КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЗАКОННІ ДІЇ ЩОДО РЕЛІГІЙНИХ СПОРУД АБО СВЯТИНЬ Автореферат

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, стан їх наукової розробки, зв’язок з науковими темами та планами, визначається його об’єкт, предмет, мета та завдання, наукова новизна отриманих результатів, наведено основні положення, що виносяться на захист, визначено теоретичне та практичне значення результатів дослідження, наведені дані щодо їх апробації.

У розділі 1 «Розвиток законодавства про охорону свободи віросповідання в історії вітчизняного права» встановлено, що в історичному аспекті автор умовно виділяє п’ять етапів розвитку законодавства про охорону свободи віросповідання на теренах України:I етап (до Х століття) – давньослов’янський дохристиянський; II етап (ХI-XV століття) – київоруський християнський; ІII етап (ХV століття – 1917 рік) – імперський; IV етап (1917-1991 роки) – радянський; V етап (1991 рік – до теперішнього часу) – сучасний, часів незалежності України. Ці етапи відрізняються змістовністю, осяжністю, оригінальністю і специфікою висвітлення.

Перший, давньослов’янський дохристиянський етап характеризується тим, що кримінально-правова охорона права діяти у відповідності зі своїми переконаннями, заснованими на служінні ідолам, а також санкції за попрання свого ідола та образа «ідолопоклонницьких почуттів» були гарантією індивідуальності та збереження самобутності наших предків, тобто виконували позитивну соціальну функцію.

Особливістю другого, київоруського християнського етапу є те, що церковні та світські кримінальні закони греко-римського права, які привносилися одночасно із процесом хрещення в Київській Русі, вимагали відповідного національного підтвердження та закріплення, що реалізувалося в статутній діяльності спочатку великих, а потім і удільних князів. Ця діяльність розкривала всю специфіку правових особливостей давньоруського права, і в цьому, при специфічному змішуванні перекладених та вітчизняних норм, народжувалось зовсім нове церковно-кримінальне право Київської Русі, яке, за свідченням багатьох дослідників, являло собою принципово нову правову формацію.

Третій, імперський етап визначається тим, що посилення абсолютизму, зменшення авторитету духовної влади, яке виразилося в скасуванні патріаршества та заміні цього інституту Святішим Синодом, як бачимо, позначилося і на характеристиці релігійних злочинів. Однак у цьому зв’язку представляється більш важливим відзначити тенденцію відділення держави від церкви. Відбувається поступова втрата внутрішньої єдності світської та духовної влади.

Четвертий, радянський етап характеризується тим, що релігійно-суспільні процеси в Україні в радянський період відбувалися в рамках моделі атеїстичного відокремлення церкви від держави. Вже перші роки перебування більшовиків при владі в Україні засвідчили їх прагнення вести боротьбу за монопольне становище у державі правлячої партії, програмною метою якої було обмеження впливу, витіснення, а фактично – ліквідація релігії та церкви, нав’язування власних соціальних та духовних цінностей. Зрозуміло, що при проведенні такої політики, кримінально-правовий механізм також використовувся для забезпечення антирелігійний дій держави, що знайшло своє відображення у відповідних статтях кримінальних кодексів УРСР 1922, 1927 та 1960 років.

За період незалежності в Україні (п’ятий етап) було створено і часткове відновлене таке правове поле, яке гарантує свободу релігії та церкви і за багатьма параметрами відповідає міжнародним критеріям і стандартам, в тому числі у сфері кримінально-правового забезпечення реалізації свободи світогляду та віросповідання. Діючий Кримінальний кодекс України 2001 року, також містить статті, в яких кримінальна відповідальність передбачена за порушення рівноправності громадян залежно від їхньої расової, національної належності або ставлення до релігії (ст. 161 КК України), незаконне перешкоджання здійсненню релігійного обряду, примушування священнослужителя шляхом фізичного або психічного насильства до проведення релігійного обряду (ст. 180 КК України), посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів (ст. 181 КК України), а також, за пошкодження чи зруйнування релігійних споруд чи культових будинків (ст. 178 КК України), незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь (ст. 179 КК України).

Розділ 2 «Об’єктивні ознаки незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь» присвячений характеристиці об’єкту та об’єктивної сторони незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь і складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 2. 1. «Об’єкт незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь» присвячений дослідженню складових елементів та змісту об’єкту злочину. Автор пропонує родовим об’єктом злочинів, передбачених статтями 178, 179 КК України вважати суспільні відносини, які гарантують реалізацію конституційних прав і свобод людини та громадянина в політичній, соціальній і особистій сферах життєдіяльності. Відповідно до викладеної позиції щодо визначення родового об’єкта, пропонується змінити назву розділу V Особливої частини КК України і викласти її у наступній редакції: «Злочини проти політичних, соціальних та інших особистих прав і свобод людини і громадянина».

Автор вважає, що видовим об’єктом зазначених злочинів слід вважати групу однорідних суспільних відносин у сфері діяльності, спрямованої на забезпечення реалізації свободи світогляду і віросповідання.

Враховуючи авторську позицію щодо розмежування об’єкту кримінально-правової охорони та об’єкту злочину, дисертант пропонує об’єктом кримінально-правової охорони для статей 178, 179 КК України вважати суспільні відносини, що забезпечують свободу віросповідання, яка включає свободу сповідувати будь-яку релігію, безперешкодно відправляти одноособова чи колегіальне релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність, а основним безпосереднім об’єктом злочинів, передбачених статтями 178, 179 КК України – порушення встановленого порядку поводження з релігійними святинями, релігійними спорудами чи культовими будинками щодо збереження, використання цих об’єктів при здійсненні релігійних обрядів для задоволення релігійних потреб віруючих, в тому числі для їхнього духовного виховання. Додатковим об’єктом слід вважати право власності на зазначені об’єкти, тобто право релігійних організацій та громадян володіти, користуватися та розпоряджатися релігійними святинями, релігійними спорудами чи культовими будинками.

У підрозділі 2. 2. «Предмет незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь» аналізуються особливості та специфічні ознаки предмету злочинів, передбачених статтями 178, 179 КК України.

На думку дисертанта, обґрунтованою є позиція, згідно якої поняття «культові будинки» є складовою поняття «релігійні споруди», тому, наводячи додаткові аргументи до цього, автор вважає за необхідне вилучити його з диспозиції статті 178 КК України. Виходячи з цього, дисертант пропонує під релігійними спорудами розуміти будівлі та інші архітектурні конструкції, спеціально призначені для задоволення релігійних потреб людей. До них можна віднести храми, собори, кафолікони, церкви, костели, кірхи, каплиці, дзвіниці, кампаніли, монастирі, лаври, мечеті, мінарети, синагоги, кенаси, дацани, ступи, пагоди, святилища, мавзолеї, капища, дольмени, менгіри, молитовні доми та інші архітектурні конструкції релігійного призначення.

Також пропонується власне визначення релігійних святинь як предметів, об’єктів чи територій, які пов’язані з певним культом і, за переконаннями віруючих, мають унікальні надприродні (магічні) властивості впливу на людину і природу, через що набувають надзвичайного релігійного значення, і які є об’єктами поклоніння і особливого шанування.

У підрозділі 2. 3. «Об’єктивна сторона незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь» міститься кримінально-правова характеристика ознак об’єктивної сторони незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь.

Дисертант, проаналізувавши наведені варіанти тлумачення термінів, що застосовуються у статтях 178, 179 КК України і враховуючи особисті аргументи, дійшов висновку, що основними і загальними ознаками злочинного впливу на релігійні споруди та святині у досліджуваних статтях КК України є: втрата ними духовно-цінносних (релігійних) властивостей, обмеження їхнього використання за призначенням, можливість відновлення. Спосіб впливу на релігійні споруди та святині може бути різним (механічним, фізичним, хімічним тощо) і на кваліфікацію це не впливає.

Діяння, передбачені статтями 178, 179 КК України можуть бути вчинені як у формі дії, так і у формі бездіяльності. Найпоширенішою формою вчинення даного злочину є дія, тобто активне поводження або активна діяльність людини. Як правило, дія виражається в застосування фізичного або іншого впливу на охоронюваний об’єкт, що приводить до настання вказаних наслідків.

Автор поділяє точку зору вчених-правознавців, що склад злочину, передбаченого статтею 178 КК України, є матеріальним. Якщо у випадку вчинення діяння, спрямованого на зруйнування або пошкодження релігійної споруди злочинний результат не наступає, має місце незакінчена злочинна діяльність. Такі дії потрібно кваліфікувати як замах на злочин (якщо наслідки не наступають із причин, що не залежать від волі особи) або добровільна відмова (при наявності ознак даного правового інституту).

Що ж до статті 179 КК України, то за переконанням автора, тільки дві з трьох, перерахованих у цій статті форм злочинних дій (утримування, осквернення) можна вважати закінченими з моменту їхнього вчинення (утримування з моменту переходу релігійної святині під контроль винного, осквернення з моменту вчинення дій, спрямованих на паплюження святині), тоді як знищення за своїм змістом передбачає настання суспільно небезпечних наслідків (термін «знищення» означає закінчений процес припинення існування святині як такої, на відміну від терміну «нищення», який означає незакінченість такого процесу). Тому, в цілому, за юридичною конструкцією, (в залежності від використання конкретних формі вчинення цього діяння) склад злочину, передбачений статтею 179 КК України, є формально-матеріальним.

Наслідки злочинів в диспозиції статей 178, 179 КК України позначені тими ж термінами, що й діяння і стосовно релігійних споруд та святинь вони означають, відповідно – знищення, зруйнування, пошкодження, осквернення.

Щодо факультативних (додаткових) ознак об’єктивної сторони складів злочинів, то діюча редакція статей 178, 179 КК України не містить прямої вказівки на них, отже, значення для кваліфікації вони не мають.

Проведений аналіз діянь, передбачених статтями 178, 179 КК України дає можливість автору стверджувати, що спільність юридичної конструкції об’єктивної сторони складу цих злочинів та спільність ознак їхніх предметів (найчастіше, релігійна споруда одночасно виступає як релігійна святиня) та те, що всі названі ознаки об’єктивної сторони досліджуваних злочинів, передбачених зазначеними статтями, – це незаконні дії з вказаними предметами, робить можливим запропонувати для уніфікації цих понять об’єднання статей 178 і 179 КК України під назвою «Умисні незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь». Внесення відповідних змін до КК України певною мірою зменшить навантаження на КК України, надасть можливість упорядкувати правову оцінку таких дій.

Факти вчинення незаконних дій щодо релігійних споруд чи святинь, пов’язані з побиттям осіб, які намагалися захистити ці об’єкти від посягання доводять необхідність введення до досліджуваних статей кваліфікованого складу, який би передбачав кримінальну відповідальність за застосування насильства чи погрозу його застосування до відповідних осіб, при знищенні, зруйнуванні, пошкодженні, оскверненні, утримуванні релігійних споруд та святинь. Введення такого кваліфікованого складу надасть можливість забезпечення кримінально-правового захисту не тільки об’єктів релігійного культу, але й особам, які стоять на перешкоді таким посяганням.

Щоб уніфікувати наведені пропозиції та удосконалити підхід законодавця до охорони окремих об’єктів чужої власності, дисертант вважає необхідним доповнити досліджувані статті кваліфікованим складом, який би передбачав кримінальну відповідальність за умисне пошкодження, осквернення, зруйнування чи знищення релігійної споруди або святині, вчинене шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом.

Крім того, в якості кваліфікуючої ознаки автором пропонується передбачення настання таких наслідків з необережності, як загибель людей або інші тяжкі наслідки.

У розділі 3 «Суб’єктивні ознаки незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь» досліджуються ознаки суб’єктивної сторони та суб’єкту незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь, складається з двох підрозділів.

В підрозділі 3. 1. «Суб’єкт незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь» дається характеристика суб’єкта незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь.

Суб’єктом злочинів, передбачених статтями 178, 179 КК України, може виступати фізична осудна особа (громадянин України, іноземний громадянин, особа без громадянства або з подвійним громадянством), яка до вчинення злочину досягла шістнадцятирічного віку. Крім того, пропонуємо суб’єктом злочину, у запропонованій нами редакції частини другої статті 178 КК України, вважати службову особу, яка на виконання злочинної мети використовує своє службове становище. Ці положення цілком відповідають тяжкості і суспільній небезпеці цього злочину.

У підрозділі 3. 2. «Суб’єктивна сторона незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь» аналізується вина, мотив і ціль незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь, які складають суб’єктивну сторону злочинів, передбачених статтями 178, 179 КК України.

Дисертант доходить висновку, що незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь може здійснюватись як з прямим, так і непрямим умислом.

Статті 178, 179 КК України передбачають лише умисні діяння щодо релігійних споруд або святинь, залишаючи за межами складу злочину необережну форму вини. І наша позиція така, що діяння, передбачені статтями 178, 179 КК України, вчинені по необережності не мають необхідного ступеню суспільної небезпеки і не є злочинними.

Мотиви вчинення незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь не є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони цього складу злочину і не впливають на його кваліфікацію. Однак їх визначення має важливе значення для встановлення вини суб’єкта та її доказування, оцінки ступеня суспільної небезпеки вчиненого, призначенні необхідного покарання, а також для виявлення умов скоєння злочину та розробки спеціальних мір по їх попередженню. Найбільш розповсюджені мотиви вчинення цього злочину є хуліганські, корисливі мотиви. Поряд з ними найнебезпечнішими в наш час є мотиви ідеологічного характеру.

Автор вважає, що є сенс доповнити статтю 178 КК України частиною, що передбачає відповідальність за незаконне утримування, пошкодження, осквернення, зруйнування чи знищення релігійної споруди або святині з корисливих чи хуліганських мотивів або з метою привернення уваги громадськості до певних релігійних чи інших поглядів винного, одночасно підсиливши санкцію за вчинення цих суспільно-небезпечних діянь.

