ЮРИСДИКЦІЯ ОРГАНІВ КОНСТИТУЦІЙНОЇ ЮСТИЦІЇ

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ПІЛЮК СУЛІКО ВАЛЕРІЇВНА

УДК 342.565.2

ЮРИСДИКЦІЯ ОРГАНІВ КОНСТИТУЦІЙНОЇ ЮСТИЦІЇ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право;
муніципальне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
доктор юридичних наук, доцент Серьогін В.О.

Харків – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………...3

Розділ 1. ЮРИСДИКЦІЯ ЯК ПРОВІДНИЙ ЕЛЕМЕНТ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОРГАНІВ КОНСТИТУЦІЙНОЇ ЮСТИЦІЇ………….11
1.1. Поняття конституційно-правового статусу органів конституційної юстиції та його елементи…………………………………………………….11
1.2. Поняття конституційної юрисдикції та його співвідношення із
суміжними поняттями………………………………………………………..26
1.3. Основні моделі конституційного контролю та їхній вплив на характер юрисдикції органів конституційної юстиції………………………………..37
1.4. Конституційно-правове регулювання юрисдикції органів
конституційної юстиції………………………………………………………65
Висновки до Розділу 1………………………………………………………………82

Розділ 2. ОСНОВНІ ЮРИСДИКЦІЙНІ ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ КОНСТИТУЦІЙНОЇ ЮСТИЦІЇ В СУЧАСНОМУ СВІТІ………………………..86
2.1. Прийняття органами конституційної юстиції рішень щодо конституційності правових актів………………………………………….…86
2.2. Офіційне тлумачення конституції та законів як елемент юрисдикції органів конституційної юстиції…………………………………………….108
2.3. Розгляд органами конституційної юстиції спорів щодо компетенції
між органами публічної влади….…………….………………………...…..122
2.4. Розгляд індивідуальних скарг громадян як елемент юрисдикції органів конституційної юстиції.…………………………………………………….141
2.5. Інші (додаткові) повноваження органів конституційної юстиції……….166
Висновки до Розділу 2……………………………………………………………..178

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….192
ДОДАТОК А………………………………………………………………………..221

ВСТУП
Актуальність теми обумовлена потребами сучасної політико-правової теорії та практики, необхідністю формування ефективної системи конституційної юстиції в Україні. На сьогодні світовою практикою державотворення вироблено чимало різних моделей конституційного контролю, при цьому суттєво різниться не тільки спосіб формування та порядок діяльності, але й юрисдикція відповідних органів державної влади. Конституційне правосуддя є досить новим для України конституційно-правовим інститутом, який, проте, на сьогодні вже органічно увійшов у її правову систему. В умовах реформування всіх сфер суспільного життя, розбудови демократичної, правової держави пошук оптимального обсягу юрисдикції Конституційного Суду України, який би враховував специфіку національної правової системи, конституційну форму правління, передовий зарубіжний досвід у даній сфері видається одним з актуальних напрямків наукових досліджень у державно-правовій сфері.
Питання концептуалізації, етапи історичного розвитку, проблеми статусу і компетенції органів конституційного контролю у широкому колі держав розглядалися в наукових працях таких відомих зарубіжних фахівців у галузі конституційного права, як Г. Г. Арутюнян, І. Бацалай, Ю. Б. Березін, А. Бланкенагель, М.С. Бондар, О. В. Брежнєв, Г. А. Василевич, М. В. Вітрук, Г. А. Гаджиєв, Б. С. Ебзеєв, М. Капелетті, Л. В. Лазарєв, В. В. Маклаков, А. А. Мішин, А. М. Нуянзін, Ж. І. Овсепян, В. С. Пушкаш, Д. Ремі-Гранже, Ж. Робер, Б. А. Страшун, Л. Фаворо, М. Фромонт, К. Хессе, В. Є. Чиркін, Х. Шварц, Ю. Л. Шульженко та ін. Різноманітним аспектам конституційної юрисдикції в Україні присвячено праці українських вчених, зокрема М. О. Баймуратова, Ю. Г. Барабаша, Ю. М. Бисаги, В. О. Боняк, А. З. Георгіци, В. О. Гергелійника, П. Б. Євграфова, В. М. Кампо, М. І. Козюбри, С. Л. Лисенкова, П. М. Любченка, О. В. Марцеляка, В. Ф. Погорілка, М. Д. Савенка, А. О. Селіванова, В. Є. Скоморохи, І. Д. Сліденка, М. В. Тесленко, Ю. М. Тодики, В. Л. Федоренка, Т. О. Цимбалістого, В. М. Шаповала, С. В. Шевчука, Л. П. Юзькова та ін. У своїх працях автори вивчають питання теорії, методології, практики конституційної юрисдикції в Україні, різні аспекти організації і функціонування єдиного органу конституційної юрисдикції – Конституційного Суду України, проблеми судово-конституційного процесу. Однак сутність і зміст юрисдикції органів конституційної юстиції, критерії підвідомчості справ названим органам та характеристика їхніх державно-владних повноважень не отримали достатнього наукового обґрунтування, що гальмує процес удосконалення нормативно-правової регламентації діяльності Конституційного Суду України, ускладнює процес систематизації відповідного конституційного процесуального законодавства.
Наукова новизна дослідження обумовлена тим, що проблема юрисдикції органів конституційної юстиції досі не була предметом окремого дисертаційного чи монографічного дослідження, а здобутки радянських та сучасних зарубіжних авторів у даній сфері не можуть задовольнити потреби вітчизняної політико-правової практики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження сформульована згідно Пріоритетними напрямами розвитку правової науки на 2011-2015 рр., затвердженими Постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 р. №14-10, та Пріоритетними напрямками наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2010-2014 роки, затвердженими ректором ХНУВС 28 грудня 2010 р. (із доповненнями, внесеними наказом ХНУВС від 26 квітня 2011 р. № 202).
Мета і задачі дослідження. Основною метою даної роботи є з’ясування юридичної природи, змісту та обсягу юрисдикції органів конституційної юстиції та формулювання загальних підходів щодо вдосконалення юрисдикції Конституційного Суду України. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:
– з’ясувати сутність і зміст юрисдикції органів конституційної юстиції;
– удосконалити термінологічну базу за темою дослідження, сформулювати авторське визначення поняття «юрисдикція органів конституційної юстиції»;
– визначити співвідношення поняття «конституційна юрисдикція» із суміжними поняттями, як-то «конституційна юстиція», «конституційний контроль», «конституційне судочинство;
– визначити сучасний стан конституційно-правового регулювання юрисдикції органів конституційної юстиції в Україні та зарубіжних країнах;
– надати загальну характеристику юрисдикції органів конституційної юстиції з урахуванням загальних моделей конституційного контролю, їх національних особливостей та тенденцій розвитку;
– удосконалити наукові підходи щодо класифікації моделей конституційного контролю та їх впливу на обсяг юрисдикції органів конституційної юстиції;
– встановити загальні риси та особливості юрисдикції органів конституційної юстиції в Україні та зарубіжних країнах;
– сформулювати пропозиції щодо внесення змін до Конституції України та Закону «Про Конституційний Суд України», спрямованих на удосконалення юрисдикції Конституційного Суду України.
