ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ – ФАХІВЦІВ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь наукового опрацювання обраної теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу дослідження, його методологічно-теоретичні засади, розкрито наукову новизну, практичне значення здобутих результатів; визначено особистий внесок здобувача.

У першому розділі – «Теоретичні питання екологічної компетентності майбутніх інженерів–фахівців цивільного захисту» – визначено сутність і структуру екологічної компетентності майбутніх фахівців цивільного захисту, обґрунтовано технологію її формування, уточнено критерії, показники та рівні сформованості екологічної компетентності студентів.

З опорою на психолого-педагогічні джерела з питань модернізації вищої технічної освіти (В.Андрущенко, В. Байденко, Г.Корнетов, А.Новіков, А.Алексюк, О.Романовcький, Л.Семушина, Ю.Татур), концепцію сталого розвитку України (О.Водяников, М.Згуровський, Б.Патон, В.Трегубчук, В.Щевчук, Ю.Щербак), освітньо-кваліфікаційні характеристики й освітньо-професійні програми, які регламентують підготовку інженерів–фахівців цивільного захисту, доведено необхідність цілеспрямованого формування екологічної компетентності майбутніх інженерів, що зумовлено, з одного боку, постійно зростаючим негативним впливом промислового виробництва на стан довкілля, а з іншого – провідною роллю фахівців цивільного захисту в забезпеченні екологічно безпечної діяльності людини.

На підставі аналізу різних підходів до розуміння сутності професійної компетентності (Н.Боритько, Н.Гавриш, Д.Дюпурі, І.Зимня, К.Короткова, О.Крисан, Н.Лобанова, О.Леонтьєв, Е.Манушин, Д.Равен, Н.Хомський, А.Хуторський, Ю.Фокін), екологічної компетентності особистості (А.Макоєдова, А.Насонов, Л.Пістунова, О.Перфілова, Е.Шульніна, К.Єдинєєва), специфіки діяльності інженерів–фахівців цивільного захисту (М.Козяр, О.Парубок, Л.Титаренко) доведено, що екологічна компетентність майбутнього фахівця цивільного захисту як ключова професійна компетентність є інтегрованим особистісним утворенням інженера, що відображає єдність його теоретичної та практичної готовності до ефективного здійснення екологічно-орієнтованої професійної діяльності.

Установлено, що особливості екологічно-орієнтованої професійної діяльності саме фахівця цивільного захисту полягають у таких її основних аспектах, як: контроль за екологічно безпечною роботою промислових об’єктів; проведення інженерного захисту навколишнього середовища; ліквідація екологічних надзвичайних ситуацій техногенного та природного походження.

У дисертації наголошується на тому, що успішність здійснення екологічно-орієнтованої діяльності вимагає від майбутнього фахівця цивільного захисту актуалізації його гуманістичного потенціалу й трансформації професійної свідомості, пов’язаної з такими чинниками, як: зміни ставлення студентів до природного довкілля, належний стан якого є провідним фактором благополуччя сучасного й майбутнього поколінь; зміни ставлення до професійної діяльності й усвідомлення необхідності її здійснення з позицій природозбереження; зміни ставлення до себе як суб’єкта особистісно-професійного зростання.

Обґрунтовано структуру екологічної компетентності майбутніх інженерів–фахівців цивільного захисту, що синтезує такі компоненти:

· мотиваційно-особистісний – передбачає спрямованість студентів на здійснення екологічно-орієнтованої діяльності та вимагає сформованості сукупності професійно й особистісно значущих якостей (гуманізму, громадянськості, відповідальності, вимогливості, принциповості, ініціативності, толерантності), зацікавленості проблемами збереження природного довкілля, усвідомлення значущості екологічної компетентності, мотивації самоосвіти, самовдосконалення;

· когнітивний – сформованість системи загально-технічних і спеціальних екологічних знань (про ефективний моніторинг екологічного стану навколишнього середовища, механізми негативного впливу на довкілля промислових підприємств, основи інженерного захисту навколишнього середовища у звичайних та надзвичайних ситуаціях техногенного й природного походження, про екологічну ефективність застосування енерго- та матеріалозберігаючих, безвідходних і маловідходних промислових технологій; відновлювані джерела енергії та альтернативні види пального);

· діяльнісний – сформованість сукупності вмінь, а саме: регулятивних (уміння об’єктивного контролю за дотриманням промисловими об’єктами екологічно-нормативної бази, надання правової підтримки екологічно безпечній життєдіяльності підприємств), проектувальних (здатність аналізувати та визначати вплив техногенних чинників на стан навколишнього середовища, розробляти й обґрунтовано прогнозувати екологічну ефективність заходів щодо інженерного захисту навколишнього середовища, ліквідації екологічно небезпечних надзвичайних ситуацій), організаційно-виконавських (чітке забезпечення заходів з інженерного захисту навколишнього середовища, здатність стимулювати впровадження екологічно безпечних промислових технологій і екологічно чистих відновлюваних джерел енергій, професійно застосовувати технічні засоби ліквідації екологічно небезпечних надзвичайних ситуацій);

· рефлексивний – здатність до осмислення, аналізу, самоаналізу, самооцінки й корекції власної діяльності.

На підставі теоретичного аналізу існуючих підходів до трактування педагогічної технології (В.Євдокимов, М.Кларин, В.Монахов, А.Уман, О.Пєхота, І.Прокопенко, Г.Селевко, В.Сластьонін, Н.Щуркова), до технологізації екологічної освіти майбутніх фахівців (Л.Білик, Н.Єфименко, Н.Назарова, Н.Олейник, Л.Пістунова, Н.Реймес, С.Сапожников, Є.Семенюк, Л.Титаренко, А.Урсул, М.Швед, Є.Шульпіна) обґрунтовано етапи технології формування екологічної компетентності майбутніх інженерів–фахівців цивільного захисту, а саме: підготовчий (спрямований на створення відповідного науково-методичного забезпечення процесу формування екологічної компетентності студентів); мотиваційно-орієнтаційний (передбачає стимулювання позитивної мотивації набуття екологічної компетентності майбутніми фахівцями цивільного захисту); змістово-практичний (розвиток усіх компонентів екологічної компетентності, що вимагає застосування різноманітних форм і методів навчання – діалогових, проектних, тренінгових, тестових, ігрових та ін., орієнтованих на активізацію навчально-пізнавальних дій, розвиток самостійності, творчості студентів, на наближення екологічної підготовки до умов реальної професійної діяльності; організації спеціальної діяльності практично-екологічної спрямованості); аналітико-результативний (аналіз й оцінка отриманих результатів з метою їх коригування).

На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури, спостережень за навчальною та позанавчальною діяльністю студентів, їхніх самооцінок і експертних оцінок уточнено критерії (мотиваційний, особистісний, когнітивний, процесуальний, рефлексивний), кількісні та якісні показники, що відображають зміни у сформованості екологічної компетентності майбутніх фахівців цивільного захисту, а саме: сформованість мотивації формування екологічної компетентності (ставлення до питання збереження природи як цінності, стійкий інтерес до оволодіння екологічною компетентністю), стійке виявлення професійно й особистісно значущих якостей (гуманізму, громадянськості, відповідальності, вимогливості, принциповості, ініціативності, толерантності), сформованість системи технічно-орієнтованих екологічних знань (повнота та рівень засвоєння), екологічно-технологічних умінь (регулятивних, проектувальних, організаційно-виконавських); здатності здійснювати рефлексію. Залежно від прояву сукупності визначених показників сформованість екологічної компетентності студентів диференціюється в поданих у дисертації рівнях: високому, достатньому, низькому.

У другому розділі – «Дослідницько-експериментальна робота з формування екологічної компетентності майбутніх інженерів–фахівців цивільного захисту» – розкрито загальні питання організації та проведення експериментальної роботи, визначено змістово-процесуальну сутність реалізації технології формування екологічної компетентності майбутніх інженерів–фахівців цивільного захисту, проаналізовано результати педагогічного експерименту.

З метою перевірки гіпотези дослідження протягом 2004–2008 років на базі Університету цивільного захисту України (м. Харків) було проведено педагогічний експеримент, до якого залучено 84 студенти першого курсу факультету підготовки фахівців цивільного захисту, які здобувають кваліфікацію «Інженер з наглядово-профілактичних робіт».

Згідно з програмою експерименту утворено три експериментальні групи: група Е₁ (27 осіб), група Е₂ (29 осіб) та Е₃ (28 осіб), у яких реалізовувалися різні способи формування екологічної компетентності.

Так, у групі Е₁ проводилася перевірка ефективності формування екологічної компетентності студентів у процесі вивчення: навчального предмету «Вступ до спеціальності», дисциплін гуманітарного і соціально-економічного циклу («Історія України», «Культурологія», «Філософія», «Основи психології та педагогіки», «Основи економічних теорій», «Політологія», «Основи конституційного права», «Право», «Соціологія») (І-ІІ курси); дисципліни «Екологія» (ІІ курс); предметів природничонаукової та професійно-практичної підготовки («Безпека життєдіяльності», «Термодинаміка і теплопередача», «Пожежна та рятувально-аварійна техніка», «Радіаційний, хімічний і бактеріологічний захист», «Спеціальне водопостачання») (ІII-V курси).

У групі Е₂, окрім зазначеної у групі Е₁ роботи, було введено підготовлений автором спецкурс «Енергоекологічні проблеми та інженерний захист навколишнього середовища» (ІV курс).

У групі Е₃, поряд з роботою, що виконувалася у групі Е₂, проводилася спеціальна організація діяльності практично-екологічної спрямованості – як аудиторної, так і позааудиторної.

Провідним завданням підготовчого етапу технології формування екологічної компетентності майбутніх фахівців цивільного захисту було забезпечення науково-методичного підґрунтя підготовки студентів, що передбачало:

· розстановку акцентів і доповнення змісту навчальних дисциплін гуманітарної та соціально-економічної підготовки, природничонаукового та професійно-практичного циклів питаннями екологічного характеру;

· проектування спецкурсу «Енергоекологічні проблеми та інженерний захист навколишнього середовища», що був орієнтований на інтеграцію загальних технічних і спеціальних екологічних знань у галузі безпечної взаємодії людини й природи та передбачав виключення дублювання навчальної інформації, яку студенти отримували під час вивчення дисциплін загальнонаукового та спеціально-професійного циклів;

· розробку комп’ютерних програм (зокрема визначення ефективності використання різних екологічно-доцільних промислових технологій), що моделюють реальну професійну діяльність майбутніх фахівців цивільного захисту в нормальних умовах і в надзвичайних ситуаціях;

· створення комп’ютерної бази даних у галузі технічної екології (було розроблено 30 електронних підручників, представлено 500 статей у електронному вигляді, складено перелік 400 інформаційних сайтів і сайтів компаній, що працюють у галузі енергоекології та відновлюваних джерел енергії). Така база даних надавала студентам широкі можливості для здійснення самостійної й науково-дослідницької роботи;

· корегування планів проведення громадської та культурно-виховної роботи, координацію діяльності деканатів, кафедр і громадських організацій, що усуває проблемні питання на «стиках» різних навчальних і виховних програм та створює передумови погодженої освітньої діяльності в підготовці студентів.

Забезпечення розвитку позитивної мотивації набуття екологічної компетентності студентів, стимулювання їхнього особистісно-професійного зростання здійснювалося на мотиваційно-орієнтаційному етапі.

Усвідомленню студентами всіх експериментальних груп значущості екологічної компетентності, формуванню особистої відповідальності за якість життя нинішнього та майбутніх поколінь, позитивного ставлення й стійкого інтересу до екологічних питань сприяло: залучення в навчальний матеріал цікавих фактів з історії й сьогодення природоцільного користування; ознайомлення студентів з найважливішими проблемами сучасної цивілізації та напрямами їх подолання; підбір дидактичних завдань з урахуванням інтересів і можливостей студентів, розробка вправ для індивідуальної роботи над власним удосконаленням, формування сприятливої психоемоційної атмосфери занять (створення ситуації успіху, віра в пізнавальні можливості студентів).

На формування у студентів групи Е₃ активної життєвої позиції, творчого ставлення до майбутньої професійної діяльності спрямовувалося також проведення низки культурно-виховних заходів, а саме: залучення студентів до діяльності гуртків і студій (літературних, музичних, хореографічних), відвідування театрів, виставок, музеїв; організація зустрічей з ветеранами Великої Вітчизняної війни та пожежної безпеки, ліквідаторами аварії на Чорнобильській АЕС; шефська робота з дітьми дитячого будинку та хворими ветеранами МНС України.

