Завидняк Іван Іванович. Служба безпеки України у механізмі забезпечення національної безпеки України: конституційно-правові засади

Краткое описание

Завидняк Іван Іванович. Служба безпеки України у механізмі забезпечення національної безпеки України: конституційно-правові засади.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.02, Держ. ВНЗ "Ужгород. нац. ун-т" М-ва освіти і науки України. - Ужгород, 2015.- 220 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

На правах рукопису

Завидняк Іван Іванович

УДК 342.4 (477)

Служба безпеки України у механізмі забезпечення
національної безпеки України: конституційно-правові засади

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, доцент
Савчин Михайло Васильович

УЖГОРОД – 2015

ЗМІСТ
СПИСОК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ СИСТЕМИ
НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ 13
1.1. Конституційний лад України та національна безпека 13
1.2. Система національної безпеки України 33
1.3. Принципи національної безпеки України 50
1.4. Основні функції системи забезпечення національної безпеки України 61
Висновки до Розділу 1 75
РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ СТАТУСУ
СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ 80
2.1 Механізм забезпечення національної безпеки серед
гарантій конституційного ладу України 80
2.2. Принципи організації Служби безпеки України
та забезпечення конституційного ладу 99
2.3. Предмет відання і повноваження СБУ та порядок їх реалізації 120
Висновки до Розділу 2 129
РОЗДІЛ 3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ
СЛУЖБОЮ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ТА ПРАВА ЛЮДИНИ І ОСНОВОПОЛОЖНІ СВОБОДИ 134
3.1. Сутнісний зміст прав людини і основоположних свобод та
сфера повноважень Служби безпеки України 134
3.2. Засади пропорційності та правової визначеності
у діяльності Служби безпеки України 161
3.3. Діяльність Служби безпеки України та процесуальні гарантії
прав людини і основоположних свобод 172
Висновки до Розділу 3 190
ВИСНОВКИ 193
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 202

СПИСОК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

АРК Автономна Республіка Крим
КСУ – Конституційний Суд України
НБ – національна безпека
РНБО – Рада національної безпеки і оборони України
СБУ – Служба безпеки України
СНБ – система національної безпеки

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Забезпечення національної безпеки в умовах зміни геополітичного положення України, природи державного суверенітету на тлі інтеграційних процесів та глобалізації зумовлює необхідність пошуку і дослідження нових форм і засобів діяльності спецслужб. Адже конституційні засади системи забезпечення національної безпеки передбачають визначення національних інтересів та їх реалізацію за допомогою середньо- і довгострокових інструментів (доктрин, програм, аналітичних документів, правових актів нормативного та індивідуального характеру тощо). Також ця система передбачає виявлення і чітке визначення можливих внутрішніх і зовнішніх загроз національним інтересам, які потенційно або реально можуть посягати на національну безпеку України.
За таких умов набуває значення конституційний механізм забезпечення національної безпеки, до якого входять безпосередньо Президент України, Рада національної безпеки і оборони України, Міністерство оборони України, Служба зовнішньої розвідки України та інші органи і спецслужби. Серед цих владних інститутів особливе місце належить Службі безпеки України, на яку, як на орган спеціального призначення, прямо покладені основні функції і завдання у сфері національної безпеки. При цьому надзвичайно дискусійним є питання, чи є Служба безпеки України, як це визначає її статусний закон, правоохоронним органом, зважаючи на масштаб і завдання цієї владної інституції спеціального призначення.
У зв’язку із цим такі питання необхідно вирішувати через аналіз принципу верховенства права, який базується на повазі до прав людини і основоположних свобод, правовій визначеності, забороні сваволі в діяльності органів публічної влади, гарантіях правомірності очікувань у діях фізичних осіб та юридичних осіб приватного права, гарантіях права на судовий захист тощо. За такого підходу виникає потреба переосмислення системи забезпечення національної безпеки України та її функцій, що також зумовлює аналіз на основі теоретичних та емпіричних досліджень засад взаємодії між органами влади та розмежування предмета відання і повноважень відповідних органів влади в цій сфері. Зважаючи на анексію Автономної Республіки Крим і міста Севастополя Російською Федерацією та підтримку останньою в окремих районах Донецької і Луганської областей парамілітарних структур, потребують осмислення функції і завдання, предмет і відання Служби безпеки України стосовно забезпечення національної безпеки.
Оскільки сфера національної безпеки зачіпає основи функціонування суспільства, організації ефективної та дієвої публічної влади, яка пов’язана з правами людини і основоположними свободами, виникає необхідність визначення меж владних повноважень та основних допустимих методів і форм забезпечення національної безпеки Службою безпеки України. Зважаючи на більш досконалу систему забезпечення національної безпеки в країнах Західної Європи (Велика Британія, Іспанія, Німеччина) на відміну від контраверсійного Патріотичного акта в США, європейський досвід, заснований на верховенстві права, заслуговує на увагу.
Окремі питання забезпечення національної безпеки розглядались у працях відомих вітчизняних і зарубіжних вчених: В. Антонова, М. Баглая, Ю. Барабаша, А. Баранова, Ф. Веніславського, С. Гантінгтона, М. Германа, В. Горбуліна, Р. Дарендорфа, О. Дзьобаня, Є. Кравця, В. Кудрявцева, В. Ліпкана, В. Настюка, І. Петріва, В. Пилипчука, Г. Почепцова, Г. Ситника, П. Стецюка, В. Чечерського, О. Ярмиша та інших. Однак у науці конституційного права і до цього часу відсутнє комплексне дослідження конституційного-правових аспектів місця і ролі Служби безпеки України в механізмі забезпечення національної безпеки України.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження обрана відповідно до основних напрямів державно-правової реформи в Україні. Запропонований напрям дослідження пов’язаний із планом науково-дослідної роботи кафедри конституційного права та порівняльного правознавства ДВНЗ «Ужгородський національний університет» на 2010-2015 рр. Тема дослідження є складовою частиною комплексної теми «Конституційне будівництво в країнах Центральної Європи у ХХ-ХХІ ст.», яка розробляється науковцями ДВНЗ «Ужгородський національний університет» (номер державної реєстрації 0198U007793).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз конституційно-правових засад Служби безпеки в механізмі забезпечення національної безпеки України. Задля досягнення зазначеної мети у роботі поставлені й вирішені такі задачі:
 розкрити співвідношення між конституційним ладом та національною безпекою;
 надати характеристику системи національної безпеки України;
 визначити конституційні засади національної безпеки та її основні компоненти;
 розкрити функції системи забезпечення національної безпеки України та ефективність розподілу владних повноважень у цій системі;
 з’ясувати механізм забезпечення національної безпеки серед гарантій конституційного ладу України;
 розкрити принципи організації Служби безпеки України у контексті забезпечення конституційного ладу;
 визначити місце і роль Служби безпеки України в механізмі національної безпеки;
 розкрити основні засади діяльності Служби безпеки України у контексті захисту конституційного ладу;
 дати характеристику конституційних засад визначення предмету відання та повноважень Служби безпеки України та порядку їх реалізації;
 встановити допустимі межі діяльності Служби безпеки України відповідно до принципу верховенства права у контексті прав людини;
 визначити вплив засад правової визначеності і пропорційності на діяльність Служби безпеки України;
 розкрити діяльність Служби безпеки України у контексті процесуальних гарантій прав людини і основоположних свобод.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері забезпечення національної безпеки України.
