Завацький Юрій Анатолійович Психологічні основи соціальної мобільності особистості в період криз

Краткое описание

Завацький Юрій Анатолійович, доцент кафедри психології та соціології, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. Назва дисертації: «Психологічні основи соціальної мобільності особистості в період криз». Шифр та назва спеціальності 19.00.05 соціальна психологія; психологія соціальної роботи. Спецрада Д 29.051.11 Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ
ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ЗАВАЦЬКИЙ ЮРІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ
УДК 159.922.7:316.6
ДИСЕРТАЦІЯ
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ МОБІЛЬНОСТІ
ОСОБИСТОСТІ В ПЕРІОД КРИЗ
19.00.05 - соціальна психологія; психологія соціальної роботи
Подається на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело / Ю.А. Завацький
Науковий консультант доктор психологічних наук, професор
Шевяков Олексій Володимирович
Сєвєродонецьк - 2021

ЗМІСТ
ВСТУП 35
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ МОБІЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ У НАУКОВОМУ ПРОСТОРІ 49
1.1. Аналіз поняття соціальної мобільності як міжнаукового
конструкту 49
1.2. Провідні підходи до вивчення феномену соціальної мобільності
особистості 61
1.3. Психологічні аспекти соціальної мобільності особистості у
сучасному соціумі 68
Висновки до розділу 77
РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ МОБІЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В ПЕРІОД КРИЗ 81
2.1. Психологія життєвих та екзистенціальних криз у векторах
соціальної мобільності особистості 81
2.2. Професійні кризи особистості та її інноваційний потенціал у
професійному розвитку і соціальній мобільності 99
2.3. Соціально-психологічні критерії та детермінанти соціальної
мобільності особистості в період криз 111
Висновки до розділу 126
РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА СПЕЦИФІКА СОЦІАЛЬНОЇ МОБІЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В ПЕРІОД КРИЗ 131
3.1. Соціально-психологічні аспекти життєвого сценарію
досліджуваних та просторові проекції їх соціальної мобільності 131
3.2. Взаємозв’язок соціальної мобільності досліджуваних з
показниками компетентності у часі в період криз 146
3.3. Параметри соціальної зрілості досліджуваних та їх вплив на
соціальну мобільність: інтегративний підхід 174
3.4. Вплив адаптаційних ресурсів досліджуваних на їх соціальну
мобільність в період криз 199
3.5. Диференціація рівнів вираженості соціальної мобільності
досліджуваних в період криз 220
Висновки до розділу 233
РОЗДІЛ 4. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ОПТИМІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ МОБІЛЬНОСТІ
ОСОБИСТОСТІ В ПЕРІОД КРИЗ 240
4.1. Концептуальні засади системно-інтегрованого проекту соціально-
психологічного супроводу процесу розвитку соціальної мобільності особистості в період криз 240
4.2. Зміст системно-інтегрованого проекту соціально-психологічного
супроводу процесу розвитку соціальної мобільності особистості в період криз 252
4.3. Моніторинг процесу розвитку соціальної мобільності особистості в
період криз 305
Висновки до розділу 315
ВИСНОВКИ 323
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 330

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення та нове розв’язання проблеми соціальної мобільності особистості у соціально-психологічному вимірі. Запропонована концепція дослідження забезпечила можливість системного розкриття психологічних основ розвитку соціальної мобільності особистості в період криз з урахуванням онто- та соціогенетичних особливостей. Узагальнення отриманих у дисертаційному дослідженні результатів дозволило зробити такі висновки.
1. Теоретико-методологічний аналіз проблеми дослідження показав, що соціальну мобільність визначають як здатність особистості адаптуватися і перетворювати соціальне середовище, оперативно встановлювати особистісні, культурні та ділові контакти в мікро- і макросоціумі, проявляти свою соціальну компетентність. Аналіз змісту розглянутих досліджень стосовно внутрішніх та зовнішніх передумов соціальної мобільності засвідчив, що вона виступає як інтегративна якість особистості, яка поєднує сформовану внутрішню потребу у мобільності та складається з поведінкового, когнітивного та інтегративно-особистісного компонентів. З’ясовано, що соціальна мобільність має певні різновиди, як-то статусна, професійна, територіальна (міграційна) та ін. Наголошується, що соціальна мобільність особистості є одним із механізмів соціальної адаптації, який дозволяє управляти ресурсами суб’єктності, соціальною поведінкою, а дослідження мобільності з позицій соціальної психології дозволяє розглядати її комплексно - як втілення соціальної активності особистості, її інтеграції у соціальний простір; як продукт соціального середовища (через призму чинників макро- і мікросередовища), а також у контексті соціально- психологічних особливостей особистості. Констатовано, що соціальна мобільність виступає однією з головних складових актуалізації та модернізації всіх сфер життєдіяльності особистості, що виражається у постійній внутрішній, особистісно-психологічній та зовнішній, практично- діяльнісній готовності до змін, оперативному реагуванні на них, соціальній активності, а успішність соціальної мобільності визначається як взаємна рівновага між її суб’єктивними і об’єктивними індикаторами, зокрема в період криз.
