КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ЗДАЧІ ДОРОГОЦІННИХ МЕТАЛІВ І ДОРОГОЦІННОГО КАМІННЯ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь дослідження теми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету й завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведені дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 “Загальні засади криміналізації порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Історичний розвиток кримінального законодавства, що забороняє незаконні дії у сфері обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння” проаналізовано історію розвитку базового та кримінального законодавства у сфері обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння в Україні. На підставі цього автором запропоновано виділити три історичні періоди розвитку національного кримінального законодавства у зазначеній сфері, зокрема: домонопольний, монопольний та післямонопольний.

Домонопольний період, охоплює добу існування України в складі Російської Імперії до 1917 р. Встановлено, що у цей період практично повністю було відсутнє державне регулювання видобутку, виробництва, використання і обігу зазначених дорогоцінностей. Кримінальна відповідальність передбачалася за порушення у сфері промислу золота: викрадення золота, його таємне видобування, участь у викраденні золота та його прихованні, потурання (рос. – “послаблением”) викраденню золота, незаконній торгівлі золотом.

Монопольний період починається з утворення Радянської України і триває до 1991 р. Цей період характеризується визнанням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння в якості валютних цінностей, становленням абсолютної державної монополії щодо обігу зазначених цінностей та появою трьох КК (1922, 1927 та 1960 рр.), які містили норми, що передбачали відповідальність за порушення правил про валютні операції.

Післямонопольний період починається із 1991 р. і триває до теперішнього часу. Він характеризується поверненням даного сектору економіки в приватні руки та незавершеністю цього процесу. Починаючи з 2001 р. криміналізація незаконних дій у сфері обігу дорогоцінностей зосереджена тільки на порушенні правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння (ст. 214 КК).

На підставі історичного аналізу зроблено висновок, що кримінальне законодавство повинно регулювати більший обсяг суспільних відносин, чим ті, що наразі охороняються. Така позиція підтримується більшістю опитаних респондентів (98,1 %).

У підрозділі 1.2. “Зарубіжний досвід кримінальної відповідальності у сфері обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння” досліджено відповідне кримінальне законодавство 34 іноземних держав, що є репрезентантами різних правових сімей. Встановлено, що спеціальні заходи кримінально-правової охорони в сфері обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння повністю відсутні в законодавстві сім’ї загального права, у романо-германській правовій сім’ї, сім’ях соціалістичного і мусульманського права. Однак, норма, яка передбачає відповідальність за порушення правил здачі державі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, передбачена тільки в деяких країнах слов’янської правової сім’ї (країн СНД), зокрема, в КК Російської Федерації (ст. 192 КК), Республіках Узбекистан (ст. 185 КК), Таджикистан (ст. 285 КК), Туркменістан (ст. 256 КК), Киргизької Республіки (ст. 209 КК).

У підрозділі 1.3. “Соціальна зумовленість порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння” для визначення факторів, сукупність яких є необхідною і достатньою для пояснення існування ст. 214 КК, запропоновано пов’язати соціальну зумовленість порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння з об’єктом і предметом дослідження, що підтримується більшістю респондентів (90,6 %). З огляду на це виділено чотири фактори:

1) соціально-економічні – відображають залежність існування нормальних економічних відносин від дотримання суб’єктами господарювання правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, які полягають в: накопиченні державою запасів дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, достатнього для забезпечення стійкості функціонування економіки; визначенні та підтримці економічно доцільного рівня їх видобування; проведенні геологорозвідувальних робіт на рівні забезпечення співвідношення розвіданих запасів до об’єму погашення цих запасів у надрах; раціональному їх використанні в промисловості, а також забезпеченні максимально повного вилучення дорогоцінностей із вторинної сировини;

2) нормативні фактори – відображають особливості кримінально-правової охорони відносин у сфері обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, встановлюють системні зв’язки з нормами Конституції України та чинного некримінального законодавства України. Доведено, що необхідність додержання правил обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння не суперечить Конституції України та чинному національному законодавству, а навпаки, спрямована на їх запровадження у реальне життя. Відповідно, криміналізація порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння є необхідним кроком для реалізації відповідних законодавчих вимог;

