КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ПОВОДЖЕННЯ З ВИБУХОВИМИ, ЛЕГКОЗАЙМИСТИМИ ТА ЇДКИМИ РЕЧОВИНАМИ АБО РАДІОАКТИВНИМИ МАТЕРІАЛАМИ Автореферат

У Вступі обґрунтовуються вибір та актуальність теми дослідження, стан її наукової розробки, зв’язок з науковими темами та планами, визначаються об’єкт, предмет, мета та завдання, наукова новизна отриманих результатів, наведено основні положення, що виносяться на захист, визначено теоретичне та практичне значення результатів дослідження, наведено дані щодо їх апробації.

У розділі 1 “Розвиток поняття порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами в історії кримінального права” проаналізовано законодавство щодо відповідальності за неправомірне поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами починаючи з перших нормативно-правових актів імператорської Росії, Української Радянської Соціалістичної республіки, незалежної України.

У підрозділі 1.1. “Історія вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність за порушення правил поводження з небезпечними речовинами та матеріалами (ХІХ–ХХ ст.)” здійснено детальний аналіз вітчизняного кримінального права на підставі певного досвіду регламентації відповідальності за порушення правил поводження з небезпечними речовинами та предметами. Кримінальна відповідальність розвивалася залежно від оцінки діянь, пов’язаних з незаконним обігом та порушенням правил поводження з небезпечними речовинами та предметами. Спочатку погоджувалася з пріоритетом боротьби з посяганнями на державні інститути або фіскальні інтереси держави, а потім з оцінкою їх як погрози суспільній безпеці для особистості, суспільства. Поступово було усвідомлено небезпечність таких речовин або предметів, їхній взаємозв’язок з нещасними випадками та насильницькою злочинністю.

Аналіз законодавства дореволюційної Росії про відповідальність за незаконний обіг та порушення правил поводження з небезпечними матеріалами і предметами показав, що злочини розглянутої групи не уявлялися ні законодавцеві, ні вченим небезпечними, якщо їх не було поєднано з підготовкою до дій антидержавного характеру. Розглянуті діяння було криміналізовано значною мірою з метою захисту правлячого режиму, певних форм державних монополій, а не завдяки визнанню зазначених матеріалів і предметів загальнонебезпечними або з метою охорони особистої безпеки підданих Російської імперії.

Радянська держава суворо ставилася до караності діянь, пов’язаних з незаконним обігом та порушенням правил поводження з небезпечними матеріалами і предметами, що пояснюється поступовим усвідомленням підвищеної громадської небезпеки неправомірного поводження з небезпечними матеріалами і предметами.

Значних змін законодавство про кримінальну відповідальність за незаконний обіг розглянутих небезпечних матеріалів і речовин зазнало за роки дії Кримінального кодексу УРСР 1960 року. Звертається увага на те, що законодавець вже на цьому етапі розвитку кримінального законодавства чітко розрізняв специфіку речовин, відмежовуючи загальнонебезпечні речовини від наркотичних та психотропних, тим самим оформлюючи боротьбу з наркотизмом у кримінальному праві в окремий напрямок. Уперше в кримінальному законодавстві, що регламентувало відповідальність за незаконний обіг та порушення правил поводження з небезпечними матеріалами і предметами, було передбачено ознаки спеціального суб’єкта, що об’єктивно означало її диференціацію.

У підрозділі 1.2. “Сучасний стан законодавства України про поводження з вибуховими, легкозаймистими, їдкими речовинами та радіоактивними матеріалами” проаналізовано нормативну базу України у сфери запобігання порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами, яку напрацьовано за роки незалежності. Накопичено великий законотворчий досвід, однак правові проблеми залишаються по суті невирішеними, або вирішеними недостатньою мірою. Зокрема, навіть при прийнятті нових законів про поводження з небезпечними речовинами та матеріалами, деякі аспекти зазначеної діяльності щодо забезпечення охорони суспільства від негативного техногенного впливу дотепер регулюються старими нормативними документами. Крім того, більшість законів, попри їхню безумовну важливість, мають вузькогалузевий характер, застаріла нормативно-правова база стримує розвиток системи охорони громадської безпеки в частині запобігання порушенням правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами.

Для виправлення ситуації необхідно прискорити роботу щодо узгодження законів та спеціальних нормативно-правових актів із питань забезпечення правомірного поводження з небезпечними речовинами та матеріалами, а також приділити увагу розробці нових інноваційних підходів до запобігання порушення правил поводження з небезпечними матеріалами.

