Рєзнікова Наталя Вікторівна Відтворення лексико-стилістичних складників лінгвопоетики Тараса Шевченка у японських перекладах

Короткий опис

Рєзнікова Наталя Вікторівна, асистент кафедри іноземних мов хіміко- фізичних факультетів Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Назва дисертації: Відтворення лексико-стилістичних складників лінгвопоетики Тараса Шевченка у японських перекладах”. Шифр та назва спеціальності 10.02.16 перекладознавство. Спецрада Д 26.001.11 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
РЄЗНІКОВА НАТАЛЯ ВІКТОРІВНА
УДК 81‟255.4=161.2=521Т. Шевченко
ДИСЕРТАЦІЯ
ВІДТВОРЕННЯ ЛЕКСИКО-СТИЛІСТИЧНИХ СКЛАДНИКІВ
ЛІНГВОПОЕТИКИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
У ЯПОНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДАХ
10.02.16 – перекладознавство
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне
джерело
Н.В. Рєзнікова
(підпис, ініціали та прізвище здобувача)
Науковий керівник – Мосенкіс Юрій Леонідович, доктор філологічних наук,
професор
Київ – 2021

ЗМІСТ
ВСТУП ........................................................................................................... 217
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ ПЕРЕКЛАДІВ
Т. ШЕВЧЕНКА У КОНТЕКСТІ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЯПОНСЬКОГО ПОЕТИЧНОГО ПЕРЕКЛАДУ ......................................... 227
1.1. Українсько-японський переклад в аспекті лінгвопоетики ......... 229
1.2. Актуальні питання інтерпретації українського художнього
слова японською мовою ....................................................................... 249
1.2.1. Лексико-семантичні аспекти відтворення засобів
поетичного мовлення .................................................................... 251
1.2.2. Прагматичні аспекти відтворення асоціативної
образності ...................................................................................... 269
Висновки до першого розділу .............................................................. 286
РОЗДІЛ 2. ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ПАРАМЕТРИ УВИРАЗНЕННЯ
В ПОЕЗІЇ Т. ШЕВЧЕНКА ЯК ПРОБЛЕМА ПЕРЕКЛАДУ ...................... 288
2.1. Відображення образотворчої лексичної семантики
Т. Шевченка у перекладах неспорідненою мовою ............................ 289
2.1.1. Образність тропа у поезії Т. Шевченка як основа
перекладацьких трансформацій .................................................. 101
2.1.2. Розбіжності у способах метафоризації як проблема
відтворення лінгвопоетики Т. Шевченка ................................... 110
2.1.3. Особливості перекладу Шевченкових метонімічних
номінацій ....................................................................................... 120
2.2. Трансформація образності фразеологізмів оригіналу в
перекладах поетичних творів Т. Шевченка ........................................ 126
2.2.1. Порівняльно-семантичний аналіз фразеологізмів у
поезіях Т. Шевченка та їхніх перекладацьких відповідників у
японських перекладах .................................................................. 129
16
2.2.2. Типи еквівалентності відтворених фразеологізмів
Т. Шевченка ................................................................................... 139
Висновки до другого розділу ............................................................... 148
РОЗДІЛ 3. ПРАГМАТИЧНІ АСПЕКТИ ВІДТВОРЕННЯ
ОБРАЗНОСТІ Т. ШЕВЧЕНКА В ЯПОНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДАХ ........... 150
3.1. Способи реалізації комунікативно-прагматичних цілей у
перекладі поетичного тексту Т. Шевченка японською мовою ......... 154
3.2. Культурно-прагматичний аспект репрезентації поетичного
тексту в перекладах Т. Шевченка ........................................................ 167
3.2.1. Культурний компонент лінгвоетнічного бар‟єру ............ 173
3.2.2. Засоби перекладу денотативних реалій ............................ 175
3.2.3. Засоби перевираження асоціативних реалій .................... 186
3.2.4. Засоби відтворення узуальних лінгвокультурем ............. 195
3.3. Прагматичні аспекти категорій інгерентної експресивності
поезії Т. Шевченка в японських перекладах .................................... . 207
3.3.1. Відтворення оцінних елементів Шевченкового твору .... 210
3.3.2. Відтворення емотивної лексики ........................................ 216
Висновки до третього розділу ............................................................. 224
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ .............................................................................. 227
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..................................................... 233

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
У дисертації наведене теоретичне узагальнення й нове вирішення
проблеми відтворення лінгвопоетики неспоріднених мов у художньому
перекладі. Дослідження дозволило дійти таких висновків.
1. Увага перекладачів зосереджується на лексико-семантичних
складниках, які формують лінгвопоетику Т. Шевченка. Порівняльне
вивчення цих складників на основі перекладу розкриває спільні та відмінні
риси в двох різноструктурних мовах і свідчить про взаємодію як на
мовному, так і на культурному рівнях. Зіставлення друготворів, виконаних
різними перекладачами, доводить, що в процесі пошуку еквівалентів
лексичних і фразеологічних одиниць, які сприймаються перекладачем як
когнітивні структури, необхідною передумовою релевантності виступає
прагнення пристосувати переклад до образно-стилістичних норм оригіналу.
