Йосипів Алла Олексіївна Насильницька злочинність детермінанти та протидія органами внутрішніх справ

Краткое описание

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

Йосипів Алла Олексіївна

УДК 343.22:351.741(477)

НАСИЛЬНИЦЬКА ЗЛОЧИННІСТЬ: ДЕТЕРМІНАНТИ ТА ПРОТИДІЯ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право; кримінологія; кримінально- виконавче право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Костенко Олександр Миколайович
доктор юридичних наук, професор,
академік Академії правових наук України

Львів – 2009

ЗМІСТ
ВСТУП ……………………………………………………………................3
РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ПРОТИДІЇ НАСИЛЬНИЦЬКІЙ ЗЛОЧИННОСТІ …..…………………………………..….... 10
1.1. Стан дослідження проблем насильницької злочинності в юридичній літературі ………………………………………………………………………….. 10
1.2. Поняття насильства, сутність, ознаки та класифікація насильницьких злочинів ……..…………………………………………………………………….. 20
1.3. Види й сфера прояву кримінального насильства……………………. 52
Висновки до Розділу 1 ……………………………………………….….… 62
РОЗДІЛ 2
ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ І ЖЕРТВИ У НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНАХ …………………………………………………………………........ 64
2.1. Кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють насильницькі злочини ……………………………………………………………………………… 64
2.2. Характеристика жертв насильницької злочинності ............................ 93
Висновки до Розділу 2 …………………………………………………….130
РОЗДІЛ 3
ДЕТЕРМІНАНТИ НАСИЛЬНИЦЬКОЇ ЗЛОЧИННОСТІ. ПРОБЛЕМИ ПРОТИДІЇ НАСИЛЬНИЦЬКИМ ЗЛОЧИНАМ В ДІЯЛЬНОСТІ ОВС ….…... 132
3.1. Детермінанти насильницької злочинності ………..……………..…. 132
3.2. Діяльність органів внутрішніх справ щодо протидії насильницькій злочинності в сучасних умовах ………………………………………………… 152
Висновки до Розділу 3 ..………………………………………………….. 173
ВИСНОВКИ …………...………………………………………………..… 175
ДОДАТКИ ……………..……………………………………………......... 182
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………..…….… 275

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Вивчення причин зростання злочинності, особливо таких її видів, що пов’язані з використанням протиправного насильства, має важливе суспільне та державне значення. Адже цей кримінологічний фактор становить серйозну загрозу національній безпеці України, заважає нормальному розвитку та функціонуванню української державності, розбудові громадянського суспільства в нашій країні і становленню її як правової та демократичної держави.
У сучасному глобалізованому світі феномен насильства – непросто символ масштабних вик ліків людській спільноті на зламі цивілізаційних епох, а й впливовий чинник дестабілізації розвитку нормальних суспільних відносин. Тому-то кожен крок пізнання причин, застосування насильства слід вважати конче потрібним і доцільним.
У цьму контексті винятково важливим є звернення до дослідження проблем насильства багатьох вітчизняних науковців. Цьому присвятили свої публікації Ю.М. Антонян, Я.І Гілинський, В.В. Голіна, О.М. Джужа, А.І. Долгова, А.Ф. Зелінський, С.М. Іншаков, О.М. Костенко, В.М.Кудрявцев, В.Г. Лихолоб, П.П. Михайленко, І.А. Петін, Д.В. Рівман, Л.В. Сердюк, Л.В. Франк, В.І. Шакун та ін. Особливості фізичного і психологічного насильства у суспільних відносинах і міжособистісних стосунках були предметом наукових досліджень таких відомих зарубіжних учених, як А. Бартол, К. Беккариа, Ч. Берковица, Л. Блекборн, З. Фрейд, Е. Фромм та ін. Однак, незважаючи на пильну увагу до роблеми, чимало її аспектів все ще не висвітлені на належному рівні, потребують науково-теоретичного осмислення.
Недостатня вивченість проблеми насильницької злочинності, недостатня увага відповідних державних органів до її вирішення, нерідко призводять до поглиблення антисоціальних проявів у суспільстві, зневажання соціальними та культурними нормами, посилення у нашому суспільстві проявів злочинності та жорстокості.
В останні десятиріччя спостерігається загрозлива тенденція зростання кількості насильницької злочинності. Цей факт незаперечний. Насильство – складова порушення прав людини, дотримання, забезпечення та захист яких не втрачає своєї актуальності. Доречі, у 2005 р. Європейський Суд з прав людини виніс 123 рішення проти України, а в 2006р. – 162. З 2001 до 2004 всього було винесено 23 рішення. Кількість справ, розглянутих Судом проти України швидко збільшується, і така тенденція, за даними експертів, буде посилюватися.
Настала гостра необхідність вжиття дієвих заходів для боротьби та профілактики насильницьких злочинів. Певні профілактичні кроки, які робляться з метою законодавчого регулювання проблем боротьби зі злочинністю потребують належного наукового узагальнення й аналізу. Підкреслимо, що стан дослідження проблеми ще не відповідає вимогам сучасності. Передусім відчувається гостра необхідність розробки нових, ефективних підходів до здійснення профілактики насильницьких злочинів, завдяки чому можна досягти відчутних позитивних зрушень у подоланні тенденції зростання їх кількості.
Отже, реальні свідчення спонукають до всебічного і грунтовного вивчення детермінант насильства у різних його проявах на об’єктивному і суб’єктивному рівнях, а також обґрунтування практичних способів зменшення його обсягів та пом’якшення наслідків у життєдіяльності суспільства і кожної людини. Враховуючи такі критеріальні підходи, вважаємо, що у загальному проблема основних форм сучасної насильницької злочинності та заходів її попередження органами внутрішніх справ становить актуальність як з теоретичної, так і з практичної точки зору.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження відповідає положенням Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 p., узгоджується з положеннями Указу Президента України «Пpo заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян» від 18 лютого 2002 р., а також відповідає «Пріоритетним напрямам наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років», затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 55, передбачений планами науково-дослідної роботи Львівського державного університету внутрішніх справ. Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої Ради Львівського державного університету внутрішніх справ 18 серпня 2002 р.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає у комплексному дослідженні насильницької злочинності як кримінологічної категорії та вироблення оптимальних шляхів її попередження органами внутрішніх справ.
