих та деяких інших (наприклад, хуліганства). У зв’язку з цим потребують змін санкції статей Особливої частини КК України в частині розширення можливостей для застосування наведених альтернативних видів покарань;
удосконалено:
аргументи проти перетворення переліку обставин, які обтяжують покарання, на відкритий для того, аби суд міг на власний розсуд врахувати як обтяжувальні інші обставини. Обґрунтована також невиправданість пропозиції зробити закритим перелік обставин, які пом’якшують покарання;
аргументи на користь пропозиції закріпити в КК України положення про спеціальне обов’язкове пом’якшення покарання у випадку вчинення неповнолітнім готування до злочину. Враховуючи незначний ступінь суспільної небезпеки підготовчих дій, обґрунтована необхідність декриміналізувати готування до злочинів середньої тяжкості для неповнолітніх;
особливості застосування до неповнолітніх окремих видів покарань. Уточнено аргументи на користь того, що арешт є своєрідною „шоковою терапією” і в багатьох випадках його призначення є виправданим при вчиненні неповнолітніми (переважно з негативними особистісними характеристиками) деяких категорій злочинів невеликої тяжкості. Наведено аргументи проти пропозиції зменшити мінімальний вік застосування арешту з 16 до 14 років.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що окремі положення дисертації впроваджені: у проекті закону України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо покарання неповнолітніх)", розробленого за участю автора (Акт № 19/14-615 від 9 липня 2008 р.), у проекті змін до Постанови Пленуму Верховного Суду України, навчальному процесі, а також можуть бути використані для подальшого розвитку науки кримінального права, правильного застосування положень КК України.
Особистий внесок здобувача. Викладені у дисертації положення, які складають її наукову новизну, розроблені автором особисто.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднені на тьрох науково-практичних конференціях (не враховуючи тих, у роботі яких автор брав дистанційну участь): „Механізм правового регулювання у правоохоронній діяльності в умовах формування громадянського суспільства (осінні юридичні читання)” (Львів, 2006 р.); „Ювенальна політика та ювенальна юстиція в сучасній державі” (Київ, 21-22 вересня 2007 р.); „Теорія та методологія порівняльного правознавства у кримінально-правовій сфері. Четверті юридичні читання” (Одеса, 23 грудня 2008 р.).
Основні положення і висновки, сформульовані автором у дисертації, знайшли відображення в трьох статтях, надрукованих у фахових юридичних виданнях, затверджених ВАК України .

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають дванадцять підрозділів, висновків, чотирьох додатків та списку використаних джерел (400 найменувань). Повний обсяг рукопису дисертації становить 249 с., з яких основний текст 203 с., додатки 10 с., список використаних джерел 35 с.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Однією з найважливіших у кримінально-правовій доктрині залишається проблема покарання, зокрема його сутність, зміст, мета, функції, система, особливості окремих видів покарань, особливості призначення покарання тощо. Різні аспекти цієї проблеми постійно перебувають у центрі уваги вчених, традиційно залишаючись предметом дискусій. Повною мірою це стосується питань призначення покарання неповнолітнім, оскільки неправильне призначення покарання цій категорії осіб може звести нанівець усі зусилля органів досудового слідства і суду з кваліфікації скоєного злочину, дискредитуючи систему правосуддя в цілому. Не всі положення розділу XV Загальної частини КК України є достатньо обґрунтованими, окремі з них неоднозначно тлумачаться судами. Практика свідчить, що українські суди нерідко припускаються помилок при призначенні покарання неповнолітнім.
В цілому, не дивлячись на значний інтерес українських криміналістів до аналізованих питань, чимало проблем, пов’язаних із призначенням покарання неповнолітнім, залишаються маловивченими в науці або ж носять дискусійний характер. Недостатньо досліджені питання історії розвитку кримінального законодавства про покарання неповнолітніх, законодавство держав Європи у цій сфері, положення міжнародно-правових документів з цих питань.