Об'єктом дослідження є сукупність суспільних відносин, пов’язаних з організацією і здійсненням конституційної юстиції в сучасному світі. Предметом дослідження є юрисдикція органів конституційної юстиції на сучасному етапі розвитку світового конституціоналізму.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає філософський діалектико-матеріалістичний підхід, що передбачає розгляд конституційної юрисдикції як об’єктивної соціальної реальності, що сформувалася і постійно еволюціонує під впливом внутрішніх і зовнішніх протиріч разом з розвитком конституційної державності та права. Робота побудована на використанні сучасних методів пізнання, включаючи як загальнонаукові, так і спеціальні методи. Зокрема, дослідження недоліків національного законодавства, організації та здійснення юрисдикції органами конституційної юстиції здійснювалось за допомогою формально-юридичного методу (підрозділи 2.1-2.5). Порівняльно-правовий метод застосовувався для аналізу досвіду нормативного закріплення та реалізації юрисдикції органів конституційної юстиції в державах сучасного світу, передусім у країнах СНД та Західної Європи (підрозділи 1.4, 2.1-2.5). Використання системно-структурного методу дозволило дослідити місце і роль юрисдикції у правовому статусі органів конституційної юстиції, виявити елементи юрисдикції (підрозділи 1.1-1.2). Формально-логічний метод застосовувався для виявлення прогалин і колізій у чинному законодавстві, вироблення пропозицій щодо його удосконалення (підрозділи 2.1-2.5).
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дана дисертація є першою в науці конституційного права України спробою комплексного дослідження юрисдикції органів конституційної юстиції. У рамках проведеного дослідження одержані наступні результати, що мають наукову новизну і виносяться на захист:
уперше у вітчизняній юридичній науці:
- з’ясовано співвідношення між поняттями «конституційна юстиція», «конституційний контроль», «конституційне судочинство» і «конституційна юрисдикція»; встановлено, що органи конституційної юстиції (судові та квазісудові органи) здійснюють конституційний контроль у формі конституційного судочинства шляхом розгляду і вирішення справ, віднесених до їхньої юрисдикції; відповідно, «конституційна юстиція» означає певного державно-владного суб’єкта, «конституційне судочинство» – процесуальну форму його діяльності, «конституційний контроль» – зміст цієї діяльності, а «конституційна юрисдикція» – її обсяг (межі владної діяльності);
- визначено юридичну природу і зміст юрисдикції органів конституційної юстиції; обґрунтовано, що юрисдикція являє собою частину їхньої компетенції і складається із сукупності державно-владних повноважень даних органів щодо прийняття звернень до розгляду, безпосереднього розгляду та вирішення по суті справ, пов’язаних із забезпеченням юридичного верховенства конституції;
- зроблено висновок, що компетенція органів конституційної юстиції не обмежується конституційною юрисдикцією, а може включати в себе й повноваження неюрисдикційного характеру (наприклад, право законодавчої ініціативи); натомість перелік суб’єктів конституційної юрисдикції не обмежується органами юстиції, а може включати в себе й інші органи публічної влади (главу держави, парламент, уряд тощо);
- визначено, що нормативне регулювання організації та діяльності спеціалізованих органів конституційної юстиції має чотири рівні: перший – конституційне і міжнародно-правове регулювання, другий – внутрішньодоговірне й законодавче регулювання, третій – підзаконне регулювання, четвертий – додаткове (допоміжне) регулювання; натомість визначення компетенції (у т.ч. і юрисдикції) названих органів здійснюється у три способи: 1) компетенція визначається тільки конституцією та іншими правовими актами не доповнюється (Болгарія, Молдова, Польща, Україна); 2) компетенція визначається конституцією і конкретизується в інших нормативних актах (Білорусь, Литва, Росія, Угорщина); 3) конституція визначає компетенцію органу конституційної юстиції в загальних рисах, а детально вона регламентується іншими правовими актами (Латвія);
- надано загальну характеристику юрисдикції органів конституційної юстиції з урахуванням загальних моделей конституційного контролю, їх національних особливостей та тенденцій розвитку; з’ясовано, що юрисдикція органів конституційної юстиції за американської моделі є a priori ширшою, ніж за європейської, оскільки вони за визначенням є судами загальної юрисдикції і їм підвідомчі будь-які юридичні спори, за невеликими винятками, передбаченими законодавством. Проте й у тих державах, де створюються спеціальні органи конституційного контролю (судові чи позасудові), їхня юрисдикція частіш за все не обмежується виключно контролем за конституційністю нормативних актів;
дістали подальшого розвитку наукові підходи щодо класифікації моделей конституційного контролю та їх впливу на обсяг юрисдикції органів конституційної юстиції:
- обґрунтовано висновок, що крім двох основних – американської (Бразилія, Мексика, США) та європейської (Іспанія, Україна, ФРН), – сьогодні можна констатувати наявність, принаймні, ще двох моделей конституційного контролю – змішаної (Люксембург) та ісламської (Іран, Пакистан), котрі вирізняються як за організацією конституційного контролю, так і за його предметом; існують й унікальні моделі, наприклад та, що склалася в теперішній час в Ізраїлі;
- стверджується, що в межах американської моделі конституційної юстиції вирізняються два різновиди: децентралізований і централізований; децентралізований (США, Швеція, Японія) передбачає, що конституційний контроль здійснюють всі суди загальної юрисдикції, тоді як за централізованого (Гана, Індія, Ірландія, Норвегія, Філіппіни) конституційний контроль здійснюється, як правило, верховним судом, який очолює всю інстанційну систему національних судів;
- доведено, що європейська (континентальна, «кельзенівська») модель конституційної юстиції також має два різновиди: австрійську і французьку; в основу австрійської моделі покладено механізм здійснення конституційного контролю спеціальними конституційними судами, що входять до системи вищих органів судової влади держави (Австрія, Іспанія, Італія, Росія, Таджикистан, Україна, ФРН та ін.), тоді як за французької моделі суб’єктом здійснення конституційного контролю є спеціальний квазісудовий орган (у Франції з 1958 р. – Конституційна Рада, у Португалії з 1976 по 1982 р. – Революційна рада, в Угорщині з 1983 по 1989 р. – Конституційно-правова рада, в Ірані з 1979 р. – Рада з дотримання Конституції, у Казахстані з 1995 р. – Конституційна рада тощо).
