ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ ЯК ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

РАБОТА Юрій Іванович

УДК 35.072.3: 328.18

ЗВ'ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ
ЯК ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

25.00.01 теорія та історія державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата наук
з державного управління

Науковий керівник:
МЕЛЬНИЧЕНКО Віктор Іванович, кандидат історичних наук, доцент

КИЇВ 2006

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ............................................................ 4

ВСТУП................................................................................................................ 5

РОЗДІЛ 1
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ ЯК ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКЕ ЯВИЩЕ І ОБ’ЄКТ НАУКОВОГО ОСМИСЛЕННЯ ................................................... 13
1.1. Стан наукового дослідження зв’язків з громадськістю як державно-управлінського інституту................................................................................. 13
1.2. Становлення і розвиток зв’язків між органами державної влади і громадськістю як необхідна складова демократичного державного управління 29
1.3. Рівень інституціалізації зв’язків з громадськістю в державному управлінні України у контексті зарубіжного досвіду........................................................ 50
Висновки до першого розділу.............................................................. 72

РОЗДІЛ 2
ВЗАЄМОЗУМОВЛЕНІСТЬ ЗМІСТОВОЇ І ФОРМАЛЬНОЇ СКЛАДОВИХ ЗВ’ЯЗКІВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ ЯК ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОГО ЯВИЩА........................................................... 74
2.1. Зв’язки з громадськістю як комунікативний засіб функціонування державного управління......................................................................................................... 74
2.2. Формування позитивного іміджу держави та її органів як мета і результат цілеспрямованої діяльності.............................................................................. 98
2.3. Зв’язки з громадськістю як засіб гармонізації відносин особи і апарату державного управління.................................................................................. 117
Висновки до другого розділу............................................................. 137

РОЗДІЛ 3
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНСТИТУЦІЙНОСТІ ЗВ’ЯЗКІВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ..................................................... 139
3.1. Правові та етичні засади оформлення інституту зв’язків з громадськістю в державному управлінні.................................................................................. 139
3.2. Організаційно-кадрове і матеріально-технічне забезпечення формування зв’язків з громадськістю як інституту державного управління.................... 168
Висновки до третього розділу............................................................ 189

ВИСНОВКИ................................................................................................... 191

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................... 196

ДОДАТКИ...................................................................................................... 213

ВСТУП

Актуальність теми. Після здобуття Україною державного суверенітету й вибору демократичного шляху розвитку реальністю стала політична, економічна та ідеологічна різноманітність. Українське сус­пільство відчуває брак інтегруючих ідеалів. Це потребує наполег­ливого пошуку політичної та ідеологічної домінанти подальшого розвитку. В таких умовах адміністративно-командні методи державного управління поступаються місцем узгодженню інтересів і координації зусиль різних груп населення та громадських організацій у вирішенні актуальних питань державного будівництва, визначенні змісту та форми практичного здійснення державної влади.
Зміни у сприйнятті влади в суспільній свідомості висувають нові завдання перед органами державного управління. У зв’язку з цим особливого значення набуває інститут зв’язків із громадськістю (ЗГ). Активне використання ЗГ у практиці вітчизняного державного управління зумовлене передусім необхідністю створення цілісної, організаційно оформленої і законодавчо закріпленої системи взаємодії держави і суспільства та впровадження нових комунікативних технологій. Потре­бують наукового осмислення зміст якісних змін у діяльності органів державної влади, підвищення ролі державних інститутів, ефективність прямих і зворотних зв’язків органів державної влади з громадянами, об’єктивні суперечності між розвитком політичної демократії і ціле­спрямованістю та професійністю здійснення державної влади. В Україні все ширше застосовуються методи ЗГ, але в загальнотеоретичному контексті відчувається невизначеність у розумінні феномена ЗГ, їх зв’язку з цивілізаційними змінами і формуванням інформаційного суспільства.
