КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ІНТЕРЕСІВ СІМ’Ї ТА ПІДОПІЧНИХ (ст. ст. 164–169 КК України)

Короткий зміст

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь наукової розробки даної тематики, сформульовано мету та задачі дослідження, його об’єкт та предмет, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних висновків, наводяться дані щодо апробації одержаних результатів.

Розділ 1 «Загальна характеристика кримінального законодавства щодо відповідальності за злочини проти сімейних та опікунських право­відносин» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Історичний аспект розвитку кримінального законо­давства щодо відповідальності за злочини проти сімейних та опікунських правовідносин» аналізуються норми вітчизняного кримінального законодав­ства, в яких передбачена відповідальність за суспільно небезпечні діяння, що порушують інтереси сім’ї та підопічних за період з 1917 року по теперішній період. Перші декрети радянської влади, безпосередньо спрямовані на врегу­лювання шлюбу та сімейних відносин, були прийняті вже в грудні 1917 р. (Декрети «Про громадянський шлюб, про дітей і про ведення книг актів громадянського стану», «Про розірвання шлюбу», Інструкція Наркомюсту «Про організацію відділу запису актів шлюбів і народжень»). На формування сімейно-шлюбних відносин в післяжовтневій Росії значний вплив справили і Декрети «Про землю» та «Про знищення станів і чинів». Статус жінки все більше прирівнювався до статусу чоловіка. Декрет «Про свободу совісті, цер­ковні та релігійні товариства» практично знищив вплив церкви на сімейно-шлюбні відносини.

Автор робить висновок, що з перших років існування радянської влади значна увага приділялася не лише формуванню та правовому регулюванню сімейних та опікунських відносин, а і кримінально-правовим гарантіям сімейних та опікунських прав. Всі без виключення кримінальні кодекси України (УСРР, УРСР 1918, 1927, 1960, 2001 р.) містили і містять норми, спрямовані на захист інтересів сім’ї та осіб, які знаходяться під опікою та піклуванням. Склади злочинів проти сімейних та опікунських правовідносин містилися у диспозиціях статей, які в різний час займали різне місце в системі Особливої частини КК України. Певний час ці злочини вважалися злочинами проти порядку управління, потім – злочинами проти життя, здоров’я, честі і гідності особи, пізніше – злочинами проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина. Зміна місця складів цих злочинів відбувалася без врахування об’єкта цих злочинів (родового, видового, безпосереднього) і не була викликана значними зміна­ми в диспозиціях статей.

У підрозділі 1.2 «Особливості кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та підопічних за законодавством окремих зарубіжних країн» проводиться порівняльний аналіз кримінального законодавства Російської Федерації, Білорусії, Латвійської Республіки, Республіки Казахстан, Швейцарії, Франції, Іспанії. Ці країни мають різні правові системи, окремі із них входять до Євросоюзу, на законодавства прибалтійських країн, Білорусії і РФ значний вплив справила соціалістична правова традиція. Саме аналіз кримінального законодавства таких несхожих між собою країн дав автору змогу всебічно проаналізувати різні підходи до охорони сімейних та опікунських відносин. КК РФ захищає сімейні відносини в цілому, а окремі їх елементи та права окремих суб’єктів сімейних правовідносин – в межах видового суб’єкта. Розділ 7 Особливої частини КК РФ містить спеціальну главу 20, яка має назву «Злочини проти сім’ї та неповнолітніх». В КК Республіки Білорусь в розділі VII «Злочини проти людини» передбачено спеціальну главу 21 «Зло­чини проти укладу сімейних відносин і інтересів неповнолітніх». Криміналь­ний закон Латвійської республіки відійшов від цілого ряду стандартів, притаманних кримінальним кодексам республік, які входили в склад СРСР. В цьому законі злочинні діяння проти сім’ї та неповнолітніх, які раніше місти­лися в різних главах, виділені в окрему главу. В КК Республіки Казахстан також передбачена окрема глава «Злочини проти сім’ї та неповнолітніх», яка містить як норми, спрямовані на охорону прав та законних інтересів неповнолітніх в цілому, так і норми, спрямовані на охорону сімейних та опікунських правовідносин. Що стосується законодавства країн – учасниць ЄС, то відмічається, що вони мають більш тривалий досвід кримінально-правової охорони сім’ї та підопічних. В кримінальних кодексах Швейцарії, Франції, Іспанії виділено окремі глави (розділи, підрозділи), які містять норми щодо злочинів проти сім’ї та підопічних. В Іспанії як і у Франції до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти сімейних та опікунських правовідносин може бути притягнена і юридична особа. Що стосується України, то вона, будучи учасницею Стамбульського плану дій та підписавши і ратифікувавши окремі конвенції по боротьбі із корупцією в межах Організації економічного співробітництва та розвитку, також стоїть перед проблемою приведення вітчизняного законодавства у відповідність до міжнародних конвенційних стандартів, хоча це не завжди узгоджується із вітчизняною доктриною кримінального права. Аналіз кримінального законо­давства ряду зарубіжних країн дозволяє дійти висновку, що злочини проти сім’ї та підопічних мають спільний родовий об’єкт і, в зв’язку з цим, містяться в окремих главах чи розділах.