удосконалено:
- термінологічну базу за темою дослідження; сформульовано авторське визначення юрисдикції органів конституційної юстиції як спеціальної компетенції (повноважень і підвідомчості) судових та квазісудових органів конституційного контролю щодо забезпечення юридичного верховенства конституції;
- наукові підходи до класифікації повноважень органів конституційної юстиції; на основі узагальнення компетенції спеціалізованих органів конституційної юстиції більш як 70 держав світу виокремлено чотири основні групи юрисдикційних повноважень названих органів: а) надання висновків щодо конституційності нормативних правових актів органів державної влади, а також міжнародних і внутрішньодержавних договорів (конституційний нормоконтроль); б) офіційне тлумачення конституції, законів та інших нормативних правових актів (конституційна інтерпретація); в) вирішення спорів про компетенцію та інших конфліктів, що виникають між різними органами державної влади (конституційний арбітраж); г) захист конституційних прав і свобод людини і громадянина (конституційний правозахист);
- наукові знання про обсяг юрисдикції органів конституційної юстиції; з’ясовано, що окрім чотирьох груп повноважень, притаманних переважній більшості таких органів, зміст їхньої юрисдикції іноді складають деякі інші повноваження, зокрема: а) перевірка конституційності політичних партій; б) судові повноваження (ініціювання обвинувачення та притягнення до відповідальності вищих посадових осіб); в) перевірка конституційності підстав дострокового припинення повноважень президента та інших високо посадовців; г) надання висновків щодо заходів, пов’язаних із запровадженням військового, надзвичайного стану чи стану облоги; д) сприяння законодавчим та іншим нормотворчим органам у правотворчості; е) розгляд майново-правових вимог, які пред’явлені до публічно-правових утворень і не підлягають задоволенню у звичайному судовому порядку чи органом управління;
- наукові підходи щодо вдосконалення правового статусу Конституційного Суду України шляхом розширення його юрисдикції, у т.ч. запропоновано: а) надати Конституційному Суду України право вирішувати компетенційні спори між вищими органами державної влади України; б) надати Конституційному Суду України право надавати висновки щодо конституційності програмних документів та діяльності політичних партій; в) запровадити процедуру індивідуальної конституційної скарги до Конституційного Суду України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони розширюють основу для подальших наукових досліджень інституту конституційного контролю і можуть бути використані при розробці навчальної літератури, а також у процесі законотворчої діяльності. Теоретичні положення дисертаційного дослідження можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні дисциплін «Конституційне право України», «Державне право зарубіжних країн», «Конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина». Вони можуть бути застосовані в процесі удосконалення конституційного законодавства, що регулює зміст і порядок здійснення конституційної юрисдикції в Україні, а також у правовиховній діяльності.
Апробація результатів дослідження. Висновки і пропозиції, сформульовані в дисертаційному дослідженні, обговорені на засіданнях кафедри фундаментальних юридичних дисциплін Харківського національного університету внутрішніх справ та впроваджені в навчальний процес шляхом їх використання при розробці лекційних курсів і робочих навчальних програм з дисциплін «Конституційне право України» та «Державне право зарубіжних країн». Пропозиції щодо внесення відповідних змін і доповнень до Конституції України направлені Комісії Конституційної Асамблеї з питань правосуддя.
Основні результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на Міжнародному науковому форумі «Політика і суспільні науки в епоху глобалізації» (м. Харків, 3-4 вересня 2012 р.), а також на трьох міжнародних науково-практичних конференціях: «Український та зарубіжний досвід реформування національної правової системи в контексті інтеграційних процесів» (м. Львів, 7-8 вересня 2012 р.); «Реформування національного та міжнародного права: перспективи та сьогодення» (м. Одеса, 21-22 вересня 2012 р.); «Роль права та закону у сучасному суспільстві» (м. Київ, 22-23 вересня 2012 р.).
Публікації. Основні положення дисертації викладені у 4 наукових статтях у фахових виданнях, а також у тезах виступів на одному міжнародному науковому форумі та трьох міжнародних науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення і подано нове вирішення важливого наукового завдання, що полягає у з’ясуванні юридичної природи, змісту та обсягу юрисдикції органів конституційної юстиції. Головні науково-теоретичні, методологічні та практичні результати дослідження викладені у наступних висновках:
1. Поняттям „юстиція” охоплюється сукупність судових (квазісудових) установ та їхня діяльність, пов’язана зі здійсненням правосуддя, а терміном „юрисдикція” – спеціальна компетенція (повноваження та підвідомчість) органів публічної влади щодо вирішення спорів, розгляду справ про правопорушення і застосування санкцій. Відповідно, поняття „конституційна юстиція” означає сукупність судових та квазісудових органів конституційного контролю та їхню діяльність щодо забезпечення верховенства конституції, а „конституційна юрисдикція” – спеціальну компетенцію (повноваження та підвідомчість), якою вони наділені для забезпечення названого верховенства. За своєю формою конституційна юрисдикція – це конституційне правосуддя, а за змістом – конституційний контроль.
2. Конституційно-правовий статус органів конституційної юстиції становить собою складну, системоутворюючу державно-правову категорію, що визначає нормативно закріплене та реально втілене на практиці положення цих органів у системі владних взаємовідносин з іншими суб’єктами конституційного права, насамперед з вищими державними інституціями, і становить собою сукупність таких основних елементів, як правосуб’єктність, принципи діяльності, компетенція, склад і статус окремих членів, гарантії діяльності, відповідальність за свою діяльність.
3. Важливим елементом конституційно-правового статусу органів конституційної юрисдикції є їхня юрисдикція, що являє собою частину їхньої компетенції; вона складається із сукупності державно-владних повноважень даних органів щодо прийняття звернення до розгляду, безпосереднього розгляду та вирішення по суті тих справ, які належать до їх підвідомчості. За своєю формою конституційна юрисдикція являє собою конституційне правосуддя, а за змістом – конституційний контроль.
4. Обсяг повноважень органів конституційної юстиції в різних країнах неоднаковий і залежить від низки факторів, у т.ч. від моделі конституційного контролю в тій чи іншій країні, особливостей національного законодавства, характеру виконуваних цими органами функцій тощо. У сучасному світі роль органів конституційної юстиції вийшла далеко за межі класичної концепції призначення конституційних судів, розробленої Г. Кельзеном. У теперішній час сутність компетенції (юрисдикції) органів конституційної юстиції полягає у забезпеченні додержання і підтримання поваги до конституцій через забезпечення контролю за законами, іншими актами на відповідність їх конституції; вирішення конфліктів між вищими органами державної влади чи між різними гілками влади; розгляд скарг громадян на порушення їхніх основних прав неконституційними актами. Органи публічної влади, у тому числі й законодавчі, повинні підкорятися нормам конституційного права, яке обов’язково включає положення про права і свободи людини і громадянина, а необхідність захищати основні права покладена на конституційний суд.