В умовах трансформаційних процесів зростає об’єктивна потреба в дослідженні функціонального статусу ЗГ, механізму застосування прита­манних їм засобів, методів, прийомів і процедур; визначенні об’єктно-предметної специфіки, перспектив розвитку інституту ЗГ як системи взаємодії суспільства і держави, громадських структур і державного апарату, державних службовців і громадян.
Дослідження ЗГ як інституту державного управління покликане створити теоретичне підґрунтя для розв’язання важливих, але малодосліджених проблем, пов’язаних із демократизацією державного управління і становленням громадянського суспільства в Україні. Про актуальність теми свідчить і дедалі більший інтерес фахівців у галузі державного управління до окремих змістових і формальних аспектів взаємодії інститутів держави і суспільства. Це зумовлено можливістю практичного застосування отриманих даних для суспільствознавчого та інституційного підходів у державному управлінні, дослідження потенціалу діалогових відносин органів виконавчої влади і громадськості, досягнення необхідного рівня толерантності і відповідальності у цих відносинах, конструювання інноваційних моделей, що визначають стратегії цивілізованого спілкування, впливають на конфігурацію комунікативного простору українського суспільства.
Комплексний характер проблем розвитку і функціонування державного управління в Україні терміново вимагає застосування комунікативних технологій, розрахованих на сприйняття масовою аудиторією, з використанням інструментарію ЗГ, що, у свою чергу, викликає інтерес до них з боку представників різноманітних галузей науки. Поняття ЗГ дістало поширення в науковій практиці завдяки теоретичним розробкам С.Блека [10], Е.Бернайса [184], С.Катліпа, А.Сентера, Г.Брума [57], Ф.Буарі, Л.Матра [15] та ін. У сучасній науці теоретичні пошуки у сфері ЗГ здійснюють Ф.П.Сайтел [153], Д.Ньюс, Дж.ВанСлайк Тьорк, Д.Крукебер [87] та ін. Ця проблематика постійно перебуває в полі зору зарубіжних та вітчизняних учених: І.В.Альошиної [2,3], В.М.Бебика [7], В.С.Комаровського [155], В.Г.Королька [65], В.А.Моісеєва [81], Д.В.Ольшанського [90,91], Г.Г.Почепцова [104-111], Є.Б.Тихомирової [170-171], М.А.Шишкіної [189] та ін. Системну модель ЗГ, виділяючи їх різноманітні предметні сфери, розробляють у своїх працях Е.А.Блажнов, Т.Ю.Бочаров [184], М.П.Лебедєва [72], Г.Н.Татарінова [167], О.М.Чуміков [183,184] та ін. Водночас слід зауважити, що внаслідок високого рівня політичної активності населення на пострадянському просторі ці автори більше схильні досліджувати рольову участь ЗГ у політичних процесах. Певну увагу до окремих аспектів ЗГ у державному управлінні тільки починають виявляти такі дослідники, як Н.К.Дніпренко [42], С.В.Колосок [60], Руіс Мендісабаль Л. [151], Є.В.Ромат [149,150].
Незважаючи на інтерес науковців до багатьох аспектів проблеми, відчувається нестача комплексних досліджень ЗГ як цілісного державно-управлінського явища, що має певну об’єктивну обумовленість, стійкість, системність і безперервність, а також помітну специфіку порівняно із ЗГ в інших сферах суспільної життєдіяльності. Попри об’єктивність існування ЗГ як соціального інституту його інституціоналізація у сфері державного управління потребує певних цілеспрямованих зусиль щодо як відповідного правового оформлення, так і формування механізмів ефективного функціо­ну­вання відповідно до суспільних потреб.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є самостійною завершеною науковою роботою здобувача. Обраний напрям дослідження пов’язаний з плановим комплексним науковим проектом Національної академії державного управління при Президентові України Державне управління та місцеве самоврядування” (ДР-ОК № 0200U004103), який забезпечує наукове підґрунтя проведення адміністративної реформи, а також з виконанням комплексного наукового проекту НАДУ Теоретичнометодологічні засади інформаційної політики в сучасних умовах державотворення” (РК - 01024002540).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є теоретико-методологічне обґрунтування ЗГ як інституту державного управління через визначення його сутності, елементів, понятійного апарату, виявлення особливостей та зв’язків, відстеження тенденцій становлення.