2. При аналізі питань покарання неповнолітніх в дисертації використовувався цілий комплекс загальнонаукових і спеціально-наукових методів пізнання, які забезпечили об'єктивний аналіз досліджуваного предмета. Основними з цих методів є такі: діалектичний метод, який був використаний як ключовий при дослідженні всього комплексу проблем покарання неповнолітніх з позиції розвитку, в єдності соціального змісту та юридичної форми; догматичний (формально-логічний) метод був застосований при аналізі тексту КК України і текстів кримінальних кодексів іноземних держав та тлумаченні окремих їх норм; історико-правовий і порівняльно-правовий методи були використані при дослідженні генезису інституту покарання неповнолітніх, а також порівнянні законодавства України та іноземних держав в частині покарання неповнолітніх; метод системного аналізу та структурно-функціональний метод були застосовані при аналізі інституту покарання неповнолітніх у системі суміжних кримінально-правових інститутів і Загальної частини кримінального права в цілому; конкретно-соціологічні методи (анкетування, опитування, аналіз документів) вжиті при узагальненні матеріалів вивчених кримінальних справ та опитуванні респондентів.
3. Достовірність отриманих в дисертації результатів підтверджується використаною науковою методологією, залученою емпіричною базою дослідження (кримінальні справи про злочини неповнолітніх, опублікована судова статистика, результати опитування різних категорій респондентів), широким переліком використаних нормативних і теоретичних джерел, які включають, зокрема, кримінальне законодавство України, законодавство іноземних держав, постанови Пленуму Верховного Суду України, навчальну літературу, монографічні видання українських та зарубіжних вчених, статті в наукових виданнях. Окрім того, положення і результати дисертації узгоджені між собою та з нормами КК України, є логічно несуперечливими, відповідають міжнародно-правовим документам та нормам законодавства держав ЄС щодо кримінального покарання неповнолітніх.
4. Теоретичне значення роботи полягає в тому, що висновки і положення, отримані в результаті проведеного в дисертації дослідження, можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні дисципліни „Кримінальне право України. Загальна частина”, для розробки навчальних та навчально-методичних посібників і підручників з кримінального права України, а також для подальшого розвитку кримінально-правової науки. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що окремі положення дисертації були впроваджені, зокрема, у проекті закону України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо покарання неповнолітніх)", розробленого за участю автора (Акт № 19/14-615 від 9 липня 2008 р.), а також у проекті змін до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 5 „Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх”. Окрім того, висновки і пропозиції, що містяться в дисертації, можуть бути використані судами для правильного застосування положень КК України при призначенні покарання неповнолітнім.
5. Для подальшого розвитку української кримінально-правової науки мають значення такі отримані в дисертації висновки і положення:
5.1. Недоліками системи покарань для неповнолітніх (ст.98 КК України) є її обмеженість та відсутність в ній спеціальних покарань, призначених саме для неповнолітніх. Альтернативою покарання для неповнолітніх є примусові заходи виховного характеру, які за юридичною сутністю є різновидом заходів безпеки, що існують в кримінальному законодавстві багатьох іноземних держав. На практиці суди досить рідко застосовують до неповнолітніх такі заходи, надаючи перевагу реальним покаранням або звільненню від відбування покарання з випробуванням. Перспективним є розширення застосування судами примусових заходів виховного характеру, зокрема, направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи в багатьох випадках може виступати дієвою альтернативою позбавленню волі за злочини середньої тяжкості.
5.2. Перелік основних покарань, які можуть застосовуватися до неповнолітніх, включає в себе лише штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт та позбавлення волі. Арешт термін якого для неповнолітніх суттєво скорочений є своєрідною «шоковою терапією» і в багатьох випадках його призначення є виправданим покаранням при вчиненні неповнолітніми деяких категорій злочинів невеликої тяжкості. Необґрунтованою є пропозиція зменшити мінімальний вік застосування арешту з 16 до 14 років, оскільки в такому юному віці всі негативи арешту набагато перевищують його позитиви, а тому це покарання може мати руйнівні наслідки для підлітків цього віку. Слід також законодавчо виключити можливість застосування арешту до неповнолітніх-дівчат будь-якого віку. Штраф, з огляду на специфіку вчинюваних неповнолітніми злочинів та факт відсутності в більшості з них самостійного майна або доходів, застосовується вкрай рідко, проте враховуючи достатню ефективність штрафу та виходячи з принципу економії кримінально-правової репресії, це покарання повинно ширше застосовуватися у випадку вчинення неповнолітніми особливо у віці 16-18 років злочинів невеликої тяжкості, переважно корисливих. Це ж стосується і такого покарання, як громадські роботи. У цьому зв’язку потребують обов’язкових змін санкції статей Особливої частини КК України в частині розширення альтернативних видів покарань. Застосування до неповнолітніх виправних робіт як своєрідного „штрафу в розстрочку” є недоцільним в принципі. Позбавлення волі застосовується до неповнолітніх невиправдано часто (переважно на строк від 2 до 3 та від 3 до 5 років), при цьому українські суди явно „зловживають” таким ерзац-покаранням, як звільнення від відбування покарання з випробуванням. Досвід багатьох держав довів необґрунтованість призначення неповнолітнім короткотермінового позбавлення волі, коли згідно із законом до них може бути застосоване покарання, не пов’язане з ізоляцією від суспільства.
5.3. З метою подальшої раціоналізації кримінального законодавства, виправданої гуманізації та зменшення кримінально-правової репресії щодо неповнолітніх, а також задля підвищення ефективності правозастосовної практики пропонується внесення низки змін до КК України, зокрема:
статтю 14 доповнити частиною третьою такого змісту:
Готування неповнолітнього до злочину середньої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності”;
частину першу статті 98 викласти в наступній редакції:
„До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: 1) штраф; 2) громадські роботи; 3) домашній арешт; 4) юнацький арешт; 5) арешт; 6) обмеження волі; 7) позбавлення волі на певний строк”;
статтю 100 викласти в такій редакції:
„Стаття 100. Громадські роботи
1. Громадські роботи полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 14 до 16 років на строк від тридцяти до шестидесяти годин і тривалість їх виконання не може перевищувати однієї години на день. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і тривалість їх виконання не може перевищувати двох годин на день.
2. При призначенні покарання у вигляді громадських робіт суд має призначити обов’язкове медичне освідування неповнолітнього із складанням відповідного акту (довідки) щодо його фізичної можливості за станом здоров’я відбувати це покарання”;
статтю 101 викласти в такій редакції:
„Стаття 101. Арешт
Арешт полягає у триманні неповнолітнього чоловічої статі, який досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від 30 до 90 днів”;
доповнити Кодекс статтею 101-1 такого змісту:
„Стаття 101-1. Домашній арешт
Домашній арешт полягає у знаходженні неповнолітнього, який досяг 14 років, вдома під наглядом батьків, які здатні забезпечити належний контроль за його поведінкою. Строк домашнього арешту складає від одного до трьох місяців. Порядок відбування домашнього арешту визначається спеціальним законом”;
доповнити Кодекс статтею 101-2 такого змісту:
„Стаття 101-2. Юнацький арешт
Юнацький арешт полягає у триманні неповнолітнього, який досяг 14 років, в умовах напівсвободи в спеціально пристосованих установах на строк від 5 до 30 днів з обов’язковим залученням до посильної праці та навчання. Порядок відбування юнацького арешту визначається спеціальним законом”;
доповнити Кодекс статтею 101-3 такого змісту:
„Стаття 101-3. Обмеження волі
Обмеження волі може бути призначене неповнолітньому, який досяг 16 років, на строк від шести місяців до трьох років”;
статтю 102 викласти в такій редакції:
„Стаття 102. Позбавлення волі на певний строк
1. Покарання у виді позбавлення волі на певний строк особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначене на строк від шести місяців до десяти років, крім випадків, передбачених пунктом 7 частини третьої цієї статті. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі на певний строк, відбувають його у спеціальних виховних установах.
2. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому будь-якого віку, які вчинив злочин невеликої тяжкості, незалежно від повторності, або вперше вчинив ненасильницький злочин середньої тяжкості, а також неповнолітньому у віці до 16 років, який вчинив ненасильницький злочин середньої тяжкості, незалежно від повторності, або вперше вчинив ненасильницький тяжкий злочин.
3. Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому з урахуванням вимог частин першої і другої цієї статті:
1) за ненасильницький злочин середньої тяжкості на строк не більше трьох років;
2) за насильницький злочин середньої тяжкості на строк не більше чотирьох років;
3) за ненасильницький тяжкий злочин на строк не більше п’яти років;
4) за насильницький тяжкий злочин на строк не більше семи років;
5) за ненасильницький особливо тяжкий злочин на строк не більше восьми років;
6) за насильницький особливо тяжкий злочин, крім випадків, передбачених пунктом 7 частини третьої цієї статті на строк не більше десяти років;
7) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини: для неповнолітніх чоловічої статі у віці від 16 до 18 років на строк не більше п'ятнадцяти років; для неповнолітніх чоловічої статі у віці від 14 до 16 років, а також неповнолітніх жіночої статі на строк не більше десяти років.
4. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів та/або вироків остаточне покарання у вигляді позбавлення волі не може перевищувати: для неповнолітніх чоловічої статі у віці від 16 до 18 років, які вчинили особливо тяжкі злочини, пов'язані із умисним позбавленням життя людини п’ятнадцять років; для неповнолітніх чоловічої статі у віці від 14 до 16 років, а також неповнолітніх жіночої статі, які вчинили особливо тяжкі злочини, пов'язані із умисним позбавленням життя людини десять років.
Примітка: під ненасильницьким злочином в сенсі цієї статті слід розуміти злочин, вчинений без застосування фізичного насильства (включаючи побої, удари і тілесні ушкодження будь-якого ступеня тяжкості) та без погрози застосування будь-якого фізичного насильства”;
статтю 103 викласти в такій редакції:
„Стаття 103. Призначення покарання неповнолітньому
1. При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65 67 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього. При призначенні покарання неповнолітньому суд може враховувати лише ті негативні дані про його особу, які безпосередньо пов’язані із вчиненим злочином з обов’язковим наведенням у вироку доказів, які свідчать про наявність такого зв'язку цих рис особи із вчиненим злочином.
2. За вчинення готування до злочину строк або розмір покарання неповнолітньому не може перевищувати однієї третини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
3. Покарання неповнолітнім, які були пособниками або підбурювачами, не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
4. Суд має право, залежно від характеру вчиненого неповнолітнім злочину та його особи, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій статті 67 цього Кодексу обставин, за винятком обставини, зазначеної у пункті 10 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку”;
статтю 104 доповнити частиною 5 такого змісту: У випадку вчинення неповнолітнім, який був звільнений від відбування покарання з випробуванням за цією статтею, протягом іспитового строку нового умисного злочину повторне його звільнення від відбування покарання за ст. 104 не допускається”;
передбачити в КК України такі нові статті:
„Стаття 103-1. Призначення неповнолітнім покарання за сукупністю злочинів
1. При сукупності злочинів суд, призначивши неповнолітньому покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом часткового складання призначених покарань.
2. При складанні покарань остаточне покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання, з урахуванням вимог частин 3 та 4 статті 102 цього Кодексу.
3. До основного покарання, призначеного неповнолітньому за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати пені посади або займатися певною діяльністю, призначені судом за злочини, у вчиненні яких неповнолітнього було визнано винним.
4. За правилами, передбаченими в частинах першій-третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу”;
„Стаття 103-2. Призначення неповнолітнім покарання за сукупністю вироків
1. Якщо засуджений неповнолітній після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
2. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу з урахуванням вимог частини 3 статті 102 цього Кодексу.
3. Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.
4. Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком, окрім випадку, коли покарання за попереднім або новим вироком становить максимум покарання, визначений у частині 2 статті 103 цього Кодексу.
5. Якщо засуджений після винесення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше злочинів, суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами, передбаченими у статті 70 цього Кодексу, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у частині другій цієї статті”;
„Стаття 108-1. Застосування норм розділу XV „Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх” щодо молоді
З урахуванням обставин справи та особи винного суд може застосувати норми, передбачені розділом XV Загальної частини КК України, щодо молоді у віці від 18 до 21 року”.
5.4. З метою підвищення якості правозастосування в частині призначення судами України покарання неповнолітнім та усунення помилок і недоліків до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 5 „Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх” пропонується внести низку змін.