5. У ХХ ст. склалося дві основні системи конституційного контролю: американська і європейська. Для американської моделі характерно, по-перше, здійснення конституційного контролю всіма судами загальної юрисдикції і застосування переважно конкретного конституційного контролю, по-друге, можливість оскарження рішення суду до вищестоячої інстанції (воно не має ознаки остаточності), по-третє – поширення юрисдикційного рішення тільки на сторони судового розгляду (відсутність ознаки загальнообов’язковості). У європейській моделі використовуються спеціалізовані органи конституційного контролю, чиї рішення є загальнообов’язковими, остаточними і більш характерним є абстрактний контроль. Проте на сьогодні можна констатувати наявність, принаймні, ще двох моделей конституційного контролю – змішаної (Люксембург) та ісламської (Іран, Пакистан), котрі вирізняються як за організацією конституційного контролю, так і за його предметом. Існують й унікальні моделі, наприклад та, що склалася в теперішній час в Ізраїлі.
6. У межах американської моделі конституційної юстиції вирізняються два різновиди: децентралізований і централізований. Децентралізований різновид американської моделі конституційного контролю (США, Японія, скандинавські країни) передбачає, що конституційний контроль здійснюють всі суди загальної юрисдикції, тоді як централізований (Гана, Естонія, Індія, Ірландія, Ісландія, Люксембург, Мальта, Монако, Норвегія, Республіка Кіпр, Філіппіни, Швейцарія) передбачає здійснення конституційного контролю, як правило, верховним судом, який очолює всю інстанційну систему національних судів.
7. Європейська (континентальна, «кельзенівська») модель конституційної юстиції також має два різновиди: австрійську і французьку. В основу австрійської моделі покладено механізм здійснення конституційного контролю спеціальними конституційними судами, що входять до системи вищих органів судової влади держави (Австрія, Білорусь, Іспанія, Італія, Польща, Португалія, Росія, Таджикистан, Україна, ФРН та ін. За французької моделі суб’єктом здійснення конституційного контролю є спеціальний квазісудовий орган (у Франції з 1958 р. – Конституційна Рада, у Португалії з 1976 по 1982 р. – Революційна рада, в Угорщині з 1983 по 1989 р. – Конституційно-правова рада, в Ірані з 1979 р. – Рада з дотримання Конституції, у Казахстані з 1995 р. – Конституційна рада тощо).
8. Юрисдикція органів конституційної юстиції за американської моделі є a priori ширшою, ніж за європейської, оскільки вони за визначенням є судами загальної юрисдикції і їм підвідомчі будь-які юридичні спори, за невеликими винятками, передбаченими законодавством. Проте й у тих державах, де створюються спеціальні органи конституційного контролю (судові чи позасудові), їхня юрисдикція частіш за все не обмежується виключно контролем за конституційністю нормативних актів. Обсяг повноважень органів конституційної юстиції в різних країнах неоднаковий і залежить від низки факторів, у т.ч. не тільки від моделі конституційного контролю, але й особливостей національної правової системи, характеру виконуваних цими органами функцій тощо. При цьому на сьогодні чітко позначилося два головних напрямки в еволюції світових моделей конституційного контролю: перший – збільшення обсягу норм права, що перевіряються на предмет конституційності, другий – розширення кола суб’єктів і можливостей звернення до органів конституційної юстиції.
9. Основними функціями органів конституційної юстиції у більшості країн є: а) забезпечення верховенства і прямої дії конституції, її неухильного виконання усіма суб’єктами права на всій території держави; б) контроль за дотриманням дії принципу поділу влади, підтримання їхнього балансу і попередження можливості узурпації державної влади якимось державним органом; в) захист конституційних прав і свобод людини і громадянина; г) вирішення виникаючих конституційно-правових питань і спорів на основі підпорядкування політики праву, панування правових принципів і норм над ідеологічними догмами та адміністративним розсудом.
10. Коло повноважень органів конституційної юстиції багатоманітне і може бути розподілене на такі основні групи (категорії): а) контроль за конституційністю нормативних правових актів органів державної влади, а також міжнародних і внутрішньодержавних договорів; б) офіційне тлумачення конституції, а в деяких країнах – також законів та інших нормативних правових актів; в) вирішення спорів про компетенцію та інших конфліктів, що виникають між різними органами державної влади; г) захист конституційних прав і свобод людини і громадянина; д) інші повноваження, передбачені конституцією та законами.
11. Можна виокремити чотири рівні нормативного регулювання організації та діяльності конституційних судів: перший – це конституційне і міжнародно-правове регулювання; другий – внутрішньодоговірне й законодавче регулювання; третій – підзаконне регулювання; четвертий – додаткове, допоміжне регулювання. Компетенція органів конституційного контролю визначається конституціями та прийнятими на їх основі законами. Перелік повноважень конституційних судів у конституції може бути вичерпним або відкритим. В останньому випадку конституційні повноваження можуть бути доповнені законом.
12. На основі аналізу конституцій країн СНД і ЄС можна виокремити декілька способів визначення юрисдикції органів конституційної юстиції: 1) юрисдикція визначається тільки конституцією й іншими правовими актами не доповнюється (Польща, Болгарія, Молдова, Україна); 2) юрисдикція визначається конституцією і конкретизується в інших нормативних актах (Росія, Литва, Угорщина, Білорусь); 3) конституція визначає юрисдикцію органа конституційної юстиції тільки в загальних рисах, а детально вона регламентується іншими правовими актами (Латвія). При цьому в країнах, де конституційний контроль здійснюється спеціалізованими судовими чи квазісудовими органами, нормативне регулювання їх організації та діяльності, як правило, є більш широким.
13. Як показує практика, організація і діяльність конституційного суду може регулюватися єдиним законом (у більшості держав) або двома і більш законами (Грузія, Молдова, Румунія та ін.). В останньому випадку частіш за все перший закон присвячується загальним питанням організації та діяльності конституційного суду, статусу суддів, тобто матеріальному судово-конституційному праву, а другий – конституційному судочинству.
14. Нормативна основа організації та функціонування органів судового конституційного контролю включає й нормативні акти, що приймаються самими конституційними судами. При цьому інколи конституційні суди змушені самостійно конкретизувати власні повноваження, оскільки в конституції чи законі вони сформульовані занадто узагальнено й нечітко.
