Соловйов О.М. Право власності професійних спілок України

Короткий зміст

У вступі відображається інформація, що наведена вище в загальній характеристиці роботи.

Розділ перший “Загальна характеристика права власності професійних спілок” присвячений загальнотеоретичним проблемам права власності взагалі і права власності профспілок зокрема. Розділ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття права власності професійних спілок” розглядається питання визначеності в праві поняття “право власності профспілок” шляхом побудови міркувань від дослідження родової категорії – абстрактного поняття права власності (“загальне”), до видової – до якої і відноситься перше поняття (“часткове”), використовуючи загальнологічний метод дедукції. Виходячи з аналізу різних теорій походження права власності, формулюється найбільш загальне поняття права власності, засноване на положеннях трудової концепції, що пояснює генезис найбільш повного речового права; пропонуються дефініції об’єктивного права власності профспілок і правовідношення профспілкової власності.

Дисертант виводить ознаки права власності. По-перше, це повнота панування особи над річчю, яка означає концентрацію всіх можливих правомочностей, що стосуються об’єкта права власності, у руках власника, що, в свою чергу, надає можливість здійснення будь-яких дій, крім прямо заборонених законом, у відношенні до свого майна. Повнота права власності, що передбачає практично безмежність його змісту, найбільш наочно виділяє зазначене право із середовища інших речових прав. По-друге, це незалежність права власності, під якою розуміють повну свободу здійснення свого суб’єктивного права без згоди сторонніх осіб, чи, інакше, суверенність власника в реалізації належного йому права від волі інших суб’єктів, що виявляється у відсутності між суб’єктивним правом власності і правовим результатом здійснення останнього посереднього елемента у вигляді активного обов’язку невласника. По-третє, абсолютний характер права власності, який означає, що управомоченому суб’єкту протистоїть необмежена кількість осіб – “пасивна сторона (всякий і кожний)”, на яких покладено пасивний обов’язок утримуватися від будь-яких порушень цього права, а у випадку недотримання такого, міри захисту і відповідальності можуть бути застосовані до будь-якого порушника. По-четверте, суб’єктивне право власності може бути обмежене. Обмеження найбільш повного права на річ, будучи зовнішньою стосовно до права власності категорією і являючи собою один з елементів змісту юридичного обов’язку власника, може бути визначене як закріплене в Конституції і законах ущемлення можливої поведінки власника по здійсненню належних йому правомочностей по відношенню до об’єкта свого права з метою забезпечення й охорони прав і законних інтересів інших осіб. На основі узагальнення наведених ознак права власності сформульоване поняття суб’єктивного права власності профспілок України: це найбільш повне суб’єктивне речове право, що являє собою юридично забезпечену можливість здійснення специфічним видом непідприємницьких товариств – профспілкою будь-якого поводження по відношенню до свого майна (в тому числі – з володіння, користування і розпорядження таким) за своєю волею і незалежно від волі інших осіб, обмеження якого допускається лише у випадках і порядку, передбачених законом.

У підрозділі 1.2. “Місце права власності профспілок у системі права власності України” аргументується необхідність розгляду права власності профспілок як структурного елемента певної системи, що полегшує процес його вивчення, надає можливість для пошуку і визначення його внутрішніх закономірностей.

Розглядаючи проблему варіантів диференціації права власності на види (форми), здійснюючи їх аналіз в історичній ретроспективі й у порівнянні зі способами рішення аналогічного питання в законодавстві про власність деяких країн Співдружності Незалежних Держав, автор робить висновок про існування в Україні дуалістичної моделі диференціації права власності. Установивши і дослідивши критерії поділу права власності на право приватної і право публічної власності, можна визначити місце права власності профспілок у системі права власності України, а саме: право власності профспілок України, будучи різновидом права власності непідприємницьких товариств як юридичних осіб приватного права, виступає структурним елементом права приватної власності.

У підрозділі 1.3. “Підстави виникнення права власності професійних спілок” розглядається проблема джерел формування майна, що становить власність профспілок.

Визначаючи підставу виникнення права власності профспілок на членські внески, автор досліджував такі категорії як “членські внески”, “сплата членських внесків”, “членство у профспілці” і зробив висновок про їх різну правову природу. Членські внески  являють собою грошові суми, обов’язково і регулярно сплачувані членами профспілки і складаючи основну частину доходів професійної спілки. Сплата членських внесків являє собою обов’язкову, необхідну поведінку члена профспілки, засновану на вимогах правових норм, тобто юридичний обов’язок, виконання якого забезпечується мірами дисциплінарних стягнень, закріпленими в статутах профспілок. Членство в профспілці – це передбачена нормою права конкретна життєва обставина тривалої дії (існування), що виникає внаслідок вступу-прийняття фізичної особи до членів профспілки, – юридичний факт-стан, протягом якого вона постійно (безперервно) чи періодично породжує правові наслідки. У роботі обґрунтовується висновок про те, що підставою виникнення права власності профспілки на членські внески, що сплачуються її членом на виконання свого статутного обов’язку, є складний юридичний факт-стан – членство в профспілці.