Предметом дослідження є конституційні засади діяльності Служби безпеки України у сфері забезпечення національної безпеки України.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складає комплекс загальнонаукових і спеціальних методів наукового дослідження.
Світоглядний інструментарій філософії права дав змогу розкрити природу національної безпеки як комплексного явища, яке виражає національні інтереси та сукупність оперативних і стратегічних заходів щодо попередження, виявлення та припинення потенційних і реальних загроз сталому розвитку суспільства і держави (розділ 1). Діалектичний метод надав можливість розкрити природу системи національної безпеки, що динамічно розвивається з притаманними їй внутрішніми зв’язками та суперечностями, місце і роль Служби безпеки України в системі забезпечення національної безпеки (підрозділи 1.2, 1.3, 2.1, 2.2). Цивілізаційний метод використовувався задля дослідження природи національних інтересів у геополітичному контексті та в аспекті стабільності конституційного ладу (підрозділи 1.1, 2.1). Історичний метод дав змогу розкрити зародження й еволюцію інституту забезпечення національної безпеки (підрозділи 1.2, 2.2). За допомогою соціологічного методу розкрито динаміку розвитку й ефективність конкретних конституційних положень та нормативно-правових актів, що визначають статус Служби безпеки України (підрозділи 2.3, 3.2, 3.3.). Порівняльно-правовий метод сприяв визначенню позитивного і прийнятного досвіду правового регулювання спецслужб у зарубіжних країнах з урахуванням положень чинного законодавства України (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 3.1). Системний метод застосовано для визначення структури системи національної безпеки, функцій і повноважень Служби безпеки України із забезпечення національної безпеки (підрозділи 1.1, 1.2, 2.2, 3.1). Метод формальної юридичної логіки сприяв розкриттю стану правового регулювання діяльності Служби безпеки України із забезпечення національної безпеки і формулюванню низки пропозицій до Конституції і законів України (підрозділи 1.4, 2.3, 3.3). Метод юридичної герменевтики використовувався для аналізу стану правового регулювання та змісту функцій і повноважень Служби безпеки України із забезпечення національної безпеки (підрозділи 2.3, 3.1).
У ході написання дисертаційної роботи також були використані логічні методи індукції та дедукції, синтезу, аналогії з метою визначення особливостей основних проблем у регулюванні конституційно-правового статусу Служби безпеки України (розділ 3). Статистичний метод дав змогу здійснити аналіз та узагальнення емпіричних матеріалів Конституції і законів України, підзаконних нормативно-правових актів, актів Конституційного Суду України, рішень Європейського суду з прав людини та судів загальної юрисдикції (підрозділи 1.1, 2.1, 2.3, розділ 3).
Нормативна основа дослідження – чинне та перспективне законодавство України та зарубіжних держав, що регулює питання здійснення функції конституційного контролю.
Емпіричною основою дослідження є відкриті дані аналітичних досліджень незалежних організацій та установ (Національного інституту стратегічних досліджень, Центру Разумкова, Фонду національної безпеки при ЮНЕСКО, Центру політико-правових реформ, Democratic Control for Armed Forces Foundation, Stratfor Foundation тощо), положення усталеної практики Конституційного Суду України, адміністративних судів та судів загальної юрисдикції.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження. Дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням, у якому розкрито конституційно-правовий статус Служби безпеки України в механізмі забезпечення національної безпеки України. У результаті дослідження сформульовано низку нових наукових положень та висновків, які виносяться на захист:
вперше:
– доведено, що Служба безпеки України в системі конституційно-правових відносин є інститутом забезпечення національної безпеки як орган державної влади спеціального призначення (спецслужба);
– визначено елементи конституційного статусу Служби безпеки України виходячи з її місця і ролі в системі конституційного ладу як органу державного спеціального призначення, покликаного забезпечити виявлення, попередження та усунення загроз конституційному ладу, національній безпеці, правам людини і основоположним свободам;
– запропоновано класифікацію принципів забезпечення національної безпеки України на основоположні (визначають фундаментальні положення національної правової системи в цій сфері) та конституційні принципи організації державної влади та громадянських інститутів, взаємодії держави і громадянського суспільства);
– визначено компоненти гарантій незалежності і безсторонності, які служать основою конституційної легітимності діяльності Служби безпеки України, зокрема: а) демократичність процедури призначення та звільнення з посади Голови Служби безпеки України; б) забезпечення централізації управління Служби безпеки України; в) гарантії внутрішньої організаційної автономії та демократичні засади цивільного контролю над діяльністю Служби безпеки України; г) гарантії конфіденційності форм і методів діяльності Служби безпеки України;
удосконалено:
– визначення національної безпеки України як системи забезпечення життєво важливих національних інтересів і соціальних цінностей, духовного і матеріального благополуччя з точки зору сталого розвитку суспільства, належного функціонування публічної влади та непорушності і невідчужуваності прав людини і основоположних свобод;
– розуміння системи національної безпеки України як комплексного політико-правового явища, яке складається з конституційної моделі визначення національних інтересів, системи компетентних органів влади в цій сфері, пріоритетних напрямів їхньої діяльності, правових засад положення індивіда і держави у сфері національної безпеки;
– зміст принципів пропорційності та правової визначеності в контексті забезпечення національної безпеки у діяльності Служби безпеки України;
– засади легітимності обмеження окремих прав людини і основоположних свобод виходячи з необхідності забезпечення національної безпеки та громадського порядку;
набули подальшого розвитку:
– обґрунтування тези, що систему національної безпеки в Україні складають: 1) конституційна модель визначення і закріплення національних інтересів та пріоритетів розвитку суспільства і держави; 2) система органів державної влади, які взаємодіють із суспільними інститутами щодо забезпечення національної безпеки; 3) пріоритетні напрями діяльності системи національної безпеки; 4) правові засади взаємодії держави та індивіда в системі національної безпеки;
– положення про систему функцій національної безпеки України, які проаналізовано через призму оперативних, тактичних і стратегічних завдань;
– допустимі межі обмеження прав і свобод людини і громадянина, виходячи з критеріїв національної безпеки та забезпечення громадського порядку.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані:
– у науково-дослідницькій сфері – для дослідження національної безпеки як комплексного інституту конституційного права, правових засобів і форм її забезпечення в діяльності Служби безпеки України.