3) кримінологічні фактори – визначають суспільну небезпеку злочину, його поширеність, а також можливість і доцільність кримінально-правових заходів боротьби з ним. Встановлено, що злочин, передбачений ст. 214 КК, містить у собі суспільну небезпеку, що виражається в спричиненні шкоди суспільним відносинам, які забезпечують обіг дорогоцінного металу і дорогоцінного каміння, негативно впливає на формування державного золотого запасу України і Державного фонду, забезпечення належного функціонування системи державного контролю за якістю дорогоцінного металу і дорогоцінного каміння, облік та ефективність їх використання;

4) соціально-психологічні – визначають рівень суспільної правосвідомості та психологічні особливості населення у контексті ставлення до порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння. На підставі історичного аналізу встановлено тісний зв’язок і взаємозалежність між системою кримінально-правового регулювання та охороною суспільних відносин у сфері обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та високою правосвідомістю.

Розділ 2 “Юридичний аналіз складу порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння” складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Об’єкт і предмет порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння” досліджується родовий, видовий та безпосередній об’єкти і предмет злочину, передбаченого ст. 214 КК. Обґрунтовано, що родовим об’єктом цього злочину є суспільні відносини, які складаються в процесі позитивної діяльності господарюючих суб’єктів, спрямованої на створення матеріальних благ і надання послуг переважно матеріального характеру, розподілу, обміну і споживання матеріальних цінностей у відповідності з законами ринкового господарства при активній регулюючій ролі держави, як гаранта такої діяльності.

Щодо видового об’єкта, який є часткою родового об’єкта злочину, то ним є суспільні відносини в рамках встановленого порядку здійснення господарської діяльності – правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння.

Під безпосереднім об’єктом порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння автор пропонує розуміти охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, що пов’язані із проведенням афінажу дорогоцінних металів та формування Державного фонду та золотого запасу України. Досліджено зміст зазначених відносин, які полягають в обов’язку здачі на афінаж чи обов’язку продажу дорогоцінностей, задоволенні державних потреб щодо їх запасу, а також контролі за їх якістю, обігом, обліком та ефективним використанням.

Дисертантом проаналізовано предмет злочину, передбаченого ст. 214 КК, та встановлено, що ним є дорогоцінні метали і дорогоцінні каміння, але не усі, а лише ті, що видобуті з надр, отримані з вторинної сировини, підняті чи знайдені, скуплені, у тому числі у вигляді ювелірних чи побутових виробів із дорогоцінного металу і дорогоцінного каміння або лому таких виробів. Крім цього, з’ясовано властивості та характер дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, які є предметом злочину.

Запропоновано внести зміни до Закону України “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними” від 18.11.1997 р. в частині віднесення до дорогоцінного каміння лише природних алмазів, рубінів, синіх сапфірів, смарагду, олександриту, а також перли та бурштину. Також запропоновано внести у зміст базових нормативно-правових актів поняття “ювелірні вироби”, “побутові вироби”, а також “вторинна сировина”, що підтримується більшістю респондентів (89,6 %).

У підрозділі 2.2. “Об’єктивна сторона порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння” встановлено, що злочин, передбачений ст. 214 КК, має формальний склад, а його обов’язковими формами є два альтернативні діяння: 1) ухилення від здачі на афінаж дорогоцінних металів та 2) ухилення від обов’язкового продажу державі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, якщо воно вчинене у великому розмірі.

Запропоновано під ухиленням від здачі дорогоцінних металів на афінаж розуміти ненадання їх до підприємств, які здійснюють діяльність пов’язану з проведенням афінажу дорогоцінних металів. Визначено, що підставами обов’язку здачі на афінаж є вимоги закону, ліцензійні умови та договір. Зміст обов’язку здати на афінаж полягає в укладенні договору купівлі-продаж із суб’єктом господарської діяльності, що здійснює діяльність пов’язану із афінажем дорогоцінних металів та в їх безпосередній передачі до афінажних підприємств у строк, встановлений у договорі.