Розглядаючи в роботі договір про пожертву як підставу виникнення права власності профспілок, пропонується один з небагатьох договірних обов’язків обдаровуваного (профспілки), що полягає в досягненні певної, наперед обумовленої мети, в результаті використання предмета пожертви останнім за зазначеним договором, відносити до “покладань”. Слід зазначити, що встановлення обов’язку з використання майна в зазначених цілях являє собою істотне обмеження права власності профспілок, яке виникло на підставі договору про пожертву. Відчуження майна, обтяженого таким обов’язком, можливе тільки у випадку, якщо його набувач візьме на себе виконання відповідних обов’язків. Користування таким майном у власних інтересах обдаровуваного можливе лише в тій мірі, в якій це не перешкоджає його використанню з метою, визначеною пожертвувачем. Крім того, пожертвувач наділений специфічними правами: а) правом контролювати використання пожертви відповідно до обумовленої мети;  б) правом вимагати скасування договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням (яке мають і правонаступники пожертвувача). Здійснення пожертвувачем чи його правонаступником останнього з зазначених прав повинне призвести до анулювання договору про пожертву як факту, що спричинив правові наслідки – виникнення права власності в обдаровуваного (профспілки), що є для законодавства України новим різновидом наслідків неналежного виконання договору і підставою припинення права власності профспілки на пожертвуване майно.

У дисертації доводиться, що передача (традиція) коштів і іншого майна профспілці є лише способом, моментом і результатом виконання обов’язку відчужувача передати річ набувачу-профспілці за договорами про відчуження майна. Тому вказівка в ст.34 Закону України “Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності” на традицію як на підставу виникнення права власності профспілок, є помилковою. Виключно договір про відчуження майна у власність, що відповідає загальним засадам цивільного законодавства, являє собою юридичний факт, який породжує виникнення права власності в набувача-профспілки, і є законною підставою традиції.

Відповідно до положень проекту ЦК України, майно, що належить профспілкам, і передане створюваним ними юридичним особам приватного права, переходить у власність останніх. З моменту державної реєстрації, необхідної для створення юридичної особи, майно, передане профспілкою–засновником (учасником), перестає бути об’єктом права власності останньої. У профспілок замість правомочностей власника на вибуле майно виникає право керування ним (а також деякі інші корпоративні права, якщо профспілкою створена юридична особа – товариство), що реалізується в корпоративних правовідносинах. Тому в ст.34 Закону України “Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності” пропонується внести зміни, які варто сформулювати в такий спосіб: право власності профспілок виникає в результаті здійснення права на участь у розподілі доходів юридичних осіб, створених профспілками, і одержання її частини (дивідендів).

У роботі досліджуються відрахування роботодавців на культурно-масову, фізкультурну й оздоровчу роботу (при цьому доводиться їхній публічно-правовий генезис) і інші підстави виникнення права власності профспілок, не заборонені законом.

На підставі викладеного в цьому підрозділі, запропоновано внести відповідні зміни і доповнення в ст.34 Закону України “Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності”.

Розділ другий “Здійснення і захист права власності професійних спілок” складається з чотирьох підрозділів, що присвячені аналізу суб’єктів, об’єктів, змісту права власності профспілок, загальних засад здійснення і цивільно-правових способів захисту останнього.

У підрозділі 2.1. “Суб’єкти права власності професійних спілок” розглядається проблема суб’єкта права власності профспілок, їх видів і можливої структури.

На підставі аналізу законодавства України про профспілки і закріпленого ним права громадян на свободу об’єднання в профспілки, в роботі аргументується твердження про те, що в Україні можливе існування профспілок двох, різних за своєю правовою природою, видів:

1) профспілок, що є юридичними особами;

2) профспілок, що не мають прав юридичної особи.

Дослідження зазначених різновидів профспілок дозволяє констатувати, що лише профспілки, що є юридичними особами, варто розглядати як суб’єкти права власності профспілок України. Відповідно до пропонованої проектом ЦК України класифікації юридичних осіб, профспілки–юридичні особи відносяться до юридичних осіб приватного права і створюються в організаційно-правовій формі непідприємницьких товариств. Профспілки, що не володіють правами юридичної особи, не мають правосуб’єктності і не можуть виступати як суб’єкти права власності. Нова, раніше не відома юридична конструкція – “профспілка, що не є юридичною особою” – по своїй сутності найбільш близька до непідприємницьких (некомерційних) простих товариств, що також є неправосуб’єктними утвореннями.