Для реалізації цієї мети було поставлено такі взаємопов’язані завдання:
визначити об’єктно-предметну спрямованість, функціональний статус та специфіку ЗГ як комунікативної складової демократичного державного управління;
з’ясувати методологічні засади ЗГ як державно-управлінського явища, охарактеризувати зарубіжний досвід і запропонувати можливі шляхи його використання через узагальнення практики взаємодії з громадськістю в державному управлінні України;
обґрунтувати взаємозумовленість змістової і формальної складо­вих ЗГ в державному управлінні як інституціонального явища, дослідити процес трансформації ЗГ із соціального інституту в державно-управлін­ський в умовах демократизації державного управління і становлення громадянського суспільства в Україні;
розкрити роль ЗГ у формуванні громадської думки як важливого інструменту подолання відчуження між державою і громадянами, гармо­нізації відносин особистості і органів виконавчої влади, створення серед громадськості привабливого іміджу держави та її органів, здійснення громадського впливу на процес вироблення та реалізації державної політики;
розглянути правові та етичні засади, організаційно-кадрове і матеріально-технічне забезпечення формування ЗГ як інституту держав­ного управління;
виявити основні тенденції у взаємовідносинах органів виконавчої влади і населення та запропонувати практичні рекомендації щодо розширення комунікацій апарату державного управління і громадськості, формування цілісної системи ЗГ у державному управлінні України.
Об’єктом дослідження є сукупність відносин, що виникають у процесі взаємодії органів державної влади України з інститутами грома­дянського суспільства, пов’язаних з формуванням та реалізацією державно-управлінських впливів.
Предмет дослідження зв’язки з громадськістю як державно-управлінський інститут, його складові, передумови та перспективи розвитку.
Гіпотезою дослідження є припущення, що осмислення об’єктивної обумовленості, стійкості, системності, безперервності, специфічності ЗГ в державному управлінні, оцінка стану та визначення потреби в їх оформленості та реалізованості стануть потужним засобом подальшого вдосконалення комунікативної складової діяльності апарату державного управління і забезпечать її адекватність умовам демократичного суспільства.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети вико­ристовувались загальнонаукові методи. Історичний метод вико­ристано у дослідженні процесу становлення ЗГ як суспільного феномена, а також визначення рівня інституціалізації ЗГ у державному управлінні. Із засто­суванням емпіричних методів спостереження, моніторингу, класи­фі­кації, нормативно-інституційного виявлено й описано тенденції, які визна­чають зростання ролі ЗГ у державно-управлінській діяльності. З допо­могою структурно-функціонального методу досліджено та визначено функції ЗГ як інституту державного управління. Суттєвим доповненням до структурно-функціонального методу став порівняльний, який передбачає зіставлення зарубіжного та вітчизняного досвіду застосування методів ЗГ органами державної влади. За допомогою соціологічних методів, ста­тистичного і прогностичного підходів, експертних і гіпотетичних оцінок вивчалась громадська думка щодо ролі ЗГ у становленні діалогових відносин влади і громадськості.
Важливе місце у дослідженні посідає системний підхід, який передбачає комплексне дослідження феномена ЗГ, що базуються на використанні теоретичних конструкцій, які є різноманітними моделями систем від описової до формальної. Складовими методологічної бази дослідження є також об’єктивність, поєднання критичного і раціонального, конструктивного, порівняльно-ретроспективного підходів тощо.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційне дослі­дження є науковою роботою, в якій здійснено теоретично-методологічне обґрунтування ЗГ як інституту державного управління.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в дисертації
уперше:
з’ясовано стан інституціалізації ЗГ у державному управлінні через визначення його сутності, елементів, понятійного апарату, виявлення особливостей та зв’язків, відстеження тенденцій становлення;
виявлено й описано тенденції розвитку ЗГ як необхідної складової демократичного державного управління, що сприяє реалізації принципів прозорості та відкритості в прийнятті державно-управлінських рішень;
обґрунтовано взаємозумовленість змістової і формальної складо­­вих ЗГ у державному управлінні як інституту;
досліджено механізм трансформації ЗГ із інституту соціального в державно-управлінський та сформульовано пропозиції щодо поглиблення цього процесу;
удосконалено теоретичні засади осмислення об’єктивної обу­мовленості, стійкості, системності, безперервності, специфічності ЗГ в демократичному державному управлінні, оцінки стану та визначення потреби в їх оформленні та реалізованості;
дістали подальшого розвитку:
механізм взаємодії органів державної влади, ЗМІ та громадськості через розширення змістової складової ЗГ як інституту державного управління, визначення правових та етичних основ його формування;
методи діяльності підрозділів ЗГ в органах виконавчої влади;
методика оцінки ЗГ як ефективного державно-управлінського інституту.
