ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЛЮДЯНОСТІ: МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП ……………………………………………………..………..….4
РОЗДІЛ 1
ВИЗНАЧЕННЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЛЮДЯНОСТІ…………….13
1.1. Класифікація міжнародних злочинів під час підготовки Статуту Нюрнберзького Міжнародного воєнного трибуналу ..………..…13
1.2. Обвинувальні висновки і вироки Нюрнберзького та То-кійського трибуналів щодо злочинів проти людяності …………..…….28
1.3. Обвинувачення у вчиненні злочинів проти людяності в національних судах…………………………..………………………….…...43
РОЗДІЛ 2
КОДИФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЛЮДЯНОСТІ……………62
2.1. Злочини проти людяності за Статутами Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії і Міжнародного кримінального трибуналу для Руанди …………………………………………..…………. 62
2.2. Розгляд питання про злочини проти людяності у Комісії міжнародного права при підготовці проекту Кодексу злочинів проти миру й безпеки людства………………………………………………..…..….. ….83
РОЗДІЛ 3
ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЛЮДЯНОСТІ У СТАТУТІ МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ ..………………….….…98
3.1. Розвиток ідеї створення постійного міжнародного криміна-льного суду і кодифікації міжнародних злочинів…..…….………98
3.2. Формулювання злочинів проти людяності за Римським ста-тутом Міжнародного кримінального суду…………………………... 107
ВИСНОВКИ.…………………………………..……………………. 158
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………... 164

ВСТУП

Актуальність теми. У липні 2002 р. набрав чинності підписаний 1998 р. в Римі Статут Міжнародного кримінального суду, який має юрис-дикцію щодо злочинів, що викликають занепокоєння всього світу, серед яких зазначено й злочини проти людяності. Уперше термін «злочини про-ти людяності» було вжито після другої світової війни у статутах міжнаро-дних воєнних трибуналів ad hoc у Нюрнбергу й Токіо, створених для по-карання головних воєнних злочинців Німеччини та її союзників. Це був прецедент у міжнародному праві, який дав поштовх розвитку всьому піс-лявоєнному міжнародному праву. Статути цих трибуналів установлюють зв’язок цих злочинів зі злочинами воєнними й проти миру, які загалом можна назвати «злочинами проти людства».
Наступним етапом розвитку концепції злочинів проти людяності було створення двох міжнародних трибуналів – Югославського й Руан-дійського. Це були теж суди ad hoc. Вони вже визнають автономність зло-чинів проти людяності серед інших злочинів проти людства.
Міжнародний кримінальний суд є механізмом, уповноваженим за-побігати й зупиняти міжнародні злочини і заарештовувати міжнародних злочинців. Україна підписала Статут Міжнародного кримінального суду і має ратифікувати його. Визначення злочинів проти людяності у цьому до-кументі узагальнило досвід усіх трибуналів, у ньому перелічено всі мож-ливі дії, що можуть являти собою такі злочини проти людяності, але не дає вичерпного переліку останніх. Сучасне міжнародне право містить багато міжнародно-правових норм стосовно захисту прав людини, у яких йдеться про запобігання деяким злочинам проти людяності, таким як апартеїд, ге-ноцид, насильницьке зникнення, расова дискримінація та ін.
Однак рівень наукового опрацювання поняття «злочини проти лю-дяності» є недостатнім, що в практичному плані викликає проблеми відпо-відності норм внутрішнього законодавства України міжнародним нормам про злочини проти людяності та інші злочини, які входять до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, а в теоретичному – породжує низку питань щодо правової природи зазначених злочинів. Розв’язанню вказа-них проблем може сприяти насамперед їх цілісне вивчення, глибоке теоре-тичне осмислення, комплексний і системний аналіз поняття «злочини проти людяності».
Отже, актуальність визначення злочинів проти людяності в між-народному праві зумовлена, зокрема, наступним:
По-перше, поняття «злочини проти людяності» на сьогодні залиша-ється тільки нормативно визначеним у міжнародно-правових документах. Не існує жодного монографічного дослідження проблеми злочинів проти людяності, хоча це поняття введено Статутом Нюрнберзького трибуналу більш як півстоліття тому. Як правило, вивчалися тільки злочини воєнні і проти миру, а коли описувалася юрисдикція Міжнародного воєнного три-буналу, про злочини проти людяності йшлося лише мимохідь.
По-друге, можлива ратифікація Україною Римського статуту Між-народного кримінального суду вимагає приведення її внутрішнього зако-нодавства у відповідність до норм Статуту, який зобов’язує держави здій-снювати універсальну юрисдикцію щодо названих злочинів. Детальне роз-криття поняття злочинів проти людяності необхідне для встановлення від-повідності міжнародним нормам положень національного кримінального права України, яка в Декларації про державний суверенітет визнає верхо-венство норм міжнародного права.
По-третє, Україна є повноправним членом Організації Об‘єднаних Націй, інших міжнародних організацій, бере участь у формуванні миро-творницьких сил ООН. Цілком імовірно, що до складу створюваного Мі-жнародного кримінального суду будуть входити і представники України.
По-четверте, злочини проти людяності є міжнародними злочинами і їх дослідження має теоретичне значення для подальшого розвитку між-народного кримінального права.
По-п‘яте, розширення теми дисертації стосовно інституту універса-льної юрисдикції в міжнародному публічному праві в подальшому дасть змогу зробити достовірні висновки щодо поширення універсальної юрис-дикції на кожний окремий злочин проти людяності.
Вищевказані чинники й визначають актуальність обраної теми ди-сертаційного дослідження та її важливість з точки зору вітчизняної науки міжнародного права.
Ступінь наукової розробленості проблеми. До теми міжнарод-них судових органів і злочинів проти людства, що входили до їх юрисдик-ції, у різний час зверталися такі провідні науковці, як Н.Н. Полянський, А.І. Полторак, М.Ю. Рагинський, Ю.А. Решетов, П.С. Ромашкін, А.Н. Трайнін, Б.С. Утєвський, Л.Н. Смирнов, В. Розен, А.Н.Ніколаєв, Л.Н. Га-ленська, М.П. Андрюхін, Н.С. Алексєєв, І.П. Блищенко, В.С.Верещетін, І.А. Арцибасов, Є.Г Ляхов, І.І. Карпец та ін.
Детальне вивчення процедури створення Нюрнберзького міжнаро-дного воєнного трибуналу міститься в монографії Н.С. Лєбєдєвої «Подго-товка Нюрнбергского процесса» (1975 р.).
Поряд з науковими розробками вітчизняних учених у дисертації також використовувалися праці таких зарубіжних правознавців, як Ш. Ба-ссіуні, Б. Грефрат, В. Саутенет, К. Райт, Дж. О‘брайєн, В. Пелл, В. Морріс, К. Ренделл, Е. Швелб, Ейкхерст – Маланчук.
З останніх робіт, присвячених Міжнародному кримінальному суду, є монографія І.П. Блищенка й І.В. Фисенка «Международный уголовный суд» (1998 р.), яка в основному розкриває механізм створення такого су-ду, його структуру тощо, але не розглядає його юрисдикції.
Роботи 90-х років І.І. Лукашука, І.П. Блищенка, присвячені міжна-родному кримінальному праву, висвітлюють нормативний зміст злочинів проти людяності.
Однак з огляду на сучасний стан міжнародних відносин поняття «злочини проти людяності» потребує більш широкого наукового аналізу .