Розділ 2 «Сімейні та опікунські правовідносини як об’єкт кримі­нально-правової охорони» складається із двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Характеристика об’єкта злочинів проти сімейних та опікунських правовідносин» аргументується концепція щодо того, що об’єк­том злочину слід вважати правовідносини. Автор розглядає основні концеп­ції об’єкта злочину – суспільні відносини, порядок суспільних відносин, цінності, блага, інтереси, тощо. Обґрунтовується положення, що концепція «об’єкт злочину – правовідносини» є тією універсальною концепцією, яка дозволяє застосувати її до всіх ланок класифікації об’єктів злочину – загаль­ного, родового, видового, безпосереднього. Окрім того, ця концепція дає можливість розглянути зміст об’єкта злочину не відірвано від його місця в системі елементів складу злочину, показати взаємозв’язок між всіма його компонентами та відповідає вимогам сучасного етапу розвитку законодав­ства України, коли всі найбільш значимі, суттєві і важливі відносини набули характеру правових. Визначення правовідносин об’єктом злочину дозволяє стверджувати, що кримінально-правові норми охороняють правовідносини, врегульовані нормами інших галузей права та найбільш точно і повно дозво­ляє розкрити механізм спричинення шкоди об’єкту як «ззовні» так і «зсере­дини» і спрямовуватись на окремі елементи правовідносин. Сімейні відноси­ни та відносини, які виникають в процесі здійснення опіки (піклування) врегульовані нормами цивільного та сімейного права. Об’єднувати ці два види правовідносин в один, наприклад, сімейні, підстав немає, адже вони мають різну структуру, суб’єктно-об’єктний склад та різний зміст. Кримі­нальний закон із всього кола сімейних правовідносин охороняє як видові об’єкти лише аліментні відносини між батьками і дітьми між батьками і повнолітніми сином, дочкою (ст.ст. 164, 165), правовідносини з опіки (піклу­вання) (ст.ст. 166, 167), правовідносини, які виникають в процесі усинов­лення (ст.ст. 168, 169). Таким чином, зміст родового об’єкта злочинів, які посягають на сімейні та опікунські правовідносини, складає не вся сукуп­ність сімейних та опікунських правовідносин, а та їх частина, яку охороня­ють норми кримінального права. Зміст пропонованого розділу «Злочини проти інтересів сім’ї та підопічних» складають три групи злочинів: злочини, що посягають на аліментні правовідносини; злочини, що посягають на правовідносини, пов’язані із здійсненням опіки (піклування); злочини, що посягають на правовідносини, пов’язані із усиновленням. Саме ці три групи правовідносин і утворюють зміст видових об’єктів злочинів проти інтересів сім’ї та підопічних.