15. У федеративних державах норми, присвячені компетенції конституційних судів (як федерального, так і суб’єктів федерації) та іншим аспектам їх організації та діяльності, можуть встановлюватися у внутрішньодержавних договорах. Залежно від особливостей правової системи тих чи інших держав джерелами (формами) права і, відповідно, формами закріплення юрисдикції органів конституційної юстиції можуть також виступати конституційно-правові звичаї, судові прецеденти, релігійні норми і догми, наукові конституційно-правові доктрини.
16. Юрисдикція органів конституційної юстиції може бути законодавчо обмежена. До можливих обмежень юрисдикції названих органів належать заборона розпочинати судочинство за власною ініціативою, обов’язок утримуватися від встановлення та дослідження фактичних обставин у всіх випадках, коли це входить до компетенції інших судів чи інших органів.
17. Первинним, основним і загальним елементом юрисдикції органів конституційної юстиції є повноваження щодо надання висновків про конституційність тих чи інших правових актів і передусім – законів як актів вищої юридичної сили. До цього повноваження тісно примикає право надавати висновки щодо конституційності внутрішньодержавних і міжнародних договорів. Обидва повноваження охоплюються поняттям „конституційний нормоконтроль”.
18. Для країн, де конституційний контроль здійснюють суди загальної юрисдикції, типовим є поширення цього контролю без обмежень на всі види нормативних правових актів (закони, акти глави держави, центральних, регіональних і місцевих органів виконавчої влади, акти місцевого самоврядування). У країнах, де діють конституційні суди, об’єкти контролю визначаються у конституціях і законах з тими чи іншими обмеженнями. В одних країнах конституційні суди мають право перевіряти конституційність законів, інших нормативних актів, що мають силу закону (Іспанія), в т.ч. регіональних (Італія), в інших країнах коло таких актів ще ширше і включає нормативні правові акти вищих, центральних і регіональних органів виконавчої влади (адміністрації), місцевих органів державної влади і органів самоврядування (Австрія, Німеччина, Польща, Португалія, Словенія та ін.).
19. У країнах пострадянського простору у сфері судового контролю склалися дві системи забезпечення конституційної відповідності нормативно-правових актів. Одна із цих систем має на меті забезпечити їх відповідність тільки конституції. До держав, де „еталоном” конституційності є лише основний закон, належать Вірменія, Грузія, Естонія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан. У низці інших країн закріплена система „ієрархічного” забезпечення конституційної відповідності нормативно-правових актів (Азербайджан, Білорусь, Латвія, Литва, Узбекистан). У них залежно від юридичної сили та виду нормативно-правового акту він перевіряється органом конституційної юстиції на відповідність або конституції, або конституції та законам, актам президента й уряду
20. До числа суб’єктів, за ініціативою яких може бути порушено питання про відповідність Конституції правових актів, належать: президент держави; парламент, а в двопалатному парламенті – кожна з палат (Азербайджан, Білорусь, Киргизстан, Латвія, ПАР, Польща, Росія, Узбекистан, ФРН); депутат чи група депутатів; президія, комітети і постійні комісії парламенту (ПАР, Таджикистан); парламентська фракція (Молдова); уряд; прем’єр-міністр (Казахстан, Киргизстан); міністр юстиції (Молдова); канцлер юстиції (Естонія); Рада юстиції (Польща); вищі судові інстанції загальної та арбітражної юрисдикції або всі суди, їхні керівники (Киргизстан, Естонія, Польща); генеральний прокурор (Азербайджан, Латвія, Киргизстан, Молдова, Польща, Узбекистан), уповноважений з прав людини (Польща, Україна); парламентські адвокати (Молдова); Рада державного контролю (Латвія, Польща); органи законодавчої і виконавчої влади суб’єктів федерації (Росія, ФРН); вищі органи державної влади автономних утворень (Грузія, Таджикистан, Узбекистан, Україна) або адміністративних одиниць (Киргизстан, ПАР, Польща, ФРН), профспілки та релігійні організації (Польща).
21. На сьогодні невід’ємним атрибутом юрисдикції органів конституційної юстиції багатьох країн світу стало право тлумачити свою конституцію. Законодавчо воно закріплене в якості самостійного повноваження, що реалізується шляхом прийняття в особливому провадженні рішення про тлумачення конституційної норми поза зв’язком із розглядом якоїсь конкретної справи, за запитом суб’єктів, названих у конституції або законі про спеціальний орган конституційного контролю. Тлумачення у формі спеціальної процедури доповнює можливості казуального тлумачення, що здійснюється фактично органами конституційної юрисдикції при розгляді інших категорій справ. Офіційне тлумачення конституції та законів, що здійснюється органами конституційної юстиції, має загальнообов’язкову силу.
22. Інтерпретаційні акти органів судового конституційного контролю справляють вплив на сферу правотворчості. Деякі автори навіть схильні відносини їх до джерел права: або як таких, що фактично мають ознаки нормативних актів, або як судових прецедентів. Проте акти офіційного тлумачення, що приймаються органами конституційної юстиції, мають зовсім інший характер загальнообов’язковості порівняно з нормативними актами: під час тлумачення конституційний суд не створює нових норм, а лише розкриває зміст, закладений у нормі конституції чи закону.
23. Починаючи з другої половини ХХ ст. дедалі більшого поширення набуває такий елемент юрисдикції органів конституційної юстиції, як вирішення компетенційних спорів. Дане повноваження прямо закріплене в конституціях і законах таких країн, як Австрія, Болгарія, Єгипет, Іспанія, Італія, Німеччина, Росія, Угорщина, Франція, Швейцарія та ін. В одних державах конституційний суд вирішує спір між будь-якими державними органами всіх гілок влади, у других – тільки між вищими державними органами, у третіх – між органами законодавчої та виконавчої влади. Компетенційний спір означає неспівпадіння окремих позицій і дій суб’єктів компетенції з їх передбачуваними (нормативними, модельними) діями і рішеннями. За предметом і змістом спору можна виокремити чотири різновиди таких спорів: а) про визнання компетенції; б) про заперечення компетенції; в) про привласнення повноважень; г) про конкуренцію (суперечності та співпадіння) компетенції різних державних органів.
24. Чинна Конституція України не передбачає повноваження Конституційного Суду України щодо вирішення компетенційних спорів між тими чи іншими органами публічної влади, тоді як Закон „Про Конституційний Суд України” таке повноваження (хоч і в обмеженому вигляді) передбачає, розглядаючи його як похідне від конституційного нормоконтролю. Така ситуація є неприйнятною, оскільки, з одного боку, викликає сумнів з точки зору відповідності між Законом „Про Конституційний Суд України” і Конституцією України, а з іншого – суттєво обмежує єдиний орган конституційної юрисдикції у його можливостях впливати на стан конституційної законності в державі. Виправлення наявної ситуації вбачається у внесенні відповідних змін і доповнень до ст. 150 Конституції України, які б прямо передбачали повноваження Конституційного Суду України розглядати спори про компетенцію між відповідними органами публічної влади. Питання про перелік суб’єктів права на конституційне подання щодо компетенційних спорів є питанням політичної доцільності і має вирішуватися парламентом. На наш погляд, таким правом мають бути наділені ті органи, чиї акти є об’єктом конституційного нормоконтролю.