Практичне значення одержаних результатів зорієнтоване на інституціалізацію ЗГ у державному управлінні. Науковий доробок автора був використаний при підготовці таких нормативно-правових документів: указів Президента України Про додаткові заходи щодо забезпечення вiдкритостi у дiяльностi органiв державної влади” № 683/2002 вiд 1 серпня 2002 р., Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики” № 854 від 31 липня 2004 р.; доручення Президента України № 1-1/1086 від 21 серпня 2002 р. про створення управлінь (відділів) з питань взаємодії зі ЗМІ та зв’язків з громадськістю в апаратах центральних і місцевих органів виконавчої влади; постанови Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1378 Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики”; розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2004 р. № 759-р Про роботу центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення відкритості у своїй діяльності, зв’язків з громадськістю та взаємодії із засобами масової інформації”.
Розроблені дисертантом Методичні рекомендації щодо положень про управління (відділи) з питань взаємодії з засобами масової інформації та зв’язків з громадськістю апаратів центральних і місцевих органів виконавчої влади”, які було затверджено наказом Державного комітету телебачення і радіомовлення України та Міністерства юстиції України від 26 березня/14 квітня 2003 р. № 59/314/7, використані при підготовці положень про управління (відділ) з питань взаємодії зі ЗМІ та зв’язків з громадськістю, затверджених в апаратах центральних і місцевих органів виконавчої влади України. Автором проводився інформаційно-мето­дичний, організаційно-кадровий та технічний супровід їх діяльності.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисерта­ційного дослідження доповідалися і обговорювалися на науково-прак­тич­них конференціях за міжнародною участю в НАДУ: Ефективність дер­жав­ного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003); Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004); Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (Київ, 2005); Шляхи вдосконалення етики державних службовців” (Київ, 2002).
Результати дисертаційного дослідження проходили апробацію на семінарах, нарадах з керівниками прес-служб, начальниками управлінь (відділів) взаємодії зі ЗМІ та зв’язків з громадськістю апаратів центральних і місцевих органів виконавчої влади в 2003-2005 рр.
Публікації. Основні положення дисертації викладено у 10 пуб­лікаціях, 6 з яких надруковано у фахових наукових виданнях.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації 221 сторінка, обсяг основного тексту 195 сто­рінок. Робота містить 3 рисунки, 9 додатків. Список використаних джерел включає 205 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації на основіі наукового аналізу літератури з державного управління, ЗГ, комунікативної філософії, нормативно-правових актів, матеріалів періодичної преси, змісту форм і методів діяльності, визначення тенденцій, а також змін у структурі органів державної влади в Україні, вивчення та адаптації зарубіжного досвіду становлення ЗГ вирішено актуальне науково-теоретичне завдання щодо підтвердження достовірності покладеної в основу дослідження гіпотези, що осмислення об’єктивної обумовленості, стійкості, системності, без­пе­рервності, специфічності ЗГ в державному управлінні, оцінка стану та визначення потреби в їх оформленості та реалізованості стане потужним чинником подальшого вдосконалення комунікативної складової діяльності апарату державного управління і забезпечить її адекватність умовам демократичного суспільства.
Основні висновки дисертаційного дослідження.
1. Як державно-управлінське явище і об’єкт наукового осмислення ЗГ розглядаються з точки зору комплексного підходу до предмета вивчення як складного багатокомпонентного засобу комунікації, дієвої складової науки і практики сучасного менеджменту, державного управ­ління. Вирішальним фактором діяльності такої системи є подолання протиріч, що виникають у процесі узгодження інтересів індивідів, соціальних груп у межах громадянського суспільства й державних інститутів. Теоретичне переосмислення ролі та значення інститутів державного управління сприяє зміні парадигми відносин громадянина і влади, яка визначає новий тип відносин, де в процесі інформаційного обміну суб’єктно-об’єктна інформаційна модель поступається комуні­кативній моделі суб’єктно-суб’єктного типу з діалогічним зворотним зв’язком.
2. Характеристика провідними вітчизняними та зарубіжними теоретиками ЗГ як досить самостійної і самодостатньої складової державного управління доводить, що проблема сутності і природи управління в сучасних умовах ринкового становлення економіки є вихідною, ключовою в теорії і методології державного управління. Показано, що специфічність ЗГ як суспільного інституту найяскравіше виявляється у їх відмінності від пропаганди як засобу впливу держави на населення. Зокрема, методи ЗГ повністю відкриті, а пропаганда може у разі необхідності викривляти інформацію. Досліджено чинники, що зумовлюють особливості змісту і форми ЗГ у сфері державного управління, механізм трансформаційних змін, необхідних для того, щоб ЗГ перетворились із соціального інституту в державно-управлінський.
З методологічної точки зору розкрито перспективність наукової розробки феномена ЗГ: від вивчення понятійного й категорійного апарату до впровадження відповідної методології. Зроблено висновок про необхідність розмежування науки і практики ЗГ, що надасть онтологічної визначеності такому складному явищу, як ЗГ. Сутність ЗГ у державному управлінні автор визначає через різноманітні аспекти, компоненти, сторони загального інтересу, а не ототожнення їх із власними, де партнером держави виступає громадянин або об’єднання громадян та їх інтереси.
