ПСИХОЛОГИЯ СМЫСЛОВОЙ РЕГУЛЯЦИИ ЭКОЛОГИЧЕСКИ РЕЛЕВАНТНОГО ПОВЕДЕНИЯ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт,  предмет, мету та завдання дослідження, розкрито теоретико-методологічні основи роботи. Висвітлено наукову новизну та практичне значення роботи, наведені відомості про апробацію й впровадження отриманих результатів у практику.

У першому розділі «Соціально-екологічні передумови психологічного аналізу екологічно релевантної поведінки» розкриваються методологічні проблеми психологічного дослідження системи відношень «людина – екологічне оточення»; на основі аналізу екологічного наукового й суспільно-політичного дискурсу (XIX–XX ст.) простежуються зміни в осмисленні екологічно релевантних аспектів людської активності; запропоновано модель соціокультурної регуляції процесів життєзабезпечення в сучасному суспільстві.

У психологічних дослідженнях системи «людина – середовище» людина виступає частиною екосфери, її активним компонентом, що зазнає впливу з боку свого оточення, але й справляє на нього вплив (І. Альтман, Р. Баркер, Р. Гіффорд, У. Іттельсон, Г. Прошанскі, Л. Рівлін, Б. Рогофф, Д. Стоколс, Л. В. Смолова, Ю. М. Швалб). При цьому екологічно релевантні аспекти індивідуальної поведінки розкриваються у контексті динамічної системи «соціум – екологічне оточення», котра визначає засоби отримання й використання суб’єктом екологічних ресурсів.

Система життєзабезпечення в сучасному суспільстві включає три взаємопов’язані базові складові: розвиток технологій перетворення екологічного оточення; зростання споживання; екологічну експансію (Г. Бейтсон, В. І. Данілов-Данільян, Т. Дітц, П. Ерліх, Р. Гіффорд, С. Клейтон, Б. Коммонер, П. Стерн та ін.). Це основні способи вирішення завдань життєзабезпечення в сучасному суспільстві, і як такі вони підтримуються ментальними настановами, що поділяються в соціумі й зафіксовані у формі домінуючої соціальної парадигми (далі – ДСП) (Р. Данлоп, П. Ерліх, У. Каттон, В. Кілборн, Л. Мілбрес, О. М. Яницький). ДСП виражається в ідеології зросту споживання та індивідуалізму, що спираються на антропоцентризм і віру в матеріальний прогрес (В. Кілборн, Л. Мілбрес); виправдовує протистояння людини природному оточенню й обумовлює посилення екоруйнівної активності для нарощування фінансово-економічної моці (рис. 1).

Аналіз наукового й суспільно-політичного дискурсу показує, що, у міру поглиблення антропогенних екологічних змін, у суспільстві оформлювалася нова екологічна парадигма (далі – НЕП), яка визначає розуміння екологічних обмежень і ґрунтується на визнанні екосистемної належності людини (Р. Данлоп, К. Ван Лір, У. Каттон, Л. Мілбрес).