Закріпленню зацікавленості майбутніх інженерів екологічними проблемами й особистої причетності до їх розв’язання сприяла участь студентів групи Е₃ в екологічно-орієнтованій громадській діяльності (проведення просвітницької роботи з учнями шкіл, організація природоохоронних заходів – прибирання довкілля, спорудження домівок для птахів та ін.).

На змістово-практичному етапі прагнули до розвитку всіх компонентів екологічної компетентності студентів.

Так, засвоєнню екологічно-орієнтованих технічних знань студентами всіх груп сприяв розгляд окремих тем і питань дисциплін циклу природничонаукової та професійно-практичної підготовки («Екологія», «Безпека життєдіяльності» «Термодинаміка і теплопередача», «Пожежна та рятувально-аварійна техніка», «Радіаційний, хімічний та бактеріологічний захист», «Спеціальне водопостачання») під кутом екологічних проблем, у контексті значущості підвищення професійності майбутніх фахівців цивільного захисту.

Ефективним засобом формування екологічної компетентності студентів груп Е₂ і Е₃ було проведення спецкурсу «Енергоекологічні проблеми та інженерний захист навколишнього середовища» з використанням активних форм і методів навчання, а саме:

• проблемні лекції, лекції-візуалізації, семінарські заняття з використанням діалогово-дискусійних методів («мозкового штурму», «круглого столу», «аналізу ситуацій»), зокрема міжпредметний семінар-дискусія «Енергетика та екологія», проблемний семінар «Відновлювані екологічно чисті джерела енергії для України або тільки для розвинутих країн світу?», тематичний семінар «Екологічні та економічно-технічні аспекти використання альтернативних видів пального», підсумковий семінар «Проектування енергозберігаючих заходів і впровадження на Харківщині відновлюваних джерел енергії»), що сприяло систематизації й узагальненню екологічних знань студентів, розвитку їхньої активності, самостійності й творчості;

• ділові ігри («Використання фотоелектричних перетворювачів в умовах надзвичайних ситуацій», «Системи сонячних теплових колекторів для гарячого водопостачання в надзвичайних ситуаціях») з використанням імітаційних комп’ютерних програм, створення, аналізу, розв’язання, моделювання та програвання різноманітних ситуацій, що містили екологічний аспект. Це дозволяло наблизити навчальний процес до умов професійної діяльності, давало можливість студентам оволодіти різноманітними професійно-екологічними вміннями і навичками.

У роботі зі студентами групи Е₃ під час проведення спецкурсу також широко використовувалися активно-практичні проекти, в рамках яких майбутні інженери в невеликих (5-7 осіб) навчальних мікрогрупах проводили певні дослідження екологічного характеру (зокрема відпрацювання комплексу інженерних заходів із захисту навколишнього середовища у процесі роботи різних реальних промислових об’єктів). Проектне навчання надавало студентам широкі можливості застосовувати отримані знання на практиці, випробовувати себе в різних видах діяльності, спонукало до постійного пошуку оптимальних моделей професійної поведінки. Робота в мікрогрупах вимагала також умінь спілкування, дотримання вимог колективної праці, надання взаємодопомоги, здійснення взаємоконтролю, дисциплінованості, обов’язковості. Усе це стимулювало особистісно-професійне зростання майбутнього інженера, підвищувало ефективність оволодіння студентами вміннями та якостями, необхідними для ефективного здійснення майбутньої екологічно-орієнтованої професійної діяльності.

Окрім вище зазначеної роботи, професійному вдосконаленню студентів групи Е₃сприяли також: постановка цільових завдань на проходження навчальних практик (аналіз організації та оцінка стилю діяльності суб’єктів наглядово-профілактичних робіт, самооцінка свого стилю діяльності як майбутнього інженера цивільного захисту та ін.); організація науково-дослідницької діяльності (активне залучення майбутніх інженерів до написання рефератів, підготовки виступів на екологічних конференціях та виконання держбюджетних науково-дослідницьких робіт кафедри «Безпека життєдіяльності та екології»).

Аналітико-результативний етап технології передбачав аналіз та оцінку