4. Через з’ясування шляхом теоретичних досліджень змісту і форми інституталізації суспільних явищ конкретизовано поняття інститут” щодо ЗГ як інституту державного управління. Досліджуючи процес інституціалізації цього суспільного феномена в Україні, зроблено висновок про багатовимірність цього поняття як визначеності, стійкості, постійності і незмінності організації діяльності і відносин у сфері управління, які втілюють суспільні норми (правила поведінки) та забезпечують стале функціонування системи управління. Інститут ЗГ автор розглядає як систему взаємодії суспільства й держави, державного апарату й громад­ських структур, державного службовця й громадянина.
5. Виходячи з взаємозумовленості змістової й формальної складових ЗГ в державному управлінні показана необхідність перетво­рення ЗМІ на ЗМК, широкого застосування інтерактивного спілкування, де домінуючим є комунікаційний вплив органів державного управління через використання різноманітних технологій запровадження управлінських рішень у масову свідомість, а інструментом виступають засоби журналістики, реклами, маркетингу, ЗГ. На підставі аналізу у контексті комунікативної політики питання поширення інформації зроблено висновок про ефективність корпоративних повідомлень, внаслідок чого виникають відносини компліцитності” (причетності) із цільовими аудиторіями, а також доводиться твердження про результативність кампаній ЗГ, які закладають фундамент дієвого спілкування і взаємного впливу влади і громадян. Пропонується розглядати ЗГ як багатоаспектну систему комунікації, засіб громадського контролю і корпоративної та урядової звітності, аналіз громадської думки та моделювання прогнозу соціальної поведінки населення тощо.
6. Обґрунтована роль ЗГ у формуванні позитивної громадської думки щодо діяльності органів державної влади, підвищення їх авторитету серед населення, трансформації системи духовних відносин, зумовлених новою парадигмою розвитку українського суспільства. Необхідний подальший аналіз законодавчої бази, що забезпечує діяльність ЗГ, зокрема в державному управлінні. Запропоновано розглянути ЗГ у сфері державного управління із застосуванням нормативно-правового та етичного підходів, оскільки не всі питання, які виникають у суспільних комунікаціях, врегульовуються законодавчим шляхом. Підкреслено необхідність оптимізації діяльності структурних підрозділів органів державної влади через забезпечення методичних, організаційно-кадрових та матеріально-технічних умов; створення належних умов для проведення консультацій з громадськістю шляхом використання формалізованих процедур; запровадження моніторингу та експертних опитувань щодо ефективності діяльності органів державної влади.
7. У процесі дослідження виявлено, що ЗГ розширюють межі державного управління. У практичній діяльності необхідно вико­ристо­вувати різноманітний інструментарій, сукупність конкретних методик, форм, процедур встановлення взаємозв’язків держави і суспільства. Із розширенням охоплюваного ними предмета більшими стають можливості для постановки цілей. Підрозділи ЗГ в органах виконавчої влади стають важливим засобом управлінської діяльності, що має забезпечити взаєморозуміння між керуючою і керованою системам з метою підвищення ефективності їх функціонування.
Отримані в процесі дослідження висновки дають змогу запро­понувати такі рекомендації.
1. Розробити і затвердити Концепцію участі громадськості у процесі вироблення урядової політики, формування рішень та громадського контролю функціонування і діяльності публічної адміністрації (органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування) як нової стратегії партнерства влади та громадянського суспільства.
2. Переглянути зміст нормативно-правових актів, що регулюють ЗГ органів публічного управління. Необхідно розробити і прийняти Закон України Про відкритість і прозорість органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування”, внести зміни та доповнення до закону про інформацію, регламентувавши доступ до інформації, та визначити і затвердити перелік інформаційних послуг у сфері державного управління.
3. Секретаріату Кабінету Міністрів України доцільно посилити інституційну спроможність відповідних структурних підрозділів та громадських рад, створити центри комунікації при органах державної влади. З метою надання якісних інформаційних послуг та наближення існуючої практики до загальноєвропейських стандартів у сфері розроблен­ня, прийняття та впровадження урядових рішень підготувати та розповсюдити Зелену і Білу книги, запровадити підсистему Консультації з громадськістю. Дослідження розвитку громадянського суспільства”, яка б узагальнювала та систематизувала матеріали ЗМІ про діяльність центральних органів виконавчої влади та місцевих адміністрацій для публічного їх представлення на Інтернет-ресурсах Кабінету Міністрів України. Для дієвого громадського контролю створити разом з громадськими організаціями Моніторинговий комітет.
4. Центральним і місцевим органам виконавчої влади покращити ресурсне забезпечення впровадження новітніх технологій ефективних комунікацій та інформування населення про суспільно-політичну і економічну ситуацію в країні.