Розглядаючи профспілки, що є юридичними особами, автор пропонує систематизувати їх на: а) одноланкові профспілки; б) багатоланкові профспілки. Одноланкові профспілки – юридичні особи не мають організаційних ланок та складної організаційної структури і є єдиними суб’єктами права власності профспілок. Дослідження правової природи багатоланкових профспілок дозволяє сформулювати ряд висновків:

1) теоретичним фундаментом їхньої побудови повинна бути багатосуб’єктна концепція, заснована на принципі “майнової децентралізації”;

2) суб’єктами права власності профспілок в багатоланкових профспілках є: а) організаційні ланки профспілки, що є юридичними особами, і б) багатоланкова профспілка – юридична особа, але лише у відношенні до майна, переданого у власність останньої її організаційними ланками відповідно до положень статуту.

Запропоновано внести зміни в ст.16 Закону України “Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності”.

У підрозділі 2.2. “Об’єкти права власності професійних спілок” формулюється дефініція об’єкта права власності профспілок і здійснюється їх класифікація.

Профспілковому майну, як об’єкту права власності профспілок, властиві такі риси, що дозволяють виділити останнє з маси об’єктів, що належать іншим суб’єктам права. По-перше, об’єктом права власності профспілок, як різновиду права приватної власності, може бути будь-яке майно, за винятком речей, вилучених з цивільного обороту. По-друге, профспілки можуть мати у власності лише ті об’єкти, що необхідні їм для забезпечення здійснення їхньої статутної діяльності. “Цільовий характер” (Є.О. Суханов) профспілкового майна є наслідком спеціальної правоздатності профспілок, закріпленої Законом України “Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності”, положення про яку, як виключення з пропонованого проектом ЦК України правила про загальну правоздатність юридичних осіб, повинні бути збережені.

Таким чином, об’єктом права власності профспілок України є будь-яке майно, не вилучене з цивільного обороту, і необхідне для забезпечення і здійснення статутної діяльності профспілок.

У дисертації пропонується класифікація об’єктів права власності профспілок за таким критерієм, як їх цільове призначення, відповідно до якого профспілкове майно може бути систематизоване на:

1) майно, необхідне для безпосереднього здійснення основної статутної діяльності профспілок, що поєднує: а) майно, що забезпечує технічні умови функціонування профспілок і б) майно, необхідне для досягнення основних статутних цілей профспілки;

2) майно, необхідне для матеріального забезпечення здійснення основної статутної діяльності профспілок.

Розглядаючи проблему правового режиму майна юридичних осіб, створених профспілками України, дисертант, дотримуючись принципу майнової самостійності всіх суб’єктів цивільних правовідносин, відзначає, що юридичні особи, створювані профспілками, одержують майно від своїх засновників у власність. Разом з тим, до набуття законної сили нового ЦК України, не можна відкидати можливість закріплення профспілкою свого майна за створюваними нею юридичними особами на обмеженому речовому праві (за типом права повного господарського відання чи оперативного управління), тому що вибір того чи іншого способу розпорядження своєю власністю, відповідно до діючого законодавства, цілком залежить від волі профспілки як власника, і лише в цьому випадку зазначене майно продовжує являти собою об’єкт права власності профспілок України.

У підрозділі 2.3. “Зміст і загальні засади здійснення права власності професійних спілок” досліджуються структура (зміст) права власності профспілок і проблеми здійснення профспілками суб’єктивного права власності, а саме: умови реалізації правомочностей, що складають зміст зазначеного права; органи профспілок, уповноважені здійснювати суб’єктивне право власності від імені останніх; джерело виникнення зазначених повноважень і порядок їх реалізації. Зазначені профспілкові органи, в залежності від порядку їх формування, обсягу повноважень і строку функціонування пропонується класифікувати на: 1) вищі виборні органи профспілки – загальні збори, конференції, з’їзди; 2) виборні керівні органи профспілки першого порядку – профспілкові комітети; 3) виборні керівні органи профспілки другого порядку (чи інакше – постійно діючі (виконавчі) органи) – президії комітетів профспілки.

У підрозділі 2.4. “Цивільно-правові способи захисту права власності професійних спілок” розглядаються питання охорони і захисту права власності профспілок, аналізуються цивільно-правові засоби його захисту і пропонується їх класифікація. Виходячи з конституційного принципу юридичної рівності і рівного захисту прав усіх суб’єктів права власності, досліджуються ті засоби захисту права власності профспілок України, в яких виявляються особливості, або які потребують розробки рекомендацій, спрямованих на посилення захисту права власності профспілок, а саме – позов про визнання права власності і позов про повернення безпідставно придбаного чи збереженого майна (позов з безпідставного збагачення).