ВАКАНСІЇ ТА СПІВРОБІТНИЦТВО

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної роботи, визначено мету та основні завдання, предмет та об’єкт дослідження, відображено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Теоретичні основи та прикладні засади ідентифікування та управління фінансовими ризиками державних підприємств” удосконалено поняття фінансового ризику, дістали подальшого розвитку класифікації ризиків, проаналізовано підходи щодо управління та ідентифікування фінансових ризиків, запропонована послідовність формування підсистем ідентифікування фінансових ризиків ДФІ України, проаналізовано нормативно-правові акти, що регулюють діяльність ДФІ.

На основі аналізування літературних джерел запропоновано під фінансовим ризиком розуміти вид ризику, який виникає у фінансово-економічній діяльності суб’єкта господарювання, коли прогнозований і/або отриманий результат, заходи його досягнення різняться від встановлених цілей та планових норм, а величина таких відхилень може бути представлена у вартісному вираженні.

На основні дослідження праць вітчизняних та зарубіжних вчених та практичну діяльність ДФІ, удосконалено класифікацію фінансових ризиків. За сферою впливу виділено зовнішні та внутрішні ризики. До зовнішніх фінансових ризиків віднесено: інфляційні, дефляційні, валютні, депозитні, податкові. Як правило, підприємства не причетні до виникнення та ліквідації зовнішніх ризиків. Зовнішні фінансові ризики є однаковими для усіх суб’єктів господарювання у ринковій економіці із розвиненою нормативно-правовою базою. Виключеннями є підприємства-монополісти та великі організації, які мають ресурси та потенціал для лобіювання власних корпоративних інтересів та зміни рівня зовнішніх ризиків.

Серед внутрішніх ризиків виокремлено: інвестиційні (портфельні, процентні, кредитні, дивідендні), бізнес-процесів (ліквідності, прибутковості (рентабельності), оборотності, фінансової стійкості), інші (структурний, ризик невикористаних можливостей, емісійний). Внутрішні ризики виникають внаслідок дій чи бездіяльності, насамперед, керівників підприємства, а отже піддаються моніторингу, контролюванню та оптимізуванню.

У роботі обґрунтовано доцільність поділу фінансових ризиків: за причинно-наслідковим зв’язком (причинні, наслідкові); масштабом впливу (глобальні, загальнодержавні, регіональні, галузеві та місцеві); за етапами виробничо-господарської діяльності (залучення, перетворення, розподілу); за сегментами фінансового ринку (ризик корпоративних та державних цінних паперів, валютний ризик і ризик міжбанківського кредитування).

Проаналізовано використання у практичній діяльності ролевого, функціонального підходів до управління та ідентифікування фінансових ризиків з метою виявлення їхніх переваг за такими ознаками: темп зміни зовнішнього середовища, організаційно-правова форма, стратегія розвитку підприємства, технологія виробництва, комп’ютеризація інформаційних процесів, обсяг ризиків та їхній рівень. Отримані результати свідчать, що в управлінні ДФІ України та підсистемах ризик-менеджменту, ідентифікування фінансових ризиків переважає використання функціонального підходу. Можна використати також змішаний підхід (функціонально-ролевий). Тобто в цілому ДФІ України використовує функціональний підхід в менеджменті, зокрема і в управлінні та ідентифікуванні фінансових ризиків на державних підприємствах, а окремі підрозділи ДФІ, які динамічно розвиваються, можуть застосовувати ролевий підхід.

У роботі запропонована послідовність формування підсистем ідентифікуванння фінансових ризиків ДФІ України, які складається з етапів: якісне ідентифікування ризиків; кількісне ідентифікування ризиків та використання результатів ідентифікування ризиків (табл. 1). Виходячи із запропонованої послідовності, подано тлумачення поняття система ідентифікування фінансових ризиків – це сукупність заходів, спрямованих на виявлення усіх видів фінансових ризиків у діяльності суб’єкта господарювання, оцінювання їхнього рівня та використання одержаних результатів в прийнятті управлінських рішень.

Проаналізувавши нормативно-правові акти, які регулюють діяльність ДФІ, виявлено відсутність юридично закріпленої за нею функції ідентифікування фінансових ризиків. Водночас результати аналізування практичної діяльності ДФІ вказують на те, що інспектування та аудит, в більшості випадків, саме спрямовані на виявлення фінансових ризиків, встановлення причин їх виникнення та можливих негативних наслідків, формування рекомендацій щодо зниження ризиків. Враховуючи стратегічні плани України щодо вступу до ЄС, встановлено, що вже сьогодні слід розвивати систему нормативно-правового забезпечення у відповідності із європейськими нормативно-правовими актами у цій сфері.