Обрана мета обумовлює необхідність вирішення таких основних завдань:
- аналіз теоретичних аспектів насильницької злочинності, що включає концептуальні підходи до розуміння сутності насильства, визначення поняття та характеру цього феномена, його вивчення та з’ясування;
- розгляд поняття насильства в історичній ретроспективі, що передбачає вивчення основних передумов виникнення різних форм насильства на різних етапах цивілізації, виокремлення домінуючих його видів у минулі епохи, на цій основі визначеня найістотніших ознак, фізичного і психічного насильства;
- виділення традиційних (у сенсі використання фізичного примусу) форм насильства, визначення їх місця серед способів вчинення злочинів, дослідження феномена насильницької злочинності як прояву агресії у суспільстві;
- розкриття юридичного змісту поняття «особа злочинця, котра вчиняє насильницькі злочини» та визначити її основні складові;
- виявлення на підставі вивчення й узагальнення матеріалів архівних кримінальних справ та результатів опитування найбільш поширених у країні типових криміногенних і віктимогенних ситуацій, що передують вчиненню насильницьких злочинів, встановлення наявності соціального зв’язку між злочинцем і жертвою злочину;
- з’ясування причин та умов вчинення насильницьких злочинів;
- обгрунтування та формулювання конкретних теоретичних і практичних рекомендацій щодо вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ у сфері попередження насильницьких злочинів.
Об’єктом дослідження є феномен насильства як невід’ємна складова життєдіяльності людства, його детермінанти та способи протидії.
Предмет дослідження – форми прояву насильницької злочинності у сучасному суспільному розвитку.
Методи дослідження. Дане дослідження будується на використанні загальнонаукових і спеціально-наукових методів, а саме системного, структурно-функціонального, історичного, порівняльного та інші.
При розгляді основних форм сучасного насильства було використано системний метод, згідно з яким будь-яке соціальне явище розглядається як цілісність, у єдності всіх його зв’язків та відносин. Системний метод дав можливість зорієнтуватися на розкритті цілісності об’єкта дослідження та на розгляді злочинності як системи. Завдяки структурно-функціональному методу насильство досліджувалося як невід’ємний елемент, з одного боку, окремого суспільства, а з іншого – всієї системи міжнародного світопорядку. Таким чином, було осмислено зміст та особливості проявів насильства у сучасному світі. За допомогою історичного та порівняльного методів проаналізовано домінуючі форми насильства в історичній ретроспективі, з’ясовано історичні передумови появи та поширення певних його видів, а також динаміку їх розвитку. Також широко використовувалися методи аналізу і синтезу та конкретно-соціологічний метод – анкетування.
Теоретичною базою дослідження є положення наукових праць вітчизняних та зарубіжних учених з кримінології, історії та теорії держави і права, філософії, логіки, теорії управління, загальної теорії держави і права, кримінального права, кримінології, кримінального процесу, криміналістики, загальної та юридичної психології та інших наук.
Правову основу дослідження становлять Конституція України, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, галузеве законодавство України та інших держав у порівняльно-правовому аспекті, відомчі нормативні акти, накази та інші документи Міністерства внутрішніх справ України, а також інших правоохоронних органів, що регулюють відносини у сфері попередження злочинності.
Емпіричну базу дослідження становлять матеріали слідчої і судової практики та інші матеріали (203 кримінальні справи), пов’язані з темою дослідження. Крім того, за спеціальною програмою опитано 324 працівників органів внутрішніх справ (підрозділів карного розшуку, державної служби боротьби з економічною злочинністю, дізнавачів, слідчих та інших), які здійснюють функцію попередження злочинів, а також опитуванням охоплено інших громадян.
Наукова новизна дисертації. До найбільш вагомих результатів, що відображають новизну дисертаційного дослідження, віднесені такі теоретичні положення і практичні рекомендації:
- вперше:
- запропоновано поняття «особи злочинця, що вчиняє насильницькі злочини», та визначено його основні ознаки – сукупність психофізіологічних особливостей, соціальних зв’язків, етичних особливостей, правових, в тому числі кримінологічних, аспектів, які відображають суть людини;
- обґрунтовано пропозицію про те, що питання попередження злочинів органами внутрішніх справ повинен регулювати відповідний наказ (положення) МВС України, з приблизно такою назвою «Про заходи щодо організації та вдосконалення діяльності з попередженні злочинів та правопорушень», де, зокрема передбачити: завдання, об’єкти і суб’єкти попереджувального впливу; компетенцію органів внутрішніх справ, його служб і підрозділів щодо попередження злочинів; обов'язки працівників міліції громадської безпеки, інших підрозділів органів внутрішніх справ з попередження злочинів;
- обґрунтовано положення, що особа злочинця формується не в процесі вчинення одного злочину, а в процесі злочинної діяльності, коли відбувається акцентуація тих рис характеру, поведінки, морального вигляду, що відповідають особі суб’єкта конкретного виду злочинної діяльності;
- удосконалено:
- кримінологічний висновок про те, що насильство – це комплексне поняття, яке означає складну систему взаємозалежних компонентів – дій, між якими існує ієрархія, а саме: менш організовані частини детерміновані діями більш загальними, і відповідно розвиваються;
- визначення найістотніших ознак, властивих насильству, воно завжди пов’язане з фізичним та (чи) психічним впливом на потерпілого; воно вчиняється поза волею потерпілого; застосування насильства заподіює шкоду потерпілому; насильство може бути, елементом мотивації, засобом досягнення мети;
- найбільш важливі у віктимологічному плані особистісні характеристики жертв, які детермінують їх підвищену віктимність;
- дістали подальшого розвитку:
- визначення змісту ознак, які характеризують особу злочинця;
- положення про те, що фізичне насильство у кримінологічному значенні – будь-які умисні дії (чи бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування особи, які полягають у застосуванні (загрози застосування) сили як вияву своєї волі до потерпілого, що вчиняються поза його волею та спричиняють чи можуть спричинити йому шкоду, і є засобом досягнення мети;
- обґрунтування висновку про те, що причини насильницької злочинності можна визначити як фактори, котрі приводять волю і свідомість людини у криміногенний стан, тобто спричиняють утворення в особи комплексу свавілля та ілюзій, що проявляється у насильницьких діях злочинного характеру; умови – це фактори, необхідні для того, щоб комплекс свавілля та ілюзій проявився саме у вигляді насильницьких дій злочинного характеру;
- аргументація положення про те, що основою профілактичної діяльності органів внутрішніх справ повинен стати Закон України «Про попередження злочинів», оскільки його відсутність обумовлює розпорошеність норм профілактичного характеру.
Практичне значення отриманих результатів. Воно полягає в тому, що викладені в дисертації висновки й рекомендації можуть бути використані:
- у сфері науково-дослідної діяльності – для подальшої розробки теоретичних питань дослідження насильства та протидії йому органами внутрішніх справ;
- у правотворчості – при подальшому вдосконаленні кримінологічних досліджень у сфері попередження насильницької злочинності;
- у практичній діяльності – для оптимізації діяльності працівників органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів з попередження насильницької злочинності
- у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників з кримінології, а також навчальних посібників із спецкурсу.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною закінченою науковою працею, де сформульовано положення, узагальнення та висновки, рекомендації і пропозиції, обґрунтовані дисертантом на підставі особистих досліджень проблем, пов’язаних з насильницькою злочинністю, опрацювання та аналізу відповідного законодавства, науково-правових джерел, емпіричного матеріалу.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були апробовані на 6 наукових конференціях: двох міжнародних – «Вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи в Україні» (Львів, 2005р.), «Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості» (Львів, 2005р.); чотирьох науково-практичних – «Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення» (Київ, 2003р.), «Сучасні проблеми захисту прав людини в умовах розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні» (Львів, 20004р), «Актуальні питання реформування правової системи України» (Луцьк, 2005р.), «Проблеми забезпечення конституційних прав громадянина в кримінальному судочинстві» (Львів, 2007р.).