25. У сучасному світі існують різні процедури захисту прав людини і громадянина в органах конституційної юстиції, ініціаторами яких є окремі індивіди. Найбільш розповсюдженими серед них є: а) індивідуальна конституційна скарга; б) процедура habeas corpus; в) процедура habeas data; г) процедура mandato de suguranca; д) процедура amparo; е) народна скарга (actio popularis). Протягом останніх десятиліть ХХ ст. і в перші роки ХХІ ст. найбільшого поширення отримав інститут індивідуальної конституційної скарги, особливо в Європі. На сьогодні з числа держав-членів Венеціанської Комісії та держав, що мають статус спостерігачів при Венеціанській Комісії, не передбачають жодного з видів індивідуального доступу для оскарження конституційності норми чи індивідуального акту тільки Алжир, Туніс, Марокко і Нідерланди. Досвід країн, у яких допускаються такі процедури, показує, що право особисто звернутися до органу конституційної юстиції як жодне інше, гарантує додержання конституційних прав і свобод і сприяє формуванню у пересічних громадян упевненості в тому, що вони живуть у демократичній правовій державі.
26. Можливість безпосереднього звернення осіб до конституційно-судового механізму захисту своїх прав, свобод і законних інтересів в Україні на сьогодні обмежена питаннями офіційного тлумачення Конституції України та законів України, у той час як з питань здійснення нормоконтролю такий захист може мати лише опосередкований характер. З метою удосконалення механізмів захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні, а також для більш тісної інтеграції нашої країни у міжнародну правову систему, існує необхідність запровадження інституту конституційної скарги у повному обсязі, котрий дозволить фізичним особам безпосередньо звертатися до Конституційного Суду України у випадках, коли дії чи бездіяльність органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, прийняті ними нормативні чи правозастосовчі акти призвели до порушення конституційних прав і свобод.
27. Окрім перелічених вище повноважень, притаманних переважній більшості органів конституційної юстиції, зміст їхньої юрисдикції іноді складають деякі інші повноваження, також закріплені у конституційному матеріалі, але не завжди пов’язані з перевіркою відповідності Основному закону. При цьому вони відіграють вельми значну роль, оскільки здійснюють вплив на політичне життя країни. Серед них: повноваження щодо перевірки конституційності політичних партій; участь у процедурі імпічменту глави держави; участь у процедурі встановлення стійкої неспроможності глави держави та інших високопосадовців виконувати свої повноваження; надання висновку чи згоди при вирішенні питання про розпуск представницьких законодавчих органів; надання висновків щодо заходів, пов’язаних із запровадженням військового, надзвичайного стану чи стану облоги; вносити пропозиції про зміну чи доповнення конституції; право вносити пропозиції про необхідність зміни чи доповнення чинного законодавства або прийняття нових законів; право законодавчої ініціативи; право направляти послання (доповіді) парламенту, іншим вищим органам державної влади, у т.ч. щодо конституційних аспектів законотворчості. Серед повноважень Конституційного Суду України до числа „нетрадиційних” можна віднести його право надавати висновок щодо дотримання конституційної процедури імпічменту Президента України.
28. Порівняльно-правовий аналіз конституційного законодавства та практики його реалізації більш як 70 зарубіжних країн дав змогу сформулювати наступні пропозиції щодо вдосконалення юрисдикції Конституційного Суду України:
а) надати Конституційному Суду України право вирішувати компетенційні спори між вищими органами державної влади України;
б) надати Конституційному Суду України право надавати висновки щодо конституційності програмних документів та діяльності політичних партій;
в) запровадити процедуру індивідуальної конституційної скарги до Конституційного Суду України;
г) передбачити право Колегії суддів Конституційного Суду України відмовляти у прийнятті звернень (подань) до розгляду з підстав: непідвідомчості поставлених питань Конституційному Суду України; невідповідності звернення вимогам, передбаченим Конституцією чи законом України, або подання його неналежним суб’єктом; втрати чинності актом, конституційність якого оспорюється; прийняття судом рішення з предмета звернення, яке зберігає свою силу; пропуску процесуальних строків звернення.
Реалізація названих пропозицій сприятиме підвищенню ефективності конституційної юстиції в Україні, посиленню його авторитету в українському суспільстві та наблизить до кращих зарубіжних зразків з точки зору забезпечення конституційних прав і свобод громадян.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авакьян С. А. Проблемы теории и практики конституционного контроля и правосудия / С. А. Авакьян // Вестник Моск. ун-та. Серия 11, Право. – 1995. – № 4. – С. 14-27.
2. Автономов А. С. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: учебник / А. С. Автономов. – М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. – 552 с.
3. Актуальные вопросы конституционного правосудия (по материалам «Журнала конституционного правосудия») / под ред. С. Д. Князева, М. А. Митюкова, С. Н. Станских. – М.: Волтерс Клувер, 2011. – 1120 с.
4. Александрова З. К. Некоторые особенности конституционного контроля в Польской Республике / З. К. Александрова // Российский юридический журнал. – 2001. – № 1. – С. 117-121.
5. Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия: опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
6. Аметистов Э. Защита социальных прав человека в Конституционном Суде Российской Федерации: первые итоги и дальнейшие перспективы / Э. Аметистов // Вестник Конституционного Суда РФ. – 1995. – № 4. – С. 13-33.
7. Арутюнян Г. Г. Перспективы совершенствования системы конституционного правосудия: функциональные и институциональные проблемы (некоторые тезисы и обобщения) / Г. Г. Арутюнян // Конституционное правосудие. – 2001. – № 4 (14). – 2002. – № 5 (15). – С. 52-59.
8. Арутюнян Г. Г. Перспективы совершенствования конституционного правосудия: функциональные и институциональные проблемы // Конституционное правосудие на рубеже веков. Материалы междунар. конф., посвящ. 10-летию Конституционного Суда Российской Федерации. – М.: НОРМА, 2002. – С. 83-84.
9. Бахрах Д. Н. Административное право / Д.Н. Бахрах. – М.: БЕК, 1996. – 355 с.
10. Бацалай И. Конституционная юрисдикция, высшая форма конституционного контроля в правовом государстве: автореф. дисс. на соискание ученой степени доктора права. Специальность 12.00.02 – публичное право (конституционное право); организация и деятельность правоохранительных органов / И. Бацалай. – Кишинеу, 2011. – 30 с.
