ДИАГНОСТИЧЕСКАЯ И ПРОГНОСТИЧЕСКАЯ ЗНАЧИМОСТЬ ИССЛЕДОВАНИЯ СУБФРАКЦИОННОГО СОСТАВА СЫВОРОТКИ КРОВИ У БОЛЬНЫХ С ОСТРЫМ ИНФАРКТОМ МИОКАРДА

Короткий зміст

Клінічна характеристика хворих і методологія дослідження. Проведено обстеження 100 пацієнтів з ГІМ, серед яких спостерігалися 56 чоловіків і 44 жінки (середнім віком 57,6± 9,5 років), котрі перебували на лікуванні у кардіологічному відділенні Одеської міської клінічної лікарні № 1 та у кардіологічному відділенні Одеської обласної клінічної лікарні у 2001 – 2004 рр. 17% пацієнтів було госпіталізовано у перші 2 год, 46% – у періоді від 3 до 6 год, 30% – до 12 год і 7% хворих – впродовж першої доби від початку захворювання.

Діагноз був верифікований на підставі стандартних клінічних, лабораторних та інструментальних методів дослідження, рекомендованих Українським науковим товариством кардіологів. Критеріями залучення пацієнтів у дослідження були: наявність больового синдрому понад 20 хв, який не купіювався прийманням нітрогліцерину; депресія або елевація сегменту ST що якнайменше у двох суміжних відведеннях з трансформацією у ГІМ; підвищення у крові вмісту ТнI > 0,1 нг/мл, а також активності КФК-МВ понад 25 Е/л.

У 76 пацієнтів діагностувався Q-ІМ з локалізацією: задній ІМ – 58%, передній і циркулярний – 29% та 13% випадків, відповідно. У 24 пацієнтів діагностувався не Q-ІМ з локалізацією: задній і передній – у 71% випадків.

Критеріями винятку були: перенесений впродовж останніх 6 місяців ІМ; депресія сегменту ST та/або інверсія зубця Т що якнайменше у двох суміжних відведеннях, які зберігалися менш аніж 7 діб; онкологічні захворювання; анемія; попередня хронічна серцева недостатність ІІБ-ІІІ ст.; захворювання, зумовлені бактеріальною та вірусною інфекціями.

У 44% з 100 хворих відзначався ускладнений перебіг захворювання: порушення ритму й провідності – у 50,65; гостра недостатність лівого шлуночку – у 17,3%; кардіогенний шок (КШ) – у 14,8%; ексудативний перикардит – у 1,2% й розрив міокарда – у 1,2% пацієнтів. Серед пацієнтів, які перебували під спостереженням, ГСН розвивалася у 21 пацієнта, у тому числі – КШ у 7 (33%), набряк легенів – у 9 (24%) хворих. Загальна летальність становила 14,8% випадків.

Серед усіх, залучених у дослідження пацієнтів, ессенціальна гіпертензія діагностувалася у 51,7%, гостре порушення мозкового кровообігу – у 7,9%; цукровий діабет ІІ типу – у 15,8%; хронічне обструктивне захворювання легенів у фазі ремісії – у 7,9%; жовчнокам’яна хвороба – у 2,6%; хронічний панкреатит у фазі ремісії – у 7%; хронічне захворювання нирок (хронічний пієлонефрит у фазі ремісії) – у 3,5% пацієнтів.

Медикаментозне лікування проводилося згідно з Рекомендаціями Українського наукового товариства кардіологів: зокрема, усі хворі отримували  комбінацію препаратів (аспірину, гепарину), а також ад’ювантну терапію (β-адреноблокатори, інфузійно – нітрати, інгібітори АПФ); 64 пацієнти отримували реперфузійну тромболітичну терапію (у 39 пацієнтів використовувалася стрептокіназа; у 25 – альтеплаза).

До контрольної групи залучалися 140 практично здорових людей (90 чоловіків та 50 жінок віком від 35 до 60 років) – донорів крові, які пройшли клінічне, лабораторне й рентгенологічне дослідження перед здаванням крові.

Щодо усіх хворих вживалося загальне клінічне дослідження; лабораторні тести (загальний аналіз крові й сечі, визначення активності АсТ, АлТ, тимолової проби, амілази, білірубіну, загального білку, креатиніну, сечовини, глюкози, протромбінового індексу, часу згортання крові, толерантності плазми до гепарину, фібриногену, тромботест, етаноловий тест). Додатково 50 пацієнтам проводилося визначення ліпідів плазми крові та маркерів міокардіального некрозу. В якості маркерів некрозу використовувалися рівень ТнІ (визначався методом ІФА), застосовувалася тест-система „Хема”(Росія); активність КФК-МВ (досліджувалася кінетичним методом (IFCC), використовувався добір реактивів фірми „Біофарма” (м. Київ). Забір крові для цих досліджень виконувався за 3-6, 6-9, 9-12, 24, 72 й 120 год потому опісля початку коронарного нападу.

Реєстрація ЕКГ проводилася після кожного забору крові. Ехокардіоскопія виконувалася на

2 – 4-ій добі від початку захворювання на підставі застосування апарату Siemens Sonoline – «Elegra».

У 100 хворих досліджено СССК за допомогою лазерного кореляційного спектрометру ЛКС-03, розробленого Санкт-Петербурзьким НДІ ядерної фізики ім. акад. Б.П.Константинова РАН й виготовленого НВТ „Прогрес” АМН України (м. Одеса). ЛКС-03 має потужність лазеру 8 Мвт, довжину випромінювання 6,37 ± 0,6333 мкм, діапазон розмірів вимірюваних частинок від 5 до 10 000 нм. Математичне опрацювання отриманих результатів забезпечувалося за допомогою ЕОМ типу IBM PC AT 268/287.

Результати дослідження аналізувалися на підставі величини часткового внеску частинок з різними гідродинамічними радіусами (Терновий К.С. та співавт., 1998).

На підставі апріорної інформації, отриманої на різних моделях патологій (Клопов Н.К., 1992; Аклєєв О.В., Пашков І.О., 1995; Базарний В.В., 1997), увесь діапазон спектру можна розподілити на 5 дискретних зон: до першої зони (0-10 нм) потрапляють переважно низькомолекулярні білки й гліколіпідні вільні комплекси; до другої зони (11-30 нм) – глобулярні білки й низькомолекулярні ліпопротеїнові комплекси; до третьої (31-70 нм) – більш високомолекулярні ліпопротеїнові комплекси, рібонуклеотидпротеїнові й дезоксінуклеотидпротеїнові частинки, а також й самі низькомолекулярні імунні комплекси.

У четвертій зоні (71-150 нм) переважають конститутивні імунні комплекси середнього розміру. П’ята зона (71-150 нм) заповнюється у тому випадку, коли в організмі індукується імунопоез з утворенням високомолекулярних імунних комплексів.

Зрушення у СССК відносять до гідролітичних тоді, коли у ЛК-спектрі превалюють частинки із величинами гідродинамічного радіусу (ГДР) від 0 до 70 нм, до проліферативних – у тому випадку, коли у ЛК-спектрі превалюють частинки з величинами ГДР від 150 нм й понад цей рівень (Біленко О.А., 1997; Романчук О.П., 2000).

Матеріал для дослідження отримувався: за 3-4, 6-7,  9-10, 12-13 год, за 3, 4, 5, 6 і 7 діб від початку захворювання. Перший забір крові виконувався до початку антикоагулянтної й тромболітичної терапії.

Фактичний матеріал опрацьовувався загальноприйнятими статистичними методами за допомогою прикладних програм Microsoft Excel XP.

Застосовувалися рекомендовані для медичних досліджень методи описової статистики з визначенням середніх значень і стандартних відхилень (Медик В.А., 2000). Для співставлення середніх значень кількісних показників за умови нормального розподілу у досліджуваних групах застосовувався t-критерій Ст’юдента, для оцінки розбіжностей частот – критерій χ², для парних спостережень – непараметричний критерій Уілкоксона.

Зважаючи на те, що опис змін ЛК-спектрів сироватки крові не можна виразити кількісними даними, для розподілу пацієнтів по групах користувалися кумулятивними рядами, а для подальших розрахунків – накопичувальними частотами.

Для характеристики прогностичної значущості визначення рівню ТнІ і дослідження СССК на підставі ЛКС застосовувалися наступні операційні характеристики: чутливість, специфічність, позитивна й негативна прогностична цінність