– у правотворчій роботі – для вдосконалення законодавства, що регулює конституційно-правовий статус Служби безпеки України, та особливостей видання підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють негласні заходи;
– у правозастосуванні – для оптимізації форм і методів діяльності Служби безпеки України з метою ефективного забезпечення національної безпеки України;
– у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників із публічно-правових дисциплін, у викладанні курсу конституційного права України, у науково-дослідній роботі студентів і магістрів;
– у правовиховній роботі – для підвищення рівня конституційної культури і свідомості посадових осіб органів публічної влади та фізичних і юридичних осіб;
– у правозахисній та громадській діяльності – для посилення механізмів цивільного контролю за діяльністю Служби безпеки України та інших органів державної влади, які здійснюють функції із забезпечення національної безпеки України.
Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана автором самостійно з використанням останніх досягнень теоретиків юридичної науки та практиків юриспруденції. Усі сформульовані в дисертації положення та висновки ґрунтуються на підставі особистих теоретичних та практичних досліджень автора. У співавторстві здобувачем написано статтю «Конституционные аспекты европейской интеграции Украины и вопросы национальной безопасности». У дисертаційній роботі не використовувались ідеї та розробки, які належать співавторам.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки роботи доповідалися на трьох міжнародних і національних науково-практичних конференціях: «Наукові читання. Присвячені пам’яті Володимира Михайловича Корецького» (17 лютого 2011 р., м. Київ), «Сучасні актуальні проблеми правової системи України» (24 листопада 2011 р., м. Київ) та «Закарпатські правові читання» (25-27 квітня 2014 р., м. Ужгород).
Публікації. Основні положення дисертації викладені у п’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях з юридичних наук, у тому числі в одному зарубіжному науковому виданні, а також у трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що поділяються на десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 219 сторінок. Список використаних джерел складається з 201 найменування і займає 17 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

На основі комплексного дослідження конституційно-правових аспектів механізму забезпечення національної безпеки Україні визначено місце і роль Служби безпеки України у системі конституційно-правових відносин із забезпечення національної безпеки як органу державної влади спеціального призначення (спецслужби). Відповідно до цих положень дисертант дійшов до таких висновків.
1. У системі конституційного ладу України національна безпека є комплексним явищем: по-перше, вона є конституційним інститутом у системі інституту конституційного ладу; по-друге, є засобом забезпечення конституційного ладу; по-третє, є конституційною цінністю, оскільки визначає напрями політики держави у забезпеченні стабільності конституційного ладу, національних інтересів, виявлення та усунення потенційних загроз конституційному ладу; по-четверте, є одним із критеріїв для легітимного обмеження здійснення прав і свобод людини за умов дотримання вимог належної правової процедури.
Національна безпека України – це система суспільних відносин, яка базується на основі взаємоузгодження воль окремих індивідів, суспільних та державних інститутів при формуванні, втіленні та захисту базових цінностей та національних інтересів з метою забезпечення сталого розвитку країни, стабільного правопорядку, належного функціонування публічної влади та ідентичності України на міжнародній арені.
Система суспільних відносин по формуванню та реалізації національної безпеки включає в себе наступні елементи: а) технократичний – формування та здійснення владних функцій компетентними органами держави; б) політичний – формування та функціонування механізму консультацій по прийняттю владних рішень з питань стратегічного розвитку країни, які стосуються зовнішньої політики, обороноздатності, забезпечення національних інтересів, інтелектуальної власності, культурно-духовних цінностей країни тощо; в) юридичний – системи принципів та правових норм.
2. Систему національної безпеки у конституційному ладі України складають: 1) конституційна модель визначення і закріплення національних інтересів та пріоритетів розвитку суспільства і держави; 2) система органів державної влади, які взаємодіють із суспільними інститутами щодо забезпечення національної безпеки; 3) пріоритетні напрями системи національної безпеки; 4) правові засади взаємодії держави та індивіда у системі національної безпеки.
3. Основними конституційними засадами забезпечення національної безпеки є: верховенство прав і свобод людини; верховенство права; пріоритет мирних, договірних засобів вирішення конфліктів; пропорційність (співмірності) форм і методів поставленій меті; демократичний громадський контроль за сферою національної безпеки, зокрема воєнною; додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави; забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України.
4. Функції системи забезпечення національної безпеки виражають загальні напрями діяльності суб’єктів по забезпеченню національної безпеки України випливають із цілей та завдань, які визначаються національними інтересами України. Такі цілі і завдання проявляються у залежності від оцінки реальних загроз і ступеня їх небезпеки для життєво важливих інтересів України. За результатами цих оцінок завдання національної безпеки поділяються на: а) оперативні, тобто такі, які потребують невідкладного вирішення; б) тактичні, що передбачають певний часовий проміжок їх вирішення, набір певних засобів і способів їх попередження чи усунення; в) стратегічні, для вирішення яких необхідно вживати комплекс заходів, спрямованих на тривалу перспективу, що визначає характер і зміст діяльності даної системи протягом тривалого часу.
