Жук Наталія Анатоліївна. Стримування і противаги в системі поділу влади в Україні (загальнотеоретичні проблеми)

Краткое описание

Жук Наталія Анатоліївна. Стримування і противаги в системі поділу влади в Україні (загальнотеоретичні проблеми): дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2006

Жук Н.А. Стримування і противаги в системі поділу влади в Україні (загальнотеоретичні проблеми). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2006.
У дисертації досліджується комплекс загальнотеоретичних проблем, пов’язаних із виникненням, розвитком, функціонуванням стримувань і противаг в системі поділу влади. Сформульовані поняття, що входять в опорно-категоріальний апарат теорії стримувань і противаг. Встановлені ознаки та зміст системи взаємного стримування між гілками влади. Досліджені фактори, що обумовлюють специфіку дії стримувань і противаг. Виявлені закономірності розвитку систем поділу влади за умов різних форм правління. Сформульовані пропозиції щодо удосконалення системи забезпечення рівноваги між гілками влади в Україні.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у встановленні з позицій сучасного рівня розвитку теорії держави і права основних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування стримувань і противаг в системі поділу влади, перспектив подальшої еволюції їх системи, раціоналізації механізму їх дії в умовах сучасної демократичної держави. Серед висновків виділяються наступні:
1. Ідея взаємного стримування між гілками влади має багатовікову історію. Згадки про неї ми спостерігаємо зі стародавніх часів (Полібій, Н. Макіавеллі та ін.), а доктринальне обґрунтування цього принципу знаходимо у Дж. Локка і Ш.-Л. Монтеск’є. Цінність американської доктрини поділу влади у цьому аспекті полягає у деталізації і конституційній легалізації стрункої системи взаємного стримування і контролю між гілками влади.
2. Застосування принципу поділу влади є історично обумовленим і закономірним результатом розвитку демократичної державності. Відхід від суто догматичного розуміння принципу поділу влади висунув на передній план проблему встановлення природи і змісту механізму, що забезпечує координацію дій усіх гілок державної влади, їх взаємодію і конструктивне співробітництво з метою досягнення поставлених перед державою задач на благо суспільства.
3. Система стримувань і противаг між гілками влади є комплексним, багатоаспектним і багатофункціональним державно-правовим феноменом. Вплив стримувань і противаг на державну владу здійснюється по різних напрямах: встановлення та підтримання рівноваги між гілками; забезпечення їх взаємодії на базі конструктивної співпраці; здійснення виховно-стимулюючого впливу на гілки влади; перешкоджання трансформації політико-правових конфліктів між ними у кризи, що загрожують конституційному ладу; забезпечення спадкоємності влади і усталеності політичної системи. Система стримувань і противаг є основою саморегуляції державної влади.
4. Поділ засобів, які забезпечують взаємоурівноваження та взаємостримування гілок влади, на стримування і противаги, є досить умовним. Противаги часто фактично схожі зі стримуваннями як по характеру, так і за умовами застосування. Водночас їх розмежування є у деяких випадках доцільним. Головну роль в урівноваженні гілок влади відіграютьстримування,тобто техніко-правові засоби, що дозволяють кожній гілці впливати на сферу функціонального призначення інших гілок.Противаги,у свою чергу, покликані забезпечити максимально рівну значущість гілок у різних сферах відправлення державної влади.
5. Інститути, що охоплюються системою стримувань і противаг, є самостійними структурними або функціональними елементами державної влади, оформленими у правовому або організаційному відношенні, і спрямованими на забезпечення функціонування цієї системи. Їх основними ознаками є відносна відокремленість, можливість самостійного застосування і, водночас, єдність із іншими елементами цієї системи, наявність стійких зв'язків із демократичними принципами.
6. Система стримувань і противаг, як невід’ємна складова системи поділу влади, є, передусім, характеристикою юридичних аспектів здійснення державної влади. Тому оптимальним є її правовий вираз, у першу чергу, у Конституції. Використання інших джерел права (політичних угод, звичаїв) як правової основи взаємостримування та взаємоурівноваження між гілками влади в Україні є передчасним.