Зв‘язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Ди-сертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких досліджень Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рам-ках державної цільової комплексної програми «Проблеми історії, теорії та практики державного права іноземних країн і міжнародного права (Осно-вне. Пріоритетне)» (державна реєстрація № 0186.0.070868).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є визначення дій, що підпадають під поняття «злочини проти людяності», вивчення складу кожного окремого злочину, формулювання теоретичних положень і прак-тичних висновків на розвиток і закріплення цього поняття в міжнародному публічному праві, а саме у такій його галузі, як міжнародне кримінальне право.
Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішувалися наступ-ні основні завдання:
– проаналізувати тексти статутів міжнародних трибуналів (Нюрн-берзького, Токійського, Югославського та Руандійського), а також спеціа-льну наукову літературу щодо визначення, сутності та змісту злочинів проти людяності;
– дослідити правову природу й надати юридичну характеристику розглядуваним злочинам;
– з’ясувати місце інституту індивідуальної відповідальності в систе-мі міжнародного кримінального права;
– визначити, які дії належать до злочинів проти людяності;
– охарактеризувати кожний окремий злочин, що охоплюється по-няттям «злочини проти людяності»;
– дослідити положення про універсальну юрисдикцію щодо злочи-нів проти людяності;
– розробити конкретні науково-практичні рекомендації, спрямовані на застосування поняття «злочини проти людяності» в національному пра-ві України.
Об’єктом дослідження є грубі масові порушення прав людини й основних її свобод.
Предметом дослідження виступають злочини проти людяності як грубе масове порушення прав людини та основних свобод у перебігу воєн, міжнародних і неміжнародних збройних конфліктів.
Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності ре-зультатів використано весь комплекс загальнонаукових і спеціальних ме-тодів дослідження, які знаходять широке застосування в сучасній науці міжнародного публічного права: метод об’єктивності використано для встановлення вірогідності й повноти застосованої у процесі дослідження інформації; діалектичний метод – для аналізу розвитку концепції злочинів проти людяності та встановлення її зв’язку з іншими правовими явищами; історико-правовий – для характеристики поняття «злочини проти людяно-сті» на різних етапах його розвитку; формально-логічний – для визначення вказаного поняття та його складників; спеціально-юридичний – для аналізу положень статутів міжнародних трибуналів, інших міжнародно-правових документів, рішень національних судових органів різних країн щодо роз-глядуваних злочинів; системно-структурний – для визначення місця ін-ституту індивідуальної відповідальності в системі міжнародного права й дослідження його зв’язку з іншими інститутами; порівняльно-правовий – для проведення класифікації злочинів проти людства (зокрема, злочинів геноциду), для виявлення змін у визначенні злочинів проти людяності, що містяться у низці міжнародно-правових актів; соціологічний – для аналізу письмових документів (звітів комісій із розслідування порушень прав лю-дини, доповідей суддів міжнародних трибуналів тощо), що забезпечує до-стовірність знань про досліджувані злочини; метод кількісного і якісного аналізу – для з’ясування наявності систематичності чи широкомасштабнос-ті вчинення злочинів проти людяності, що необхідно для їх констатації; методи моделювання, багатофакторності та прогнозування – для розро-бки пропозицій стосовно дій України для ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
Наукова новизна одержаних результатів проявляється в тому, що ця дисертація є першим в Україні спеціальним дослідженням, у якому здійснено науковий аналіз поняття «злочини проти людяності» і розгляну-то розвиток концепції злочинів проти людяності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в таких теоретич-них положеннях і висновках роботи, що виносяться на захист:
1. Виведено історичний ланцюг розвитку ідеї створення постійного судового органу для притягнення до відповідальності осіб, які грубо по-рушили гуманітарні принципи.
2. Проведено детальний аналіз дій, що складають злочини проти людяності.
3. По-новому доведено положення про міжнародний характер про-ведених після другої світової війни міжнародних воєнних трибуналів. Мі-жнародний воєнний трибунал у Нюрнбергу був загальним проявом волі чотирьох держав-переможниць осудити головних злочинців війни, незва-жаючи на те, що кожна могла зробити це окремо.
4. По-новому доведено необхідність існування постійного міжнаро-дного кримінального судового органу.
5. Удосконалено положення про те, що Міжнародний кримінальний суд, Статут якого затверджено в Римі у 1998 р., не має аналогів в історії людства, а є суттєво новітнім явищем у міжнародному праві.
6. Удосконалено положення про відсутність імунітетів осіб незалеж-но від їх офіційного стану в разі вчинення будь-якого злочину проти лю-дяності.
7. По-новому розкрито необхідні умови для ефективного здійснення універсальної юрисдикції щодо міжнародних злочинів.
8. Запропоновано конкретні шляхи вирішення проблем, що виник-ли перед Україною у зв’язку з підписанням Римського статуту Міжнарод-ного кримінального суду та його ратифікацією.
9. Подальшого розвитку отримало положення про універсальну юрисдикцію держав щодо злочинів проти людяності.
Практичне значення одержаних результатів дисертації. Сфор-мульовані положення й висновки в сукупності дають цілісне визначення злочинів проти людяності як поняття міжнародного публічного права, зо-крема, міжнародного кримінального права.
Аспекти застосування результатів дисертації:
– науково-дослідний (теоретичне визначення поняття «злочини про-ти людяності», їх юридичної природи);
– науково-освітній (використання розроблених у дисертації науко-вих положень під час викладання курсу «Міжнародне публічне право»);
– науково-методичний (для вдосконалення навчальних програм з міжнародного публічного права при підготовці підручників і навчально-методичних посібників);
– практичний (для підготовки й перепідготовки юристів і працівни-ків Міністерства закордонних справ України).
Особливу практичну цінність результати даного дослідження мають з урахуванням того, що вони можуть бути застосовані у правовому забез-печенні інтересів України в процесі ратифікації Римського статуту Міжна-родного кримінального суду, можливого представництва України в складі його суддів, необхідного приведення у відповідність національного зако-нодавства України у зв’язку з ратифікацією Статуту.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформу-льовані в дисертаційному дослідженні, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного права і державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Основні положення дисертації доповідалися на конференціях:
1) науковій конференції молодих учених та аспірантів «Права лю-дини в умовах реформування правової системи України (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини)» (12 грудня 1998 р., м. Харків; тези опубліковано);
2) регіональній науковій конференції молодих учених та аспірантів «Актуальні проблеми юридичної науки» (18 травня 2000 р., м. Харків; те-зи опубліковано);
3) всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених «Актуальні проблеми формування правової держави в Україні (До 50-ї рі-чниці Конвенції про захист прав людини й основних свобод)» (27 грудня 2000 р., м. Харків; тези опубліковано);
4) науковій конференції молодих учених «Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України» (30 че-рвня 2001р., м. Харків; тези опубліковано).
Теоретичні аспекти роботи використовувалися автором у навчаль-ному процесі під час проведення занять з міжнародного публічного права за темою «Міжнародна боротьба зі злочинністю».
Публікації. Основні положення дисертації знайшли відбиття в п’яти наукових статтях, чотири з яких опубліковано у наукових фахових періо-дичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, а також у чотирьох тезах доповідей та наукових повідо-млень на наукових конференціях.