На основі комплексного аналізу виділено наступні функції системи національної безпеки України: 1) формування та удосконалення правових засад розвитку та функціонування системи; 2) формування та удосконалення організаційної структури системи та її окремих елементів, створення реально функціонуючого механізму системи; 3) комплексний розвиток системи, підтримка її ресурсів (кадрових, фінансових, організаційних, технічних, інформаційних тощо); 4) підготовка елементів системи у відповідності до покладених завдань та цілей, постійний контроль за ефективністю здійснення її функцій; 5) вироблення стратегії та планування роботи елементів системи забезпечення національної безпеки; 6) управління, безпосереднє керівництво системою та її структурними елементами; 7) оцінка результативності заходів, витрат на їх втілення, їх наслідків; 8) прогнозування, виявлення реальних загроз та оцінка можливих загроз національної безпеки, дестабілізуючих факторів та чинників, причин їх виникнення, форм їх прояву; 9) визначення національних інтересів та пріоритетів у галузі національної безпеки; 10) запобігання негативних факторів та усунення загроз і дестабілізуючих чинників у галузі національної безпеки; 11) виявлення та усунення негативних наслідків соціально-політичних, міжетнічних, міжрелігійних та інших соціальних конфліктів; 12) участь України у міжнародних системах колективної безпеки, а також поглиблення міжнародного співробітництва на регіональному рівні та на рівні з окремими державами світу; 13) розробка відповідної нормативно-правової бази, що регулювала б відносини між державами та на рівні наднаціональних структур, їх взаємодія у галузі безпеки; 14) входження в існуючі та утворення нових двосторонніх та багатосторонніх міжнародних структур, діяльність яких спрямована на спільне вирішення питань міжнародної безпеки; 15) спільне проведення планових та оперативних заходів у межах міжнародних систем безпеки.
5. Система забезпечення національної безпеки – це сукупність державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об’єднаних цілями й завданнями щодо захисту національних інтересів, які здійснюють узгоджену діяльність у межах Конституції і законів України.
У механізмі забезпечення національної безпеки України виділено наступні рівні: а) конституційний, який складають органи національної безпеки, статус яких визначено Основним Законом; б) адміністративний, який носить відомчий характер, а також здійснюється органами виконавчої влади на місцях; в) громадський, який втілюється у діяльності громадських структур, які забезпечують захист своїх членів та беруть участь у вирішенні соціальних конфліктів.
Предметом забезпечення національної безпеки є виявлення, попередження та усунення потенційних і наявних загроз сталого розвитку суспільства, забезпечення належного функціонування органів державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову та додержання принципу законності. Тому частину третю статті 17 Конституції України пропонується викласти у такій редакції:
«Забезпечення національної безпеки, державного суверенітету і захист державного кордону України покладаються на відповідні спеціальні служби, військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом».
На основі комплексного аналізу місця і ролі Служби безпеки України у системі конституційного ладу виділені такі елементи її конституційного статусу: а) місце і роль у системі забезпечення конституційного ладу; б) гарантії незалежності і безсторонності у діяльності Служби безпеки України на засадах конституційної легітимності; в) предмет відання і повноваження Служби безпеки України; г) основні форми і методи реалізації повноважень Служби безпеки України. Поточне законодавство повинно відповідати певним критеріям якості, насамперед бути прийнятим на основі Конституції України та конкретизувати і деталізувати її положення стосовно статусу Служби безпеки України.
Служба безпеки України є конституційним органом спеціального призначення, основною метою якого є розвідувальна і контррозвідувальна діяльність, спрямована на попередження, виявлення та припинення діянь, спрямованих на посягання на конституційний лад, злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму та вчинення інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України. Виходячи з цього пропонується викласти частину першу статті 1 Закону України «Про Службу безпеки України» у такій редакції:
«Служба безпеки України – орган державної влади спеціального призначення, який забезпечує національну безпеку України».
У роботі визначаються такі завдання Служби безпеки України: захист засад конституційного ладу України; забезпечення державного суверенітету і територіальної цілісності України; попередження, виявлення та припинення незаконної діяльності груп та організацій, які становлять загрозу державному суверенітету; попередження, виявлення та припинення незаконних дій, спрямовані на насильницьку зміну законно обраних органів публічної влади; протидія розвідувальній діяльності іноземних спеціальних служб; протидія тероризму; забезпечення економічної, науково-технічної, інформаційної безпеки України; протидія підриву воєнного потенціалу України; забезпечення сталого розвитку громадянського суспільства України.
6. До основних засад діяльності Служби безпеки України у контексті захисту конституційного ладу належать: верховенство права; повага до гідності та прав людини; законність; позапартійності; безперервності; поєднання єдиноначальності і колегіальності; підзвітності і відповідальності; поєднання гласності та конспірації у своїй діяльності; пропорційності; комплексного поєднання правових, профілактичних та організаційних заходів; гарантії незалежності і безсторонності. Здійснено також критичний аналіз запроваджуваних люстраційних заходів щодо працівників Служби безпеки України, запровадження яких має відповідати засадам пропорційності, правової визначеності і поваги до гідності і прав людини.
Гарантії незалежності і безсторонності служать основою конституційної легітимності діяльності Служби безпеки України, яка проявляється у таких компонентах: а) демократичність процедури призначення та звільнення з посади Голови Служби безпеки України; б) забезпечення централізації управління Служби безпеки України; в) гарантії внутрішньої організаційної автономії та демократичні засади цивільного контролю над діяльністю Служби безпеки України; г) гарантії конфіденційності форм і методів діяльності Служби безпеки України та додержання належної правової процедури демократичного контролю за їх здійсненням.
Оскільки Президент України представляє інтереси народу України, як глава держави, обраний прямими демократичними виборами, він має забезпечувати демократичність процедур при визначенні кола кандидатів на посаду Голови Служби безпеки України чи звільнення його з посади згідно вимог верховенства права. В зв’язку із цим частину другу статті 13 Закону «Про Службу безпеки України» слід викласти у такій редакції: «Відповідно до пункту 14 частини першої статті 106 Конституції України Верховна Рада України за поданням Президента України призначає на посаду та звільняє з посади Голову Служби безпеки України».