11. Белкин А. А. Конституционная охрана. Три направления российской идеологии и практики / А. А. Белкин. – СПб.: ТОО ТК Петрополис, 1995. – 144 с.
12. Белкин А. А. Пространство конституционной юстиции / А. А. Белкин // Правоведение. –1993. – № 2. – С.7–17.
13. Березин Ю. Б. Конституционно-правовой статус органов конституционного контроля в европейских странах: автореф. дис… канд.. юрид. наук; специальность 12.00.02 / Юрий Борисович Березин; Уральская государственная юридическая академия. – Екатеринбург, 2006. – 28 с.
14. Березин Ю. Б. Конституционный трибунал Польской Республики / Ю. Б. Березин // Ученые записки Ульяновского государственного университета. Серия Государство и право: проблемы, поиски решений, предложения. Вып. 1 (11). Ульяновск, 2000. – С. 18-24.
15. Березин Ю. Б. Международно-правовые аспекты полномочий органов конституционного контроля (на примере европейских стран) / Ю. Б. Березин // Государство и право в условиях глобализации. Проблемы и перспективы: тезисы научных докладов международной научно-практической конференции. – Екатеринбург : Изд. дом УрГЮА, 2004. – С. 150-151.
16. Березин Ю. Б. О классификации конституционного контроля (на примере европейских стран) / Ю. Б. Березин // Российский юридический журнал. – 2004. – № 2. – C. 115-123.
17. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США : пер. з англ. / В. Бернхем. – К.: Україна, 1999. – 542 с.
18. Бланкенагель Л. “Детство, отрочество, юность” российского Конституционного Суда / Л. Бланкенагель. – М.: Центр конституционных исследований Московского общественного научного фонда, 1996. – 120 с.
19. Бланкенагель Л. Российский Конституционный Суд: видение собственного статуса / Л. Бланкенагель // Конституционное право: восточноевропейское обозрение. – 1994. – № 2 (7). – С. 32-36.
20. Богданова Н. А. Конституционный Суд Российской Федерации в системе конституционного права / Н. А. Богданова // Вестник Конституционного Суда РФ. – 1997. – № 3. – С. 59-68.
21. Богданова Н.А. Система науки конституционного права / Н. А. Богданова. – М.: Юристъ, 2001. – 256 с.
22. Бойченко Г.Г. Конституция Соединенных Штатов Америки. Толкование и применение в эпоху империализма / Г.Г. Бойченко. – М. : ИМО, 1959. – 242 с.
23. Бондарь Н. С. Конституционное правосудие и развитие конституционной юриспруденции в России / Н. С. Бондарь // Журнал российского права. – 2011. – № 10. – С. 35-47.
24. Бондарь Н. С. Конституционный Суд как орган по разрешению избирательных споров / Н. С. Бондарь // Реформирование отечественного избирательного законодательства: проблемы и перспективы. Материалы Всероссийской научно-практической конференции, Тюмень, 23 сентября 2005 г.. - Тюмень: Вектор Бук, 2006. – С. 5-20.
25. Борадзов Т. Р. Контроль Конституционного Суда Российской Федерации: принципы и механизм реализации: дис. …канд. юрид. наук: 12.00.02 / Тамерлан Русланович Борадзов; Российская академия государственной службы при Президенте РФ. – М., 2004. – 189 с.
26. Брежнев О. В. Споры о компетенции между органами власти как объект судебного конституционного контроля / О. В. Брежнев // Конституционное и муниципальное право. – 2005. – № 4. – С. 35-37.
27. Брежнев О. В. «Американская» модель судебного конституционного контроля (генезис и основные черты) / О. В. Брежнев // Конституционное и муниципальное право. – 2005. – № 6. – С. 30-32.
28. Брежнев О. В. Правовая природа конституционного суда как судебного органа конституционного контроля. Государственная власть и местное самоуправление. – 2005. – № 6 [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.lawmix.ru/comm.php?id=961
29. Брежнев О. В. Происхождение и развитие «европейской» модели судебного конституционного контроля / О. В. Брежнев // Ежегодник - 2004. Сборник научных статей преподавателей Курского института государственной и муниципальной службы. – Курск, 2005. – С. 35-38.
30. Брежнев О. В. Судебный конституционный контроль в России: проблемы методологии, теории и практики: дис… д-ра юрид. наук: 12.00.02 / Олег Викторович Брежнев; Московский государственный университет имени М.В. Ломоносова. – М., 2006. – 447 с.
31. Брежнев О. В. Судебный конституционный контроль за реализацией полномочий Президента Российской Федерации в законодательном процессе / О. В. Брежнев // Ежегодник – 2004. Сборник научных статей преподавателей Курского института государственной и муниципальной службы. – Курск, 2005. – С. 39-45.
32. Брежнев О. В. Судебный конституционный контроль при досрочном прекращении полномочий Президента РФ: проблемы и перспективы / О. В. Брежнев // Конституционное и муниципальное право. – 2009. – № 19. – С. 26-31.
33. Брусин А. М. Защита конституционных прав и свобод личности как направление деятельности Федерального Конституционного суда и конституционных судов земель ФРГ (сравнительно-правовой аспект). Дис… канд. юрид. наук: 12.00.02 / Александр Михайлович Брусин; Санкт-Петербургский государственный университет. – СПб., 2002. – 162 c.
34. Вагнер Бритта. Конституционная юрисдикция – основные права – защита права собственности в Австрии / Бритта Вагнер // Сравнительное конституционное обозрение. – 2007. – № 4. – С. 133-140.
35. Варфоломеева Н. П. Конституционно-правовая природа и механизм разрешения споров о компетенции органов государственной власти: дис… канд. юрид. наук: 12.00.02 / Наталья Петровна Варфоломеева / ГОУ ВПО «Самарский государственный университет». – Самара, 2007. – 210 с.
36. Василевич Г. А. Конституционное правосудие в Республике Беларусь: проблемы и перспективы / Г. А. Василевич // Журнал Российского права. – 1997. – № 11. – С. 120-127.
37. Василевич Г. А. Конституционные преобразования в Республике Беларусь: проблемы и перспективы / Г. А. Василевич // Вестник Конституционного Суда Республики Беларусь. – 1996. – № 1. – С. 79-80.
38. Василевич Г. А. Развитие конституционного контроля – объективная закономерность становления правового государства / Г. А. Василевич // Юстыцыя Беларусi. – 2002. – № 1. – С. 3-5.
39. Василевич Г. А. Роль Конституционного Суда Республики Беларусь в защите социально-экономических и социально-культурных прав и свобод граждан / Г. А. Василевич // Роль органов конституционного контроля в защите социально-экономических и социально-культурных прав и свобод граждан. – Минск, 1998. – С. 12-15.