Відповідно до мети, завдань, предмета й логіки дослідження обрано структуру дисертації, яка містить вступ, три розділи (сім підрозділів), ви-сновки та список використаних джерел, що нараховує 203 позиції і займає 17 сторінок. Загальний обсяг дисертації 182 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в дослідженні поняття злочинів проти людяності в міжнародному публічному праві. Головні наукові і практичні результати роботи полягають в наступному: по-перше, проведено юридичний аналіз юридичної природи і дана юридична характеристика злочинів проти людяності; по-друге, визначено етапи розвитку концепції злочинів проти людяності і проведений аналіз змін у визначенні цих злочинів; по-третє, розкриті критерії «систематичність» і «широкомасштабність» як обов’язкові для констатації вчинення злочинів проти людяності; по-четверте, досліджено положення про універсальну юрисдикцію держави щодо злочинів проти людяності; по-п’яте, доведено імперативний характер норм про злочини проти людяності і заборону їх вчинення; по-шосте, запропоновано конкретні рекомендації щодо приведення у відповідність національного законодавства положенням Статуту міжнародного кримінального суду.
Таким чином, в результаті дослідження здійснена спроба надати по-няттю «злочини проти людяності» узагальнюючого, визначеного та цілісного вигляду, що в прикладному плані дає змогу зробити такі висно-вки:
1. Вперше концепція «злочини проти людяності» була представлена у міжнародному праві у 20 ст. в результаті злочинів, вчинених Німеччиною під час Другої світової війни; у Статуті Міжнародного воєнного трибуналу у Нюрнбергу вперше було дане визначення злочинів проти людяності.
2. Нюрнберзький трибунал у Статуті визнав принцип індивідуальної відповідальності і підтвердив це у Вироку. Післявоєнне міжнародне право виходить саме з цього і тепер є нормою те, що за вчинення міжнародних злочинів, зокрема, злочинів проти людяності, відповідають не держави, а окремі особи (керівники, організатори, посібники, виконавці).
3. Нюрнберзький процес був вираженням волі усього людства, об’єднаним судом, який діяв від імені держав-переможниць, хоча кожна з них могла судити воєнних злочинців, підтвердженням чому є проведення багатьох кримінальних процесів у національних судах СРСР, Німеччини, Франції, Польщі, Ізраїлю тощо.
4. У Статуті Нюрнберзького трибуналу наведене базове визначення злочинів проти людяності і характерні їх ознаки, яке було підґрунтям для подальшого його доповнення і зміни. Визначення точних контурів концепції злочинів проти людяності мало стати результатом практики.
5. Характерною ознакою злочинів проти людяності є те, що вони: 1) вчиняються за заздалегідь складеними наказами і носять тому державно-організований характер, а також мають за мету масове винищення людей; 2) пов'язані з іншими міжнародними злочинами; 3) пов'язані зі станом війни.
6. Статути і Вироки Нюрнберзького і Токійського трибуналів не розділяли злочини проти людяності і злочини геноциду, а розглядали геноцид як один із проявів злочинів проти людяності (винищення і переслідування). В результаті подальшого розвитку концепції злочинів проти людяності змінювався і доповнювався склад злочинів, визначалися нові їх характерні ознаки.
7. Створені в результаті конфліктів в Югославії та Руанді спеціальні міжнародні трибунали, що було логічним слідством подій у цих державах, теж ad hoc, мають тільки тимчасові повноваження, до того ж їх юрисдикція територіально обмежена.
8. У статутах міжнародних трибунали для Югославії і для Руанди у визначенні злочинів проти людяності з'явилися нові характерні риси: 1) втратив значення зв’язок злочинів проти людяності зі станом війни; 2) зі складу злочинів проти людяності відокремлений злочин геноциду. Об'єктом геноциду є 3 типи груп: національні (етнічні), расові і релігійні. У геноциді вирізняються три форми: фізичний, біологічний і національно-культурний. Визначення злочинів проти людяності доповнене декількома новими складами злочинів
9. Виділяються три характерних ознаки злочинів проти людяності: спрямованість проти цивільного населення, організованість і систематич-ність або масштабність дій. Треба підкреслити альтернативний, а не кумулятивний, характер останньої ознаки, «або». Включення терміну «цивільне населення» визначає колективну природу злочинів і виключає одиничні або ізольовані дії. Ті особи, які брали активну участь у конфлікті, не можуть характеризуватися як цивільне населення, а ті хто брав участь у русі опору можуть розглядатися як жертви злочинів проти людяності. Вчинення систематично означає вчинення двох і більше тотожних злочинів як вираз певної тенденції у поведінці винного відповідно до заздалегідь розробленого плану чи політики. Широкомасштабно означає вчинення у великих розмірах. При відсутності елементу конкретного наміру знищити повністю чи частково будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу, має місце злочин переслідування як злочин проти людяності, а не злочин геноциду. Не вимагається зв'язку з іншими злочинами, визнається автономність злочинів проти людяності.
10. Подальшого розвитку визначення злочинів проти людяності отримало у результаті діяльності Комісії міжнародного права при підготовці проекту Кодексу злочинів проти миру й безпеки людства:
а) перелік дій конкретизовано й доповнено новими злочинами;
б) поряд з уже відомими характерними ознаками (систематичність чи широкомасштабність) встановлено нова: дії інспіруються чи спрямовуються урядом чи будь-якою організацією чи групою (має бути заохочення чи керівництво з боку уряду чи організації).
11. Міжнародне право виступає основою для кримінально-правової кваліфікації дій, що являють собою злочини проти людяності; заборона таких дій і їх караність прямо випливають з міжнародного права. Міжнародне право застосовується до злочинів проти людяності поза залежності від існування відповідних національних законів. Результатом є самостійність міжнародного права у питаннях кваліфікації дій, що являють злочини проти людяності.
12. Порушення норм jus cogens, до яких відносяться норми про зло-чини проти людяності, є злочином, щодо якого може здійснювати юрисдикцію будь – яка держава. Це можливо за наявності в держави законодавства, на основі якого національні суди можуть здійснювати універсальну юрисдикцію щодо злочинів проти людяності.
13. Для можливості ефективного здійснення універсальної юрисдик-ції щодо злочинів проти людяності державою мають бути виконані певні умови:
1) національна судова система володіє такою юрисдикцією щодо мі-жнародних злочинів, незважаючи на офіційний стан винного, і національне законодавство забезпечує можливість судового переслідування за злочини, вчинені поза території цієї держави;
2) гарантується можливість судового переслідування незалежно від часу їх вчинення;
3) гарантується, що посилання на накази керівних осіб і примус не визнаються у національному законодавстві як припустимі засоби захисту і підстави для звільнення від відповідальності;
4) гарантується можливість судового переслідування, навіть якщо винний не піддається кримінальному переслідуванню в судових органах інших держав;
5) забезпечується політичне невтручання у розслідування чи судочинство, принципи незалежності і неупередженості;
6) гарантується дотримання загальноприйнятого порядку судочинс-тва без чекання скарг жертви чи іншої зацікавленої особи;
7) національне законодавство забезпечує справедливий і швидкий судовий розгляд і його ведення відповідно до міжнародного права і норм справедливого розгляду, можливість допуску міжнародних спостерігачів і їх відкритих звітів про хід судових розглядів справ осіб, обвинувачених у міжнародних злочинах;
8) забезпечується захист жертв, свідків і їхніх родин, гідне відшкодування;
9) національне законодавство повинне забезпечити, щоб за такі зло-чини не призначалися страта чи інше жорстоке, нелюдське чи принижуюче гідність покарання, і дотримання умов ув’язнення;
10) держави повинні всебічно співробітничати з іншими державами щодо виявлення і встановлення місцеперебування осіб, зняття показань і одержання доказів, надання документів, арешту чи затримки, а також екст-радиції обвинувачених;
11) національне законодавство повинне передбачати ефективну підготовку суддів, обвинувачів і слідчих в області законодавства з прав людини, міжнародного гуманітарного права і міжнародного кримінального права, а також з практичного застосування положень відповідних міжнародних документів, державних зобов’язань, що випливають з цих документів і звичайного права, відповідної судової практики трибуналів і судів інших національних і міжнародних судових систем.