У підрозділі 2.2 «Юридичні склади злочинів проти сімейних та опікунських правовідносин в системі Особливої частини КК України» автор розглядає спільні ознаки складів злочинів, передбачених в диспозиціях ст.ст. 164–169 КК України: 1. Всі вони посягають на один родовий об’єкт – сімейні та опікунські правовідносини. Особливістю родового об’єкта даної групи злочинів є те, що частково опікунські правовідносини регулюються нормами цивільного права, частково – сімейного. Кримінальне право охороняє не всі сімейні та опікунські правовідносини, а лише ту їх частину, яка складає зміст видових об’єктів цих злочинів. 2. В межах видових об’єктів слід виділяти і безпосередні об’єкти злочинів. Це аліментні відносини між батьками і дітьми (ст.164 КК), аліментні відносини між сином і дочкою та непрацездатними батьками (ст. 165 КК), опікунські правовідносини (ст. 166 КК). Автор вважає, що батьки в даному випадку виступають як законні опікуни своїх дітей, які здійснюють саме догляд за дитиною (або за підопічною особою). Додатковим обов’язковим об’єктом слід вважати життя, здоров’я, статеву недоторканність тощо дітей та підопічних. Безпосереднім об’єктом злочину, склад якого передбачений в диспозиції ст. 167 КК України, є майнові права осіб, які знаходяться під опікою (піклуванням). Правовідносини, які склада­ються з приводу охорони права на таємницю усиновлення, є безпосереднім об’єктом злочину, склад якого передбачено в диспозиції ст. 168 КК України. Також, безпосереднім об’єктом злочину (ст. 169 КК) слід вважати врегульовану законом діяльність державних органів щодо усиновлення дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім’ю громадян. 3. Дії, які утворюють об’єктивну сторону, фактично тотожні – невиконання обов’язків, покладених на певних осіб нормами сімейного, цивільного законодавства, рішенням суду або зловживання відповідними правами; 4. Потерпілими є члени сім’ї або підопічні, тобто особи, які є суб’єктами сімейних або цивільних опікунських правовідносин; 5. Практично у всіх складах злочинів передбачений спеціальний суб’єкт (або як обов’язкова ознака основного складу – ст.ст. 164, 165, 167 КК, або як кваліфікуюча – ст.ст. 168, 169 КК України). 6. Основні склади злочинів сформульовані як формальні (окрім злочину, склад якого передбачений в диспозиції ст. 166); кваліфіковані склади – матеріальні. У кваліфікованих складах – ч. 2 ст. 168, ч. 2 ст.ст. 169, 166 КК України зміст наслідків формулюється однотипно як оціночна ознака – «тяжкі наслідки». 7. Спільними є і ознаки суб’єктивної сторони (лише умисел стосовно дій, необережне ставлення до наслідків). Враховуючи це, автор обґрунтовує позицію щодо необхідності об’єднання цих складів злочинів в одному розділі «Злочини проти інтересів сім’ї та підопічних». Автор вважає, що не слід долучати до цього розділу такий склад злочину як сутенерство та втягнення в зайняття проституцією (ч. 3 ст. 303 КК) Цей злочин не посягає на сімейні правовідносини, потерпілі та суб’єкти цього злочину не пов’язані родинними стосунками. Безпосередній об’єкт цього злочину виходить за межі безпосередніх об’єктів злочинів, склади яких передбачені в диспозиціях ст.ст. 164–169 КК України. Враховуючи, що сімейні та опікунські правовідносини як об’єкт певної групи однорідних злочинів носять комплексний характер і регулюються нормами сімейного та цивільного права, в нормах кримінального права слід вживати термінологію, яка вживається в цих галузях права (усиновлення замість усиновлення (удочеріння), неповнолітній син, дочка – замість діти, кошти на утримання тощо). Уніфікація термінології сприятиме однозначному розумінню змісту окремих елементів складів злочинів проти сімейних та опікунських правовідносин.

