ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ МАЛИМ ПІДПРИЄМНИЦТВОМ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано її мету та завдання, визначено об’єкт, предмет та методи, його інформаційну базу, висвітлено наукову новизну та практичне і теоретичне значення отриманих результатів, подано відомості про їх апробацію та публікації отриманих результатів.

У першому розділі «Теоретико-методичні засади державного управління малим підприємництвом» з’ясовано сутність дефініції «мале підприємництво», систематизовано методичні підходи до визначення малого підприємництва у різних країнах за кількісними і якісними критеріями, визначено його роль та місце в соціально-економічному житті суспільства, обґрунтовано необхідність державного управління малим підприємництвом в ринкових економіках.

На основі аналізу наукових підходів сформульоване авторське визначення малого підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, заснованої на інноваційному підході до господарської діяльності, що здійснюється на власний ризик економічними суб’єктами, визнаними такими відповідно до законодавства, з метою одержання прибутку та забезпечення соціального ефекту.

Стрижневою основою малого підприємництва є малі підприємства. Існує понад 50 критеріїв поділу підприємств на малі, середні та великі. У процесі дослідження з’ясовано, що національні критерії віднесення підприємств до малих не відповідають тим, що використовуються у світовій практиці, а це спричинює методологічну похибку в порівнянні показників їх діяльності та призводить до погіршення потенційних умов конкуренції для українських підприємців на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Дослідження економічної природи малого підприємництва показало, що вона наділена внутрішньою діалектичністю. Мале підприємництво має вагомі конкурентні переваги над середнім та великим, що визначає його роль та значення в соціально-економічному житті суспільства. До таких переваг відносимо: гнучкість, відкритість доступу на ринок та легкість виходу на нові сегменти ринку, ефективний розподіл капіталу, можливість інтенсифікації праці, підвищення рівня демократизації економічних відносин, динамічне та низькозатратне створення нових робочих місць, раціональна організація управління, здатність до швидкої мобілізації доступних ресурсів, низька капіталоємність, швидка окупність витрат. Разом з тим, ринкові умови визначають не лише переваги малого підприємництва, а й формують системні загрози, що зумовлюють нестійкість його розвитку. Дослідження виявило такі найбільш суттєві загрози для малого підприємництва: обмеженість власних фінансових ресурсів, вузьке коло споживачів і постачальників, обмежений доступ до кредитних ресурсів; відсутність фінансових резервів; висока залежність від кредитних ресурсів банків і державної підтримки; низька методологічна забезпеченість і відсутність у багатьох підприємців необхідних умінь; низький рівень соціальної захищеності працівників; надто висока роль приватного фактора в управлінні справами; обмеженість ринків збуту; висока собівартість виробництва одиниці продукції. Для розв’язання зазначених проблем слід використовувати такі засоби: самоорганізацію та кооперування малих підприємств між собою й укріплення коопераційних відносин малого та середнього підприємництва; міжнародну фінансову і технічну підтримку; державну підтримку.

Особливої ваги та актуальності на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки набула проблема державного управління малим підприємництвом. Визначено, що державне управління малим підприємництвом – цілеспрямований вплив держави на функціонування сектору малого підприємництва задля досягнення визначеної мети. Головною метою державного управління малою економікою є створення передумов розвитку малого підприємництва для забезпечення сталого економічного зростання, вирішення цілої низки політичних, соціальних та економічних проблем. Щоб реалізувати поставлену мету, органи управління застосовують сукупність методів, які можна поділити на дві групи – адміністративні та економічні (рис.1). Головними інструментами адміністративного методу є нормативно-правова та законодавча база, а економічного – фінансова, технічна і консультативна допомога, державні закупівлі. На практиці важливо визначити оптимальне поєднання тих чи інших методів з урахуванням особливостей економічного розвитку.