14. Сучасне визначення складів злочинів проти людяності і їх характерні ознаки, наведені у Римському статуті Міжнародного кримінального суду, сформульовані із урахуванням досвіду усіх міжнародних трибуналів ad hoc (Нюрнберзький, Токійський, Югославський, Руандійський). Характерними ознаками є те, що злочини проти людяності мають бути вчинені як частина політики держави чи організації, спрямованої на здійснення нападу на цивільне населення чи з метою сприяння такій політиці. Щодо суб’єктивної сторони, то вони мають вчинятися навмисно і свідомо. Повинна бути участь винного у широкомасштабному й систематичному нападі на цивільне населення і обізнаність про нього, виконавець може й не бути обізнаним щодо усіх характеристик нападу чи точних деталей плану або політики держави чи організації. Перелік дій доповнено новими складами злочинів.
15. До суверенітету відноситься те, що держави і особи, які діють від їх імені, принципово мають імунітет щодо судів іноземної держави. Імунітету не існує для міжнародних злочинів. Міжнародні кримінальні суди не порушують суверенну юрисдикцію держав, бо держави передали їм цю юрисдикцію у достатньому об’ємі. Міжнародні суди не порушують і суверенний імунітет держави, бо для міжнародних злочинів його не існує. Міжнародний трибунал для колишньої Югославії має конкуруючу компетенцію щодо національних судів. При цьому він має переважну компетенцію. В цьому полягає сутнісна різниця зі Статутом Міжнародного кримінального суду, який заснований на принципі компліментарності (доповнюваності), але його відмінною рисою є те, що він має переважну юрисдикцію щодо національних судів.
16. Виконання обов’язків, що витікають зі Статуту Міжнародного кримінального суду, повинно бути гарантовано до набрання ним чинності. При цьому можуть виявитися необхідними значні зміни у національному законодавстві, які принципово схожі у різних державах. Необхідне приведення у відповідність національного законодавства у зв’язку з ратифікацією державою Статуту Міжнародного кримінального суду. Зокрема, Україна має внести зміни до Конституції щодо положення про те, що Міжнародний кримінальний суд є доповненням до національної судової системи України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абашидзе Аслан. Вопросы юрисдикции Международного уголовного суда и взаимоотношения с Советом Безопасности ООН // Международный уголовный суд и позиция России: Материалы конференции. – М.: Фонд « Гласность» , 2000.- С.34 – 36.
2. Алексеев Н.С. Злодеяния и возмездие. Преступления против человечества.- М.: Юридлит., 1986.-398 с.
3. Алексеев Н.С. Ответственность нацистских преступников.- М.: МО, 1968.- 127 с.
4. Андрюхин М.Н. Геноцид – преступление против человечества.-Автореферат ...канд.юрид.наук. -М.,1954.- 15 c.
5. Арцибасов И.Н. За пределами законности: о преступлениях империа-лизма против мира и человечества.- М.: Юридлит.,1981.- 310 с.
6. Атливанников Ю.Л., Энтин М.Л. Преступления против мира и человечества: проблемы кодификации и институционализации международной юстиции // Международные суды и международное право. Сборник обзоров.- М., 1986. – С. 37 – 85.
7. Барсегов Ю.Г. Актуальные вопросы разработки проекта Кодекса преступлений против мира и безопасности человечества // Сов. Ежегодник международного права, 1988.- М., 1989.- С.53.
8. Бахин С.В. Международно-правовая защита прав человека и эксперименты на людях // Вестн. Ленингр. Ун-та. Сер. 6, История КПСС, науч.коммунизм, философия, право.- Л., 1987.- Вып. 3.- С. 94-99.
9. Березин Карл. Дело нацистского преступника Лилейкиса // Вестник. – №12(246), 20 июня 2000.
10. Библиография работ о Нюрнбергском процессе над главными военными преступниками / Сост. Д.И. Васильев; ИГПАН. – М., 1986. – 30 с.
11. Блатова Н.Т. Основные направления и формы борьбы с преступнос-тью в международном праве // Актуальные вопросы теории современного международного права. – М., 1985.- С.3-18.
12. Блищенко И.П. Апартеид – международное преступление // СЕМП, 1974.– М., 1976. – С. 107 – 113.
13. Блищенко И.П., Дориа Ж. Прецеденты в международном публичном и частном праве.-М.:МНИМП,1999.-472 с.
14. Блищенко И.П., Фисенко И.В. Международный уголовный суд .- М.: Юнити, 1998.-240 с.
15. Блищенко Игорь. История создания Международного уголовного суда и проект его устава // Международный уголовный суд и позиция России: Материалы конференции. – М.: Фонд « Гласность» , 2000.- С.7-9.
16. Бородин С.В., Ляхов Е.Г. Международное сотрудничество в борьбе с преступностью. – М.: Международн. отношения,1983.- 200 с.
17. Вагнер Маркус. Процесс в Международном уголовном суде в аспекте учета прав и обязанностей сторон // Распространение знаний о Международном уголовном суде в восточно – европейских странах: Материалы семинара.- К., 2000.- 3с.
18. Валицкая В.И., Николайчик В.М. Наказание нацистских преступников – обязательство международного значения // США: Экономика. Политика. Идеология.- М., 1996.- №1.- С. 49-64.
19. Верещетин В.С. Международный уголовный суд: новые перспективы? (К рассмотрению вопроса в Комиссии международного права ООН) // Московск. журн. международн. права.- 1993.- №2.- С.3-15.
20. Верещетин В.С. О работе 46-й сессии Комиссии международного права ООН // Моск. журн. международн. права.- 1994.-№ 4.- 35-51.
21. Вирт Штефен. Международное уголовное право: юрисдикция и иммунитет // Распространение знаний о Международном уголовном суде в восточноевропейских странах: Материалы семинара.- К., 2000.- 7с.
22. Виттерсхаген Оливер. Международный уголовный суд. Подсудность и предпосылки приемлемости // Распространение знаний о Международном уголовном суде в восточноевропейских странах: Материалы семинара.- К., 2000.- 4с.
23. Вольгаст Джеймс. Международное уголовное право как часть международного права. Место международного уголовного права и принципы международного права в МУС // Распространение знаний о Международном уголовном суде в восточноевропейских странах: Материалы семинара.- К., 2000.- 7с.
24. Гайсинович М.Д. У змові з катами. – Львів:Каменяр, 1975.- 128 с.
25. Галенская Л.Н. Основные направления сотрудничества государств по борьбе с преступностью. Автореф. дис… докт. юрид.наук/ 12.00.10./ЛГУ.- Л.,1979.-44 с.
26. Галенская Л.Н. Правовые проблемы сотрудничества государств в борьбе с преступностью.- Л.:ЛГУ,1978.- 86 с.
27. Гернет М.Н. Преступления гитлеровцев против человечности. – М.: Юриздат, 1946. – 28 с.