5. Розробити концепцію Стратегії єдиної державної системи громадських комунікацій, покликану забезпечити ефективну реалізацію завдань державної політики шляхом інтенсивної комунікації влади і населення з метою задоволення суспільних потреб.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аги У., Кэмерон Г., Олт Ф., Уилкокс Д. Самое главное в PR / Пер. с англ. СПб.: Питер, 2004. 560 с.
2. Алешина И.В.Паблик рилейшнз для менеджеров и маркетеров = Public Relations for managers and marketers. М.: ООО Гном-пресс”, 1997. 255 с.
3. Алешина И.В.Паблик рилейшнз для менеджеров. = Public Relations for managers : Курс лекций. М. : ИКФ: ЭКМОС, 2002. 478 с.
4. Аналітика, експертиза, прогнозування: Монографія / Є.А.Макаренко, М.М.Рижков, М.А.Ожеван та ін. К.: Наша культура і наука, 2003. 614 с.
5. Атаманчук Г.В. Государственное управление: организационно-функцио­наль­ные вопросы: Учеб. пособие. М.: Экономика, 2000. 302 c.
6. Антипов К.В., Баженов Ю.К. Паблик рилейшнз: Учеб. пособие. 3-е изд., перераб. и доп. М.: Изд. дом Дашков и К” , 2002. 144 с.
7. Бабкіна О.В., Басалюков В.В., Бебик В.М. та ін. PR в органах державної влади та місцевого самоврядування. К., Сімф.: МАУП, 2003. 240 с.
8. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології практики: Монографія. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 328 с.
9. Блажнов Е.А. Паблик рилейшнз. М.: ИМА-пресс, 1994. 157 с.
10. Блек С. Паблик рилейшнз. Что это такое? М.: Новости, 1990. 237 с.
11. Богданов Е.Н., Зазыкин В.Г. Психологические основы Паблик рилейшнз”. СПб.: Питер, 2004. 204 с.
12. Бодуан Жан-Пьер. Управление имиджем компании. Паблик рилейшнз: предмет и мастерство: Пер. с фр. М.: Консалтинг. гр. ИМИДЖ-Контакт”: ИНФРА-М, 2001. 233 с.
13. Большой толковый социологический словарь (Collins). Т. 1 (А-О): Пер. с англ. М.: Вече, ACT, 1999. 544 с.
14. Борисов Б.Л. Технологии рекламы и PR: Учеб. пособие. М.: Гранд: ФАИР-пресс, 2001. 617 с.
15. Буари Филипп А. Паблик рилейшнз, или стратегия доверия: Пер. с фр. М.: Консалтинг. гр. ИМИДЖ -Контакт”: ИНФРА-М, 2001. 178 с.
16. Бутирська Т.О. Оптимізація взаємодії державної влади і громадянського сус­пільства (управлінський аспект): Автореф. дис: канд. наук з держ. упр.: О., 2004. 21 с.
17. Віллард Дж. М. Піарщик. М.; К.: Vidalia House, Саміт-Книга, 2004. 456 с.
18. Водолазький В. А. Формування зв’язків із громадськістю в органах місцевого самоврядування України: соціологічний аналіз моделей: Автореф. дис: канд. cоціол. наук. К., 2003. 18 с.
19. Войтенко Т.О., Гончарук О.С., Привалов Ю.О. Громадянське суспільство в Україні: аналіз соціального конструювання: Наук. зб. / Відп. ред.: Ю.Саєнко. К.: Стилос, 2002. 368 с.
20. Войтович Р.В. Ідеологія, технологія та стиль у державному управлінні: Навч.-метод. посіб. К.: Вид-во НАДУ, 2003. 192 с.
21. Влада для громадян (відповіді на запитання). 2005. № 1. 96 с.
22. Гальчинський А.С. Час національного пробудження: Публіцист. есе. К.: НІСД, 2004. 152 с.
23. Головаха. Є, Паніна Н. Cоціальні зміни в Україні: пострадянська деінституціоналізація і особливості становлення нових соціальних інститутів // Політ. думка. 2001. № 4 С. 3-24.
24. Гонцяж Я., Гнидюк Н. Свобода інформації та виконавча гілка влади: Правові норми. Інституції. Процедури. К.: Міленіум, 2002. 240 с.
25. Горкина М.Б., Мамонтов А.А., Манн И.Б. PR на 100: Как стать хорошим менеджером по PR. М.: Альпина Паблишер, 2003. 211 с.
26. Государственная служба России: диалог с обществом / В.С.Комаровский, Г.В.Атаманчук, Л.Н.Тимофеева и др.; Рос. акад. гос. службы при Президенте Рос. Федерации. М.: Изд-во РАГС, 1998. 209 с.
27. Громадська думка: теоретичні та методичні проблеми дослідження / За ред. В.Л.Оссовського. К.: Стилос, 2001. 168 с.
28. Громадянське суспільство. Реформа системи державного управління: можли­вості та загрози для розвитку громадянського суспільства. К., 2001. 28 с.
29. Громадянське суспільство і держава в Україні: проблеми взаємодії: Матеріали методолог. семінару / Відп. ред.: В.В.Цвєтков, І.О.Кресіна; Упоряд. Є.В.Перегуда. К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. 84 с.
30. Гурковський В.І. Взаємовідносини органів державної влади у сфері забезпечення інформаційної безпеки України: організаційно-правові питання // Вісн. УАДУ. 2002. № 3. С. 27-33.
31. Гурковський В.І. Упровадження дійового правового механізму взаємодії між органами державної влади як основа ефективності державного управління у сфері національної інформаційної безпеки // Вісн. НАДУ. 2003. № 3. С. 87-93.
32. Гурне Б. Державне управління / Пер.з фр. В.Шовкуна. К: Основи, 1993. 165 с.
33. Глотов М.Б. Социальный институт: определение, структура, классификация // СОЦИС. 2003. № 10. С. 13-19.
34. Даниленко В.И. Современный политологический словарь. М.: NOTA BENE, 2000. 1024 с.
35. Державне управління: Навч. посіб. / А.Ф.Мельник, О.Ю.Оболенський, А.Ю.Васіна, Л.Ю.Гордієнко; За ред. А.Ф.Мельник. К.: Знання-Прес, 2003. 343 с.
36. Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади: Навч. посіб. / За заг. ред. Н.Р.Нижник, В.М.Олуйка. Л.: Вид-во Нац. ун-ту Львів. політехніка”, 2002. 352 с.
37. Державне управління в Україні: організаційно-правові засади: Навч. посіб. / Н.Р.Нижник, С.Д.Дубенко, В.І.Мельниченко та ін.; За заг. ред. проф. Н.Р.Нижник. К.: Вид-во УАДУ, 2002. 164 с.
38. Державне управлiння в умовах адмiнiстративної реформи в Українi / Кол. авт.; Пiд заг. ред. Н.Р.Нижник i О.Д.Крупчана. К.: Видавн. дiм Iн-Юре”, 2002. 95 с.
39. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. В.Б.Авер’янова. К.: Юрінком Інтер, 1998. 432 с.
40. Джефкинс Ф. Реклама: Учеб. пособие / Пер. с англ.; Под ред. Б.Л.Еремина. М.: ЮНИТИ-Дана, 2002. 523 с.
41. Джефкинс Ф., Ядин Д. Паблик рилейшнз: Учеб. пособие / Под ред. Б.Л.Еремина. М.: ЮНИТИ-Дана, 2003. 400 с.
42. Дніпренко Н.К. Зміна парадигми в державному управлінні інформаційною сферою: комунікативний аспект: Автореф. дис: канд. наук з держ. упр.: Д., 2003. 18 с.
43. Дослідження рівня довіри громадян України до демократичних інститутцій, органів влади / Нац. ін-т стратег. дослідж. // www. niss.gov.ua
44. Доступ до інформації державних органів України через Інтернет // www. civicua.org
45. Доступ до інформації та електронне урядування / Автори-упоряд. М.С.Демкова, М.В.Фігель. К.: Факт, 2004. 336 с.
46. Європейські принципи державного управління / Пер. з англ.. О.Ю.Куленкової. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 52 с.
47. Жулинський М. Україна: випробування свободою, або чим зумовлюється прогрес нації // Дзеркало тижня. 2004. 25 верес. 1 жовт. № 38.
48. Звіт Пропозиції Президенту. Нова хвиля реформ // Финансово-экономический еженедельник Инвестгазета”. 2005 № 5. 1 лют.
49. Звіт дослідження Оцінка спроможності структурних підрозділів з питань взаємодії зі ЗМІ та зв’язків з громадськістю міністерств та інших центральних органів виконавчої влади виконувати свої функції на належному рівні”. 50 с. Портал Громад. простір” // www. civicua.org
50. Зв’язки з громадськістю в державних організаціях і місцевих органах влади: західний досвід // Проблеми теорії і практики упр. 2003. №4. С. 39-43.
51. Зернецька О., Зернецький П. PR-маніпуляційний вплив. Комунікативна теорія і практика // Політ. менеджмент. 2003. № 3. С. 101-113.
52. Игнатьев Д.И., Бекетов А.В. Сарокваша Ф.В. Настольная энциклопедия Public Relations. М.: Альпина Паблишер, 2002. 227 с
53. Игошин И.Н., Институциональные системы и их искажения // Вестн. моск. ун-та. 2003. № 5. С. 38-39. (Сер. 12. Полит. науки).
54. Информационное право: основы практической иформатики: Учеб. пособие / И.Л.Бачило. М., 2001. 352 с.
55. Использование Интернет-технологий в решении коммуникативных проблем в сфере политики и бизнеса: Теория и практика. М.: ФЭП, 2001. С. 2.
56. Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием. К.: Орияни, 2000. 448 с.
57. Катлип С.М., Сентер А.Х., Брум Г.М. Паблик рилейшнз. Теория и практика: Учеб. пособие: Пер. с англ. 8-е изд. М.: Вильямс, 2000. 614 с.
58. Китчен Ф. Паблик рилейшнз: принципы и практика: Учеб. пособие / Под ред. Б.Л.Еремина. М.: ЮНИТИ-Дана, 2004. 454 с.
59. Кобзар Ю. Інформаційне законодавство: європейський вектор розвитку // Віче. 2003. № 2. С. 51-55.
60. Колосок С.В. Зв’язки з громадськістю у формуванні іміджу органів дер­жав­ного управління: Автореф. дис: канд. наук з держ. упр. К., 2003. 20 с.
61. Кондратьев Э.В., Абрамов Р.Н. Связи с общественностью: Учеб. пособие / Под общ. ред. С.Д.Резника. 3-е изд. М.: Академ. Проект, 2005. 432 с.
62. Конституция (Основной Закон) Союза Советских Социалистических Республик. Конституции (Основные Законы) Союзных Советских Социалистических Республик М.: Юрид. лит., 1978. 576 с.
63. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. К.: Просвіта, 1996. 80 с.
64. Консультації з громадськістю: Напрями, технології, досвід: Метод. посіб. / Н.К.Дніпренко, М.Г.Таранченко, Н.В.Окша; За заг.ред. А.В. Толстоухова. Х.: Нове слово, 2004. 32 с.
65. Королько В.Г. Паблик рілейшнз. Наукові основи, методика, практика. Підручник. 2-ге вид., доп. К.: Видавн. дім Скарби”, 2001. 400 с.
66. Коханова Л.А. Медиарилейшнз. Что это такое? М.: Изд-во РИП-холдинг”, 2006. 328 с.
67. Кремень В.Г., Табачник Д.В., Ткаченко В.М Україна: проблеми самооргані­зації: В 2 т. К.: Промінь, 2003. Т. 2. Десятиріччя суспільної трансфор­мації. 464 с.
68. Кривоносов А.Д. PR-текст в системе публичных коммуникаций. СПб.: Изд-во СПбГУ, 2001. 253 с.
69. Крисаченко В.С., Степико М.Т., Власюк О.В. та ін. Українська політична нація: ґенеза, стан, перспективи / За ред.. В.С.Крисаченка. К.: НІСД, 2003. 632 с.
70. Лазутина Г.В. Профессиональная етика журналиста: Учеб. пособие. М.: Аспект Пресс, 2000. 208 с.
71. Лалл. Дж. Медіа, комунікації, культура. Глобальний підхід: Пер. з англ. К.: К.І.С., 2002. 264 с.
72. Лебедева Т.Ю. Паблик рилейшнз. Корпоративная и политическая режиссура: Модели, система ценностей, каналы СМК. М.: Изд-во МГУ, 1999. 350 с.
73. Лебець B.C., Федотова Т.М. Імідж влади та засоби його формування // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. 2001. № 2. С. 17-25.
74. Липовська Н. Евристичні можливості застосування інституціонального під­ходу при аналізі інституціалізації державного управлінні // Вісн. НАДУ. 2004. № 1. С. 35.
75. Литвиненко О. Інформаційні впливи та пострадянське суспільство // Політ. думка. 2001. № 1-2. С. 39-48.
76. Лобас В.М. Теоретичні основи і розвиток державного соціально-орієнтованого управління: Автореф. дис. д-ра наук з держ. упр.: Донецьк, 2004. 38 с.
77. Макаренко Є.А. Європейська інформаційна політика: Монографія. К.: Наша культура і наука, 2000. 368 с.
78. Мельникова К.І., Рязанова С.Є. Паблік рілейшнз” як функція управління в органах державної влади // Актуальні проблеми держ. упр. 1998. № 2. С. 40-46.
79. Мех О.В. Служби із зв’язків з громадськістю в органах виконавчої і законодавчої влади та місцевого самоврядування на сучасному етапі розвитку України: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 2004. 13 с.