Розділ 3 «Особливості юридичних складів злочинів, що посягають на сімейні та опікунські правовідносини за чинним кримінальним законодавством України» складається із трьох підрозділів та шести пунктів.

В підрозділі 3.1 «Загальна характеристика і поняття злочинів, що пося­гають на аліментні правовідносини» дається кримінально-правова характе­ристика складів злочинів, передбачених у диспозиціях ст.ст. 164–165 КК. Цей підрозділ складається із двох пунктів. 3.1.1 «Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей» та 3.1.2 «Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків». В нормах кримінального законодав­ства, які спрямовані на захист майнових прав суб’єктів сімейних право­відносин, простежується виключно нормативістський підхід – кримінальна відповідальність, по-суті, настає за невиконання рішення суду про стягнення коштів на утримання. Законодавець захищає за допомогою норм кримі­нального права майнові права саме тих осіб, які в силу малолітства або вад здоров’я, віку не можуть захистити свої права за допомогою норм цивільного та сімейного права.

Автор дає визначення злочинам, що посягають на аліментні правовід­носини – це діяння, яке полягає у невиконанні особами, на яких зобов’язання сплачувати аліменти чи надавати інше утримання в грошовому еквіваленті, накладене рішенням суду. З метою удосконалення законодавства доцільно об’єднати склади злочинів, передбачені в диспозиціях ст. 164 та 165 КК та викласти статтю 164 під назвою «Ухилення від сплати коштів на утримання» в такій редакції: «Ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей, непрацездатних сина, дочки, батьків – карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин або виправними роботами на строк до одного року, або обмеженням волі на строк до двох років. Частини 2 ст.ст. 164, 165 виключити із КК України. Автор підтримує висловлену в юридичній літературі пропозицію відмо­витися від ознаки «злісне». Цей термін має невизначений та неконкретний зміст, що свідчить про широке застосування судового угляду при кваліфі­кації вказаних діянь. Окрім того, ця обставина не може розглядатися як криміноутворююча в силу її оціночного характеру. Що стосується частин других статей 164 та 165, то аргументи на користь їх виключення із КК України такі: відповідно до положень п.п. 5 та 6 ст. 89 КК України максимальний строк судимості за ці злочини два роки. Враховуючи те, що це злочини продовжувані, практично немає можливості встановити момент вчинення злочину. Тому, очевидно, судимість буде погашено раніше, ніж особа вчинить новий злочин. Це, якщо враховувати дію норм, передбачених КК України 1960 р. сьогодні є недоцільним, тим більше, що в ньому така обтяжуюча ознака була відсутня.

Підрозділ 3.2 «Загальна характеристика і поняття злочинів, що пося­гають на опікунські правовідносини» складається із двох пунктів: 3.2.1 «Зліс­не невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлено опіку та піклування (ст. 166 КК України)» та пункту 3.2.2 Зло­вживання опікунськими правами (ст. 167 КК України). В даному підрозділі проводиться кримінально-правовий аналіз складів злочинів, які посягають на правовідносини, що виникли на підставі таких юридичних фактів як встановлення опіки та піклування, та на правовідносини, які виникли на підставі юридичного факту встановлення батьківства та інших фактів, змістом яких є встановлення обов’язку піклування про дітей. Окрім того, до злочинів, що посягають на опікунські правовідносини слід віднести і суспільно-небезпечні діяння, які посягають на цивільні правовідносини, суб’єктами яких є повнолітні особи (дієздатні, обмежено дієздатні, недіє­здатні), які в силу певних причин (стану здоров’я) не можуть самостійно здійснювати права та виконувати обов’язки.