На погляд автора, у ст. 214 КК варто передбачити відповідальність за ухилення від здачі на рекуперацію (тобто повернення частини дорогоцінного каміння для повторного його використання) дорогоцінного каміння. Зазначено про необхідність передбачення в законодавстві строку передачі мінеральної та вторинної сировини на переробні підприємства, що підтримується більшістю опитаних респондентів (91,2 %).

Ухилення від продажу державі дорогоцінного металу і дорогоцінного каміння – це, на думку дисертанта, ненадання за певних підстав і умов відповідним державним органам визначеного в контракті асортименту дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння. Також ухиленням від продажу дорогоцінностей слід визнавати не тільки їхнє ненадання державним органам в строк, що встановлений контрактом, за умови наміру винного не поставляти взагалі, але і продаж цінностей іншим покупцям, що виключає їх продаж державі. Підставами обов’язку продажу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння є вимога закону та форвардного контракту. Зміст обов’язку продажу полягає в укладенні форвардного контракту з державним органом та в безпосередній передачі дорогоцінностей у строк встановлений контрактом.

Автор дійшов висновку, що ухилення суб’єкта господарювання від укладення форвардного контракту не утворює склад ухилення від продажу дорогоцінностей. Форвардний контракт – це угода, яка визначає, що продавець бере на себе зобов’язання здійснити поставку дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння на певну дату, що зафіксована в контракті, а покупець зобов’язується прийняти зазначені цінності за обумовленою ціною.

Запропоновано на законодавчому рівні встановити порядок та критерії віднесення дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння до унікальних, та передбачити їхній обов’язковий продаж державі. Визначено, що злочин є закінченим із моменту сплину строку передачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, встановленого у договірному зобов’язанні.

Акцентовано увагу на вартості предметів злочину, у ст. 214 КК, яка, згідно з приміткою до цієї статті, має перевищувати п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто становити “великий розмір”. Зазначено, що для з’ясування того, чи вчинено даний злочин у великому розмірі, необхідно: здійснити оцінку дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння, визначивши їх грошову вартість, а також обчислити суму кількостей неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Способи вчинення цього діяння можуть бути різними. До найпоширеніших способів, автор відносить створення лишків шляхом порушення технології виробництва чи норм втрат або порушення правил обліку та здачі вторинної сировини, а також неповне оприбуткування цінностей.

У підрозділі 2.3. “Суб’єкт порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння” аналізуються ознаки суб’єкта злочину, передбаченого ст. 214 КК. Встановлено, що суб’єктами правовідносин у сфері обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння можуть бути лише ті суб’єкти господарювання, які пройшли державну реєстрацію, отримали відповідну ліцензію та за необхідності торговий патент. Відсутність хоча б однієї із зазначених умов виключає можливість розглядати особу як суб’єкта правовідносин у зазначеній сфері, так, і суб’єкта злочину.

Визначено, що суб’єкт даного злочину – спеціальний, тобто фізична, осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного віку і на яку в силу її статусу покладено обов’язок щодо здачі на афінаж чи продажу державі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння. Доведено, що особи, які зобов’язані збирати вторинні ресурси власного виробництва, не є суб’єктами порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння.

У підрозділі 2.4. “Суб’єктивна сторона порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння” зазначено, що вчинення діяння, відповідальність за яке передбачена ст. 214 КК, можливе з прямим умислом. Це обумовлюється тим, що, особа, порушуючи правила здачі дорогоцінностей усвідомлює, що: по-перше, вона є учасником правовідносин в сфері обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, в якому встановлено правовий режим який вона повинна дотримувати; по-друге, дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння є предметом встановленого правового режиму; по-третє, ухилення від обов’язкової здачі на афінаж або для обов’язкового продажу дорогоцінностей. Вольовий момент умислу характеризується бажанням не діяти певним чином.

На думку автора, що також підтримується більшістю опитаних респондентів (91,2 %), мотив та мета злочину є корисливими, проте, вони не є обов’язковими ознаками складу цього злочину, проте мають значення для призначення покарання, його індивідуалізації.

Розділ 3 “Кримінально-правова кваліфікація та покарання за порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння” складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Відмежування порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння” автором встановлено, що за порушення правил здачі дорогоцінностей може наставати цивільно-правова, адміністративна та кримінальна відповідальність.