40. Васильева Н. Н. Модели правовой охраны Конституции в мировой практике : Доклад на Международной студенческой научной конференции «Глобализация и право : Общепризнанные принципы и нормы национального законодательства» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.law.edu.ru/doc/document.asp?docID=1219893
41. Васьковский Э. В. Руководство к толкованию и применению законов: практическое пособие / Э. В. Васьковский. – M.: Городец, 1997. – 128 с.
42. Венгеров А. Б. О прецеденте толкования правовой нормы / А. Б. Венгеров // Ученые записки ВНИИСЗ. – 1996. – Вып. 6. – С. 3-18.
43. Висновок Конституційного Суду України від 11 липня 2001 р. № 3-в/2001 у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду (справа про Римський Статут) // Офіційний вісник України. – 2001. – № 28. – Стор. 104. – Ст.. 1267.
44. Висновок Конституційного Суду України від 30 жовтня 2003 року у справі про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України „Про внесення змін до Конституції України” вимогам статей 157, 158 Конституції України // Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 2002-2003. Кн. 4. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 355.
45. Витрук Н. В. Конституционное правосудие в России (1991-2001 гг.): Очерки теории и практики / Н. В. Витрук. – М.: Городец-издат, 2001. – 508 с.
46. Витрук Н. В. Конституционное правосудие. Судебно-конституционное право и процесс: учебное пособие / Н. В. Витрук. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Норма : ИНФРА-М, 2011. – 592 с.
47. Витрук Н. В. Конституционное правосудие: учебное пособие / Н. В. Витрук. – М.: ЮНИТИ, 1998. – 383 с.
48. Витрук Н. В. Правовой статус личности в СССР / Н.В. Витрук. – М. : Юрид. лит., 1985. – 176 с.
49. Витрук Н. В. Развитие теории юридической ответственности в решениях Конституционного суда РФ / Н. В. Витрук // Государство и право. – 2000. – № 3. – С. 20-23.
50. Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_118
51. Власов Ю. Л. Тлумачення норм права / Ю. Л. Власов, В. П. Негребельний // Юридична енциклопедія. Т. 6. – К.: Українська енциклопедія, 2004. – С. 81.
52. Воеводин Л. Д. Юридический статус личности в России: учеб. пособие / Л. Д. Воеводин. – М.: Изд-во МГУ, ИНФРА-М – НОРМА, 1997. – 304 с.
53. Вопленко Н. Н. Толкование права / Н. Н. Вопленко // Общая теория права: курс лекций. – Нижний Новгород: Изд-во Нижегор. ВШ МВД РФ, 1993. – С. 368-386
54. Вопросы избирательного права в практике Конституционного Суда Российской Федерации // Вестник Центральной избирательной комиссии РФ. – 1998. – № 3. – С. 116-130.
55. Габричидзе Б.Н. Конституционный статус органов Советского государства / Б.Н. Габричидзе. – М. : Юрид. лит., 1982. – 184 с.
56. Гаджиев Г. А. Подведомственность и допустимость обращений в Конституционный Суд Российской Федерации / Г. А. Гаджиев // Журнал российского права. – 1997. – № 6. – С. 3-10.
57. Гаджиев Г. А. Цели, задачи и предназначение Конституционного Суда Российской Федерации. Часть І / Г. А. Гаджиев // Журнал конституционного правосудия. – 2007. – № 1. – С. 10-17.
58. Гаджиев Г. А. Цели, задачи и предназначение Конституционного Суда Российской Федерации. Часть ІІ / Г. А. Гаджиев // Журнал конституционного правосудия. – 2008. – № 2. – С. 1-12.
59. Георгіца А. З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики / А. З. Георгіца. – Чернівці: Рута, 1998. – 444 с.
60. Герасимова Е. В. Конституционная жалоба как полномочие Конституционного Суда России и Федерального конституционного суда Германии: сравнительно-правовой анализ / Е. В. Герасимова // Сравнительное конституционное обозрение. – 2010. – № 4 (77). – С. 87-101.
61. Гергелійник В. О. Правові проблеми становлення та функціонування конституційної юстиції України: дис. канд.. юрид. наук : 12.00.02 / В. О. Гергелійник. – К., 1999. – 203 с.
62. Головко В. В. Понятие и назначение юрисдикции по российскому праву / В. В. Головко // Государство и право. – 2007. – № 3. – С. 20-25.
63. Грицаєнко Л. Роль Конституційної Ради як органу конституційного контролю в державі та суспільстві Франції / Л. Грицаєнко // Право України. – 2005. – № 5. – С. 134-139.
64. Гуценко К. Ф. Судебная система США и ее классовая сущность / К. Ф. Гуценко. – М.: Госюриздат, 1961. - 152 с.
65. Жеребцова Е. Е. К вопросу о периодизации и функционировании органов конституционного контроля европейской модели / Е. Е. Жеребцова // Вопросы экономики и права. – 2011. – № 3. – С. 343-348.
66. Журавський В. С. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: підручник / В. С. Журавський, В. О. Серьогін, О. Н. Ярмиш. – К.: Ін Юре, 2003. – 672 с.
67. Закон Кыргызской Республики «О нормативных правовых актах Киргизской Республики» от 20 июля 2009 г. № 241// Ведомости Жогорку Кенеша Кыргызской Республики. – 1996. – № 7. – Ст. 101.
68. Закон Кырыизской Республики «О Конституционном Суде Кыргызской Республики» от 18 декабря 1993 г. // Конституционное правосудие в странах СНГ и Балтии. Сборник нормативных актов / сост.: В. К. Боброва, М. А. Митюков (рук. кол.), А. А. Подавалов. – М.: Зерцало, 1998. – С. 401-410.
69. Закон Латвийской Республики «О Конституционном Суде» от 14 июня 1996 г., с изм. от 11 сентября 1997 г. // Конституционное правосудие в странах СНГ и Балтии. Сборник нормативных актов / сост.: В. К. Боброва, М. А. Митюков (рук. кол.), А. А. Подавалов. – М.: Зерцало, 1998. – С. 704-722.
70. Закон о Федеральном Конституционном Суде Германии / ред. З. Борн. – 2-е изд. – Бонн: Интер Национес, 1996. – 133 с.
71. Закон Республики Армения «О Конституционном Суде» от 6 декабря 1995 г. (с изм. и доп. от 9 декабря 1997 г.) // Конституционное правосудие в странах СНГ и Балтии. Сборник нормативных актов / сост.: В. К. Боброва, М. А. Митюков (рук. кол.), А. А. Подавалов. – М.: Зерцало, 1998. – С. 191-221.
72. Закон Республики Беларусь „О Конституционном Суде Республики Беларусь” от 30 марта 1994 г., с изм. и доп. от 7 июля 1997 г. // Конституционное правосудие в странах СНГ и Балтии. Сборник нормативных актов / сост.: