У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; вказано її зв’язок з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; висвітлено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів; наведено дані щодо їх апробації.
У першому розділі – «Теоретичні засади здійснення місцевого самоврядування в Україні» – досліджено інституційну складову місцевого самоврядування в Україні, організаційну структуру органів місцевого самоврядування в Україні, особливості здійснення контролю в місцевому самоврядуванні.
Однією з найважливіших ознак демократичної держави є наявність моделі місцевого самоврядування як одного з найважливіших інститутів сучасної демократичної держави. В Україні правовий статус цього владного інституту закріплено низкою нормативно-правових актів, насамперед Конституцією України, що затверджує місцеве самоврядування як одну з основ конституційного ладу та дає його легальне визначення.
Існування інституту місцевого самоврядування зумовлене усвідомленням суспільством того, що зміцнення державної влади в центрі не може бути ефективним і корисним для суспільства в цілому без її одночасної децентралізації, функціонування первинних територіальних громад, об’єднаних певними спільними місцевими інтересами.
Система організації влади на місцевому рівні в Україні потребує вдосконалення відповідно до загальноприйнятих європейських принципів, закладених у Європейській хартії місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні й обласні ради, які представляють загальні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, тобто через певний структурно-організаційний механізм, який називається інститутом місцевого самоврядування.
Інститут місцевого самоврядування в структурно-організаційному плані являє собою сукупність органів місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення й організаційних форм, за допомогою яких відповідна територіальна громада чи її складова виконують завдання та функції місцевого самоврядування, вирішують питання місцевого значення.
Організаційно-функціональна структура системи місцевого самоврядування – це організована відповідно до системи цілей і функціонально залежна сукупність структурних елементів, які разом забезпечують реалізацію функцій місцевого самоврядування. Кожна складова системи органів місцевого самоврядування, тобто кожна його ланка, має свої специфічні властивості, але кожна з них має й спільні ознаки.
Аналіз законодавства дав змогу виявити, що процес перебудови місцевої влади в Україні на засадах самоврядування територіальних громад характеризується відсутністю чітко окреслених повноважень у бюджетній сфері, у сфері управління комунальним господарством тощо.
Поняття «контроль» учені зараховують до управлінських функцій і завжди пов’язують із перевіркою діяльності, наглядом, запобіганням зловживанням та усуненням недоліків. З огляду на першосуб’єктність територіальної громади в місцевому самоврядуванні та підзвітність їй органів місцевого самоврядування, контроль у зазначеній системі постає як принцип організації відносин і функцій територіальної громади.
Складність побудови теоретичної моделі контролю в системі місцевого самоврядування зумовлена, насамперед, природою місцевої демократії, багатофакторністю феномену контролю, різноманітністю його видів і необхідністю диференційованого підходу до контролю залежно від сфери суспільних відносин та соціальної ролі суб’єктів контролю.
Контроль у місцевому самоврядуванні належить до соціального контролю й може здійснюватися в різних видах та організаційних формах. Підхід до вирішення питання класифікації контролю в місцевому самоврядуванні за видами залежить від вибору критерію, на підставі якого здійснюється класифікація. Вибір критерію багато в чому зумовлений потребами практики.
Так, за критерієм належності контролюючого суб’єкта до державних чи громадських структур виділяють: 1) державний контроль; 2) громадський контроль.
Державний контроль має правову природу, яка виражається в тому, що він здійснюється органами державної влади та їх посадовими особами в межах чинного законодавства й викликає певні юридичні наслідки. В основі його виникнення та в процесі здійснення лежать правові засади. Вони виявляються й характеризуються низкою ознак. Такими ознаками, насамперед, є те, що контроль здійснюється уповноваженими державними органами й закріплюється в нормах, які визначають діяльність і повноваження контролюючого суб’єкта. Держава наділяє такі органи відповідними повноваженнями зі здійснення конкретних дій і закріплює все це в чинних нормах права.
Вичерпний перелік видів державного контролю в місцевому самоврядуванні дати складно. Різні види контролю мають свою специфіку, характерні відмінності, що визначаються в завданнях, способах, формах здійснення контролю.
У сфері місцевого самоврядування, крім державного та самоврядного, існує ще й громадський контроль, що здійснюється громадою через форми безпосереднього та опосередкованого контролю. Безпосереднє здійснення контролю громадою відбувається через вибори, референдуми, місцеві збори, громадські слухання, ініціативи, мітинги, протести, петиції тощо. Опосередкований контроль громада здійснює через органи місцевого самоврядування та різноманітні громадські об’єднання. За допомогою громадського контролю оцінюється діяльність органів влади, підприємств, організацій та установ з надання адміністративних і соціальних послуг населенню, виконання соціальних програм. Характерною особливістю цього контролю є те, що він здійснюється безпосередніми споживачами зазначених послуг та їх об’єднаннями, які організаційно не підпорядковані органам влади. Громадський контроль розглядається як інструмент громадського оцінювання рівня виконання органами влади й іншими підконтрольними об’єктами їхніх соціальних завдань. Право здійснення громадського контролю має належати тим громадським організаціям, серед видів діяльності яких є здійснення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх установ. Безпосередньо контроль здійснюють представники цих організацій – громадські контролери.
У межах контрольної форми діяльності місцевих рад можна виділити два види проваджень: нормотворче й виконавче. Нормотворче контрольне провадження полягає в здійсненні контролю за законністю нормативних актів виконавчих органів місцевої ради. Виконавче контрольне провадження полягає в контролі за реалізацією відповідними органами та посадовими особами своїх повноважень і здійснюється шляхом заслуховування звітів сільського, селищного, міського голови про роботу виконавчих органів місцевої ради, звітів постійних комісій, керівників виконавчих органів ради й посадових осіб, яких вона призначає, повідомлень депутатів про їх роботу тощо.