Парламентський контроль за діяльністю Служби безпеки України має здійснюватися принаймні у двох напрямах: а) у щорічних звітах перед Верховною Радою України про здійснення своїх функцій і завдань; б) щорічного звітування Служби безпеки України перед Верховною Радою України щодо обґрунтованості втручання у приватне життя особи.
З урахуванням досвіду деяких європейських країн в цьому аспекті запропоновано такі пропозиції до чинної Конституції України:
1) визначити інституціональні засади щодо діяльності спеціальної комісії Верховної Ради з контролю за діяльністю спецслужб, для чого необхідно внести доповнення до статті 32 Конституції України (частину п’яту): «Щорічно Кабінет Міністрів звітує перед Верховною Радою про застосування винятків із гарантій, передбачених частиною другою цієї статті, а також частиною третьою статті 30, статтею 31 Конституції України. Спеціальна комісія, яка формується Верховною Радою України, на основі цього звіту здійснює парламентський контроль.»
2) з метою забезпечення правомірності попередження, виявлення та припинення злочинної діяльності, спрямованої на посягання на національну безпеку України необхідно внести доповнення до статті 30 Конституції України в якості частини третьої: «Якщо є достатні дані, які дають можливість припустити, що готується особливо тяжкий злочин, передбачений законом, на основі рішення суду допустимо використовувати технічні засоби спостереження за житлом, в якому може знаходитися особа, що підозрюється у вчиненні злочину, якщо розслідування справи іншими засобами може бути ускладненим або неуспішним. Щорічно Кабінет Міністрів звітує перед Верховною Радою про використання технічних засобів спостереження за житлом, в порядку, передбаченим частиною п’ятою статті 32 Конституції України.»
Слід вилучити частину першу пункту 11 статті 25 Закону «Про Службу безпеки України», оскільки вона суперечить статтям 6, 7 та 32 Конституції України.
7. Предмет відання і повноваження Служби безпеки України зумовлені її природою як спецслужби у механізмі правової державності. У якості спецслужби Служби безпеки України забезпечує правову безпеку державності в контексті її сталого розвитку, що дозволяє приймати рішення у відповідності до Конституції і законів України, відтворювати правовий зміст рішень органів публічної влади й ефективно впроваджувати їх в життя, використовуючи у необхідних випадках заходи юридичної відповідальності.
Предмети відання – це сфери суспільного життя, на які спрямований владний вплив Служби безпеки України. Повноваження – це конкретні напрямки діяльності Служби безпеки України, які відповідно до законної мети зобов’язана ефективно виконувати та несе всю повноту відповідальності за належне їх виконання. Вони не є правами органу чи посадової особи, оскільки вони визначені позитивно у законі і зобов’язують здійснювати відповідні управлінські функції під страхом відповідальності за неналежне їх виконання або зловживання посадовим становищем.
За своїм змістом права органів та працівників Служби безпеки України виражають свободу розсуду у застосуванні цих правомочностей з метою виконання їх повноважень. Використання права залежить від особливостей конкретної справи, тобто її складності, суб’єктного складу, ступеня загрози національним інтересам, ступеня потенційності або реальності загроз тощо.
8. Права людини виражають межі легітимного втручання на основі закону у приватне життя особи з боку Служби безпеки України з метою забезпечення конституційного ладу, національної безпеки, прав і свобод інших осіб. Проведення спецоперацій з метою забезпечення національної безпеки мають бути чітко спланованими, виходячи із її характеру та масштабу, недопущення або максимально зниження кількості потенційних людських жертв у результаті її проведення, застосування таких заходів має розглядатися як виняток, бути крайнє необхідним для досягнення легітимної мети – забезпечення національної безпеки.
Конституція забороняє катування, жорстоке, нелюдське та принижуюче гідність особи, поводження чи покарання. Таким чином формулюється абсолютна вимога щодо неприпустимості вчинення будь-яких дій, що посягають на гідність людини. Визначення наявності або відсутності порушення заборони катування визначається через критерій «мінімального рівня жорстокості». Додатковими критеріями такого поводження також є форми душевного страждання, що є результатом «досить реальної та нагальної» загрози катувань, поводження у формі фізичних нападок та використання деяких психологічних методів проведення допиту, перебування в нелюдських умовах, депортації чи екстрадиції особи до країни, де така особа зазнала б нелюдського поводження, зокрема, відсутність належного рівня охорони здоров’я, необхідного для лікування серйозної хвороби.
9. У діяльності Служби безпеки України принципу пропорційності передбачає такі вимоги до адміністративних дій цього органу влади: а) законність; б) досягнення легітимної мети, яка має бути чітко визначена у законі; в) застосування необхідних і достатніх засобів для досягнення легітимної мети; г) співмірність застосовуваних заходів щодо легітимної мети; д) забезпечення сутності змісту прав і свобод людини. Відповідно до засад правової визначеності Правова визначеність вимагає чітке визначення повноважень Служби безпеки України у законі, оскільки належне законодавче регулювання її функцій і повноважень створює належну легітимну основу для досягнення цілей діяльності цього органу влади щодо забезпечення недоторканності конституційного ладу, національної безпеки, прав людини і основоположних свобод.
10. Структуру конституційних процесуальних гарантій прав людини складають положення, які визначають певні вимоги, стандарти до законодавства, адміністративної та судової практики, які викладені у статтях 60 – 62 Конституції. До них належать вимоги щодо неприпустимості відання і виконання очевидно злочинного розпорядження чи наказу, non bis in idem, презумпція невинуватості. Конституційна вимога щодо неприпустимості висунення обвинувачення, яке ґрунтується на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, є складовою презумпції невинуватості. За таких умов сторона звинувачення має володіти достатніми даними, отриманих законним шляхом і в порядку належної правової процедури, щоб довести вину особи у вчиненні злочину. До тих пір, поки вину особи не встановлено судом, вона вважається невинуватою.
Відповідно до цих умов Служба безпеки України у своїй діяльності має забезпечувати додержання вимог процедури, зокрема правил здійснення негласних слідчих дій, а також процедури слідства, з метою забезпечення належної доказової бази при обвинуваченні осіб, які вчинили злочини проти національної безпеки України. Це дасть змогу підвищити ефективність попередження, припинення і подолання негативних наслідків при посяганнях з боку третіх осіб на національну безпеку України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Аллан Т. Р. С. Конституційна справедливість. Ліберальна теорія верховенства права / Т. Р. С. Аллан [пер. з англ. Р. Семківа]. – К. : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 385 с.