28. Гегель Г.В.Ф. Философия права: Пер. с нем. / [Авт.вступит.ст. и примеч. В.С.Нерсесянц]; АН СССР, Ин-т философии.- М.: Мысль, 1990.- 524, [2]с.
29. Григорьянц Сергей. Создаваемый ООН Международный уголовный суд – один из путей спасения человечества // Международный уголовный суд и позиция России: Материалы конференции. – М.: Фонд « Гласность» , 2000.- С.3-4.
30. Григорьянц Сергей. Опыт создания Международного трибунала по делу о преступлениях против человечности и военных преступлениях в Чеченской Республике // Международный уголовный суд и позиция России: Материалы конференции. – М.: Фонд « Гласность» , 2000.- С.9-11.
31. Гуго Гроций. О праве войны и мира.-М.:Госюриздат,1956.- 868 с.
32. Действующее международное право: В 3-х томах /Сост. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова.- М.: Изд-во Моск. независим. ин-та междунар. права, 1996.
33. Деримов М.І. Хай здійсниться правосуддя: душогуб з Треблінки перед судом народу. – К.:Політвидав,1987.- 87с.
34. Док. ООН S/1994/1405
35. Док.ООН S/25704 – Доклад Генерального секретаря ООН об учреждении Международного трибунала по ситуации в бывшей Югославии 3 мая 1993 г.
36. Док. OOH S/1995/134Доклад Генерального секретаря ООН .
37. Доклад Комиссии Международного права о работе ее 48-й сесси 6 мая- 26 июля 1996 г. / Генеральная ассамблея. Официальные отчеты. 51-я сессия. Дополнение № 10 (А/51/10).- Нью-Йорк: Организация объединенных наций, 1996. – 348 с.
38. Доклад Комитета по ликвидации дискриминации в отношении жен-щин, Официальные отчеты Генеральной Ассамблеи ООН, сорок сeдьмая сессия, Дополнение № 38 (А/47/38).
39. Заявление Государственной Думы РФ в связи с вынесением Рижским окружным судом обвинительного приговора по делу В.М.Кононова как бывшего командира партизанского отряда, боровшегося с фашизмом в годы Второй мировой войны// Моск. журн. международн. права.- 2000.- №3.-С.416.
40. Зельбманн Франк. Оценка работы Международных трибуналов и их значение для создания эффективной системы международного уголовного преследования // Распространение знаний о Международном уголовном суде в восточноевропейских странах: Материалы семинара.- К., 2000.- 4с.
41. Зельбманн Франк. Создание международных трибуналов и их юрисдикция // Распространение знаний о Международном уголовном суде в восточноевропейских странах: Материалы семинара.- К., 2000.- 5с.
42. Иванова И.М. Международная уголовная юстиция и преступления против человечества.- Автореф…. канд. юрид. Наук /МГИМО.- М., 1959.-16 с.
43. Иванова И.М. Нюрнбергские принципы международного права //СГП. – 1960. – № 8.- С. 83 – 90.
44. Игнатенко Г.В. Международное сотрудничество в борьбе с преступностью: Учебн.пособие.- Свердловск: УрГУ, 1980.- 75 с.
45. Каратель живет в Клифтоне: о фашистских приспешниках, укрывшихся в США.- М.:Юридлит,1985.-159с.
46. Карпец И.И. Международная преступность.- М.: Наука, 1988.- 112 с.
47. Колодкин Р. А., Панин И.А. Обсуждение проекта Устава международного уголовного суда в специальном комитете Генеральной Ассамблеи ООН // Московск. Журн. Междунар. права. -1996.-№ 4.- С. 69—80.
48. Київський процес: документи та матеріали.-К.:Либідь,1995.-204 с.
49. Конвенция о неприменимости срока давности к военным преступлениям и преступлениям против человечества // Права человека. Сборник международных договоров.- Нью-Йорк: ООН, 1989.-165-169.
50. Конвенция о пытках и других жестоких, бесчеловечных или унижающих достоинство видоа обращения и наказания // Права человека. Сборник международных договоров.- Нью-Йорк: ООН, 1989.- С. 238-255.
51. Конвенція про попередження злочину геноциду та покарання за нього // Україна в міжнародно – правових відносинах. Кн.1.-К.: Юрінком,1996. – С.94-100.
52. Краль Вацлав. Преступления против Европы: Пер с чешск.- М.: Мысль,1968.-352 с.
53. Краснов В.В. К суду истории[Записки военного прокурора].-Саратов: Приволжское книжное издательство,1986.-174 с.
54. Кудрявцев В.Н. Международное уголовное право: Учебн. пособие. -М.: Наука, 1999.- 264 с.
55. Лебедева Н.С. Подготовка Нюрнбергского процесса.- М.: Наука, 1975. – 238 с.
56. Лебедева Н. Предыстория Нюрнбергского процесса (1941 – 1945 гг.). – Автореф…. канд. юрид. наук /Ин-т всеобщей истории АН СССР. – М., 1971. – 35 с.
57. Ледях И.А. Давность неприменима к нацистским преступникам // Сов. гос-во и право.- 1979.-№ 6. – С. 112 – 119.
58. Ледях И.А. Нацистские преступники и судебная практика в ФРГ.- М.: Юридлит., 1973.- 159 с.
59. Лещинский Л.М. Хойзингер – военный преступник.-М.:ИМО,1961.- 319 с.
60. Лукашук И.И. Нормы международного права в международной нормативной системе. – М.: Спарк, 1997. – 322 с.
61. Лукашук И.И., Наумов А.В. Международное уголовное право: Учеб.-М.: Спарк,1999.- 287 с.
62. Маевская А.А. Международный уголовный суд: организация и структура // Проблеми законності. Вип. 39: Респ. міжвідомч. наук. зб./ Відп. ред. В.Я.Тацій.-Харків: Нац.юрид.акад. України, 1999.- С.199-203.
63. Маевская А.А. Некоторые международно – правовые аспекты Конституции Украины // Проблеми активізації конституційно – правових досліджень і вдосконалення викладання контитуційного права: Зб. наук. статей / Голова редколегії В.Я. Тацій.- Харків: Нац.юрид.акад. України, 1999.- С. 74-78.
64. Маевская А.А.Обвинение в преступлениях против человечности в национальных судах // Актуальні проблеми юридичної науки: Тези доп. та наук. повідомлень наук. конф. молодих учених та аспірантів / за ред.проф. М.І. Панова.- Харків: Нац.юрид.акад. України, 2000.- С. 103-105.
65. Маєвська А.А. Злочин геноциду і відповідальність за нього: міжнародно – правові норми і національне законодавство // Проблеми законності. Вип. 44: Респ. міжвідомч. наук. зб./ Відп. ред. В.Я.Тацій.-Харків: Нац.юрид.акад. України, 2000.- С.225-229.
66. Маєвська А.А. Злочин переслідування як злочин проти людяності за ст. 5 Статуту Югославського трибуналу / Конституція – основа державно – правового будівництва і соціального розвитку в Україні: Тези доп. та повідомлень наук. конф. молодих учених /за ред. М.І. Панова. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – С. 162, 163.
67. Маєвська А.А. Злочини проти людяності у проекті Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні (До 50 –ї річниці Конвенції про захист прав людини і основних свобод): Тези доп. та наук. повідомлень Всеукр. наук. – практ. конф. молодих учених / за ред. проф. М.І. Панова.- Харків: Нац.юрид.акад. України, 2000.- С. 200, 201.
