СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ПОЧЕРКОЗНАВСТВА Автореферат

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, наукова новизна, рівень теоретичного вивчення проблеми, визначені мета та задачі дослідження, його методологічна основа, основні положення, які складають новизну, теоретична та практична значимість отриманих результатів, наводяться дані про апробацію та структуру дисертації.

Розділ 1 «Формування письма та писемності» містить два підрозділи в яких розкриваються витоки письма та писемності та виділення письма як об’єкта криміналістичного дослідження.

У підрозділі 1.1. «Підвалини виникнення письма та писемності, як основи криміналістичного почеркознавства» висвітлений процес формування письма та писемності. У роботі цей процес прослідковано від донаукового накопичення знань про письмо до узагальнення їх у межах графології.

Деталізація основних етапів графології, як першої спроби науковців систематизувати знання про почерк людини та його зв’язок з окремими рисами зовнішності та характеру людини стали першим кроком для подальших глибоких досліджень в галузі почеркознавства. Відповідно і в розвитку графології в дисертації виділяється декілька етапів, а саме: поступове накопичення графологічних знань (до 1882); громадське визнання графології (1872–1892); поширення графологічних знань (1892–1906); згасання популярності графології.

Поряд з тим, попри критичне ставлення до графології як системи знань, слід сказати про її надзвичайно важливе значення у становленні та розвитку почеркознавства. Дослідники-графологи заклали ґрунтовні підвалини, на яких будувалися у подальшому основи сучасного почеркознавства, що особливо проявилося у системі загальних та індивідуальних ознак почерку.

Крім прямого зв’язку розвитку почеркознавчих знань та розробки основ понятійного апарату, відбулося закладення фундаменту для окремих методик відповідних досліджень, що після їх адаптації до потреб криміналістики, використовуються і в наш час. Зокрема, йдеться про використання деяких елементів прикметоописового та графометричних методів.

У підрозділі 1.2. «Письмо, як об’єкт криміналістичного дослідження» безпосередньо розглядається процес формування та розвиток письма як об’єкту почеркознавчих досліджень. При цьому підкреслюється взаємозв’язок криміналістики з низкою інших наук, що розкривають, уточнюють та підтверджують певні ключові засади почеркознавства. Серед них у роботі називається палеографія – спеціальна історико-археологічна дисципліна, що вивчає сукупність систем письма всіх народів світу за історичними пам’ятками та рукописами. Досягненням палеографії є створення та удосконалення класифікації існуючих систем письма, окремі аспекти якої використовуються і в теоретичних засадах почеркознавства. У дисертації з цього приводу називається фізіологія. У формуванні системи почеркознавчих знань за допомогою фізіології науково підтверджено зв’язок почерку з анатомією, психічними та фізіологічними властивостями людини.

У дослідженні розглянуті основні класифікації системи письма. Зокрема зазначається, що історичні науки виділяють такі види письма: предметне письмо, піктографічне письмо, ієрогліфічне письмо, складове письмо, алфавітне письмо. Перевагою такої класифікації є наочність і доступність її використання, основним недоліком – неефективність, адже сучасні системи письма у своїй переважній більшості відносяться до алфавітних. Іншим підходом є групування окремих систем письма за їх спільним походженням чи регіоном розповсюдження. Така класифікація включає від п’яти і більше груп у різних авторів, кожна з яких у свою чергу може включати до десятка підгруп із подальшою їх деталізацією. Далі класифікації систем письма розглянуті докладніше та виділено окремий її поділ. Стосовно криміналістики така система має критерії за ознаками систем письма – дослідження текстів, написаних кириличним письмом, дослідження текстів, написаних латиницею або алфавітами на його основі та дослідження текстів, виконаних алфавітами на основі арабського письма.

Розділ 2 «Реалізація почеркознавчих знань у правоохоронній практиці» вміщує два підрозділи та присвячений розгляду практичних засад використання почеркознавчих знань у протидії злочинності.

У підрозділі 2.1. «Передумови створення експертних установ почеркознавчого спрямування» звертається увага на малодослідженість багатьох питань організації реалізації криміналістичних знань у практиці взагалі, та впровадження здобутків почеркознавства, зокрема. Автор звертає увагу на те, що: а) історія криміналістики висвітлюється епізодично, на підставі розгляду хоча і цікавих, характерних, але окремих обставин, наприклад, розслідування конкретних кримінальних справ; б) при розгляді питань історії криміналістики має місце регіональний принцип висвітлення проблем; в) роботи з історії криміналістики не мають комплексного, системного характеру.