2. Аналіз державної політики в інформаційній сфері // Національна безпека і оборона. – 2001. № 1. – С. 10-34.
3. Аналіз форм та засобів захисту інтелектуальної власності в Україні // Національна безпека і оборона. – 2001. № 10. – С. 4-12.
4. Аналітична доповідь Національного інституту стратегічних досліджень до позачергового Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України у сфері національної безпеки». – К. : НІСД, 2014. – 148 с.
5. Антонов В.О. Проблема визначення пріоритетних напрямів конституційного забезпечення національної безпеки Української держави в умовах сучасних викликів і загроз / В.О. Антонов // Держава і право : Зб. наук. праць. – Вип. 65. – К. : Ін-ут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2014. – С. 59 65.
6. Афанасьев В. Г. Системность и общество / В. Г. Афанасьев. –
М. : Политиздат, 1980. – 368 с.
7. Афанасьев В. Г. Общество: системность, познание и управление /
В. Г. Афанасьев. – М. : Политиздат, 1981. – 432 с.
8. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для вузов. – 3-е изд. доп. и изм. М.: Норма, 2002. – 800 с.
9. Баглай Н.В. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для вузов / Н. В. Баглай, Б. М. Габричидзе. – М. : БЕК, 1996. – 509 с.
10. Барабаш Ю. Демократія у системі цінностей конституційного ладу України (за матеріалами практики Конституційного Суду України) /
Ю. Барабаш // Вісник Конституційного Суду України. – 2009. № 5. – С. 89 97.
11. Барабаш Ю.Г. Державно-правові конфлікти на сучасному етапі державотворення: конституційно-правовий аспект. Автореф… докт. юрид. наук / Ю. Г. Барабаш ; Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого. – Х., 2009. – 34 с.
12. Баранов А. Информационный суверенитет или информационная безопасность? / А. Баранов // Національна безпека і оборона. – 2001. № 1. – С. 70 76.
13. Блауберг И. В. Становление и сущность системного подхода / И. В. Блауберг, Э. Г. Юдин. – М. : б.н., 1973. – 270 c.
14. Боботов С. В. Конституционная юстиция (сравнительный анализ) /
С. В. Боботов. — М. : Изд-во РПА МЮ РФ, 1994. — 127 с.
15. Боброва Н.О. Конституционный строй и конституционализм в России: Монография. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2003 – 264 с.
16. Боєчко Василь. Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан / Василь Боєчко, Оксана Ганжа, Борис Захарчук. – К. : Знання, 1994.
17. Василенко В.А. Голодомор 1932 – 1933 років в Україні як злочин геноциду: правова оцінка / В.А.Василенко. – К.: В-во Олени Теліги, 2009. – 48 с.
18. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / Под ред. О.Е. Кубко. – К.: Юринком, 1996. – 463 с.
19. Веніславський Ф. Роль Президента України у взаємодії законодавчої та виконавчої гілок влад / Ф. Веніславський // Нова політика. – 1998. № 1. – С. 7 11.
20. Висновок КСУ № 2-в/99 від 02.06.1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 24. – Ст. 1121.
21. Витрук Н.В. Система прав личности / Н.В. Витрук // Права личности в социалистическом обществе. – М., 1981. – С. 7 15.
22. Военная доктрина Российской Федерации от 30.12.2014 г. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.rg.ru/2014/12/30/doktrina-dok.html
23. Гаєк Ф.А. Конституція свободи / Ф.А. фон Гаєк; Пер з англ. – Львів : Літопис, 2004.
24. Ганьба Б.М. Системний підхід та його застосування в дослідженні України як демократичної, соціальної, правової держави: Автореф… канд. юрид. наук; спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень / Б.М. Ганьба ; Національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2001. – 29 с.
25. Глущенко П.П. Социально-правовая защита конституционных прав и свобод граждан (теория и практика) / П.П.Глущенко. – С.-Пб., 1998. – 223 с.
26. Головатий С. Верховенство права. В 3-х кн. / С. Головатий – К.: Фенікс, 2006. LXIII, 1277-1747 с.
27. Гольдман Р. Верховный суд США. Права и свободы граждан / Роджер Гольдман, Эва Лентовска, Станислав Франковски; пер. с пол. VADEMECUM. – Изд-во «БЕГА», б/г. – 254 с.
28. Горбулин В. Реформа военной организации государства. Концептуальные подходы / В. Горбулин // Зеркало недели. – 2001, 8 декабря. № 48. – С. 4.
29. Горбулин В. Судьба Договора о ПРО и стратегическое партнерство Украины / В. Горбулин // Зеркало недели. № 14. – 2001, 7 апреля. – С. 4.
30. Горбунов В.А. Категория законного интереса (личности, общества, государства) в конституционном законодательстве Российской Федерации: Автореф. дис… канд. юр. наук / 12.00.02 – конституционное право; муниципальное право / Институт государства и права Государственного образовательного учреждения высшего профессионального образования «Тюменский государственный университет». – Тюмень, 2007. – 21 c.
31. Государственное право Германии Сокращ. перевод с нем. в 2-х т. / Под ред. В. А. Туманова. – Т. 1. – М. : ИГП РАН, 1994. – 311 с.
32. Государственное право Российской Федерации / Пол ред. Кутафина О.Е. – М. : Юрид. лит-ра, 1996. – 584 с.
33. Дайси А. В. Основы государственнаго права Англіи. Введенiе в изученiе англiйской конституцiи / А. В. Дайси [под. ред. П.Г. Виноградова. Изданіе второе]. – М., 1907. – 671 с.
34. Деятельность спецслужб и демократический контроль – точка зрения профессионала: Рабочая группа по контролю над деятельностью спецслужб / Женевский центр демократического контроля над деятельностью вооруженных сил. – Вестник № 3. – Женева, июль 2003. – 44 с.
35. Европейское право / Под ред. Л. М. Энтина. – М. : Норма, 2001. – 720 с.