Визначено, що цивільно-правова відповідальність, настає за умови, якщо суб’єкт господарювання вчасно (у термін визначений договором) не передав дорогоцінні метали або дорогоцінне каміння. Доведено, що невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань не може оцінюватися як злочин, якщо таке договірне зобов’язання не передбачене законом. У п. 3, 4 ст. 4 Закону України “Про державне регулювання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними” від 18.11.1997 р. передбачене договірне зобов’язання щодо передачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння. Отже, вчасне не передання дорогоцінностей до державних органів або дорогоцінних металів до афінажних підприємств слід оцінювати як невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань (ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України), так і порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння. Тобто, має місце ідеальна сукупність злочину і цивільного делікту. Коли одним діянням вчинюється два правопорушення, за кожне із яких настає юридична відповідальність різних видів.

Адміністративна відповідальність – передбачена ст. 189¹ “Порушення порядку видобутку, виробництва, використання та реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння” Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі – КУпАП). Критерієм відмежування правопорушення від злочину є вчинення діяння у великому розмірі, тобто, якщо вартість не зданих або не проданих дорогоцінностей перевищує п’ятсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Порівнюючи ст. 214 КК та ст. 189¹ КУпАП, дисертант звертає увагу на те, що предмет правопорушення є ширшим адже ним виступає також і напівдорогоцінне каміння; об’єктивна сторона правопорушення є менш конкретизованою, а суб’єктивна сторона характеризується умислом і необережністю; суб’єкт злочину чи правопорушення – спеціальний.

У підрозділі 3.2. “Розмежування порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння від суміжних злочинів” автор зазначає, що ст. 214 КК є єдиною спеціальною нормою, яка передбачає кримінальну відповідальність за порушення законодавства в сфері обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння. Проте, на думку автора, до суміжних зі ст. 214 КК складів злочинів, можна віднести склади: привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК); контрабанди (ст. 201 КК); порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю (ст. 202 КК); порушення правил охорони надр (ст. 240 КК); зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК); службового підроблення (ст. 366 КК); службової недбалості (ст. 367 КК).

У підрозділі 3.3. “Кваліфікація порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння” автором розглянуто питання кваліфікації порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, враховуючи кваліфікацію попередньої злочинної діяльності, множинності злочинів, а також співучасті у злочинах. Так, замах на злочин, передбачений ст. 214 КК, можливий за умови, що намір винного був спрямований на здійснення цього діяння саме у великому розмірі, і полягає, зокрема, в укладенні договору на продаж цінностей щодо яких укладений форвардний контракт із державними органами.

Встановлено, що повторно даний злочин вчиняється за умови встановлення самостійності наміру на здійснення двох однакових злочинів, причому необхідно, щоб за кожну бездіяльність особа підлягала кримінальній відповідальності. Також, даний злочин може бути продовжуваним злочином, але не триваючим. Визначено, що зазначений злочин характеризується, як простою співучастю, так і складною, з розподілом ролей, причому в даному випадку, особа, на яку покладається обов’язок здати дорогоцінні метали на афінаж або обов’язок продати дорогоцінності державі, може бути або виконавцем або організатором, підбурювачем чи пособником.

У підрозділі 3.4. “Покарання за порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння” досліджується санкція даного злочину. Дисертант підтримує позицію тих науковців, зокрема, професора В.В. Коваленка, що чим різноманітнішим є арсенал покарань, що застосовуються за вчинені злочини, тим ефективнішою є вся система покарань загалом. Тому автором запропоновано в ст. 214 КК передбачити такі види покарання, як: штраф, обмеження та позбавлення волі. При цьому, передбачення покарання у вигляді позбавлення волі підтримало 64,3 % опитаних респондентів.

Крім цього, автором запропоновано збільшити розмір штрафу в межах від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а суму неоподатковуваного мінімуму встановити на рівні податкової соціальної пільги, що відбивало б вимоги п. 5 Програми заходів щодо запобігання злочинності у сфері економіки, та підтримується більшістю опитаних респондентів (97,9 %).