У вступі обґрунтовано актуальність теми роботи, сформульовано мету, основні завдання, предмет та об’єкт дослідження, визначено методи дослідження, охарактеризовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, зазначено особистий внесок здобувача, наведено дані про апробацію результатів дослідження та їх впровадження.
У першому розділі «Теоретичні засади розвитку збутової діяльності аграрних підприємств та її інфраструктурного забезпечення» розкрито економічну сутність збутової діяльності сільськогосподарських підприємств на ринку аграрної продукції, об’єктивну необхідність розвитку збутової інфраструктури та її складові, обґрунтовано показники для аналізу ефективності збутової діяльності підприємства, досліджено світовий досвід та вітчизняну практику інфраструктурного забезпечення реалізації аграрної продукції.
Збут є кінцевою стадією діяльності підприємства і визначає загальний рівень її ефективності. Дослідження організаційно-економічних засад здійснення реалізації продукції дозволило уточнити, що збутова діяльність являє собою комплекс взаємопов’язаних заходів з просування продукції від товаровиробника до споживача (організації передачі права власності на продукцію та її фізичне переміщення), спрямованих на одержання підприємницького прибутку на основі задоволення платоспроможного попиту. Функціонування системи збуту сільськогосподарської продукції визначається загальними принципами підприємницької діяльності: конкуренції, тенденції до концентрації виробництва і капіталу, орієнтації на максимізацію прибутку, а також специфічними особливостями, які притаманні ринку аграрної продукції: наявність численних постачальників і споживачів, залежність пропозиції від природно-кліматичних умов, наявність гарантованого попиту, швидкопсувний характер продукції та ін.
Важливою частиною збутової діяльності сільськогосподарських підприємств є обґрунтування найбільш ефективних каналів і способів реалізації продукції. Для комплексної оцінки ефективності каналів збуту продукції сільськогосподарські товаровиробники повинні враховувати: можливість подальшого контролю за рухом товарів і цінами; рівень цін; своєчасність розрахунків; рівень конкуренції; рівень витрат на збут; форму розрахунків; додаткові сервісні послуги, які надаються каналом; асортимент продукції.
Доведено, що активізації ділової активності сільськогосподарських підприємств на ринку аграрної продукції сприяє розвиток об’єктів ринкової інфраструктури, зокрема: торгово-посередницьких, фінансово-кредитних, інформаційно-комерційних структур та ін. Об'єкти ринкової інфраструктури забезпечують фізичне переміщення товарів з урахуванням споживчих переваг на ринку. Оскільки на будь-якому ринку виникає невідповідність між виробництвом і споживанням, то за рахунок реалізації функцій збутової інфраструктури можуть згладжуватися протиріччя просторового, часового, масштабного, спеціалізованого, комунікативного характеру. Розвиток збутової інфраструктури дозволяє сільськогосподарським товаровиробникам забезпечити конкурентоспроможність, персоналізацію взаємодії з клієнтами, глобалізацію сфер діяльності, скорочення каналів поширення продукції і в цілому економію витрат.
Розвиток інфраструктурного забезпечення збутової діяльності сільськогосподарських підприємств є можливим за умови врахування специфіки її структури та взаємодії інфраструктурних формувань між собою та сільськогосподарськими товаровиробниками.
Життєздатність та результативність сільськогосподарського виробництва в ринковому середовищі значною мірою зумовлюється рівнем розвитку інфраструктури аграрного ринку та адекватністю її функцій потребам виробників та споживачів. Незалежно від комплексу ринкових чинників, збутова інфраструктура має розвиватися в напрямі підвищення можливостей сільськогосподарських товаровиробників до комерціалізації своєї діяльності за збереження пріоритету задоволення потреб різних категорій споживачів у кількості та якості виробленої ними продукції.
Узагальнивши еволюцію розвитку об’єктів збутової інфраструктури, можна виділити наступні основні етапи. У дореформений період збутова інфраструктура являла собою чітку ієрархічну систему постачальницько-збутових організацій, яка у своїй діяльності спиралася на прийняті зверху плани.
Протягом 90-х років збутова інфраструктура, як і вся сфера товарного обігу, перебувала в умовах перманентної фінансово-економічної кризи. Незважаючи на значне скорочення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції та відповідне зменшення потреб товаровиробників досліджуваної галузі у перевезеннях, складському забезпеченні, тарних матеріалах і т.д., рівень розвитку збутової інфраструктури як в цілому по країні, так і в окремих регіонах не відповідав вимогам нормального обігу продукції.
У результаті комерціалізації і приватизації торговельної мережі з'явилися численні самостійні дрібні і середні роздрібні форми торгівлі, посередницькі структури та інші типи підприємств. Ці дрібні приватні фірми (посередницькі, торгові, транспортні і т.д.) були розрізненими, не мали достатньо фінансових коштів і відповідної матеріально-технічної бази, щоб забезпечити адекватне обслуговування збутової діяльності підприємств. Більшість із них опинилася під впливом численних суб’єктів, які здійснювали заготівельну та торговельну діяльність, а також мала труднощі щодо проведення гнучкої цінової політики. Зарубіжний і вітчизняний досвід свідчить, що вихід із ситуації, що склалася, полягає в укрупненні та об’єднанні дрібних і середніх підприємств шляхом інтеграції горизонтального та вертикального типу.
Методичний інструментарій аналізу впливу збутової інфраструктури на формування кінцевих результатів сільськогосподарських товаровиробників базується на дослідженні як її окремих складових, так і на використанні комплексного підходу до дослідження інфраструктурної системи у всій її багатогранності, аналізі взаємозв’язку і взаємодії усіх її елементів із сільськогосподарськими товаровиробниками. При цьому основними критеріями ефективності функціонування об’єктів збутової інфраструктури із сільськогосподарськими товаровиробниками є: відповідність збутової інфраструктури специфічним характеристикам аграрної продукції; рівень задоволення потреб товаровиробників в об’єктах, елементах і функціях збутової інфраструктури; збалансований розвиток окремих її підсистем і елементів. Важливим чинником, який впливає на ефективність збутової інфраструктури, є ефективність систем збуту окремих господарюючих суб’єктів регіонального ринку.
У другому розділі «Сучасний стан та тенденції розвитку збутової діяльності сільськогосподарських підприємств Одеської області» проаналізовано сучасний стан та тенденції виробництва продукції сільськогосподарськими підприємствами, дана характеристика основних каналів реалізації продукції, досліджено особливості організації товароруху сільськогосподарської продукції на аграрному ринку та роль збутової інфраструктури у забезпеченні ефективності виробничо-збутової діяльності сільськогосподарських товаровиробників.
Сільське господарство є однією з найважливіших галузей економіки Одеської області, де створюється п’ята частина валової доданої вартості регіону, зайнято близько чверті працюючого населення, зосереджено більше половини виробничих фондів, виробляється 42% валового суспільного продукту. Водночас, за роки незалежності виробництво валової продукції сільськогосподарськимипідприємствами області знизилосяна 40,5 %, у тому числі галузі рослинництва – на 28,6 %, тваринництва – на 89,4 %.
Із втратою державної системи контрактації сільськогосподарської продукції інфраструктура збуту продукції виявилася неспроможною забезпечити ефективне функціонування сільськогосподарських підприємств. На ринку аграрної продукції з’явилися численні посередницькі структури, які не мали відповідної матеріально-технічної бази і здійснювали закупівлю продукції за непрозорими схемами, що призвело до значної тінізації ринку. Встановлено, що у провідних країнах у структурі роздрібної ціни частка ціни товаровиробника становить лише 40–55%, тоді як у структурі роздрібної ціни вітчизняної продукції вона дорівнює 55–70%.
Дослідженням встановлено, що для розвитку збутової діяльності сільськогосподарських підприємств характерним є збільшення кількості посередників у маркетингових каналах, а отже – зростання частки непрямих каналів. Сучасні маркетингові системи аграрного ринку передбачають функціонування різних за протяжністю каналів реалізації – від гранично коротких (прямих) до достатньо довгих (непрямих), структура яких дає змогу реалізовувати складні й розгалужені схеми розподілу сільськогосподарської продукції.
На вибір каналу збуту впливає вид сільськогосподарської продукції. Так, рослинницьку продукцію сільськогосподарські підприємстваобласті реалізують головним чином торгово-посередницьким структурам і тут спостерігаєтьсятенденція до зростання. Водночас найбільша частка у структурі реалізації тваринницької продукції належать переробним підприємствам.
За аналізом цін реалізації зернових культур сільськогосподарськими підприємствами області за маркетинговими каналами встановлено, що найвища ціна на зерно у 2010 р. була запропонована переробними підприємствами – на рівні 1185,2грн за 1 т (табл. 1).
При реалізації зерна сільськогосподарськими підприємствами встановлено такі взаємовідносини між сільськогосподарськими товаровиробниками і суб’єктами торгово-посередницької діяльності: купівля посівів, закупівля врожаю «на корню»; передоплата за майбутній врожай у період проведення комплексу весняно-польових робіт; закупівля вже зібраного врожаю.