36. Еременко Ю.П. Советская Конституция и законность / Науч. ред. В.А. Ржевский. – Саратов : Абрис, 1982. – 209 с.
37. Заєць А. Принцип верховенства права (теоретико-методологічне обґрунтування) / А. Заєць // Вісник Академії правових наук України. 1998. № 2. – С. 3 – 15.
38. Яковлев Д. Операция США и их союзников «Непоколебимая решимость» / Д. Яковлев // Зарубежное военное обозрение. – 2001. - № 4. – С. 44-46.
39. Зорькин В. Спецслужбы, полиция и права человека / В. Зорькин // Россия в глобальной политике. – 2006. – № 6. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.globalaffairs.ru/number/n_7757
40. Италия. Конституция и законодательные акты. – М. : Прогресс, 1983. – 392 с.
41. Кабышев В.Т. Становление конституционного строя России. – Саратов: Абрис, 1993.
42. Кампо В.М. Чи є Україна конституційною державою? / В.М. Кампо // День. – 1999, 18 листопада. – С.4.
43. Кампо В.Українська доктрина верховенства права: проблеми становлення і розвитку / В. Кампо // Проблеми сучасного українського конституціоналізму: Збірка наукових праць. На пошану першого Голови Конституційного Суду України, проф. Леоніда Юзькова / Заг. ред. А. Стрижак, В. Тацій / Упоряд.: В. Бринцев, В. Кампо, П. Стецюк. – К. : 2008. – С. 85 – 100.
44. Катков Д.Б. Конституционное право России: Учебное пособие / Д.Б. Катков, Е.В. Корчико ; Отв. ред. академик РАЕН Ю.А. Веденеев. – М. : Юриспруденция, 1999. – 664 с.
45. Козлова Е.И. Конституционное право России: Учебн. / Е.И. Козлова, О.Е. Кутафин. – М., 1996. – 511 с.
46. Козюбра М. Принцип верховенства права і конституційна юрисдикція / М. Козюбра// Вісник Конституційного Суду України. – 2000. - № 4. – С. 24 – 32.
47. Колодій А. Принципи права України : моногр. / А. Колодій. – К., 1998. – 223 с.
48. Конвенція про права людини і основоположні свободи 1950 року [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.echr.coe.int/Documents/Convention_UKR.pdf
49. Конвенція про права і обов’язки держав від 26 грудня 1933 року (Конвенція Монтевідео) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://avalon.law.yale.edu/20th_century/intam03.asp
50. Конквест Р. Жнива скорботи / Р. Конквест. – К. : Либідь, 1993. – 275 с.
51. Конституционное право: Словарь / Отв. ред. В.В. Маклаков. – М., 2001. – 890 с.
52. Конституції нових держав Європи та Азії. – К., 1996. – 911 с.
53. Конституційна держава та права людини й основоположні свободи: проблеми формування та розвитку в Україні: Монографія / Автор. кол.: Ващук О.М., Мазурок І.О., Навроцький В.В., Савчин М.В. (керівник автор. кол.), Трачук П.А. – Ужгород, 2008. – 348 с.
54. Конституційна конфліктологія (конституційні механізми подолання політичних криз): посібник / Г.М. Волянська, М.В. Оніщук, М.В. Савчин, та ін.: За ред. М.В. Савчина, В.Л. Федоренка. – К.: Ін-т громадян. сусп.-ва, 2008. – 188 с.
55. Конституційне право України : підручник / [В. Ф. Погорілко, О. Ф. Фрицький, О. В. Городецький та ін.] ; за ред. В. Ф. Погорілка. – К. : Наукова думка, 1999. – 734 с.
56. Конституція України, прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
57. Костюченко О.А. Основи конституційного права України. – К.: МАУП, 1999. – 56 с.
58. Котляревский С.А. Конституционное государство. Юридические предпосылки русских Основных Законов / С.А. Котляревский ; Под ред. и с предисловием В.А. Томсинова. – М.: Изд-во "Зерцало", 2004. – 392 с.
59. Кравець Є. Національна безпека України: права людини в умовах надзвичайного стану // Правова держава: щорічн. наук. праць. – Вип. 9. 1998. – С. 6-9.
60. Кравець Є. Я. Діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки. – К., 1998. – 371 с.
61. Круглый стол журнала «Государство и право»: «Принципы, пределы, основания ограничения прав и свобод человека по российскому законодательству и международному праву» // Государство и право. – 1998. № 7. – С. 20 42.
62. Курс конституционного права Украины. Том 2. Конституционный строй Украины : учебник / под ред. М.А. Баймуратова и А.В. Батанова. – Одесса : Феникс, 2012. – 800 с.
63. Ліпкан В.А. Національна безпека України: Навч. посібн. 2-ге вид. – К.: КНТ, 2009. – 552 с.
64. Лучин В.О. Конституция Российской Федерации. Проблемы реализации. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2003. – 264 с.
65. Медушевский А.Н. Конституционное право и политические институты / А.Н. Медушевский. – М. : Дело, 2002. – 522 с.
66. Мелащенко В.Ф. Основи конституційного права України / В.Ф. Мелащенко. – К. : Вентурі, 1996. – 208 с.
67. Мере Ж. Принцип суверенітету / Жан Мере. – Львів : Кальварія, 2003. – 216 с.
68. Мінченко С. Конституційні основи дотримання та обмеження прав людини в оперативно-розшуковій діяльності / С. Мінченко // Право України. – 2011. № 6. – С. 127 – 134.
69. Мучник А.Г. Комментарий к Конституции Украины. – К.: Парламентское издательство, 2000. – Кн. 1. – 397 с.
70. На сайті Служби безпеки України розміщено проект нового Закону України «Про Службу безпеки України» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ssu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=82195&cat_id=65689
71. Наливайко Л.Р. Системний взаємозв’язок категорій конституційний лад та державний лад: теоретико-методологічні підходи / Л.Р. Наливайко // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2006. - № 4. – С. 3 – 13.
72. Національна безпека України, 1994 – 1996 рр. Наукова доповідь НІСД / Редкол.: О. Бєлов (голова) та ін. – К.: НІСД, 1997. – 197 с.
73. Новые конституции стран СНГ и Балтии : Сб. докум. – М.: Манускрипт 1997. – 666 с.