Слід підкреслити, що потреба у функціонуванні конкретних установ з дослідження рукописних документів існувала давно. Щоправда у різні періоди розвитку суспільства така потреба виражалася з різною активністю.

Вивчення специфіки формування установ, що опікувалися питаннями почеркознавства, дало змогу виділити два періоди у їх створенні: 1) донаукове накопичення та узагальнення почеркознавчих знань; 2) використання сформованих наукових знань у практичній діяльності почеркознавчих установ.

Донаукове накопичення та узагальнення почеркознавчих знань характеризувалося такими факторами: а) необхідність почеркознавчих досліджень закріплюється у законодавстві ХІV ст.; б) з’являються наукові трактати, у яких висвітлюються питання вивчення почерку; в) формулюються рекомендації щодо почеркознавчих досліджень.

Це все важливі передумови до формування експертних установ. Саме з формуванням цих передумов можна пов’язати закінчення першого етапу накопичення та узагальнення почеркознавчих знань.

Підрозділ 2.2. «Організація використання почеркознавчих знань у протидії злочинності» присвячений окремому розгляду другого періоду створення та діяльності експертних установ почеркознавчого спрямування. У дисертації детально розглянуті характерні риси цього періоду. Серед головних автор виділяє:

1. Етап безпосереднього визнання необхідності існування експертних установ почеркознавчого спрямування. Він охоплює період від створення першої спеціалізованої експертної установи, яка розв’язувала проблеми почеркознавства до створення державних установ такого профілю.

2. Етап створення та діяльності державної установи, яка здійснювала дослідження у галузі почеркознавства. Він охоплює період від офіційного юридичного створення такої установи та визначення її стану до формування системи таких установ у державі.

3. Етап функціонування системи державних експертних установ. Він включає в себе період від створення такої системи (1912–1913) до призупинення її роботи внаслідок руйнації, завданої Першою світовою війною, революцією в Російській Імперії 1917 року, Громадянською війною.

4. Етап тимчасового затухання діяльності експертних установ, що було викликане руйнацією колишньої Російської Імперії та тривало від 1917 до 1923 рр., коли була відновлена повнопрофільна робота науково-дослідних установ міністерства юстиції.

5. Етап відродження повнопрофільної діяльності експертних установ почеркознавчої спрямованості. Він бере початок з часів встановлення в певних регіонах радянської влади та змістовно включає в себе два напрями: а) відновлення діяльності експертних установ у системі юстиції; б) створення експертних підрозділів у органах внутрішніх справ.

6. Етап централізації науково-дослідної роботи з проблематики почеркознавства. Він бере свій початок від створення у 1944 році Центральної криміналістичної лабораторії при Народному комісаріаті юстиції та початком роботи (1945) Науково-дослідного інституту криміналістики НКВС СРСР.

7. Етап відокремленого дослідження почеркознавчих проблем в рамках суверенних держав, створених на пострадянському просторі, який охоплює період від 1990 років до теперішнього часу.

Розділ 3 «Накопичення та структуризація почеркознавчих знань у криміналістиці» містить три підрозділи, де визначено сучасний стан та головні напрями подальшого розвитку почеркознавчих досліджень.

У підрозділі 3.1. «Основні напрями дослідження проблем почеркознавства в Україні» розкрито доробок почеркознавців колишнього СРСР та України у галузі дисертаційної розробки проблем почеркознавчої теорії та практики. З цією метою вперше в криміналістичній науці було висвітлено динаміку дисертаційних пошуків у царині почеркознавства та визначені головні пріоритети почеркознавчих досліджень у певні періоди.

В роботі обґрунтовується, що перші спроби дослідження проблем почеркознавства мали різновекторну спрямованість, що пояснюється, очевидно, ініціативною мотивацією вибору тематики конкретними дослідниками. Тим більше, що спроби наукового узагальнення почеркознавчих проблем у межах загальних наукових пошуків та дисертаційних робіт здійснювалися виключно практичними працівниками, експертами-почеркознавцями. У роботі звертається увага на дещо хаотичну організацію таких досліджень. Поряд з тим, у масиві проведених робіт прослідковуються позиції, що характеризувалися такими ознаками: а) вони фактично носили універсальний характер, де висвітлювалося максимально широке коло питань; б) певний час у роботах почеркознавчої спрямованості в якості обов’язкових елементів виступали дані про вивчення механізмів формування почерку; в) основний інтерес науковців спрямовувався на обґрунтування, можливості та доведення доцільності існування почеркознавства як самостійної підгалузі криміналістики; г) у цих роботах фактично започатковані спроби визначення понятійно-категорійного апарату почеркознавства.