Автор вважає, що в диспозиції ст. 166 невиправдано об’єднані два різні склади злочинів: 1) злісне невиконання батьками обов’язків по догляду за дитиною та 2) злісне невиконання опікунами та піклувальниками встанов­лених законом обов’язків по догляду за особою, щодо якої встановлено опіка чи піклування. На думку автора норма, передбачена в ст. 167 КК України являє собою приклад надмірної криміналізації. З метою вдосконалення цієї норми автор пропонує доповнити її ч. 2 такого змісту: «Використання опіки (піклування) з корисливою метою, якщо це спричинило тяжкі наслідки». Це дозволить уніфікувати підходи до захисту прав та інтересів підопічних осіб, які закладені в ст. 166 та ст. 167 КК України.

Підрозділ 3.3 «Загальна характеристика і поняття злочинів, що посяга­ють на правовідносини, пов’язані з усиновленням» складається із двох пунктів: 3.3.1. «Розголошення таємниці усиновлення (ст. 168 КК України)» та 3.3.2 «Незаконні дії щодо усиновлення (ст. 169 КК України)». Виходячи із чинних редакцій вказаних статей злочини проти правовідносин, пов’язаних із усиновленням – це суспільно-небезпечні діяння, які посягають на встанов­лений порядок усиновлення. Автор вважає, що таємниця усиновлення – це та інформація, яка не підлягає розголошенню з моменту вступу в законну силу рішення суду про усиновлення. Неприпустимим є сьогодні тлумачення таємниці усиновлення як об’єкта кримінально-правової охорони в широкому розумінні. Слід обмежити об’єктивну та суб’єктивну сторони складу злочи­ну, передбаченого в диспозиції ч.1 ст. 168 КК України лише умисними діями, які полягають в розголошенні факту усиновлення. З метою вдосконалення кримінального законодавства змінити назву і редакцію ч. 1 ст. 168 КК Украї­ни та викласти її таким чином: «Порушення права на таємницю усиновлення. Умисне розголошення відомостей, що складають таємницю усиновлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки – карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. Орієнтиром для санкції в даному випадку має виступати санкція ч.1 ст. 119 КК України».

За злочини, склади яких передбачені в частинах других ст.ст. 168 та 169 слід передбачити додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Можливість застосування цього покарання зумовлена тим, що дані діяння можуть бути вчинені спеціальним суб’єктом, а його розмір обумовлений тяжкими наслідками. Пропонується викласти ч. 1 ст. 169 КК України в такій редакції:

Стаття 169. «Порушення законодавства про усиновлення, опіку (піклу­вання).»

1. Комерційна посередницька діяльність або інші незаконні дії щодо усиновлення дитини, передачі її під опіку (піклування, на виховання в сім’ю, а також незаконні дії щодо передачі під опіку (піклування) повнолітніх осіб, якщо це спричинило тяжкі наслідки, або вчинене з корисливих мотивів – карається штрафом від п’ятдесяти до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, виправними роботами на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до п’яти років, з конфіскацією майна або без такої.

В санкції ч. 2 ст. 169 передбачити додаткове покарання у виді позбав­лення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

В розділі 4 «Напрямки вдосконалення кримінального законодавства України щодо відповідальності за злочини проти сімейних та опікун­ських правовідносин» з метою посилення відповідальності за порушення прав та законних інтересів дітей та інших осіб, які знаходяться під опікою та піклуванням вносяться пропозиції доповнити п.6 ч.1 ст. 67 КК України сло­вом «неповнолітнього» та доповнити цю статтю пунктом 14, в якому перед­бачити обтяжуючу обставину «вчинення злочину батьком, матір’ю, іншим членом сім’ї, опікуном, піклувальником, щодо дітей та підопічних осіб».

За ознакою родового об’єкта включити до розділу «Злочини проти інтересів сім’ї та підопічних» не лише злочини, відповідальність за які передбачена в статтях 164-169 КК України а і «Підміну дитини» та «Втяг­нення неповнолітніх в злочинну діяльність» (ст. 143 та 304 КК України).