74. Петрів І.М. Правове регулювання організації національної безпеки України / І.М. Петрів // Держава і право: Зб. наук. праць. – Вип. 6. – К: ІДП НАН, 2000. – С. 47 51.
75. Пилипчук В.Г. Система і компетенція державних органів зі спеціальним статусом у сфері національної безпеки України: Монографія / В.Г. Пилипчук, О.П. Дзьобань, В.Я. Настюк. – Х.: Право, 2009. – 200 с.
76. Погорілко В.Ф. Конституційне право України: Підручник / В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко ; за заг. ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2006. – 344 с.
77. Погребняк С.П. Основоположні принципи права (змістовна характеристика): Монографія. – Х.: Право, 2008. – 311 с.
78. Порядок отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації: затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1169 від 26.09.2007 р. // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1169-2007-%EF
79. Права і свободи людини і громадянина в Україні (доктрина Європейського суду з прав людини і Конституційного Суду України) / за ред. Головіна А.С. – К. : Юрінком Інтер, 2013. – 376 с.
80. Права людини в новому тисячолітті / за ред. Френсіса Батлера; пер. з англ. – К. : Сфера, 2006. – 264 с.
81. Права людини та підзвітність органів влади в Україні: результати дослідження / Центр соціальних перспектив і прогнозів ; Інститут соціології НАН України. – К. : Фоліант, 2003. – 183 с.
82. Про Антитерористичний центр: Указ Президента України № 1343/98 від 11 грудня 1998 р. (позначку «Опублікуванню не підлягає» знято згідно з Указом Президента України № 963/2009 від 24 листопада 2009 р.) // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1343/98
83. Про банки і банківську діяльність: Закон України № 2121-III вiд 07.12.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 5-6. – Ст. 30.
84. Про боротьбу із тероризмом: Закон України № 638-IV від 20 березня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 25. – Ст. 180.
85. Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 29. – Ст. 397.
86. Про правовий режим воєнного стану: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 28. – Ст. 224.
87. Про воєнну доктрину: Указ Президента України № 648/2004 від 15.06.2004 р. (в ред. від 22.06.2012 р.) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/648/2004
88. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України № 3781-ХІІ від 23 грудня 1993 року (в ред. від 26.10.2014 р.) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3781-12
89. Про державну таємницю: Закон України вiд 21.01.1994 № 3855-XII [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3855-12
90. Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 2008 року № 2 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/VS080017.html
91. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів: Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35.
92. Про засади зовнішньої і внутрішньої політики: Закон України № 2411-VI від 01.07.2010 р (в ред. від 01.01.2015 р.) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2411-17
93. Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю: наказ Служби безпеки України № 440 від 12.08.2005 р. (в ред. 08.04.2014 р.) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0902-05
94. Про затвердження Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації: Постанова Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 року № 1169http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1169-2007-%EF
95. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1996. - № 49. – Ст. 272
96. Про контррозвідувальну діяльність: Закон України № 374-ІУ від 26.12.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. № 12. Ст. 89.
97. Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію: Закон України № 3543-ХІІІ від 21.10.1993 р. (в ред. від 15.08.2014 р.) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3543-12
98. Про Національну систему конфіденційного зв’язку: Закон України № 2919-ІІІ від 10 січня 2002 року // Юридичний вісник України. – 2002. № 6 (346).
99. Про оборону України: Закон України № 1932-ХІІ від 06.12.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. № 9. – Ст. 106.
100. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України № 2135-XII вiд 18.02.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 22. – Ст. 303.
101. Про організацію оборонного планування: Закон України № 2198-IV від 18.11.2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. № 4. – Ст. 97.
102. Про основи національної безпеки України: Закон України № 964-IV від 19 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. № 39.
103. Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей: Закон України № 1680-VII від 16.09.2014 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2014. № 45. – Ст. 2043.
104. Про очищення влади: Закон України № 1682-VII від 16.09.2014 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2014. № 44. – Ст. 2041.
105. Про повноваження та гарантії здійснення постійного контролю за діяльністю Служби безпеки України: Указ Президента України № 427/2007 від 18 травня 2007 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=427/2007
106. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду: Закон України від 01.12.1994 р. № 256/94-ВР [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=266%2F94-%E2%F0
107. Про поштовий зв'язок: Закон України № 2759-III вiд 04.10.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. № 6. – Ст. 39.
108. Про правовий режим воєнного стану: Закон України № 1647-ІІІ від 06.04.2000 р. (в ред. від 02.03.2014 р.) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1647-14
109. Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України № 1550-ІІІ від 16.03.2000 р. (в ред. від 16.03.2014 р.) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1550-14
110. Про Прикордонні війська України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 2. – Ст. 7.
111. Про Раду національної безпеки і оборони України: Закон України
№ 183/98-ВР від 05.03.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. № 35. – Ст. 237.
112. Про Регламент Верховної України: Закон України від 10 лютого 2010 року № 1861–VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 14 15, 16 17. – Ст. 133.
113. Про розвідувальні органи України: Закон України № 2331-ІІІ від 22.03.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 19. – Ст. 94.
114. Про Службу безпеки України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 27. – Ст. 382.
115. Про Стратегію національної безпеки України: Указ Президента України № 105/2007 від 12.02.2007 р. (в ред. від 22.06.2012 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/105/2007
116. Про телекомунікації: Закон України вiд 18.11.2003 № 1280-IV // ВВРУ. - 2004. № 124. – Ст. 155.
117. Про цивільну оборону України: Закон України № 2229-ХІІ від 25.03.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. № 14. – Ст. 124.
118. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / Відп. ред. В.Ф. Погорілко: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України: А.С.К., 2003. – 652 с. (Нормативні документи та коментарі).
119. Погребняк С. Роль основоположних принципів права у застосуванні права / С. Погребняк // Проблеми філософії. – 2008 2009. – Том VI VII. – С. 124 134.
120. Договор об ассоциации между Европейским Союзом и Украиной [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://comeuroint.rada.gov.ua/komevroint/doccatalog/document;jsessionid=6E948FFA8539D0D1D49B7E67601CE7D0?id=56219
121. Пчелинцев С. Пределы возможных ограничений прав и свобод граждан в условиях особых правовых режимов в госу