68. Маєвська А.А. Міжнародний кримінальний суд: історія і сучасність // Права людини в умовах реформування правової системи України (До 50 –ї річниці Загальної декларації прав людини): Тези доп. та наук. повідомлень наук.конф.молодих учених та аспірантів / за ред.проф. М.І. Панова.- Харків: Нац.юрид.акад. України, 1998.- С. 45-47.
69. Маєвська А.А. Універсальна юрисдикція і Римський статут Міжнародного кримінального суду // Проблеми законності. Вип. 47: Респ. міжвідомч. наук. зб./ Відп. ред. В.Я.Тацій.-Харків: Нац.юрид.акад. України, 2001.- С.198-201.
70. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом: Пер.з англ. Восьме видання, перероблене. -Харків:Консум,2000.-592 с.
71. Малцужинський Кароль. Преступники не хотят признавать своей ви-ны: Пер. с пол. – М.:Прогресс,1979.- 378 с.
72. Маслов В.П, Чистяков Н.Ф. Перед судом народов военные преступления империалистов // Сов. Государство и право.- М., 1986.- № 10.- С. 95 – 101.
73. Материалы Подготовительной комиссии по учреждению Международного уголовного суда. Елементы преступлений // PCNICC/2000/INF/3/Add.2
74. Материалы судебного процесса по делу бывших военнослужащих японской армии, обвиняемых в подготовке и применении бактериологического оружия. – М.:Госполитиздат,1950.-539 с.
75. Мартыненко Ю.А. Нацистские военные преступники В США и других странах НАТО. – Киев: Наукова думка, 1988. – 216 с.
76. Международная конференция по вопросам преследования нацистских преступников. Москва, 25 – 28 марта 1969 г. Основные материалы. – М.: Изл-во агентства печати « Новости» , 1969. – 184 с.
77. Международный уголовный кодекс// Рос. юстиция,1995.-№12.- С.50-51.
78. Микосян Н.Н. Международные преступления Третьего рейха.-Саратов:Саратовский университет,1977.-387с.
79. Милитаристы на скамье подсудимых: По материалам Токийского и Хабаровского процессов.- М, 1985.- 360 с.
80. Миловский М.П.Преступления империализма против человечества.-Л.,1966.-40 с.
81. Молчанов В.К. Возмездие должно свершиться: Нацистские военные преступники и их покровители.-М.:Политиздат,1981.-192 с.
82. Мюллер Г. 40 лет после Нюрнберга: перспективы международного уголовного права – американская точка зрения //СГП. – 1986. – № 10. – С. 102 – 105.
83. Найер А. Военные преступления: Геноцид. Террор. Борьба за правосудие/ Пер. с англ..- М.: Юристъ, 2000.- 368 с.: ил.
84. Наумов А.В. Преступления против мира и безопасности человечества и преступления международного характера // Государство и право.-1995.-№6.-С.48 – 57.
85. Нацистских преступников – к ответу: [Сборник]. -М.: Политиздат, 1983. – 223 с.
86. Неотвратимое возмездие.-М.:Воениздат, 1974.-355 с.
87. Николаев А.Н. Токио: суд народов. По воспоминаниям участника процесса.-М.:Юрид.лит.,1990.-416с.
88. Нойер Матиас. Путь в Рим // Распространение знаний о Международном уголовном суде в восточноевропейских странах: Материалы семинара.- К., 2000.- 5с.
89. Нюрнбергский процесс и современность.-М.:ИГП АН СССР,1986.-176 с.
90. Нюрнбергский процесс над главными немецкими военными преступниками: Сб. Материалов: В 7-ми томах.- М.: Госюриздат.- Т.3: Военные преступления и преступления против человечности.- 1958.- 816 с.; Т.4: Военные преступления и преступления против человечности.-1959.- 896 с.; Т.7: Заключительные речи главных обвинителей. Последние слова подсудимых. Приговор.- 1961.-760 с.
91. Нюрнбергский процесс: право против войны и фашизма / Под ред. Ледях И.А., Лукашука И.И.; РАН Ин-т гос-ва и права и др.-М.,1995.-264с.
92. Нюрнбергский процесс: Сб. Материалов: В 8-ми томах.- М. Юрид.лит.- Т.1.- 1987.-688 с.
93. Официальные отчеты Генеральной Ассамблеи ООН, сорок девятая сессия, Дополнение № 10 (А/49/10), глава ІІ А.
94. Павлищев К. Приговор народов// Сов. Юстиция.- 1986.- № 22.- С.16-18.
95. Палеев М. ООН создает Международный уголовный суд // Рос. Юстиция.- 1997.- №1.-С.40-43.
96. Палеев Михаил. Проект Устава Международного уголовного суда и работа подготовительного комитета // Международный уголовный суд и позиция России: Материалы конференции. – М.: Фонд « Гласность» , 2000.- С.14 – 17.
97. Панов В.П. Международное уголовное право: Учебн. пособие. – М.: Инфра-М, 1997.- 312 с.
98. Панов В.П. Пытки под запрет национального законодательства // Рос. юстиция.-1995.-№4.- С.48.
99. Панов В.П. Сотрудничество государств в борьбе с международными уголовными преступлениями: Учебн. Пособие.- М.:Юрист, 1993.- 157 с.
100. Пионтковский А.А. Вопросы материального уголовного права на Нюрнбергском процессе (Стенограмм доклада, прочитанного на научной сессии Моск. юрид. ин-та 10 мая 1946 г.).- М.,1948. – 28 с.
101. Полмар Н., Аллен Т.Б. Энциклопедия шпионажа / Пер. с англ.-М.:КРОН-ПРЕСС,1999.-816 с.-Серия « Экспресс» .- 816 с.
102. Полторак А. И. Нюрнбергский процесс (основные правовые проблемы ). – М.: Наука, 1966.- 297 с.
103. Полторак А.И. Нюрнбергский эпилог ( под ред. А.А.Веркова), 3 – е изд.- М.: Юридлит., 1983.- 416 с.
104. Полторак А.И. От Мюнхена до Нюрнберга. – М.: ИМО, 1960. – 232 с.
105. Полянский Н.Н. Вольтер – борец за правосудие и за реформу права [Сборник. Вольтер. Статьи и материалы. Под ред. В.П.Волгина.].-М.-Л.:АН СССР,1948.- С.243-283.
106. Полянский Н.Н. Международное правосудие и преступники войны.-М.-Л.:АН СССР,1945.-119 с.
107. Полянский Н.Н. Международный военный трибунал.- М.: Юриз-дат.,1946.- 48 с.
108. Престунные цели – преступные средства: Документы об оккупаци-онной политике фашистской Германии на территории СССР ( 1941-1944 гг.) / Сост.: Заставенко Г.Ф.(рук.) и др.- 3-е изд.-М.: Экономика, 1985.- 328 с.
109. Принципы международного сотрудничества в отношении обнаружения, ареста, выдачи и наказания лиц, виновных в военных преступлениях и преступлениях против человечества // Права человека. Сборник международных договоров.- Нью-Йорк: ООН, 1989.-169-171.
110. Прогрес у створенні Міжнародного кримінального суду // Юрид. вісник України.-1996.
111. Проект Кодекса преступлений против мира и безопасности челове-чества // Рос. Юстиция.-1995.- №12.- С.51-54.
112. Пшибыльский Петер. Между виселицей и амнистией. Процессы против военных преступников в зеркале Нюрнберга.- М.: Юридлит., 1985.- 213 с.