2. Виявлено соціально-психологічні критерії та детермінанти соціальної мобільності особистості в період криз. Встановлено, що соціальна мобільність є формою прояву такої системної організації суб’єкта соціального розвитку, яка відображає його готовність і здатність до найбільш повної соціальної самореалізації у конкретних соціокультурних умовах (з урахуванням просторово-часового та змістовного характеру змін, що відбуваються в них, зокрема в період криз). Критеріями сформованості такої системи є як ступінь інтегрованості її елементів, так і рівень розвитку соціально-психологічних якостей, найбільш актуальних для процесу соціальної мобільності особистості в період криз. Провідним компонентом психологічного змісту соціальної мобільності особистості в період криз виступає процес соціального пізнання, як конструювання образу соціальної реальності і себе, як частини цієї реальності. Інтегральним психологічним критерієм соціальної мобільності особистості в період криз виступає ступінь її суб’єктності у соціальному пізнанні, яка проявляється в її готовності і здатності до суб’єктної реалізації процесу соціального пізнання (тобто до індивідуального конструювання і реконструювання образу соціального світу, адекватного соціальній реальності) і, на основі цього, до вільного і відповідального вибору стратегій соціальної поведінки. Провідною у системі психологічних детермінант суб’єктності, як якісної характеристики особистості, що реалізує процес соціальної мобільності, виступає така її інтегральна здатність, як здатність до самоуправління, рівень розвитку якої одночасно обумовлює і проявляється у характері індивідуального шляху соціального розвитку особистості в період криз.
3. Визначено концептуальні основи дослідження соціальної мобільності особистості в період криз. Показано, що концепція соціальної мобільності реалізується як стратегія прогностичної моделі, що дозволяє: прогнозувати і моделювати мету і результат соціальної мобільності у вигляді образу особистості, яка вільно і відповідально визначає своє місце у житті, суспільстві, культурі, здатна до успішної соціалізації та гармонізації з навколишнім середовищем; фахівця, який самостійно ставить професійні цілі, визначає оптимальні способи їх досягнення; впровадити концепцію соціальної мобільності як цілісну систему, побудовану відповідно до принципів єдності диференціації та інтеграції, розвитку і саморозвитку, соціалізації і професіоналізації, самопізнання і самоактуалізації; здійснювати процес розвитку соціальної мобільності на основі системного структурування інтегративного соціально-психологічного знання з актуалізацією і цільовою спрямованістю блоків: соціально-поведінкового (цільова домінанта -
особистісна зрілість), професійно-орієнтаційного (цільова домінанта - професійна зрілість), соціально-діяльнісного (цільова домінанта - соціальна зрілість); розглядати зміст соціальної мобільності як особливий вид придбаного соціокультурного досвіду, з артикуляцією особистісного (ціннісні орієнтації, спрямованість особистості, мотивація діяльності) і соціального (соціальні установки, соціальна активність, соціальна позиція) компонентів; втілювати поетапний процес розвитку соціальної мобільності (адаптація, індивідуалізація, систематизація, інтеграція) на основі виділених тенденцій: типізації та індивідуалізації, диференціації та інтеграції та ін.; визначати цілісність поетапного розвитку соціальної мобільності рівнями («смислу», «дії», «системи»); виділити умови, за яких процес соціальної мобільності здійснюється найбільш ефективно та представити концептуальний інваріант процесу розвитку соціальної мобільності особистості в період криз, інтегративний пріоритет та сутнісний смисл якого полягає в інтеграції змісту, організаційних форм, методів і механізмів його реалізації.
Показано, що основою соціальної мобільності особистості є орієнтація на успіх у життєдіяльності та наголошується, що сучасна затребуваність успішності особистості в усіх соціальних сферах робить актуальним вивчення ресурсних складових її соціальної мобільності.
4. Виокремлено ресурсні складові соціальної мобільності особистості в період криз за рівнями її вираженості. З’ясовано, що соціальна мобільність взаємопов’язана з процесом суб’єктного становлення особистості і має різні рівні вираженості, які корелюють з ключовими соціально-психологічними характеристиками, які відображені у показниках мотиваційного профілю, смисложиттєвих орієнтаціях, активності, самодетермінації, саморегуляції, саморозвитку, самовдосконалення, стратегіях атрибуції та копінг-стратегіях, рівні суб’єктивного контролю і соціальній адаптивності. Показано, що найбільшою соціальною адаптивністю володіють досліджувані з середнім (конструктивним) рівнем соціальної мобільності, для якої притаманні гармонійний мотиваційний профіль, переважання середнього рівня
диференційованості і однорідності професійних уподобань, спрямованість у майбутнє з високим осмисленням життя, активністю конструктивних копінг- стратегій у вигляді самоконтролю, прийняття відповідальності, пошуку соціальної підтримки. Ці респонденти мають виражену інтернальність, а їх адаптаційний профіль визначається як підвищено лабільний (вони добре уявляють, яких результатів мають досягти, зокрема, при зміні професії або місця роботи). Для респондентів з низькою соціальною мобільністю характерне переважання мотивації гомогенного типу, слабка
диференційованість професійних уподобань та їх середня однорідність.