Пункт 5 Постанови доповнити абзацом другим такого змісту:
„Необхідною умовою індивідуалізації покарання неповнолітньому є врахування даних про його особу. При призначенні покарання неповнолітньому в першу чергу слід встановити ті фізичні, соціальні та психологічні дані про його особу, які прямо пов’язані із вчиненим злочином. Особливу увагу при призначенні покарання неповнолітньому слід приділяти умовам його життя, відносинам у родині, з найближчим оточенням, можливий вплив самого покарання на виправлення неповнолітнього та його подальшу соціальну адаптацію. Вважливе значення при призначенні неповнолітньому покарання має врахування рівня його розвитку (стан розумової, пізнавальної діяльності, запас знань, параметри емоційно-вольової сфери) та інших особливостей особи. Слід також вирішити питання про те, чи був злочин, вчинений неповнолітнім, випадковим або ж дані свідчать про закономірність його злочинної поведінки”.
Доповнити Постанову пунктом 10-1 такого змісту:
„10-1. Звернути увагу судів на те, що в цілому при призначенні покарання неповнолітньому (на відміну від дорослого) більша роль повинна належати саме даним про його особу, а не ступеню тяжкості вчиненого злочину та обтяжуючим покарання обставинам. Окрім того, при призначенні покарання неповнолітньому за необережні злочини даним про його особу має надаватися вирішальне значення.
Виходячи з принципу гуманізму, при призначенні покарання неповнолітньому повинні враховуватися всі позитивні дані, які характеризують його особу (сумлінне ставлення до навчання та/або роботи, відносини з батьками і друзями, гуманне поводження з тваринами тощо), а серед негативних лише ті, які безпосередньо пов’язані із вчиненим злочином (наприклад, надмірна жорстокість) при обов’язковому наведені у вироку належних доказів такого зв’язку.
Важливою особливістю, яку слід враховувати при призначенні покарання неповнолітньому, є наявність суттєвої відмінності між ступенем суспільної небезпеки вчиненого ним злочину та його особою, що проявляється зокрема у відсутності в більшості неповнолітніх сталих антисоціальних властивостей, вчиненні злочинів під вирішальним впливом „поганої компанії” чи дорослих злочинців, ситуативному характері багатьох злочинів, відносній рідкості рецидиву тощо.
При призначенні неповнолітньому покарання за злочин, вчинений у співучасті, найбільш суворе покарання повинно призначатися виконавцям злочинів, які вчинили їх з власної ініціативи, а також організаторам. У випадку співучасті з розподілом ролей неповнолітнім пособникам та виконавцям (при наявності дорослого підбурювача або організатора) повинно призначатися покарання ближче до нижньої межі санкції відповідної статті Особливої частини КК. Судам у вироку слід зазначати конкретну роль, функції та ступінь інтенсивності участі неповнолітнього у вчиненні злочину, а також аргументи, якими керувався суд при призначенні неповнолітньому покарання конкретного виду та розміру.

При призначенні неповнолітньому покарання за сукупністю вироків суд може застосувати лише принципи повного або часткового складання призначених покарань. Остаточне покарання неповнолітньому, призначене за сукупністю вироків, не може перевищувати максимального розміру цього покарання, передбаченого у статтях 99101 КК”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у I півріччі 2008 р. (за даними судової статистики). Режим доступу до інформ.: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/8751F9D3F3F52C90C2257524004AEF84?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=8751F9D3F3F52C90C2257524004AEF84&Count=500&
2. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2006 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. 2007. № 6 (82). С. 30-44.
3. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2007 р. // Вісник Верховного Суду України. 2008. № 6 (94). С. 37-43.
4. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2005 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. 2006. № 6 (70). С. 33-47.
5. Анденес Иоганес. Наказание и предупреждение преступлений / Пер. с англ. В.М.Когана; Под ред. и со вступ. ст. Б.С.Никифорова. М.: Прогресс, 1979. 264 с.
6. Ансель М. Методологические проблемы сравнительного права // Очерки сравнительного права: Сборник / Сост., перевод и вступит. статья В.А.Туманова. М.: Прогресс, 1981. С.36-86.
7. Антипов В. Проблеми застосування до неповнолітніх певних видів кримінального покарання // Підприємництво, господарство і право. 2004. № 8. С.134-137.
8. Антипов В.В. Обставини, що виключають можливість застосування певних видів покарань: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 „кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконав