ПРИНЦИПИ АРХІТЕКТУРНО-ПЛАНУВАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ АНСАБЛЕВОЇ ЗАБУДОВИ




  • скачать файл:
Назва:
ПРИНЦИПИ АРХІТЕКТУРНО-ПЛАНУВАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ АНСАБЛЕВОЇ ЗАБУДОВИ
Альтернативное Название: Принципы архитектурно-планировочных ОРГАНИЗАЦИИ АНСАБЛЕВОИ ЗАСТРОЙКИ
Тип: Автореферат
Короткий зміст:

Першій розділ „Аналіз еволюції комплексних архітектурних рішень міської забудови” присвячений обґрунтуванню унікальних та універсальних якостей  ансамблевої забудови та архітектурних ансамблів, як  найбільш цінних творів художньо – просторового мистецтва, яким являється архітектура; еталонів світового культурного рівня та свідчень історичного розвитку, а також як досконалого засобу створення гуманістичного та гармонійного життєвого середовища. Розглянуті теоретичні праці, присвячені процесам еволюції та розвитку архітектури, визначення поняття „пам`ятка архітектури”,  класифікація пам`яток архітектури. Розглянуті критерії ЮНЕСКО по відбору унікальних об`єктів. За чисельністю пам`яток архітектури світового значення лідерство належить Європейському континенту: 34,47% від загальної кількості. Архітектурні ансамблі складають 2/3, з них майже третина – історичні центри міст. Виняткова цінність забудови історичних центрів міст загально визнана світовою спільнотою в кінці минулого століття, коли до Списку ЮНЕСКО було внесено 32 міста Європи, в тому числі: Рим, Флоренція, Венеція, Зальцбург, Грац, Відень, Будапешт, Варшава, Санкт-Петербург, Львів, Рига, Таллін, ін. Головним чинником якісної оцінки являється ансамблева забудова цих міст. Вона формувалась  протягом тривалих відрізків часу, але за єдиними архітектурно-планувальними принципами, що забезпечують континуальність архітектурної діяльності, художньо виразні рішення і тривалу життєздатність міського середовища.


        Проведений аналіз архітектурно-планувальних особливостей  визначних архітектурних ансамблів свідчить про поступову еволюцію їх планувальної та просторової організації. Визначено, що евольвенти розвитку  обумовлені зміною суспільного ладу та супроводжувались вдосконаленням, або оновленням форм просторової організації. Шляхом від меншого до більшого, від локальної спільності до загальної єдності, від згрупованих споруд до архітектурного ансамблю, ансамблевої забудови. Досліджені  архетипи сучасних архітектурних ансамблів, досліджено виникнення ієрархії міської забудови та формування просторових композицій на її підґрунті. Виявлено, що прототипом універсального для європейських міст архітектурного ансамблю Ратушної площі є візантійські укріплені монастирі  (середньовіччя). Поява архітектурних домінант (з виникненням нового хрестово-купольного типу споруд) у загальній просторовій композиції обумовило перетворення системи планувальної організації та спричинило появу концепції перспективи вулиці за часів Ренесансу. Запровадження ансамблів-комплексів та резиденцій, лінійних просторових композицій відбулось в епоху бароко; архітектурні ансамблі вулиць – досягнення періоду грюндерства. Встановлено, що  ієрархічно-сітчаста структура міста  являється продуктом тривалої еволюції, універсальною основою цілісної ансамблевої забудови. У ХХ столітті в силу об’єктивних причин перервався еволюційний хід розвитку архітектури. Дисконтинуальнісь розвитку  відбилась у руйнації традиційних принципів забудови, втратою традиційної структури, системи орієнтирів, меж простору. У вітчизняній практиці виключенням  являлись окремі приклади ансамблевих рішень: архітектурні ансамблі Держпрому, м. Харків (1925-34 рр.), ансамбль вулиці Хрещатик, м. Київ (1948-68 рр.). В цілому, архітектурна діяльність 20 століття була спрямована на розв`язання гострих соціальних проблем, що відбувалось шляхом нівелювання просторових рішень, нищенням традиційної міської структури, раціоналізації та тотального спрощення форм, що негативним чином відбивається на якості архітектурного середовища.


       Створення сучасного типу міського середовища обумовлює, те, що кожна споруда не може розглядатись, як самодостатня „річ у собі”. Не зважаючи на те, йде мова про будівництво на нових територіях, чи про реконструкцію, або ущільнення в умовах  засвоєних раніше, цінність об`єкту повинна розкриватись у цілісності містобудівного континууму, загального контексту міського середовища.


        У другому розділі „Основи структурно-функціональної організації архітектурних ансамблів та комплексів у міському середовищі” надана узагальнююча класифікація архітектурних ансамблів (АА). За допомогою порівняльного аналізу  суттєвих ознак, зв`язків, функції, відношень, визначені  їх головні типи.


      Визначається, що різниця між архітектурним ансамблем і комплексом полягає у тому, що в останньому головним об`єднуючим фактором виступає спільна функція сукупності споруд, на відміну від архітектурного ансамблю, який узгоджує  групу споруд за логікою загального просторового задуму (композицією). На підставі даних існуючих досліджень встановлено, що визначальними факторами  просторового формоутворення являються  природний ландшафт, планувальна організація та просторова композиція. Визначено 4 типи просторових композицій АА: висотно-осьовий, центричний, лінійний та змішаний. Планувальна організація розрізняється за допомогою конфігурації та характеру організованого простору. Узагальнення наукового матеріалу та власні дослідження дозволили визначити основні типи планувальної організації АА, табл.3. Характером планувальної схеми дозволяє виділяти двонадцять планувальних типів, які об`єднані в чотири групи: 1) архітектурно-ландшафтні з довільною планувальною схемою (розріджена, згрупована, систематизована); 2) АА простого геометричного типу (центрально-симетрична, центрально-осьова, центрично-осьова); 3) лінійна планувальна схема (безмодульна, структурована модульна, відкрита); 4) складний тип (векторно – осьова площа; те саме – квартал; перехресно-закриті осі). Також зустрічаються комбінації приведених планувальних схем.


 


         З огляду на узгодженість з загальною міською структурою визначено структурно-інтегрований та локалізований (або ізольований)  та інтегрований типи архітектурного ансамблю, табл.1. Структурно-інтегровані  ансамблі (СІА) одночасно являються функціонально  інтегруючими центрами громадської активності, що обумовлює властиву їм роль  каталізаторів урбаністичного розвитку. Вони являються складовою частиною структури: вулиці, площі і відрізняються високою комунікативністю внутрішнього простору. Території СІА характеризуються динамічним зростанням функціональної активності та поступальним  ускладнення просторової організації. З`ясовано, що у теоретичній моделі міста, СІА належить роль вузлових об`єктів каркасу містобудівної структури,  або домінантних містоутворюючих елементів. Вони фіксують у просторі конфігурацію планувальної схеми; місця перетинання головних планувальних осей, транспортних та пішохідних шляхів. 

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, позначені * обов'язкові для заповнення:


Заказчик:


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ОСТАННІ СТАТТІ ТА АВТОРЕФЕРАТИ

Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)
БАЗИЛЕНКО АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (на прикладі студентського самоврядування)