Розділ 2 “Об’єктивні ознаки порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами” присвячений характеристиці об’єкта та об’єктивної сторони порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами.

Сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами необхідно сформулювати таким чином, щоб виключити можливість розширеного тлумачення і охоплення даним поняттям діянь, що відрізняються по своїй суті від порушення правил поводження з небезпечними матеріалами. У зв’язку з цим варто визначити основні ознаки складу злочину пов’язаного з порушенням правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами, що могли б характеризувати його об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт і суб’єктивну сторону злочину.

У підрозділі 2.1. “Об’єкт порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами” досліджуються складові елементи та зміст об’єкту злочину.

Пропонується родовим об’єктом злочинів, передбачених розділом IX
КК України “Злочини проти громадської безпеки”, вважати безпеку населення (громадську безпеку), тобто стан захищеності населення від небезпек, викликаних небезпечним поводженням людей і (або) факторами техногенного або природного характеру, що загрожують правам та інтересам невизначеного кола осіб.

Видовим об’єктом злочину, передбаченого ст. 267 КК України пропонується вважати групу однорідних суспільних відносин, спрямованих на забезпечення громадської безпеки у сфері поводження з матеріалами, що є джерелом підвищеної небезпеки.

З урахуванням наведеного пропонується основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого статтею 267 КК України вважати суспільні відносини, які забезпечують установлений порядок поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами. Автор вважає, що додатковим безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, що забезпечують недоторканність життя, здоров’я людей, безпеку виробництва, збереження власності.

У підрозділі 2.2. “Предмет злочину щодо порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами” аналізуються особливість та специфічність предмета злочину, передбаченого ст. 267 КК України.

Відповідно до диспозиції ст. 267 КК України предметами цього злочину є: 1) вибухові речовини; 2) радіоактивні матеріали (ч. 1 ст. 267 КК України); 3) легкозаймисті речовини; 4) їдкі речовини (ч. 2 ст. 267 КК України).

Аналіз властивостей вибухових, легкозаймистих, їдких речовин та радіоактивних матеріалів підтвердив суспільно-небезпечний характер порушення правил поводження з ними та необхідність убезпечення населення від таких порушень через кримінально-правову охорону відповідних суспільних відносин.

Важливе значення для дослідження у сфері порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами має існування інших небезпечних речовин, які не згадуються в існуючих нормах Кримінального кодексу України.

У зв’язку з відсутністю в юридичній науці узагальненого термінологічного поняття речовин і матеріалів, при порушенні правил поводження з якими настає кримінальна відповідальність, пропонується узагальнити всі речовини та матеріали у поняття “небезпечні матеріали” та викласти у такому визначенні: “Небезпечні матеріали – це предмети, хімічні сполуки, речовини, які є небезпечними для життя та здоров’я людей, тварин, рослин та/або довкілля внаслідок своїх фізичних, хімічних, біологічних чи токсикологічних, радіоактивних властивостей, прояв яких може призвести до вибуху, пожежі, загибелі, травмування, отруєння, захворювання людей, пошкодження споруд та транспортних засобів”.

У підрозділі 2.3. “Об’єктивна сторона порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами” здійснюється дослідження видів поводження з небезпечними речовинами та матеріалами, порушення порядку якого тягне відповідальність за ст. 267 КК України: зберігання, використання, облік, перевезення вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів, їх незаконне пересилання поштою або вантажем (ч. 1 ст. 267 КК України); незаконне пересилання поштою або вантажем легкозаймистих або їдких речовин (ч. 2 ст. 267 КК України).

Доводиться, що порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами може бути вчинене як у формі дії, так і у формі бездіяльності. Найпоширенішою формою вчинення цього злочину є дія, тобто активне поводження або активна діяльність людини. Як правило, дія має своє вираження у застосуванні фізичного, хімічного чи іншого впливу на небезпечну речовину або матеріал, що призводить до настання суспільно-небезпечних наслідків.

Зазначається, що порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами передбачає настання такого специфічного наслідку діянь як створення небезпеки (загрози) загибелі людей або настання інших тяжких наслідків.

У розділі 3 “Суб’єктивні ознаки порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами” присвячений дослідженню суб’єкта та суб’єктивної сторони злочину, пов’язаного з порушенням правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами.

У підрозділі 3.1. “Суб’єкт порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами” суб’єктом порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення вибухових, легкозаймистих та їдких речовин або радіоактивних матеріалів або інших правил поводження з ними визначається особа, яка має дозвіл на поводження із цими речовинами та предметами і у зв’язку із цим зобов’язана дотримуватися правил безпеки поводження з ними, тобто у цьому разі суб’єкт є спеціальним.