Публікації. Основні положення дисертації викладено у 4 наукових статтях, опублікованих у наукових виданнях, включених до переліку фахових видань ВАК України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації зроблено теоретичне узагальнення і обґрунтовано практичні рекомендації щодо вирішення комплексу проблемних питань, пов’язаних з визначенням сутності та напрямів протидії насильницькій злочинності, змісту поняття особи злочинця та жертви таких злочинів, а також здійснено аналіз можливих способів пом’якшення наслідків насильницької злочинності ораганами внутрішніх справ. Відповідно до мети дослідження висунуто низку пропозицій, спрямованих на розвиток чи вдосконалення низки положень кримінологічної науки. Зокрема тих, що стосуються ефективної протидії цьому виду злочинності.
Ці базові положення певною мірою розкриваються, деталізуються, змістовно осмислюються у наступних тезових узагальненнях:
1. При з’ясуванні теоретичного аспекту насильницької злочинності встановлено, що проблема сутності насильства та підвищення ефективності протидії насильницькій злочинності, незважаючи на значну кількість публікацій з цієї проблематики, все ще потребує певної уваги науковців, які застосують у її дослідженні сучасну наукову методологію. Адже досі нема чіткого та однозначного визначення поняття насильства. Різні вчені по різному трактують фізичне та психічне насильство, та їх місце у насильницьких злочинах. Не припиняються суперечки серед учених з приводу того, які ж саме злочини слід відносити до насильницьких. У цьому контексті важливого значення набуло запропоноване нами вирішення наукового завдання, суть якого зводилася до встановлення сутності та напрямків протидії насильницькій злочинності, характеристики особи злочинця та жертв злочинності такого виду, а також до аналізу можливих способів пом’якшення його наслідків органами внутрішніх справ.
2. Для досягнення мети дисертації та вирішення поставлених в ній завдань досліджено феномен насильства, з’ясовано обсяг та зміст понять «насильницька злочинність», «особа насильницького злочинця», «жертва насильницького злочину», виділено детермінанти насильницької злочинності, окреслено напрямки протидії їй у діяльності органів внутрішніх справ. В роботі використано комплекс загально-наукових та спеціально-наукових методів, застосування яких дало можливість отримати низку теоретичних та практичних результатів, спрямованих на розвиток кримінологічної науки у сенсі відкриття шляхів для подальших досліджень, мають практично-прикладне значення для юридичної освіти та подальшого вдосконалення законодавства. Достовірність отриманих результатів обґрунтовується постановкою проблем, різнобічними, переважно традиційними для кримінологічної науки підходами до їх вирішення, використанням чинних нормативних актів, які регулюють протидію насильницькій злочинності, широтою використання наукових джерел, використанням емпіричного матеріалу, використанням традиційних методів наукового пошуку.
3. Для розвитку кримінологічної науки, подальших наукових досліджень та для юридичної освіти, зокрема при вивченні курсу кримінології, мають практично-прикладне значення такі, отримані в дисертації результати:
3.1. Поняття насильство – категорія, яка розглядається у різних аспектах: в історичному, соціологічному, політологічному, психологічному, юридичному, тому його слід віднести до так званих загальнонаукових понять, які відіграють у науці інтегративну роль, об’єднуючи навколо себе (синтезуючи, акумулюючи в собі) результати досліджень різними науками різних видів агресії або насильства. У контексті кримінологічної науки це, насамперед, знання біологічного, психологічного і соціального характеру, сутність і напрямок інтеграції яких визначається філософськими уявленнями про світ і людину. Така складна природа феномена насильства передбачає його комплексний аналіз. Мова повинна йти не про викорінювання насильства, а про можливо більш зрозуміле вивчення його природи й, звідси, визначення способів зниження порогу людської агресивності, спрямування цієї енергії не на руйнування, а на інші дії, необхідні й корисні для суспільства.
Це дає підстави констатувати, що будь-якій умисний злочин є насильницьким, адже насильство (агресія) вчиняється особливими способами, обумовленими контекстом тих соціальних відносин й умов, де вчиняється злочин.
3.2. Врахувавши кримінологічні особливості феномена насильства, запропоноване його визначення: фізичне насильство - будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного спрямування особи, що полягають у застосуванні (загрозі застосування) сили як вияву своєї волі до потерпілого, що вчиняються поза його волею та спричиняють чи можуть спричинити йому шкоду, і є засобом досягнення злочинної мети.
3.3. Зазначається, що тлумачення психологічного насильства потребує чіткішого наукового і законодавчого визначення, а обмеження тільки погрозами нанесення особі фізичної шкоди уявляється неправильним, оскільки залишає за межею правового захисту громадян від багатьох інших способів насильницького нанесення їм психологічних травм та незаконного впливу на їх свободу. Аргументується думка, що до психологічного насильства слід відносити не тільки всі види погроз, а й образу, а в ряді випадків – і брехню та гіпноз, якщо він застосовується зі злочинною метою, електронну стимуляцію мозку, що використовується для того, щоб підкорити людину чужій волі, а також застосування наркотичних та інших одурманюючих засобів. У разі електронної стимуляції мозку фізичний вплив на тіло людини стає лише способом впливу (насильницького або ненасильницького) на її психіку.
3.4. Усвідомлюється, що якщо для розуміння суті більш загальних сфер прояву насильства потрібні знання, насамперед, методологічного характеру – філософські, історичні, з соціології, юриспруденції, то для вивчення конкретних механізмів реалізації насильства як вихідний матеріал необхідні конкретно-соціологічні дослідження, аналіз окремих видів насильницьких злочинів. Це дасть можливість зрозуміти недосконалість не тільки стратегії, а й тактики керування суспільством, а таке усвідомлення призведе до бажаних суспільством змін на шляху до свободи, демократії.
3.5. Показано авторське бачення найістотніших ознак, властивих насильству: а) воно пов'язане з фізичним та психічним впливом на потерпілого; б) воно вчиняється поза волею потерпілого; в) його застосування може заподіяти шкоду потерпілому; г) воно може бути, елементом мотивації, засобом досягнення злочинної мети, цілі.
3.6. На основі кримінологічного аналізу встановлено, що особистість злочинця є певною сукупністю типових рис, властивостей – природжених або набутих у процесі онтогенезу, – типово притаманних особам, які вчинили суспільно небезпечні діяння. Виокремлено ознаки, що характеризують особистість злочинця: вони визначаються сукупністю істотних, стійких, соціально зумовлених біопсихологічних особливостей, які об'єктивно реалізуються у вчиненні насильницьких дій, спричиняють суспільну небезпеку, надають винній особі властивість суспільної небезпеки. Як наслідок – вона і притягається до відповідальності.