Японські перекладачі орієнтуються на цільового читача, зацікавленого
радше змістовим наповненням, аніж формою іншомовного (для них –
екзотичного) твору. З цією метою у відтворенні адгерентної експресивості
вони використовують стратегію очуження. В окремих випадках,
пов‟язаних з відтворенням лексем з інгерентною експресивністю,
перекладачі вдаються до заміни образу, який викликає подібний до
оригіналу і водночас близький до японської ментальності “асоціативний
шлейфˮ. Таким чином реалізується стратегія часткового одомашнення
оригіналу.
2. Належність української та японської мов до різних мовних сімей
зумовлює своєрідність художньо-образотворчих засобів кожної з цих мов.
Зіставний аналіз творів Т. Шевченка з їх перекладами японською мовою в
аспекті відтворення цих засобів не лише дозволяє оцінити переклад з
різних сторін, а й демонструє множинність інтерпретацій фактуальної та
образної інформації, закладеної в оригіналі. Зроблені спостереження дають
підстави стверджувати, що спільність виражальних засобів обумовлюється
228
образною взаємовідповідністю. Співвідносні лінгвопоетичні компоненти з
однаковим значенням можуть виражатися різними лексемами, внаслідок
чого виникає адекватна заміна образу або компенсація.
3. Збереження художньої цінності поетичного твору можливе за
умови відтворення не лише його образної системи, а й імпліцитної
інформації, яка міститься в образних засобах і яку повинен сприйняти
реципієнт за умови вірного прочитання й розуміння перекладеного твору.
Лінгвостилістичний аналіз виражальних одиниць виявив розбіжності на
рівні їхньої конотативної семантики, зокрема зсуви конотативних значень,
обумовлені соціокультурними конотаціями. Досвід пізнання навколишньої
дійсності для кожної мовної спільноти - унікальний, отже у міжмовній
комунікації такі одиниці не мають прямих відповідників у обох
контактуючих мовах. Перекладач прагне декодувати імпліцитні смисли з
усіма нюансами станів і настроїв якомога точніше, виявляючи свій
творчий потенціал.
4. Застосування різних перекладацьких трансформацій метафор в
поетичних текстах відображає лінгвокогнітивні особливості
концептуалізації й дозволяє адекватно передавати зміст метафоричної
моделі. У перекладі зі збереженням метафоричної проекції можливі
варіанти використання аналогічного лінгвістичного цілого, що вимагає
застосування таких лексико-семантичних трансформацій, як генералізація
та конкретизація. Переклад зі зміною концептуальної моделі передбачає
модуляцію, вилучення, додавання і реметафоризацію. Причини таких
когнітивних зсувів майже у 50% випадків полягають в культурноспецифічному характері МП, а саме в наявності в когнітивній базі і,
відповідно, у мовній картині світу японської лінгвокультурної спільноти
власних додаткових асоціацій, стереотипів, пов‟язаних із різними сферами
життя.
5. Причини застосування метонімічних трансформацій у перекладі
викликані прагненням перекладача передати адресату відповідний смисл,
229
закладений в оригіналі, і тим самим забезпечити адекватний відгук у
світосприйнятті цільової аудиторії. Крім повного перекладу найуживаніші
способи відтворення асоціацій, заснованих на метонімії – це
функціональна та семантична заміни. З огляду на різну структуру
української та японської мов процес перейменування об‟єктів на ґрунті
асоціацій за суміжністю їхніх значень, а також частини й цілого має свої
особливості. Різна сполучуваність та семантичні поля слів, а також різні
традиції метонімічного вираження в обох мовах можуть стати на
перешкоді адекватному розумінню метонімічного перенесення
іншомовним перекладачем, а отже й адекватному відтворенню метонімій.
Проте способи виокремлення характерної риси індивідуалізованого
об‟єкта можуть бути мотивовані контекстом, який підказує перекладачеві,
в якій понятійній площині відбувається метонімічне перенесення
найменування цього об‟єкта.
6. Попри певні труднощі, що виникають у перекладі ФО, перекладні
тексти шевченкової поезії відповідають основним вимогам адекватності
перекладу: збереженню смислу, стилю і своєрідності оригіналу.
Трансформація ФО в більшості випадків художньо мотивована й
спрямована на збереження семантики, образності й експресивного
навантаження оригінального фразеологічного звороту. Порівняльний
аналіз різних прикладів використання того чи іншого способу перекладу
ФО свідчить про стандартні ситуації його застосування. Вибір стратегії й
тактики значною мірою визначається нормами мови перекладу та
контекстуальною значимістю ФО і лише іноді індивідуальними
преференціями перекладача. Результат перекладу однієї і тієї самої ФО
може бути різним у різних перекладачів, оскільки творча природа
поетичного перекладу виявляється в непередбачуваності перекладацького
рішення у відтворенні елементів вихідного тексту. Утім, вирішальним
критерієм повноцінного перекладу фразеологізмів слугує орієнтація на
230
художній задум автора оригіналу та урахування завдань прагматичної
адаптації до лінгвокультурної специфіки цільової мови.