Суб’єктом незаконного пересилання вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів поштою чи вантажем, якщо воно створило небезпеку загибелі людей або настання інших тяжких наслідків (ч. 1
ст. 267 КК України), а також незаконного пересилання поштою або багажем легкозаймистих або їдких речовин, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 267 КК України), може бути будь-яка особа, якій виповнилося 16 років.

У підрозділі 3.2. “Суб’єктивна сторона порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами” аналізуються вина, мотив та мета порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами, які становлять суб’єктивну сторону цього злочину.

Робиться висновкок, що із суб’єктивної сторони порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами може бути вчинено як умисно, так і з необережності, тобто злочин, передбачений ст. 267 КК України, є злочином зі змішаною (подвійною) формою вини.

Суб’єктивну сторону порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами визначає необережне ставлення особи до можливості настання суспільно небезпечних наслідків, тобто злочин в цілому є необережним.

При порушенні правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами винний може керуватися будь-якими цілями та мотивами – на кваліфікацію злочину вони не впливають.

Мотив та мета поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами можуть бути будь-якими. Разом з тим, якщо порушення зазначених правил має на меті створення умови для розкрадання небезпечних речовин або матеріалів, вчинене утворить сукупність злочину, передбаченого ст. 267 КК України, а також готування до злочину, передбаченого ст. 262 КК України.

У Розділі 4 “Відмежування порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами від суміжних складів злочинів” проводиться відмежування злочину, передбаченого ст. 267 КК України
від суміжних кримінально-правовими діяннями.

Різниця між злочинами, передбаченими ст. ст. 263, 265, 269 КК України та злочину, передбаченого ч. 1 ст. 267 КК України полягає у відмінностях предмета злочинів, об’єктивної сторони та суб’єкта злочину.

Так, ст. 263 КК України передбачає кримінальну відповідальність за носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передачу чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу. З наведеного переліку ст. 267 КК України прямо передбачає лише зберігання вибухових речовин, та вченими як варіант порушення інших правил поводження з такими речовинами розглядається їхнє виготовлення з порушеннями правил безпеки.

Стаття 265 КК України передбачає кримінальну відповідальність за придбання, носіння, зберігання, використання, передачу, видозмінення, знищення, розпилення або руйнування радіоактивних матеріалів (джерел іонізуючого випромінювання, радіоактивних речовин або ядерних матеріалів, що перебувають у будь-якому фізичному стані в установці або виробі чи в іншому вигляді) без передбаченого законом дозволу.
Стаття 267 КК України прямо передбачає зберігання, використання радіоактивних матеріалів, та знову ж, як у попередньому випадку зі
ст. 263 КК України, вченими як варіант порушення інших правил поводження з такими матеріалами розглядається їхнє знищення виготовлення з порушеннями правил безпеки.

Стаття 267 КК України передбачає кримінальну відповідальність за всі випадки порушення правил поводження з радіоактивними матеріалами, крім тих, які відбулися на виробництві (ст. 274 КК України). Таким чином, між ст.ст. 267 та 274 КК України виникає конкуренція, яка за своєю природою є конкуренцією загальної (ст. 267 КК України) і спеціальної
(ст. 274 КК України) норм, оскільки перша норма передбачає відповідальність за порушення правил радіаційної безпеки незалежно від місця їх вчинення, а друга – лише за порушення таких правил на виробництві. За правилами подолання конкуренції загальної та спеціальної норм має застосуватися норма спеціальна (у цьому випадку – ст. 274 КК України) як така, що більш повно враховує всі особливості діяння і надає йому адекватної кримінально-правової оцінки.

Стаття 269 КК України передбачає лише тільки незаконне перевезення і лише тільки на повітряному судні, на відміну від ст. 267 КК України, де представлено широкий перелік злочинних порушень правил поводження з небезпечними речовинами і матеріалами, у тому числі й перевезення, незалежно від способу транспортування. Крім того, у ст. 269 КК України предметом злочину є лише вибухові або легкозаймисті речовини, тобто такі, які в разі їхнього негативного впливу (вибуху або пожежі) на повітряне судно в польоті неминуче призведуть до загибелі судна та його пасажирів.