3.7. Проведено розмежування понять «особа злочинця» та «особистість злочинця», ознаками, які входять у склад особи злочинця, є сукупність психофізіологічних особливостей, соціальних зв’язків, етичних особливостей, правових в тому числі кримінологічних, аспектів, які відображають суть людини; особа злочинця – результат вчинення протиправної діяльності, а не передуючий їй тип людини.
3.8. Доведено, що поведінка людини за своєю природою може бути необачною, ризикованою, легковажною, розпущеною, нерідко провокаційною, а отже, небезпечною для неї самої. Це призводить до того, що така поведінка, природно, збільшує схильність особистості до злочинних зазіхань. У цьому плані важливого значення набувають такі характеристики особистості, як вік, стать, соціальний статус, виконувані соціальні ролі, професія, готовність діяти в критичній ситуації певним чином, а також довкілля, конкретна ситуація, поведінка третіх осіб і т.д.
3.9. Констатується, що кожен тип суспільства, та стабільні соціально-економічні умови, що склалися в ньому, формують свої стійкі типи злочинців. Їх злочинний напрямок визначається значними упущеннями в соціальному управлінні, соціальному контролі, розширенні можливих об’єктів злочинного посягання, суттєвими недоліками в правоохоронній діяльності, корумпованістю владних чиновників, дефектами загальносоціальної та правової соціалізації. Всі нові кримінальні типоутворення накладаються в основному на три “класичних” типи злочинців – насильницький, корисливий і корисливо-насильницький, в яких інтегруються і кримінально-ціннісна, і інструментально-поведінкова особливості особи злочинця.
3.10. З’ясовано, що сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів і їхня взаємодія впливають на «здатність» тієї чи іншої особи стати потерпілою від злочину. Отже, жертва може своїм способом життя сприяти вчиненню злочину, свідомо чи несвідомо створювати умови для вчинення злочинних дій проти себе. Однак говорити про поведінку зазначених категорій осіб як про віктимну було б неправильно. Необхідно визначити межі віктимності. Вживання цього терміна доречне у випадках, коли людина свідомо поводиться так, що сприяє, провокує вчинення стосовно себе суспільно небезпечних дій.
3.11. Висунуто та аргументовано положення, відповідно до якого усі потенційні злочинці і жертви з'єднуються тісним зв'язком самим економічним і політичним устроєм суспільства, що, хоч і опосередковано, але постійно робить їх залежними одне від одного. І саме цю взаємозалежність жодна людина не може змінити, на відміну від всіх інших залежностей, де особистісний фактор відіграє значну роль.
3.12. Підтримано подальший розвиток положення про те, що причини насильницької злочинності можна визначати як фактори, котрі приводять волю і свідомість людини у криміногенний стан, тобто спричиняють утворення в особи комплексу сваволі й ілюзій, що проявляється у насильницьких діях злочинного характеру. Умови, відповідно – це фактори, необхідні для того, щоб комплекс сваволі й ілюзій проявився саме у насильницьких діях злочинного характеру. Заходи попередження насильницької злочинності випливають з аналізу її причин, але їх треба розглядати не як суму детермінант, а як певну систему, цілісність, де кожний фактор пов'язаний з іншим і перебуває з ним у співвідношенні – у певній ієрархії і субординації.
3.13. Обгрунтовано, що профілактика насильницьких злочинів органами внутрішніх справ здійснюється у двох основних напрямках: виявлення і усунення причин, що сприяють їх вчиненню, і безпосередній вплив на конкретних осіб, які можуть вчинити насильницькі злочини. Залежно від цього і прийнято виділяти загальну та індивідуальну профілактику.
Висловлено думку, що одним із суттєвих недоліків у профілактиці злочинів є система оцінки роботи органів внутрішніх справ, їхніх служб і підрозділів, що більшою мірою спрямоване не на попередження, а лише на розкриття злочинів, а це неминуче призводить до їх збільшення.
Підтримано позиції науковців, які стверджують, що профілактична діяльність органів внутрішніх справ, яка традиційно здійснювана переважно щодо злочинців, повинна значною мірою переорієнтуватися у бік віктимологічної профілактики, призначення якої – допомогти людям уникнути небезпеки стати жертвою злочину. Тільки загальносоціальні заходи можуть суттєво впливати на причини та умови злочинності у суспільстві, що ж стосується спеціально-кримінологічних заходів, то вони лише у змозі знижувати її рівень.
3.14. Констатується, що кримінологія разом зі спорідненими правовими і соціальними науками повинна комплексно досліджувати і проблему діяльності органів внутрішніх справ з попередження насильницької злочинності, оскільки спеціальних досліджень з цього питання недостатньо. Попередження насильства в сучасних умовах з урахуванням особистісних характеристик особи злочинця і жертви злочину – найбільш реальний внесок органів внутрішніх справ у загальне попередження поширення складного феномена.
4. У процесі дослідження отримано також результати, спрямовані на подальше вдосконалення законодавства. Зокрема наведено додаткові аргументи на користь:
4.1. Прийняття Закону України «Про попередження злочинів», який повинен стати основою профілактичної діяльності органів внутрішніх справ, оскільки його відсутність обумовлює розпорошеність норм профілактичного характеру.
4.2. Обгрунтуванння доцільності розробки відповідного наказу (положення) МВС України, яким мали б регулюватися питання попередження злочинів (насильницьких зокрема), орієнтовна назва відомчого акта: "Про заходи щодо організації та вдосконалення діяльності у попередженні злочинів та правопорушень", у ньому слід передбачити: завдання, об'єкти і суб'єктів попереджувального впливу; компетенцію органів внутрішніх справ, їх служб і підрозділів щодо попередження злочинів; обов'язки працівників міліції громадської безпеки, інших підрозділів органів внутрішніх справ з попередження злочинів.
Очевидно, наведені пропозиції мають значення також для розвитку юридичної науки, подальших наукових досліджень та для юридичної освіти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Дмитриев А.В. Насилие: социо-политический анализ / А.В. Дмитриев, И.Ю. Залысин – М.: Российская политическая энциклопедия, 2000. – 328 с.
2. Махтаев М.Ш. Основы теории криминалистического предупреждения преступлений: монография / М.Ш. Махтаев. – М.: Раритет, 2001. – 20 с.
3. Василевич В. Поняття кримінологічної характеристики насильницьких злочинів / В. Василевич // Право України. – 1997. – № 12. – с 15-21.
4. Панов Н.И. Понятие насильственного преступления по законодательству Украины / Н.И. Панов // Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю: зб. матер. наук.–практ. конф. / За ред. Борисова В.І. – Харків: ПФ Лествиця Марії, 2001. – 62 с.
5. Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика / Л.Д. Гаухман. – М.: Юр Инфо, 2001. – 316 с.