113. Рагинский М.Ю. Милитаристы на скамье подсудимых: по материа-лам Токийского и Хабаровского процессов. – М.:Юридлит,1985.-360с.
114. Рагинский М.Ю. Нюрнберг: перед судом истории: Воспоминания участника Нюрнбергского процесса.- М: Политиздат., 1986.- 206 с.
115. Рагинский М.Ю., Розенблит С.Я. Международный процесс главных японских военных преступников.-М.-Л.:АН СССР,1950.-261с.
116. Решетов Ю. Борьба с международными преступлениями против мира и безопасности. – М.:МО,1983.- 223 с.
117. Риббентроп Иоахим фон. Между Лондоном и Москвой: Воспоминания и последние записи: Пер. с нем. Г.Я.Рудого. – М.: Мысль,1996.-331, [2] с.
118. Римский Статут Международного уголовного суда // Распространение знаний о Международном уголовном суде в восточноевропейских странах: Материалы семинара.- К., 2000.- 62с.
119. Рит Лотар. Международный уголовный суд – инструмент для наказания военных преступений // Распространение знаний о Международном уголовном суде в восточноевропейских странах: Материалы семинара.- К., 2000.- 9с.
120. Розен В. Нацисты и боннская Фемида. – М.:МО,1966. – 136 с.
121. Розен В. Преступления без наказания. Правда о преследовании на-цистских преступников в ФРГ. – М.:Межд. отнношения,1970.-152 с.
122. Ромашкин П.С. Преступления против мира и человечества.-М.:Наука,1967.-357с.
123. Рясной В.В, Чернявский Ю.М. На службе дьяволу.-М.:Юридлит,1969.-238с.
124. Сагалов З.В. Прелюдия к Нюрнберзі: повесть, основанная на доку-ментах. – Х.:Прапор,1990.- 113с.
125. Смирнов Л.Н., Зайцев. Е.Б. Суд в Токио. – 3-е изд.- М.:Воениздат,1984.-575 с.
126. Статут Международного трибунала по бывшей Югославии (1993) \\ Моск. журн. междунар. права.-1996.-№ 1.- С.215-227.
127. Статут Международного трибунала по Руанде (1994) \\ Моск. журн. междунар. права.-1996.-№ 1.- С.227-238.
128. Судебный процесс о зверствах немецко – фашистских захватчиков на территории г. Харькова и Харьковской области в период их временной оккупации. – М.:Госполитиздат,1943.-94 с.
129. Судебный процесс по делу Верховного главнокомандования гитлеровского вермахта. Приговор пятого американского военного трибунала, вынесенный в Нюрнберге 28 октября 1948 г.-М.:Прогресс,1964.-360с.
130. Судебный процесс по делу о злодеяниях немецко-фашистских захватчиков на территории Латвийской, Литовской и Эстонской ССР ( Материалы ). – Рига: ВАПП,1946.-188с.
131. Таиров Т. Апартхеид – преступление века.- М.: Наука, 1968.- 160 с.
132. Таиров Т. Противоправность расистской политики ЮАР: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.10/АН СССР, Ин-т государства и права. – М.: Наука,1966. – 24 с.
133. Тиунов О.И. Международное гуманитарное право: Учеб.- М.: Норма-Инфра-М, 1999.-328 с.
134. Трайнин А.Н. Борьба прогресивних сил против уничтожения национальних групп и рас (Конференция в Нью-Йорке по борьбе с геноцидом). – М.: Правда,1948.- 12 с.
135. Трайнин А.Н. Защита мира и борьба с преступлениями против человечества.- М.:АН СССР, 1956.- 300 с.
136. Трайнин А.Н. Избранные произведения. Защита мира и уголовный закон /под общей ред. Р.Руденко /- М.:Наука, 1969.-455с.
137. Трайнин А.Н. Правовые проблемы Нюрнбергского процесса (вопросы материального права) //Сов. государство и право.-1946.-№11-12. – С. 41 – 49; 1947 – С. № 3. – С. 15 – 23.
138. Тункин Г.И. Нюрнбергские принципы и современное международ-ное право // Сов. Ежегодник междунар. права, 1979.- 1980.-С. 97-107
139. Ульянова Н. Нюрнберзькі принципи – складова частина сучасного міжнародного права // Рад. Право.- 1985.- №11.- С.67-71ю
140. Утевский Б.С. Преступления гитлеровцев против мирного населе-ния. – М.: Юриздат, 1946. – 48 с.
141. Утевский Б.С. Судебные процессы о злодеяниях немецко-фашистских захватчиков на территории СССР.- М.:Юриздат.,1946.- 60 с.
142. Утник А. За кулисами югославской трагедии: окончательность гра-ниц и самоопределение // Свободная мысль.- 1999.-№2.- С.47- 69.
143. Фисенко И..В. Система уголовного преследования за совершение международных преступлений: комиссии по расследованию и между-народные уголовные суды // Белорусский журн. междунар. права и междунар. отношений .- 1998.-№4.
144. Чамбо Джордж. Апартеид – преступление против человечества: Автореф. дис…канд. юрид.наук: 12.00.10./ Киевский гос. ун-т им. Т. Шевченко. -К.,1973.- 32 с.
145. Черниченко Станислав. Концепция юрисдикции Международного уголовного суда (некоторые пробелы и проблемы) // Международный уголовный суд и позиция России: Материалы конференции. – М.: Фонд « Гласность» , 2000.- С.18-19.
146. Шайд Марин. Путь, который должны пройти государства для воп-лощения в жизнь положений Римского Статута // Распространение знаний о Международном уголовном суде в восточноевропейских странах: Материалы семинара.- К., 2000.- 5с.
147. Шеварега Асрат Бамо. Сотрудничество государств в борьбе с меж-дународными уголовными преступлениями: Автореф. дис… канд. юрид.наук: 12.00.10. -К.,1990.- 22 с.
148. Address of Antonio Cassese, President of The International Tribunal for the Former Yugoslavia, to General Assembly of the United Nations, 14 November 1994.
149. Akhavan Payam. The International Criminal Tribunal for Rwanda: The Politics and Pragmatics of Punishment // American journal of international law.- Wash., 1996.-Vol.90, No.3,July.- P.501-510.
150. Aldrich George H. Jurisdiction of the International Criminal Tribunal for the Former Yugoslavia // American journal of international law.- Wash,1996.-Vol.90. January, N1.- P.64-69.
151. Allain Jean, Jones John R.W.D. A Patchwork of Norms: A Commentary on the 1996 Draft Code of Crimes against the Peace and Security of Mankind // European journal of international law.- 1997- Vol.8.-P.100-118.
152. Artukovic, Zagreb District Court Doc. No. K-1/84-61, 14 May 1986.
153. Attorney General of Israеl v. Adolf Eichmann, ILR 5, pp. 277-78 (1968)
154. Ваnerjee B.N. Apartheid: A crime against humanity.- Delhi: B.R. publ.corp., 1987.- 274 p.
155. Bassiouni Ch., Blakesley Ch. The Need for an International Criminal court in the New International World // Orden Vanderbuilt Journal of International Law.- 1992.- №2.
156. Bassiouni M. Cherif. Crimes against Humanity.- Dordrecht/Boston/ London: Martinus Nijhoff Publishers, 1992.- pp. 510-527
157. Bassiouni M.Ch. «Crimes against humanity»: The need for specialized convention // Columbia journal of transnational law.- N.Y., 1994.- Vol. 31, N 3.- P. 457 – 494.