Подальші розробки дослідників теорії почеркознавства можна умовно поділити на дві групи – основна частина науковців продовжувала працю попередників по розвитку виявлених напрямів досліджень. Інша, менш чисельна, не припиняла спроб розробки нових підходів та шляхів дослідження.

У підрозділі 3.2. «Тематична спрямованість дисертаційних робіт з почеркознавства» встановлені основні напрями дослідження почеркознавчих проблем в Україні з урахуванням їх висвітлення у колишньому СРСР та пострадянському просторі. Автором встановлено, що увага почеркознавців зосереджувалася на розробці, переважно, таких напрямів: а) загальна теорія почеркознавчої експертизи, її становлення та подальше удосконалення; б) процесуальні, правові, організаційні та наукові основи проведення експертиз; в) суміжні види досліджень (авторознавчі та техніко-криміналістичні); г) ідентифікаційні почеркознавчі дослідження д) неідентифікаційні (діагностичні) почеркознавчі дослідження; є) окремі методи досліджень.

Відмічається також різна активність та різноспрямованість досліджень у межах конкретного напряму. Стосовно загальних питань почеркознавства висвітлювалися переважно локальні питання організації та проведення окремих експертиз. Суміжним з почеркознавством напрямам дослідження взагалі присвячені поодинокі роботи. Найбільш динамічно розвивались наукові пошуки ідентифікаційних можливостей почеркознавства. Йдеться про ідентифікацію виконавця рукопису за почерком взагалі та за різноманітними письмовими текстами: короткими та цифровими записами; рукописами, виконаними мовами республік колишнього СРСР; підписами. Важливе значення надавалось не ідентифікаційним дослідженням, особливо стосовно можливостей встановлення статі, віку виконавця тексту, його стану та умов письма. Серед проблематики методів перевага надавалась вивченню можливостей використання математичних методів у експертизі.

Розвиток почеркознавчих експертиз з часом виокремив окремі категорії об’єктів, такі як підписи, короткі записи, цифрові записи, та інші, що відмежувалися від, так би мовити, «звичайного» тексту. Вони були започатковані до 80-х років минулого століття і відіграють важливу роль у сучасних умовах.

У підрозділі 3.3. «Перспективні напрями розвитку досліджень почеркознавчих проблем» виявлені проблеми, які недостатньо вивчалися науковцями, або взагалі залишилися за межами їх уваги. Результати вивчення потреб практики, сформульованими експертами-почеркознавцями, науковцями, аналізу масиву дисертацій (91 робота), захищеними в період 1938–2010 рр. у колишньому СРСР та пострадянських державах дали підстави визначити основні перспективні напрями подальшого дослідження проблем почеркознавства.

Стосовно загальних проблем почеркознавчих досліджень поглибленого вивчення потребують: а) закономірності формування почерку в сучасних умовах; б) основні витоки та джерела знань, які залучаються почеркознавством для вирішення своїх завдань; в) критерії використання тих чи інших знань, засобів та методів у почеркознавчих дослідженнях; г) закономірності виникнення та відображення у почерку внутрішніх зв’язків психофізіологічних властивостей особи виконавця рукопису; д) система почеркознавства, як окремої теорії і підгалузі криміналістичних знань; е) функції почеркознавства, як окремого наукового вчення; ж) сучасні діагностичні та ідентифікаційні можливості практичного почеркознавства; з) сфера застосування почеркознавчих знань; і) можливості використання зарубіжного досвіду у почеркознавчих дослідженнях. Сказане відображає також думку 84 % проінтерв’юйованих викладачів кафедр криміналістики юридичних навчальних закладів та 79 % експертів-почеркознавців.

З точки зору практичного почеркознавства важливе значення мають дослідження, спрямовані на такі проблеми: а) аналіз системи методів, які використовуються та можуть бути застосовані у цьому складному виді досліджень; б) реалізація можливостей електронно-обчислювальної техніки; в) використання почеркознавства у розкритті, розслідуванні та попередженні конкретних злочинів; г) подальша розробка методик почеркознавчих досліджень в залежності від мови рукопису; д) методика експертизи малооб’ємних рукописів; е) встановлення підробки замаскованого рукопису; ж) розширення кола неідентифікаційних досліджень. Сказане відображає також думку 89 % проінтерв’юйованих експертів-почеркознавців та 82 % викладачів кафедр криміналістики юридичних навчальних закладів.