7. На сучасний механізм стримувань і противаг, що діє у правових формах, впливає ряд сторонніх факторів політичних, економічних, ідеологічних і т.п. Капітальний вплив на фактичний поділ влади здійснюють політичні партії. На системі стримувань і противаг це позначається певною трансформацією механізму дії ряду її інститутів. Найбільш сприятливі умови для попередження послаблення їх дієвості та ефективності складаються в умовах розділеного правління, яке є ймовірним у президентстві та напівпрезидентстві.
8. Система стримувань і противаг постійно знаходиться у процесі еволюції, пристосовування до нових умов функціонування. Основними закономірностями її розвитку є постійне оновлення і удосконалення її інститутів; підвищення її ролі і значення в механізмі здійснення державної влади; посилення правової забезпеченості взаємодії гілок влади; удосконалення використання людського фактору тощо.
9. Ці процеси є найбільш інтенсивними на етапах переходу від однієї до іншої форми правління. Перехід від традиційних до змішаних форм ми спостерігаємо у державах, що знаходяться на зламі формацій, зокрема, у посттоталітарних державах. Встановлення у переважній більшості з останніх саме змішаної форми правління було зумовлено потребою поєднання демократизації державної влади зі збереженням у певній мірі авторитарних тенденцій.
10. Змішана форма правління, встановлена, зокрема, у Франції, у більшості колишніх країн СРСР, як результат певного компромісу, не відрізняється стійкістю, яка притаманна традиційним формам правління. Головною тенденцією її розвитку є тяжіння до перетворення в одну з них. Це позначається на зміні системи стримувань і противаг між гілками шляхом введення додаткових їх елементів, притаманних президентській або парламентській (як це сталося зараз в Україні) формі правління.
11. За новою редакцією Конституції України президентська влада має усі ознаки самостійної гілки влади. Особлива функціональна спрямованість діяльності Президента визначається його статусом вищої посадової особи держави її глави і, головне, гаранта Конституції. Останнє полягає не у необхідності виконання ним спеціальних повноважень контрольного характеру, а у можливості спілкування з усіма гілками з широкого кола питань, виявлення ним ініціативи у зв’язку із тими або іншими політичними подіями. Заради запобігання переваги Президента над урядом, у тому числі, через партійну дисципліну, Президенту було б доцільно діяти на надпартійних засадах.
12. У будь-якій державі рівновага гілок влади може бути забезпечена, якщо система стримувань і противаг побудована таким чином, щоб: парламенту було забезпечено право вирішального голосу у сферах здійснення установчої влади, законодавства, державного бюджету, зовнішньої політики і національної безпеки, контролю за виконавчою владою; урядові у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності; судовій владі - у сфері правосуддя і здійснення конституційного контролю.
13. Здійснена в Україні конституційна реформа, безумовно, має прогресивний характер, оскільки спрямована на подальшу демократизацію державної влади, підвищення ефективності системи її поділу. Позитивними можна вважати її положення щодо: удосконалення механізмів стримування між гілками при здійсненні установчої влади, у законодавстві та підзаконній правотворчості, при формуванні органів державної влади, зокрема, уряду; моделі розпуску парламенту; звільнення Президента від виконання ряду функцій виконавчого характеру; означення ролі політичних партій як постійного фактору впливу на механізм здійснення державної влади.
З іншого боку, ряд позитивних рекомендацій, напрацьованих світовим досвідом, реформою не були враховані. Це стосується, зокрема, введення другої палати парламенту, уточнення порядку використання права вето на закони тощо. Зауваження громадськості викликав і запропонований реформою варіант виборчої системи. Поряд із властивими їй позитивними рисами, вона ускладнює контакти виборців із депутатами, створює умови для фактичної переваги у депутатському корпусі представників партійної та столичної еліти.