У розділі 4 «Відмежування незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь від суміжних складів злочинів» дається змістовна розмежувальна характеристика вказаних суспільно-небезпечних дій та суміжних складів злочинів.

Дисертант виділяє ознаки, що дозволяють чітко розмежовувати злочини, передбачені статтями 178, 179 КК України із суміжними кримінально-правовими діяннями. Основними з них є об’єкт, предмет злочину, зміст суб’єктивної сторони і деякі особливості об’єктивної сторони злочину.

Так, суміжним для статей 178, 179 КК України є злочин, передбачений статтею 161 КК України, який встановлює кримінальну відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань. Безпосереднім об’єктом цього злочину є закріплений у Конституції України принцип рівності прав та свобод перед законом і судом та в громадянському суспільстві людини, особи і громадянина незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання, ставлення до релігії, політичних та інших переконань, тоді як у статтях 178, 179 КК України ним виступає свобода віросповідання.

Стаття 161 КК України передбачає досить великий, чітко невизначений перелік дій, які можна кваліфікувати як порушення рівноправності громадян залежно від ставлення до релігії. Незаконні дії стосовно релігійних споруд чи святинь є, на нашу думку, окремим, спеціальним випадком такого порушення, яке охоплюють випадки вчинення таких дій з метою порушення цілісності релігійних споруд або святинь. Тому, якщо дії, спрямованні на розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті або образи почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, супроводжуються заподіянням релігійним святиням або спорудам, то такі дії,з урахуванням ознак суб’єктивної сторони таких діянь, потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів за ознаками статті 161 та 178/179 КК України.

Суміжним складом для статей 178, 179 КК України є також наруга над могилою, відповідальність за яку передбачена ст. 297 КК України. Зазначені склади злочинів мають різні родові об’єкти – в першому випадку, суспільні відносини у сфері віросповідання, у другому – суспільні відносини у сфері моральності. Однак, видовий і безпосередній об’єкти все ж мають деякі схожі риси, тому що ці злочини спрямовані на руйнування загальноприйнятих духовних і культурних цінностей.

Наявність в діях особи складу злочину, передбаченого статтею 297 КК України, буде мати місце лише у випадку вчинення посягання на один або кілька його предметів, до яких відносяться: могила, інше місце поховання, труп та урна з прахом покійного, а також предмети, що знаходяться в місці поховання або на трупі.

Але, при цьому, в якості релігійної святині, передбаченою статтею 179 КК України, може виступати місце поховання та предмети, що в ньому знаходяться, так само, як і у злочині, передбаченому статтею 297 КК України. Деякі розходження має і об’єктивна сторона зазначених злочинів. Наруга над могилою або іншим місцем поховання проявляється в їхньому оскверненні (руйнуванні, розриванні, знищенні або пошкодженні надмогильних споруд, елементів благоустрою могил, нанесенні цинічних і зневажливих написів тощо). Тоді як зруйнування або пошкодження релігійних споруд не обов’язково має ознаки осквернення, хоча і не виключає його. На нашу думку, дії, відповідальність за які передбачена у статті 179 КК України, а саме посягання на релігійні святині, мають, умовно кажучи, більш значний рівень соціальних домагань, в той час, як відповідальність за статтею 297 КК України, передбачає більш «особистий» рівень. Тому, із суб’єктивної сторони злочини, передбачені статтями 297 та 178, 179 КК України, можуть вчинюватися лише умисно, причому в останньому випадку важливо встановити, що винний розумів, що посягання йде саме на релігійні споруди чи святині.

Суміжним складом для статей 178, 179 КК України є, також, стаття 298 КК України, яка встановлює кримінальну відповідальність за незаконне проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини. Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є моральні засади суспільства в частині ставлення до об’єктів культурної спадщини. Не виключається при цьому порушення норм моралі у сфері міжконфесійних відносин та ін., але вони не виступають в якості родового чи безпосереднього об’єкту злочину. Додатковим об’єктом виступає право власності. За чинним КК України предметом складу злочину статті 298 КК України є об’єкти культурної та археологічної спадщини (при їхній реєстрації відповідно до законодавства України), тоді як предметом злочину у статтях 178, 179 КК України виступають релігійні споруди або святині. Крім того, наприклад, така форма вчинення злочину, як утримування, притаманна лише статті 178 КК України.

З наведеного автор робить висновок про співвідношення цих складів злочинів. Незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь тягнуть за собою відповідальність за статтями 178, 179 КК України, а якщо ці об’єкти являють собою особливу історичну чи культурну цінність і віднесені до об’єктів культурної спадщини національного або місцевого значення із занесенням до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, то таке діяння, з урахуванням ознак суб’єктивної сторони, потребує додаткової кваліфікації за статтею 298 КК України.