80. Міжнародні стандарти забезпеченя свободи слова.: Зб. публікацій міжнар. організацій Артикль 19”. К.: Міленіум, 2003. С. 8.
81. Моисеев В.А. Паблик рилейшнз средство социальной коммуникации. (Теорія и практика). К.: Дакор, 2002. 501 с.
82. Московичи С. Век толп. Исторический трактат по психологии масс. / Пер. с фр. Т.П.Емельяновой. М.: Изд-во Центр психологии и психотерапии”, 1996. 478 с.
83. На шляху до громадянського суспільства. К.: Укр. центр політ. менеджменту, 2004. 37 с.
84. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. К.: ИГП НАН Украины, 1995. 207 с.
85. Нижник Н.Р., Машков О.А. Системний підхід в організації державного управління: Навч. посіб. / За заг. ред. Н.Р.Нижник. К.: Вид-во УАДУ, 1998. 160 с.
86. Ноэль-Нойман Э. Общественное мнение: Открытие спирали молчания: [Пер. с нем. /Э. Ноэль-Нойман/ М.: Прогресс, Академия: Весь мир, 1996. 351 с.
87. Ньюсом Даг, Тёрк Джуди ВанСлайк, Крукеберг Дин. Всё о PR; Теория и практика паблик рилейшнз: Пер. с англ. 7-е изд. М.: Консалтинг. гр. ИМИДЖ-Контакт”; ИНФРА-М, 2001. 628 c.
88. Оболенський О.Ю. Державна служба України: реалізація системних поглядів щодо організації та функціонування: Монографія. Хмельницький: Поділля, 1998. 294 с.
89. Общественное мнение и власть: механизм взаимодействия. К.: Наук. думка, 1993. 135 с.
90. Ольшанский Д.В. Политическая психология. СПб.: Питер, 2002. 576 с.
91. Ольшанский Д.В. Политический PR. СПб. : Питер, 2003. 544 с.
92. Олсон М. Логіка колективної дії: Суспільні блага і теорія груп / Пер. з англ. К.: Лібра, 2004. 272 с.
93. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Посібник К.: Академвидав, 2003. 448 с.
94. Орлов Д. Проблемы государственного PR в России: Маркетинг, реклама и PR: Материалы конф. //www. marketing.spb.ru
95. Осипова Н.Г. Теория и практика влияния” средств массовой информации в современной зарубежной социологии // Вест. МГУ, 2001. № 1. С. 92-103. (Сер. 18. Социология и политология).
96. Папкова Н., Кузьмина В. ПР-подразделение в государственной организации: структура, особенности функционирования, взаимодействие с профессиональными ПР-агенствами / www.pressclub.host.ru./
97. Паніна Н.В. Українське суспільство 1994-2005: соціологічний моніторинг. К.: ТОВ Вид-во Софія”, 2005. 160 с.
98. Пашко О. Імідж державних установ // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. К.: Вид-во УАДУ, 1999. № 1. С. 38-47.
99. Плахотнюк Н.Г., Мельниченко В.І. Інститут президентства в Україні: становлення та розвиток. К.: Вид. дім. Максімус”, 2004. 224 с.
100. Політичний енциклопедичний словник / Упоряд. В.П.Горбатенко; За ред. Шешученка, В.Д.Бабкіна, В.П. Горбатенка. 2-е вид., доп. і перероб. К.: Ґенеза, 2004. 736 с.
101. Політична цензура в Україні: Факти. Тенденції. Коментарі / Упоряд.: О.Палій, С.Лячинський, С.Макєєв та ін. К., 2002. 212 с.
102. Полянський І. Час мобілізації духу? Іван Дзюба: одномірна” людина легко піддається великим демагогам, але не терпить великих духом” // Дзеркало тижня. 2003. 1 жовт. № 38.
103. Посібник з питань свободи вираження // Стаття 19”. К., 1999. Ст. 15.
104. Почепцов Г.Г. Имиджмейкер. Паблик рилейшнз для политиков и бизнесменов. К.: Реклам. агентство Губерникова, 1995. 235 с.
105. Почепцов Г.Г. Имиджелогия: теория и практика. К.: Изд. СП АРСФ-Україна”, 1998. 390 с.
106. Почепцов Г.Г. Имиджелогия. М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2001. 698 с.
107. Почепцов Г.Г. Паблик рилейшнз для профессионалов. М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2005. 638 с.
108. Почепцов Г.Г. Паблик рилейшнз, или как успешно управлять обществен­ным мнением. М.: Центр, 1998. 349 с.
109. Почепцов Г.Г. Теория и практика коммуникации: (От речей президентов до переговоров с террористами). М.: Центр, 1998. 348 с.
110. Почепцов Г.Г. Теория коммуникации М.: Рефел-бук; К.: Ваклер, 2001. 656 с.
111. Почепцов Г.Г., Чукут С.А. Інформаційна політика: Навч. посіб. К.: Знання, 2006. 663 с.
112. Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку: Закон України від 8 лют. 1995 р. № 39 // Відом. Верховної Ради України. 1995. № 12. Ст. 81.
113. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова: Закон України від 3 квіт. 2003 р. № 676 // Відом. Верховної Ради України. 2003. № 28. Ст. 214.
114. Про внесення зміни до статті 19 Закону України Про звернення громадян: Закон України від 20 січ. 2005 р. № 2384 // Відом. Верховної Ради України. 2005. № 11. Ст. 200.
115. Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо права на інформацію: Закон України від 22 груд. 2005 р. № 3261 // Уряд. кур’єр. 2006. 14 січ.
116. Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і право­охоронними органами держави: Закон України від 19 черв. 2003 р. № 975 // Відом. Верховної Ради України. 2003. № 46. Ст. 366.
117. Про державну таємницю: Закон України від 21 січ. 1994 р. № 3855 // Відом. Верховної Ради України. 1994. № 16. Ст. 93.
118. Про доступ до судових рішень: Закон України від 22 груд. 2005 р. № 3262 // Відом. Верховної Ради України. 2006. № 15. Ст. 128.
119. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 2 листоп. 1992 р. № 2782 // Відом. Верховної Ради України. 1993. № 1. Ст. 1.
120. Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності: Закон України від 11 верес. 2003 р. № 1160 // Відом. Верховної Ради України. 2004. № 9. Ст. 79.