7. Урахування світоглядних стереотипів зумовлює вибір
перекладацьких стратегій для забезпечення ефективної міжкультурної
комунікації. Необхідність прагматичної адаптації першотвору зумовлена
міжкультурними перешкодами, які виникають унаслідок розбіжностей
фонових знань різномовних комунікантів, а також через розбіжність
мовленнєвих норм МО і МП. Серед таких перешкод виокремлено
денотативні реалії, асоціативні реалії та узуальні лінгвокультуреми.
8. Характер перетворень, які зазнає текст з метою передачі
етнокультурного колориту твору, зводиться до класичних прийомів
трансляційного перейменування реалій. Цим досягається рівноцінний
вплив на почуття та свідомість іншомовних читачів і долаються проблеми
зовнішньої культурної дистанції між обома етносами.
9. Зіставлення поетичних творів Шевченка із їхніми перекладами
японською дозволило проаналізувати семантизацію культурно маркованих
компонентів оригіналу, відтворену в перекладі, що й уможливило
виявлення лінгвокультурної специфіки кожної із зіставлених мов. Оскільки
культурологічний аспект прагматики перекладу має на меті встановлення
відношень міжкультурної еквівалентності між текстами МО і МП,
методологічно виправданим видається застосування низки перекладацьких
прийомів: додавання / вилучення, генералізація / конкретизація, смисловий
розвиток) з урахуванням можливостей цільової мови. Вибір залежить від
встановленого перекладачем характеру лінгвокультуреми та її
виражального ефекту в тексті оригіналу. Доведено, що знакові художні
тексти, у яких завжди живе дух народу, потребують найвищого ступеня
прагматичної адаптації.
10. Розбіжності у способах відтворення емоційно-оцінних
характеристик українських лексем (експресем) компенсуються у тексті
перекладу за допомогою використання функціонально-аналогічних засобів
231
японської мови, які мають експресивний потенціал. Оцінний компонент
виступає не лише засобом передавання ставлення автора до подій та
персонажів, а й підпорядковує читача певній авторській концепції.
Перенесення оцінок у цільовий текст може супроводжуватися підміною чи
нейтралізацією оцінних конотацій виражальних одиниць оригіналу.
11. Емоційний компонент базується на чуттєвих реакціях, що
сформувалися відповідно до традиційних у певній лінгвоетнічній спільноті
стереотипів: емпіричних, культурно-історичних і світоглядних. Він
реалізується шляхом внесення в семантику мовного знака нових
нашарувань (симпатії, відрази, заохочення, байдужості, поваги тощо) щодо
предметів і явищ соціального життя. Виокремлення оцінності та
емоційності як прагматичних компонентів, через які здійснюється вплив на
адресата, дозволило систематизувати прагматичні модифікації, що
уможливлюють адекватність відтворення категорій емоції та оцінки.
12. У процесі перекладу як міжкультурної комунікації відбувається
взаємний вплив різних картин світу, зокрема елементів, що вербалізують
позамовну дійсність, як-от: концептуалізація, асоціативний потенціал,
стереотипи мовленнєвої поведінки, оцінка, емоція. Розбіжність цих картин
світу подеколи призводить до комунікативних казусів. Прагматичну
спрямованість таких асоціативно мотивованих номінацій перекладач може
відчувати в кожній конкретній ситуації інтуїтивно. І через прагматично
акцентований ресурс рідної мови за допомогою прийомів експлікації /
імплікації, логізації та функціональної заміни перекладач створює
відповідну атмосферу друготвору.
13. Реалізовані перекладачами шляхи вирішення проблеми
адекватності перекладу дозволяють оцінити, наскільки успішно вони
впоралися із завданням відтворення в мові перекладу образних засобів
оригіналу та збереження його національного колориту. Причиною втрати
прагматичного ефекту може бути брак досвіду. Однак цей досвід
набувається як у ході власної перекладацької практики, так і шляхом
232
глибокого аналізу перекладів колег. Дослідження відтворення
лінгвопоетики творів Т. Шевченка японською мовою дозволило виявити
системні перекладацькі труднощі та намітити основні шляхи їх подолання
для досягнення створення адекватного перекладу з української мови на
японську. Виконана дисертація може стимулювати наукові розвідки в
галузі лінгвокультурології (в українсько-японській площині).
Серед напрямів подальших наукових пошуків доцільно виділити
герменевтичне тлумачення японськими реципієнтами глибинного смислу
лінгвостилістичних засобів, пов‟язаних із мовною і концептуальною
картинами світу українців.