Автор вважає, що відмежування вищезгаданих складів злочинів відбувається також по різних ознаках їх суб’єктів: суб’єкти злочинів, передбачених ст.ст. 263, 265, 269 КК України – загальні, а злочину, передбаченого ст. 267 КК України – спеціальний (особи, яким вибухові, легкозаймисті та їдкі речовини або радіоактивні матеріали були довірені по службі або які мали доступ до них згідно з виробничими функціями). Але на думку дисертанта, вирішальною відмежувальною ознакою суб’єкта є те, що ст.ст. 263, 265, 269 КК України передбачено відповідальність за дії щодо тих небезпечних речовин та матеріалів, якими винна особа володіє незаконно. Саме у цьому полягає зміст використання законодавцем у ст. 265 КК України словосполучення “незаконне поводження”, яке розкривається вказівкою на те, що таке поводження відбувається “без передбаченого законом дозволу”. Так само це стосується і ст. 263 КК України, в якій мова йде про незаконне поводження з вибуховими речовинами. Щодо ст. 269 КК України, то перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин заборонено взагалі як загальними, так і спеціальними суб’єктами, крім випадків, передбачених законом.

У випадку вчинення діяння, передбаченого ст. 267 КК України, воно (діяння) вчиняється на законних підставах, але неправильно, з порушенням відповідних правил безпеки.

Робиться висновок, що особливе місце за ознакою суб’єкта займає склад злочину (із числа тих складів, які характеризуються наявністю як предмета злочину небезпечних речовин і матеріалів), передбачений ст. 414 КК України.

Так, при збігу об’єктивної сторони і деяких інших ознак, порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами (ст. 267 КК України) відрізняється від порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст. 178 КК
України) родовим та безпосереднім об’єктом злочинного посягання. Порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, є злочином проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби та безпосередньо порушує порядок експлуатації військової техніки, частиною якого є порядок поводження з речовинами
і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення. Крім того, предметом злочину є зброя, бойові припаси, вибухові, радіоактивні та інші речовини і предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення, і порушення правил поводження з ними тягне за собою відповідальність за ст. 414 КК України. Але головною відмінністю зазначених злочинів є ознаки спеціального суб’єкта злочину. Так, спеціальними суб’єктами військових злочинів є військовослужбовці – особи, які проходять строкову військову службу, військову службу за контрактом, за призовом та кадрову військову службу і є військовозобов’язаними.

До цих складів злочинів належить і склад злочину, передбачений
ст. 414 КК України. Не викликає сумнівів, що порушення військовослужбовцем правил поводження з вибуховими речовинами або радіоактивними матеріалами (ст. 414 КК України) загрожують громадській безпеці не менше, ніж аналогічні порушення, вчинені іншими суб’єктами, передбаченими ст. 267 КК України. Однак, законодавець у розділі XIX Кримінального кодексу України передбачив спеціальну норму про відповідальність військовослужбовців за вказані діяння, мабуть ураховуючи специфіку основного безпосереднього об’єкта цього злочину та родового об’єкта розділу XIX Кримінального кодексу України.

У розділі 5 “Кримінальне законодавство зарубіжних країн про порушення правил поводження з небезпечними речовинами чи матеріалами” підведено підсумки огляду законодавства про кримінальну відповідальність за порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами в деяких зарубіжних країнах. Зазначається, що практично всі вони визнають за необхідне державний контроль над обігом зазначених предметів і здійснюють його на практиці. Причому у більшості з розглянутих держав контроль постійно посилюється.

Норми стосовно порушення правил поводження з небезпечними предметами внесено законодавцями до глав (розділів) про злочини проти громадської (колективної, загальної) безпеки. Але, в деяких кодексах (наприклад, Кримінальний кодекс Латвії) у статтях, що містяться в главах про відповідальність за злочини проти довкілля, є вказівки на завдання шкоди природному середовищу в результаті порушення правил поводження з радіоактивними матеріалами.

Здійснений аналіз кримінально-правових заходів по боротьбі з порушеннями правил поводження з небезпечними речовинами чи матеріалами в зарубіжних державах показав, що деяких із них може бути включено до кримінального законодавства України.

У Висновках міститься підсумок здійсненого дослідження.

1. Кримінальна відповідальність за порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами є елементом забезпечення охорони суспільства від надзвичайних ситуації техногенного характеру.

2. Особливістю злочину, передбаченого ст. 267 КК України є предмет. Відповідно до кримінально-правової теорії, предметом злочину є речі матеріального світу, на які посягає злочин або у зв’язку з якими він вчиняється. У досліджуваному складі предмет злочину є обов’язковою ознакою, його встановлення обов’язково для притягнення особи до кримінальної відповідальності.

У диспозиції ст. 267 КК України предметами є: 1) вибухові речовини; 2) радіоактивні матеріали (ч. 1 ст. 267 КК України); 3) легкозаймисті речовини; 4) їдкі речовини (ч. 2 ст. 267 КК України).

При проведенні дослідження змісту кримінальної відповідальності за порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами встановлено існування інших небезпечних речовин, які не згадуються в існуючих нормах Кримінального кодексу України.

Відсутність в юридичній науці узагальненого термінологічного поняття речовин і матеріалів, при порушені правил поводження з якими настає кримінальна відповідальність досліджується можливість узагальнити усі речовини та матеріали в поняття “небезпечні матеріали”.

Небезпечні матеріали – предмети, хімічні сполуки, речовини, які є небезпечними для життя та здоров’я людей, тварин, рослин та/або довкілля внаслідок своїх фізичних, хімічних, біологічних чи токсикологічних, радіоактивних властивостей, прояв яких може призвести до вибуху, пожежі, загибелі, травмування, отруєння, захворювання людей, пошкодження споруд та транспортних засобів.

3. Частина 2 ст. 267 КК України передбачає настання таких наслідків, як загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Поняття “загибель людей” означає настання смерті одного або кількох осіб. Поняття “тяжкі наслідки” (“інші тяжкі наслідки”) є оціночним, у зв’язку з чим для його конкретизації потрібні певні критерії:

безпосереднє заподіяння шкоди здоров’ю людей – тяжкі тілесні ушкодження одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесні ушкодження двом або більше особам, масове захворювання
людей;

заподіяння значних економічних збитків – спричинення особливо великих матеріальних збитків (у тому числі пов’язаних з відновленням належної якості довкілля), виведення з ладу назавжди або на тривалий період виробничих підприємств чи інших важливих споруд;

істотне погіршення стану довкілля – значне погіршення умов життєдіяльності (неможливість проживання населення на певній території і вимушене переселення людей), масова загибель об’єктів тваринного світу, знищення лісових масивів на значних площах.

4. При вчиненні порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами до змісту умислу входить також передбачення такого суспільно небезпечного наслідку, як створення небезпеки загибелі людей або настання інших тяжких наслідків. Можливість такого передбачення пояснюється знанням небезпечних властивостей предметів злочину. Якщо ж суб’єкт не обізнаний з тим, що предмет, який він зберігає, використовує, перевозить з вибухові, легкозаймисті та їдкі речовини або радіоактивні матеріали, то немає складу досліджуваного злочину, оскільки немає умислу діяти певним чином стосовно саме зазначених речовин або матеріалів.

Стосовно інших наслідків злочинів, вина суб’єкта може бути тільки необережною. При злочинній самовпевненості суб’єкт передбачає можливість людських жертв, шкоди майну та інших суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховує на їх відвернення. Передбачення можливості настання зазначених наслідків (інтелектуальна ознака самовпевненості) має абстрактний характер. При цьому суб’єкт усвідомлює, що взагалі такого роду діяння (наприклад, перевезення вибухових речовин або радіоактивних матеріалів з порушенням чинних правил безпеки) здатні призвести до людських жертв, спричинити матеріальну шкоду, інші суспільно небезпечні наслідки, але вважає, що в даному конкретному випадку така шкода не буде спричинена. Винний легковажно розраховує на запобігання наслідків (вольова ознака самовпевненості), причому такий розрахунок ґрунтується на певних обставинах.

Незаконне пересилання цих речовин або матеріалів поштою або вантажем можливе лише з прямим умислом. Що ж до створення небезпеки загибелі людей або настання інших тяжких наслідків вина тут так само може бути тільки необережною.

5. На основі проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення, виявлено недоліки чинних кримінально-правових норм про відповідальність за порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами. Здійсненні дослідження та результати аналізів дозволяють дійти висновків, які мають значення як у практичному плані – авторські пропозиції щодо вдосконалення редакції норм про кримінальну відповідальність за порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами, так і в теоретичному – пропозиції щодо наукового обґрунтування деяких понять, тим самим зменшення правових колізій у кримінальному законодавстві.

Пропонується викласти ст. 267 Кримінального кодексу України в наступній редакції:

Стаття 267. Порушення правил поводження з небезпечними матеріалами

1. Порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення або інших правил поводження з вибуховими, легкозаймистими чи їдкими речовинами або радіоактивними та іншими матеріалами, що є джерелами підвищеної небезпеки, а також незаконне пересилання цих речовин чи матеріалів поштою, вантажем або багажем, якщо це порушення створило небезпеку загибелі людей або настання інших тяжких
наслідків, –

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили з необережності загибель людей або інші тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк від трьох до дванадцяти років.