158. Bassiouni M. Cherif. International Crimes: Jus Cogens and Obligatio Erga Omnes // Law & Contemp. Prob.-1996.- Vol. 25.- pp. 63, 68.
159. Bassiouni M.C. A Draft International Criminal Code and Draft Statute for an International Criminal Tribunal ,1987.
160. Bassiouni M.C. Crimes Against Humanity in International Criminal Law, 1999.
161. Bassiouni M.C. International Criminal Law,1986.
162. Bassiouni M.C. International Criminal Law: A Draft International Criminal Code,1980.
163. Baxter Richard R. The First Modern Codification of the Law of War: Francis Lieber and General Orders No. 100 // International Review of Red X.-1963.- Vol. 3, no. 25.
164. Brownlie Ian . Principles of Public International Law.- Oxford: Claren-don Pres, 4th ed., 1991, p. 562.
165. Doc S/1994/674, параграф. 78
166. Dugard John. Obstacles in the Way of an International Criminal Court // The Cambridge law journal.- 1997.- Vol.56. Part 2. July.- P.329-343.
167. Elections of judges of the International Tribunal for violations of International Humanitarian Law in the former Yugoslavia // American journal of International Law.- Wash., 1993.- Vol.87, №4.- P.668.
168. Ferencz B.B. An International Criminal Court – A Step Toward World Peace – A Documentary History and Analysis ,1980.
169. First Annual Report of The International Tribunal for the Prosecution of Persons Responsible for Serious Violations of International Humanitarian Law Committed in the Territory of the Former Yugoslavia since, A/49/342; S/1994/1007, 14 November 1994.
170. GA Res. 3448 (XXX) of 9 December 1975
171. Graefrath Bernhard . Universal Criminal Jurisdiction and an International Criminal Court //European journal of international law.- 1990.- Vol. 1, No. 1/2.- P.67-89.
172. Hogan-Doran J., Van Ginkel B.T. Agression as a crime under international law and the prosecution of individuals by the proposed International Criminal Court // Netherlands International Law Review.-1996.- № 3.- pp.321-351.
173. Human Rights Watch Commentary to the Fifth Preparatory Commission Meeting on the International Criminal Court, June 2000. Elements of crimes and rules of procedure and evidence.
174. International Criminal Law. A Collection of International and European Instruments. Second Revised Edition.- Kluwer Law International.- the Hague, London, Boston.- 2000.- 1091 p.
175. Keen Maurice H. The Laws of War in the Late Middle Ages.-London: Routledge, 1965.
176. Lauterpacht H. The Law of Nations and the Punishment of War Crimes // British Yearbook of International Law.- 1944.- Vol. 21.- P. 73.
177. Lemkin R. Axis Rule in Occupied Europe, Carnegie Endowment for International Peace.-Washington, 1944.- P.79 – 95
178. Letter from the President of the International Tribunal for the Prosecution of Persons Responsible for Serious Violations of International Humanitarian Law Committed in the Territory of the Former Yugoslavia to the President of the Security Council, 31 October 1995, UNSC, UN Doc. S/1995/910 (1995).
179. Letter from the President of the International Tribunal for the Prosecution of Persons Responsible for Serious Violations of International Humanitarian Law Committed in the Territory of the Former Yugoslavia since 1991 Addressed to the President of the Security Council, 11 July 1996, UNSC, UN Doc. S/1996/556 (1996).
180. Meron Theodor. International Criminalization of Internal Atrocities // American Journal of International Law .- Wash.,1995.- Vol. 89, N3.- P. 554 – 577.
181. Morris Virginia, Scharf Michael P. The International Criminal Tribunal for Rwanda.- Irvington-on-Hudson, New York: Transnational Publishers, Inc., 1997, 1.- p. 246.
182. O’Brien J.C. The International Tribunal for Violations of International Humanitarian Law in the Former Yugoslavia // American Journal of International Law. – Wash., 1993. – P. 639-695.
183. Patel Faiza, La Rosa Anne-Marie. The Jurisprudence of the Yugoslavia Tribunal: 1994-1996 // European journal of international law.- 1997, Vol.8.- P.123-181.
184. Pella V. Towards an International Criminal Court // AJIL .- Wash,1950.- Vol. 37.
185. Randall Kenneth C. Universal Jurisdiction under International Law // Tex. L. Rev.-1988, Vol. 66.- P. 785, 835-837
186. Report of the International Law Commission on the work of its 48th Session, 6 May-26 July 1996, p. 96, Commentary to Article 18 (Crimes against Humanity), 51st Session, Supp. No. 10, UNGAOR (A/51/10), para. 7.
187. Report of the Secretary-General on the situation in Rwanda, UNSC, UN Doc.S/1994/640 (1994) of 31 May 1994.
188. Robinson Nehemiah. The Genocide Convention: A Commentary, 1960.- P.58 – 64.
189. Rodley Nigel. The Treatment of Prisoners under International Law.- Oxford: Clarendon Press , 1987.- pp. 101-102.
190. Sautenet Vincent. Crimes Against Humanity and the Principles of Legality: What Could the Potential Offender Expect // E Law- Murdoch University Electronic Journal of Law.-Vol. 7. March 2000.- No.1.
191. Schwelb E. Crimes against humanity // British Yearbook of International Law.- 1949.- Vol. 23, N 8. – p. 181.
192. Shraga D. and Zacklin R. The International Criminal Tribunal for the Former Yugoslavia // 5 EJIL.- 1994.- Vol.5.- P. 360.
193. Sixth Annual Report of The International Tribunal for the Prosecution of Persons Responsible for Serious Violations of International Humanitarian Law Committed in the Territory of the Former Yugoslavia since 1991, A/55/187, S/1998/846, 25 August 1999.
194. The Barbie case, French Court of Cassation (Criminal Chamber), 20 Dec. 1985, 78 ILR 125; French Court of Cassation (Criminal Chamber), 3 June 1988, 100 ILR 331 at 336.
195. The Report of the Committee on International Criminal Jurisdiction, 1953 // UN Doc. A/2645.
196. The Touvier Case (France, Court of Appeal of Paris, First Chamber of Accusation, 13 April 1992); Court of Cassation (Criminal Chamber), 27 Nov. 1992, 100 ILR 338 at 351
197. UN Declaration on the Protection of All Persons from Enforced Disap-pearances, adopted by the UN General Assembly in Resolution 47/133 of 18 December 1992.
198. UN Doc. A/31/253, 8 October 1976, para. 511 – комиссия по Чили.
199. UN Principles on the Effective Prevention and Investigation of Extra-legal, Arbitrary and Summary Executions, adopted by the UN Economic and Social Council (ECOSOC) in its Resolution 1989/65 of 24 May 1989 and welcomed by the UN General Assembly in its Resolution 44/159 of 15 December 1989.
200. Vesti P., Espersen O. Trends in ethics and law concerning the issue of doctors involvement in torture after the second world war // Nordic journal of international law.- Copenhagen, 1990.- Vol. 59, fasc. 4.- P. 275-286.
201. Wright Q. Proposal for an International Criminal Court // American Journal of International Law.- Wash, 1952.- №1.
202. Yearbook Of the International Law Comission, 1950, vol.II, pp. 374 – 378, doc. A/1316.
203. Yearbook Of the International Law Commission, 1954, vol.II, doc. A/2673