Орієнтація на сьогодення і процес життя взаємопов’язані з активним використанням копінгу уникнення з вираженою інтернальністю у ситуаціях неуспіху. Їх адаптаційний профіль характеризується підвищеною конформністю при знижених показниках лабільності і креативності. Соціально високомобільні досліджувані характеризуються загальною екстернальністю у поєднанні з екстернальністю в області досягнень і в області невдач. Для них притаманні висока диференційованість професійних уподобань, їх слабка однорідність, переважно гетерогенний мотиваційний профіль, прожектерство при конструюванні життєвих цілей і цінностей, активізація неконструктивних копінг-ресурсів, зокрема у вигляді конфронтації. Розкрито особливості соціальної мобільності досліджуваних в єдності її статусних, професійних і територіальних (міграційних) проявів. Зіставлення вираженості соціальної мобільності у респондентів з різними типами адаптаційних ресурсів дозволило виявити у них змістовні відмінності за цим параметром психологічної організації. Встановлено, що найбільшою соціальною мобільністю володіють досліджувані з домінантою соціально - психологічних компонентів у структурі їх адаптаційних ресурсів.
5. Проведено диференціацію проявів і наслідків соціальної мобільності особистості в період криз в онто- та соціогенезі. Аналіз проявів соціальної мобільності в період криз засвідчив, що досліджувані з високим та середнім рівнями соціальної мобільності легше сприймають кризові явища, пов’язані з наслідками соціальної мобільності, або ж взагалі не помічають їх. Натомість респонденти з низьким рівнем соціальної мобільності гостріше відчувають кризу і невпевнено стають на шлях соціальної мобільності. Проте саме кризові явища змінюють соціальну ситуацію розвитку особистості і змушують її шукати нові шляхи самореалізації та бути соціально мобільною. З’ясовано, що соціально мобільна особистість має більше шансів у подоланні проявів кризового стану, адже її світосприйняття дозволяє по-новому інтерпретувати кризову ситуацію й спрямовувати її на досягнення цілей залежно від своїх здібностей, наявних умов, життєвих інтересів. Встановлено, що серед наслідків соціальної мобільності у молоді важливими є: наявність кращих життєвих перспектив, нові можливості самореалізації, ширше коло спілкування, можливість нового пізнання. Натомість у респондентів зрілого віку часто значущими виступають усвідомлення власного вибору, відсутність чіткої перспективи, підвищена відповідальність, тривожність за майбутній результат, страх розчарування, бажаність результату. Виділені профілі соціальної адаптивності особистості, що відповідають різним рівням її соціальної мобільності, дозволяють індивідуалізувати процес консультування та психокорекції, знизити гостроту переживання кризових періодів життя, зокрема кризи актуальної самореалізації та нереалізованості.
6. Розкрито методологічні та змістовно-процесуальні засади побудови і реалізації системно-інтегрованого проекту соціально-психологічного супроводу процесу розвитку соціальної мобільності особистості в період криз, заснованого на організаційно-методичних принципах науковості, поступовості, послідовності, урахування вікових особливостей, комплексного використання психотехнологій, просоціальної орієнтації, культуровідповідності, й доведено його ефективність. Показано, що моніторинг процесу розвитку соціальної мобільності особистості в період криз включав початково-діагностичний, проективно-стабілізуючий і експертний етапи. Визначено основні психологічні ресурси подолання кризи актуальної самореалізації та нереалізованості як переломних подій, що обумовлюють необхідність зміни індивідуальної парадигми цінностей і мотиваційно-потребнісної сфери як ядра особистості та перевизначення системи життєвих перспектив. Показано, що для особистості, яка переживає кризу актуальної самореалізації такими ресурсами можуть слугувати висока цінність результативності життя у системі смисложиттєвих орієнтацій; розвинений локус контролю-Я, як опозиція вираженій екстернальності, прожектерству і впливу зовнішніх негативних мотивів; для особистості, яка переживає кризу нереалізованості - активізація компонентів локусу контролю-Я, зовнішньої позитивної мотивації (потреби у досягненні соціального престижу; кар’єрного просування); вплив високо вираженої мотивації досягнення на підвищення цінності процесу та результативності життя, внутрішніх мотивів - у прагненні найбільш повної професійної і особистісної самореалізації.
Перспективи подальшого дослідження. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів вивчення проблеми соціальної мобільності особистості та соціально-психологічних засад її розвитку. Перспективи подальших наукових студій вбачаються у вивченні концепту соціальної мобільності особистості на інших етапах онто - та соціогенезу особистості; розробці тренінгових заходів з розвитку соціальної мобільності та протективних життєвих орієнтацій особистості у напрямку конструювання моделі майбутнього в контексті відображення соціальної дійсності; у пошуку шляхів оптимізації процесу розвитку соціальної мобільності особистості на різних етапах її професійного самовизначення та професійного зростання. Подальшого дослідження потребують питання організації моніторингу соціальної мобільності особистості в ситуаціях професійної незатребуваності, відсутності попиту на ринку праці, при переживанні кризи «повторної оптації»; у осіб з особливими потребами.