6. Сердюк Л.В. Психологическое насилие как предмет уголовно- правовой оценки: дис. … к. ю. наук.: 12.00.08 / Л.В. Сердюк – Саратов, 1979. – 189 с.
7. Ткаченко Т. Уголовно-правовое значение аффекта / Т. Ткаченко // Законность. – 1995. – №10. – с 9-15.
8. Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива: курс лекцій / за ред. М.Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2001. – 544 с.
9. Цвіліховський Л. Деякі питання застосування законодавства про відповідальність за вчинення статевих злочинів: коментар судової практики з кримінальних справ / Л. Цвіліховський // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – №6. – с 35-41.
10. Иншаков С.М. Криминология: учебник / С.М. Иншаков – М.: Юриспруденция, 2000. – 144 с.
11. Гилинский Я.Й. Криминология. Теория. история. змпирическая база, социальний контроль: курс лекций / Я.Й. Гилинский, – СПб-М.-Харьков-Минск: Питер. – 2002. – 172 с.
12. Антонян Ю. М. Почему люди совершают преступления? / Ю.М. Антонян. – М.: Камерон, 2006. – 114 с.
13. Храмцов О.М. Кримінологія вербальної агресії: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія, кримінально-виконавче право» / О.М. Храмцов. – Х., 2003. – 48 с.
14. Блекборн Р. Психология уголовного поведения / Р Блекборн. М.-СПб.-Н.Нов.-К.-Харьков-Минск: Питер, 2004 – 255 с.
15. Кудрявцев И.А., Криминальная агрессия (экспертная типология и судебно-психологическая оценка) / И.А. Кудрявцев, Н.А. Ратинова – М.: Изд-во Моск. ун-та, 2000. – 192 с.
16. Козирев Г.И. Введение в конфликтологию / Г.И. Козирев – М.: ВЛАДОС, 2000. – 174 с.
17. Долгова А.И.Криминология: учебник / А.И. Долгова . – М.: Раритет, 1999. – 107 с.
18. Еникеев М.И. Юридическая психология / М.И. Еникеев — М., СПб., Ниж.-Новгород, Минск: Питер, – 2004. – 68 с.
19. Романов В.В. Юридическая психология / В.В. Романов – М.: Юристь, 2000. – 264 с.
20. Кондратюк Л.В. Антропология преступления (микрокриминология) / Л.В. Кондратюк. – М.: Норма, 2001. – 125 с.
21. Криминология: учебник для юридических вузов / под ред. В.Н. Кудрявцева, В.Е. Эминова. – М.: Юристь, 1995. – 511 с.
22. Полубинский В.И. Правовые основы учения о жертве преступления: учеб. пособие / В.И. Полубинский – Горький: Горьк. ВШ МВД СССР, 1979. – 102 с.
23. Рыбальская В.Я. Методика изучения личности потерпевшего по делам о преступлениях несовершеннолетних / В.Я. Рыбальская — Иркутск: Иркут. Ун-т, 1975. – 45 с.
24. Франк Л.В. Потерпевший от преступления и проблемы советской виктимологии / Л.В. Франк – Душанбе: Ирфон, 1977. – 237 с.
25. Хохряков Г.Ф. Криминология: учебник. – М.: Юристь, 2000. – 50 с.
26. Малышев В. Карьера жертвы. Популярно о виктимологии. / В. Малышев. – Донецк: Юрпрес, 2002. – 45 с.
27. Минская В.С. Виктимологические факторы и механизм преступного поведения / В.С. Минская, Г.И. Чечель – Барнаул: Алтайский ун-т., 1988. – 152 с.
28. Ривман Д.В. К вопросу о социально-психологической типологии потерпевших от преступления / Д.В. Ривман // Виктимологические проблемы борьбы с преступностью. – Иркутск: Книга, 1988. – 39 с.
29. Шнайдер Г. Криминология / пер. с нем. – М.: Прогресс–Универс, 1994. – 503 с.
30. Костенко О.М. Проблема сучасної цивілізації (в українському контексті): монографія / О.М. Костенко – Черкаси: СУЕМ, 2008. – 112 с.
31. Медведєв В.С. Кримінальна психологія / В.С. Медведєв. – К.: Атіка, 2004. – 56 с.
32. Криминология: учебник для слушателей и курсантов учебных заведений МВД Украины. – К.: Генеза, 1997. – 76 с.
33. Петин И.А. Механизм преступного насилия / И.А. Петин. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 349 с.
34. Косенко С.С. Віктимологічна профілактика статевих злочинів щодо неповнолітніх: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.05. «Педагогіка» / С.С. Косенко. – К., 2004. – 21 с.
35. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях / Ч. Беккариа. – М.: Стелс БИМПЛ, 1995. – 304 с.
36. Ломброзо Ч., Ферреро Э. Женщина преступница и проститутка. – Чебоксары: АВАН–И, 1994. – 220 с.
37. Долгова А.И. Заказные убийства в России / А.И. Долгова. – М.: Норма, 1998. – 384 с.
38. Вебер М. Избранные произведения / М. Вебер. – М.: Прогресс, 1990. – 804 с.
39. Криминология: учебник / под ред. Б.В. Коробейникова, Н.Ф. Кузнецовой, Г.М. Миньковского. – М.: Норма, 1988. – 88 с.
40. Сердюк Л.В. Насилие: криминологическое и уголовно-правовое исследование / Л.В. Сердюк – М.: Юритинформ, 2002. – 379 с.
41. Курс кримінології: Особлива частинка: підручник: у 2-х кн. / М.В. Корнієнко, Б.В. Романюк, І.М. Мєльник та ін.; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 480 с.
42. Кугай А.И. Природа политического насилия и его роль в современном мире: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. филос. наук: 12.00.09 «Філософія» / А.И. Кугай. – М., 1993. – 32с.
43. Конвенція про права дитини // Збірник нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей. – К.: РА Прем’єр Медіа, 2003. – 345 с.
44. Насилие и его влияние на здоровье // Доклад о ситуации в мире. – М.,: Норма, 2003. – 13 с.
45. Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» від 20.12.2001 р. № 2789- 111 // Голос України. – 2001. – № 242-243.
46. Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. № 5. // Право України. – 2008 р. - № 43. – С. 19.
47. Міжнародна поліцейська енциклопедія [відповід. ред. Ю.І. Римаренко]: В 5-ти том. – К.: Ін Юре, 2005. – Т.2. – 1224с.
48. Российское законодательство Х-ХХ вв. / [сост. Н.А. Громов] В 9 т. - СПб.: Питер, 1909. – Т.1: Закони уголовные . – 145 с.
49. Пономарьова Н.П. Потерпілий від насильницьких злочинів / Н.П. Пономарьова // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – 2007. - № 3 (34). – С. 364-368.
50. Механизм преступного поведения / под ред.В.Н. Кудрявцева. – М.: Юристь, 1981. – 193 с.
51. Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25.12. 1992 р. // Право України. – 1992. – № 2.
52. Большой энциклопєдический словар. – СПб.. 1998. – С. 785
53. Старков О.В. Криминопенология / О.В. Старков. – М.: Экзамен, 2004.- 262 с.
54. Dollard J., Doob L.W. Miller N.E, Mowrer O.H., Sears R.R. Frustration and aggression. - New Haven: Yale University Press, 1939. – 342 с.
55. Насильственная преступность / под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В. Наумова. – М.: Спарк, 1997. – 139 с.
56. Побегайло Э.Ф. Насильственная преступность: современные тенденции, перспективы борьбы / Э.Ф. Побегайло // Сов.государство и право. – 1988. – № 9. – 75 с.
57. Ігнатов О. Кримінальне насильство: окремі питання / О. Ігнатов // Право України. – 2005. – № 3. – с. 67-70.
58. Криминология: ученик для юридических вузов. / В.М. Глібко. – СПб.: Питер, 1999. – 273 с.
59. Классен А.Н., Физическое и психическое насилие в уголовном праве: учеб. пособие / А.Н.Классен, А.Ю. Анохин – Челябинск: ООО «Полиграф-Мастер», 2006. – 86 с.
60. Попов А.Н. Насилие как основание возникновения аффекта при совершение преступлений против личности / А.Н. Попов // Российский следователь. – 2002. – №6. – 35 с.
61. Сидоренко О. Правові та психологічні аспекти вирішення конфліктів, пов'язаних з насильством у сім’ях / О. Сидоренко // Право України. – 2000. – № 6. – с 40-46.
62. Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль / Л. Берковиц. – СПб.: Прайм–ЕВРОЗНАК, 2001. – 512 с.
63. Даньшин І. До питання про поняття злочинної діяльності / І. Даньшин, О. Лисодід // Вісник Академії правових наук України, 1998. – № 3 (14). – с 99-104.
64. Голіна В.В. Попередження насильства у сім’ї – захист прав людини / В.В. Голіна // Права людини и правова держава: тези доп. та наук. повідомлення наук. конференц. проф–виклад. складу (10–11 грудня 1998 р.) – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. – 112-114 с.
65. Криминология: учебник / под ред. Н.Ф. Кузнецовой, Г.М. Миньковского. – М.: БЕК, 1998. – 556 с.
66. Кримінологія. Особлива частина / за ред. І.М. Даньшина. – Х.: Право, 1999. – 73 с.
67. Гошовський М.І., Потерпілий у кримінальному процесі України / М.І. Гошовський, О.А. Кучинська. – К.:Прем’єр Медіа, 1998. – 87 с.
68. Михайлов А.Е. Виктимологические аспекты профилактики некорыстных насильственных преступлений: учеб. пособие / А.Е. Михайлов. – К.: Правник, 1998. – 75 с.
69. Бэрон Р. Агрессия / Р.Бэрон, Д. Ричардсон – СПб.: Питер, 1997. – 336 с.
70. Назаретян А.П. Антропология насилия и культура самоорганизации: Очерки по эволюционно-исторической психологии / А.П. Назаретян – М.: ЛКИ, 2007. – 256 с.
71. Литвак О.М. Державний контроль за злочинністю (кримінологічний аспект): – дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.08. / О.М. Литвак– Х., 2002. – 375 с.
72. Краткий психологический словар / [ред.-упоряд. А.В. Петровский, М.Г. Ярошевский]. – М.: Политиздат, 1985. – 245 с.
73. Лоренц К. Агрессия (так называемое зло) / К. Лоренц // Вопросы философии. – 1992. – №3. – с. 14-19.
74. Фрейд З. Психология бессознательного / З. Фрейд. – М.: Просвещение, 1990. – 354 с.
75. Кант И. К вечному миру / И. Кант. – М.: Московский рабочий, 1989.- 45 с.
76. Мальтус Т. Опыт о законе народонаселения // Антология экономической мысли / Т.Мальтус – М.: Эконов, 1993. – 486 с.
77. Maier N.R.F. Frustration. – NY.: McGraw-Hill, 1949. – 126 р.
78. Бандура А. Подростковая агрессия. Изучение влияния воспитания и семейных отношений / А. Бандура, Р. Уолтерс; пер. с англ. – М.: Апрель Пресс, ЭКСМО-Пресс, 2000. – 502 с.
79. Wolfgang M., Ferracuti І. Subculture of Violence. – London: Tavistock. – 1967. – 221 р.
80. Ривман Д.В., Виктимология / Д.В.Ривман, В.С. Устинов,– СПб.: Юрид. центр Пресс, 2000. – 332 с.
81. Бартол К. Психология криминального поведения / К. Бартол. 7-е междунар. изд. – СПб.: Прайм Еврознак 2004. – 153 с.
82. Курс кримінології. Особлива частина: у 2-х том. – К.: Генеза, 2001.- Кн. 2 – 86 с.
83. Зелинский А.Ф. Криминология: учеб. пособие / А.Ф. Зелинский. – Х.: Рубикон, 2000 – 239 с.
84. Дмитриев А.В. Конфликтология / А.В. Дмитриев. – М.: ГАРОАРИКИ, 2001. – 318 с.
85. Платонова Н.М. Агрессия у детей и подростков / под ред. Н.М. Платоновой. – СПб.: Речь. – 2004. – 57 с.
86. Дідківська Г. Попередження насильницьких злочинів / Г. Дідківська // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 10. – с. 148-151.
87. Совершенствование мер борьбы с преступностью в условиях научно-технической революции. – М.: Норма, 1980. – 123 с.
88. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
89. Обьективная сторона преступления (факультативне признаки): учеб. пособ. / под. ред. А.В. Наумова, С.П. Никулина. – М.: Юрид. лит, 1995. – 65с.
90. Кудрявцев В.Н. Обьективная сторона преступления / В.Н. Кудрявцев. – М.: Норма, 1960. – 54 с.
91. Франк Л.В. Виктимология и виктимность / Л.В. Франк – Душанбе: Ирфон, 1973. – 141с.
92. Шатунова С.А. Дослідження особи насильницького злочинця:потреби теорії та практики / С.А. Шатунова // Вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2006. – № 2. – С. 131-135.
93. Ной И. С. Методологические проблемы советской криминологии / И. С. Ной. – Саратов: Издво Сарат. юрид. инта, 1975. – 88 с.
94. Дубинин Н.П., Генетика, поведение, ответственность / Н.П. Дубинин, И.И. Карпец, В.Н. Кудрявцев.  М.: Политиздат, 1982. – 304 с.
95. Побегайло Э.Ф. Умышленные убийства и борьба с ними / Э.Ф. Побегайло.  Воронеж: издво Воронеж. унта, 1965. – 205 с.
96. Сенаторов М.В. Потерпілий від злочину: значення для кваліфікації злочину та призначення покарання / М.В. Сенаторов // Право України. – 2004. – № 3. – С. 101-109.
97. Лоренц К. Агрессия / К. Лоренц // Психология человеческой агрессивности. – Минск: Прогрес-УНИВЕРС, 1999. – 47 с.
98. Фромм Э. Типы агрессии // Психология человеческой агрессивности. – Минск: Прогрес, 1999. – 355 с.
99. Бэрон Р. Агрессия. / Р. Бэрон, Д. Ричардсон, – СПб., М., Минск: Питер 1999. – 227 с.
100. Зелинский А.Ф. Криминальная психология / А.Ф. Зелинский. – К.: Рубикон, 1999. – 71 с.
101. Гроф С. Путешествие в поисках себя: Измерения сознания: Новые перспективы / С. Гроф. – М.: АСТ, 2001. – 55 с.
102. Кивенко Н.В. Принципы познания живого / Н.В. Кивенко. – К.: Вища освіта, 1991. – 153 с.
103. Криминология: учебник для вузов / под ред. В.Н. Бурлакова, Н.П. Кропачева. – М., СПб., Ниж.-Новгород, Воронеж, Минск: Питер, 2003. – 417 с.
104. Цветков Э. В поисках утраченного «Я» / Э. Цветков – СПб.-Москва-Харьков-Минск: Питер, 2002. – 70 с.
105. Криминология : учебник для юрид. вузов / под ред. А.И. Долговой. – М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1997. – 286 с.
106. Коэльо Пауло. Алхимик. – К.: София, 2003. – 35 с.
107. Ківенко Н.В. Девіантна поведінка. Сучасна парадигма / Н.В. Ківенко, І.І. Лановенко, П.В. Мельник. – Ірпінь: Сучасна парадигма, 2002. – 128 с.
108. Мельник П. Методологічні проблеми розвитку кримінологічної науки в Україні / П. Мельник, В. Ківенко, І. Лановенко // Науковий вісник Академії податкової служби. – Ірпінь, 2000. – № 2(8). – С. 4-10.
109. Миньковский Г.М. Криминология / под ред. Г.М. Миньковского. – М.: МГУ, 1994. – 69 с.
110. Локк Дж. Мысли о воспитании. / Дж. Локк — СПб.: Книгоиздательство К.И. Тихомирова, 1913. – 110 с.
111. Книш О. Фізичне насильство / О. Книш // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 8. – с. 131-134.
112. Голіна В.В. Попередження злочинності: лекція. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1994. – 48 с.
113. Ривман Д.В. Криминальная виктимология / Д.В. Ривман – СПб.: Питер, 2002. – 304 с.
114. Конвенція про права дитини // Збірник нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей. – К.: РА Прем’єр Медіа, 2003. – 231 с.
115. Курс кримінології. Загальна частина: у 2-х кн. – К.: Генеза, 2001.- Кн. 1 65 с.
116. Криминология: учебник. Общая часть. – СПб.: Питер, 1992. – 131 с.
117. Криминология: учебник / А.И.Долгова. – М.: Юрид. лит., 2004. – 179 с.
118. Джужа О.М. Стислий словник кримінологічних термінів / О.М. Джужа. – К.: Вища освіта, 1999. – 64 с.
119. Костенко О.М. Воля і свідомість злочинця: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук: спец. 12.00.08. «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О.М. Костенко. – К., 1995. – 73 с.
120. Юридична енциклопедія / [ред.-упоряд. Ю.С. Шемшученко]. В 6 т. — К.: Українська енциклопедія, 1999. – Т. 2. – 774 с.
121. Криминология / под ред. Дж. Шєлли. – 3-е межд. изд. – М., СПб., Ниж.Нов., Воронеж, Ростов-на Дону: Питер, 2003. – 248 с.
122. Минская В.С., Виктимологические факторы и механизм преступного поведения / В.С. Минская, Г.И. Чечель. – Иркутск: Право, 1988. – 52 с.
123. Криминальное насилие: общие проблемы и опыт борьбы в Респуб-лике Саха (Якутия) / под ред. А.И. Долговой. – М.: Российская криминологическая ассоциация, 2004. – 340 с.
124. Криминология: учебник / под ред. В.Е. Эминова. – М.: Юрист, 2004. – 179 с.
125. Алихаджиева И.С. Женщина как жертва убийства (криминологическая характеристика и социальноправовые меры предупреждения) автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право, кримінологія; кримінально-виконавче право» / И.С. Алихаджиева. – Саратов, 1999.  22 с.
126. Юрченко О.Ю. Роль віктимної поведінки потерпілих при вчиненні тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоровя громадян в Україні: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / О.Ю. Юрченко. – Х., 2004. – 205 с.
127. Криминология / под ред. Н.В. Кузнецовой и Г.М. Миньковского. – М.: Бек, 1998. – 236 с.
128. Фромм Э. Человек для себя / Э Фромм. – Минск: Попурри, 1998. – 445 с.
129. Антонян Ю.М. Психология убивства / Ю.М. Антонян. – М.: Юристь, 1997. – 106 с.
130. Даньшин І.М. Кримінологія / І.М.Даньшин, В.В.Голіна, О.Г. Кальман, О.В. Лисодєд. – Харків: Право, 2003. – 352 с.
131. Шакун В.І. Суспільство і злочинність / В.І. Шакун. – К.: Атіка, 2003.- 784 с.
132. Юридичний словник / [ред.-упоряд. Б. Бабій, Ф. Бургак, В. Корецький, В. Цвєтков]. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Укр. Рад. Енциклопедія, 1983. – 871 с.
133. Юридический энциклопедический словарь / [ред.-упоряд. А.Я. Сухарев]. – М.: Норма, 1984. – 294 с.
134. Юридичний словник-довідник / [ред.-упоряд. Ю.С. Шемшученко]. – К.: Феміда, 1996. – 696 с.
135. Шакун В.І. Урбанізація і злочинність / В.І. Шакун. – К.: Атіка, 1996. – 93 с.
136. Ницше Ф. Сочинения в 2-х т. – М.: Мысль, 1990. – Т. 1. – 556 с.
137. Криминология. Словарь-справочник / сост. Х.-Ю. Кернер; пер. с нем. В.Н. Кигас; отв. ред. пер. А.И. Долгова. – [4-е полн. перераб. изд. справочника Эгона Рессмана по криминологии для практикующих криминалистов]. – М.: Норма, 1998. – 391 с.
138. Золотухин С.Н. Уличная насильственная преступность: понятие, криминологическая характеристика и виктимологические аспекты предупреждения: учебное пособие / С.Н. Золотухин, К.В. Михайлов. – Челябинск: Челяб. юрид. ин-т МВД России, 2006. – 106 с.
139. Лихова С. Про визначення поняття «правоохоронні органи» / С. Лихова // Радянське право. – 1984. – № 11. – С. 51-60.
140. Тевлін Р. Про поняття «правоохоронні органи» у вузькому та широкому розумінні / Р. Тевлін // Радянське право. – 1985. – № 7. – С. 49-53.
141. Криминология и профилактика преступлений: учебник – М.: Академия МВД СССР, 1989. – 250 с.
142. Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 4. – Ст.20.
143. Гогель С.К. Роль общества в деле борьбы с преступностью. / С.К. Гогель – СПб.: Общ. польза., 1906. – 167 с.
144. Євдокименко С.В. Злочинна діяльність: сутність та криміналістичні аспекти боротьби з нею: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. / С.В. Євдокименко. – К., 2002. – 196 с.
145. Шалгунова С.А. Кримінально-правові та кримінологічні заходи попередження хабарництва серед співробітників органів внутрішніх справ: атореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія, кримінально-виконавче право» / С.А. Шалгунова. – Національна академія внутрішніх справ України. – К., 1999. – 16 с.
146. Кравченко Ю.Ф. Міліція України / Ю.Ф. Кравченко – К.: Генеза, 1999.– 432 с.
147. Омельченко О.Є. Процесуальна діяльність слідчого по попередженню лочинів: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 2004. – 215 с.
148. Крижна Л.В. Попередження злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відносин: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2002. – 20 с.
149. Андриенко М.Н. Понятие эффективности и ее философское значение /М.Н. Андриенко // Философские и социологические исследования: Уч. зап. кафедр общест. наук и вузов г. Ленинграда. Философия. – 1971. – Вып.12. – С. 44.
150. Зеленецкий В.С. Прокурорский надзор за законностью представления следователя / В.С. Зеленецкий– Харьков: Ин-т Прокуратуры Украины, 1991. – С. 81-87.
151. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 року № 2135-XII // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
152. Негодченко В.О. Діяльність органів внутрішніх справ щодо попередження злочинів у сучасних умовах: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Х., 2003. – 220 с.
153. Бородин С.В. Преступления против жизни / С.В. Бородин. – М.: Юристъ, 1999. – 356 с.
154. Гоголева Л.Л. Вовлечение несовершеннолетних в преступную деятельность: Виктимологический аспект: учеб. пособие / Л.Л. Гоголева, В.И. Женунтий, Т.Д. Цибуленко. – К.: КВШ МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1991. – 68с.
155. Забрянский Г.И. Преступность как отражение социальной действительности // Вестник Московского ун-та. Серия «Право». – 1990. – №3.– С. 85-93.
156. Иванов А.Н. Заказные преступления: убийства, кражи, грабежи / А.Н. Иванов – М.: Литература, 1998. – 640 с.
157. Антонян Ю.М. Убийство ради убийства / Ю.М. Антонян – М.: Щит, 1998. – 233 с.
158. Волошина Л.А. Генезис агрессивно–насильственных преступлений / Л.А. Волошина // Насилие, агрессия, жестокость. Криминально–психологические исследования. – М.: ВНИИ Проблем укрепления законности и порядка. – 1990. – 40 с.
159. Ратинов А.Р. Социально–психологические аспекты юридической теории и практики / А.Р. Ратинов // Прикладные проблемы социальной психологии. – М.: Юридческая литература, 1983. – 241 с.
160. Фесенко Є.В. Злочини проти здоров’я населення та системи заходів з його охорони: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: 12.00.08. «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Є.В. Фесенко. – К., 2004 – 34 с.
161. Франк В. Человек в поисках смысла / В.Франк / пер. с англ. – М.: Прогресс, 1990. – 367 с.
162. Дагель П.С. «Вина» потерпевшего в уголовном праве / П.С. Дагель // Сов. юстиция. – 1967. – № 6. – С. 50-60.
163. Вандышев В.В. Воздействие на жертву преступления как средство побуждения ее к участию в противодействии расследованию / В.В. Вандышев // Человек против человека. Преступное насилие. – СПб.: Питер, 1994. – 158 с.
164. Джужа О.М., Кримінологія: спеціалізований курс лекцій зі схемами. (Загальна та особлива частини): навчальний посібник / О.М.Джужа, Є.М. Моісєєв, В.В. Василевич. – К.: Атіка, 2001. – 368 с.
165. Крикунов О.В. Психологічна експертиза потерпілого як засіб доказування цивільного позову про компенсацію моральної шкоди / О.В. Крикунов // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – №5 (27). – 50 с.
166. Кримінальний кодекс України: за станом на 5 квітня 2001 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во, 2001. – № 21. – 920 с.
167. Курс кримінології. Загальна частина: підручник: у 2-х кн. / О.М. Джужа, П.П. Михайленко, О.Г. Кулик та ін.; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
168. Кримінологічна віктимологія: навч. посібник / Є.М. Моісеєв, О.М. Джужа, В.В. Василевич та ін.; за заг. ред. О.М. Джужі. – К.: Атіка, 2006. – 352 с.
169. Маркс К., Энегельс Ф. Преступность. Сочинения в 2-х томах. 2-е изд., Т.1. – М.: Раритет, 1989. – 132 с.
170. Матюшкова Т.П. Тактика допиту потерпілих-жінок від насильницьких злочинів. – дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Матюшкова Т.П. – Х., 2006. – 212 с.
171. Осадчий В.І. Правоохоронні органи як суб'єкти кримінально-правового захисту / В.І. Осадчий // Право України. – 1997. – № 11. – С. 75-82.
172. Про внесення змін до Закону України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх»: Закон України від 3 квітня 2003 р.№ 673-ІV // Урядовий кур’єр.– 2003.– № 78. – 25 квітня.– Ст. 4.
173. Про запобігання насильству в сім’ї: Закон України від 15 листопада 2001 року № 2789-111 // Голос України. – 2001. – 20 грудня. – № 242-243.
174. Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 // Право України. – 2004. – №12. – 119 с.
175. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України №2 від 7 лютого 2003 р. // Практика розгляду судами кримінальних справ. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України станом на 1 січня 2004 р. – К.: Атіка, 2004.– 396 с.
176. Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р № 4. // Практика розгляду судами кримінальних справ. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України станом на 1 січня 2004 р. – К.: Атіка, 2004. – 521с.
177. Про профілактику злочинів. Проект Закону України від 12.05.98 // Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. – К.: Атіка, 2001. – 366с.
178. Ривман Д.В. О содержании понятия «виктимность» / Д.В. Ривман // Вопр. теории и практики брорьбы с преступностью. – Л.: ВПУ МВД СССР, 1974. – 68 с.
179. Рущенко І.П. Соціологія злочинності / І.П. Рущенко. – X.: Вид-во Нац. ун-та внутр. справ, 2001. – 34с.
180. Про органiзацiйно-правовi заходи боротьби з органiзованою злочиннiстю. Закон України вiд 30 червня 1993 р. // Голос України. – 1993. – 6 серпня.
181. Про прокуратуру. Закон України від 05 листопада 1991р. // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 53. – Ст.793.
182. Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх. Закон України від 24.01.1995 р. № 20/95-ВР,// Відомості Верховної Ради. – 1995.– № 6.– Ст. 35.
183. Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 роки. Указ Президента України ві